Припинення господарської діяльності

Міністерство  внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра

Курсова робота

З дисципліни господарське право

На тему:

«Припинення господарської діяльності»

Виконала:

Студентка ПЗ дср 08-11 групи

Мирошніченко  Анна

Рецензент:

Старший викладач кафедри

Сядристий А.О.

:

Харків-2012

План

Вступ

Розділ I. Поняття припинення господарської діяльності.

Розділ II. Підстави,способи і форми припинення осподарської діяльності.

Розділ III. Реорганізація юридичної особи,способи,підстави і порядок.

Розділ IV. Ліквідація суб´єкта господарювання,підстави і порядок.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Існування юридичних  осіб не обмежується певним часом. За загальним правилом, вони існують  безстроково.Разом з тим, законодавство передбачає випадки, коли діяльність юридичних осіб припиняється.

Припинення  юридичної особи – це завершення її існування як самостійного суб‘єкта права. Внаслідок припинення юридична особа «зникає» зовсім або видозмінюється.

Актуальність теми. Вітчизняне законодавство про припинення суб'єктів господарювання, зокрема, господарських товариств, формувалося безсистемно протягом тривалого часу, унаслідок чого правове регулювання припинення суб'єктів господарювання характеризується фрагментарністю. Це є причиною настання негативних наслідків для учасників господарського обороту при їхній ліквідації чи реорганізації. Щоб уникнути цього, необхідно усунути найбільш серйозні недоліки в правовому регулюванні процесу припинення.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини,що виникають під час припинення господарської діяльності,ліквідації та реорганізації юридичних осіб.

Способи, підстави, порядок припинення юридичних осіб і є предметом курсової роботи.

Мета курсової роботи полягає в узагальненні проблем припинення господарьської діяльності , в визначенні специфіки цієї проблеми в господарському судочинстві.

Мета даної  курсової роботи передбачає виконання  таких завдань:

• виділення та розгляд способів припинення господарської діяльності;
• характеристика підстав припинення господарської діяльності;
• розглянути ліквідацію та реогрганізацію як способи припинення господарської діяльності;
• охарактеризувати порядок припинення діяльності юридичних осіб.

Методами курсової роботи є загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання: історичний, діалектичний, формально-логічний, формально-юридичний, порівняльно-правовий. Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Джерелами дослідження  є чинне законодавство України, яке регламентує питання пов’язані  із припиненням діяльності суб’єктів господарювання(зокрема, Господарський кодекс України – далі ГКУ), а також монографічні дослідження науковців з зазначеної проблематики. Ця тема вже досліджувалася, повністю чи частково, в роботах українсь­ких науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток правового інституту корпоратив­ного права. До таких дослідників можна віднести І. Спасибо-Фатєєву, Н. Глусь, В. Щербину, О. Щербину, О. Вінник, В. Луця, О. Крупчана, В. Васильєву, Н. Кобецьку, В. Яроцького, О. Кібенко та ін.

Курсова робота складається із вступу,чотирьох розділів,висновку та списку використаних джерел.У першому розділі розглядається поняття припинення господарської діяльності,у другому розділі дається характеристика підстав,способів і форм припинення господарської діяльності,в третьому-дається характеристика реорганізації юридичної особи,а в четвертому розділі розглядається ліквідація суб´єкта господарювання.

Розділ I. Поняття припинення господарської діяльності.

В зміст поняття "припинення" входять юридичні підстави,акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства.

Припинення  суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

 Припинення  суб'єктів господарювання регулюється  значною кількістю нормативних  актів, до яких, насамперед, належать  ЦК України, ГК України, закони  України від 15 травня 2003 р. №  755-ГУ "Про державну реєстрацію  юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.

 Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності [12,с.712].

  З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

 Таким чином,  під припиненням суб'єктів господарювання  слід розуміти припинення не  лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам або шляхом ліквідації [15,с.418].

 У нормах  ЦК та ГК України вживається  термін "скасування державної  реєстрації суб'єкта господарювання", хоча Закон України "Про  державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб - підприємців", яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як "державна реєстрація припинення юридичної особи" та "державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи".

 Державна  реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Новелою нового Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є те, що він дає визначення поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [23,с.218].

1.Підприємницька  діяльність припиняється:

- з власної  ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

 - на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2.Порядок припинення  діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог Господарського Кодексу [2,ст.51].

1. У ч. 1 коментованої  статті Господарського кодексу України перелічені підстави припинення підприємницької діяльності.Їх слід відрізняти від підстав припинення, юридичної особи відповідно до ст. 33 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 p., в якій підставами припинення юридичних осіб зазначені ліквідація та реорганізація. У цій же статті йдеться й про призупинення підприємницької діяльності, яке є тимчасовим заходом і не тягне виключення підприємця з Єдиного державного реєстру.

 За власної  ініціативи підприємець може  прийняти рішення про припинення  з будь-якого приводу. Однак  для суб'єктів підприємництва, які  є корпоративними підприємствами, законодавством встановлено спеціальні правила щодо порядку прийняття такого рішення.

Підставою припинення підприємницької діяльності може бути закінчення строку дії ліцензії (цей  строк не може бути меншим за три  роки) та неотримання нової ліцензії у встановленому законом порядку.

 Вперше у  вітчизняному законодавстві у  коментованій статті встановлені  підстави припинення діяльності  фізичної особи — підприємця, пов'язані з її існуванням як  фізичної особи. Це положення  розвинуто у ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», де визначено порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця у разі смерті фізичної особи [17,с.387].

 На підставі  рішення суду підприємницька діяльність може бути припинена у випадках, передбачених статтями 59 і 247 ГК, а також у випадках, передбачених іншими законами.

 Правові  засади припинення діяльності  підприємства у зв'язку з банкрутством  визначені у Запоні України  «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р.Порядок припинення діяльності суб'єктів підприємництва встановлюються наступними статтями ГК (статті 59—61), законами України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», «Про господарські товариства» від 19 вересня 1999 р. та іншими спеціальними законодавчими актами, що регламентують правовий статус окремих видів суб'єктів господарської діяльності.

Розділ II. Підстави,способи і форми припинення осподарської діяльності.

Підстави, за яких відбувається припинення юридичних  осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені  в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В  названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша - припинення у добровільному порядку та друга - припинення у примусовому порядку.

 Детальніше  та чіткіше визначення підстав  для державної реєстрації припинення  діяльності суб'єктів господарювання  дає Закон України "Про державну  реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Ним чітко розділено підстави припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця [13,с.320].

Припинення  юридичної особи в добровільному  порядку здійснюється:

- рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;

- досягнення  юридичною особою цілей та  мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;

- закінчення  певного строку, на який була  розрахована діяльність юридичної  особи (ч. 15 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ГК України,  ст. 33 Закону України "Про державну  реєстрацію юридичних осіб та  фізичних осіб - підприємців").

 В примусовому  порядку припинення юридичних  осіб здійснюється за рішенням  суду (господарського суду) у разі:

- визнання недійсним  запису про проведення державної  реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної  особи, які не можна усунути;

- провадження  діяльності, що суперечить установчим  документам, або такої, що заборонена  законом;

- невідповідності  мінімального розміру статутного  фонду юридичної особи вимогам  закону

- наявності  в Єдиному державному реєстрі  запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

- визнання недійсними  або такими, що суперечать законодавству,  установчих документів;

- визнання суб'єкта  підприємницької діяльності банкрутом  (у випадках, передбачених чинним  законодавством);

- неподання  протягом року до органів державної  податкової служби податкових  декларацій, документів фінансової  звітності відповідно до закону (ст. 58 ГК України, ст. 38 Закону  України "Про державну реєстрацію  юридичних осіб та фізичних  осіб - підприємців").

 Щодо фізичних  осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності припинення підприємницької  діяльності здійснюється у випадку:

- прийняття  фізичною особою-підприємцем рішення  про припинення підприємницької  діяльності;

- смерті фізичної  особи, яка була зареєстрована як підприємець;

- постановлення  судового рішення про оголошення  фізичної особи померлою або  визнання безвісно відсутньою;

- постановлення  судового рішення про визнання  фізичної особи, яка є підприємцем,  недієздатною або про обмеження  її цивільної дієздатності;

- постановлення  судового рішення про припинення  підприємницької діяльності фізичної  особи-підприємця з наступних  підстав:

1) визнання  фізичної особи-підприємця банкрутом;

2) провадження  фізичною особою підприємницької  діяльності, що заборонена законом;

3) неподання  протягом року органам державної  податкової служби податкових  декларацій, документів фінансової  звітності відповідно до закону (ст. 46 Закону України "Про державну  реєстрацію юридичних осіб та  фізичних осіб - підприємців").

 Таким чином,  можна зробити висновок, що припинення  суб'єкта господарювання може  здійснюватися в добровільному  і примусовому порядку відповідно  до рішення власника або уповноважених  ним осіб, засновників суб'єкта  господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду.

 Стосовно  суб'єктів господарювання різних  організаційно-правових форм "уповноваженими  особами" на прийняття рішень  про їх припинення будуть, наприклад,  для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник [15,с.418].

Позов до господарського суду про припинення господарських  товариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушення норм чинного законодавства відповідно до ст. 91 ГК України та ст. 19 Закону України "Про господарські товариства". Такими, що систематично порушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків, систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, провадження без спеціального дозволу (ліцензії) господарської діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, заподіяної державі, юридичним чи фізичним особам [19,с.345].

 Особливий  статус надано податковим органам, які відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) мають повноваження звертатися у передбачених законом випадках до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; в усіх інших випадках відповідний позов подається органом реєстрації.

Припинення  діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за рішенням суду (ст. 59 Господарського кодексу України).

Підставами  припинення підприємства є певні  фактичні обставини, з якими закон  пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством1, так і установчими документами суб'єкта гос­подарювання.

Способи припинення — це визначений законодавством порядок  припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства [23,с.413].

 Підстави  та порядок визнання підприємства банкрутом визначаються

Законом України від ЗО червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Особливі підстави і форми  припинення діяльності підприємств  окремих видів встановлені  законами про ці підприємства.

 Діяльність підприємства  припиняє його власник (вищий  орган підприємства, уповноважений  орган). Припинення за юридичними  підставами, як зазначалося вище, може бути двох видів: добровільним  і примусовим.

 Юридичними підставами  добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо [24,с.268].

 До передбачених законом  чи установчим договором обставин  належать:

 а) закінчення  строку, на який створювалось  підприємство; б) досягнення мети, поставленої засновниками під  час створення підприємства (ст. 19 Закону України "Про господарські товариства"). Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави цього виду. Рішення про припинення діяльності підприємства з цих підстав приймає його вищий орган. Підприємці зобов'язані припинити свою діяльність також "у разі закінчення строку дії ліцензії".Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді при-мірного переліку (ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

 Примусово  підприємства припиняються, по-перше, на підставі акта (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в 7-денний термін повідомити про це реєструючий орган). Порядок такого припинення визначає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [24,с.234].

Припинення діяльності підприємства регулюється ст. 59 Господарського кодексу  України та ст. 33 Закону України “Про державну реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. Припинення діяльності підприємства може бути двох видів: добровільним і примусовим.

Юридичними підставами добровільного  припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

До передбачених законом  чи установчим договором обставин належать:

а) закінчення строку, на який створювалося підприємство;

б) досягнення мети, поставленої  засновниками під час створення  підприємства (ст. 19 Закону “Про господарські товариства”).

Установчі документи підприємств  можуть включати й інші підстави цього виду. Рішення про припинення підприємства з цих підстав приймає його вищий орган.

Види юридичних підстав  примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про  підприємства у вигляді орієнтовного переліку (ч. 6 ст. 59 Господарського кодексу України).

Примусово підприємства припиняють свою діяльність на підставі рішень суду (господарського суду) про  визнання недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному  законодавству) та акта (рішення засновника) про створення підприємства. Крім того підставою примусового припинення діяльності підприємства може бути рішення суду (господарського суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. Ще однією причиною припинення діяльності підприємства є рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в семиденний термін повідомити про це реєструючий орган) [18,с.192].

Підприємство  припиняє свою діяльність на підставі рішення господарського суду про  визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон “Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом”.

Закон передбачає дві правові форми припинення діяльності підприємства: ліквідацію і реорганізацію (ст. 59 Господарського кодексу України). У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб’єкт права без правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб’єктів права.. Статті 106 і 107 Цивільного кодексу України визначають п’ять правових способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ (тільки у ст.109) та перетворення. З юридичної точки зору ці способи розрізняються залежно від того, до якого суб’єкта права переходять всі майнові права та обов’язки підприємства, що реорганізується.

Розділ III. Реорганізація юридичної особи,способи,підстави і порядок.

 На підстваі  Господарського кодексу України прийнято виділяти такий спосіб припинення господарської діяльності як реорганізація,тобто спосіб припинення з правонаступництвом прав та обов‘язків реорганізованої юридичної особи.

Реорганізація відбувається п‘ятьма способами:

1) перетворення – до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Перетворення відбувається, зокрема, під час зміни організаційно-правової форми.

2) злиття –  на базі декількох підприємств  утворюється одне і усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

3) приєднання - до підприємства, яке приєднало,  переходять усі майнові правата  обов'язки приєднаного підприємства.

4) поділ –  на базі одного підприємства утворюється декілька нових, до яких за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

5) виділення  – з підприємства виділяється  частина майна, на базі якої  створюється одна або декілька нових юридичних осіб. До кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючої юридичної особи однієї або більше нових юридичних осіб. У разі реорганізації юридичної особи всі її права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників), тобто здійснюється універсальне правонаступництво.

При злитті двох або більше юридичних осіб вони припиняють свою діяльність, а замість них створюється нова юридична особа, до якої переходять всі їх права та обов'язки.

При поділі на базі однієї юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, утворюються дві  або більше юридичних осіб. Це поділ  всього майна юридичної особи  на підставі роздільного акта (балансу), згідно з яким частка майна і відповідні права та обов'язки реорганізованої юридичної особи переходять до новостворених юридичних осіб [26,с.512].

При приєднанні однієї або декількох юридичних  осіб до іншої нова юридична особа не створюється, оскільки всі права та обов'язки юридичних осіб, які приєднуються, переходять до існуючої юридичної особи. Наприклад, згідно зі ст. 14 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» припинення діяльності державного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря (господарського товариства) з дати видання про це відповідного наказу органу, який уповноважений управляти державним майном.При виділі юридична особа зберігає своє існування, але як нова юридична особа, оскільки з неї виділився один або більше структурних підрозділів, які створюються як нові юридичні особи.

Новелою нового ЦК України є те, що він не містить  терміну "реорганізація" як узагальнюючого поняття, яке об'єднує такі процеси, як злиття, приєднання, поділ та перетворення (ст. 104). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі вже давно висловлювалась думка про те, що при виділенні юридична особа не припиняє свою діяльність. Але, на відміну від ЦК, ГК України все ж таки використовує цей термін. Так, відповідно до ст. 59 ГК України однією із форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація: злиття, приєднання, виділення, поділ, перетворення. І саме реорганізація є однією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України). Це пов'язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от його діяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання [28,с.398].

 Слід наголосити також  на тому, що, на відміну від  ЦК, ГК України розширив форми  припинення діяльності суб'єкта  господарювання. Так, у ст. 59 ГК  України поряд із "поділом"  називається і така форма реорганізації, як "виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання". Однак у результаті такого виділення припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність нарівні з новим, що виділився з нього. А тому можна зробити висновок щодо невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Законі України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", в ст. 33 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".