Проблема бідності: досвід інших країн

                                    Зміст

Вступ  ……………………………………………………………………...3

Розділ 1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем……..4

    1.1. Поняття бідності…………………………………………………...4

    1.2. Життєвий рівень населення……………………………………….9

Розділ 2. Проблеми бідності в Україні…………………………………..15

    2.1. Оцінка бідності в Україні…………………………………………15

    2.2. Шляхи подолання бідності………………………………………..18

Розділ 3. Проблема бідності: досвід інших країн……………………….29

Висновки…………………………………………………………………..44

Перелік використанних джерел………………………………………….50

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Боротьба  з бідністю залишається найважливішим  завданням соціальної та економічної  політики більшості країн світу. Особливо це стосується країн з перехідною економікою, які змінюють свою систему економічних відносин, до яких відноситься і Україна. Поглиблення бідності за останні десятиліття, особливо в країнах з низьким рівнем доходів населення, змусило міжнародні організації об'єднувати свої зусилля, спрямовані на цієї проблеми. У ході реформ, що проводилися в Україні протягом періоду після здобуття незалежності, відбулося заплановане зміна структури суспільства, яке лише через слабкість управлінського апарату і в силу непослідовності управлінських рішень, привело до негативних наслідків. Ці реформи поклали початок диференціації доходів населення та появи масштабної бідності. Сама програма реформ і не припускала механізмів, що запобігають збіднення населення. Виходячи з оцінок експертів вважається, що близько чверті населення України відноситься до бідного. Тому дослідження проблеми бідності і шляхів її подолання є у великій мірі актуальним для Української держави.

      Метою даної курсової роботи є розгляду питання бідності в Україні та шляхів її мінімізації. З цього випливають такі завдання роботи:

      • розкриття поняття «бідність» з  позицій економіки праці;

      • висвітлення проблеми бідності в  Україні;

      • пропозиція можливих шляхів подолання  бідності.

      Таким чином, об'єктом дослідження в  даній роботі є бідність, як економічна категорія. Предметом є соціально-трудові відносини щодо управління процесом подолання бідності в Україні. 
 
 

      1.Бідність  як одна з найважливіших  соціальних проблем

      Боротьба  з бідністю залишається найважливішим  завданням соціальної та економічної  політики більшості країн світу. Особливо це стосується країн з перехідною економікою, які змінюють свою систему економічних відносин, до яких відноситься і Україна. Поглиблення бідності за останні десятиліття, особливо в країнах з низьким рівнем доходів населення, змусило міжнародні організації об'єднувати свої зусилля, спрямовані на цієї проблеми. 

1. Поняття бідності

  Боротьба з бідністю є складовою  частиною державного регулювання  у сфері соціальної політики. Бідність укрупнено мають на увазі не тільки низький рівень доходів і споживання, а й низький рівень освіти та охорони здоров'я.

  Межа бідності - рівень доходів  населення, нижче якого неможливо  забезпечення мінімальних харчових  і нехарчових потреб людини. Існують  різні визначення межі бідності  та методики її обчислення.

  Перш ніж розглядати заходи щодо полегшення становища бідних і боротьби з цим загрозливим явищем, слід вивчити питання щодо визначення бідності та методів виміру й кількісної оцінки цього явища.

Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.

      Друге означення.

Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

      Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.

      У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя;

2) низька  професійно-освітня підготовка;

3) позбавлення  економічної бази нормального  життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

4) усунення  від суспільного життя.

      Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення.

      Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить  бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи  такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

      Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

      Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну.

      Важливе значення мають позаекономічні аспекти  бідності, які включають основні  людські потреби в самореалізації, участь у житті суспільства, чистому  повітрі і здоровим навколишнім  середовищі, безпеці і свободі пересування. Цей підхід називають концепцією відносної бідності. Відносна бідність визначається загальноприйнятим рівнем життя в конкретному суспільстві в певний період часу. Позаекономічні потреби можна вимірювати спеціально сконструйованим індексом якості життя, де всі складові включені з відповідними вагами. Таким чином, можна визначити частку населення, що знаходиться нижче встановленого рівня задоволення цих потреб. У США на основі такого підходу був створений інтегральний показник соціального здоров'я нації. У світовій практиці бідність вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму.

      Не  існує і не може існувати універсальних  програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.

      За  тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою).

      Застійна  бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків.

      Тимчасова бідність є результатом моментального зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

      На  появу, рівень і динаміку бідності впливає  низка чинників. З них важливо  виділити наступні:

      • рівень безробіття;

      • рівень оплати праці, розміри соціальних трансфертів;

      • політика державного регулювання з  питань доходів та рівня життя;

      • динаміка зміни індексу споживчих  цін;

      • військово-політична обстановка в  державі. 

Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який припадає на душу населення.

    До  економічно відсталих і бідних країн  відносяться більшість країн  Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД, в тому числі і наша країна.

    У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

    У багатьох країнах, де мешкає ¾ населення  світу, панують злидні і голод, там  висока смертність населення у тому числі дитяча.

    Основними перешкодами для слаборозвинутих  країн у вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди  для такого прагнення можуть бути пов‘язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні  заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні. Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Деякі комерційні банки США, європейських та інших держав змушені отримувати певну частину боргів слаборозвинутих країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду.

Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1 млрд. людей не забезпечені продовольством.

Як правило, корінні  причини продовольчої проблеми пов‘язані  з історичним минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни.

    Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.

    Проблему  продовольства кожна країна вирішує  власними силами, забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.

    Бідність  не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

    Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.

    Бідність  є як характерною, так і постійною рисою капіталістичного суспільства. Внаслідок експлуатації людини людиною та несправедливого розподілу багатства її жертвами в наші дні стають дедалі більш численні знедолені верстви населення як в багатих державах Півночі, так і в бідних країнах Півдня. Коли в 1960-і роки західні країни на чолі з США розпочали так звану війну з бідністю, вважалося, що, незважаючи на економічне зростання цих країн, багаті в них залишалися багатими, а бідні – бідними. Майже піввікова “боротьба проти бідності” на Заході призвела до того, що на порозі нового століття та третього тисячоріччя багаті з кожним роком стають ще більш багатими, а бідні – ще більш бідними.

    Активна участь держав, які розвиваються у  світовій економічних відносинах сприятиме  реформуванню їхньої економіки, динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності. 
 

2. Життєвий  рівень населення

    Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

    Соціально-економічна категорія "рівень життя населення" використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських  документах для характеристики ступеня  задоволення фізичних, духовних і  соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

    Рівень  життя населення визначається, з  одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку - можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

    Для аналізу й оцінки рівня життя  використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і  реального доходу на душу населення, рівень та глибина бідності Додаток 1, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення й ін. Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й ін.

  Однак повна картина рівня життя населення не може бути розкрита тільки на підставі узагальнених і усереднених величин, розрахованих для всього населення країни в цілому. Необхідно знати обсяги і структуру споживання і доходів по різних соціальних, професійних і демографічних групах населення. Наприклад, важливо знати, яка частка доходів у загальному їхньому обсязі в 10% населення з максимальними доходами й у 10% - з мінімальними доходами, яка середня заробітна плата в працівників різних галузей народного господарства, у працівників, що займають різні посади і т.д.  

  Динаміка  реальної заробітної плати за 200-2006 рр., %

Показники соціальної захищеності населення

    Найістотнішими  чинниками, які можуть кардинально  впливати на зміну рівня життя  населення, є політичні чинники. Вони включають характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі.

    Саме  політична влада, яка сприяє підйому  економіки і розвитку підприємництва, створює необхідні стартові умови для підвищення рівня життя в країні.

    Сильний вплив на рівень життя населення  надають економічні чинники, куди відносяться  наявність економічного потенціалу в країні, можливості для його реалізації, величина національного доходу і так далі.

    Про рівень життя в країні можна судити і по співвідношенню забезпечених і  бідних верств населення. В світовій практиці розрізняють дві основні  форми бідності: абсолютна - за відсутності  доходу, необхідного для забезпечення мінімальних життєвих потреб особи або сім'ї, і відносна - коли дохід не перевищує 40-60% середнього доходу по країні. Міжкраїнове зіставлення бідності носить умовний характер через неоднакову базу (мінімального прожиткового рівня), встановлену в основу для розрахунку порогу бідності. Додаток 2

    В Україні частка населення, що проживає за межею бідності, за останнє десятиріччя  сильно збільшилася. Мінімальні життєві  потреби українців оцінюються в  даний час по набору товарів і  послуг, включених в прожитковий  мінімум. Структура бюджету прожиткового мінімуму включає, крім витрат на харчування, витрати на непродовольчі товари, послуги, податки і інші обов'язкові платежі.

    Самим відстаючим компонентом рівня життя, особливо в зіставленні з розвинутими  країнами, є в Україні всі види послуг населенню.

    В розвинутих країнах платні послуги  займають в споживацькому бюджеті  населення, як правило, більше місце, ніж  харчування. Ці послуги, по-перше, не сопоставимі з українськими по складу, по-друге, вагома відмінність якості цих послуг, відповідно і ціни на них.

    Важливою  складовою частиною економічного потенціалу є національне багатство, яке  є сукупністю матеріальних ресурсів, накопичених продуктів минулої праці і врахованих і залучених в економічний оборот природних ресурсів, якими володіє суспільство.

    Рівень  і динаміка продуктивності праці  також є важливим чинником зростання  ВВП і національного доходу, а  значить, і рівень життя змінюється залежно від динаміки продуктивності праці. У свою чергу продуктивність праці залежить від розвитку НТП, вдосконалення організації праці, виробництва і управління, соціально-економічних чинників.

    Розвиток  соціальної сфери (науки, утворення, охорони здоров'я, культури) сприяє задоволенню соціальних потреб населення, сприяє розвитку інтелекту нації, впливає на економічне здоров'я суспільства і так далі.

     В світовій практиці рівень і динаміка здоров'я населення ставляться на перше місце серед компонентів рівня життя, оскільки розглядається як базисна потреба людини і головна умова його діяльності. Основними вимірниками здоров'я загальноприйняті показники середньої очікуваної тривалості життя при народженні і коефіцієнт смертності. Криза останніх років привела до все більшого скорочення тривалості життя українців, а смертність все більше зростала. Динаміка смертності значною мірою визначається ослабленням здоров'я, погіршенням охорони здоров'я і харчування людей.

    Виходячи  з нагальної потреби поліпшення демографічної ситуації в країні, Радою національної безпеки і оборони України були розглянуті питання демографічної ситуації та стану розвитку трудоресурсного потенціалу України.  Рада національної безпеки і оборони України доручила Кабінету Міністрів України у взаємодії з фракціями та комітетами Верховної Ради України врегулювати у нормативних актах питання удосконалення системи стимулів до ефективної та продуктивної праці, в тому числі забезпечення належних умов праці та її охорони, зниження ризиків для здоров’я і життя працівників, посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, максимальної легалізації зайнятості.

З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних  соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним:

    — поліпшення планування сім’ї, вдосконалення  системи надання відповідної  кваліфікованої медичної допомоги сім’ям, які бажають мати дітей;

    — поліпшення здоров’я населення, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення;

    — відновлення мережі дошкільних навчальних заходів, особливо у сільській місцевості, з метою забезпечення доступності  дошкільної освіти.

      Ці  кроки щодо покращення здоров’я населення  неодмінно стануть важливими чинниками підвищення рівня життя населення, будуть сприяти зростанню ефективності і продуктивності праці українців та валового внутрішнього продукту держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Статистичні характеристики бідності  

Найуживанішими  статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) - це питома вага сімей (домогосподарств, окремих осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

де Є - кількість  сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнаються бідними згідно з  одним із критеріїв; п - загальна чисельність  сімей (домогосподарств, населення).

За даними Держкомстату України у 2001 р. рівень бідності в Україні становив 26,7 %, якщо за її межу взяти 75 % медіанного рівня сукупних витрат.

Показник рівня  бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь  зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між дохода-ми бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глиби-на бідності (н):

де Z — межа бідності; Y — доходи сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнані бідними.  
 
 
 
 
 
 
 

           2. Проблеми бідності в Україні

                                2.1. Оцінка бідності

    Сучасна держава може стійко розвиватися тільки за умови, якщо її економічна політика спрямована на поліпшення рівня і якості життя громадян, розширення їх можливостей формувати власне майбутнє. Для цього необхідно не тільки збільшувати доходи населення, а й поліпшувати багато інших компонент рівня і якості життя населення: створювати реальну рівність для здобуття освіти і працевлаштування; забезпечувати рівні можливості для чоловіків та жінок; високий рівень медичного обслуговування; якісне харчування й ін. До цього також необхідно додати чистоту і сталість навколишнього середовища, в якому живе людина.

    Основним  показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення  оцінки рівня і якості життя населення  в різних країнах світу, є індекс людського розвитку (ІЛР). Він являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент, що характеризують довголіття, рівень освіти і доходів населення країн світу. У додатку 3. подано динаміку ІЛР по окремих країнах світу. Так, при розрахунках ІЛР регіонів країни використовуються окремі показники, які оцінюють випадкові імовірнісні явища, а не базові характеристики рівня і якості життя населення. Це, наприклад, кількість дорожньо-транспортних пригод на 100 км доріг, питома вага народжених поза шлюбом, середній дохід від особистого господарства й ін.

    Деякі з показників, що відносяться до однієї і тієї ж компоненти і беруть участь у розрахунках інтегрального  ІЛР,– мультиколінеарні. Наприклад, середня очікуваність тривалості життя  населення при досягненні 15, 45 і  65 років.

    У свою чергу, до складу інтегрального  ІЛР регіонів країни входять компоненти й деякі окремі показники, що характеризують як засоби, так і результати досягнення рівня і якості життя населення. Наприклад, компонента “Фінансування  людського розвитку” ІЛР оцінює засоби для досягнення рівня і якості життя населення, а компонента “Стан охорони здоров’я населення” характеризує результат – досягнутий рівень і якість життя населення.

    На  жаль, в Україні з 1991 по 2009 р. було запущено довгостроковий механізм падіння життєвого рівня населення. Причому більш інтенсивно падав рівень життя найменш забезпечених. Мав місце не лише тривалий спад виробництва, а й глибина розшарування в суспільстві. Якщо порівнювати окремі країни, то співвідношення доходів багатих і найбідніших верств населення у Китаї становить 7:1, у країнах ЄС—5-7:1, в Японії —4,3:1, а в Україні —30:1.