Принципи адміністративного права

       МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ  УКРАЇНИ  

         ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСТИТЕТ

                                 ВНУТРІШНІХ СПРАВ

  Навчально-науковий  інститут підготовки фахівців  кримінальної міліції 

              Кафедра адміністративного  права та процесу 

                             КУРСОВА РОБОТА

                  Дисципліна: адміністративне право  

                                            Тема :

              «Принципи адміністративного  права» 

                                          Виконав: курсант гр.ІКМ-10-8

                      рядовий міліції Кофан А.

                             Перевірив: доцент,професор кафедри,к.ю.н.,

                                        Полковник міліції  Салманова О.Ю 
 

                                          Харків-2011 

План

Вступ

Розділ 1.Розробка поняття принципів адміністративного  права України

Розділ 2. Поняття принципів, їх значення,система,ознаки

Розділ 3. Основні принципи адміністративного права України

Розділ4. Класифікація принципів адміністративного права України

Висновки

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Необхідність  подальшого вдосконалення адміністративно-правового  регулювання суспільних відносин у  процесі розбудови правової, демократичної  та соціальної держави в Україні  потребує глибокого вивчення цілої  низки питань теорії адміністративного  права, одним із яких є питання  про систему принципів цієї фундаментальної  галузі вітчизняного права. Треба враховувати, що за роки незалежності України значно змінилися не тільки принципи галузей права, а й головні іх джерела — економіка, політика, мораль, ідеологія, соціальне життя тощо. Зміна системи принципів веде до встановлення нових пріоритетів у діяльності органів державної влади та орієнтує їх на захист загальнолюдських цінностей, а саме прав і свобод людини та громадянина.

Метою роботи є розгляд системи принципів сучасного адміністративного права, висвітлення їх ролі в подальшому вдосконаленні законодавства України та забезпеченні реалізації прав і свобод людини та громадянина у сфері публічного управління. Адже сьогодні повільне впровадження адміністративної реформи, численні й справедливі критичні оцінки населенням результатів роботи парламенту та уряду країни свідчать про недостатню ефективність державного управління та необхідність якісного оновлення механізму адміністративно-правового регулювання. Оскільки дієвість правової системи України багато в чому залежить від рівня легітимності приписів законодавчих та інших нормативно-правових актів, відповідної правосвідомості громадян, видається доцільним звернутися саме до аналізу питань щодо змісту ідеологічної складової зазначеного механізму, яку повинні відображати насамперед оновлені сучасні принципи адміністративного права.

Проте фундаментальні правові дослідження принципів адміністративного права у даній юридичній науці досі відсутні, що зумовлює актуальність обраної теми, її теоретичне і практичне значення.

Мета  і завдання роботи. Метою є створення цілісної концепції стосовно принципів адміністративного права,систематизація,узагальненого наявного,опрацьованого матеріалу.

Для досягнення визначеної мети в роботі поставлено такі завдання:

- з’ясувати  поняття та зміст принципів адміністративного права;

-  розглянути систему принципів адміністративного права,ознаки запропонованих принципів;

- визначити загальні данні про принципи адміністративного права;

- здійснити аналіз  обраної літератури;

- висвітлити  основні класифікації принципів  адміністративного права;

- розглянути відповідні види принципів;

- проаналізувати досвід розробки принципів адміністративного права деякими вченими;

Предметом дослідження є обрана література стосовно запропонованої теми.

Об’єктом  дослідження основні принципи адміністративного права України.

Структура роботи зумовлена її метою і предметом.  Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та літературу. 
 
 

 Розділ 1. Розробка поняття  принципів адміністративного  права України

 Важливим  питанням у теорії адміністративного  права є визначення поняття загальних  принципів адміністративного права. Дослідження цього питання впливає  на розуміння та подальше вдосконалення  самого адміністративного права, проведення реформування його інститутів, системи  адміністративного законодавства, механізму адміністративно-правового  регулювання управлінських відносин, правотворчої та правозастосовчої діяльності.

 У вітчизняній  правовій літературі це питання залишається  недостатньо розробленим та майже  не буває предметом окремих наукових досліджень. Це й обумовлює актуальність дослідження поняття як загальних, так і спеціальних принципів  адміністративного права, яке, на нашу думку, завжди відрізнятиметься своєчасністю та дозволить краще зрозуміти  й засвоїти теорію для вирішення  практичних завдань у сфері публічного управління.

 Слід  зазначити, що дослідженням галузевих  принципів права займалися як українські, так і російські вчені: В. Б. Авер´янов, О. П. Альохін, К. К. Афанасьєв, Ю. П. Битяк, Д. Галліган, І. П. Голосніченко, С. Д. Князєв, Ю. М. Козлов, А. М. Колодій,О. П. Коренєв, В. Я. Настюк, Ю. М. Стари- лов, Ю. О. Тихомиров, Г. Й. Ткач, В. А. Юсупов та інші. Але, разом із тим, поняття принципів адміністративного права України, на нашу думку, досліджене недостатньо та має певною мірою фрагментарний характер.

 У зв´язку  з цим метою даної статті є  визначення поняття та з´ясування сутності сучасних принципів адміністративного  права України. Вважаємо, що визначення понять набуває в науковому пізнанні особливого значення. Адже наука, яка  не має чіткого термінологічного апарату, не може називатися наукою. А  до того часу, поки немає наукового  визначення того чи іншого терміна, немає  й чіткого розуміння його сутності, відсутній критерій розрізнення одних предметів від інших. При цьому виникнення понять — об´єктивна закономірність становлення та розвитку людського мислення.

 Перш  за все, треба визначитись з тим, що є поняття, та що означає визначити  поняття. Розповсюдженими в літературі є наступні підходи:

 —поняття  — це форма мислення, завдяки  якій відображаються загальні та суттєві  ознаки предметів, які взяті в  їх єдності. З сутності понять випливає їх роль у пізнанні [1];

 — поняття  — це думка, у якій узагальнені  в клас та виділені з певної множини  предмети на основі сукупності суттєвих ознак, які загальні тільки для цих  виділених предметів [2].

 Сучасне вчення про поняття не можна вважати  досконалим хоча б тому, що існує  принаймні п´ять його визначень. Одне з найпоширеніших визначень: поняття  — це форма мислення, за допомогою  якої відображається множина предметів  у їх істотних і загальних ознаках. Згідно з другою точкою зору, поняття  тлумачаться як ціла система знань. Таке розуміння поняття йде від  Г. В. Ф. Гегеля. Третя точка зору зараховує  до понять і ті уявлення, які позначаються словами-іменниками. Подібна точка  зору фактично підтримується чи не всіма авторами підручників з  логіки. Представники четвертої точки  зору фактично ототожнюють поняття  з тими судженнями, у яких розкривається  сутність тих чи інших предметів  або явищ. П´ята точка зору йде  від Г. Фреге: поняття розглядається  як одномісний предикат. Так, статус понять іноді поширюється і на сферу  будь-яких предикатів (подібне розуміння  цього терміна зумовлене специфікою формалізованої мови математичної логіки, а саме — числення предикатів) [3].

 Поняття служать одним із найважливіших  засобів духовного освоєння людиною  оточуючого її світу та для того, щоб у подальшому освоїти його практично. Воно виконує дві основні  функції: пізнавальну та комунікативну. Створення понять — важкий діалектичний процес. Він передбачає активність суб´єкта й включає в себе низку логічних прийомів, найважливішими із яких є аналіз та синтез, порівняння, абстрагування й узагальнення. Визначення поняття — це логічна операція, завдяки якій розкривається його зміст. Оскільки зміст будь- якого поняття складають загальні і суттєві ознаки предметів дійсності, то визначення поняття є разом з тим розкриттям сутності відповідного предмета [4].

 Наукові погляди на принципи права

 Термін "принцип" використовується у  багатьох науках та має різний зміст  для вчених. У філософії під  принципом розуміють першооснову, основне правило побудови світу, а в логіці він є центральним  поняттям, основою системи, який являє  собою узагальнення та розповсюдження яко- го-небудь положення на усі явища  тієї області, з якої даний принцип  абстрагований [5]. В етиці принцип  — внутрішнє переконання, максима, яка задає загальну настанову  щодо ставлення до дійсності, нормам поведінки та діяльності [6].

 Звертаючись до енциклопедичної літератури, треба  зазначити, що В. І. Даль розумів принцип  як наукове або моральне начало, підвалину, правило, основу, від якої не відступають [7]. Ф. Брокгауз та І. Ефрон  визначали принцип як першооснову (пер- шопочаток), як те, що є основою  для існуючого, об´єднує в думці  й у дійсності сукупність фактів, а також керівне правило [8].

 Радянська теорія права, виходячи з ідеологічних постулатів тотожності права і закону, розглядала принципи як особливості  права. Наприклад, В. М. Семенов визначав принципи радянського права як загальні основні якісні особливості права  й усіх його ознак як державного регулятора суспільних відносин, що зумовлені  базисом соціалістичного суспільства  і політикою радянської держави, які виражають соціалістичний характер радянського права та закономірності його переростання в єдині норми комуністичного співжиття

 [9] . Уявляється, що зазначений підхід  є застарілим, оскільки значно  звужує роль і призначення  принципів у праві. Принципи  права — самостійне різнопланове  явище і не може бути зведене  лише до особливостей права  та його ознак. Принципи можуть  і не бути закріплені в нормативно- правових актах, а існувати  як правові ідеї. Вони не обмежені  рамками конкретного закону, а  набагато ширші за змістом  і є здобутком усієї цивілізації.  Законодавець при створенні нормативно-правових  актів може погоджуватись і  брати на озброєння ті чи  інші правові ідеї, але останні  не випливають тільки з позитивного  права, бо вони існують об´єктивно  і випливають з природнього  права.

 У сучасній теорії права принципи визначаються саме як об´єктивно притаманні праву  відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов´язування), які  пред´являються до учасників суспільних відносин в цілях гармонійного поєднання  індивідуальних, групових та суспільних інтересів

 [10] . Або як керівні ідеї, положення,  провідні засади, що визначають  зміст і спрямованість правового  регулювання суспільних відносин [11]; керівні засади (ідеї), які зумовлюються  об´єктивними закономірностями  існування й розвитку людини  та суспільства, і визначають  зміст та спрямованість правового  регулювання [12].

 Таким чином можна стверджувати, що на сучасному єтапі розвитку теорії права вчені переважно схиляються до визначення принципів через ідеї. Але, наприклад,

 А. М. Колодій при визначенні принципів  права намагається поєднати як підхід, за якого принципи є головними  рисами, так і те, що вони є ідеями. На його думку, принципи права — це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності та підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об´єктивній необхідності побудови та зміцнення певного суспільного ладу [13]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2.  Поняття принципів,їх значення,система,ознаки.

Основні ознаки, притаманні адміністративному праву  України, пов'язані з його принципами, на яких здійснюється правове регулювання виконавчої діяльності Української держави. Принципи відображають особливості й тенденції формування та функціонування адміністративного законодавства України і його норм. На жаль, цю досить важливу проблему недостатньо висвітлено в теорії адміністративного права.

Звертаючись до розуміння принципів адміністративного права, зазначимо, що це вихідні, об’єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно формується й функціонуєсистема та зміст цієї галузі права. Подібне визначення не претендує на всебічність. Однак, як вбачаємо, воно в цілому правильно орієнтує законодавця, відзначає те найважливіше, що він зобов'язаний ураховувати під час створення соціально орієнтованого адміністративного права. Головним, що випливає з цього поняття, є нерозривна єдність суб'єктивного й об'єктивного, усвідомлення, що принципи адміністративного права формувалися протягом значного періоду, їм притаманна прийнятність прогресивних загальнодемократичних ідей. Іншими словами, за межами соціальної активності та практичної діяльності суб'єктів принципи адміністративного права не можуть бути сформовані й закріплені, тим більше реалізовані. Разом з тим — і це важливо для законодавця — принципи адміністративного права України мають об'єктивно відбивати потреби та інтереси суспільства й держави, реально відповідати існуючим відносинам.

Стосовно значення принципів адміністративного права  України зауважимо, що вони є підґрунтям права, виступають активним центром  у формуванні й розвитку адміністративного права України. Принципи в узагальненому вигляді виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, визначають спрямованість і найсуттєвіші риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями та найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є вираженням об'єктивних суспільних потреб, які народ України пред'являє до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони служать чинником підвищення правової культури громадян і взаємопов'язані. Адміністративне право, безумовно, не може слідувати тільки одному принципу, яким би важливим він не був, а Має формуватися й функціонувати з урахуванням усіх наявних принципів.

Звертаючись до системи принципів адміністративного  права України та їх характеристики, зазначимо, що в сучасних умовах йдеться, по-перше, про внутрішні закономірності самого права як певного формально-змістовного юридичного явища, а по-друге, — про зовнішні вимоги, що висувають до організації і функціонування адміністративного права, без чого неможливе формування останнього.

Обидві групи  принципів (назвемо їх внутрішні та зовнішні) — це не якісь особливі, незалежні одна від одної категорії, а лише різні аспекти відтворення виконавчої діяльності держави, пов'язані з різними критеріями підходу до наукового аналізу. Незважаючи на умовність, такий диференційований підхід до аналізу видів і змісту принципів адміністративного права дозволяє, як вважаємо, повніше й адекватніше їх дослідити та проаналізувати.

Внутрішні принципи формування та функціонування адміністративного права України в сучасний період спрямовано на формування соціально справедливого адміністративного права,ефективне врегулювання виконавчої діяльності держави, вивчення й усунення характерних для нього суперечностей.

Узагальнення  існуючого теоретичного матеріалу, дослідження змісту чинного адміністративного законодавства України та практики його застосування дозволяють віднести до внутрішніх наступні принципи:

—відповідність адміністративного права положенням Конституції    України;—верховенство адміністративно-правового закону в системі нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми;

—наявність  власного підґрунтя формування й  розвитку;

—спеціалізація;

—відповідність  адміністративно-правових законів  певним положенням міжнародно-правових договорів із питань адміністративного  права, учасницею яких є Україна.

Реформуючи адміністративне  право України, законодавець не має права ігнорувати зазначені принципи, оскільки кожен із них відбиває відповідні взаємозв'язки окремих ланок системи, а також співвідношення нормативно-правових актів. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Основні принципи адміністративного права України

До основних принципів адміністративного права України можна віднести наступні принципи.

1. Принцип відповідності норм адміністративного права положенням Конституції України.Реалізація цього принципу формування та функціонування адміністративного права України дозволяє надійно забезпечити вираження волі та інтересів українського народу, підготувати і прийняти справедливі правові закони й тим самим належним чином урегулювати певні сторони виконавчої діяльності держави, надати їй необхідної ефективності та стабільності.

Прийняття адміністративно-правових законів, які не відповідають Конституції України, недопустимо, бо це може нанести серйозну шкоду інтересам Української держави, а такожзумовити необґрунтоване обмеження прав і свобод людини та громадянина.

У процесі вдосконалення  адміністративного права України  необхідно враховувати, що це незалежна держава, а Конституція — її Основний Закон. Конституційні норми закріплюють пріоритетні, першочергові завдання й принципи діяльності органів державної виконавчої влади, чим забезпечують внутрішню узгодженість і цілеспрямованість регулюючої дії всього адміністративного права.

2.   Принцип верховенства адміністративно-правового закону в системі актів, які містять адміністративно-правові норми. Реалізація зазначеного принципу формування йфункціонування норм адміністративного права України сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян, встановленню мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади, витісненню й обмеженню сфери дії відомчих нормативних актів.Верховенство закону виражається насамперед у врегулюванні його положеннями визначальних сторін виконавчої діяльності Української держави. В останні роки Верховна Рада Україниприйняла низку адміністративно-правових законів, якими визначено важливі питання виконавчої влади. Однак такий розвиток адміністративного права України поки що не став провідною тенденцією. Багато досить важливих сторін діяльності органів виконавчої влади ще й сьогодні закріплюють підзаконними нормативно-правовими актами, що не завжди відповідають вимогам часу, не повною мірою сприяють забезпеченню прав і свобод громадянина, принципу верховенства закону.

Верховенство  адміністративно-правового закону виявляється в тому, що він прийнятий з дотриманням усіх необхідних процедур, Має вищу юридичну силу й не може бути скасований чи призупинений жодним підзаконним актом. При розходженні  останнього із законом повинен діяти закон, а підзаконний акт приводять відповідно до нього або скасовують. На превеликий жаль, цю одну з основоположних вимог повністю ще не виконують і не забезпечують. У чинному адміністративному законодавстві України діє чимало підзаконних актів, які не відповідають положенням законів, а часто навіть прямо їм суперечать.   

3.Принцип наявності власного підґрунтя формування розвитку. Розвиток адміністративного права України має здійснюватися на підставі Конституції та шляхом прийняття відповідного кодифікаційного законодавчого акта (актів). Його відсутність у системі чинного законодавства знижує ефективність діяльності виконавчої влади, не дозволяє створити струнку, логічно завершену систему адміністративного права.   

4 .Принцип спеціалізації. Сутність спеціалізації як одного з принципів формування й розвитку адміністративного права України полягає в тому, що в ньому ніби має відбуватися «поділ праці», в результаті якого закон усе більше буде диференціюватися й поділятися на певні види. Такий поділ, з одного боку, сприятиме економії законодавчого матеріалу, а з іншого —забезпечуватиме необхідну якість регулювання тих чи інших сторін виконавчої влади в державі.   

5.Принцип відповідності адміністративного права України положенням міжнародно-правових актів. Реалізація цього виключно вагомого принципу дозволить створити соціально справедливе адміністративне право, позбутися ще наявних у ньому необґрунтованих заборон і обмежень. Характерно, що останнім часом уже зроблено певні кроки щодо перегляду й приведення норм адміністративного права України відповідно до положень загальної декларації прав людини, інших міжнародно-правових актів (наприклад, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.). Однак цю роботу належить суттєво розширити, прийняти низку інших адміністративно-правових законів, які б відповідали певним положенням міжнародно-правових договорів, конвенцій, угод, учасницею яких є Україна.

Переходячи до визначення видів і стислої характеристики змісту зовнішніх принципівформування й функціонування адміністративного права, зазначимо, що для створення теоретичних засад сучасного адміністративного права України доцільно виходити з положення теорії права про їх поділ на загально-соціальні та спецгально-галузеві. Це дозволяє повніше йадекватніше розглянути сутність адміністративного права України, розкрити його характерні риси. Сутність і систему загально-соціальних принципів розглядає наука теорії держави та права, філософія, соціологія та ін.   

Спеціально-галузеві принципи взаємопов'язані з принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності — це потенційна основа формування галузевих принципів адміністративного права. Разом з тим, необхідно відзначити, що в нормах адміністративного права принципи виконавчої діяльності виступають у зміненому вигляді, набуваючи форми конкретних загальнообов'язкових вимог.

Галузеві принципи адміністративного права поділяють  на основні принципи та принципи формування й функціонувань його відповідних  частин (інститутів).

Спираючись на досягнення юридичної науки, аналіз чинного адміністративного законодавства України й практики його застосування, можна зробити висновок, що основні принципиформуються у площині взаємовідносин між суспільством і органами виконавчої влади. Вони виступають безпосереднім засобом реалізації загальних принципів демократизму, гуманізму,соціальної справедливості, законності тощо й повніше розкривають природу формування та функціонування адміністративного права України, підкреслюють його місце і роль у правовійсистемі. До основних принципів регулювання взаємовідносин суспільства й органів виконавчої влади можна віднести:

—служіння органів виконавчої влади та їх апарату суспільству й людині;—обмеженість втручання органів виконавчої влади в громадянське й особисте життя людини;

—повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері;

—взаємна відповідальність;

—визначення мінімально необхідних повноважень органів  державної виконавчої влади;

—оптимальне доповнення й урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів самоврядування. Зазначені принципи мають пріоритетне галузеве значення і характеризуются певним змістом.

1.Служіння державної адміністрації суспільству й людині. Цей принцип відбиває головне, найсуттєвіше в адміністративному праві України, відзначає його основне соціальне призначення, систему визначальних цілей.

Усі норми адміністративного  права мають виходити з того, що суспільні інтереси реалізуються через  права й законні потреби окремих соціальних груп і громадян. Служити суспільству — значить, служити людині.

Якщо інтереси окремих громадян не повною мірою  співпадають із цілями розвитку суспільства, то адміністративне право України покликано забезпечити пріоритет всенародних інтересів. Однак робити це потрібно так, щоб особисті потреби не ігнорувалися, а максимально враховувалися й задовольнялися без порушення чинних законів. Справедливе, соціально-спрямоване адміністративне право не сумісне з будь-яким відхиленням від закону, принципів гуманізму й демократії.

В узагальненому  вигляді цей принцип виражено в низці законів України, де на апарат виконавчої влади прямо покладають відповідні обов'язки. Так, на державу, тобто на її відповідні органи, покладено, зокрема, обов'язок забезпечувати громадянам захист їх екологічних інтересів як споживачів, надавати можливості вільного вибору продукції, а на виробників і продавців останньої — отримання знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень у придбанні й використанні продукції відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава захищає права й законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної світоглядної терпимості й поваги між громадянами тієї чи іншої віри.

2. Обмеженість втручання адміністрації в громадянське й особисте життя людини. Сутність цього принципу полягає в закономірному встановленні тієї межі, до якої втручання органів державної виконавчої влади у відповідну діяльність продиктовано в існуючих історичних умовах інтересами народу України, після чого це втручання не є необхідним, оскільки воно сковує дію механізмів соціальної регуляції, порушує нормальні процеси, що відбуваються в громадському суспільстві, й знижує ефективність виконавчої влади.