Проблема багатства в климента олексадрiйського у свiтлi сучасноi науки католицькoi церкви

УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЛОСОФСЬКО-БОГОСЛОВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Катедра богослов’я 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПРОБЛЕМА  БАГАТСТВА В КЛИМЕНТА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО У СВІТЛІ СУЧАСНОЇ НАУКИ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Курсова робота 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                     Студент 4-го курсу: Губарь Андрій

                                     Науковий керівник: д-р Олег Киндій 
 

Львів 2010

    ЗМІСТ 

    Вступ……………………………………………………………………………………3

    Розділ 1. Надія спасіння для багатих………………………………….................6

    Розділ 2. Приктичні повчання багатим відносно спасіння……………………14

Розділ 3.Проблема багатства у Климента Олександрійського крізь призму сучасності ………………………………………………………………….20

    Висновки………………………………………………………………………………26

    Список  використаної літератури………………………………………………… 28 

    Вступ

Напевно, багатьом із людей хотілося б знати відповідь на питання: «Яким є ставлення християнства до багатства?». Багато людей схильні вважати що багатство – це зло, і людина, яка володіє багатством, є приречена на загибель, бо Царство Небесне для неї є закритим. Покликаються такі люди на слова з Євангелія : «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають.» (Мт. 6:19,20),  або «Продайте ваше майно й дайте милостиню» (Лк. 12: 33а) або « Продай усе, що маєш, і роздай бідним» (Лк. 18:22). Проте не варто забувати, що в Євангелії і сказано про спасіння Закхея, який був досить багатим (пор. Лк.19:9). Христос також говорить  дбати за ближнього, чинити діла милосердя (пор. Мт. 25:32-45), говорить: «Дай кожному, хто тебе просить» (Лк.6:30), але не маючи ніяких матеріальних благ, не можливо цього чинити.

    Але є недостатнім для підтвердження своїх думок просто знайти ті чи інші потрібні цитати з Євангелія. Євангелія потрібно читати з розумом, але з розумом не лише своїм але і людей які краще розуміються у ньому. У контексті католицького і православного богослов’я для кращого розуміння слів Святого Письма потрібно звертатися до Святого Передання, яке краще допомагає нам зрозуміти Писання і проблеми, які в ньому порушуються.

    Одним із перших коментаторів Святого Письма і зокрема текстів, які стосуються багатства і бідності є Климент Олександрійський, який жив у час досить відмінний від нашого, проте погляди його і досі залишаються актуальні. Народився він приблизно у 150р. в Афінах. Здобув хорошу освіту і багато подорожував, навчався у різних філософів. Він побував в Італії, Греції, Сирії, Палестині і посилився в Єгипті в Олександрії. У 189р. отримав свячення на пресвітера і посідав посаду керівника Олександрійського училища на якій перебував до 202 р.¹ У 202р. почалися гоніння християн імператором Септимієм Севером і Климент був змушений покинути Олександрію і відправляється до своїх учнів у Капедокію. Помер він у 217р.²

    До  наших часів збереглися не всі твори цього відомого Отця Церкви. Одними з тих, які дійшли до наших днів, є трилогія “Протрептих” – “Застороги до елінів”, “Педагог” і “Стромати”, а також гомілія “Хто із багатих спасеться”. 

    Один  із основних творів в якому Климент Олександрійський описує своє ставлення до багатства має назву «Хто із багатих може спастися». Климент задумується над принципом багатства.  Адже це саме час, коли на християнство навертаються і багаті.

    Моїм  завданням буде дослідити цей  твір, а саме показати ставлення Климента Олександрійського до багатства, а також порівняти проблему багатства у Климента із сучасним навчанням Католицької Церкви щодо цього питання. Основним джерелом мого дослідження буде твір Климента: «Хто із багатих може спастися» та «Компендіум соціальної доктрини церкви». Допоміжними джерелами буде Святе Письмо, різні коментарі до твору Климента, словникові статі, енциклопедії.

    Тема  дослідження є цікавою й актуальною, адже проблема багатства цікавила людей протягом всієї історії і я вважаю, що для повнішого розуміння проблеми потрібно  подивитися на те, як ставилися ранні християни до цього питання майже 1800 років тому і порівняти це ставлення із сучасністю.

    Твір  буде поділений на три розділи. У першому я продемонструю на прикладі слів Климента,  що шлях до Неба для багатих не закритий і в них є надія на спасіння. Головне - слухати слова Христа, який говорить: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться»(Мт 6:33). У другому я подивлюся на те, як ця надія на спасіння може бути втілена у реальному житті. Третій розділ  я хочу присвятити порівнянню проблеми багатства у Климента Олександрійського зі сучасним вченням Католицької Церкви щодо цього питання. Також прагну показати, що навіть за сотні років слова цього учителя Церкви залишаються актуальними.

     Розділ 1

    Надія спасіння для багатих

Якщо  говорити про те, що сказано у Святому Письмі про спасіння багатих людей, то існує досить багато неправильних трактовок уривку, який розповідає про розмову багатого юнака та Ісуса. Ісус говорить,  що «легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Лк.18:25). Тому люди часто вважають, що силою самого фактору бідності, або силою самого фактору багатства людина спасається, чи не спасається. Тобто, якщо я бідний, то я вже по смерті буду в Небесному Царстві, а якщо ж  я багатий, то горіти мені у вогні пекельному.

    У цьому розділі, я хочу на прикладі слів Климента продемонструвати, що багатство  саме у собі не є злом і, якщо людина багата,  в неї вже ж таки є надія на спасіння; показати на прикладі слів Климента, що значно важливіше є внутрішнє ставлення до земних благ, яке ґрунтується на не прив’язаності до них, на їх розумному використанні та вмінні ділитися ними з ближніми і потребуючими.

    Климент Олександрійський із самих початків говорить, що спастися багатій людині важче ніж незаможній  і на це є ряд причин. Найперше, автор  наголошує на нерозумінні  слів Христа який сказав, що «легше верблюду ввійти в вушко голки аніж багатому у  царство Боже». І такі люди відходять засмученні, забуваючи про другу частину слів Христа: «неможливе в людей, можливе є в Бога»(Лк. 18:27). Ще інші розуміють слова Христа але заклопотані земними справами не чинять діл що ведуть до Небесного Царства. Ще інші взагалі не знають слів Христа, але автор прагне допомогти тим багатим, які люблять істину і шукають її. Климент прагне «підбадьорити і безпідставний смуток відносно них розігнати і за допомогою відповідного пояснення вислову Господа їм показати, що спадщина Небесного Царства для багатих не цілком відрізана, якщо вони заповідям слідують»³.

    Автор наголошує на тому, що Небесне Царство  не є закритим для заможних людей, але тільки той багатий може спастися, хто знає слова Спасителя, «хто сприйняв це, хто добрими справами блищить, тільки той успадковує в нагороду за це вічне життя».⁴

      Проте досягнення вічного життя  не є простим завданням, а  потребує багатьох зусиль і  постійних практик: «Необхідна  для досягнення його  постійна, рівномірно, навіть до останнього  дня життя продовжувана, молитва душі твердої і чистої, а також спосіб життя і постанов: добрий, закону вірний, такий, що всесторонньо визначається заповідями Спасителя».⁵ Тут автор, ніби, нагадує про слова Ісуса Христа який говорив, що «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11:12).

    Для того, щоб не бути голослівним, Климент  Олександрійський закликає ще раз переглянути  вислови з Євангелія, які досить часто приводять багатих до смутку. Це розповідь про зустріч багатого юнака та Ісуса Христа, який запитує, які діла він повинен чинити, щоб одержати життя вічне. Ісус же закликає його дотримуватися заповідей. Юнак відповідає, що всі заповіді він «зберіг із малку». Тому Христос йому говорить, що для досягнення досконалості він повинен продати усе своє майно і йти за Ним, але  ці слова юнака вельми пригнічують, бо був він досить багатий і тому, цей хлопчина відходить від Христа  засмучений. Тому Христос говорить, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому спастися. (пор. Мт 19:16-23)

    Автор наголошує на тому, що ці слова Христа не можуть бути сприйняті в чуттєвому  значені, але вони потребують ґрунтовного  дослідження, проникнення в саму суть.  Як говорить автор, цей юнак був досить розумним і як на свої роки, надзвичайно зрілим та розсудливим. Бачимо, що він виконував закон впродовж всього свого життя, але все таки приходить до Ісуса, і просить його про допомогу. Напевно, цей юнак розумів, що якби лише виконання закону гарантувало небесне Царство, то прихід Месії не мав би ніякого сенсу.

    Юнак  просить досконалості, якої він не може досягти, бо хоч із самого дитинства  виконував заповіді, проте занадто  гордився цим і тому не міг досягнути  того що було у Христа – вічного  життя. «Він відійшов сумним, тому що побачив  для себе важкою цю заповідь життя, про яку він просив, тому що насправді він не  бажав життя, як він говорив, а старався лиш славу про добре своє намірення розповсюдити».⁶

    Климент Олександрійський, далі у своїй праці  стверджує, що Христове звернення до багатого юнака: «Продай, що маєш і дай бідним», - ні в якому разі не можна розуміти буквально. «Христос мав на увазі не зовнішню відмову від маєтку, а внутрішнє відкинення тієї влади, яку має багатство над людьми»⁷: «Він  повинен був тільки фальшиві думки відносно багатства із своєї душі викинути, жадібність і прагнення до них, турбуватися про них перестати, усунути зі свого шляху ці терня життя, які заглушають собою насіння Слова»⁸.

    Бачимо, що належачи до олександрійської школи  богослов’я, Климент заохочує розуміти слова Христа алегорично. «Він акцентує увагу на використання здорового глузду. В той же час, його інтерпретація протиставляється тим, які  переконують, що біблійна команда повинна бути взятою по номіналу і інтерпретуватися буквально»⁹.

    У словах Климента також можемо простежити ще декілька аргументів, стосовно можливості володіння багатством.  Першим таким аргументом є те, що відречення від багатства може викликати гордість у людини, яка це вчинила. До прикладу він подає відомих філософів Крітеса та Анаксагора, які хоча й відмовилися від своєї власності, але при цьому збільшували свої душевні пристрасті, адже «вони впадали в гордість, марнославство і суєтність, починали зневажати інших людей, про себе ж думали, що вони зробили щось надприродне»¹⁰.

    Другий аргумент говорить про те, що відмова від необхідної власності для людини неможлива: «Не можливо і не здійсненне, щоб той, хто лишається необхідного для життя не був розбитий в дусі і, з кращим розставшись, не турбувався би постійними спробами і зусиллями звідки б то не було дістати необхідні для життя засоби»¹¹. Тому Климент Олександрійський говорить, що відречення від багатства не приведе ні до чого доброго, лише до прагнення повернути його і до ще більших переживань.

    Знаємо, що в першому столітті християни жили духом парусії – очікування другого приході Ісуса Христа. Тому було сильне наголошення на збереженні аскетичного життя. «Розглядаючи ранню Християнську літературу з цією точкою зору, перш за все ми знаходимо постійний акцент на потребі порвати зі світом»¹². Внаслідок цього, багато християн зрікалися свого майна і вели убоге життя, адже таке життя, з їх уявленням, повинно було б пришвидшити прихід Христа і збільшити радість цієї події.  Проте прихід не відбувся так швидко, як очікувалося і християни опинилися у важкому економічному становищі і їм необхідно було налагодити зв’язок із суспільством. «Допоки Християни чекали повного життя у новому віці, життя проходило і такі практичні проблеми продовольства, житла, одягу були все ж таки ними зустріті»¹³.  Тому у другому столітті, у якому також живе і Клемент, змінюється ставлення до аскези – наголошується на тому, що вона не повинна бути виконуваною всіма, адже вона є подібною до дару, який дається Богом лише для вибраних. Аскетизм хоча займав почесне місце у житті християн, проте в економічному житті наступала стабілізація. «Дисциплінарний шлях християн у світі продовжувався в його строгості, і оскільки друге сторіччя підійшло до кінця, цей шлях був обмежений і більш певнішим чином розкреслений філософськими лідерами, таким як наприклад Клемент Олександрійський»¹⁴.

    Третій  аргумент на користь володіння багатством Климент подає у формі риторичного  питання: «Чи не  набагато краще  володіючи достатком, із-за бідності не терпіти труднощів, а потребуючому допомагати?»¹⁵. Тобто Климент запитує, як можна допомогти тому, хто потребує, якщо ти сам не маєш нічого?  Учитель радить тим, що володіють майном, не витрачати його даремно, але допомагати бідним, хворим, тим що його більше потребують. Крім цього Климент вважає, що якби людина не володіла майном, вона не могла б виконувати того, що заповідав Христос: голодного нагодувати, спраглого напоїти, чужинця прийняти, нагого зодягнути…(пор.Мт 25:35,36). Як говорить Климент - «Господь використання багатств на користь навіть хвалить…»¹⁶. 

    У підсумку цих аргументів можна сказати, що «володіння багатством для християнина  не перешкоджає спасінню тільки тоді, «якщо багатство, до якого він ставитиметься байдужу, буде використовувати він добре»¹⁷. Відомий російський богослов Микола Сомін стверджує, що це сформульоване Климентом твердження можна розділити на два:

    «Перше. Само багатство – « ні добро, ні зло», а «невинне», і, виходячи з цього, вся справа в тому, як відноситися  до нього»¹⁸. Тобто багатство може бути використане як і на добро так і на зло, але саме по собі воно є нейтральною річчю. Сомін говорить, що згідно Климента, потрібно, щоб багатством володіла людина, а не багатство володіло людиною. Тому спастися може лише той багатий, який « є господарем над своїм майном, а не його раб»¹⁹. Климент наголошує на тому, що найперше потрібно служити Богу, а багатство сприймати як Божий дар, не бути прив’язаним до нього, вміти без усякого смутку розлучитися з ним, залишатися до багатства «холоднокровним». Якщо ж людина буде носити багатство у своїй душі, то тоді вона « заплутається в сітях світу»²⁰.

    «Друге  – «добре» використання майна, під  яким, в даному випадку, розуміється  добродійність»²¹. Тут російський богослов наголошує на тому, що за словами Климента спастися може той багач, який весь час зайнятий добрими ділами.

    Отже  бачимо, що для багатих є можливість спасіння, але в той же час Климент  нагадує, що бідність не є панацеєю від осудження, адже «не на чомусь зовнішньому утверджується спасіння…  але на душевній добродійності, на вірі, надії і любові…»²². Климент вважає, що як і багатим так і бідним може володіти пристрасть до грошолюбства та інших гріхів. Тому бідність не гарантує спасіння. Бідність є достойною похвали, якщо вона є духовна, тобто коли людина прагне Божої праведності, а не прагне земних благ. Як бачимо, Отець Церкви хоче сказати, що соціальний статус не є ознакою спасіння, але значно важливішим є внутрішій стан - чистота душі. «З точки зору Климента , заклик відректися від багатства відноситься не так до фактичного багатства, як до його прагнення і надмірної прив’язаності до нього. Внутрішня праця душі є набагато важливіша, ніж людське  матеріальне становище»²³.

    Розвиваючи  своє алегоричне вчення, Климент стверджує  що багатство є запорукою спасіння, лише тоді, коли воно є духовним, тобто внутрішнім, а не зовнішнім. Проте правильне використання зовнішнього багатства може послужити і для здобуття внутрішнього. «Він [Климент] запевняє, що багаті люди повинні відкласти свій егоїзм і потратити свої блага добровільно на більш бідніших віруючих, які в свою чергу клопотатимуть перед Богом за своїх благодійників»²⁴.

    Отець Церкви також наголошує на тому, що для спасіння потрібно докласти багато зусиль, проте не можна надіятися  лише на свої сили, бо тоді нічого не вийте. Потрібно також вірити і в Божу допомогу. Потрібно слідувати за Христом незважаючи ні на що. Якщо ж будь яка особа говорить, що цього не потрібно чинити, то від такої людини потрібно розірвати всі зв’язки. Також і якщо багатство є для людини перешкодою до праведного і чесного життя, то від нього потрібно відвернутися, втекти. Потрібно розуміти, що «Царство Небесне здобувається силою» (Мт. 11:12б).

    Підсумовуючи  цей розділ можемо побачити, що Климент  Олександрійський є зацікавленим у  тому, щоб захистити багача. Бачимо, що ставлення до багатства у Климента є повністю лояльним. «Власність сама по собі не є перешкодою для спасіння, а тому відмова від власності не є обов’язковою. Климент вигукує: «Ти можеш володіти багацтвом!» (25,32), «І при багатстві можливо отримати спасіння!»(25,27)»²⁵. Але при цьому Отець Церкви нагадує, що для досягнення Небесного Царства, потрібно докласти багато зусиль.  
 

     Розділ 2

    Практичні повчання багатим  відносно спасіння

Як ми бачили у попередньому розділі, Климент  спростував усі безпідставні думки, які твердять, що багаті люди приречені на погибель. Він переконав, що власність у своїй суті є чимось нейтральним, а доброю чи злою може бути лише людина. Климент Олександрійський подав багатим надію на спасіння.  Далі у своєму творі він описує, яким чином ця надія може бути втілена у реальному житті .

          Климент Олександрійський, як і в попередніх главах, закликає багатих до мудрого використання свого майна. Він наголошує на тому, що алегоричне розуміння притчі про багатого юнака дає змогу  багатим зрозуміти, що вони не позбавленні спасіння, але повинні турбуватися про свій духовний стан, щоб його не поглинула жадібність та гордість. Ця притча також вчить, що «вони [багаті] не повинні свої багатства ні в море кидати, ні за ворога (вічного) життя багатство рахувати, але повинні вчитися, яким чином і яке використання потрібно робити і як життя (вічне) при його посередництві  добитися»²⁶.

    Як  і бідному так і для багатого, для осягнення спасіння потрібно дотримуватися заповідей. Найбільшою заповіддю, яку дає Ісус  - це любов. Тому Климент закликає виконувати дві найбільші заповіді - любити Бога і любити свого ближнього. Климент навчає, що ближнім для нас є кожна людина, яка потребує нашого милосердя.  Чинячи милосердя ближньому ми тим самим проявляємо любов до Христа який сказав: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25:40).  Тому Климент закликає бути завжди милосердними і не чинити образи жодній людині. Більше того, потрібно самому шукати тих, яким необхідна допомога. Потрібно не чекати, поки хтось попросить в тебе милостині, але іти і самому, від щирого серця, чинити її. За це, каже Климент, таку людину Бог нагородить радістю  і любов’ю, а головне – вічною оселею.²⁷

    Цю  вічну оселю Климент порівнює з Божественним товаром, і закликає докладати усіх зусиль, щоб його отримати: «Не бійся небезпек, не шкодуй зусиль, щоб купити там Небесне Царство».²⁸ Але водночас він наголошує, що цей товар не можливо придбати зробивше одне добре діло, але чинити їх протягом усього свого життя.

    Також варто зауважити, що у час коли жив Клемент Олександрійський, доброчинність вважалася основною зброєю Християнський персоналізму, ідеалом соціального життя. Світ матеріальний вважався царством Сатани і християни повинні були відокремитися від нього і від всього, що до нього прив’язує. Відмова від світу перш за все проявлялася у презирстві до багатства.²⁹ Тому багаті люди не були в пошені серед християн перших віків. «Якщо багатство було розцінене як небажане, то логічний висновок – що добровільна бідність дійсно вимальовувалась як щось дуже велике у думці ранніх Християн»³⁰. Ідеалом було мати стільки майна скільки є необхідно, але нічого більше. Тому, коли християнин відмовлявся від свого багатства – він міг допомогти іншим своєю милостинею, і відмовляючись від своїх амбіцій – він  був в ролі мирного творця. Доброчиність заохочувалось також апостолом Павлом та різними Отцями Церкви. Зокрима Святий Климент у своєму листі до Коринтян пише: «Дозвольте сильним піклуватися про слабких і слабким поважати сильних»³¹.

      Говорячи про добродійність, Климен також згадує і за суб’єктів цієї добродійності. Він наголошує на тому, що багач повинен бути щедрим не лише до своїх друзів, але до всіх потребуючих. Не потрібно судити про те, хто є достойний, а хто не достойний цієї щедрості, адже ці судження часто можуть бути хибні. Але потрібно давати матеріальні речі тим які їх потребують і таким чином примножувати свої духовні скарби. «Для Климента остаточне значення багатства також полягає в його суспільному застосуванні, тобто у тому, що його віддають тим, хто цього потребує»³².

      Ідея поширення багатства заради  користі суспільства була давньою  у Римській імперії, яка вважала  громадянським обов’язком використання  багатства у комунальних потребах. Водночас передбачалося, до ця  щедрість має підвищити статус патрона. В християнстві цей контекст був трохи змінений але, як бачимо, старі ідеї ще проявлялися. Анневіз ван день Гок стверджує, що Климент використовує цю ідею, говорячи, що багатство має використовуватися мудро, згідно з Божим планом і для служіння християнським братам, але в обмін за це, ті що отримали милостиню,  повинні шанувати своїх добродійників через заступництво і молитви до Бога.³³ «Отже, коли ти даєш потребуючим, стається, з необхідністю, що ти  їх притягуєш до кругу своїх друзів, які можуть поклопотати тобі спасіння у Бога»³⁴ .

    Цих прибічників, яких багатий може одержати за рахунок милостині, Климент також  називає воїнами війська, яке  не має зброї, проте є надзвичайно  сильним. Це військо може легко перебороти демонів, адже його управителем є Бог. Ні один воїн цього війська не є зайвим, адже кожен може щось може зробити корисне і всі вони є сповненні любові: «Один із них може одержати за вас прощення від Бога, другий може заспокоїти вас, коли вам болячи, а третій може молитися за вас до Бога».³⁵ Але і між цими воїнами є також і вибрані. Це ті, яких у Євангеліє від Матея названо світлом світу, сіллю землі. Вони є тими, на яких тримається світ, і таких воїнів потрібно шукати найперше.

    Щоб спонукати багатих давати милостиню, Климент приводить до прикладу вчинок Ісуса Христа, який віддав найцінніше за всіх нас – своє життя. Цим він проявив свою любов до кожного з нас і закликав робити нас так само. Тому Климент ставить питання: «Якщо ми маємо життя своє віддати за братів і бажаємо ввійти в цей союз зі Спасителем, то чи варто нам жадібно утримувати в себе те, що належить цьому світу, що собою являє щось бідне, чуже (нашому єству) і тлінне?»³⁶. Климет Олександрійський закликає кожного до самопожертви, до братньої любові, адже ці речі нам необхідні для спасіння на відміну від матеріальних речей, яких «незабаром вогонь пожере».

    Климент говорить, що любов – це та чеснота, яка загладжує всі провини, і  хоч би скільки людина зробила  поганих справ, проте коли вона впустить у свою душу любов, то всі її провини  будуть прощені. Тому Отець Церкви звертається до багача: «Коли ти чуєш по відношенні до багатого, що ким би він не був, він не знайде для себе місця на небі, то не повинно це  тебе доводити до відчаю чи смутку: це трапиться лише тільки з тими багатими, які своїми багатствами розпоряджалися погано»³⁷.  Добре ж розпоряджається своїм майном той, хто має у своєму серці любов. Климент Олександрійський наголошує на тому, що любов ще єдине почуття, яке триває вічно, тому вона є найважливішим шляхом до спасіння. Як говорить Луїджі Падовезе, твір Климента показує зміни, які відбулися у духовності Церкви. «Це вже Церква agape, Церква любові до ближнього, вміння по-братерському ділитися, подавати хвали гідну милостиню: Церква, яка проповідує любов до убогих»³⁸.

    Важливо також згадати повчання Климента щодо проблеми лихварства. Климент Олександрійський, як й інші Отці Церкви базує своє вчення на Старому Завіті, у якому лихварство було заборонене, та на Новому – у яку лихварство вважається несумісним із християнською любов’ю. Серед найважливіших текстів, які демонструють проблему лихварства в Давній Греції, є «Педагог» та «Стромати». «У творі Педагог Клемент представляє Логоса як наставника, що вчить новонавернених про поведінку їх життя». В основі навчання Логосу є принцип любові. Логос також діяв і в Старому Завіті через Закон та Пророків. Зокрема у книзі Єзекеїла говориться, що людина не може позичати гроші як лихвар (Пор. Єз.18:4-10). Тому новонаверненні повинні слідувати забороні лихварства і так вони можуть досягти вічне щастя.³⁹

    В іншій книзі, під назвою «Стромати», Климент знову повертається до проблеми лихварства. «Намагаючись показати, що Закон Моїсея - джерело для всього морального навчання Греків, він представляє приклади Старого Завіту, що базуєть на великодушності і братерстві. Він цитує заборону лихварства у Старому Завіті як зразок»⁴⁰. Климент Олександрійський наголошує на тому, що лихварство є великим гріхом.

      Климент наголошує на тому, що  переборовши пристрасть і відмовившись  від гріха, людина більше не  повинна його чинити, бо якщо  вона цього не дотримається, то  буде засуджена Богом остаточно. Тому потрібно завжди практикувати покаяння і старатися з усіх сил не чинити зла, оскільки Бог буде судити не за минулі гріхи, в яких людина розкаялась, але за ті, які перебувають в ній, тобто за ті в яких, вона ще не розкаялась:  Климент говорить, що якби людина все своє життя чинила добрі діла, але під кінець вчинила щось погане, то всі попередні справи їй не будуть зараховані, і, навпаки, якщо людина довгий час жила легковажно і погані справи чинила, але під кінець свого життя навернулася, то такій людині можливо спастися. Проте Климент усвідомлює, що «відвернутися одразу від накопичених страстей, звичайно, неможливо; але за допомогою сили Божої, людських молитов, допомоги братів, щиросердної зміни почуттів і повсякчасних вправ і це діло можливе»⁴¹.

    Тому  Климент приходить до висновку, що багатій і впливовій людині є  конче необхідно вибрати для  себе учителя, який був би «людиною Божою». Він вважає,  що багаті люди, які досить часто є водночас і  гордими, повинні хоч «кого-небудь» стидатися, боятися і слухатися. І якщо багач буде так чинити, то «людина Божа» буде, наче посередник, молитися за його спасіння перед Богом.

    Отже, бачимо що Климент Олександрійський закликиє багатих до розумного використання свого майна. Він наголошує на тому, що здобуття спасіння зовсім не залежить від багатства, але від виконання Божих заповідей. Климент наголошує на тому, що потрібно любити Бога і свого ближнього, адже саме завдяки любові здобувається вічне життя. Також Отець Церкви закликає багатих до вибору духовного учителя, який би міг допомогти їм  розвиватися духовно. Бачимо, що ставлення до багатства, яке досліджував Климент, в той час було досить важке і проблиматичне. Як говорить Елізабет Кларк, можна зробити висновок, що «Климент із задоволенням розширяє вушко голки для того, щоб люб’язно запросити багатих людей які щедро дають»⁴².