Принципи та форми міжнародного кредиту (практика суб’єктів ЗЄД України)
2
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ТА ЙОГО РОЛЬ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ
1.1. Поняття та особливості міжнародного кредиту
1.2. Форми та види міжнародного кредиту
1.3. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин
РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Міжнародні валютно-фінансові організації
2.2. Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій
2.3. Регулювання міжнародного кредиту
РОЗДІЛ 3
УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИНАХ
3.1. Проблема заборгованості та можливі шляхи її розв’язання
3.2. КБ «ПриватБанк» в системі міжнародного кредитування
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Кредит відіграє найважливішу роль у розвитку міжнародного товарообігу, він сприяє збільшенню обсягів світової торгівлі. Умови кредитування є важливим фактором конкурентної боротьби окремих фірм і держав за ринки збуту.
Одним із проявів процесу глобалізації є активізація економічного співробітництва між країнами з розвиненою та перехідною економікою в цілях залучення останніх у світову господарську систему. Характерною особливістю держав, що постали в останні десятиліття на шлях ринкового розвитку, виступає обмежена здатність їх національних банківських систем до довгострокового кредитування. Це пояснюється, насамперед, дефіцитом внутрішніх інвестиційних ресурсів, що зберігається орієнтацією національних інвесторів на ринок «коротких грошей».
У зв'язку з цим набуває актуальності залучення іноземних кредитів з міжнародного ринку капіталів або державних зовнішніх запозичень, основну частину яких складають міжнародні кредити.
Величезну роль у сфері міжнародного кредиту грають міжнародні і регіональні фінансово-кредитні інститути: Міжнародний Валютний Фонд, Міжнародний банк Реконструкції та Розвитку, Європейський банк Реконструкції та Розвитку та інші. Всі ці банки істотну частину своїх ліквідних ресурсів формують як на міжнародному, так і на національному ринках капіталу.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю цілісного уявлення про місце і роль міжнародного кредиту на світовому ринку позичкових капіталів.
Метою курсової роботи є дослідження ключових аспектів міжнародного кредиту, його принципи та форми.
Об'єкт дослідження – міжнародний кредит.
Предмет дослідження – принципи і форми міжнародного кредиту.
Теоретичні дослідження еволюції кредитних відносин здійснювалися такими відомими економістами минулого століття, як Дж.М. Кейнс, К. Маркс, Р. Оуен, В. Петті та сучасної епохи Р.Л. Міллер, Г.М. Менк'ю, Д.Д. Ван-Хуз, К.Д. Кемпбелл, Е.Д. Долан, К. Менгер, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, М. Фрідмен, І. Шумпетер та інші.
Окремі питання теорії міжнародного кредиту висвітлені в роботах вчених: А.В. Анікіна, Г.Н. Ануловой, Н.В. Баутіно, Д.Н. Гловачевой, A.M. Косого, Л.Н. Красавиной, О.І. Лаврушина, A.M. Матліна, М.А. Пессель, М.А. Портного, В.М. Родіонової, Л.Н.Федякіной, С. Демберела, Л. Гуржава і П. Лувсандоржа.
РОЗДІЛ 1
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ТА ЙОГО РОЛЬ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ
1.1. Поняття та особливості міжнародного кредиту
Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути [1].
Міжнародний кредит виник у XІ – XV ст. в міжнародній торгівлі, у відродженні капіталістичного способу виробництва, особливо після освоєння морських шляхів з Європи на Близький і Середній Схід, а пізніше – Америки та Індії, і був одним з "важелів" первісного нагромадження капіталу. Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків, спеціалізація і кооперування виробництва, науково-технічна революція.
Будучи різновидом категорії «кредит» і опосередковуючи рух товарів, послуг, капіталів, міжнародний кредит пов'язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс) і всією сукупністю економічних законів ринку. Міжнародний кредит відіграє важливу роль у реалізації вимог основного економічного закону, створюючи умови для отримання прибутків суб'єктами ринку. Міжнародний кредит пов'язаний з законом економії робочого часу, живій і упредметненої роботи, яка сприяє збільшенню суспільного багатства за умови ефективного використання запозичених коштів [2, с. 292].
Кредитні відносини складаються на принципах:
повернення
терміновості
платності
гарантованості
Принцип повернення – цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок її кредитної організації (або іншого кредитора), що забезпечує відновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності. У вітчизняній практиці кредитування в умовах централізованої планової економіки існувало неофіційне поняття «безповоротна позика».
Ця форма кредитування мала досить сильне поширення, особливо в аграрному секторі, і виражалася в наданні державними кредитними установами позик, повернення яких спочатку не планувалося через кризове фінансове становище позичальника. За своєю економічною сутністю безповоротні позики були швидше додатковою формою бюджетних субсидій, здійснюваних через посередництво державного банку, що традиційно ускладнювало кредитне планування і вело до постійної фальсифікації витратної частини бюджету. В умовах ринкової економіки поняття безповоротної позики неприпустимо [3, 168].
Принцип терміновості – він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення процента, що стягується, а при подальшій відстрочці – пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. Частковим виключенням з цього правила є так звані онкольні позики, строк погашення яких в кредитному договорі спочатку не визначається. Ці позики, досить поширені на XIX-початку XX ст. (Наприклад, в аграрному комплексі США), в сучасних умовах практично не застосовуються, перш за все через що створюються ними в процесі кредитного планування. Крім того, договір про онкольні кредиті, не визначаючи фіксований термін його погашення, чітко встановлює час, що є в розпорядженні позичальника з моменту отримання ним повідомлення банку про повернення отриманих раніше коштів, що в якійсь мірі забезпечує дотримання принципу.
Принцип платності – цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається в фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження принцип знаходить в процесі встановлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:
перерозподіл частки прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;
регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;
на кризових етапах розвитку економіки – антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку.
Ставка (або норма) позикового процента, що визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту виступає як ціна кредитних ресурсів. Підтверджуючи роль кредиту, як одного з пропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання.
Принцип гарантованості – цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії, що особливо є актуальним в період загальної економічної нестабільності [3, 170].
Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що пов’язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).
Міжнародний кредит виконує певні функції, які відбивають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, зокрема:
1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє у ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутку. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку у середній прибуток і підвищенню його маси.
2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом заміни реальних грошей кредитними, а також шляхом розвитку та прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні засоби міжнародних розрахунків – векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати тощо. Економія часу обігу позичкового капіталу у міжнародних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва та зростання прибутків.
3. Прискорення концентрації та централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн [4].
1.2. Форми та види міжнародного кредиту
Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.
Форми міжнародного кредиту:
1. За цільовим призначенням:
Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:
– комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;
– інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
– проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).
Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.
2. За загальними джерелами:
Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.
Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.
3. За формою кредитування:
Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.
Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.
4. За формою забезпечення:
Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою. Застава є засобом забезпечення зобов’язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:
– тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);
– застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);
– застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).
Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент – одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.
В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом, - овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат щоразу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тодів як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.
5. За строками:
Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.
Короткострокові – до 1 року.
Середньострокові – від 1 до 5 років.
Довгострокові – понад 5-7 років.
6. За валютою позики:
у валюті країни-позичальника;
у валюті країни-кредитора;
у валюті третьої країни;
у міжнародній грошовій одиниці.
7. За формою надання розрізняють:
фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;
акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;
депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;
облігаційні позики та ін.
8. За кредиторами:
Приватні кредити – надаються приватними особами.
Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.
Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).
Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.
Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.
Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.
Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано [1].
Кредитування зовнішньої торгівлі включає кредитування експорту та імпорту. Кредитування експорту проводиться у двох формах:
1. Фірмового кредиту – купівельних авансів, що видаються імпортерами тієї чи іншої країни іноземним виробникам або експортерам.
2. Банківського кредиту у вигляді:
– кредитування під товари в країні-експортері (цей кредит дає експортерам можливість продовжувати операції по заготівлі та накопичення товарів, призначених на експорт, не чекаючи реалізації раніше заготовлених товарів);
– надання позик під товари, що знаходяться в дорозі (під забезпечення транспортних документів – коносамент, залізнична накладна тощо);
– видачі кредиту під товари або товарні документи в країні-імпортері;
– позик, не забезпечених товарами, які отримують крупні фірми-експортери від банків, що мають з ними тривалі ділові зв'язки або беруть участь в їх капіталі [5, с. 239].
Кредитування імпорту також має форми фірмового та банківського кредиту. Фірмові кредити поділяються на два види:
1. Кредит по відкритому рахунку. Цей вид кредиту застосовується при регулярних поставках товарів з періодичним погашенням заборгованості (в середині або кінці місяця). В даному випадку банки виконують функцію тільки технічних посередників у розрахунках торговельних контрагентів.
2. Вексельний кредит, при якому експортер після відвантаження товару виставляє тратту (перекладний вексель) на імпортера. Останній, отримавши товарні документи, акцептує тратту, тобто бере на себе зобов'язання оплатити вексель у зазначений термін.
Банківські кредити з імпорту поділяються на такі види:
1. Акцептний кредит – кредит, що видається у формі акцепту, або згоди, банку-імпортера на оплату тратти експортера. При цьому перед настанням строку платежу імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в термін погашає його зобов'язання перед експортером.
2. Акцептно-рамбурсний кредит – акцепт векселя банком за умови отримання гарантії з боку іноземного банку, що обслуговує імпортера. В такому випадку імпортер до закінчення терміну тратти повинен внести кошти у свій банк, який переводить (рамбурсує) їх іноземному банку, акцептувати тратти, після чого останній оплачує її експортерові у встановлений термін [5, с. 240].
1.3. Об’єкти та суб’єкти кредитних відносин
Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути [1].
Об'єктами короткострокового кредитування є:
– виробничі запаси;
– незавершене виробництво і власні напівфабрикати;
– витрати майбутніх періодів (наприклад сезонні витрати);
– готова продукція або товарні запаси;
– погашення кредиторської і пролонгація дебіторської заборгованості.
Об'єктами довгострокового кредитування є:
– придбання основних засобів;
– будівництво;
– придбання або викуп цілісних майнових комплексів.
Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, але і в інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.
Рис. 1. Структура кредитних відносин
Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами — кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.
Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.
Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте, це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.
Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки — вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.
Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань.
До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути:
— юридично самостійними особами;
— здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;
— взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.
РОЗДІЛ 2
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Міжнародні валютно-фінансові організації
У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).
Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Організація включає 187 держав-членів [7].
МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ. Найбільшою кількістю голосів у МВФ за станом на червень 2011 року мають: США –16,407%; Німеччина – 5,99%; Японія – 6,46%; Великобританія – 4,95%; Франція – 4,95%; Саудівська Аравія – 3,22%; Китай – 6,394%; Росія – 2,74% (Діаграма 2.1). Частка 15 країн учасниць ЄС - 30,3%, 29 країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку мають в сукупності 60,35% голосів у МВФ. На частку інших країн, які складають понад 84% кількості членів Фонду, припадає лише 39,65%.
Діаграма 2.1. количеством голосов в МВФ на 2011 рік [8, с. 27]
Основними завданнями МВФ є:
сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;
сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;
надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;
організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.
Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.
МВФ надає кредити декількох видів:
Резервні кредити (“стенд-бай”) – для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, в межах одного-двох років з можливим його продовженням до 4-5 років, за середньою ставкою 3,25%.
Розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, звичайно за ставкою 4,5% річних.
Компенсаційні та надзвичайні кредити (ССФФ) – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років). Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно – на умовах 3,25% річних.
Фінансування системних перетворень (СТФ) – цей механізм запроваджений у 1993-1995 рр. для країн з перехідною економікою, які мали значні проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базу неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.
Стабілізаційний (“буферний”) кредит (БСФФ) – для фінансування запасів сировини в зв’язку з несприятливою кон’юнктурою на світових ринках (на 3-5 років). Починаючи з 1984 р. цей механізм не використовувався.
Фінансування структурної перебудови (САФ) – для надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам-членам Фонду. Кредити надаються за 0,5% річних на строк до 10 років.
Розширене фінансування (ЕСАФ) – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років), відсоткова ставка 0,5%.
Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо [7].
