Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Примусові заходи медичного характеру

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ «ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО І КОСМІЧНОГО ПРАВА»

кафедра кримінального права

та процесу

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему: «Примусові заходи медичного характеру»

Виконала:

студентка 2 курсу

202 групи ЮІ «ІПКП»

Руденко Ірина

Перевірила:

к.ю.н., доцент

Пісоцька Н.М.

Київ – 2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття і підстави застосування примусових заходів медичного характеру

1.1 Поняття і становлення інституту примусових заходів медичного

характеру……………………………………………………………….. .

1.2 Підстави до застосування примусових заходів медичного характеру……

2. Види примусових заходів медичного характеру та їх кримінально-правова

характеристика…………………………………………………………………..

2.1 Надання амбулаторної психіатричної допомоги……………………..........

2.2 Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом………

2.3 Госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом………

2.4 Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом…………

3. Продовження, зміна і припинення застосування примусових заходів

медичного характеру…………………………………………………………...

Висновки……………………………………………………………………... …...

Список використаних джерел…………………………………………………….

Вступ

Актуальність теми. Конституція України встановлює, що саме людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3) і кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28). І саме, зокрема, для забезпечення цього положення відповідне завдання покладено на судову гілку влади нашої держави. Зокрема норми кримінального і кримінально-процесуального законодавства передбачають відповідні положення, дотримання яких сприяє гуманному, об’єктивному, ефективному здійсненню правосуддя, особливо щодо осіб, які скоїли небезпечні діяння, страждаючи на психічні хвороби або інші психічні розлади. Скоєння суспільно небезпечних дій психічно хворими є великою негативною проблемою в нашому суспільстві. Ці особи за своєю суттю відрізняються від звичайних злочинців. У вирішенні цієї проблеми беруть участь психіатри, юристи, робітники органів внутрішніх справ, прокуратури і суду. Це й зумовлює відмінність та актуальність застосування примусових заходів.

Примусові заходи медичного характеру - це заходи державного примусу, застосовуються судами до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання, на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними.

Дану проблему розглядали та досліджували також такі відомі національній та зарубіжні юристи та науковці як Беклиміщев О.В., Трахтеров В.С., Лунц Д.Р., Шаренко С.Л.

Об`єктом дослідження є норми кримінального законодавства України, а також відповідні положення норм законодавства, що містяться в “Основах законодавства України про охорону здоров‘я”.

Предметом дослідження – є суспільні відносини, які виникають в наслідок вчинення злочину особою, яка визнана неосудною.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

дослідити загальні теоретичні положення інституту примусових заходів медичного характеру;
розкрити підстави застосування відповідних заходів медичного характеру;
дослідити види примусових заходів медичного характеру і дати їх відповідну кримінально-правову характеристику;
встановити юридичні наслідки продовження, зміни та припинення застосування примусових заходів медичного характеру.

У відповідності з цілями, предметом і логікою дослідження структура даної роботи включає в себе вступ, виклад основної суті проблематики у трьох розділах та відповідних підрозділах, висновок та список використаної літератури.

1.1 Поняття і становлення інституту примусових заходів медичного

характеру

Дослідження історії виникнення інституту примусових заходів медичного характеру дає змогу, по-перше, порівняти досягнення психіатрії на певних етапах і визначити можливість законодавця обґрунтовано та повно закріпити цей інститут у юридичних нормах, по-друге, прослідкувати, яким чином держава в особі уповноважених осіб реагувала на вчинення суспільно небезпечних та караних діянь психічно хворими і які заходи застосовувалися до таких осіб.

Вперше в законодавчих актах положення, що встановлюють суспільне піклування хворих, калік і вбогих, з’являються після прийняття на Київській Русі християнства (988 рік). Так, за Статутом князя Володимира про церковні суди було визначено, що «церковному або єпископському суду підлягали, крім злочинів і позовів по справам сімейним, чарівники, чаклуни, готувачі отруї та усі справи, які стосуються людей, що знаходяться в церковному відомстві. До них відносилися усі особи, що підлягають піклуванню – вдови, сироти, кульгаві, сліпі; у церковному підпорядкуванні перебували «странноприимные» (рос.) будинки, лікарні, лікарі» [13]. Вказані особи, що підлягали піклуванню, утримувалися в монастирі для застосування церковних засобів лікування з метою «вигнання бісів».

Законодавчі ж положення, що стосуються душевнохворих у кримінальному процесі, вперше з’являються в Росії та Україні у 1669 році в «Новоуказных статьях о татебных, разбойных и убийственных делах» (ст.108), де міститься вказівка на те, що «Аще бесный убьет, неповинен есть смерти» [14], і говорилося про недопущення залучення душевнохворих у свідки нарівні із глухонімими й дітьми («а глухих, немых и бесных и которые в малых летах... в обыск не писать и их не допрашивать»).

На рубежі XVIII та XIX століть починається поступове зближення піклування психічно хворих з іншими аналогічними заходами, що здійснюються медициною. Здійснення над душевнохворими опіки також було передбачено сенатським Указом 1815 року; його підставою служило офіційне визнання хворого божевільним. Такі хворі за своїм правовим положенням прирівнювалися до малолітніх. [15. – C.141]

Починаючи з к. XIX – поч. XX століття визначення психічного слабоумства як характерної ознаки особи яка враховується при притягенні її до відповідальності стало невід’ємною частиною при застосуванні карного, а пізніше кримінального законодавства. Вони розглядалися системно декількома галузями знань, такими як судова психіатрія, кримінальне право, судова медицина, кримінально-процесуальне право.

Вперше в сучасному його трактуванні поняття примусових заходів медичного характеру було визначено саме Кримінальним кодексом України.

Примусові заходи медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. [ ]

Тобто, під цим поняттям можна розуміти надання за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, з метою її обов’язкового лікування, охорони прав та законних інтересів зазначеного хворого та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосовано такі заходи нових суспільно небезпечних діянь. [ ].

Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, догляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади. [ ].

Щодо надання амбулаторної психіатричної допомоги, то вона являє собою такий вид психіатричної допомоги що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених відповідним законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах. [ ].

Важливою відмінністю саме цих заходів є те, що вони не є кримінальним покаранням. Метою та кінцевим результатом які переслідує держава в особі відповідних органів при призначення примусових заходів медичного характеру є не покаранням. Останнє в свою чергу являє собою вияв кримінальної відповідальності особи при порушенні кримінально-правового припису закону і таким чином – засобом примусу. А застосування примусових заходів медичного характеру переслідує мету, з одного боку, застосування лікувально-реабілітаційних заходів саме стосовно психічно хворих осіб, а з іншого - захист суспільства від небезпечних дій, які можуть вчинятися такими особами з хворобливих мотивів. Щодо відмінності від інших видів психіатричної допомоги у тому, що лише вони застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв’язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого Кримінального кодексу України.

Таким чином, можна визначити, що примусові заходи медичного характеру - це різновид медичних заходів, що застосовуються до душевно хворих без їх згоди або згоди їхніх законних представників.

1.2 Підстави до застосування примусових заходів медичного

характеру

Примусові заходи медичного характеру – є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади.

За загальним правилом, застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медичного характеру є можливим за умов, якщо було доведено факт вчинення відповідною особою суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки конкретного злочину, а також яка за своїм психічним станом являє небезпеку для суспільства.

Хоч законодавче поняття психіатричної допомоги і містить більше широке поняття «діяння», яке містить обидва стани його здійснення, але саме щодо примусових заходів медичного характеру не лише теоретично, але й практично є більш актуальним та чітким використання єдиного конкретного стану здійснення цього діяння – саме шляхом вчинення дії (активної).

Більш конкретно відповідні підстави застосування примусових заходів медичного характеру містяться у ст.93 Кримінального кодексу України , згідно з нормою якої ці заходи можуть бути застосовані до осіб

які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Тобто, згідно цієї статті, відповідні заходи можуть бути застосовані

судом до осіб, які вчинили:

суспільно небезпечне діяння у стані неосудності. Неосудність – це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Наявність відповідного стану при вчиненні злочину або виникненні в період часу між вчиненням злочину та моментом постановлення вироку виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. [2. - ст.19]. Цей стан неосудності визначається лише на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння.

2. злочин у стані обмеженої осудності. Обмежена осудність – це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Наявність такого стану не виключає можливості притягнення до кримінальної відповідальності. [2. – ст.20]

3. злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку.. У даному випадку, виникнення цієї психічної хвороби у особи позбавляє її можливості усвідомлювати свої (бездіяльність) або керувати ними. Тому вона не підлягає покаранню, але до них на підставі призначення суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру. Після одужання до них й досі є можливим застосування покарання за наявності однієї з двох умов: якщо не закінчився строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або не з’явилися нові підстави для звільнення від покарання/відбування покарання [2.- ст.19].

4. злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час виконання покарання. В даному випадку, аналогічно до попереднього, виникнення психічної хвороби позбавляє особу можливості усвідомлювати свої суспільно небезпечні дії або керувати ними. І в разі виникнення такої ситуації, вони можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання, а суд має право обрати один з двох шляхів: призначити застосування примусових заходів медичного характеру або передати на піклування органів охорони здоров`я.

Слід пам`ятати, що застосування примусових заходів медичного характеру є не обов’язком, а правом суду. Визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, він обирає його залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого нею діяння (ст.13 ККУ).

Загалом, ці заходи можуть застосовуватись лише до осіб, які вчинили передбачені законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Самі ж особи з врахуванням вчинених ними діянь і їх хворобливого стану, є суспільно-небезпечними. Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною.

При звільненні від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру або передати його на піклування органів охорони здоров'я (ч.2 ст. 408 КПКУ).

Застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру можливе лише при доведеності вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину. При цьому не враховуються обставини, які не мають безпосереднього відношення до розглядуваної події (судимість особи, застосування до неї в минулому примусових заходів медичного характеру, тощо).

Таким чином, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого, суд може застосувати один з чотирьох видів примусових заходів медичного характеру, передбачених ч.1ст.94 ККУ.

2. Види примусових заходів медичного характеру

Висновок

Отже,

Закріплення на законодавчому рівні можливості застосування заходів медичного характеру та примусового лікування до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (злочин), відповідальність за яке передбачена КК, об’єктивно відображає стурбованість законодавця щодо можливого настання негативних наслідків у випадку невиявлення у такої особи певних захворювань.

З прийняттям нової Конституції Україна вступила у принципово новий етап розбудови демократичної, соціальної, правової держави. Тому, основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень в життя. Констність до неї, створення дієвих механізмів, які можуть забезпечити реалізацію основного принципу правової держави, що саме людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, особиста недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод – обов'язком держави. Тільки в такому випадку з впевненістю можна стверджувати, що Україна розвивається як демократична, соціальна, правова держава.

В сучасних умовах реалізації судово-правової реформи, основною метою якої є створення судочинства охоронного типу, особливої актуальності набувають питання застосування примусових заходів медичного характеру. Поміщення людини у психіатричну установу пов'язано з її ізоляцією від суспільства і серйозним чином порушує права і свободи особистості. Тому примусове (недобровільне) поміщення особи у психіатричну установу можливо лише при наявності передбачених законом підстав і тільки за рішенням суду. В останні роки спостерігається значний ріст кількості суспільно небезпечних діянь, вчинених душевнохворими особами. Так, за даними судової статистики в 1998 році судами України застосовано примусові заходи медичного характеру стосовно 1354 осіб, а у першому півріччі 1999 року - розглянуто 645 справ про застосування примусових заходів медичного характеру, які були застосовані до 588 неосудних осіб (що на

Таким чином, аналізуючи все вище викладене, можна зазначити, що в результаті дослідження даної курсової роботи було виконано наступні завдання:

Список використаних джерел

Конституція України// вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР, - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=o1y1996&find=1&typ=100;
1. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 січ. 2009 р. – К.: Паливода А.В., 2009. – 336 с.
2. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7// Інформаційний сервер Верховного суду України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/57FFD7A0A934BD56C32570310031F59B?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=57FFD7A0A934BD56C32570310031F59B&Count=500&;
4. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р.// Законодавство Верховної Ради України, - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1489-14;
5. Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні дії, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом. Затверджений наказом МОЗ N 397 від 08 жовтня 2001 р.
Список використаної літератури
1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та допов./ За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007 . – 1184 с.
2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін.; За ред. проф. В.В,Сташиса, В.Я.Тація. – 3-є вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.
3. Каніщев А. В. Обмежена осудність та примусові заходи медичного характеру // Архів психіатрії. — 2007. — Т. 13, № 1–2. — С. 42–50.
4. В.М. Верещак. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування.// Інформаційний сервер Верховного суду України// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua
5. Беклеміщев О.В. Історія виникнення інституту примусових заходів медичного характеру // Форум права. -2007. -№ 1. –С.19-22 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-1/07bovzmx.pdf
6. Н.Дорошенко. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку// Українська медична допомога. – [Електронний ресурс], - Режим: доступу: http://www.medprom.com.ua/in/634 станом на 2005 рік.
7. Морозов Г.В., Лунц Д.Р., Фелинская Н.И. Основные этапы развития отечественной судебной психиатрии. -М.: «Медицина», 1976.