Присвоєння та позбавлення статусу безробітного

 

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття безробітного та його правовий статус……………………..6

    1. Поняття та зміст правового статусу безробітного………………………6
    2. Гарантії прав осіб, які визнані безробітними…………………………...11
    3. Підходяща робота для безробітного…………………………………….14

Розділ 2. Присвоєння та позбавлення статусу безробітного…………………17

    1. Порядок реєстрації безробітного ДСЗ…………………………………..20
    2. Порядок, умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю……..24
    3. Зняття з обліку громадян зареєстрованих як безробітні……………….26

Розділ 3. Професійне навчання незайнятих осіб………………………………29

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

  Актуальність теми. Праця є одним із основних джерел багатства, фактором зростання виробництва, тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили, оскільки доведено, що зростання безробіття на 1% скорочує ВНП на 2%.          

На жаль, дане явище не оминуло Україну. Однією з корінних соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці є безробіття. Поглиблення бідності та соціальної нестабільності у суспільстві, зростання злочинності, порушення рівноваги з боку попиту і пропозиції, нераціональне використання суспільних ресурсів.  

Не випадково була вибрана тема нашої курсової роботи - «Правовий статус безробітного». При виборі цієї теми, перш за все ми спирались на своє ставлення до даної категорії громадян, яких держава, так чи інакше, називає «безробітними», а також тому, що майже кожному довидеться мати статус «безробітного». З переходом на механізовані знаряддя праці, де людський фактор просто необхідний як основне знаряддя праці, використання і застосування людської праці стає з кожним роком все нижче – ринкова економіка взагалі викидає людину з виробничого процесу, і людина як учасник виробничого процесу стає не затребуваним. Таким чином, саме це і створює тим самим масове невдоволення, а також зростання числа безробітних громадян. Саме це і викликає актуальність обраної мною теми, теми - «Правовий статус безробітного», людини, яка будь - яким чином залишилася без роботи, залишилася без засобів на існування. У зв'язку із зростанням масштабів безробіття в суспільстві нагнітається напруженість: прояви масового невдоволення, що проходять акціями протесту, реалізаціями інших форм протистояння. При безробітті зростає злочинність. Разом з тим відбувається люмпенізація найбільш відсталої і знедоленої частини населення, завжди готової на будь-які, самі, здавалося б, неймовірні вчинки, які згубно впливають на суспільство.

  Але, як і у будь-якого іншого громадянина України за безробітним, так чи інакше, зберігається законне, надане законом право на захист і підтримку з боку держави. Спираючись на Державну службу зайнятості, безробітна людина має право: на перепідготовку (перенавчання) на інший вид трудової діяльності; підвищення його кваліфікації, що в майбутньому допоможе безробітному влаштуватися на роботу і уникнути такого низького для себе, ганебного і принижуючого його честь і гідність терміна, як «безробітний».

Метою даної курсової роботи є дослідження основних проблем правового статсу безробітного в Україні, для встанолення прогалин в чинному законодавстві про зайнятість населення.

 Об'єктом і предметом дослідження моєї курсової роботи є громадянин, який з певних причин втратив роботу і отримав статус «безробітного». Але, навіть не дивлячись і на це, у нього є законне, надане і конституційно закріплене право на працю і на захист від безробіття, насамперед як людини і громадянина держави, якою він є, навіть якщо ця людина - «безробітний».

  Основними завдання, які я ставлю перед собою, виходячи з обраної мною теми курсової роботи «Правовий статус безробітного», є дослідження основних елементів даної теми, а саме:

1) з'ясувати і вивчити, хто такий «безробітний»;

2) вивчити, що означає  «правовий статус безробітного»; які у безробітного законні  права та обов'язки; на які гарантії  може розраховувати людина, ставши  безробітним, в чому вони полягають; як захищений безробітний громадянин з боку держави, а також які гарантії та яку допомогу може надати йому держава.

 Українське законодавство про зайнятість населення почало формуватися в  1991 р, коли був вперше прийнятий Закон "Про зайнятість населення” від 01.03.1991. При підготовці цього Закону і надалі при його вдосконаленні враховувався досвід країн з розвиненою ринковою економікою щодо пом'якшення соціальних наслідків безробіття.

 У наступні роки Закон зазнав значних змін. Досить навести такий факт, що зміни та доповнення до нього вносилися 29 разів.

  З'являється нова правова категорія – безробітний. У різних країнах поняття «безробіття» трактується по-різному. Економічно розвинені країни під безробітними розуміють працездатну людину, що бажає працювати, але не має можливості отримати відповідну його здібностям роботу. Люди в основній своїй масі, при безробітті позбавляються необхідних засобів до існування, звичного способу життя, можливості проявляти свої здібності у праці, переносять психологічний стрес, постійно відчувають душевний дискомфорт, справедливо відносячи себе до тих, кого суспільство не потребує.

 В Законі України "Про зайнятість населення” визначена політика держави в галузі зайнятості населення, права громадян у сфері зайнятості, а також питання регулювання, організації зайнятості та створення державної служби зайнятості населення.

 Закон визначає організаційні, правові та соціально-економічні гарантії реалізації прав людини на отримання роботи в умовах ринкової економіки, рівноправності форм власності. Він створює умови, що забезпечують зайнятість населення з урахуванням норм Конституції України і міжнародного права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поняття безробітного та його правовий статус

    1. Поняття та зміст правового статусу безробітного

 

Перехід держави до ринкових відносин спричинив в економіці виникнення ринку праці, де робоча сила визнана специфічним товаром. На ринку праці зазвичай відбувається конкуренція робочої сили, яку витримують ті, у кого вищий рівень кваліфікації, професійної підготовки. Значна частина населення, особливо та, яка не має професійної підготовки взагалі, або володіє тими професіями і спеціальностями, що не користуються попитом на ринку праці, не може знайти собі роботу, що в свою чергу призводить до безробіття [17, c. 113].

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування. Як зазначалося раніше, основною причиною безробіття в Україні стали негативні явища в економіці, що призвели до різкого спаду у виробництві та пов'язаного з цим масового вивільнення «зайвих» працівників [21, c. 145].

Правовий статус безробітного в нашій країні визначений Законом України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року. Відповідно до ст. 1 цього Закону, безробітний – це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. Підходящою роботою в цьому випадку вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою, з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий квартал. При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття [3].

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви більше одного року – робота, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання – інша оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру).

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання. За рішенням місцевих Рад можуть встановлюватися й інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Рішення про надання громадянам статусу безробітного з одночасним призначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за особистими заявами цих громадян з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, в разі, якщо протягом семи днів з дня такої реєстрації громадянинові не було запропоновано службою зайнятості підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних оформлюються наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до картки персонального обліку, з яким громадянин повинен ознайомитись під розписку [22, c. 118].

Правовий статус безробітного включає основні (статутні) права і обов'язки та їх гарантії.

Згідно з Законом України "Про зайнятість населення" право на працю серед іншого гарантується безплатним сприянням у доборі підходящої роботи і працевлаштуванням відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні [3].

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред’явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, — тільки за наявності постійної прописки.

У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) особи, якщо паспорт перебуває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформленні, а також свідоцтво про народження та довідка з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової прописки) для громадян до 16 років [4].

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред’явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці — військовий квиток.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Громадяни, зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу [4].

Працівники, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з пунктом 3 статті 9 Закону України "Про зайнятість населення", але відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу [4].

Особи, визнані безробітними, мають право на такі види грошового забезпечення та соціальні послуги на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням [21, c. 148].

Важливо наголосити, що безробітні мають не лише права, а й обов'язки. Останні передбачені законами України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Зокрема безробітний зобов'язаний: активно сприяти своєму працевлаштуванню; брати участь у заходах, які організовує служба зайнятості (семінарах, ярмарках вакансій, презентаціях професії тощо); самостійно або за порадами спеціалістів служби зайнятості шукати роботу; інформувати спеціалістів центру зайнятості про проведену роботу щодо свого працевлаштування; відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені його працівниками; повідомляти про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення. Якщо з поважних причин безробітний не може виконати останнього обов'язку, потрібно наступного дня звернутися до служби зайнятості. Слід пам'ятати, що відмова від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки чи перепідготовки може потягти скорочення строку виплати допомоги по безробіттю. Якщо безробітний припинив навчання без поважних причин або відмовився працювати за отриманою спеціальністю, з нього стягується сума витрат на професійну підготовку. Так само у разі призначення матеріальних виплат на підставі документів, що містять неправдиві відомості, з безробітного стягується виплачена сума з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати [4].

 

 

 

 

    1. Гарантії прав осіб, які визнані безробітними

 

Стаття 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1].

КЗпП встановлює гарантії забезпечення права громадян на працю, згідно з ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

  • вільний вибір виду діяльності;
  • безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
  • надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;
  • безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;
  • компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
  • правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи [2].

Згідно ст. 5 ЗУ «Про зайнятість населення» держава гарантує у сфері зайнятості:

1) вільне обрання місця  застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;

2) одержання заробітної  плати (винагороди) відповідно до  законодавства;

3) професійну орієнтацію  з метою самовизначення та  реалізації здатності особи до  праці;

4) професійне навчання  відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;

5) підтвердження результатів  неформального професійного навчання  осіб за робітничими професіями;

6) безоплатне сприяння  у працевлаштуванні, обранні підходящої  роботи та одержанні інформації  про ситуацію на ринку праці  та перспективи його розвитку;

7) соціальний захист у  разі настання безробіття;

8) захист від дискримінації  у сфері зайнятості, необґрунтованої  відмови у найманні на роботу  і незаконного звільнення;

9) додаткове сприяння  у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом:

1) участі в загальнообов'язковому  державному соціальному страхуванні  на випадок безробіття, яке передбачає  матеріальне забезпечення на  випадок безробіття;

2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства;

3) надання особливих гарантій  працівникам, які втратили роботу  у зв'язку із змінами в організації  виробництва і праці;

4) надання додаткової  гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці [3].

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:

1) один з батьків або  особа, яка їх замінює і:   

- має на утриманні дітей віком до шести років;

- виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

- утримує без одного  з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

3) особи, звільнені після  відбуття покарання або примусового  лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;

5) особи, яким до настання  права на пенсію за віком  відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;

6) інваліди, які не досягли  пенсійного віку, встановленого  статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    1. Підходяща робота для безробітного

 

 

  Підходящою для безробітного є робота, що відповідає його освіті, професії (спеціальності), кваліфікації [3].

Підбір підходящої роботи здійснюється центром зайнятості, у якому безробітний зареєстрований, з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради. За згодою безробітного підбір підходящої роботи може здійснюватися також в інших регіонах.

Підходящою для безробітного є робота у разі, коли запропонована заробітна плата не нижча, ніж його заробітна плата за останнім місцем роботи, з урахуванням середнього розміру заробітної плати, що склався за минулий місяць у регіоні, де безробітний зареєстрований. Якщо середній розмір заробітної плати, що склався за минулий місяць у регіоні, нижчий, ніж заробітна плата особи за останнім місцем роботи, підходящою є робота з розміром заробітної плати не меншим, ніж середній розмір у регіоні.

У пропозиції підходящої роботи безробітному враховується розмір заробітної плати, яку він отримував за останнім місцем роботи, згідно з даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування [3].

Підходящою для безробітного є робота з розміром заробітної плати не меншим, ніж розмір мінімальної заробітної плати, у разі, коли:

  • у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про розмір заробітної плати за останнім місцем роботи;
  • безробітний бажає відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви;

- пошук роботи здійснюється вперше.

Підбір підходящої роботи для інваліда (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до його професійних знань і навичок та з урахуванням довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії з висновком про умови і характер праці, індивідуальної програми реабілітації та побажань інваліда щодо умов праці [4].

Якщо відсутні документи, що підтверджують трудову діяльність та/або освіту безробітного, підбір підходящої роботи здійснюється за професіями, що не потребують спеціальних знань, умінь та навичок.

Для безробітних, які не мають професії (спеціальності) і вперше шукають роботу, підходящою є робота, яка потребує первинної професійної підготовки, зокрема безпосередньо на робочому місці.

Для осіб, які не працювали за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) більш як 12 місяців, підходящою є робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) може бути підходящою за умови підвищення кваліфікації за направленням центру зайнятості з урахуванням потреби ринку праці.

У разі коли протягом шести місяців з дня реєстрації безробітному неможливо підібрати роботу за професією, підходящою є робота, що потребує зміни професії з урахуванням його здібностей, стану здоров'я, професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.

Для безробітних, які не мають професії або працювали на роботах, що не потребують спеціальної підготовки, та зареєстровані у центрі зайнятості більш як шість місяців, підходящою роботою також є участь у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру, тривалість яких перевищує один місяць (далі – громадські та інші роботи тимчасового характеру).

Для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви (крім осіб, яким до досягнення встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку залишилося два і менше роки), підходящою роботою також є участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, які відповідають їх освіті, професії (спеціальності), професійному досвіду, зокрема за спорідненими професіями [18, c. 234].

Спорідненими професіями є професії, що відповідно до Національного класифікатора "Класифікатор професій" відносяться до однієї групи професій.

У разі отримання безробітним професії за направленням центру зайнятостіпідходящою є робота як за новою, так і за попередньою здобутою професією (спеціальністю).

Підходящою не може бути робота у разі, коли:

  • вона пов'язана із зміною місця проживання безробітного без його згоди;
  • місце роботи розташоване за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради;
  • умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці, стану здоров'я особи, що підтверджено медичною довідкою;
  • заробітна плата нижча, ніж встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, або не забезпечуються гарантії щодо її своєчасної виплати [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Присвоєння та позбавлення статусу безробітного

 

Статус безробітного надається з першого дня реєстрації у територіальному органі на підставі заяви, у разі відсутності підходящої роботи. У разі наявності підходящої роботи у день подання заяви про надання статусу безробітного особі за попереднім узгодженням з роботодавцем видається направлення на працевлаштування. Особа зобов’язана подати протягом семи календарних днів з дня отримання такого направлення територіальному органові письмову відповідь роботодавця про працевлаштування або відмову у працевлаштуванні. Якщо в зазначений строк особа подає територіальному органові письмову відповідь роботодавця про відмову у працевлаштуванні або відстрочення вирішення питання щодо працевлаштування у зв’язку з необхідністю проходження медичного та наркологічного огляду, призначення дати конкурсного відбору, такій особі надається статус безробітного з дня подання відповідної заяви. Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається територіальним органом не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного. Особа під час подання зазначеної заяви згідно з ст. 44 ЗУ «Про зайнятість населення» ознайомлюється з правами та обов’язками зареєстрованого безробітного:

Зареєстровані безробітні мають право на:

1) безоплатне одержання  від територіальних органів центрального  органу виконавчої влади, що реалізує  державну політику у сфері  зайнятості населення та трудової  міграції:

- послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;

- консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);

Присвоєння та позбавлення статусу безробітного