Примірний тижневий цикл занять під час підготовчого і змагального періодів

ЗМІСТ

 
 
Вступ                                                                                                                ......3

     Розділ  І. Основні види діяльності вчителя фізичної культури 

1. Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання   ..5
2. Робота вчителя фізкультури по підготовці до уроку ............11

3. Просвітницька діяльність у системі фізичного виховання

школярів                                                                         ................18

1.4. Дослідницька діяльність вчителя фізкультури                    ......21

Розділ  ІІ. Педагогічні функції, вміння та техніка  вчителя фізичної культури.

              2.1    Педагогічні функції  вчителя                                               .........24

              2.2    Педагогічні вміння вчителя                                                 .........28

              2.3    Педагогічна техніка  вчителя                                               ..........32

Розділ  ІІІ. Практична частина.

               3.1    Примірний тижневий  цикл занять під час підготовчого і змагального періодів                                                                                  ...........36

                3.2    Констатуючий експеримент                                            ............38

                3.3    Контролюючий експеримент                                           ............41

Висновки                                                                                                     .............44

Перелік використаних джерел                                                                       ............45

ВСТУП.

     Актуальність  роботи полягає в аналізі компонентів  діяльності вчителя фізичної культури. Педагогічна діяльність вчителя фізичної культури, має складну структуру і значні відмінності від інших педагогічних професій.

     Поєднання високого рівня знань в області  біологічних і психологічних  процесів, які відбуваються в період активного зростання і розвитку учня, засобів, методів і форм педагогічної і тренувальної дії, висока фізична і технічна підготовленість вимагає від вчителя комплексу педагогічних і спеціальних здібностей.

      Педагог (вихователь, наставник) — особа, яка  веде практичну роботу в області виховання і навчання як дорослих, так і підростаючого покоління [14,57].

     Вчитель фізичного виховання — це, перш за все, педагог, який не тільки займається навчанням техніці рухів і розвитком фізичних здібностей, але і формує особу майбутнього громадянина, а основу цієї діяльності і складають педагогічні здібності.

     На  думку більшості дослідників і практиків (Озолін, Пугач, Деркач, Ісаєв) володіти педагогічними здібностями — це:

• уміти  представити  учбовий   матеріал  в  доступній  для  учнів   формі, 
  розуміти своїх вихованців і проявляти творчість в учбовому процесі;
• володіти вольовими педагогічними якостями, що роблять вплив як на 
  окремих учнів, так і на весь колектив в цілому;
• організовувати дитячий  і юнацький  колектив,  виявляти  цікавість  до 
  діяльності і життя учнів;
• уміти  пояснювати,  змістовно  і  яскраво  проводити   бесіди,  володіти 
  образною і переконливою мовою;
• проявляти педагогічний такт, уміти спостерігати, аналізувати і робити

правильні висновки  з наглядів, бути вимогливим не лише до учнів, але і до себе особисто; 

      • уміти пов'язувати учбовий матеріал з вимогами сучасного життя і різними життєвими ситуаціями.

     До  супутніх педагогічних здібностей відносяться  такі якості, як організованість, допитливість, працездатність, самовладання, активність, наполегливість, зосередженість і уміння розподілити увагу. Крім того, кожний з цих компонентів має свої складові. Вивчаючи структуру педагогічних здібностей, ми заглиблюємося у вивчення цих складових, що дозволяє їх розвивати і удосконалювати як окремо, так і у взаємозв'язку в процесі педагогічної діяльності [3,30].

      Мета  роботи: проаналізувати компоненти діяльності вчителя фізичної культури.

     Задачі  роботи:                                                                                                           1) проаналізувати основні види діяльності вчителя фізичної культури;                                    2) проаналізувати основні педагогічні функції, вміння та техніку вчителя фізичної культури.

Методи  дослідження:                                                                                                     1) аналіз науково-методичної літератури;

2) спостереження.

      Практична значимість роботи складається у сприянні підвищенню рівня педагогічній діяльності вчителя фізичної культури; підвищенні рівня підготовленості вчителя фізичної культури до своєї професійної діяльності. 
 

Розділ І. ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ  КУЛЬТУРИ.

1. Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання

      Формування  національної системи фізичного  виховання школярів вимагає нового змісту та пошуку ефективних форм, засобів і методів підготовки шкільного вчителя, створення відповідного навчально-методичного забезпечення. В основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання лежать знання предмета викладання (фізична культура) та його методики, і дуже важливо, щоби кожен усвідомив, що найсуттєвішим у методиці є рівень індивідуальної майстерності педагога. Через його діяльність методика і віддзеркалюється в конкретних досягненнях учнів.

      Учитель своєю особистістю і діяльністю завжди впливав на хід історичного  процесу, долю суспільства. Він бере активну участь у формуванні суспільства, а отже, повинен відчувати велику відповідальність за його долю перед минулими, сучасними і наступними поколіннями людства.

     Виховна діяльність найбільшою мірою виконує  інтегральну функцію, бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставником і навіть психотерапевтом [20,21 ].

     Вивчивши  досвід фізичного виховання більшості  цивілізованих країн світу, П. Лесгафт дійшов висновку, що "керувати фізичною освітою — справа дуже складна, не дивлячись на те, що, зазвичай, вважають це настільки простою справою, що з нею можна впоратись достатньо ґрунтовно протягом 6-8-тиж-невих курсів. Насправді, керівник повинен бути добре освіченою людиною, як кожен, хто належить до викладацького складу, повинен добре розуміти свій предмет, а також значення форм і функцій організму молодої людини, а головне, повинен бути сам цілком дисциплінованою і стриманою людиною, яка витончено володіє своїми діями". Значною перешкодою у процесі фізичного виховання є часто невідповідність між закликами педагога та його особистим життям і переконаннями. Особистість наставника повинна бути взірцем для наслідування. Учитель, що відповідає цим вимогам, у скрутний час життєвої невизначеності учня допоможе йому зрозуміти власні помилки, об'єктивно оцінити свій стан, разом накреслити шляхи подальшого розвитку, підкаже ефективні методи самовдосконалення. Водночас він ніколи не повинен прив'язувати учня до власної особистості, а навпаки, привчати його до самостійного розвитку [15,36].

     Сьогодні  перед вчителем фізичної культури в  школі стоїть проблема — зробити фізичне виховання процесом безперервної дії (навіть протягом такого короткого часу, як добовий цикл). Це означає, що вчитель не має права обмежувати свою діяльність якимись епізодичними заходами з фізичного виховання або лише час від часу залучати до цього процесу інших осіб. На порядок денний роботи вчителя час висуває питання про фізичне виховання школярів як систему всезагального обов'язкового навчання основ здоров'я і гігієнічного виховання. У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги:

• як організувати заняття з відстаючими, слабими і тими, що мають відхилення від нормального стану здоров'я;

• як зробити уроки привабливими, щоб стимулювати самовдосконалення 
  учнів;

• як пов'язати інтереси батьків і дітей із питань фізичного виховання;
• які форми позаурочних занять і коли бажано використовувати, щоб

вони, з  одного боку, стали продовженням уроку, а з іншого, — підготовкою до нього;

• як підготувати малят до шкільного режиму ще у стінах дошкільних закладів;

• як організувати роботу за місцем проживання;

• що   робити   з    обдарованими    дітьми,    які    прагнуть   до    спортивної 
  досконалості;
• як створити належну матеріальну базу;

• як залучити до фізичного виховання весь педагогічний колектив, 
  медичних працівників і громадські організації, актив.

     Перелічені  завдання можуть бути ефективно розв'язані  лише в тому випадку, коли всі названі ланки органічно доповнюють одна другу, утворюючи систему факторів постійного і цілеспрямованого впливу на учнів [6,206].                Отже, зробити фізичне виховання безперервним (перманентним) процесом — це означає:

1. залучити всіх дітей до різноманітних форм занять;

2. включити в цей процес все доросле оточення дитини (від батька до 
   вчителя музики);

3. об'єднати зусилля всіх державних і громадських організацій, що 
   займаються питаннями виховання, охорони здоров'я і захисту дітей.

     Звідси  випливає специфіка роботи вчителя  фізичної культури. З одного боку, він виступає як "чистий" вчитель (предметник), проводячи уроки, а з іншого, — як організатор процесу фізичного виховання школярів, спрямовуючи зусилля всіх учасників цього процесу на досягнення єдиної мети

      Отже, кожному (особливо молодому) вчителеві  варто пам'ятати, що результати фізичного виховання учнів залежать не тільки безпосередньо від вчителя фізичної культури, а й від загальної орієнтації на цей процес навколишнього середовища. Звідси, крім іншого, і виникає потреба вчителя постійно і пильно тримати в полі зору навколишнє середовище. У цьому полягає складність професії вчителя, його велика відповідальність і неповторність. Водночас сьогоднішній рівень професіоналізму, педагогічна й, особливо, психологічна підготовка викладача не відповідають вимогам народної освіти. Досі чимало вчителів фізичної культури не відрізняються широкою освіченістю, високим рівнем культури (зокрема, фізичної), духовністю, інтелігентністю. Слабке знання своєї спеціальності, низька методична майстерність не дають змоги обирати найкращі для конкретних умов методи або їх сукупність. У більшої частини вчителів не сформована здатність співпереживати, розуміти мотиви поведінки учнів, їхній внутрішній світ. Вони не вміють співпрацювати з учнями, не стимулюють дитячу ініціативу, творчість, самоуправління у сфері фізичної культури [12,27].

      Негативну роль у розвитку системи фізичного  виховання відіграють критерії оцінки праці вчителя. Досі його роботу оцінювали (а іноді оцінюють і тепер) кількісними показниками (розрядники, місця на змаганнях і т. д.).Докорінна зміна фізичного виховання школярів вимагає переосмислення самої суті, мети, завдань, змісту педагогічного процесу, діяльності вчителя, участі в цьому процесі учнів.

     Багато  вад фізичного виховання учнів  пояснюються загальним станом нашої школи, притаманним їй адмініструванням, догматизмом. Звідси — муштра й авторитарність. Взаємини між учителем і учнем не повинні будуватися за принципом "начальник — підлеглий".

      Сьогодні  шкільна фізична культура повинна  забезпечити сприятливі умови для розвитку не тільки фізичних здібностей, а й духовних, моральних якостей дитини. Підвищення ефективності системи фізичного виховання мусить відбуватись за рахунок не стільки кількісних змін, скільки якісного поліпшення змісту й організації роботи, на основі національних, регіональних і місцевих традицій та умов, враховуючи інтереси учнів і можливості педагогів.

     Прагнучи  створити свою індивідуальну систему  фізичного виховання учнів кожної конкретної школи, молодий учитель повинен пам'ятати, що тут мало одного бажання і програми дій. Для того, щоб будь-яка система функціонувала, треба забезпечити щонайменше три умови:                                                  1) учень повинен хотіти займатись;                                                                               2) треба мати, де займатись (створення матеріальної бази);                                                       3) повинен хтось займатися з учнями (кадрове забезпечення).

     Для молодих учителів у перші місяці, а іноді й роки роботи однією з найважливіших стає проблема спілкування з учнями, проблема дисципліни на заняттях.

      Результати  спостережень свідчать, що вчителям-початківцям, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, властивий офіційний стиль спілкування зі школярами, тоді як у досвідчених педагогів спостерігається велика різноманітність методів впливу на учнів, способів спілкування з ними. Викладачі з великим стажем роботи обов'язково враховують стан учнів, беручи до уваги те, чим вони займаються зараз і чим займатимуться потім. Згідно з цим і подаються команди або розпорядження,  а іноді дітей просять здійснити необхідні дії.

      Прагнучи  забезпечити дисципліну, молоді вчителі  занадто вживають зауваження, роблячи  їх найчастіше підвищеним тоном.

     Типовою помилкою недавніх випускників педагогічних навчальних закладів є те, що вони, даючи багато команд і висуваючи різні вимоги, не завжди вимагають їх виконання. Вихователь має бути людиною вимогливою. Ігнорування вимогливості у вихованні призводить до сумних наслідків. Під вимогою у народі прийнято розуміти побажання або прохання, висловлені так, що не припускають заперечення. Це, здебільшого, стосується загальноприйнятих норм і правил поведінки.

     До  порушення нормальних стосунків  учителя з учнями призводить, зазвичай, нерозуміння учнями вимог до них. У такій ситуації зауваження повисають у повітрі, погіршують обстановку на уроці, створюють нервову атмосферу, позбавляють дітей радості. Недосвідчені вчителі, роблячи зауваження, не враховують різниці між хлопчиками і дівчатками. При цьому одна і та ж форма спілкування застосовується з учнями початкових і старших класів.

     Неправильні способи спілкування призводять до протиставлення наставника своїм учням. Це наштовхує на пошук інших шляхів "боротьби" за порядок на заняттях. Одним із таких шляхів є профілактичні заходи, що створюють на уроках обстановку, коли порушення будуть просто неможливими, якщо вчитель досконало опанував навчальний матеріал, він так організує школярів, що на сторонні справи у них просто не залишиться часу. Так, уміння поєднати підрахунок при виконанні вправ (менше рахувати) з конкретними методичними вказівками дасть учителеві змогу "звільнити себе" для виконання прямих функцій — вчити.

      Хорошій робочій атмосфері на заняттях сприяє також прагнення вчителя виправляти типові помилки. При цьому вчитель може "не зауважити" порушень до певного часу, якщо відчуває, що в певній ситуації він ще не може проти них боротись. Але якщо зауваження зроблено, то треба домогтися належної реакції на нього. Форма зауваження повинна залежати від того, свідомо учень порушив дисципліну, чи мимоволі.

     Не  в усьому треба бачити порушення. Адже заняття фізичними вправами високоемоційні, а учням притаманно виражати свої емоції. Показником майстерності вчителя, без сумніву, є уміння гасити негативні емоції і закріплювати позитивні. Радимо частіше акцентувати увагу на успіхах учнів і використовувати цей прийом у роботі зі слаборозвинутими дітьми, дівчатами, першокласниками [19,135].

     Виробляючи  форми взаємин і поведінки, домовляйтеся з учнями. Причому в домовленості не буває дрібниць.

     Результати  досліджень психологів свідчать про те, що вже трирічні діти здатні виконати завдання лише в тому випадку, коли їм зрозумілий сенс        завдання. Тому пропонуйте щось учням лише після того, як вони осмислили, для чого їм це потрібно. Запорука успішної роботи — це сприйняття завдання як "потрібного мені". Тільки тоді можна сподіватися на перехід від "чистого виконавства" до співдружності, а надалі — до самостійності.

     У роботі зі школярами не обмежуйтеся  тільки вказівками вчителя. Доцільно широко налагодити зворотний зв'язок, більше питати самих учнів, щоби знати, як вони розуміють учителя. Л. Толстой, аналізуючи стосунки в Ясно-Полянській школі, виявив, що багато чого можна навчитись у своїх учнів. Він підкреслював, що виховання дітей сприяє самовдосконаленню педагога. Адже між суб'єктами виховання виникає причинна залежність. Вчинки і дії вчителя змінюють поведінку учнів, викликають їх дії, які, в свою чергу, впливають на форми, методи та засоби діяльності вчителя. Отже, для характеру динаміки взаємодії вирішальне значення мають обидва суб'єкти, але особливо, учні. Невипадково останнім часом зріс інтерес кращих учителів до оцінки їхньої діяльності з боку учнів.

      Отже, вчитель завжди повинен залишатись учнем. І чим більше в учителеві учня, тим вищий його професіоналізм [4,284].

     Завдання  вчителя полягає в тому, щоб  створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне.

     Генезис проблеми взаємин учителя й учнів  засвідчує, що прогресивна вітчизняна педагогічна теорія і практика вирішальну роль у формуванні цих взаємин відводила вчителеві, який повинен бути до цього спеціально підготовленим. Головним суб'єктом виховної діяльності прогресивні педагоги-просвітителі вважали учня, а тому намагалися пробуджувати його активність, самосвідомість і саморозвиток [7,81]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Робота  вчителя фізичної культури по підготовці до уроків

Попередня підготовка вчителя фізичної культури до уроку                        Ефективність уроку залежить від досвіду і педагогічної майстерності вчителя, від того, наскільки він сумлінно готується до його проведення. Тому вчителю необхідно завчасно і ретельно визначити задачу уроку, розробити конкретний план його проведення, передбачити необхідне матеріальне оснащення. Визначаючи задачі уроку, необхідно виявити його зв'язок із задачами попередніх і передуючих уроків, уявити собі його можливі результати. При постановці задач виникає необхідність у вивченні літератури і пошуках новітніх методик проведення різних форм занять в школі. Визначивши основні і допоміжні задачі уроку, вчитель підбирає засоби і методи для їх здійснення.

     Підготовку  вчителя до уроку можна поділити на два етапи:                                   1) попередня підготовка;                    2) безпосередня підготовка.

     Етап  попередньої підготовки передбачає аналіз результативності роботи за минулий рік, виявлення позитивних моментів, хиб і прорахунків, пошук шляхів їх усунення та проектування (планування) діяльності на наступний рік.

     Мета  цього етапу полягає у створенні системи націленості учнів на досягнення конкретних результатів і, в зв'язку з цим, у раціональному розміщенні засобів протягом року. Водночас, на першому етапі формується система закріплення вивчених вправ шляхом періодичного повторення та систематичної самостійної роботи школярів [1,38].

     На  етапі безпосередньої підготовки до уроку вчитель виконує великий  обсяг роботи, зокрема, щодо змістовного, організаційного, методичного і матеріального забезпечення уроків, їх побудови. Технологія безпосередньої підготовки вчителя до уроку передбачає послідовне виконання ним низки ті (операцій), а саме:

1) конкретизує   завдання   уроку.   Під   час   планування   навчального

матеріалу завдання уроків уже були сформовані, але у процесі роботи може бути виявлено, що запропонований учителем темп педагогічних дій щодо засвоєння конкретних вправ занадто високий (або низький), тому безпосередня підготовка і починається з уточнення завдань і вибору оптимального варіанту їх розв'язання (з урахуванням конкретних обставин);

2) добирає відповідні засоби для вирішення висунутих завдань. При 
цьому враховується, що розв'язання одних і тих же завдань можливе 
різними засобами,  але для  кожного  конкретного випадку (на різних етапах навчання, в різних умовах) засоби мають різну ефективність. Учитель зобов'язаний обирати   найдоцільніші,    що   дають    змогу   забезпечити   вирішення водночас кількох завдань і найкоротшим шляхом вести учнів до мети;

3) здійснює  організаційно-методичне  забезпечення,  тобто  підбирає 
методи і форми організації навчальної діяльності, визначає розміщення і 
шляхи переміщення   учнів,   способи   розташування   і   прибирання   приладів, роздачі та збору  інвентарю,  економлячи  дорогоцінні   секунди  уроку.  Водночас передбачаються заходи попередження травм, прийоми активізації учнів, оптимальне співвідношення  і   органічна  єдність  застосування  репродуктивних  і продуктивних методів навчання, а також оздоровчі та виховні впливи наступного уроку;

4) здійснює рухову підготовку до уроку, пов'язану з необхідністю 
постійно   підтримувати   належну  власну   спортивну  форму.   Учитель 
повинен уміти показати    всі    запропоновані    дітям    вправи    на   рівні    результатів, передбачених контрольними нормативами для учнів.

     Перед уроком педагогу слід спробувати виконати нові підготовчі та підвідні вправи, бути готовим виконати або проімітувати виконання вправ, запланованих на наступний урок [5,30].

     Рухову  підготовку напередодні уроку в  спортивному залі, на майданчику вчитель може поєднати з підготовкою активу до наступного заняття. У деяких школах такі спільні заняття вчителя з активістами в позаурочний час стали доброю традицією.

     Особливо  в перші роки роботи вчитель повинен  багато працювати над удосконаленням міміки, жестів, формуванням навичок страхування, проведення і надання фізичної допомоги учням під час виконання ними вправ;

     5)      забезпечує теоретичну і мовну  підготовку. Учитель повинен мати  ґрунтовні знання, які йому належить передавати учням, досконало опанувати мову і методику повідомлення (передачі) теоретичних відомостей, щоб не знизити рухову активність учнів.

     Варто також пам'ятати, що мовлення впливає  не тільки на свідомість, а й на почуття школярів. Умілою подачею команди вчитель може підкреслити характер руху (м'який, плавний, різкий), регулювати з її допомогою рівень фізичних зусиль і викликати необхідну зворотну реакцію дітей. У зв'язку з цим напередодні кожного уроку вчитель повинен відновити в пам'яті ту інформацію, яку буде повідомляти юнакам і дівчатам, визначити її місце і форму передачі (у вигляді зауважень, оцінок, запитань, обговорень, коротких бесід тощо).

      Старанно  обирайте потрібні для кожного конкретного  випадку слова, правильно будуйте речення. Краще говорити просто і дохідливо. Переважно учні прискіпливо зауважують неправильне наголошування слів [9,216].

      У різних ситуаціях потрібен різний темп мовлення: якщо вчитель виправляє помилки, доцільно говорити повільно; у бесідах, розповідях, поясненнях використовують середній темп; керуючи іграми, можна прискорити темп.

     Тоном мовлення на уроці досягають певного емоційного стану. Він може бути урочистим, святковим (підсумовування змагань, на спортивних вечорах, святах), задушевним (під час підготовки до подолання труднощів), радісним або сумним (після перемоги або поразки), обурливим (за порушення дисципліни). Небажаним є менторський тон, котрий відштовхує учнів.