Призначення та функції податкової системи. Податковий кодекс України

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНИВЕРСИТЕТ  ІМ. АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

Кременчуцький інститут

Кафедра фінансів та банківської справи

Представлено на кафедру____________

(дата, підпис секретаря  кафедри)

Рецензування______________________

   __________________________________

(кількість балів, «до  захисту», ( «на доопрацювання» ).

Дата, підпис керівника курсової роботи) 

Захист____________________________

(кількість балів, оцінка  за 4-х бальною системою,

дата, підпис викладача)

Курсова робота

з дисципліни «ФІНАНСИ»

на тему «Призначення та функції податкової системи.

Податковий кодекс України»

         Студентки: Похила А.О.

                                                                      Групи: ФКЗ-3 курс

Керівник курсової роботи: 

                                                        Болгар Т.М. кандидат економічних наук, доцент.

Кременчук 2012

Зміст

Вступ 

1. Призначення  та функції податкової системи. 

1.1 Сутність податків та податкової системи

1.2 Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

2.Податковий  кодекс   України

2.1. Загальні положення

2.2. Адміністрування податків, зборів ( обозьязкових платежів)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові від рахування. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулювальну. Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань. Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону  “ Про систему оподаткування” . У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в  податковій політиці держави, необхідність подальшого  вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант  Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р. В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування,платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

1. Призначення  та функції податкової системи.

1.1 Сутність податків  та податкової системи

Податки — це особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Сутність  податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками в бюджет відповідного рівня чи в державні цільові фонди, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування.

За  економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, що необхідні державі для виконання своїх функцій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст податків виявляється в перерозподілі національного доходу, у тому, що вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальною основою податків є грошові кошти, мобілізовані державою у платників податків.

Призначення податків і податкових платежів у бюджет полягає в тому, щоб покривати витрати держави  з утримання держуправління, оборони  країни, вирішення економічних і  соціальних завдань, а також створювати умови для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом новоствореної вартості. Таким чином, вони є частиною єдиного процесу  відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, які  виконують податки.

У сучасних умовах податки  виконують дві основні функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція податків є основною. За її допомогою шляхом стягнення (сплати) встановлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що становлять собою матеріальну основу існування держави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має отримувати податки не лише в достатній кількості, а й своєчасно, щоб у встановлені строки фінансувати витрати бюджету. За допомогою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, створеного в народному господарстві країни. Таким чином, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, економічні відносини, тобто зумовлює функціонування регулюючої функції.

Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні види діяльності їх платників. Так, податки істотно впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, підвищуючи або знижуючи платоспроможний попит населення тощо. У цьому зв'язку держава спроможна свідомо використовувати податки з метою регулювання відповідних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Слід зауважити, що функції  податків діють одночасно і взаємоузгоджено, їх не можна протиставити одна одній. Неможливо також розмежувати  податки на суто фіскальні й регулюючі, бо без фіскальної їх дії не може бути й регулюючої.

Застосування податків як фінансових регуляторів надзвичайно  складне і важливе, оскільки вони торкаються всіх сфер життя як платника податків, так і суспільства загалом. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності: об'єкта оподаткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування тощо, тобто від сталості й реальності податкового механізму, податкової системи. Тому в умовах ринкової економіки  завданням держави в галузі податків є створення такої системи  оподаткування та умов для платників  податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і збільшенню доходів бюджету, що дало б змогу  державі якнайкраще виконувати свої функції.

1.2 Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних  і фізичних осіб пов'язане з використанням  таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт, ставка оподаткування, одиниця вимірювання, податковий період.

Суб'єкт  оподаткування, або платник податку — це той, хто сплачує податки, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана відповідно до чинного законодавства сплачувати відповідні податки і податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і державою може перебувати уповноважений орган, служба, що несе відповідальність за утримання податків з платників і перерахування їх у бюджет. Це спостерігається, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою підприємства і перерахування його в бюджет.

Суб'єкт оподаткування  повинен мати самостійне джерело  доходу і бути зареєстрований у податковому  органі.

Поняття "платник податку" відносне, оскільки здебільшого цей  суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою проходження податків. Він не так сплачує податок, як перераховує в бюджет частку отриманих  доходів. Реальним платником кожного  податку є його носій — споживач товару. Адже він, зрештою, оплачує вартість товарів та послуг і створює дохід — джерело оподаткування об'єкта. Таким чином, завжди, коли споживачами товарів є покупці, вони становлять реальних платників податків.

Об'єкт  оподаткування — це те, що обкладається податком, база оподаткування. Об'єктом оподаткування можуть бути доходи в широкому розумінні (прибуток, рента, дивіденди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені Законом України "Про оподаткування".

Об'єкт оподаткування  має бути реальний, стійкий, легко  визначатися, піддаватись чіткому  обліку, безпосередню стосуватися податку, що стягується, і його платника.

Податкова ставка — це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення ставки бувають універсальні та диференційовані.

Універсальна  ставка — це єдина для всіх платників ставка, встановлена на одиницю об'єкта оподаткування, наприклад на додану вартість.

Диференційована ставка — це ставка податку з одиниці об'єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано за видами платників і характеристиками об'єкта оподаткування. Наприклад, ставки податку на прибуток диференційовані за видами платників (підприємства, страхові компанії, інноваційна діяльність), а ставки податку на землю — залежно від призначення використання і місцезнаходження земельної ділянки.

Встановлення єдиних або  диференційованих ставок має на меті створення однакових або різних умов оподаткування для платників  відповідних податків.

Залежно від методу побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (у гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування у грошовій формі). Відносні (відсоткові) ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні та регресивні.

Постійними (незмінними) є єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість). їх застосування спрощує стягнення податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивними є ставки, розмір яких збільшується зі збільшенням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення податку з транспортних засобів). Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою.

При простій прогресії підвищена ставка застосовується до всього об'єкта оподаткування, у тому числі в межах встановлених інтервалів його збільшення (наприклад, встановлення підвищених ставок утримання податку з транспортних засобів залежно від його збільшення за встановленими інтервалами). При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується не до всього об'єкта оподаткування, а лише до частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження.

Регресивними є ставки, розмір яких знижується в міру збільшення об'єкта оподаткування. При цьому податок з доходу встановлюється у твердих сумах залежно від розміру доходу. Наочно це показано в табл. 4.1.

Регресивні ставки встановлюються на об'єкти оподаткування, у розвитку яких держава зацікавлена.

В оподаткуванні прогресивні  й регресивні ставки можуть застосовуватись  як окремо, так і разом у вигляді  прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

При встановленні цих ставок необхідно виходити з існуючого  досвіду оподаткування з урахуванням  повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного  впливу кожного податку на фінансові  результати діяльності платників податків.

Розмір регресивних  ставок

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта оподаткування. Вона має фізичні (гектар, квадратний метр) і вартісні одиниці (у гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницями оподаткування є гектар, соті гектара, квадратні метри. Якщо використовується фізичне вимірювання, одиниця оподаткування більш точно відображає об’єкт оподаткування і відповідно більш доступна і проста в розрахунку плати за землю. Грошове вимірювання об’єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами).

Опосередковане грошове  вимірювання одиниці оподаткування  менш точне, певною мірою відносне, оскільки може змінюватися зі зміною цін. Тому по можливості, при оподаткуванні  необхідно встановлювати одиницю  оподаткування у фізичному вимірюванні, що сприятиме більш точному розрахунку податків.

Податковий період (період оподаткування) - це час, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором  економічних умов платників податків є пільги з податків. Вони виражаються в повному або частковому звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку за окремими видами податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування  застосовуються такі види пільг: неоподатковуваний  мінімум об’єкта оподаткування (наприклад, при утриманні податків із заробітної плати); звільнення від  сплати податків окремих юридичних  і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників  податків; зменшення обсягів об'єкта оподаткування через вирахування  з нього окремих видів пільг (зменшення оподатковуваного доходу на суму емісійного доходу при розрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю тощо). (http://osvita.ua/vnz/reports/econom_pidpr/18826/)

2.Податковий  кодекс   України

2.1. Загальні положення

Сфера дії Податкового  кодексу України

1. Податковий кодекс України  регулює відносини, що виникають  у процесі встановлення, зміни  та скасування податків та  зборів в Україні, визначає  вичерпний перелік податків та  зборів, що справляються в Україні,  та порядок їх адміністрування,  платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію  контролюючих органів, повноваження  і обов'язки їх посадових осіб  під час здійснення податкового  контролю, а також відповідальність  за порушення податкового законодавства.

2. Відносини, що виникають  у зв'язку з оподаткуванням  операцій з переміщення товарів  через митний кордон України,  регулюються цим Кодексом та  законами з питань митної справи.

Внесення змін до Податкового кодексу України  та спеціальних законів з питань оподаткування

Зміна положень цього Кодексу  або законів з питань оподаткування  може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу або  відповідного спеціального закону з  питань оподаткування.

Податкове законодавство  України

1. Податкове законодавство  України складається з цього  Кодексу, Митного кодексу України  (у частині регулювання правовідносин,  що виникають у зв'язку з  оподаткуванням операцій з переміщення  товарів через митний кордон  України), законів України, що  регулюють відносини, передбачені  статтею 1 цього розділу; чинних  міжнародних договорів України,  якими регулюються питання оподаткування;  нормативно-правових актів Кабінету  Міністрів України, прийнятих  на підставі та на виконання  цього Кодексу та інших законів  з питань оподаткування, рішень  Верховної Ради Автономної Республіки  Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього  Кодексу та інших законів з  питань оподаткування.

2. Якщо міжнародним договором  України, згода на обов'язковість  якого надана Верховною Радою  України, встановлено інші правила,  ніж ті, що передбачені законами  України з питань оподаткування,  застосовуються правила міжнародного  договору.

3. Контролюючі органи  надають податкові консультації  у порядку визначеному розділом II цього Кодексу.

Основні засади податкового  законодавства України

Податкове законодавство  ґрунтується на таких принципах:

1. загальність оподаткування  - кожна особа зобов'язана сплачувати  встановлені цим Кодексом, законами  з питань оподаткування та  митної справи податки та збори,  платником яких вона визнається;

2. рівність усіх платників  перед законом, недопущення будь-яких  проявів податкової дискримінації  - забезпечення однакового підходу  до усіх платників податків  незалежно від соціальної, расової,  національної, релігійної приналежності,  форми власності юридичної особи,  громадянства фізичної особи,  місця походження капіталу;

3. невідворотність настання  визначеної законом відповідальності  у разі порушення податкового  законодавства;

4. презумпції правомірності  рішень платника у випадку  коли норма закону чи іншого  нормативно-правового акта, виданого  на підставі закону, або коли  норми різних законів чи різних  нормативно-правових актів припускають  неоднозначне (множинне) трактування  прав та обов'язків платників  податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами;

6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до фактичної платоспроможності платників податків;

7. економічна ефективність - податки та збори не повинні перешкоджати ефективному розподілу економічних ресурсів;

8. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду;

10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення видатків та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

12. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

13. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

14. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Поняття податку  та збору

1. Податком є обов'язковий,  безумовний платіж до відповідного  бюджету, що справляється з  платників податку відповідно  до цього Кодексу, іншого закону  з питань оподаткування.

2. Збором (платою, внеском)  є обов'язковий платіж, що справляється  з платників зборів, з умовою  отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення  на користь таких осіб державними  органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами  та особами юридично значимих  дій.

3. Не визнаються податком  або збором платежі, що не  визначені цим Кодексом як  загальнодержавні та місцеві  податки або збори.

4. Сукупність загальнодержавних  та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому  цим Кодексом або законами  з питань оподаткування та  митної справи порядку, становить  податкову систему України.

Види податків та зборів

1. В Україні установлюються  загальнодержавні та місцеві  податки та збори.

2. До загальнодержавних  належать податки та збори,  що установлені цим Кодексом  і є обов'язковими до сплати  на усій території України,  крім випадків, передбачених цим  Кодексом.

3. До місцевих належать  податки та збори, що установлені  відповідно до пункту 4.15 статтею  4 цього розділу рішеннями сільських,  селищних і міських рад в  межах їх повноважень і є  обов'язковими до сплати на  території відповідних територіальних  громад.

Загальнодержавні  податки та збори

До загальнодержавних  належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток  підприємств;

2. податок на доходи  фізичних осіб;

3. податок на додану  вартість;

4. акцизний податок;

5. податок на транспортні  засоби;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування  нафти і нафтопродуктів магістральними  нафтопроводами та нафтопродуктоводами,  транзитне транспортування трубопроводами  природного газу та аміаку  територією України;

8. рентна плата за нафту,  природний газ і газовий конденсат,  що видобуваються в Україні;

9. плата за користування  надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування  радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне  використання води;

13. збір за спеціальне  використання лісових ресурсів;

14. єдиний податок;

15. фіксований сільськогосподарський  податок;

16. збір на розвиток  виноградарства, садівництва та  хмелярства (застосовується до 31 грудня 2014 року);

17. мито;

18. збір у вигляді цільової  надбавки до діючого тарифу  на електричну та теплову енергію,  крім електроенергії, виробленої  кваліфікованими когенераційними  установками;

19. збір у вигляді цільової  надбавки до діючого тарифу  на природний газ для споживачів  усіх форм власності.

Відносини, що пов'язані із установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Порядок зарахування загальнодержавних  податків та зборів до Державного бюджету  України, місцевих бюджетів визначається бюджетним законодавством.

Установлення загальнодержавних  податків та зборів, не передбачених цим  Кодексом, забороняється.

Місцеві податки  та збори

До місцевих податків належить: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

2. збір за місця для  паркування транспортних засобів;

3. туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та збір за провадження деяких видів підприємницької  діяльності.

Місцеві ради самостійно вирішують  питання відповідно до вимог цього  Кодексу щодо установлення збору  за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Порядок зарахування місцевих податків та зборів до відповідних  місцевих бюджетів визначається бюджетним  законодавством.

Платники податку

1. Платниками податку  визнаються фізичні особи (резиденти  і нерезиденти України), юридичні  особи (резиденти і нерезиденти  України) та їх відокремлені  підрозділи, які мають, одержують  (передають) об'єкти оподаткування  або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування  згідно з цим Кодексом або  податковими законами і на  яких покладено обов'язок із  сплати податків та зборів  згідно з цим Кодексом.

2. Кожний з платників  податку може бути платником  податку за одним або декількома  податками та зборами.

Обов'язки платника податків

 Платник податків зобов'язаний:

1. стати на облік у  контролюючих органах в порядку,  встановленому цим Кодексом або  законодавством України з питань  митної справи та оподаткування;

2. вести в установленому  порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується  обчислення і сплати податків  та зборів;

3. подавати до контролюючих  органів у порядку, встановленому  податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші  документи, пов'язані з обчисленням  і сплатою податків та зборів;

4. сплачувати податки  та збори в строки та у  розмірах, встановлених податковим  та митним законодавством;

5. подавати на письмову  вимогу контролюючих органів  (у випадках, визначених податковим  та митним законодавством) документи  з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів;

6. подавати контролюючим  органам інформацію, відомості про  суми коштів, не сплачених до  бюджету в зв'язку з отриманням  податкових пільг (суми отриманих  пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг  - пільг, що надаються за умови  використання коштів, вивільнених  у суб'єкта господарювання внаслідок  надання пільги, у визначеному  державою порядку);