Природно-рекреаційних ресурсів Чернігівської області

                                                 ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………..2-3

РОЗДІЛ 1 РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

         1.1. Географічне положення та історико-культурні особливості Чернігівської області…………………………………………………………..4-9

         1.2.     Рекреаційно-туристичні ресурси Чернігівської області………..10-18

РОЗДІЛ 2 РОЗРОБКА ТУРІВ ПО ЧЕРНІГОВУ І  ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

         2.1.     Тур по Чернігову………………………………………………….19-23

         2.2.     Тури по Чернігівщині…………………………………………… .24-30

    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………31-32

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….33-34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                      ВСТУП 

               У світлі національного й культурного  відродження України розвиток  рекреації й туризму набуває сьогодні особливого значення. Рекреаційна галузь, сформована як самостійна ланка господарської структури, складова економічної системи, набуває дедалі більшого значення й інтегрується у світову туристичну індустрію. Унікальний комплекс історичний, культурних та природних пам’яток, значні рекреаційні можливості України приваблюють туристів. Спостерігається збільшення обсягів в’їзного та внутрішнього туризму, зростання кількості підприємств, задіяних у сфері рекреації та туризму, збільшення числа зайнятих. Сукупний обсяг наданих тур послуг у 2008 році становив близько 3,3 млрд. грн.. Розвиток рекреації істотно впливає на стан справу багатьох галузях господарства, є одним із найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. З оптимізацією цієї сфери діяльності суспільства тісно пов’язане виявлення ресурсів і можливостей кожної адміністративної області для рекреаційної діяльності.

                Одним з привабливих туристичних  районів є Чернігівщина, серед  природних ресурсів якої регіональний ландшафтний парк „Міжрічинський” (площа 102472,95га), 437 заказників (загальна площа 113488,4 га), 133 пам’ятки природи (804,39га), 22 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (415,8га),

     52 заповідних урочища (17551,6га), дендропарк  „Тростянець” (204,7га), Менський зоопарк (9га) та багато історичних пам’яток.[4 с.216]

                 Об’єктом дослідження курсової роботи є Чернігівська область.

                  Предметом дослідження є природно-рекреаційний потенціал Чернігівської області.

                    У процесі написання курсової роботи нами було опрацьовано близько 25 джерел. Насамперед варто назвати фундаментальні академічні праці, що дають найповнішу та всебічну, детальну характеристику досліджуваної території по суті складають методологічну базу курсової роботи. Це такі видання „Географічна енциклопедія України Т.4” та А.С. Іванченко „ Україна”, також було використано підручник Є.В. Панкової „ Туристичне краєзнавство”.

                     Метою роботи є всебічне дослідження  природно-рекреаційних ресурсів Чернігівської області.

                      Для реалізації зазначеної мети  перед нами були сформовані такі завдання:

     - дати загальну характеристику регіону;

     - описати природно-рекреаційні ресурси області та їх задіяння в туризмі;

     - скласти тури по Чернігову і Чернігівській області.

                       Структурно робота складається з вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               РОЗДІЛ 1

     1.1.Географічне положення та історико-культурні особливості

                                       Чернігівської області   

                 Чернігівська область(площа 32,9 тис.  кв. км) - один із найбільших за  площею і найдавніших регіонів  України, утворений 1932р., на півночі  межує з Білоруссю і Російською Федерацією. Більша частина краю лежить на Придніпровській низовині (Чернігівське Полісся) і тільки північно-східну частину (Новгород-Сіверське Полісся) займають відроги середньо руської височини, а крайні південно-східні райони – Полтавська рівнина. Область розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах. Лісами вкрито 20 % території.

                 Пласкій, іноді положисто-хвилястій,  поверхні області, п’ята частина  якої вкрита лісами, особливої  мальовничості та природної поважності додають широкі долини рівнинних, але швидкоплинних рік – Дніпра та його лівих припливів – Десни, Снову, Сейму та інших.

                 Клімат помірно-континентальний.  Середньорічні температури січня  -7С, липня +19С. Середньорічна  кількість опадів 550-600мм.[9 с.209]

                 Адміністративно-територіальні одиниці  складає 22 райони: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський, Щорський. Кількість населених пунктів, всього 1539, в т.ч. міст – 15, селищ міського типу – 30, сіл – 1494. Міста обласного значення Ніжин, Прилуки, Чернігів. Населення складає всього – 1206,8 тис. чоловік, у тому числі міського – 714,7 тис. чоловік, сільського – 492,1 тис. чоловік.

                  Географічне розташування на  стику трьох держав, природні  можливості, розгалужена мережа  автомобільних шляхів, доступ до ринків України і країн СНД  створюють можливості для розширення експортного потенціалу. Сьогодні Чернігівська область підтримує тісні зовнішньо економічні зв’язки із 72 країнами світу.[9 с. 209; 210]

                   На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора і фауна, наявність 610 природних заповідних об'єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки.

                   Перші поселення давньої людини  на теренах краю з’явилися  в середньому палеоліті (понад  50 тис. років тому). У VII-VIII ст. тут жили східнослов’янські племена сіверян і полян, а в XI ст. утворилося величезне Чернігівське князівство. У 1239-1240 рр. поліські землі захопили татаро-монголи, після яких ці терени контролювали Велике князівство Литовське (друга половина XIV-XV ст.), Московська держава (XVI ст.) і Річ Посполита (перша половина XVII ст.).

                  Після Визвольної війни (1648-1654) і Переяславської угоди з Московською  державою (1654) Чернігівщина стає  частиною козацької автономії,  що проіснувала до 1775 р. Згодом  Чернігівське і Новгород-Сіверське  намісництва увійшли до складу Малоросії (1797), а потім чернігівської (1802) губернії Російської імперії.

                   У деяких містах краю збереглися  православні культові споруди  часів Київської Русі, а архітектурну  спадщину XVII-XIX ст. демонструють різноманітні зразки релігійного і цивільного будівництва – православні храми, палаци і маєтки з чудовими парками, адміністративні будинки і пам’ятки.

                   Чернігів – одне з найстаріших  міст країни на високому березі  Десни – відомий з літописів  за 907 рік. Після утворення Чернігівського князівства (1024) в місті будують один з найдавніших храмів Київської Русі – Спасо-Преображенський собор, що став усипальницею чернігівських князів. Згодом з’являється Єлецький (1076) і Троїцько-Іллінський (1069) монастирі та будується П’ятницька церква (XII ст.). Після руйнування Чернігова татаро-монголами 1239 р. місто занепадає і лише наприкінці XV ст. відбудовується Єлецький монастир і відновлюється Успенський собор. 1534 р. над Десною постає фортеця, яку нині уособлюють дванадцять бастіонних гармат на валу Дитинця.[9 с.210; 211]

                   З 1618 р. Чернігів переходить  під владу Речі Посполитої, за  п’ять років дістає магдебурзьке  право. Відновлюється Троїцько-Іллінський  монастир(1649), де реконструюється  Еллінська церква (1069) і постають нові: Введенська церква (1677), Троїцький собор (1695) і 58- метрова монастирська дзвіниця (1775). Також у 1069 р. були засновані Антонієві печери як печерний християнський монастир князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем давньоруської доби – Антонієм Печерським. Згідно з літописом, монастир спочатку мав назву Богородичний ( монастир Божої Матері).

                  Під владою Московії наприкінці  XVII ст. Чернігів став одним з найбільших міст українського Лівобережжя. Зі світських споруд ті часи презентують будинки полкової канцелярії (XVII ст. , будинок Я Лизогуба) і Малоросійського колегіуму (1700), а серед культових – Катерининська церква (1715). З 1782 р. Чернігів – центр намісництва, а з 1802 р. – губернії. У старому місті збереглося чимало споруд XVIII-XIX ст., що роблять Чернігів північним туристичним центром країни.

                  Місто Ніжин на берегах річки  Остер відоме з літописів за 1147 рік, коли тут була фортеця  Чернігівського князівства, зруйнована 1239 р. Поселення відродилося на початку XVII ст. з будівництвом нової фортеці і згодом стало найбільшим полковим центром Лівобережжя. Ніжин прикрасили Миколаївський (1669) і Благовіщенський (1716) собори та низька інших культових споруд. 1820 р. в місті відкривається Гімназія вищих наук (згодом ліцей), а нині – Ніжинський педагогічний університет, названий на честь найвидатнішого свого учня – письменника Миколи Гоголя.

                  Новгород-Сіверський – князівська  столиця на високому березі  Десни – відомий з 1096 року. Місцевий володар Ігор Святославович 1185 р. здійснює невдалий похід проти половців, що став сюжетом видатного шедевра давньоруської літератури „Слово о полку Ігоревім” (1187). Після руйнування татаро-монголами (1239) Новгород-Сіверський відродився лише за часів гетьманської України, коли постали головні міські пам’ятки – найстарший Успенський собор (1671) і відновлений Спасо-Преображенський монастир. На його теренах будують Палатний корпус з Петропавлівською церквою (1693); надбрамна вежа (1699), мури і вежі, будинок настоятеля з церквою Святого Іллі, келії і бурса (XVII ст.). 1796 р. монастирський двір прикрасив Спасо-Преображенський собор. 1990 р. тут створено Історико-культурний музей-заповідник „Слово о полку Ігоревім”.[ 9 с.212]

                  Містечко Козелець на берегах річки Остер за часів гетьманської України було центром Київського полку, про що нагадує будинок полкової канцелярії (1760). Найвидатнішою місцевою архітектурною пам’яткою є величний собор Різдва Богородиці із дзвіницею (1766), започатковані графинею Н. Розумовською. За своєю пишністю і красою Козелецький собор не має рівних серед культових споруд середини XVIII ст. у всій Російській імперії. Родзинкою чудового храмового інтер’єру є грандіозний, у сім ярусів, різьблений позолочений іконостас.

                   Прилуки одне з найвідоміших міст України, яке широко розкинулося на берегах красеня Удаю. Місто відоме у світі визначними історичними і архітектурними пам’ятками, славними і трагічними історичними подіями, талановитими людьми.

                    Першу письмову згадку про „Прилук-город”  у 1085 році залишив київський князь Володимир Мономах. Він розповів синам про те, як уникнув сутички з ворогами під захистом фортеці Прилук-города і, зібравшись з силами, розбив ординців у період з 15 серпня по 8 вересня 1085 р.В козацькі часи у Прилуках постала неприступна козацька фортеця з валами і ровами, стінами та вежами, церквами й палацами, посадами міщан.

     Фортеця мала п’ять воріт або брам, на стінах стояли великі і малі гармати.

                     У справі розбудови міста найбільше зробив полковник Прилуцького козачого полку Дмитро Назарович Горленко. При ньому зміцнилася фортеця, були заселені селянами навколишні хутори, він сприяв ремеслам та торгівлі, опікувався церквами, школами й притулками, побудував у 1697 році новий собор Різдва, У Густині Миколаївську та Петропавловську церкви, відновив Іванівський (літній) та Дмитрівський (осінній) ярмарки.

                    Бурхливо розвивались Прилуки  за часів правління у місті  полковників Гната та Григорія  Галаганів, які мали величезні багатства на Полтавщині. У ці часи збудована полкова скарбниця (Галаганівський арсенал), у 1720 році на кошти Гната Галагана збудовано полкову Спаську церкву та Спасо-Преображенську церкву, вони побудовані  у передмісті – Іванівська та Сорочинська.

                    У Прилуках у різні часи  перебували гетьман Сагайдачний,  митрополит Петро Могила, патріарх  Макарій, Святий Дмитрій Ростовський,  ігумен Ісая Косинський та  інші. У XIX ст. спостерігається бурхливий розвиток міста: будуються приватні будинки, громадські споруди, торгові ряди. Старе місто будувалось у стилі класицизму, а пізніше модерну.

                    З Прилуками тісно пов’язані  імена Галаганів та Скоропадського, а Григорій Галаган заснував  один з найвідоміших учбових  закладів України – Київську Колегію Павла Галагана.

                    Біля села Качанівка на березі  річки Смош розташувався  найвідоміший  поміщицький маєток Лівобережної  України, заснований у першій  половині XVIII ст. У 1771-1808 рр.  Качанівкою володіли граф П. Румянцев-Задунайський та його син, у 1808-1897 рр. – Тарновські. Тут збереглися палац, два флігелі і водонапірна башня, що утворюють парадний двір, альтанка М Глинки, два службових корпуси, Георгіївська церква і чудовий парк. За радянських часів тут працював дитячий будинок і санаторій, доки 1980 року колишній маєток не перетворився на Історико-культурний заповідник „Качанівка”.[9 с.212; 213]

                    Село Сокиринці на берегах  річки Утка, відоме з давньоруських  часів. Його назва походить  від першого поселення Івана  Сокири, який започаткував тут хутір. З 1717 року стає власністю прилуцького полковника Гнат Іванович Галагана, який допоміг військовим Петра I зруйнувати Запорожську Січ 1709 року. Він помер 1 1748 році і був похований у Прилуцькій церкві Преображення Господня. Після відставки Гната Галагана місце Прилуцького полковника займає його син Григорій (1716-1763 рр.).

                      Григорій Гнатович одружився  в 1738 р. з Оленою Михайлівною  – дочкою Михайла Васильовича  Дуніна-Борковського, у яких народився  син Іван.

     Григорій  Галаган помер в с. Сокиринцях 1777 р. і похований у церкві Вознесіння, яка була знищена у 1937 р.

                      Іван Григорович Галаган одружився  з Катериною Дараган, жив у  Сокиринцях, побудував дерев’яний  будинок, який зберігся до 1829 року. Григорій Іванович народився 1768 року, виховувався в Лейпцігу. У маєтку створив кріпосний театр, побудував у Сокиринцях кам’яну церкву. Одружився з Іриною Милорадович. Помер в 1803 році.

                      Павло Григорович Галаган (1793-1834) був високоосвіченим , у 1814 році одружився з Катериною Гудович і оселився в Сокиринцях. Павло задумав перебудувати Сокиринці. Він запрошує сюди вченого садівника Бістерфельда. 600 десятин лісу, відведених під парк,були багатим матеріалом для садівника-художника. Запрошено також і архітектора П. Дубровського. Вони і створили чудову садибу. Останній власник садиби – М.К. Ламсдорф-Галаган, який разом з родиною залишив садибу у 1918 році.

                     Село Тростянець у XIX ст. стає власністю нащадків гетьмана Скоропадського. 1830 році тут постають маєткові будівлі, а за рік навколо них було засновано парк. Майже півстоліття кріпаки І Скоропадського створювали високомистецькі ландшафти і краєвиди. Титанічні зусилля не пішли намарно – Тростянецький дендропарк площею 204 га, де зростало понад 400 видів і форм дерев і чагарників, вважався одним з найбагатших у Радянському Союзі.[9 с.214] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2. Рекреаційно-туристичні ресурси Чернігівської області 

                   У Чернігівській області налічується  528 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. Тростянецький і Сокиринський парки.

                   Тростянецький дендропарк розташований на сході Чернігівщини в селі Тростянець Ічнянського району (ще два містечка з однойменною назвою є в Сумській і Вінницькій областях).

                   Перша документальна згадка про Тростянець відноситься до 1549 р. Хутір Крячів біля Тростянця в 1820 р. був куплений Іваном Скоропадським, що походив із гетьманського роду. З 1833 року розпочато будівництво палацу, закладено парк, що має славу одного з найкращих у Європі. Тростянецький дендропарк створений на безлісній рівнині, якщо в балці не рахувати невеликої діброви посеред степу під назвою Богівщина. З цього місця й бере початок парк. На відведеній для цього території було викопано 4 ставки, навколо яких насаджені листяні породи дерев — тополя, клен, липа, дуб, береза, а також хвойні — ялина, сосна. Значну частину території парку займають штучні ставки загальною площею водного дзеркала 10 га.

                   З 1858 р. увага зосереджена на формуванні штучного рельєфу, на зразок того, який І. Скоропадському довелось бачити у французьких парках. 28 років знадобилося для створення гірського саду на насипних пагорбах заввишки 30-35 м у північно-східній частині парку — так званих «швейцарських Альп». У парку були споруджені загати, греблі, мости. Його прикрашали скульптури міфічних героїв і богів, альтанки.

     У 1886 р. в парку налічувалось понад 620 порід дерев і чагарників. Нині в дендрологічний колекції парку  ця цифра сягає 1700. Крім місцевої флори, в парку прижились переселенці з інших географічних зон континентів: плакуча ялина, посаджена над могилою І. Скоропадського, коркове, кавове, оцтове та інші рідкісні породи дерев. У 1940 р. Тростянецький парк оголошено державним заповідником.

                   У палаці Скоропадських була картинна галерея, що складалась переважно з полотен із краєвидами України.[4 с.219]

     Ще  один знаменитий парк Чернігівщини —  Сокиринський.

     Перша згадка про село Сокиринці відноситься  до 1092 р. В 1716 р. селом володів прилуцький полковник Гнат Ґалаґан. Його онук Павло в 1829 році збудував новий будинок, а навколишній ліс упорядкував у стилі англійського парку.

                    Сокиринський палац критими переходами з'єднується з флігелями. Ворота з огорожею, службові приміщення, господарчі двори, оранжерея входять до єдиного на Лівобережжі комплексу подібного типу.

     Г.П. Ґалаґан цікавився етнографією  рідного краю. В 60 кімнатах сокиринського  палацу містилась унікальна ко лекція старовинних предметів, творів українського і світового живопису.

                    З 1823 р. почалось формування ландшафту Сокиринсь-кого парку, в який гармонійно вписувались паркові споруди: дві альтанки (збереглась одна з них - ротонда), церква із дзвіницею, каплиця, колодязь, греблі, містки (Красний і Готичний), скульптури.

                     Садиба уціліла, але в ній довгий час функціонувало сільське професійно-технічне училище, що спеціалізувалось на підготовці переважно механізаторів. Це супроводжувалось господарською забудовою, виникненням безсистемних насаджень, що порушувало архітектурну цілісність і об'ємно-просторову композицію парку.

                     Все нові палацово-паркові ансамблі створювались на Чернігівщині, так само як і по всій Україні, протягом другої половини XVIII — на початку XIX ст. їх власники збирали цінні наукові колекції, засновували картинні галереї, бібліотеки. Сформувався феномен садибної культури на базі культури різних верств населення (аристократії, помісного дворянства, шляхти, козацької старшини) та елементів народної культури. Палацово-парковий комплекс зберігся також у Качанівці, яка знаходиться в Ічнянському районі. Вона була власністю співака Федора Коченовського. З 1770 р. село переходить у володіння графа П.О. Румянцева-Задунайського, генерал-фельдмаршала, за наказом якого розпочато будівництво палацу і закладення парку.

                     В 1824 р. господарями Качанівки стали Тарновські. Цей рід походить від козацької старшини. Перший із Тарновських, Григорій Степанович, створив театр, зібрав колекцію живопису, в якій були полотна А. Ван-Дейка, О. Іванова, К. Брюллова, О. Кіпренського, І. Айвазовського та ін. Його гостями були М. Глінка, С. Гулак-Артемовський та інші видатні діячі культури. Г.С. Тарновський поклав початок збиранню автографів. У сімейному альбомі Тарновських, що нині зберігається в Чернігівському історичному музеї, на його 37 сторінках налічується 604 автографи.

                    В Качанівці М. Гоголь уперше читав перед поважним зібранням „Тараса Бульбу”, „Одруження”.

     Перше виконання Увертюри і окремих частин опери М. Глінки „Руслан і Людмила” теж відбулось у Качанівці, де вони були зіграні садибним оркестром.

     У Качанівці побували М. Костомаров, М. Максимович, Марко Вовчок, І Рєпін, М. Врубель, Д. Яворницький і багато інших діячів вітчизняної і світової культури.

                    Неодноразово бував у Качанівці Тарас Шевченко. Господарями садиби були збережені малюнки, картини, вірші поета після його арешту. Пізніше вони лягли в основу Шевченкіани Василя Тарновського (молодшого), при якому Качанівка досягла свого найвищого розквіту.

                     У „Лицарському залі” Качанівської садиби була створена галерея портретів українських гетьманів, серед яких і портрет І. Мазепи. Більшість експонатів цієї галереї не збереглося. В. Тарновський володів унікальною колекцією козацьких атрибутів, що налічувала близько 1 тис. експонатів: шаблі, хоругви, літаври і навіть гетьманська булава І. Мазепи. Зібрання українських старожитностей зацікавило І. Рєпіна, який у 1880 р. разом із В. Сєровим приїхав до Качанівки з метою зробити ескізи до картини „Запорожці”.

                     В 1898 р. міркування матеріального порядку змусили В. Тарновського продати Качанівку. Сам він перевіз свою колекцію до Києва і невдовзі помер. В. Тарновський був похований на Аскольдовій могилі, а пізніше його прах був перенесений на Звіринецьке кладовище. Своє зібрання він заповів Чернігівському українському земству, яке в 1902 році відкрило в Чернігові музей українських старожитностей імені В. В. Тарновського. Сьогодні колекція не є цілісним зібранням: її експонати входять до 7 розрізнених експозицій.

                     Новий власник Качанівки, П.І Харитоненко, подарував маєток своїй дочці, яка разом зі своїм чоловіком М.С. Олі-вою цікавилась мистецтвом. У коло спілкування подружжя входили О.Н. Бенуа, К. Сомов, В. Сєров та інші художники, які бували в їх петербурзькому домі. В 1915 р. Качанівку відвідав Петров-Водкін і був від неї у захваті.

                      Качанівський парк за всіма параметрами витриманий у європейських традиціях садово-паркового мистецтва. Тут є алеї, складна система доріг і стежок, «давні» руїни, галявини, пагорби, озера, острови, мости, скульптури, альтанки і т. ін.

                      У Качанівській садибі в різний час розміщувались дитячий будинок, кліматичний санаторій, евакогоспіталь, туберкульозний санаторій. Пам'ятка зазнала значних руйнувань, що заторкнули не лише дім, а й парк, який перетворився на суцільні лісові хащі. Не збереглися зимовий сад, картинна галерея, скульптури, посуд, меблі. Зруйновані інтер'єри палацу.

                      В 1981 р. Качанівку оголошено історико-культурним заповідником, розпочалися реставраційні роботи.[4 с. 220; 224]

                      На Чернігівщині на державному обліку перебувають 5,5 тис. пам'яток історії і культури. 230 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру.

     В області 5 історико-культурних заповідників, 19 музеїв з 9 відділами. В селі Мезин (Мізин) виявлено одну з найстаріших  палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище VI-V тис. до н.е. В 1965 р. відкрито Мезинський музей, де представлено 41 тис. експонатів.

                       Чернігівський обласний історичний музей ім. В.Тарновського є одним з найстаріших в Україні. Він створений у 1896 р. на основі приватних колекцій любителів старожитностей, меценатів. У фондах музею зібрано понад 150 тисяч пам'яток матеріальної і духовної культури, що відноситься до різних періодів історії Чернігівщини. Музей міститься в колишньому будинку губернатора.

                       В Чернігові є також музей народного декоративно-прикладного мистецтва, художній музей, літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського.

                       В області є 40 готелів і один готельно-офісний центр. Серед кращих готелів — „Брянськ”, „Градецький”, „Придеснянський”, „Десна”.

       Історично Чернігів був центром,  навколо якого зосереджувались поселення слов'янського племені сіверян. Як місто почав формуватися в кінці VII ст. Перша літописна згадка про Чернігів відноситься до 907 р.

                      В XIV ст. тут було споруджено фортецю. В XVI ст. Чернігів був прикордонним російським містом.

                      В області загалом багато історичних міст та селищ в яких зосереджена велика кількість історико-культурних та сакральних пам’яток, зокрема місто Чернігів, Новгород-Сіверський, Батурин, Любеч, Ніжин, Остер, с. Вишеньки, с. Короп, с. Густиня, с. Седнів, с. Сосниця, м. Ічня, с. Погорільці, с. шевченкове, с. Заньки, с. Піски, тощо.