Прикметникова антонімія у романі Ю. Яновського «Вершники»
ВСТУП
Найкращим способом дати
вичерпну характеристику явищам дійсності
є зіставлення і порівняння, а
контрастність значень
Проте, антонімія ще залишається не достатньо дослідженим мовним явищем. Багато мовознавців звертались до вивчення даної проблеми. Зокрема, В.М. Коміссаров, Л.Ю. Максимов, В.А. Михайлов, Л.М. Полюга досліджують структурні типи антонімів. Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, Дж. Лайонз, Л.А. Лисиченко, Л.О. Новиков, О.О. Тараненко, М.І. Фоміна, Д.М. Шмельов визначають семантичні типи антонімічних слів. Аналізові розвитку та функціонування антонімічних відношень між багатозначними словами присвячені наукові розвідки О.О. Тараненка, Л.А. Лисиченко. Особливості антонімічних властивостей фразеологічних одиниць виступають предметом дослідження у роботах В.С. Калашника, Є.М. Міллера, Л.П. Зиміної.
Серед праць, що стосуються теоретичних засад антонімії, слід назвати дослідження О.О. Тараненка, Л.А. Лисиченко, Л.М. Полюги, Л.О. Новикова, Л.О. ВВеденської, В.М. Коміссарова, Е.Н.Міллера, Д.Н. Шмельова, А.О. Уфімцевої, Н.Д. Арутюнової, В.А. Іванової та інших. Вперше ідея структурності значення слова була запропонована Л. Єльмслєвом, продовжили досліджувати семантичну структуру слів Б.Н. Головін, О.С. Ахманова, Ю.Д. Апресян, В.Г. Гак, М. В. Нікітін та інші. А.М. Шрамм досліджував семантичну структуру якісних прикметників. Р. Сирбу здійснив семантичний аналіз іменникових антонімів.
Але точки зору з деяких питань, стосовно антонімів, дуже різняться. Тому дослідження антонімів було і залишається об’єктом пильної уваги вчених.
Мета роботи – проаналізувати та класифікувати типи прикметникових антонімів у романі «Вершники».
Для реалізації мети ставляться такі завдання:
- простежити різні погляди вчених-мовознавців на проблеми антонімії;
- провести аналіз антонімів з погляду їх семантичних та структурних особливостей;
- простежити стилістичне використання прикметникових антомімів та їх роль у романі.(???)
Об’єктом дослідження є прикметникові антоніми у романі Ю. Яновського «Вершники».
Предмет дослідження – особливості класифікації антонімів у романі Ю. Яновського «Вершники».
У досліджені використаний описовий метод та елементи зіставного.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ АНТОНІМІЇ
- Антонімія як лексико-семантичне явище
Функціонування слів з протилежними значеннями – це лексико-семантичне явище, яке ґрунтується на спільних причинах, прихованих у самому характері людського мислення. Протилежність значень слів може виявитися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачає існування в кожному з них спільної семантичної основи.
Незважаючи на те, що антонімічні слова були предметом аналізу ще з Античності, і сьогодні немає єдиного визначення антонімів.
М. М. Шанський зазначає, що антонімами слід вважати «слова, різні за звучанням, які виражають протилежні, але співвідносні поняття» (26,63). Дослідник перший чітко сформулював положення про обов’язкову наявність у протиставних слів логіко-семантичної співвіднесеності понять.
О.О. Реформатський, визначаючи антоніми як слова з протилежними значеннями, наголосив на тому, що таке співвідношення семасіологічне: воно ґрунтується на протиставленні понять. Вчений зазначив, що найбільше антонімів серед якісних прикметників, оскільки для виникнення протиставних відношень «необхідна наявність ознаки у значенні слова, яка може шляхом градації доходити до протилежної» [18, 101].
18. Реформатский А.А. Введение в языковедение / Под ред. В.А. Виноградова. – М.: Аспект Пресс, 1999.- 536с.
Д.М. Шмельов кваліфікував антонімію як найповніше протиставлення слів. Антонімічними є такі лексеми, які «протиставляються за найзагальнішою і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому, перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми» [28,131].
28. Шмелев Д.Н. Проблема
За традиційним тлумаченням антоніми – це слова однієї частини мови, які мають протилежне значення [6,17; 20,62].
6. Ганич Д.І. Олійник І.С.
20.Соколовская Ж.П. « Картина мира» в значениях слов. «Семантические фантазии» или «катехизис семантики»?. – Симферополь: Таврия, 1993. – 233 с.
На мій погляд, найбільш точно і всебічно дав визначення антонімам Є.М.Міллер:"Антоніми — це взаємопротилежні за значенням номінативні одиниці мови, які служать для позначення взаємопротилежних односуттєвих явищ об'єктивної реальності. Антоніми — це клас слів, фразеологізмів і нефразеологічних сталих словосполучень, які володіють семантичними і структурними особливостями, що відрізняють їх від інших семантичних класів слів тощо. Між антонімами, як і між синонімами, існує сильний семантичний зв'язок, який має концептуальну природу — предметно-речові позначення "ототожнених" контрастів викликають у свідомості найбільш сталі асоціативні зв'язки. Основні якості антонімів: наявність антонімічного заперечення (в опозиції антонімів — граничного); здатність викликати асоціації за тотожністю і відмінністю значень. Антоніми виникають, функціонують, ровиваються у мовленні, утворюють антонімічні опозиції. Антонімічні відносини охоплюють всю систему номінації, тобто антонімічність є внутрішня фундаментальна властивість мови. Антонімія слів реалізується (виникає) тільки у мовленні. Клас антонімів безперервно зростає, змінюється, не має чітких меж, носить відкритий характер. Антонімія — абсолютна мовна універсалія." [13]
13. Миллер Е.М. Межчастеречная антонимия. - Изд-во Сарат. ун-та., 1983.
Для визначення антонімічних слів використовуються такі критерії: 1) антоніми, слова з протилежними значеннями, розрізняються за вираженням протилежності, що передбачає одночасно тотожність в якомусь відношенні. Наприклад: великий - малий ; 2) антоніми регулярно вживаються в типових синтаксичних конструкціях у взаємному протиставленні; 3) антоніми мають однакову сферу лексичної сполучуваності, наприклад: новий костюм — старий костюм, прокидатися рано — прокидатися пізно; 4) антоніми означають якісні ознаки, наприклад: широкий — вузький, довгий — короткий; 5) антоніми утворюють словотворчі гнізда: веселий, весело, веселитися — сумний, сумно, сумувати.
1.2 Етапи розвитку антонімії
Теорія антонімії пройшла чотири етапи свого розвитку. Перший із них позначений відсутністю спеціальних досліджень, присвячених цьому питанню. Про антоніми згадується у підручниках з лексикології та загальному мовознавстві. Антоніми визначають, як слова протилежного значення.
Для другого етапу характерна поява спеціальних праць, у яких робляться спроби розкрити суть антонімії за допомогою логічних критеріїв на основі класифікації несумісних понять. Представники цього напрямку визначають антоніми як слова, що виражають протилежні поняття.
Для третього етапу типові роботи, автори котрих підходять до антонімії як до характерної риси нашої свідомості. Підхід до антонімії з позиції логіки і психології неодноразово піддавався критиці. Загальне зауваження до названих теорій в тому, що жодна з них своїм визначенням антонімів не охоплює всіх слів, які сприймаються як антоніми.
Найбільшу увагу привертає до себе четвертий етап розвитку теорії антонімії. На цьому етапі об'єкт кожного дослідження звужується до певної лексико-семантичної групи слів-антонімів на матеріалі конкретної мови, а завданням є розкриття основних власне лінгвістичних особливостей даної групи слів. Визнано, що початок сучасному етапу в розвитку теорії антонімії було покладено працями В.М.Комісарова. Він вважає антонімами ті "слова, у котрих протилежність одне одному відображена у лексичному значенні". Дослідник особливо наголошує на важливості регулярного відтворення слів-антонімів у мовленні, як фактора, необхідного для їх існування у мові.
1.3. Типи антонімів
За своєю суттю антоніми неоднорідні. Слушною в галузі науки про антонімію є передмова до словника антонімів М.Р.Львова, в якій він виділяє такі різновиди протилежності:
1. Контрарну протилежність виражають, крайні симетричні члени впорядкованої більшості, між якими існує середній, проміжний член: молодий не старий, не молодий, літній - старий.
2. Контрадикторна — між протилежними членами, які доповнюють один одного до єдиного цілого і є за своєю природою граничним, між ними немає; ніякого проміжного члена: живий — мертвий, разом — нарізна.
3. Векторна протилежність
- протилежність
4. Окремо виділяються антоніми, що вказують на участь у дії двох сторін, і кожна з яких виконує протилежну функцію: давати — брати, купувати — продавати.
Наведена класифікація
антонімів не може вважатися єдиною.
Три основні різновиди
1) наявність ознаки — відсутність ознаки: рух — спокій, веселий — сумний, логічний — алогічний;
2) початок дії або стану — припинення дії або стану: влетіти — вилетіти, заснути — прокинутися.
3) більший ступінь вияву ознаки— менша кількість або ступінь вияву ознаки (тип "більше — менше"): високий — низький, широкий — вузький.
Відомі також й інші принципи виділення антонімів.
Антоніми можуть позначати абсолютні або відносні протилежності. Хоча треба зазначити, що на рівні буденної свідомості протилежності значень можуть сприйматися без розрізнення.
До першої групи можна віднести два різновиди антонімів:
1. Антоніми, які означають
протилежні явища, процеси,
2. Антоніми, які позначають
протилежні явища, процеси,
Розділення антонімів першої групи на дві підгрупи умовне: протилежності значень, які утворюють антоніми першої підгрупи, можуть передавати протилежності, існуючі в суспільному житті, наприклад: підвищення — зниження, роз'єднання — об'єднання, і навпаки.
Друга група включає в себе теж два різновиди антонімії.
1. Антоніми, що означають
або характеризують реально
2. Антоніми, що позначають
чи характеризують явища,
Між двома різновидами другої групи не можна, звичайно, ставити глуху стіну: головне тут те спільне між ними, що їх об'єднує в одну групу, а саме — позначення відносних протилежностей.
Розробка питань взаємозв'язку мови з об'єктивною дійсністю, що нас оточує, має велике теоретичне та практичне значення. Вона допомагає правильному розумінню багатьох процесів, які відбуваються у мові, та сприяє успішному проведенню лінгвістичних досліджень.
На думку А.П. Грищенка [23, 121] та багатьох дослідників антонімії, антоніми поділяються за двома основними різновидами показників — семантичними і структурними.
Із структурного погляду розрізняють два типи антонімів: різнокореневі (темний — світлий) та однокореневі (надія — безнадія). У праці Л.А.Новікова "Типи антонімів в російській мові" розглянута структурна класифікація антонімів, яка заснована на словотворчих зв'язках слів. Дослідник виділяє такі різновиди:
1) різнокореневі (лексичні).
Вони є найпоказовішим класом
мовних одиниць з протилежними
значеннями й охоплюють
2) однокореневі. Значення протилежності виражається не частинами кореня слів, а афіксальними морфемами. Антонімія виникає тут як результат кореляції протилежних за значенням слів, або як результат вживання префікса, який надає слову протилежного значення : закривати — відкривати, приходити — відходити.
На окрему увагу заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У частині випадків вона виражає значення відсутності тієї чи іншої ознаки, внаслідок чого в антонімічній парі виникає відношення повної протилежності. Підтримує цю точку зору А.А.Реформацький, творячи, що "найпримітивніші" антоніми є слова з заперечною часткою типу : добрий — недобрий", Цієї ж думки й А.П.Грищенко [23, 121]. Але існує інша точка зору на дану проблему. І.С.Олійник вважає, що "антоніми— це протиставлення, за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не- ". [11, 57]
11. Історія української мови: Лексика і фразеологія. Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. та ін. - К.: - Наукова думка, 1983.
23. Сучасна українська мова. // за ред. Грищенка А.П. - К.: Наукова думка, 1993. - С.121-125.
- Значення антонімів у літературі
Антонімічна насиченість завжди була притаманна творам багатьох українських письменників. на основі антонімів у мові часто твориться така популярна стилістична фігура, як антитеза – зіставлення з метою протиставити одне одному певні життєві факти, явища, думки, характери, образи, щоб посилити явище описуваного, щоб наголосити на чомусь і яскравіше відобразити дійсне.
Найчастіше активну функцію в антитезах виконують повні антоніми, виступають в одному реченні або близькому контексті. Вони використовуються для чіткості й вичерпної характеристики висловлюваної думки: Вона буде вчителькою, вона понесе світло в темряву, потіху – смуткові, поміч – убожеству.(М. Коцюбинський).
Нерідко антонімічні пари втілюють ідею цілого твору і кладуться в основу заголовків, чим знову ж загострюють увагу читача: Поема Т. Шевченка « І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє»; збірка І. Франка «З вершин і низин», роман Стельмаха «Правда і кривда» та ін..
Активну роль антонімів спостерігаємо при іронічній характеристиці явищ дійсності. Іронія найчастіше виявляється в народних приказках, прислів’ях, коротких афористичних висловах, де друга частина вислову ніби заперечує першу. Ця «прихована» антонімія і використовується для іронічної характеристики: Любить, як вовк порося.
З антонімією пов’язується і такий стилістичний засіб, як оксиморон, що будується на поєднанні контрастних, протилежних одне одному за змістом понять. Мета цього засобу – наголосити на незвичності зіставлюваного і вказати на небуденність явища: голосна тиша, пекучий мороз, чесний злодій, солодкий тягар та ін.
Антонімічні засоби використовуються в художніх творах, в ораторській мові та в побутовому мовленні – і не лише на лексичному, а й на граматичному, синтаксичному та словотворчому рівнях. Теоретичні засади антонімії та її практичне застосування продовжує цікавити мовознавців.
РОЗДІЛ ІІ
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИКМЕТНИКОВИХ АНТОНІМІВ У РОМАНІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «ВЕРШНИКИ»
Відношення антонімів дуже рідко повністю співпадають, тому абсолютні антоніми у мові майже відсутні. Антоніми реалізуються у сполучуваності слів, причому найчастіше в «неідіоматичних» словосполученнях. Саме тому виявлення антонімів у мові має ґрунтуватися не на визначенні означуваних словами предметів, явищ взагалі, а на фактичному вживанні слова, на основі його функціональної природи, тобто на реалізації даного слова, на усвідомленні того, « як реально воно розуміється і вживається в даний час тими, хто користується мовою».(Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологи. – М. , 1957. – С.75.)
Оскільки слова у аналізованому матеріалі не ізольовані одне від одного, то основою для групування служить подібність чи протилежність як за прямим, так і за переносним значенням. Тому поряд з антонімами, протилежність значень яких пізнається як у тексті, так і поза ним, нерідко зустрічаємо в Яновського слова, що вступають в антонімічні відношення тільки у певному контексті, тільки у визначеній ситуації. Частіше за все такі слова вживаються у переносному, образному смислі і поза текстом не мають протилежного значення, тобто в загальному вжитку не є антонімами. Є.М.Міллер також називає “опозиції, які протиставляються в мові не за своїм головним (прямим) значенням і не входять в одне лексичне поле, контекстуальними антонімами” [Миллер, 1990, 183]. Контекстуальні антоніми виникають внаслідок переносного вживання слова в значенні, яке не закріплене в мові, а з’являється тільки в певному контексті. Тому значну частину досліджуваних антонімів становлять контекстуальні. Наприклад: біла гвардія-червона гвардія, тендітний солдат-кремезний Панас, холодні бризки-пекуче сонце, дужих плечей–другий кволий, хоробра людина-зляканий начальник, тихими голосами-горлатий Чубенко, вогкою землею-пересохлі губи, дурна тітка-блискуча голова, безладну команду-правильний наказ, прозорим полум’ям-густа пара.
2.1 Лексико-семантична класифікація антонімів
Таким антонімам властива семантична спільність, яка виявляється в тому, що вони виражають те саме родове поняття. Вони функціонують на засадах наявності протилежної семантики, реалізованої в парадигматичній взаємодії.
- наявність ознаки-відсутність ознаки:
некрасиві слова-красивим полком, велике сонце-малий чабанець, живих друзів-мертвого Оверка,Стара степовичка-малу Вустю, бідна артіль-багатий, як земля, крижаного моря-гаряче серце, мокрої справи-сухої справи, гладкий пес-сухорлявим Іваном, хоробра людина-зляканий начальник, тихими голосами-горлатий Чубенко, низьких берегах-висока трава;
- більший ступінь вияву ознаки-менша кількість або ступінь вияву ознаки: молодші рибалки-старші рибалки, звичайним голосом-надзвичайного молотка;
- смакові відчуття та колір:
чорний шлик-білу
кисть, біла гвардія-червона
2.2 Структурна класифікація антонімів
У структурній класифікації розрізняють різнокореневі антоніми або лексичні, та однокореневі або лексико-граматичні.
Більшість антонімів у романі «Вершники» є різнокореневими:
Чорний шлик - білу кисть
Чорний – 1. Кольору сажі, вугілля; найтемніший прот. білий.// в одязі такого кольору. 2. Темний ,темніший, порівняно зі звичайним кольором. 3. Брудний, покритий брудом,сажею, кіптявою. // Не випраний; нечистий.
Білий – 1.Який має колір крейди, молока, снігу; прот. чорний. // який кольором наближується до крейди, молока, снігу; світлий. 2. На якому є багато білих плям, вибілених предметів.
Біла гвардія – червона гвардія
Білий – 4. Ворожий радянській владі, контрреволюційний; прот. червоний.
Червоний – 2. Який стосується революційної діяльності; пов’язаний з радянським соціалістичним ладом; протилежне білий.
Тендітний солдат – кремезний Панас
Тендітний – 1. Тонкий, ніжний своєю будовою (про людину і тварину, їхнє тіло або частини тіла; про рослини та їх частини). 2. Фізично нерозвинутий. // Слабкий, неміцний.
Кремезний – 1. Міцної будови тіла (про людину); дебелий (у 1 знач.), широкоплечий. // Гарного здоров'я; міцний, здоровий (про людину або її організм). // Сильний, жилавий, міцний (про руки, ноги тощо).
Страшна річ – красивий жанр
Страшний – 1. Який своїм виглядом, своїми діями, великою силою, потужністю і т. ін. викликає, вселяє почуття страху, переляку. // Який справляє гнітюче враження. // Який відзначається тяготами, сумними подіями і т. ін. 2. Який викликає важке і болісне почуття, який справляє тяжке враження; гнітючий.
Красивий - 1. Приємний зовнішнім виглядом; який відзначається гармонією барв, ліній і т. ін. // Приємний для слуху; милозвучний. 2. Який має позитивні якості або властивості, цілком відповідає вимогам, заслуговує схвалення. // Який сприяє успіхові, пов'язаний з ним; вдалий.
Велике сонце – малий чабанець
Великий – 1. Значний своїми розмірами, величиною; протилежне малий. // Який значно переважає своїми розмірами інші подібні предмети.
Малий - 1. Невеликий розміром, незначний величиною; протилежне великий. 4. Невеликий віком (переважно про дітей); малолітній.
Живих друзів – мертвого Оверка
Живий - 1. Який існує, здійснює обмін речовин із зовнішнім середовищем, здатний рости, розмножуватися; протилежне мертвий.
Мертвий - 1. Такий, у якому припинилося життя; померлий; протилежне живий.
Старезного прадіда – маленьку Вустю
Старезний - 1. Дуже старий віком. 2. Який дуже давно існує, виник, з'явився; дуже давній.
Маленький - 4. Невеликий віком (переважно про дітей); малолітній.
Солону воду – солодка травинка
Солоний - 1. Який містить у собі сіль (про водойми). // Який містить у собі сіль і має характерний смак, що його надає сіль (про воду в таких водоймах, бризки і т. ін.). // Просякнутий сіллю (про повітря, вітер). 2. Який має смак солі, містить у собі сіль (пре сльози, кров, піт).
Солодкий - 1. Який має приємний смак, власт. цукрові, медові і т. ін.; протилежне гіркий, кислий, солоний. 3. Який викликає приємні відчуття, дає насолоду (про запах, аромат і т. ін.). // Який дає моральне задоволення, втіху. 4. перен. Який дає відчуття приємності або виражає задоволення, радість, насолоду (про думки, почуття, стан людини).
Холодні бризки – пекуче сонце
Холодний - 1. Який має низьку або відносно низьку температуру (про повітря, вітер і т. ін.). // Який характеризується низькою температурою повітря (про клімат, погоду); // Із зниженою температурою, стійкими холодами, морозами (про певний час, пору). // З низькою температурою води (про течію, хвилю тощо). // Позбавлений тепла, який викликає відчуття холоду. 2. Пов'язаний з відчуттям холоду (у 1 знач.), з уявленням про холод. 3. Який не випромінює (або майже не випромінює) тепла, не викликає відчуття тепла (про сонце, місяць, зорі та їхнє світло, проміння).
Пекучий - 1. Який надмірно гріє, палить; дуже гарячий, жаркий.
Стара степовичка – малу Вустю
Старий - 1. Який прожив багато років, який досяг старості; протилежне молодий. // Який має людина похилого віку.
Малий - 1. Невеликий розміром, незначний величиною; протилежне великий. 4. Невеликий віком (переважно про дітей); малолітній.
Молодші рибалки – старші рибалки
Бідна артіль – багатий, як земля(або багатого селянства)
Бідний - 1. Який живе в нужді, нестатках; убогий; протилежне багатий. // Недостатньо забезпечений матеріально; небагатий, незаможний. 2. Такий, як у бідняка, власт. біднякові; недорогий, непишний. 3. Невеликий кількістю, недостатній.
Багатий - 1. Який має багатство, володіє великими матеріальними цінностями; заможний; протилежне бідний. 2. на що, чим. Який має багато, в достатку чого-небудь. 3. Великий, достатній, повний.
Живий Мусій – мертвого дядька
Живий - 1. Який існує, здійснює обмін речовин із зовнішнім середовищем, здатний рости, розмножуватися; протилежне мертвий.
Мертвий - 1. Такий, у якому припинилося життя; померлий; протилежне живий.
Крижаного моря – гаряче серце
Крижаний - 2. Пронизливо-холодний; холодний, як лід.
Гарячий - 1. Який мав високу температуру; сильно нагрітий. // Жаркий, палючий. 2. перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний. 3. перен. Який легко збуджується; запальний.
Дужих плечей – другий кволий
Кволий - 1. Який має неміцну будову тіла, фізично нерозвинутий; тендітний. // Який утратив силу через хворобу, втому тощо; слабий, безсилий, немічний.
Дужий - 1. Який має велику фізичну силу; сильний. 2. Дуже великий, значний щодо сили, ступеня вияву і т. ін. 5. Фізично здоровий, не хворий.
Завзятий Чубенко – стомлений голос
Завзятий - 1. Дуже діяльний, енергійний, який наполегливо переборює труднощі, невідступно домагається здійснення поставленої мети. 2. Який з захопленням, пристрастю віддасться якому-небудь заняттю, якійсь справі; запеклий. 3. Який характеризується великою енергією, наполегливістю, непохитністю (про вдачу людини, її окремі риси і т. ін.).
