Причини правопорушень в Україні і наслідки їх подолання

                               Зміст

1.Вступ………………………………………………………………………3

2.Розділ I……………………………………………………………………..4

Поняття правопорушення та його ознаки .

3.Розділ II…………………………………………………………………….

Причини виникнення правопорушень в Україні :

3.1.Поняття причин ;

3.2.Види причин правопорушень ;

3.3.Основні теорії виникнення  правопорушень :

• соціологічні теорії причин злочинності ;

• біосоціальні теорії злочинності .

4.Розділ III…………………………………………………………………

Шляхи подолання правопорушень в сучасній Україні .

5.Висновок ………………………………………………………………

6. Література …………………………………………………………….

                                                Розділ I.

             Поняття правопорушення та його ознаки .

  Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону.

Поведінку , яка відповідає нормам закону , називають правомірною , тобто людина виконує все , що зобов’язана робити , і не робить того, що заборонено законом. На

жаль, є й інші випадки . Протиправною поведінкою вважають поведінку , що

характеризується порушенням норм права . Одним із видів такої поведінки і є

правопорушення .

        Правопорушення  – посягання не на закон, а  на ті умови, які породили цей  закон , на ті класові інтереси , які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні

Відносини, які закріплюються і охороняються ним ( правопорядок ) .

Протиправність – юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу .

        Правопорушення – це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне ,

винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа ) , яке

передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична

відповідальність .¹

      Соціальна сутність  правопорушення – нанесення шкоди тим особистим ,

Груповим чи загальносуспільним інтересам , які юридично захищені державою .

      Сутність – це  головне , внутрішньо належна правопорушенню 

характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на

його родові властивості і  ознаки.

      Вихідними і визначальними  для розуміння суттєвого в  правопорушенні

————————

   ¹  Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави . – К,,1994. – С.133

являються представлення про те, що воно характерезується суспільною

шкідливістю і протиправністю.

      Суспільна шкідливість, небезпечність –основна об’єктивна  ознака ,

визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа,

відмежовуюча правомірне від протиправного .Суспільна шкідливість

проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганням на

пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт провпорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим , що суттєве, цінне для нього . Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому , що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування . Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт , а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізють нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин , вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності .

     З точки зору теорії  юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до

Суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства.На відміну від юридичних фактів-подій юридичні факти-порушення характеризуються свідомо-вольовим характером і

здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

       Важливою юридичною  ознакою правопорушення є його протиправність .Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб’єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридичного аспекту протиправність – це порушення вимог норм права , невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно – правових

документах .¹

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини – внутрішнього

негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства .Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі ,свідомо – вольові, порушують норма права ,але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини).  Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь ( ст.. 62 Конституції України).

    Отже, правопорушення –  це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне  діяння. Адже правопорушенням являється  не будь-яке протиправне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи.Ця ознака відрізняє правопорушення від об’єктивно протиправних дій. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини(умислу чи необережності) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб’єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують .Винятки складають випадки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власника, невиконання грошових обов’язків і деякі інші цивільно- правові об’єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер. Кримінальна відповідальність за діяння, яке не містить в собі вини , недопустима .

  Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення- можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб’єкти, що вчинили об’єктивні правопорушення (без вини

————————

¹КопєйчиковВ.В. Загальна теорія держави і права:Навч.Посібник /,А.М.Колодій ,С.Л.Лисенков та інші . – К.:Хрінком Інтер , 2000. – С.201

зобов’язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав ). Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за правопорушення  природних прав людини, які юридично закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно – правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування прав за аналогією права і закону.

    Для правопорушення характерна  наявність причинного зв’язку між діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

        Правопорушення –це  зовнішній акт поведінки- діяння, яе може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо).¹

       Також правопорушення  має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості, учасників , знаходяться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки .  Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи.

————————

¹  Скакун О.Ф.Теория государства и права: Ученик для вузов.-Х.:Консум , 2000.- С.455

                                                Розділ II.

Причини виникнення правопорушень в сучасній Україні.

II.1.Поняття причини.

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу , і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося . Щоправда ,  для кожної епохи характерні свої особливі уявлення про правопорушення . У XVI ст..  торгівля наркотичними засобами ,які на той час уже почали з’являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної католицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єретиків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні переконання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбавленням волі, а у деяких країнах- навіть смертною карою.

   Питання про причини правопорушень  завжди було й залишається  складним . Щоб розглядати питання  про причини і умови вчинення  правопорушень і злочинів, потрібно  вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об’єктивний, загальний, генетичний зв’язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок. Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини до наслідків. Передача інформації – типова власність причинності в сфері суспільних відносин . Інформація про різні людські проступки ,про особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп.

    Причина – наслідок - безкінечна низка (ланцюг) причинності . У останньої причина є її друга причина, а в правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється наслідку – його наслідок останній, другий, перший і т. п. Взаємозв’язок «причина – наслідок» залежить від умов- сукупності явищ, обставин, які утворюють його середовище, супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причини і умов в механізмі причинності різне : причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють) , але мова йде про сумісну їх дію, як необхідний зв’язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки- злочин і злочинність , - називається детермінантами.

     Причини і умови злочинності – це система негативних для відповідної суспільно- економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи.

    Причини – це ті соціальні явища, як взяті в двох ланковому ( бінарному) зв’язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.  ¹

   Умови –це такі явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а сприяють, полегшують, інтенсифікують :

а)формування ;

 б)дії причин. ¹

    Кримінологічна наука  нараховує декілька десятків  найбільш розповсюджених теорій причин злочинності . Всі концепції про причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основних групи :

соціологічні і біосоціологічні . Перші характерні для американської і англійської кримінології ; другі – для європейської і латино- американської кримінології.

II.2.Види причин правопорушень .

Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хворобами суспільства»), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.

  Для наукових і практичних  цілей створені різноманітні  класифікації правопорушень.

  Види правопорушень- класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності ), за об’єктами посягань, за суб’єктами , за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони , а також за процедурами їх розгляду.

   Отже, правопорушення класифікують  за : а) ступенем суспільної небезпеки  – на злочини і провини ; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права : кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші; в)колом осіб – особові і колективні ; г)за характером правових приписів – нормативно- правові і дисциплінарні ; д) в залежності від характеру цивільно – правового порушення- договірні і позадоговірні правопорушення ; е ( правопорушення у сфері суспільного життя ( в сфері соціально – економічних відносин, в суспільно – політичній сфері , в сфері побуту і дозвілля )

    Найбільш поширеною класицікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка, в свою чергу, визначається цінністю об’єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами( насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і ін; по- друге, суб’єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.

     Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні т особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є заборона кримінальним кодексом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів .

       Правова система  повинна володіти такими механізмами, при яких визнання того чи  іншого діяння злочинним не  знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

     Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.¹

Офіційне поняття злочину дається у ст.7 ККУ, згідно з якою «злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння

(дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України ,його політичну і

————————

¹  Котюк І.І. Основи публічного права України .- К.:Логос ,1998. – С.138

економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом0 але через малозначність не являє суспільної небезпеки ».²

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі так ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; карність.

         Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

    Друга ознака злочину  – кримінальна протиправність- указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

     Третя ознака- винність –указує, що діяння вважається злочином, якщо воно здійсненне умисно чи з необережності.Там, де нема вини, нема злочину . Діяння може бути суспільно небезпечним0 але якщо нема вини- це не злочин.

    Карність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

   Правопорушення, що не настільки  небезпечні, як злочин, і відповідальність  за які не передбачено кримінальним  законодавством, належить до проступків.

Якщо діяння охоплює всі ознаки, визначені в кримінальному законі, але позбавлене суспільно небезпечного характеру , воно не являється злочином, а може бути протиправним проступком співвідносного виду(цивільного ,

————————

²Криінальний Кодекс України :Нормативні акти крим. –прав. Значення . – К.:А.С.К.,, 99

адміністративного, дисциплінарного) або правомірним діянням. ¹

       Види проступків  за характером своєї суспільної  значимості один від одного  не відрізняються : всі вони суспільно  шкідливі, але не небезпечні для  суспільства. Однак проступки різних  видів посягають на різні, більш  чи менш самостійні сторони правопорядку.

      Якщо одне не  суспільно шкідливе діяння одночасно  торкається різних сторін правопорядку, воно являється проступком декількох  видів (цивільним і адміністративним, дисциплінарним і т.д.) . Наприклад , якщо власник автомобіля порушує  правила дорожнього руху(не здійснюючи при цьому злочину) і спричиняє майнову шкоду, перехожому, діяння одночасно являться і адміністративним, і цивільним проступком. В цих випадках особа може нести одночасно відповідальність різних видів : цивільно-правову і адміністративну, адміністративну і дисциплінарну, крім випадків, коли закон прямо це забороняє.

     Злочин і аналогічний  проступок в одному діянні  не можуть поєднуватись .

     Проступки- менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими ( крім кримінально-правових) нормами права – цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні ,  дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та інші.

    Проступки-делікти (з лат. delictum- проступок ) – правопорушення, які завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

      Адміністративними правопорушеннями( проступками) визнається

Протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає

————————

¹ Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. –Львів ,1983. – С.374

²Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судовой практике. – К.: Юринком , 1995. –С.132

на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність .¹

          Адміністративне  правопорушення має притаманні  тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести : протиправність, винність і відповідальність ( адміністративне  стягнення ).

     Визначальною з названих  ознак є поняття діяння, забороненого  адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи ; по-друге, воно має два аспекти поведінки : дію чи бездію. Дія – активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони ( наприклад , порушення правил полювання). Бездія- пасивне невиконання передбачених законодавчими і нормативними актами обов’язків.

       Важливою ознакою  адміністративного правопорушення  є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння  є антигромадським і завдає шкода інтересам громадян , суспільства , держави.

        Адміністративне  правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність  чітко заборонена відповідною  нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди  інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою.

    Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, саме : цивільного , трудового, земельного тощо ( порушення правил охороні праці – трудове право ; агрохімічні норми  - земельне право.).

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків.Вина виступає у двох формах:у вигляді умисної  та необережної.

————————

¹Кодекс України про адміністративні правопорушення .- К.:Парламентське видавництво , 1997.

    Адміністративне правопорушення  багато в чому нагадує злочин-так  само воно може бути спрямоване  проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадянина тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів , є менший ступінь суспільної небезпеки. Адміністративне правопорушення переростає у злочин : якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину;якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге.

            Із співвідношення відповідних  статей кримінального законодавства  і законодавства про адміністративні  правопорушення видно, що і злочини  і адміністративні правопорушення  посягають на однакові за своїм характером об’єкти, саме це складає суспільну небезпеку. Завдання адміністративного і кримінального законодавств складається в охороні від посягань одних і тих же об’єктів.

            Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників – догана і звільнення. Робота деяких категорій працівників пов’язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни і порядку(залізничники, авіатори, митники,інш.)

           Цивільно-правові проступки – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язані з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи(не виконання обов’язків за цивільно-правовим договором). Цивільно-правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер. Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і адміністративної – не покарання чи перевиховання, а відшкодування завданих збитків, оскільки цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

            Конституційні проступки – завдають шкоди державному ладу; його об’єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об’єктом такого проступку можусть ставати форма або апарат держави; ними можуть бути також конституційні права людини.

     Новим видом правопорушення  являються податкові проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин.

          Матеріальні проступки – суспільно небезпечні протиправні вчинки, які  складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов’язків.

        Трудове правопорушення(порушення трудового законодавства) – це винне протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов’ язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю .¹

        Процесуальне правопорушення зв’язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються  процесуальними правопорушеннями незначні втрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.

    Отже, проступки – звичні, ординарні правопорушення . Вони  відрізняються 

————————

¹Лазарева В.В.  Теория права и государства: Ученик для юридических вузов. – М.:Право и Закон, 1996. – С.240

Один від одного не ступенем своєї шкідливості для суспільства, а іншими матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями тієї сторони правопорядку, на яку вони посягають.

      В залежності від  характеру цивільно-правового порушення  розрізняють: договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору, другі – з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди (ст..454 ЦК Укр.), порушення майнових прав наслідок правомірних дій – рятування майна(ст..472 ЦК Укр.).¹

     Крім приведеного вище поділу існують і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень: а) в сфері соціально-економічних відносин(власність, праця, розподіл і інш.); б) в сфері побуту і дозвілля (сім’я, суспільний порядок); в) суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень і за іншими критеріями (наприклад, в наукових цілях). Так, можна розрізняти правопорушення, які посягають на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності.

      Правопорушення по  колу осіб: особисті і групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

      Отже, різні  види правопорушень знаходяться  в тісному зв’язку та взаємозалежності  між собою.

————————

¹  Цивільний кодекс України .- Офіційне видання.- К.:Парламентське видавництво , 1997

II.3. Основні теорії виникнення правопорушень.

• Соціологічні теорії причин злочинності:

1. Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини злочинності в ХХ ст. НТР визнає такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомо-білізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв’язків, релігії, культури, в наслідок відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальної байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до злочинності.

2. Вчення Є.Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв’язки). Суть цієї теорії зводиться до того, що злочинцями не народжуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в групах антигромадських поглядів, установок і пропозицій веде до злочинності в інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження злочинності, вона вважає що злочинність вічно присутня людському суспільству. Вона критикує біопсихіатричні фактори злочинності і ігнорує свободу волі людини.
3. Теорія соціальної дезорганізації ( аномії). ЇЇ суть : різний рівень багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до злочинності. Американський кримінолог Т.Є.Шур вважає США злочинним суспільством , оскільки воно нерівноправне суспільство. Соціальна єдність суспільства веде до нормального життя і зменшення злочинності.
4. Теорія багатофакторності (Кете Гере). До таких факторів відносять : фізичні, кліматичні, теоретичні, психічні, антропологічні, соціальні. Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала системного аналізу.
5. Класова теорія . Її суть зводиться до того, що основною причиною злочинності є класова приналежність і майнова нерівність .

Крім того французький вчений Стансю називає 11 основних факторів злочинності :

      1)дегуманізація людських  законів в результаті НТР ;

      2)урбанізація –  ріст великих міст ;

      3) індустріалізація ;

      4) конкуренція ;

      5) бідність і велика  розкіш населення ;

      6) фрустрація –  емоційне незадоволення потреб  і інтересів багатьох людей ;

      7) страх перед  новими хворобами ;

      8) нудьга та незайнятість ;