ЗМІСТ 
 

ВСТУП

      Одним  із  найважливіших елементів  ринкового механізму  є конкуренція. Без  конкуренції  ринкові  відносини  теоретично  уявити неможливо, а практично вони  просто не можуть  існувати. Конкуренція  в  сучасній економічній  теорії  і практичній  діяльності  господарюючих  суб’єктів завжди знаходиться  поруч  з  монополією, породжує  монополію.

      Конкуренція  (від лат. – “зіштовхуюсь”) -  це боротьба  між товаровиробниками за найвигідніші  умови виробництва і  збуту  товарів  та  послуг, за  привласнення  найбільших прибутків; це  механізм регулювання  пропорцій  суспільного виробництва.

      Основою конкуренції є принцип особистого економічного інтересу. Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час відмінні від них. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Інтереси безпосередньо повязані з психологією, зі звичаями, з культурним рівнем. Економіка не може функціонувати і розвиватись поза інтересами людей.

      За ознакою суб’єктивності економічні інтереси можна класифікувати на особисті, колективні і суспільні інтереси.

      Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу.

      Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

1. Поняття особистого  економічного інтересу  як рушійної сили  соціально-економічного  розвитку

     Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами  власності та принципом економічної  вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо) [6, с.54]. Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.

     Економічні  інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

     Економічні  інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Кожне окреме економічне відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.

     У кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби та співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів...".

     Економічні інтереси мають такі особливості:

     а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини;

     б) вони є матеріальними.

     Економічні  інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові та особисті.

     Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів. 
Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.

     Реалізація  економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади [ 8, с.97].

     Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення інтересів власника, підприємця та робітника.

     Інтерес власника полягає в зростанні  власності та в одержанні від  неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір  правильної ринкової стратегії, забезпечення конкурентоздатності, а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єкти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.

     Інтереси  менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.

     Ще  більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.

     У системі економічних інтересів  можна виділити основний інтерес  суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:

     а) віддзеркалювати сутність економічної  системи, найхарактерніші риси її;

     б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

     Відповідно  до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.

     З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.

     З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки".

     2. Суть і функції економічної конкуренції

     Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначити конкуренцію між споживачами як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку.

     Слово “сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків [5, с.182]. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

     Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.

     Конкуренція виконує в ринковій економіці  наступні функції: функція регулювання; функція мотивації; функція розподілу; функція контролю.

     Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

     Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно: підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес; підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

     Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

     Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна           [2, с. 43].

     Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоби конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:

• технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);
• підприємства гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

     Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

У відповідності  з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді, коли в економіці існує "широка" олігополія з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

     В кожній ринковій економіці існує  небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від  обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентують правила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників становило "чесне"- без змови – суперництво виробників завдяки, як правило, ціновому тиску на конкуренті. Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній трактовці поняття конкуренції.

     Суть  конкуренції полягає у поширенні  економічної влади всередині  складових економіки, двох головних сукупностей — підприємств і домогосподарств. Коли на конкретному ринку знаходиться багато покупців і продавців, то жоден із них не може пред'явити попиту або пропозиції на таку кількість продукту, якого було б достатньо, щоб помітно вплинути на ціну.

     Відомо, що коли товару замало, ціна на нього  зростає. Якщо ж одиничний виробник чи невеличке об'єднання виробників здатні якимсь чином регулювати або  обмежувати загальний обсяг пропозиції товару, тоді ціна може бути підвищена  з вигодою для продавця. Регулюючи пропозицію, робітник спроможний у власних інтересах маніпулювати ринком. Однак суть конкуренції полягає в тому, що на ринку існує така велика кількість продавців, що кожен із них, забезпечуючи лише мізерну частку загального обсягу пропозиції, практично не в змозі впливати на пропозицію, а отже, і на ціну продукту.

     Таким чином, конкуренція означає, що кожен  продавець вносить маленьку лепту  в загальний обсяг пропозиції. Індивідуальні продавці не можуть помітно  вплинути на загальний обсяг пропозиції, тому продавець, що виступає як індивідуальний виробник, не спроможний маніпулювати ціною продукту. Саме це мають на увазі, коли говорять, що індивідуальний продавець, який бере участь у конкуренції, "відданий на милість ринку". Така ж характеристика справедлива і для тих, хто виступає на ринку як пред'явник попиту. Покупців тут велика кількість, і діють вони незалежно один від одного. Виходить, одиничні покупці не в змозі маніпулювати ринком для своєї вигоди.

      3. Роль особистого економічного інтересу у формуванні конкуренції

     Свобода вибору, що реалізується через намагання кожного отримати особистий економічний інтерес у формі грошового доходу, є ґрунтом і основою для конкуренції, або економічного змагання, як суттєвої властивості ринку. Конкуренція передусім передбачає наявність на ринку великої кількості незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного товару або ресурсу.

     Важливо зазначити, що розпорошення економічної  влади, яке складає основу конкуренції, регулює використання цієї влади й обмежує можливості зловживання нею. Економічне змагання перешкоджає господарським одиницям чинити один одному руйнівну шкоду, коли вони намагаються збільшити свою особисту вигоду. Конкуренція встановлює межі для реалізації покупцями і продавцями особистого інтересу. Вона являє собою основну регулюючу силу в умовах ринкової економіки.

     Важливим  атрибутом конкуренції є свобода для покупців і продавців виступати на тих чи інших ринках або покидати їх. За чистого ринку виробникові дуже легко вступити до якоїсь конкретної галузі або полишити її; не існує штучних юридичних або інструкційних перепон, які б не допускали розширення чи скорочення окремих галузей. Цей аспект конкуренції зумовлює гнучкість, життєво важливу для того, щоб економіка з часом зберегла свою ефективність. Свобода вступу до галузі необхідна, щоб економіка могла належним чином адаптуватися до змін смаків споживачів, технології або пропозиції ресурсів.

     Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору у ринковій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності. Вона, наприклад, забороняє виробництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні умови використання автотранспорту тощо.

     Особиста  заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка  намагаються робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників економічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

     Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує  функціонування економіки. Фірми й  постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно - ніби спрямовані невидимою рукою - сприяють досягненню суспільних інтересів.

     Свобода вибору є основою конкуренції, або  економічної змагальності, притаманної  ринковій економіці. Конкуренція передбачає:

1) наявність  на ринку значної кількості  незалежних продавців і покупців  конкретного продукту або ресурсу;

2) свободу  для покупців і продавців виступати  на певних ринках чи залишати  їх [7, с. 142].

     Суть  конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки - фірм та домогосподарств. Якщо на ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

     Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а отже й на ціну продукту.

     Таке  саме твердження справедливе й для  тих, хто визначає попит на ринку. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

     Конкуренція передбачає також, що виробникам легко  входити у галузь і залишати її; не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють збільшення або  зменшення обсягів продукції  в окремих галузях. Свобода входу в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.

ВИСНОВКИ

     Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

     Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

     Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

      Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу.

     Особистий економічний інтерес є основою конкуренції, або економічної змагальності, притаманної ринковій економіці.

       Суть конкуренції полягає в  широкому розпорошенні економічної  влади всередині двох складових  економіки - фірм та домогосподарств.

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зайдель Х. , Теммен Р. Основы учения об экономике. М.: Дело ЛТД,1994

2. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.

3. Маконнелл. К., Брю. С . Экономикс: принципы, проблемы и политика. - М.: Республика. 1992. Т. 1

4. Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997.

5. Портер. М. Международная конкуренция. М.:1994

6.    Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно активного населення України: Автореф. дис. канд. екон. наук. — К., 1998. 
7.    Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 200 с.

8. Толкачев. С. Несовершенная конкуренция. // Российский экономический журнал. 1993. N.5.

9. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства/ Б.Д.Лановик, З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко та ін. – К.: Генеза, 194.

10. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: «Дело ЛТД», 1993.