Проблема девіантної поведінки неповнолітніх

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ  НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1. Причини девіантної поведінки неповнолітніх………………………...............9

2.1. Злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її профілактика в Україні………………………………………………………………………………..15

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ

2.1. Програми соціальної роботи з девіантними підлітками в Голландії……………………………………………………………………………..19

2.2. Соціальна робота з неповнолітніми правопорушниками й підлітками «групи ризику» у США……………………………………………………………………....26

2.3. Служби допомоги для неповнолітніх з поводженням, що відхиляється, у Німеччині……………………………………………………………………..………32

ВИСНОВОК…………………………………………………………………..……....36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………38

ВСТУП

 Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

   Нестабільність політичної, економічної, соціальної, правової системи в Україні, різке соціальне розшарування зумовили трансформацію суспільної свідомості, переосмислення духовних цінностей, значну деформацію моральних підвалин суспільства, поширення девіантних проявів. Внаслідок несформованості світоглядних принципів, відсутності стійких життєвих установок найбільш схильними до девіацій є неповнолітні, в середовищі яких формуються специфічні поведінкові стереотипи, а різні девіантні прояви часто виступають формою самовираження, самоствердження і навіть нормою буття.

  Девіації серед неповнолітніх (бродяжництво, жебракування, проституція, правопорушення, алкоголізм, наркоманія) набули значного розповсюдження, поширюються нові види злочинів, які раніше були притаманні здебільшого дорослим(торгівля наркотиками, розбійні напади, комп’ютерні злочини, рекет, викрадення людей з метою отримання викупу та інші), про що свідчать статистичні дані, а також результати наукових досліджень, здійснених провідними вітчизняними вченими . Варто підкреслити, що більшість неповнолітніх, залучених до протиправних дій, – це учні загальноосвітніх шкіл, коледжів, професійних училищ. Тільки дуже незначна частина з них ніде не навчається і не працює, що актуалізує проблему профілактики девіантних проявів серед учнівської молоді.

  Слід відзначити, що проблема девіантної поведінки неповнолітніх є актуальною не тільки для України, але й багатьох інших країн. Деякі з них мають вагомі здобутки в дослідженні теоретичних аспектів проблеми та організації практичної профілактичної роботи з неповнолітніми. Вважаємо, що в контексті євроінтеграційних устремлінь України вдосконалення вітчизняної системи профілактичної роботи з неповнолітніми може бути більш ефективним за умови ретельного вивчення, творчого переосмислення зарубіжного досвіду і впровадження кращих його зразків в Україні.

Об’єкт дослідження: девіантна поведінка та злочинність неповнолітніх. 

Предмет дослідження: чинники девіантної поведінки неповнолітніх.

Мета дослідження: з’ясувати причини виникнення девіантної поведінки, окреслити критерії наявності відхилень підлітка та визначити напрямки відновлення нормального процесу соціалізації підлітка.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною. Девіантна поведінка визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям.

Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)

Девіантна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, який детермінується такими умовами та факторами (за Шнейдером):

      прагнення одержати сильні враження;

захворювання  дитини;

підвищена збудливість, невміння контролювати себе;

неблагополучна  ситуація в родині, неповні родини;

прагнення до самостійності  й незалежності;

брак знань  у батьків про те, як справлятися з важкими педагогічними ситуаціями;

відставання в  навчанні;

зневага з боку однолітків;

нерозуміння дорослими  труднощів дітей;

недостатня  впевненість дитини в собі;

негативна оцінка дорослими навичок дітей;

стресові життєві  ситуації;

напружена соціально-економічна ситуація в житті дитини (погана забезпеченість, безробіття батьків);

приклади насильства, жорстокості, безкарності, отримані зі ЗМІ;

надмірна зайнятість батьків;

конфлікти з  батьками;

надмірні заборони з боку батьків (педагогів);

постійні дорікання, лайка в родині;

слабість інтелектуальної  сфери дитини;

підвищена комунікативність дітей;

низький рівень емоційно-вольового контролю у дітей;

самітність, нерозуміння  іншими;  

зайвий контроль, авторитарність батьків (педагогів);

нездатність дітей протистояти шкідливим впливам;

генетична схильність;

нерівномірність психофізичного й статевого дозрівання;

відсутність навичок  соціальної поведінки;

зниження культури, інтелектуального рівня;

маса вільного часу;

нудьга,«просто  так»;

бажання звернути на себе увагу;

вплив вулиці.

Найсприятливішими умовами девіантної поведінки для  таких підлітків є: відсутність  установки на працю і навчання; відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих  переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка. Типологічні риси особистості з девіантною поведінкою: слабка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривожність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Прояви девіантної поведінки, які найчастіше зустрічаються  у підлітків:

1) Підліткова  злочинність. Це - крадіжки, хуліганство,  вимагання, у яких переважають  корисливі мотиви, мотиви задоволення  потреб, частково - помсти, наприклад,  при здійсненні хуліганських дій проти «кривдників». Хуліганство, брутальність і агресивність підлітків виникають як своєрідна форма самозахисту від зазіхань на їхню особистість із боку батьків, учителів, співробітників міліції. Підлітки, схильні до скоєння насильницьких злочинів, мали або мають постійний «живий» приклад насильства й жорстокості відносно своєї особистості. Особливий характер носить мотивація психологічного захисту в групових майнових злочинах у дівчат. Тут діє заздрість до своїх забезпечених ровесниць, що мають престижні речі; красти спонукує прагнення «виглядати не гірше інших», оскільки відставання від моди сприймається як трагедія, особиста соціальна ущербність.

Безперечним є  той факт, що телебачення надає  нам велику кількість зразків  насильства. Спостереження зразків насильства по ТВ: а) веде до посилення агресивності; б) підвищує поріг чутливості глядачів до насильства; в) формує неадекватні погляди на соціальну реальність. Прикладів відтворення злочинів, показаних по телебаченню, безліч. В опитуванні 208-мі ув'язнених кожні 9 з 10 припускали: телевізійні програми про злочинність можуть навчити нових кримінальних трюків. А кожні 4 з 10 сказали, що намагалися повторити деякі злочини, побачені колись на екрані телевізора.

2) Прояв девіантної  поведінки: алкоголізм – це зловживання алкоголем. По даним опитування спиртні напої у восьмому класі вживали приблизно 75%, в дев’ятому - 80%, в десятому - 95% хлопчиків. Це, звичайно, не пияцтво, але чим раніше підліток долучається до алкоголю, тим сильніше й стійкіше буде його потреба в ньому.

3) Наркоманія - хвороблива залежність людського  організму від постійного прийому  наркотичних засобів. Виникненню  наркоманії сприяють:

а) пре- і постнатальная  патологія;

б) черепно-мозкові  травми, важкі й тривалі соматичні  захворювання;

в) резидуальне (залишкове) органічне ураження головного  мозку;

г) затримка статевого  дозрівання, що найчастіше пов'язана  з конституціональною затримкою  розвитку, має психологічні наслідки;

д) виховання  в неповній родині;

е) постійна зайнятість одного з батьків;

ж) хворий - єдина  дитина в родині;

з) алкоголізм або  наркоманія когось із близьких;

і) психічні захворювання, патологічний характер поведінки близьких родичів;

к) раннє (до 12-13 років) вживання алкоголю або зловживання  летючими наркотично діючими речовинами.

4) Суїцид - є  свідоме, самостійне позбавлення  себе життя. Самогубство розглядається  як феномен соціально-психологічної  дезадаптації особистості в умовах  мікросоціальних конфліктів. Суїцидальна  поведінка – це різні форми  людської активності, обумовлені прагненням позбавити себе життя і служать засобом вирішення особистісної кризи, що возникли при зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Суїцидальна поведінка має внутрішні й зовнішні форми свого прояву.

Внутрішні форми:

антивітальні  уявлення (тобто міркування про відсутність  цінності життя);

пасивні суїцидальні  думки (міркування на тему своєї смерті при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);

суїцидальні задуми (розробка плану самогубства, продумування його деталей);

суїцидальні наміри (ухвалення рішення про самогубство).

Зовнішні форми:

суїцидальні висловлення;

суїцидальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю);

завершений  суїцид.

Усвідомлення  неминучості відхилень в поведінці  частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства  з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем  у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх елімінування чи мінімізації. Позитивний ефект дає робота в напрямках:

Відмова від  карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи на увазі, що тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати дані форми соціальної патології.

Створення системи  служб соціальної допомоги: суїцидологічна, наркологічна, специфічно вікова (геронтологічна, підліткова), допомога соціальної реадаптації.

Позитивна поведінка, яка відхиляється, часто служить  підставою, початком існування загальноприйнятих  культурних норм. Без неї було б  важко адаптувати культуру до зміни  суспільних потреб. Разом з тим питання про те, якою мірою повинна бути поширена така поведінка, і які її види корисні і, більше того, терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Проте переважна кількість соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. Тому однією з головних завдань психологів є розпізнавати корисні культурні зразки в поведінці індивідів і груп і надавати допомогу в подоланні негативних девіацій.

 1.1.Причини девіантної поведінки неповнолітніх

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві.

Окрім Е. Дюркгейма дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення  цієї проблеми висунув Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними.

     Проблема девіантної поведінки неповнолітніх досліджується багатьма галузями науки, зокрема психологією, соціологією, юриспруденцією як в Україні так і в інших державах. Серед вітчизняних дослідників доцільно відмітити О.М. Джуджу та С.М. Корецького, які досліджували проблеми співвідношення девіантної та деліквентної поведінки. Автори виділяли наступні види поведінки з відхиленнями від соціальної норми: девіантна (відхилення від моральних норм), деліквентна (дрібні правопорушення) та злочинна поведінка. Також С.М. Корецький аналізував процес профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, який він запропонував поділити на три етапи: профілактика девіантних дій, профілактика деліктів та профілактика злочинів. Перший етап пов'язаний з педагогічним впливом, два наступні характеризуються державним примусом, відповідно адміністративно-правовим та кримінально-правовим у поєднанні з педагогічним. Васильєв В.В. розглядав проблему групової злочинності неповнолітніх та мотиви деліквентної поведінки. Основою у підлітковому віці є самоствердження для підлітка. Якщо це не відбувається через суспільно-корисну працю, то виникає антисуспільна поведінка. Також автор в залежності від ступеня шкоди, що завдається інтересам, соціальній групі, суспільству в цілому, а також від виду порушень класифікував девіантну поведінку неповнолітніх на такі види: деструктивна, при якій шкода завдається лише девіанту (мазохізм); асоціальна - шкода завдається особі та соціальним інститутам (сім'я, сусіди) і проявляться в алкоголізмі, наркоманії, самогубстві тощо; протиправна (деліквентна) поведінка, яка являє собою порушення як моральних так і правових норм. Максименко Е.В. у своїй праці розглядає виникнення девіації у підлітків під впливом мікросередовища, а також на основі соціальної спадковості, тобто відтворенню як позитивних так і негативних сторін способу життя суспільства. Автор наголошує на недостатності сімейного виховання.

Отже, сім'я - це перша  соціальна структура для людини в якій значною мірою проходить  її формування як особистості. Психологи  вважають, що вже у п`ять років  характер людини сформований принаймні  на три чверті, з урахуванням успадкованих моментів. Однак, риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті - і потреб вибудує для себе юний громадянин.

Численні дослідження  показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучну, занедбану сім'ю. Ця занедбаність на практиці буває досить різноплановою. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі висловлювання на адресу близьких людей, в тому числі - дітей, биття дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму і зажерливості, який властивий сім'ї, ну і, зрозуміло, пияцтво одного чи обох батьків. Таким чином, неблагополучною може бути і сім'я, в якій панує злиденність, і забезпечена.

Батьки, які правильно  розуміють свій батьківський обов`язок щодо виховання дітей, навіть якщо між  подружжям відносини далекі від  нормальних, не дають приводу дітям  спостерігати за цим. Вони дотримуються рівних стосунків між собою, не п`ють спиртні напої при дітях, не ведуть розмови на теми, які дітям недоцільно чути. Але це потребує певного рівня вихованості, освіченості, відповідальності батьків перед суспільством і своєю совістю. На жаль, не можна сказати, що більшість батьків відповідають цим вимогам повною мірою.

Дослідження показують, що більше 2/3 неповнолітніх злочинців  виховувалися в родинах, де постійно були присутні сварки, скандали, взаємні  образи, пияцтво і розпусту. Кожні 8-10 рецидивіста, що став на злочинний шлях у ранньому віці, у пияцтво та вчинення злочинів залучили батьки, старші брати, близькі родичі.

Крім того, неблагополучна сім'я негативно впливає не тільки на власних членів, а й на інших  підлітків, з якими дружать їхні діти. Таким чином, відбувається процес "зараження" підлітків, які не належать безпосередньо до даної сім'ї.

Відзначимо і такий  негативний фактор, як неповна сім'я, в основному - материнська. Мати вимушена працювати, і діти залишаються без  її впливу та нагляду. Зрозуміло, йдеться про ті випадки, коли й сама мати характеризується позитивно. Але так буває не завжди. Як результат - до 40 % неповнолітніх злочинців - з неповних сімей , до 5 % взагалі не мали батьків.

Сказане щодо проблем  сім'ї призводить до того, що дитина часто почуває себе у своїй сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить свій негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, нерідко тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.

      Істотний вплив на формування особистості неповнолітнього покликані здійснювати середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, профтехучилища, технікуми. Однак вони далекі від того, чого від них очікують.

На жаль, певна частка вчителів мають низький рівень культури, професійної підготовки, знань предмета, що викладають. Такі вчителі не користуються авторитетом у учнів. Часто-густо вони перебувають під пресом вимог про благополучні показники. Все це породжує формалізм, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину невисока зарплата вчителів, відсутність бажання у частини учнів одержувати реальні знання. При цьому кращі вчителі часто переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

Все це відчужує дитину від  школи, вона втрачає до неї інтерес, багато хто ходить туди лише за примусом. Багатьох школярів охопив бум збагачення, всю свою увагу вони приділяють купівлі та продажу, обміну, потягу до легких заробітків, подібних до миття скла в автомашинах, яке все більше переростає у ледь приховане здирництво. Багато дій учнів по збагаченню балансують на межі злочинного. Кумирами у частині підліткового середовища стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною. При цьому успіх у житті, як правило, напрямки не пов'язуються з необхідністю набуття знань.

У вкрай скрутному  становищі опинилася система  профтехосвіти. Значна кількість профучилищ ліквідована або злита з іншими навчальними закладами, не забезпечена  достатнім фінансуванням. Між тим  там, перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які вимагають постійного нагляду.

Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт все  більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються, здебільшого  не мають виховного напрямку, більше того, репертуар, що пропонується носить здебільшого низькопробний характер: це однаково стосується і кінофільмів, книг, дискотек тощо.

Однією з причин злочинності  неповнолітніх є їх незайнятість. Щорічно тисячам випускників  середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватись і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Не можуть знайти постійної роботи і багато "відсіяних" зі шкіл. Як результат - до половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали. На жаль неповнолітні робітники виштовхуються у першу чергу, бажаючим працювати відмовляють у прийомі на роботу. I це незважаючи на те, що в законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах.

Говорити про виховний вплив на працюючих підлітків  безпосередньо на виробництві сьогодні практично не доводиться, хоча в деяких місцях профспілки намагаються цим займатися.

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе і для себе в  сім'ї та школі тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими  проводять більшу частину дозвілля. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які іноді пропонує йому така група, сприймаються ним як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які нерідко вже досягли повноліття, раніше судимі, мають кримінальний досвід. Накопичувана внутрішня негативна напруга шукає виходу, розрядки, задоволення найнижчих спрямувань. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування тощо.

Якщо розглядати злочинні угруповання неповнолітніх, то треба  зазначити, що вони змінюють орієнтацію з агресивно-насильницької на корисливу  і агресивно-корисливу.

Ситуація швидко "перевиховує" деліквентів. За ті ж самі вбивства, насильства погрози зараз можна "заробити" непогані гроші. I тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво.

Ряд недоліків спостерігається  в роботі правоохоронних органів  по профілактиці злочинності неповнолітніх. Інколи безпідставний лібералізм, своєрідну данину моді, виявляють ті прокурори, які не беруть під варту під час проведення досудового слідства тих обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі і неодноразові злочини, і ті судді, які виносять невиправдано м'які вироки, де покарання не пов'язане з позбавленням волі, коли це явно потрібно. Звичайно, треба бути досить обережними при вирішенні питання про позбавлення волі неповнолітнього, але ж відомо, що деякі злочинці-підлітки не менш небезпечніші для суспільства, ніж їх дорослі "колеги".

Слабо працює у профілактичному  напрямку частина підрозділів Кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись головним чином  на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються факти, небажання співробітників утруднювати себе напруженою роботою відсутність наступальності, активності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння вести індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Нерідко відсутня необхідна взаємодія у роботі правоохоронних органів на цій ділянці. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то її працівники сьогодні не в змозі широко займатися профілактичною роботою: не вистачає кадрів, фінансування.

Все це призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати повинен хто завгодно за його гріхи, та тільки не він особисто.

1.2. Злочинність неповнолітніх  як девіантне явище, її профілактика.

Останнім часом у  суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища. Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх. Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі перестали діяти. Має бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови, ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов життя, охорону прав й інтересів.

   Облік неповнолітніх,  які потребують невідкладного соціального захисту чи профілактичного впливу, здійснюється не в повному обсязі, виховна робота з такими дітьми проводиться нерідко формально, епізодично, що зумовлює її низьку результативність. Не налагоджено належну взаємодію щодо вирішення цих питань з органами кримінальної міліції у справах неповнолітніх, освіти, громадськими та молодіжними організаціями.

Багатьма службами у  справах неповнолітніх не використовуються надані законом повноваження щодо соціального  захисту підлітків, особливо тих, які  перебувають у неблагополучних сім’ях, не вживається заходів щодо запобігання злочинності та правопорушенням з боку цієї категорії осіб. Така байдужість та бездіяльність нерідко призводить до трагічних наслідків, через безвихідь спонукає дітей до скоєння тяжких злочинів.

Проте і з тими неповнолітніми, які перебувають на обліку, профілактична  робота проводиться часто формально  або не проводиться взагалі. Так, якось на обліку у Свердловській міській службі у справах неповнолітніх Луганської області перебувала дівчина, яка ухилялася від навчання, вживала алкогольні напої. За період перебування на обліку дівчинку жодного разу не відвідали працівники служби, коло її знайомих не з’ясовували. Це сприяло тому, що ця дівчина через півроку, перебуваючи у нетверезому стані, вчинила замах на умисне вбивство своєї матері.

Незважаючи на поширеність  правопорушень серед підлітків, які не зайняті ні навчанням, ні працею, службами у справах неповнолітніх  не вживається дієвих заходів до їх працевлаштування, не контролюється  діяльність органів державної служби зайнятості з цих питань. Недостатньо займаються проблемою працевлаштування неповнолітніх та контролем за виконанням підприємствами та організаціями законодавства про їх працю більшість служб у справах неповнолітніх Закарпатської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Черкаської та інших областей.

За статистичними даними, кожен одинадцятий неповнолітній  скоює злочинні дії у нетверезому  стані. Переважна більшість тяжких злочинів проти особи — навмисних  вбивств, тяжких тілесних ушкоджень — вчинено підлітками на ґрунті пияцтва чи наркотичного збудження, однак службами у справах неповнолітніх не приділяється належної уваги профілактиці негативних проявів у молодіжному середовищі. Перевірки з цих питань практично не проводяться, не виявляється ініціативи щодо притягнення до відповідальності дорослих осіб, які залучають підлітків до вживання наркотиків, алкоголю.

Служби у справах  неповнолітніх багатьох областей залишаються  осторонь вирішення проблеми організації  дитячого дозвілля. Перевірки стану виховної роботи за місцем проживання неповнолітніх практично не проводяться, питання діяльності дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Водночас на цьому тлі з’явилося безліч комерційних комп’ютерних клубів, де підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється і які, як правило, пропагують культ насильства і жорстокості. Репертуар ігор, що пропонувався неповнолітнім, становлять жахи, катастрофи, бойовики тощо. Не забезпечують дієвого контролю за станом роботи за місцем проживання неповнолітніх та діяльністю дитячих позашкільних закладів більшість служб у справах неповнолітніх АР Крим, Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Львівської, Кіровоградської, Одеської, Харківської, Херсонської та інших областей.