Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Принцип змагальності сторін

План

Вступ………………………………………………………………………………………………

Розділ І Поняття,значення та система принципів в кримінальному судочинстві…………………………………………………………………………………..

1.1.Поняття і значення принципів у кримінальному процесі………

1.2.Система принципів у кримінальному судочинстві…………………

Висновок до розділу І……………………………………………………………………

Розділ ІІ Принцип змагальності сторін…………………………………………

2.1.Поняття та значення реалізації принципу змагальності у кримінальному процесі……………………………………………………………….

2.2Окремі питання реалізації принципу змагальності в досудовому провадженні…………………………………………………………………………………

2.3.Реалізація принципу змагальності в судових стадіях кримінального процесу……………………………………………………………….

2.4.Перспективи удосконалення змагальних засад кримінального судочинства…………………………………………………………………………………..

Висновок до розділу ІІ…………………………………………………………………..

Висновки………………………………………………………………………………………..

Список використаних джерел……………………………………………………….

Вступ

Перетворення суспільно-політичного ладу України, які розпочались наприкінці 80-х років, були спрямовані на створення правової держави, в якій оптимально повинна вирішуватись проблема співвідношення інтересів особистості й держави. Побудова демократичної, соціальної та правової держави нерозривно пов’язана з формуванням нового типу правової системи. Правотворча діяльність має бути зорієнтована на основні конституційні засади, зокрема такі, як верховенство права, ефективне правове регулювання, реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Конституцією України найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Ці перетворення повинні відобразитися у реформуванні правової сфери, і суттю їх є самообмеження держави і розширення прав і свобод особистості, що досягається за допомогою формування такого методу правового регулювання кожної з галузей права, який забезпечував би охорону інтересів особистості й обмежував можливості держави щодо порушення цих прав, що повною мірою відноситься й до методу кримінально-процесуального регулювання. Більше того, співвідношення “держава – особистість” у кримінальному процесі є основним елементом кримінально-процесуального права, яке є однією із самих політизованих правових галузей та індикатором правового становища індивіда в державі в цілому. Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати, виключивши юридичну можливість підозрюваного й обвинувачуваного активно впливати на хід кримінальної справи, як це було в нашій країні раніше, коли єдиним, кому підозрюваний чи обвинувачуваний могли оскаржити незаконні рішення органів досудового розслідування, був прокурор – процесуальний керівник цих органів, зацікавлений у розкритті злочинів. Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати, залишаючи значну перевагу в процесуальних засобах впливу на рух провадження в справі за органами держави, не надаючи підозрюваному можливості в повному обсязі реалізовувати свої права та захищати свої інтереси, як це було до 1992 р. Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати й протилежним способом, надаючи обвинувачуваному (підозрюваному) і органам кримінального переслідування рівні процесуальні можливості для впливу на хід провадження по кримінальній справі. Саме змагальний процес відповідає принципам правової держави. Концепція судової реформи від 28 квітня 1992 року спрямувала вітчизняну науку на вивчення нових аспектів та вирішення проблем кримінального процесу України, підняла їх актуальність, надала їм нового змісту, а також висунула перед дослідниками нові завдання, спрямовані на необхідність розширення змагальних засад у всіх стадіях процесу.

1.1. Поняття і значення принципів кримінального процесу

Становлення України, як незалежної та суверенної держави,передбачає перш за все побудову її як правової держави. Однією з ознак правової держави є забезпечення прав і законних інтересів людини і громадянина .У ст.3 Конституції України визнано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Права і свободи громадянина та їх гарантії є основним змістом діяльності держави. Отже,однією з форм захисту прав і свобод людини є кримінальне судочинство. Фактично особливості кримінального правосуддя, становище людини в ньому є чи не основними чинниками,на підставі яких відрізняють демократичну, правову державу від тоталітарної [1]. Цілком справедливою є думка Т.Н. Добровольської, яка визначила, “якщо ми хочемо дізнатися,яким є кримінальний процес держави ,ми повинні встановити,якими є принципи,що визначають зміст цього процесу. [2]

Проблема визначення та реалізації принципів кримінального судочинства й сьогодні залишається однією із центральних. Найважливішою умовою законності та обґрунтованості рішень у кримінальних справах є дотримання процесуальних норм, забезпечення захисту особи, її прав та свобод. Недопустимо протиставлення інтересів суспільства інтересам окремих осіб,обмеження прав людини не може бути виправдане державною необхідністю. До цього часу українське кримінально-процесуальне законодавство не повною мірою відповідає міжнародним та конституційним стандартам. Норми, які закріплюють зміст системи принципів кримінального процесу, містяться в різних правових актах. Це затрудняє виявлення суті та порядку взаємодії принципів в рамках єдиної системи,не дозволяє створити цілісну теоретичну модель реалізації процесуальних основ при провадженні кримінальної справи. Особливо актуальним вирішення зазначених питань є саме зараз,під час проведення правової реформи,яка повинна модернізувати кримінально-процесуальне законодавство,завершивши його прийняттям нового кримінально-процесуального кодексу України.

Разом з тим до цього часу залишається цілий ряд не вирішених важливих проблем, пов’язаних з необхідністю приведення кримінального судочинства у відповідність з вимогами як Конституції України, так і з міжнародними стандартами, що стосуються гарантій прав і свобод людини і громадянина; відсутній механізм реалізації принципів кримінального процесу; не розроблені нормативні положення щодо змісту конкретних принципів та їх систем; немає єдиної думки щодо визначення поняття «принципи» та їх ознак.

Перш за все слід зупинитися на визначенні терміну «принцип». Під принципом (від лат. Principio-основа, початок) за загальнонауковим змістом прийнято розуміти основні начала,на яких побудовано що-небудь(якась наукова система, теорія), точка зору, правило поведінки[3]. За С. І. Ожеговим «принцип-основне,вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки[4]. «Принципи кримінального процесу» слушно ототожнювати з такими поняттями як «засади», оскільки їх лексичне значення дуже близьке (так, під «засадами» розуміють вихідне , головне положення, принцип, основу світогляду, правило поведінки), а етимологічно вони ідентичні. [5]

Конституція України в ст. 129 вживає термін «основні засади» судочинства визначаючи ,що основними засадами є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду.

В. Т. Маляренко, даючи визначення засадам кримінального процесу, під ними розуміє фундаментальні ідеї і положення, які визначають спрямованість і побудову процесу, форму і зміст його стадій та інститутів[6]. В той час, такі науковці як М. М. Михеєнко, В. П. Шибіко визначають, що принципи кримінального процесу закріплені в законі і правовій ідеї щодо завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів [7].

Принципи права, як слушно зазначає А. М. Колодій - це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави, є опорядкованими із сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універсальністю,вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу [8].То ж, більшість авторів під принципами кримінального процесу розуміють перш за все ідеї про організацію системи правосуддя, які віднайшли своє втілення в чинному законодавстві.

Видається, що суть принципів кримінального процесу можна визначити, виявивши притаманні їм найбільш значущі ознаки, тобто, визначити притаманні їм критерії. Перш за все слід відзначити, що найбільш значущим критерієм принципів є їх чітко виражений нормативний характер. До інших критеріїв,якими визначаються принципи, доцільно включити наступні положення:

принципи представляють собою основи формування всієї системи кримінально-процесуального права;
вони найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства;
розповсюджуються на всі без винятку стадії кримінального процесу;
тісно взаємодіють з державною політикою у сфері кримінального судочинства, з урахуванням положень міжнародних актів з прав людини;мають регулятивний і охоронний вплив по відношенню до всіх кримінально-процесуальних норм.

Отже, головною особливістю кримінально-процесуальних принципів є їхня нормативність. Лише за умови вираження у вигляді норм найвищої нормативної сили вони мають можливість впливати на правовідносини, що виникають під час провадження у кримінальній справі.

Нормативні джерела, в яких містяться кримінально-процесуальні принципи, можна поділити на наступні. Перш за все, це - міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною на рівні законодавства. До актів, які є носіями змісту принципів кримінального процесу відносять:

Загальна декларація прав людини (1948 р.);
Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.);
Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) тощо.

Наступним нормативним джерелом, в якому містяться принципи кримінального судочинства, є Конституція України від 28 червня 1996 р. Саме в Конституції викладено більшість принципів, які стосуються кримінального провадження, що є гарантіями та надійністю їхнього застосування. Так, в ч. 2 ст.8 даного акту закріплене положення про верховенство Конституції України. Ряд статей Конституції забезпечують гарантії належної процедури досудового розслідування та судового розгляду, а також містять норми, які забезпечують права і свободи людини та громадянина у сфері кримінального провадження (ст.24,27,28,29,30,31,32,55,60,62 тощо).

Кримінально-процесуальний кодекс України є найбільш об’ємним нормативно-правовим актом, який вміщає в собі як визначення, так і систему норм, що регламентують процедуру реалізації положень, які входять до їхнього змісту. У вигляді системи норм-принципів в КПК викладені такі принципи, як недоторканість особи (ст.14), недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків (ст.14-1), здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом (ст.16,261) тощо. Разом з тим,загальним недоліком викладених положень є те, що як в їхній назві, так і в змісті переважно йдеться про положення судового розгляду, і в меншій мірі-про досудове провадження.

В законодавстві існують і інші закони, що стосуються регламентації кримінально-процесуальної діяльності. До таких законів, в яких містяться принципи кримінального судочинства, можна, наприклад, віднести закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Серед законів, в яких закріплені в тій чи іншій мірі принципи кримінального провадження, можна назвати Закон України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України» ,»Про оперативно-розшукову службу» тощо.

Одним із спірних проблем кримінально-процесуальної науки є питання про кількісний склад та найменування принципів.Багато вчених вважають ,що їхня кількість і найменування можуть мінятися в залежності від державної ідеології.То ж,слід визнати,що будь-яка прийнятна назва та кількість принципів можуть змінюватися за умови їхньої здатності забезпечити мету та завдання,що стоять перед кримінальним судочинством та містяться в ст.2 Кримінально-процесуального кодексу України.

Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що принципи слід визначати як основи створення та направленості всієї системи відповідної галузі права, які найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, пов’язані з державною політикою у сфері кримінального судочинства, є загальним для всіх стадій процесу та мають вплив на всі кримінально-процесуальні норми.

1.2. Система принципів кримінального процесу

Питання про об’єднання принципів у систему неодноразово розглядалося вченими-процесуалістами. Усі принципи кримінального процесу тісно взаємопов’язані , постійно взаємодіють один з одним, зберігаючи при цьому свою власну цінність для побудови і ходу процесу. Знаходячись у тісній взаємодії, жоден з них не суперечить і не перешкоджає виконанню або дотриманню інших. Здійснення положень одних принципів спричиняє необхідність виконання положень інших принципів і відповідно порушення одних тягне порушення інших принципів [9].

У сучасній юридичній науці вчені по-різному визначають систему принципів кримінального процесу. Серед учених немає одностайної думки про кількість, а також про найменування принципів кримінального процесу. Так,наприклад, одні визначають належність до даної системи 14 основних положень [10], інші -11 [11], деякі-15 [12]. П. І. Репешко вказує на 30 принципів судочинства, В. М. Тертишник уважає, що вся концептуальна модель системи основних засад,які діють у кримінальному процесі, нараховує 38 принципів.

Деякі вчені виділяють у системі принципів кримінального процесу конституційні принципи (ст. ст. 29, 30, 31, 55, 59, 62 КПК)та інші. При цьому відзначається,що виділення конституційних принципів зовсім не означає зниження фундаментального значення та інших принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві, а не в Конституції. Важливим є зміст кожного положення, його значення для побудови і функціонування системи кримінально-процесуального права, урегульованої їм діяльності суб’єктів кримінального процесу і правовідносин між ними.

Отже, можна зробити висновок,що багато вчених систему принципів кримінального процесу уявляють як класифікацію,в основі якої місце принципу визначається його закріпленням у тому або іншому нормативному акті(тобто Конституції,або в КПК України,або в інших законах України).Дійсно,прототипом системи є класифікація.Однак від класифікації система відрізняється тим,що йдеться про пізнання предметів,а не довільне поєднання понять на підставі суб’єктивного принципу.Система,як у науковому,так і у філософському розумінні,служить відбиттям звичайного порядку,є відбиттям об’єктивної дійсності.Не можна не погодитись з думкою М.П.Давидова,який під системою принципів розуміє,насамперед,їх сукупність і порядок розташування[13].Можливо,М.П.Давидов поняття системи підмінює поняття класифікації.Хоча класифікація й є прототипом системи,однак поняття системи набагато ширше.

Система-це сукупність елементів,які знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним,яка утворює певну цілісність,єдність.Так Л.фон Берталанфі визначав систему як “комплекс”взаємодіючих компонентів або як “сукупність елементів,які знаходяться у певних відносинах один з одним і із середовищем”.Для уточнення елементів і зв’язків до визначення системи А.Хол уключив їх властивості.Таке визначення системи полегшило їх інтерпретацію в практичному застосуванні.

Отже,цілком безперечно можна констатувати,що система-це функціонування взаємодіючих елементів і їх зв’язків один з одним і із середовищем,наділених певними властивостями.

На мою думку,варто визначити переконливішою позицію багатьох авторів про те,що система кримінально-процесульних основ(принципів)-це інтегровані до структурно впорядкованої єдності нормативні приписи,які мають відносну самостійність,стабільність,автономність функціонування і можливість взаємодії з іншими елементами всередині системи і інших правових систем з метою найповнішого врегулювання питань,які виникають у зв’язку з порушенням,розслідуванням,розглядом і вирішенням кримінальних справ[14].Відзначаючи безсумнівну цінність кримінального процесу,можна підтримати тезу про те,що при об’єднанні принципів у систему виникає істотно нове утворення,в якому його складові елементи,постійно взаємодіючи,передають один одному частину своїх властивостей ,створюючи взаємозумовлену цілісну основу для нормального регулювання всіх правовідносин.Разом із тим,кожний із принципів має свій властивий зміст,що відрізняє його від інших.

Необхідно також відзначити,що в юридичній літературі відзначається існування не однієї системи принципів,а,як мінімум,двох-абстрактної і реальної(точніше не реальна,а підлягаюча реалізації).За визначенням Ю.А.Урманцева, “…під абстрактною системою розуміється така система,щодо якої всі інші системи несуть ті або інші її інтерпртитації”.Отже,можна визнати,що в дійсності існує загальна абстрактна система кримінально процесуальних принципів і нескінченна кількість реальних систем,які є результатом застосування абстрактної системи при провадженні по кожній конкретній кримінальній справі.При цьому сфера впливу абстрактної системи принципів поширюється на все чинне кримінально-процесуальне законодавство,а реальна система-на судочинство по конкретній справі.

Якщо розглядати абстрактну систему кримінально-процесуальних принципів,то слід визнати,що є нормативними приписами,призначеними для найповнішого врегулювання ситуацій,які виникають у ході кримінальних справ.У випадку ж дослідження реальної системи принципів виявлення окремих її елементів може бути умовно описане у вигляді підлеглого або головного становища серед інших.Такий опис може застосовуватися тільки щодо конкретної правозастосовної ситуації по окремій кримінальній справі і не має характеру узагальненого судження.

Відзначу,що у кримінальному процесі знаходять закріплення принципи різного рівня узагальненості.Так,наприклад,категорії гуманізму,справедливості,демократизму і законності виражають суть загальносоціальних принципів. Ці принципи проявляють себе у праві в основному у вигляді юридичних приписів.Будучи закладеними в підставу кримінально-процесуальної системи,загальносоціальні і загальноправові принципи набувають специфічних процесуальних рис.Особливості прояву цих принципів у кримінально-процесуальній сфері зумовлюють своєрідністю процесуальних завдань і функцій.

Система принципів кримінального процесу складається також із загально процесуальних принципів,які є основою для всієї системи кримінального процесу,і специфічних принципів,характерних для його підсистем(досудове провадження і судове провадження).Однак із цього питання в юридичній науці немає єдиної загальноприйнятої думки.

Деякі вчені заперечують наявність принципів,характерних для окремих стадій.Свою позицію вони аргументують таким чином: “Якщо принципи кримінального процесу-це закріплені в законі вихідні положення,які визначають його соціальну сутність і спрямованість ,то ці положення єдині для всього процесу,усіх його стадій”.Загальні принципи кримінального процесу поширюються на всі стадії кримінального процесу.Т.Н.Добровольська вважає,що існуючі на окремих стадіях специфічні особливості змушують загальні принципи “підбудовуватися”під ці стадії.Однак це не означає появи нових “особливих”для даної стадії процесу принципів.

Багато вчених уважають за необхідне виділяти принципи досудового і судового провадження.Оскільки органічна властивість кримінального процесу-рух провадження у справі від його виникнення до остаточного вирішення по суті,то процес неминуче повинен поділятися на певні етапи або стадії,кожна з яких має свої безпосередні і специфічні завдання.Характер і специфіка цих завдань породжують і відповідні особливості застосування в кожній з них загальних і приватних принципів процесу[15].

Я вважаю,ця точка зору є правильною.Оскільки сучасна форма кримінального процесу є змішаною,то існують особливості провадження по кримінальній справі в окремих стадіях кримінального процесу.

Отже,на основі аналізу кримінально-процесуальної літератури і чинного законодавства погоджуюсь з думкою багатьох вчених,що систему принципів кримінального процесу можна представити таким чином:

-загальноправові,які реалізуються в усіх галузях права,також і кримінально-процесуальному праві.До них належать,наприклад,законність,гуманізм,справедливість,рівність громадян перед законом і судом,верховенство Конституції і законів,недоторканість особи,недоторканість житла,охорона честі і достоїнства особи,таємниця листування,телефонних переговорів і телефонних повідомлень;

-міжгалузеві,тобто характерні для суміжних галузей права.До них належать:змагальність,диспозитивність,здійснення правосуддя тільки судом,незалежність суддів і підпорядкування їх закону,гласність і відкритий розгляд справ;

-галузеві,тобто характерні тільки для кримінального процесу й які реалізуються на всіх стадіях провадження по кримінальній сраві.До них належать публічність кримінального процесу;принцип установлення об’єктивної істини у кримінальній справі;усебічне,повне і об’єктивне дослідження обставин справи;презумпція невинуватості;забезпечення доведеності вини;забезпечення обвинуваченому права на захист;

-специфічні принципи досудового провадження:оперативність і швидкість розслідування кримінальної справи;процесуальна самостійність слідчого;неприпустимість розголошення відомостей досудового розслідування;нагляд прокурора і контроль за суду за законністю дій і рішень органів і посадових осіб,які здійснюють досудове провадження;

-принципи судових стадій:змагальність і рівноправність сторін у суді;свобода подання в суді доказів і обґрунтування їх переконливості;підтримка державного обвинувачення в суді прокурором;забезпечення вільного оскарження рішень суду;обов’язковість рішень суду.

Висновок до розділу І

Нормативні властивості принципів, імператив, закладений у них, визнаються в юридичній літературі усіма авторами. Але залишаються розбіжності з приводу способів нормативного закріплення принципів. Продовжуються дискусії про те, чи можна вважати принципом таке загальне положення, яке не одержало окремого формулювання в законна нормативний його зміст закріплений у низці норм.

Кримінально-процесуальний закон не містить конкретних вказівок щодо того, які з його положень є принципами судочинства. Це дозволяє будувати систему принципів, враховуючи ті чи інші приписи процесуального закону. При цьому, виходячи з нормативного характеру принципів процесу, необхідно враховувати, що форма закріплення їх в законі може бути різною. Одні принципи безпосередньо виражені в конкретних правових нормах, наприклад, здійснення правосуддя виключно судом (ст. 124 Конституції України, ст. 15 КПК), гласність судового розгляду (ст. 20 КПК, ст. 129 Конституції України), інші можуть випливати з ряду процесуальних норм, наприклад, публічність процесу (статті 4, 29, 45, 47 КІІК та ін. ), законність (статті 1, 2, 5, 25.КПК).

Думається, розбіжності в прийомах законодавчого закріплення не положення принципом права. Погляди деяких авторів на те, що не можна вважати закріпленими положення, які в ньому як такі не сформульовані, а випливають з ряду норм, спростовуються аналізом чинного законодавства.

Дійсно, кримінально-процесуальний закон не формулює, навіть не містить такого поняття, як публічність. Однак вимоги щодо ініціативи офіційних осіб при розслідуванні ними кримінальних справ проглядаються у нормах закону, що регулюють кримінальний процес на всіх його стадіях. Аналогічно вирішується питання і про законність як принцип. У Конституції України в ст. 129 він не сформульований, а тільки проголошується. Та зміст статей КПК свідчить про верховенство саме закону над іншими нормативними актами, необхідність додержання його всіма суб'єктами кримінального процесу. Безперечно, це не виключає необхідності більш чіткого закріплення їх у законі. Враховуючи значущість принципів для кримінального процесу, в кодифікованому галузевому законі (Кримінально-процесуальному кодексі України) має бути окрема глава про принципи, в якій даватиметься визначення кожного з них.

2.1.Поняття та значення реалізації принципу змагальності у кримінальному процесі

Кожне змагання(особливо це видно в спорті)передбачає наявність як мінімум трьох суб’єктів,двоє із яких змагаються,а третій стежить за тим,щоб це змагання відбувалося у відповідності з правилами,і приймає рішення,хто ж здобув перемогу[16].

У судовому засіданні при розгляді кримінальної справи також наявні три суб’єкти змагання,зокрема:сторона обвинувачення і сторона захисту,які змагаються між собою у встановленні істини,і суд,який стежить,щоб змагання відбувалося у відповідності з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України,забезпечуючи рівність сторін та їх можливість використати всі передбачені законом права,і приймає рішення по суті змагання.

Поняття змагальності є одним із складних і багатовимірних в юридичній науці. Термін «змагальність» використовується в процесуальній науці у різних за своїм змістом і призначенням поняттях: змагальність кримінального судочинства, змагальність сторін, змагальний початок, принцип змагальності, змагальна основа, змагальна форма (тип, вид, система, порядок) кримінального судочинства, змагальні методи і т. ін. При цьому одні дослідники висловлюються щодо заперечення існування в системі приписів кримінального судочинства принципу змагальності. Інші автори, навпаки, зазначають, що змагальність одночасно можна розглядати як форму, як метод і як принцип судочинства.

Походження поняття «змагальність» в юридичній науці сягають своїм корінням у далеке минуле і пов'язане з існуванням у світовій юриспруденції інквізиційного (розшуково-слідчого) типу процесу, який характеризувався поєднанням в одному органі держави - суді - функції обвинувачення, захисту і вирішення справи по суті, порушенням прав особистості, тим, що обвинувачений (відповідач у цивільному процесі) вважався об'єктом процесу, не мав жодних прав, а також катуваннями, теорією формальних доказів і т. ін.

Ідея змагальності, найбільш вірогідно, виникла як його противага. Першим поштовхом до реформування слідчої форми кримінального процесу постала філософія XVIII ст. (Монтеск'є, Вольтер), адже судові помилки, які були зумовлені процесуальними правилами інквізиційного процесу, сприяли реформаційному руху в сфері юридичної літератури, законодавства і судової практики. До цього руху активно включилися академії, університети та інші вчені корпорації, адже в деяких країнах Європи були призначені спеціальні конкурси на теми, які головною метою мали обговорення та створення нових умов для поліпшення кримінального правосуддя. При цьому увага вчених була звернута на способи організації кримінального судочинства в період зародження і розвитку державності. Кримінальний процес того періоду проводився у формі змагальності, суперечки особи, чиї інтереси були порушені, і особи, до якої пред'являлися претензії. При цьому кожний із учасників такого змагання володів рівними можливості у відстоюванні своєї позиції відносно того, що трапилось. Відповідач був учасником, рівним з обвинувачем. Суд же виносив рішення за результатами змагання.