Причини правопорушень та шляхи їх подолання
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Теоретична характеристика правопорушення……………...5
- Поняття та ознаки правопорушення………………………………..5
- Класифікація правопорушень………………………………………
Розділ 2. Юридичний склад правопорушення…………………………...
2.1. Об’єкт та об’єктивна сторона правопорушення……………………….
2.2. Суб’єкт та суб’єктивна сторона правопорушення……………………
Розділ 3. Причини правопорушень та шляхи їх подолання…………...
3.1. Соціальна природа та соціальні причини правопорушень……………
3.2. Правова профілактика правопорушень…………………………..
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури………………………………………….
Вступ
Актуальність теми курсового дослідження обумовлюється тим, що люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено законом. На жаль, є й інші випадки.
Різновидність соціальних відхилень, яка зв’язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об’єднана поняттям протиправної поведінки.
Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.
Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).
Серед причин і умов вчинення правопорушень виділяють об'єктивні і суб'єктивні причини. Об'єктивними причина¬ми виступають конкретні протиріччя в суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб'єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низько¬му рівні моральної і правової культури. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв’язок соціального й біологічного в людині.
Представники науки загальної теорії права, на відміну від галузевих юридичних наук, тривалий час не намагалися проаналізувати правопорушення, визначити його поняття та ознаки. Отже, дослідження протиправної поведінки є актуальним для сучасного правознавства.
Мета курсової роботи полягає у дослідженні правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища.
Предмет дослідження – правопорушення, його ознаки, види та склад, причини виникнення, шляхи і способи боротьби із правопорушеннями.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
- розкрити поняття та ознаки правопорушення;
- визначити підстави
- з’ясувати особливості
складу правопорушення як
- виявити причини правопорушень та способи боротьби.
Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1. Теоретична характеристика правопорушення
- Поняття та ознаки правопорушення
Концепція правопорушення у загальній теорії права значною мірою сформувалася як узагальнення розробок галузевих юридичних наук, що відображено як у системі необхідних ознак правопорушення, так і в загальнотеоретичному його визначенні, яке узагальнило ці ознаки. Спираючись на висновки більшості науковців і на проведений порівняльний аналіз дефініцій, можна сформулювати таке поняття правопорушення, яке могло б слугувати методологічною основою для усіх галузей права.
Представники науки загальної теорії права, на відміну від галузевих юридичних наук, тривалий час не намагалися проаналізувати правопорушення, визначити його поняття та ознаки. Отже, дослідження протиправної поведінки є актуальним для сучасного правознавства.
Правопорушення - протиправне винне (або без вини) діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом права, що порушує правопорядок, заподіює (або може заподіяти) соціальну шкоду окремим особам, суспільству, державі та може тягнути за собою юридичну відповідальність.
Основними ознаками правопорушення є:
- діяння (дія або бездіяльність). У загальній теорії права положення, згідно з яким правопорушення - це завжди діяння, є аксіомою. Тому, як стверджує С. Параскєвова, будь-яке правопорушення - це завжди певне діяння, що перебуває під постійним контролем волі та розуму людини, тобто вольова, усвідомлена дія (бездіяльність), що залежить від волі, свідомості людини і здійснюється нею добровільно. Правопорушення є юридичним фактом, що породжує охоронні правовідносини; протиправним діянням, яке полягає у порушенні заборон, невиконанні обов'язків, встановлених нормою права.
Лише діяння (дія або бездіяльність) матеріалізує наміри правопорушника. Думка не може бути чітким і об'єктивним критерієм соціальної шкоди, протиправності і законності або незаконності поведінки фізичної особи. Дія вважається юридично значущою, якщо вона виражена зовні у формі рухів тіла, спричиняє або здатна спричинити юридично значущі наслідки, спрямована на реалізацію дозволів і заборон, які містяться у праві, або суперечить вимогам заборонних норм (А. Прусаков). Конкретні ознаки юридично значущих дій закріплюються у правових нормах, а вони - у знакових системах (офіційних документах). Норма права передбачає зовнішню сторону поведінки (зміст дій, засоби, об'єкти, результати) і внутрішню (мета, мотиви вчинку). Чітка регламентованість правових дій відображає реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, гарантує від надмірного втручання у повсякденне життя людей.
Утримання від дії як різновид людських вчинків характеризується тими ж властивостями, що і зовнішня дія. Насамперед це вплив, зміна реальної дійсності, що включає в себе ставлення індивіда як суб'єкта до об'єкта. Як зазначає О. Гранін, бездіяльність також є актом зовнішньої поведінки, а не тільки внутрішнім психічним процесом, тому що без цього бездіяльність як своєрідна форма поведінки людини втрачає властивість суспільного акту, свою суспільну значущість, адже вона притаманна будь-якому людському вчинку. Ідеться про бездіяльність, що протистоїть вимогам норм права (протиправна бездіяльність). Для протиправної бездіяльності необхідна наявність нормативно закріпленого обов'язку і реальної можливості особи запобігти настанню шкідливих наслідків.
- протиправність як порушення об'єктивного та (або) суб'єктивного права. Вона є основною ознакою правопорушення. Протиправний характер дії або бездіяльності передбачає, що в результаті їх скоєння порушено заборони, не виконуються зобов'язання, встановлені нормою права. Протиправність правопорушення виражається в порушенні суб'єктом чинної норми права, діях усупереч її приписам, відповідно - у протиставленні своєї волі держави, суспільству, вступі з ними у конфлікт. Особливість конфлікту особистості з державою, яка виражається у формі правопорушень, полягає у протиправних діях суб'єктів, діях, що суперечать нормам права, забороняють певну поведінку або зобов'язують до активності.
Будь-яка поведінка суб'єкта може вважатися правомірною (дозволеною) або протиправною - такою, що порушує заборону та потребує припинення і застосування примусових заходів відповідальності. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки, коли певна поведінка, що за законом формально є протиправною, може не спричинити відносин юридичної відповідальності. Наприклад, за Кримінальним кодексом України, обставинами, що виключають злочинність діяння, є необхідна оборона (ст. 36), уявна оборона (ст. 37), крайня необхідність (ст. 39) тощо.
У теорії права справедливо виникає питання про обсяг протиправності. Щодо цього обґрунтованою є позиція С. Комарова, який відносить до форм прояву протиправності пряме порушення правової заборони, невиконання покладених обов'язків, зловживання суб'єктивним правом, перевищення повноважень тощо. За твердженням В. Бабаєва, протиправність може бути виражена шляхом прямих заборон; опосередкованої заборони і шляхом викладення у правовій нормі позитивної, правомірної поведінки.
Протиправність порушення правової заборони безсумнівна. Достатньо проблемним у теорії права є питання про протиправність невиконання юридичних обов'язків. Правопорушення - це відступ не від будь-якого юридичного обов'язку, а лише від того, що має імперативний характер, юридичну санкцію (О. Лейст). Є випадки, коли права у відносинах з одними особами одночасно фігурують як обов'язки відносно інших. У цих випадках противоправним є і невикористання права.
- деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;
- наявність вини правопорушника (за класичної моделі складу правопорушення). Інститут вини найбільш досліджений у правових науках, особливо у кримінальному праві. "Наявність вини - конструктивна (основна) ознака будь-якого правопорушення, - стверджує С. Кожевніков. - Мається на увазі, що правопорушення - це якась психофізіологічна єдність, сполучення думки і вчинку, намірів і певного реалізованого результату. Правопорушенням визнається тільки винна поведінка суб'єкта права, коли у нього була можливість вибрати належну поведінку: вчиняти або не вчиняти правопорушення; інакше кажучи, індивід повинен усвідомлювати, що діє протиправно".
У теорії кримінального права більшість авторів вирізняють оцінну та психологічну концепції вини. Деякі дослідники ставлять в один ряд із ними теорію небезпечного стану (В. Лунєєв).
Згідно із панівною у сучасному вітчизняному кримінальному праві психологічною концепцією, вина - психічне ставлення осудної особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) та до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).
- суспільна небезпечність (шкідливість). Одним із перших дав визначення суспільної небезпеки А. Піонтковський: "Суспільна небезпека злочинного діяння породжується тим, що воно або безпосередньо завдає шкоду соціалістичним суспільним відносинам, або містить у собі можливість завдання відповідної шкоди". М. Шаргородський одним із перших визнав суспільну небезпеку обов'язковою ознакою будь-якого правопорушення, а не лише злочину. Суспільною небезпекою він вважав конкретні дії, вчинені у конкретних умовах; небезпечність осіб, що їх вчинили.
У юридичній науці дотепер немає єдності думок відносно того, у яких саме характеристиках злочину виражається його суспільна небезпека. З одного боку, намітилась стійка тенденція розглядати суспільну небезпеку як об'єктивну властивість діяння, з яким пов'язується кримінальна відповідальність. З іншого, суспільну небезпеку пропонують розглядати: як певний об'єктивний антисоціальний стан злочину (Ю. Ляпунов); як шкідливість суспільно небезпечного діяння; здатність діяння заподіювати істотну шкоду охоронюваним кримінальним законом інтересам; як її прояв у всіх юридично значущих ознаках злочину і складу злочину (О. Старовєрова).
Соціальна сутність шкоди виражається у сукупності негативних наслідків правопорушення, що є порушенням правопорядку, дезорганізацією суспільних відносин і одночасно (хоча і не завжди) приниженням (применшенням), знищенням будь-якого блага, цінності, суб'єктивного права, обмеженням користування ними та свободи поведінки інших суб'єктів всупереч закону. Соціальна шкода - це шкода, завдана або така, що може бути завдана правопорушенням окремим особам, державі, суспільству, яка вимірюється у кількісному та (або) якісному співвідношенні, виражається у майнових, немайнових та інших наслідках, у результаті чого порушується унормований стан соціальних зв'язків у суспільстві.
- наявність юридичної відповідальності за протиправне діяння. Аналіз вітчизняного законодавства свідчить про те, що не завжди за вказані у законі порушення передбачено юридичну відповідальність (наприклад, ст. 111 Конституції України щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину). Ще абстрактнішим є таке формулювання: "Особи несуть відповідальність згідно із чинним законодавством". Подібні формулювання часто зустрічаються у законодавстві України.
- караність, або передбачення юридичної відповідальності. Ця ознака слушна лише для публічно-правових правопорушень. Стосовно загальнотеоретичних позицій, доцільно виокремлювати лише обов'язкові і достатні для будь-якого виду правопорушення і ознаки. Перелік обов'язкових ознак не є вичерпним; може бути розширений законом для окремих видів правопорушень. Суперечливим залишається питання, на що саме посягає правопорушення: на об'єктивне чи суб'єктивне право. Щоправда, розкриття протиправності лише через порушення об'єктивних прав, як і через порушення суб'єктивних прав, звужує значення протиправності. Це дає підстави для висновків, що відповідальність обов'язково повинна бути вказана у нормативно-правовому акті, який містить поняття, ознаки конкретного правопорушення. З цією метою необхідно поступово відмовлятися від бланкетних норм.
Отже, правопорушення — це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність.
Ознаки правопорушення:
• це завжди діяння (дія або бездіяльність), тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки;
• суспільно небезпечне (шкідливе) діяння. Це діяння здатне здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, завдання матеріальної чи моральної шкоди та ін.);
• протиправне діяння, тобто порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах;
• винне діяння, яке відображає внутрішнє негативне ставлення суб'єкта до інтересів людей та суспільства, що виявляється у формі умислу або необережності. Про винність кажуть тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;
• свідомо-вольове діяння, що залежить від волі та свідомості суб'єкта, перебуває під його контролем, тобто діяння деліктоздатної особи. Для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досяг певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та був здатний ними керувати;
• кримінальне діяння, яке виявляється в тому, що за вчинення правопорушення повинна бути передбачена юридична відповідальність.
- Класифікація правопорушень
Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.
Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості): проступок — відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності та злочини- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності
Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.
Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.
Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.
Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.
Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).
Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.
Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.
Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).
Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.
Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:
— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;
— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.
Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.
Від проступку слід відрізняти злочин.
Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).
Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.
Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.
Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.
Правопорушення за сферами громадського життя: у сфері соціально-економічних відносин; у суспільно-політичній сфері; у сфері побуту і дозвілля
Правопорушення за колом осіб:особисті та групові (колективні).
Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.
Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.
Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.
Міжнародні правопорушення: міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та міжнародні злочини (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)
У кожному із видів правопорушень можливі:
— рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;
- повторність - вчинення
нового правопорушення до
Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.
Отже, класифікувати правопорушення можна за такими критеріями:
1. За ступенем суспільної
небезпеки: злочини (передбачені кримінальним
законодавством суспільно
2. За сферами суспільного життя: в економіці, політиці, соціально-побутовій сфері та ін.
3. За формами вини: скоєні
з умислом та скоєні з
Розділ 2. Юридичний склад правопорушення
2.1. Об’єкт та
об’єктивна сторона
Склад правопорушення – це системна ознак протиправна поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Можна також зазначити, що склад правопорушення містить у собі сукупність закріплених ознак в законі об’єктивного і суб’єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визначається конкретним правопорушенням.
Склад правопорушення: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт та об’єктивна сторона.
Об’єкт правопорушення – певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Не існує правопорушень у яких був би відсутній об’єкт. Однак сам об’єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і як безпосередній. Під загальним об’єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й відновлюються на гурті загально визначених у суспільстві цінностей, що відображені у праві, ним регулюються й охороняються. Безпосереднім об’єктом є різнорідні види суспільних відносин з приводу матеріальних і нематеріальних благ (честі, гідності, здоров’я та ін.) у різноманітних сферах життя і відповідні їм права та законні інтереси суб’єктів права – майнові, трудові, політичні. Розрізняють загальний, родовий і безпосередній види об’єктів правопорушення.
Загальний об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від нього утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, в загальний об’єкт кримінального правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, а в адміністративний проступок інше.
Родовий об’єкт – це більш чи менш широке коло однорідних і взаємопов’язаних відносин, на яке посилає цілий ряд правопорушень. Наприклад, злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи, або адміністративні правопорушення у галузі охорони праці і здоров’я населення.
Безпосередній об’єкт – це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо спрямоване одне або декілька правопорушень.
Об’єктивна сторона – протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат, необхідний причинний зв’язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній заборонності, у невідповідності вичинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб’єкт не дотримується заборонених норм), так і в пасивних діях (якщо суб’єкт не виконує зобов’язальної норми). До обов’язкових елементів об’єктивної сторони в так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта).
Дія – це активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, хуліганство.
Бездіяльність – це пасивна поведінка людини, яка проявляється в невиконанні особою тих дій, які вона повинна і могла б в даній ситуації здійснити, наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому.
Причинний зв’язок між протиправним діянням та суспільно шкідливими наслідками має місце тоді, коли ці наслідки об’єктивно походять від даної дії чи бездіяльності. Цей зв’язок існує тоді, коли по-перше, причина (діяння) у часі передує наслідкам, по-друге, причина повинна ці наслідки викликати, по-третє, без цієї самої причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.
Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декількох місцях, в певний проміжок часу, за певних обставин, в той чи інший спосіб, тими чи іншими сторонами складу правопорушення.
Відповідно до вищевказаного, об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, соціальні цінності, яким заподіюється шкода (або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди) та які охороняються законом.
Об'єктивна сторона — це зовнішній прояв суспільно небезпечного або суспільно шкідливого діяння, яке завдає об'єктам правової охорони суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків та яке відбувається за певних умов, у конкретному місці, в певний час та за певної обстановки.
2.2. Суб’єкт та
суб’єктивна сторона
Суб’єкт правопорушення – деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об’єднання, які скоюють правопорушення. Деліктоздатність – це закріплена законодавством і забезпечина державою здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинення ним правопорушення. Суб’єкт у разі вчинення правопорушення несе також деліктну відповідальність – обов’язок особи, яке виникло порушення, відшкодувати заподіяні збитки [12,с.71]. так настання юридичної відповідальності фізична особа є різним, що визначено в окремих галузях законодавства. Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільно фізичні і юридичні особа, адміністративного – переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, не виконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавство щодо прав споживачів та ін.)
