Приюдиція в кримінальному праві

    МИНИСТЕРСТВО  ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНЫ

    Луганский государственный университет внутреннихішніх  дел Украине

    имени Э.О. Дидоренко 
 

    Кафедра уголовного права  
 
 

    КУРСОВАЯ  РОБОТА

    На  тему:

    «Приюдиція в кримінальному праві» 
 
 

                                              Выполнил: курсант 301 взводу

                                              рядовий міліції

                                              Денисов В.А. 

                                              Перевірив: ____________

                                              _______________________ 
 
 
 
 
 
 

    Луганск – 2011

    Зміст 

    Вступ…………………………………………………………………3

    1.     Історія преюдиції………………………………………………6

    2.    Адміністративна преюдиція та інститут рецидиву з точки зору кримінального права європейських країн……………………………………7

1. Преюдиція в країнах СНД і Прибалтики…………………..7 

    2.2.     Рецидив злочинів…………………………………………….16

3. Значення преюдицій в кримінальному праві……………..25
1. Одиночний та множинний злочин…………………………25
2. Повторність злочинів………………………………………..28
3. Види повторності злочинів……………………………….....31

    Висновки .......................................................................................35

    Список  використаних джерел........................................................39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Актуальність вибраної мною теми, а саме «преюдиція в кримінальному праві» полягає в тому, що на сьогоднышній день в Україні перед наукою кримінального права постає завдання приділяти особливу увагу дослідженню проблем здійснення правосуддя, вивченню ефективності дії правових інститутів і норм, виробляти науково обгрунтовані рекомендації, щодо подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування.

    Здійснюючи  правозахисну функцію, держава, в особі  його органів, контролює реалізацію норм права державними і суспільними установами, посадовими особами і громадянами; реагує на їх неправомірну поведінку шляхом розслідування і розгляду кримінальних справ в суді, застосовує в необхідних випадках каральні і правовідновувальні санкції; організовує боротьбу із злочинністю й іншими правопорушеннями; забезпечує виправлення осіб, які посягають на правопорядок.

    Зміна орієнтирів у діяльності держави  на утвердження і забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов’язана  із змінами у законодавстві України в цілому. Актуальність представленої роботи пов’язана координальними перебудовами, які відбуваються в нашому суспільстві в ході підтвердження правової держави. У зв’язку з цим норми кримінального права повинні відповідати не тільки Конституції України та міжнародно-правовим стандартам, а й розробити такі правозахисні механізми, які б забезпечували неухильне додержання прав і свобод громадян.

    Серед таких питань важливе значення мають  теоретичні розробки та можливість використання на практиці інституту преюдицій в кримінальному праві. Це дозволить з’ясувати поняття, умови, межі використання раніше винесеного рішення правозастосовних органів при провадженні у кримінальній справі, зв’язок преюдицій з принципами правосуддя та інші.

    Значний внесок в розробку питань, пов’язаних з інститутом преюдицій внесли такі вчені: Н. Н. Розін, Е. Немировський, В. Случевський, І. Стефановський, І. Я. Фойницький, М. А. Гурвича, Ю. М. Грошевого, А. П. Єрьомкіної, В. С. Зеленецького, Є. Ломоносової, П. А. Лупінської, Я. О. Мотовіловкера, В. І. Камінської, Н.Ф. Кузнєцова, М. С. Строговича, В. А. Рясєнцева, В. М. Семенова, А. І. Перепелиці, У. Юсубової та ін.

    Разом з тим ціла низка теоретичних  положень, які стосуються питань преюдицій  в кримінальному праві, залишається дискусійною. Зокрема, не склалося єдиної думки щодо поняття преюдицій; не врегульоване питання про правову природу і галузеву належність преюдицій; про співвідношення внутрішнього суддівського переконання і преюдицій; про класифікацію преюдицій та інші.

    Невирішеність цих і багатьох інших питань негативно позначається на судовій практиці, а ця обставина призводить до того, що належною мірою не забезпечується захист прав і законних інтересів особи, що залучається у сферу кримінально-правових відносин.

    Що  стосується адміністративної преюдиції, то вона передбачає кримінальну караність діянь після застосування за одноразове їх вчинення адміністративного стягнення. У літературі зазначалося, що адміністративні проступки і злочини різняться якісно, а не кількісно. Адміністративні проступки, хоча і носять антигромадський характер, властивістю кримінальної суспільної небезпеки  не володіють. Як давно вже відзначила Н.Ф. Кузнєцова, кількість незлочинним правопорушень не може перерости в злочинне якість, як сто кішок не можуть придбати якість тигра. [2]

    Вказані обставини й зумовили вибір такої, на мій погляд, цікавої та дуже важливої теми.

    Основною  метою моєї роботи є розробка теоретичних основ і меж дії преюдицій у кримінальному процесі.

    Для досягнення цієї мети в процесі дослідження  ставилися такі основні задачі:

    - проаналізувати історію преюдиції;

    - проаналізувати співвідношення адміністративна преюдиції та інститут рецидиву з точки зору кримінального права європейських країн.

    - преюдицію в країнах СНД і  Прибалтики

    - рецидив злочинів

    - яке значення преюдиція займає  в кримінальному праві

    - на базі проведеного дослідження  сформулювати основні положення  і пропозиції, спрямовані на вдосконалення  законодавства та правозастосовної діяльності в сфері застосування преюдицій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Історія преюдиції

    У ті часи, коли на просторі СРСР діяли  кримінальні кодекси союзних  республік, прийняті в 60-х роках ХХ століття, в них була значна кількість  норм з адміністративною преюдицією. Вони сприяли посиленню репресивності карного закону, поширюючи сферу кримінальних санкцій на адміністративні проступки і дозволяючи на практиці маніпулювати з переслідуванням людей за такі «злочини-непреступленія».

    Вперше  за повторне правопорушення кримінальна  відповідальність була встановлена декретом ВЦВК і РНК від 15 грудня 1924 про зміну ст. 139-а КК «Про акцизні порушення». [3] При цьому явно мало місце змішання злочинів і адміністративних проступків. У 1920-х роках в Кримінальному кодексі Російської Федерації та інших союзних республік стали з'являтися статті, в яких в одній частині передбачалося кримінальне покарання за злочинне діяння, а в іншій – адміністративна санкція за адміністративне правопорушення. При цьому термін «карається» вживався стосовно як до кримінального покарання, так і до адміністративного стягнення. [4]

    Норм  з так званої дисциплінарної преюдицію, в силу специфіки військової служби, було найбільше в законі «Про кримінальну відповідальність за військові злочини», імплементовано до Кримінального кодексу РРФСР 1960 р. і до відповідних кодексів інших союзних республік. Дисциплінарна відповідальність замість кримінальної допускалася при пом'якшуючих обставин з волі вищого військового начальника, а не суду. Принципам законності, рівності та справедливості, поняттю злочину такі позиції законодавця, зрозуміло, не відповідали. 
 
 
 

    2. Адміністративна преюдиція та інститут рецидиву з точки зору кримінального права європейських країн. 

1. Преюдиція в країнах СНД і Прибалтики

    На  сьогодні в переважній більшості  нових кримінальних кодексів країн  СНД і Прибалтики відсутні норми з адміністративної та дисциплінарної преюдиції.

    Виняток становить КК Білорусі, навіть незважаючи на те, що в статті 2.1 нового Кодексу  про адміністративні правопорушення цієї Республіки відсутня вказівка на ознаку суспільної небезпечності. Тобто офіційно визнано: адміністративне правопорушення не є суспільно небезпечним діянням, згідно з КпАП Білорусі – це «протиправна винна, яка також характеризується іншими ознаками, передбаченими цим Кодексом, діяння (дія або бездіяльність), за яке встановлено адміністративну відповідальність».

    Згідно  зі ст. 32 КК Білорусі, у випадках, передбачених кримінальним законом, кримінальна відповідальність за злочин, не представляє великої суспільної небезпеки, настає, якщо діяння вчинено протягом року після накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.

    У білоруському кримінальному праві  адміністративна преюдиція в 80-х  роках ХХ століття стала предметом  досліджень І.О. Грунтова [5], а в сучасний період також А.В. Шидловського, [6] А. І. Бойко, [7] В. В. Марчука. [8] І.О. Грунтів визначив сутність адміністративної преюдиції як закріплену спеціальною конструкцією складу злочину преюдиціальне зв'язок між кількома аналогічними адміністративними правопорушеннями. Особливості досліджуваних ним злочинів цей автор виділив наступним чином: «Ці дії вчиняються з прямим умислом; не становлять великої суспільної небезпеки; в більшості випадків вчинення таких дій порушує спеціальні правила поведінки; за вчинення в перший раз таких правопорушень встановлена адміністративна відповідальність». [9] А.І. Лукашов вважає, що адміністративна преюдиція - це ознака, що характеризує суб'єкта злочину (спеціального суб'єкта), [10] а Н.А. Бабин - що це умова криміналізації неодноразово скоєних діянь. [11] Судячи з того, що стаття 32 КК Білорусі знаходиться в розділі 5 «Умови кримінальної відповідальності», білоруський законодавець відніс адміністративну преюдицію, разом з віком кримінальної відповідальності і осудністю, до умов кримінальної відповідальності , що само по собі спірне. Основні постулати білоруських вчених на захист адміністративної преюдиції такі: «навряд чи можливо виправляти і перевиховувати методом», «не дали результатів» (І. О. Грунтів); [12] - призначене покарання має служити попередження такого ж суспільно небезпечної поведінки з боку інших осіб (А. В. Шидловський). [13] Сьогодні КК Білорусі містить 32 складу злочинів, в конструкції яких законодавцем передбачена адміністративна преюдиція і ще один - з дисциплінарною преюдицією.

    Діяннями з адміністративною преюдиція є, зокрема:

    - Незаконні дії щодо усиновлення  (удочеріння) дітей (стаття 177-1);

    - Наклеп (стаття 188);

    - Образа (стаття 189);

    - Незаконне розповсюдження чи  інше незаконне використання  об'єктів авторського права, суміжних  прав чи об'єктів права промислової власності (стаття 201);

    - Незаконне відкриття рахунків  за межами Республіки Білорусь (стаття 224);

    - Порушення антимонопольного законодавства  (стаття 244);

    - Обмеження конкуренції (стаття 247);

    - Незаконне використання ділової репутації конкурента (стаття 248);

    - Обман споживачів (стаття 257);

    - Підробка проїзних документів (стаття 262);

    - Псування земель (стаття 269);

    - Порушення правил охорони надр (стаття 271);

    - Забруднення або засмічення вод  (стаття 272);

    - Забруднення атмосфери (стаття 274);

    - Забруднення лісу (стаття 275);

    - Порушення правил безпеки при  поводженні з генно-інженерними  організмами, екологічно небезпечними речовинами та відходами (стаття 278);

    - Незаконний видобуток риби або  інших водних тварин (стаття 281);

    - Незаконне полювання (стаття 282);

    - Незаконні дії щодо мисливської  вогнепальної гладкоствольної зброї  (стаття 295-1);

    - Незаконні дії відносно холодної  зброї (стаття 296);

    - Незаконні дії стосовно газового, пневматичного або метальної  зброї (стаття 297);

    - Порушення правил пожежної безпеки  (стаття 304);

    - Управління транспортним засобом  особою, яка перебуває в стані  сп'яніння, передача керування транспортним засобом такій особі або відмова від проходження перевірки (огляду) (частини 1 і 2 статті 317-1);

    - Порушення правил радіаційного  контролю (стаття 326);

    - Випуск або реалізація недоброякісної  продукції (стаття 337);

    - Незаконне перетинання Державного  кордону Республіки Білорусь (стаття 371);

    - Самовільне присвоєння звання  або влади посадової особи  (стаття 382);

    - Незаконне користування емблемою  Червоного Хреста, Червоного Півмісяця (стаття 385);

    - Самовільне зайняття земельної  ділянки (стаття 386);

    - Передача предметів або речовин  особі, що міститься в слідчому  ізоляторі, виправній установі або арештному домі (стаття 412);

    - Недотримання вимог превентивного  нагляду (стаття 421).

    В останні роки білоруський законодавець з різних причин відмовився від норм з адміністративної преюдиції при  встановленні відповідальності за такі діяння, як: дрібне розкрадання і порушення правил торгівлі (статті 213 і 260 виключені), а також поширення порнографічних матеріалів (ст. 343), ухилення від призову на військову службу (ст. 435), від зборів (ст. 436) та військового обліку (ст. 437).

    Діянням з дисциплінарною преюдицією є злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи, що виконує покарання у вигляді позбавлення волі, або інше протидія адміністрації у здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виправній установі (ст. 411). [14]

    Цей перелік діянь з преюдицією наведено тут для ілюстрації положення ст. 32 КК Білорусі, згідно з яким всі ці діяння стають злочинами, не представляють великої суспільної небезпеки, лише у разі їх повторення. Тобто, іншими словами, самі по собі, вчинені вперше, вони не є злочинами.

    Це  певним чином зближує кримінальну  відповідальність з адміністративної, і, можливо, так робиться крок у напрямку розробки інституту кримінальних проступків, прийнятого в більшості країн Європи.

    З іншого боку, наявність адміністративної преюдиція в КК Білорусі створює певні проблеми.

    Про одну з них пише В.В. Марчук: це проблема праворозуміння. Так, незрозуміло, чи є  «таким же порушенням» вчинення замаху на певне адміністративне правопорушення (замаху на ряд з них дійсно караються) протягом року після накладення адміністративного стягнення за вчинення такого ж закінченого замаху, або співучасть в ньому. Незрозуміло, чи є «таким же порушенням» вчинення одного з передбачених диспозицією статті КК альтернативного діяння, але не того, яке було скоєно раніше (наприклад, полювання не в заборонений час, а в забороненому місці). У зв'язку із зазначеним пропонується дати легальне тлумачення поняттю «таке ж порушення». [8]

    Другою  проблемою, на мій погляд, є точна  і повна реєстрація адміністративних правопорушень. Тут, навіть при належному нормативному та організаційному забезпеченні, часто втручаються такі фактори, як корупція, службові зловживання і службова халатність. Але ж мова йде про масові правопорушення, кількість яких вимірюється в сотнях тисяч. Ось, наприклад, дані, взяті з інтернету: лише за 9 місяців 2010 року в Республіці Казахстан було затримано 47 000 п'яних водіїв. [15]

    Крім  перерахованих вище статей КК Білорусі термін «преюдиція» зустрічається в цьому Кодексі ще лише один раз. Відповідно до статті 86 правило про можливе звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності не поширюється на злочини, передбачені статтями з адміністративною преюдиція. У цьому, звичайно, є певна логіка: раз адміністративне стягнення не спрацював у перший раз, то немає чого його застосовувати в другій. Але, слідуючи такій логіці, білоруському законодавцю потрібно було б бути послідовним і тим більше не дозволяти звільняти від кримінальної відповідальності осіб, які раніше вже скоювали злочин і / або були судимі. А він це дозволяє, як випливає з тексту статей 88-1 та 89, які передбачають можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільним відшкодуванням заподіяного збитку (шкоди) та у зв'язку з примиренням з потерпілим.

    Проаналізувавши всі доступні кримінальні кодекси  країн Західної та Центральної Європи, ми знайшли лише два винятки з  правила, в яких є згадка про щось схожому на адміністративну преюдицію:

    1) стаття 314 КК Іспанії передбачає  покарання для того, хто здійснить серйозну дискримінацію працівника за мотивами ідеології, релігії, переконань, етнічної, расової чи національної приналежності, статі, сексуальної орієнтації, сімейного стану, хвороби або інвалідності і т.д., і не відновить положення рівності на вимогу або після адміністративної санкції;

    2) у КК Естонії передбачено особливості  караності діянь, передбачених  статтями 224, 227, 264, 375, 376, 386-391, скоєних  повторно після скоєння аналогічного  проступку. Іншими словами, естонська  законодавець спробував замінити адміністративну преюдицію, наявність якої небезпідставно піддавалася критиці, специфічної кримінальної. Напевно, це і було основною причиною виділення такої категорії винних діянь, як проступки. Адміністративна преюдиція залишилася лише в одному випадку, що можна вважати помилкою законодавця. Так, згідно зі ст. 264 вчинення неприпустимих дій щодо тварин, якщо до винного за такі ж дії застосоване покарання за провину, - карається грошовим стягненням, тобто є злочином. Між тим, жодна інша стаття КК Естонії не передбачає відповідальність за аналогічний проступок. Її передбачає відповідний інший закон - «Про поводження з домашніми тваринами», який регулює адміністративно-правові відносини, а передбачені ним санкції за своїм характером є адміністративно-правовими.

    Втім, як завжди, наведені вище два винятки  лише підтверджують правило.

    Правило ж полягає в тому, що в країнах  Західної та Центральної Європи існує  чітке розмежування злочинних діянь  та адміністративних правопорушень. Але не за критерієм наявності або відсутності суспільної небезпеки, бо такого поняття там взагалі не існує. Адміністративні правопорушення відмежовується від злочинів за своєю суттю - вони зазіхають на порядок управління (на адміністративну діяльність в тій чи іншій галузі).

    Лише  деякі з правопорушень, що посягають  на порядок управління, за ступенем своєї шкідливості можуть бути порівнянні зі злочинами, і в такому випадку  за них встановлюється кримінальна  відповідальність. Це, наприклад, злочини, пов'язані з перешкоджанням законній діяльності посадових осіб держави, з незаконним привласненням їх звань і влади.

    З іншого боку, не визнаються адміністративними  правопорушеннями діяння, хоча і мають невисокий ступінь шкідливості, але кримінальні за своєю суттю. Тому правилом для більшості країн Західної та Центральної Європи є виділення такої категорії злочинного діяння (або інакше - кримінального правопорушення), як кримінальний проступок. Кримінальними проступками визнаються: дрібне розкрадання, заподіяння легких тілесних ушкоджень, наклеп, керування транспортним засобом у стані сп'яніння, помилкове повідомлення про загрозу безпеці, нецензурна лайка в громадському місці, образа священика, ексгібіціонізм, інцест і т.д. Зрозуміло, що до порядку управління, адміністрування вони ніякого відношення не мають.

    При цьому ніщо не заважає встановити підвищену відповідальність за вчинення кримінального проступку повторно.

    Можливий  і інший підхід. Так, латвійський  законодавець, за прикладом польського та інших, включив до КК Латвії поняття  «злочинне діяння» і поділив злочинні діяння на злочини і проступки (ст. 7). Скасувавши в новому КК адміністративну преюдицію, він включив у диспозиції багатьох статей як крімінообразующій ознака основного складу вчинення такого ж діяння повторно протягом року. Така зафіксована сукупність двох тотожних діянь створює єдине злочинне діяння (ч. 5 ст. 23 КК Латвії). Наприклад, порушення правил ведення бухгалтерських документів, вчинене повторно протягом року, визнається кримінальним проступком (ч. 1 ст. 217); тотожне порушення, вчинене вперше, лише реєструється; злочином ж є таке схоже за своїм характером діяння, як приховування або підробка бухгалтерських документів (ч. 2 ст. 217).

    Литовські вчені прямо вказують, що саме введення в КК Литви поняття кримінального  проступку дозволило виключити адміністративну та дисциплінарну преюдицію. Адже «повторне вчинення протиправного діяння після накладення адміністративного стягнення не може спричинити за собою переростання правопорушення з однієї якості в іншу (з адміністративного правопорушення у злочин). Але така повторність може враховуватися при індивідуалізації покарання »[16].

    Що  стосується України, то слід з жалем  відзначити наступне. Офіційно скасувавши (судячи по Пояснювальній записці  до проекту нового КК) в 2001 р. адміністративну та дисциплінарну преюдицію, український законодавець в деяких випадках все ж сором'язливо зберіг її в «замаскованому» вигляді. Йдеться, зокрема, про статті 337 (ухилення військовозобов'язаного від військового обліку після попередження, зробленого військовим комісаріатом), 390 (ухилення від виконання покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі) та 391 (злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань) КК України.

    На  нашу думку, повторне вчинення адміністративного  чи дисциплінарного проступку не може перетворювати його на злочин, так само, як повторне вчинення злочину невеликої тяжкості не повинно перетворювати його в тяжкий або особливо тяжкий злочин. Адже всього, у тому числі й щодо підвищення ступеня суспільної небезпеки діяння, є міра. Те, що, наприклад, у КК України повторне вчинення злочину невеликої тяжкості перетворює його відразу в тяжкий злочин (статті 210, 259, 301, 311, 313, 369), а повторне вчинення злочину середньої тяжкості - в особливо тяжкий (статті 280, 315 , 317), є помилкою законодавця, яка випливає із загальної ситуації з відсутністю належних критеріїв визначення санкцій статей. Як би ми не хотіли подолати, наприклад, поширеність нецензурної лайки в громадських місцях, ми не можемо по одній лише волі законодавця перетворити дрібне хуліганство в кримінально-каране лише на тій підставі, що винна особа вже каралося за таке саме діяння один раз, два рази або десять разів.

    У зв'язку з цим слід звернути увагу  на досвід іспанського законодавця, який, хоча і допускає трансформацію кримінальної проступку (саме кримінального, а не адміністративного) в злочин, але лише у випадку 4-кратного повторення однорідного проступку (статті 147, 234 та ін), а також на досвід законодавців Голландії, Італії, Іспанії і насамперед Сан-Марино, які передбачили ступені покарань за кримінальні проступки та злочини та умови переходу з одного з них на іншу – як «вгору», так і «вниз».

    Крім  того, застосування адміністративної (дисциплінарної) преюдиція, на нашу думку, може суперечити положенням демократичних конституцій (зокрема, статтями 21 і 24 Конституції України) щодо рівності громадян перед законом, оскільки може являти собою дискримінацію за тими чи іншими ознаками. Адже незрозуміло, чому одні особи за певні правопорушення несуть адміністративну або дисциплінарну відповідальність, а інші - кримінальну. Найбільш яскраво це виражено в статтях 390 і 391 КК України: засуджені, у разі вчинення ними дисциплінарного (ухилення від роботи) або адміністративного (систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання) проступку, несуть кримінальну відповідальність.

    На  основі аналізу положень законодавства  країн Західної та Центральної Європи, що стосуються питання про адміністративну преюдицію, ми схиляємося до наступних висновків.

    1. Повторне вчинення адміністративного  чи дисциплінарного проступку  не може перетворити його на  злочин. Тому від введення інституту  адміністративної преюдиції в КК Казахстану законодавцю варто було б, на нашу думку, утриматися.

    2. Для більшості країн Західної та Центральної Європи правилом є виділення такої категорії злочинного діяння, як кримінальний проступок.

    3. Найкращим способом для того, щоб належно реагувати на злочинність, є чітке відділення злочинів, правових наслідків їх вчинення, процесуального порядку їх розслідування, розгляду судом і т.д. від кримінальних проступків і, відповідно, правових наслідків їх вчинення, процесуального порядку їх розслідування, розгляду судом тощо. Ці правові наслідки і порядок мають бути суттєво іншими, ніж для злочинів (інші види покарань та інших заходів, більш широкий спектр можливостей для виправлення засуджених шляхом застосування різних видів звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, відсутність судимості, спрощення процедур, можливість зосередження зусиль найбільш кваліфікованих слідчих і найбільш оснащених слідчих підрозділів на розслідуванні справ про злочини, насамперед тяжких та особливо тяжких і т.д.).

    4. У свою чергу, адміністративні  правопорушення, як правопорушення, що посягають виключно на встановлений порядок управління і стягнення за які можуть накладатися не судом, а адміністративними органами (і оскаржуватися в суді), повинні бути чітко відокремлені від злочинів і кримінальних проступків - перш за все за характером своєї шкодочинності, і лише в окремих випадках (коли мова йде про злочини та проступки проти порядку управління) - по її ступеня.