Проблема комунікації та доступу до інформації у програмах ЮНЕСКО

ЗМІСТ

Вступ

Комунікація, інформація і знання – рушійні сили прогресу, сприяючі підвищенню рівня і якості життя. ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології), будь то традиційні або сучасні їх форми, надають людям у всьому світі нові і надійні можливості розвитку. Крім того, багато країн, і перш за все найменш розвинені, не мають повноцінного доступу до інформації і до інформаційних обмінів, що позбавляє їх шансів на перспективи довгострокового і стійкого розвитку.

Концепція суспільства знання заснована  на таких принципах, як свобода слова, розширення доступу до інформації і  знань, сприяння культурній різноманітності, рівний доступ до якісної освіти. Ця концепція віднині визнана одним з ключових напрямів на дорозі досягнення цілей розвитку тисячоліття. Вона набуває особливого сенсу в новому контексті діалогу і співпраці на міжнародному рівні, затвердженому на світовому саміті, присвяченому суспільству знання.

Міжнародна програма розвитку комунікації (МПРК) грає в  цій області ключову роль, оскільки її діяльність направлена на посилення  інформаційних обмінів на основі вільного доступу до інформації. Зокрема, МПРК сприяє зміцненню потенціалу засобів комунікації в країнах, що розвиваються, на основі новаторських проектів і інших інновацій, що дозволяють найефективніше реалізувати національні потенціали. Головні орієнтири в цій діяльності – свобода висловлювання думок і забезпечення плюралізму засобів інформації.

Вся діяльність ЮНЕСКО в  області комунікації і інформації покликана скоротити цифровий розрив, що існує сьогодні, між розвиненими  країнами, що розвиваються. На шляху  до будівництва суспільства знання і скорочення розриву в області цифрових технологій Організація робить акцент на людський чинник: культурна і мовна різноманітність інформації, доступ до неї і її використання суспільством.

Міжнародна програма розвитку комунікацій (МПРК) надає країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою сприяння в розвитку кадрового і технічного потенціалу незалежних і плюралістичних ЗМІ. МПРК допомагає фінансувати ряд проектів (від учбових курсів до модернізації інформаційних агентств і радіостанцій і підтримки громадських ЗМІ).

ЮНЕСКО стоїть на варті свободи  преси і публічно засуджує самі злісні порушення цієї свободи, такі як вбивства і фізична розправа над співробітниками  ЗМІ.

Аналізуючи останні дослідження у сфері міжнародних відносин, що стосуються, зокрема, взаємодії головних акторів світової арени, можна зробити висновок про відносне зменшення ролі держав у визначенні структури та особливостей функціонування світового порядку. Це пов’язано з прискоренням процесів глобалізації, що супроводжуються появою проблем, розв’язати які на національному рівні неможливо. У таких умовах певною мірою збільшується значення міжнародних об’єднань – міжнародних організацій, які на основі об’єднання ресурсів та потужностей окремих країн, утворюють інституцію нового якісного порядку, здатну оперативно реагувати на процеси в світовому суспільстві. Така оперативність є тим більш потрібною в умовах незнаної раніше динаміки цих процесів, яка збільшує середовище невизначеності і ускладнює процес прийняття рішень, що стосуються співтовариства в цілому.

Розділ І. Ініціативи ЮНЕСКО по розширенню доступу до інформації

1.1. Проблеми  доступу до інформації та комунікації  у світі

Інформація грає першорядну роль в міжнародних відносинах як засіб комунікації між народами і як інструмент пізнання і розуміння між народами.

Ця роль інформації є тим більше важливою і вирішальною в сучасних міжнародних відносинах, що міжнародне співтовариство розташовує в даний час, завдяки новим відкриттям і значному прогресу техніки, дуже вчиненими і дуже швидкими засобами комунікації, які роблять майже миттєвою передачу інформації між різними районами земної кулі.

Проте слід зразу ж відзначити, що сучасна міжнародна система інформації характеризується глибокою незбалансованістю між розвиненими країнами і країнами що розвиваються. Ця незбалансованість характеризується тим фактом, що розвинені країни тримають в своїх руках потік інформації від початку до кінця. Це панування торкається всього комплексу міжнародної сучасної системи комунікацій, тобто агентств друку, радіо і телебачення, кінематографії, журналів, книг і багатотиражних ілюстрованих видань, банків даних і рекламних агентств.

Ця незбалансованість, природно, спричинила за собою думку про ''глибокий перегляд сучасної міжнародної системи інформації і про необхідність встановлення нового всесвітнього порядку в області інформації, який, будучи одним з численних аспектів необхідної зміни положення в світі, має на своїй основній меті надання допомоги проведенню інших реформ встановленню нових міжнародних порядків, більш справедливих і більш відповідаючих інтересам всього співтовариства людей.¹

Країни, що розвиваються, вимагаючи встановлення цього нового всесвітнього порядку в області інформації, лише нагадують про права, урочисто проголошених сучасним міжнародним співтовариством в таких важливих текстах, як стаття 19 Загальної декларації прав людини, стаття 19 Міжнародних пактів про цивільні і політичні права і про економічні, соціальні і культурні права, а також у відповідних резолюціях, прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Нації.

Право на комунікацію, в  основі своїй пов'язане зі всією рештою прав, торкається не тільки окремої особи, але також груп народів і суспільств, і повинне знайти відповідне місце в міжнародному плані, у відносинах між державами, народами, суспільствами і культурами. Крім того, право на комунікацію повинне гарантувати не тільки право на отримання інформації, але так само, як висновок з цього, право інформувати, доповнювати скорочену інформацію і виправляти невірну інформацію.

Новий всесвітній порядок в області інформації вимагає загального визнання, яке до теперішнього часу було обмеженим через насторожене відношення породженого певними побоюваннями. Ці побоювання виникли у зв'язку з перспективою змін, які можуть завдати збитку безпосереднім інтересам. Саме засоби інформації повинні настроювати громадську думку на користь змін, що проводяться на користь всього людства. Всюди повинна одержати визнання думка про те, що сучасний порядок є лише змішенням різних проявів безладдя і що у зв'язку з цим необхідно зміни.

В сучасному світі інформація характеризується істотними незбалансованостями, що відображають загальну незбалансованість, яка робить вплив на міжнародне співтовариство. Ці незбалансованості виявляються в багатьох сферах і, зокрема, в політичній, юридичній і техніко-фінансовій сферах.

1.2. Розвиток міжнародних механізмів регулювання умов доступу до інформації

Проблема успішної реалізації науково-технологічних розробок України  на світових ринках безпосередньо пов'язана  із успішним розв'язанням завдань інформатизації країни і доступу до інформації: наукової, торгової, культурної тощо.

Проблеми доступу до необхідної інформації і рівноправної участі всіх країн у глобальному  процесі інформатизації перебувають  у центрі уваги ООН, зокрема Комітету з інформації. Важливим є той факт, що ООН вжила заходів, аби країни, що розвиваються, за наявності відповідної допомоги мали можливість повною мірою отримувати вигоди в галузі інформатики при вирішенні завдань соціально-економічного розвитку. Це насамперед стосується інформації про науково-технологічні нововведення, доступ до якої має бути однаковим для країн з різним рівнем технічного розвитку (багатства).²

Генеральна Асамблея ООН виявила глибоку занепокоєність диспропорціями, які склалися між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Адже це безпосередньо впливає на можливість останніх ефективно інтегруватись у світове співтовариство, й відтак і на їх міжнародну конкурентоспроможність. Тому ООН на різних міжнародних форумах закликає до "нового міжнародного порядку в галузі інформації і комунікації", який розглядається як неперервний процес, що розвивається шляхом:

- розширення допомоги  у створенні інфраструктури і  потенціалу країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою  в галузі комунікацій з належним урахуванням їх потреб і пріоритетів;

- надання можливості  державним, приватним та іншим  засобам масової інформації в  країнах, що розвиваються (а також  у країнах з перехідною економікою), вільно і незалежно розробляти  власну політику в галузі інформації та комунікації, розширяти участь ЗМІ і приватних осіб у комунікаційному процесі, здійснювати вільний потік інформації на всіх рівнях;

- забезпечення прав  журналістів вільно та ефективно  виконувати свої професійні обов'язки, рішучого засудження нападу на них;

- сприяння продовженню  і зміцненню програм практичної  підготовки працівників віщання  і журналістів державних, приватних  та інших засобів масової інформації  в країнах, що розвиваються;

- активізації зусиль  на регіональному рівні й співробітництва між країнами, що розвиваються, з метою зміцнення потенціалу в галузі комунікації й удосконалення інфраструктури засобів масової інформації і техніки зв'язку в країнах, що розвиваються, особливо в галузях підготовки кадрів і розповсюдження інформації;

- надання допомоги  у доступі країнам, що розвиваються, до сучасної техніки зв'язку, яка  є на відкритому ринку та  ін.³

Для успішного вирішення  проблеми інформаційної нерівності, притаманної сучасному етапу  епохи глобальної інформатизації, розвиненим країнам необхідно насамперед ужити заходів щодо стимулювання зростання, з тим щоб подолати власні структурні проблеми і сприяти глобальному економічному підйому. Водночас слід відкрити країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою більш широкі можливості для торгівлі і зростання.

З другого боку, потрібно узгодити зусилля для вирішення  таких застарілих проблем, як заборгованість, доступ до технологій та мобілізація  фінансових коштів для розвитку. Створення  рівних умов для всіх не дозволить забезпечити справедливу конкуренцію, якщо між учасниками існує величезна нерівність у можливостях. Крім перерахованих вище, негайного спільного вирішення потребують і проблеми загальнолюдських цінностей, які породжуються процесом формування інформаційних систем. До них передусім належать, як засвідчили результати другого Міжнародного Конгресу під егідою ЮНЕСКО ІNFOethіcs-98 (160 учасників з 66 країн світу), такі проблеми:

- роль суспільного  сектора у створюваних електронних  мережах, зокрема в Інтернеті;

- загальнодоступність  даних, що належать до царини "суспільних благ" та культурних  цінностей (закони, звіти урядів, дані суспільних фондів, літературна  класика, наукові статті та  тези наукових доповідей тощо), які збагачують життя людини, але ігноруються процесом глобалізації;

- мультилінгвізм (англійська  сьогодні єдина мова спілкування  в Інтернеті, тоді як існує  від 5 до 6 тис. мов щоденного  спілкування, з яких тільки  близько 100 має шанс на виживання  в таких умовах), невирішеність  яких здатна спричинити глибокі соціальні, культурні та наукові наслідки;

- захист інтелектуальної  власності, приватного життя та  інформаційної безпеки в кіберпросторі; 

- адаптація людства  до впливу глобалізації і переходу  до інформаційного суспільства.⁴

Успішне і швидке вирішення цих проблем залежить насамперед від діяльності в цьому напрямі ЮНЕСКО та інших спеціалізованих організацій ООН. Серед найбільш важливих проблем, які підлягають негайному вирішенню, нині визнаються проблеми свободи доступу і захисту приватності в електронному світі. З огляду на це вищезгаданий Конгрес рекомендував ЮНЕСКО та іншим міжнародним організаціям зосередити свою увагу та діяльність у напрямах, що, по суті, є нормами інформаційної етики:

- підтримувати й захищати  свободу висловлювань і забезпечувати захист приватного життя особи як у кіберпросторі, так і в традиційному медіа-просторі;

- сприяти подоланню  бар'єрів між інформаційним багатством  та інформаційною бідністю (світове  суспільство вже сьогодні серйозно  переймається процесом посилення інтелектуальної диференціації: виникла нова загроза - інформаційна нерівність; у розвинених країнах розгортається рух за надання рівних можливостей інформаційного доступу для всіх верств населення);

- поширювати доступ  до інформації, що належить до  сфери "суспільного блага";

- підтримувати розвиток  освіти та навчання з метою  досягнення загального середнього  рівня компетентності;

- сприяти діяльності  всесвітнього електронного форуму  з інформаційної етики, запроектованого  для підтримки роботи ЮНЕСКО  в цій галузі, а також міждисциплінарним обговоренням з усіх етичних аспектів нових комунікаційних технологій;

- позитивно впливати  на поширення культурної розмаїтості  та мультилігвізму (багатомовності) у кіберпросторі та проводити  заходи, які дозволяють кожній особі, кожній культурі і кожній мові привносити свій доробок у світову скарбницю знань та користуватися її набутками.

1.3. Роль ЮНЕСКО у розвитку комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів

ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних  Націй з питань освіти, науки i культури) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р.

Станом на квітень 2007 р. членами ЮНЕСКО є 192 країни (остання  країна, яку було прийнято – Чорногорія).

Штаб-квартира Організації розташована у Парижі (Франція).

Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочими мовами Секретаріату є англійська та французька.

Бюджет ЮНЕСКО на 2006 – 2007 рр. – 610 млн. дол. США, із них: на освіту – 107 млн. дол. США; на науку – 87 млн. дол. США (56 – природничі науки та 36 – соціально-гуманітарні науки); на культуру – 50,5 млн. дол. США і на програми комунікації та інформації – 33 млн. дол. США

Керівні органи ЮНЕСКО - Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка складається  з представників держав-членiв i скликається  на чергові сесії раз на два  роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає iншi важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв  ЮНЕСКО, координує її діяльність у  період між сесіями Генконференцiї. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає  Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективної реалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається  Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається  із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.

Згідно зі Статутом, головне  завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки  шляхом розширення співробітництва  народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у  свідомості людей необхідності захисту  миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні грунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Отже, місія ЮНЕСКО полягає у зміцненні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а відтак - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Основними сферами компетенції  ЮНЕСКО є: освіта - від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи  освіту для дорослих, превентивну (профілактична), спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здійснюється за такими головними напрямами:

Велика програма I - Освіта.

Велика програма II - Природничі науки.

Велика програма III - Соціальні  та гуманітарні науки

Велика програма IV - Культура.

Велика програма V - Комунікація  та інформація.

Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для ХХІ століття тощо.

Для координації міжнародної  співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.

У галузі освіти основні  зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

- сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;

- розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;

- сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

- підготовку освітянських кадрів;

- сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

У галузі науки, окрім  згаданих вище довгострокових міжнародних  наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній  співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

Діяльність ЮНЕСКО в  галузі культури охоплює такі сфери:

- збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;

- розвиток мистецтв;

- сприяння розвитку сучасних культур;

- сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження;

- поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;

- розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;

- захист авторських і суміжних прав;

- аналіз взаємозв'язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора у розвитку суспільства;

- розвиток культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

У галузі комунікації  та інформації ЮНЕСКО покликана сприяти  вільному поширенню інформації, розвитку плюралізму та незалежності засобів інформації, зміцненню та модернізації інформаційних інфраструктур і служб документації (бібліотек, архівів) у країнах-членах, застосуванню нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, підготовці кадрів у цій галузі.⁵

ЮНЕСКО - це провідний  центр міжнародного діалогу між  експертами та інтелектуальними колами. Щороку під її егідою проводиться  близько 200 міжнародних форумів з  широкого кола питань.

Важливою функцією ЮНЕСКО є її нормотворча діяльність. Організацією розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також 34 рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереженню культурних цінностей.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО є: конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.); про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.); про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.); регіональні конвенції (у т.ч. Європейська) про визнання навчальних курсів і дипломів з вищої освіти та ін.; рекомендації про міжнародний обмін культурними цінностями (1976 р.); про участь і вклад громадських кіл у культурне життя (1976 р.) та ін.; декларації про принципи міжнародного культурного співробітництва (1966 р.); про основні принципи, що стосуються вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, розвиток прав людини і боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978 р.); про раси і расові забобони (1978 р.), про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.), про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.), про охорону та заохочення різноманіття форм культурного самовираження (2005 р.), про боротьбу з допінгом у спорті (2005 р.) та ін.

ЮНЕСКО підтримує постійні офіційні консультативні та партнерські  зв'язки майже з 600 міжнародними неурядовими  організаціями та практично з  усіма спеціалізованими установами системи ООН. Близько 1200 міжнародних неурядових організацій підтримують з ЮНЕСКО епізодичні ділові контакти.

Біля 4500 асоційованих шкіл і 5000 клубів та асоціацій ЮНЕСКО у 137 країнах-членах сприяють на місцях реалізації цілей Організації, таких, зокрема, як виховання молоді в дусі толерантності, взаєморозуміння, сприйняття загальнолюдських гуманістичних цінностей, формування психології культури миру шляхом залучення її до міжнародного співробітництва. Міжнародна мережа зазначених установ є важливою складовою народної дипломатії, яка відіграє зростаючу роль у розвитку взаєморозуміння між народами.

ЮНЕСКО видає близько 50 бюлетенів і 20 періодичних видань: "Природа і ресурси", "Перспективи" (освіта), "Міжнародний журнал суспільних наук", "Музеї", "Витоки". Щороку Організація видає також до 200 книжок, досліджень, брошур, доповідей з питань, що входять до її компетенції.

ЮНЕСКО опублікувала цілий ряд багатотомних комплексних  видань, серед яких такі, як "Загальна історія Африки", "Історія цивілізації Центральної Азії", "Історія наукового і культурного розвитку людства". Широкої популярності набула колекція репрезентативних видань ЮНЕСКО, яка нараховує 1 тис. томів. Це переклади на різні мови літературних шедеврів народів світу.

Відповідно до мандата  Організації Об'єднаних Націй  по питаннях освіти, науки і культури, наданим Програмі "Інформація для  всіх", остання повинна зіграти  ключову роль в здійсненні політики ЮНЕСЬКО – повсюдно сприяти розвитку "освіти для всіх", "вільному обміну інформацією і знаннями" і збільшенню засобів комунікації між людьми.

Програма повинна також  сприяти зменшенню розриву між  інформаційно багатими і інформаційно бідними.

В рамках Програми здійснюються прямі ініціативи, виявляється сприяння в посиленні співпраці, проводяться аналіз дослідження і готуються доповіді.

Пріоритетними напрямами  Програми є робота зі всіма програмами ЮНЕСКО, тісна співпраця з організаціями  системи ООН, іншими державними, міжурядовими і неурядовими організаціями, комерційними структурами.

Цілями Програми ЮНЕСКО є:

- створення платформи  для загального доступу до  інформації;

- участь в створенні  елементів глобального інформаційного  суспільства; 

- аналіз етичних, правових  і інших соціальних наслідків  розвитку інформаційних і комунікаційних технологій;

- створення рамок для  міжнародної і регіональної співпраці; 

- розвиток загальних  стратегій, методів і інструментарію  для побудови правового і вільного  інформаційного суспільства.⁶

Завданнями Програми ЮНЕСКО є:

- заохочення і розширення доступу до інформації за допомогою її організації, переведення в електронну форму (оцифрування) і захисту;

- розвиток міжнародної  рефлексії і дискусії по етичних,  правових і іншим суспільним  погрозам і викликам в інформаційному  суспільстві;

- сприяння тренінгу, безперервній освіті і вченню у сфері інформації і інформатики;

- просування використання міжнародних  стандартів і передового досвіду  у сфері інформації і інформатики  в межах компетенції ЮНЕСКО;

- просування мережевої взаємодії  у сфері інформації і знань на місцевому, національному, регіональному і міжнародному рівнях.

Основними розділами Програми є:

1. Розвиток інформаційної політики  на міжнародному, регіональному  і муніципальному рівнях.

2. Розвиток людських ресурсів, навиків  і умінь в століття інформації.

3. Посилення ролі уповноважених  організацій в забезпеченні доступу  до інформації.

4. Розвиток інструментів, способів  і систем інформаційного менеджменту.

5. Інформаційні технології для  освіти, науки, культури і комунікацій.

Політика Програми ЮНЕСКО "Інформація для всіх" будується на тому, що освіта, наука і культура, поряд із засобами інформації і інформацією, є основними складовими в створенні суспільства знань.⁷

Представляється необхідним сконцентрувати зусилля в тій області, де дія  ІКТ відчувається найсильніше – діяльності і продуктах, вироблених людським розумом.

ЮНЕСКО заявляє, що необхідне  послідовно і без всяких виключень  інкорпорувати всі соціально-культурні  і етичні аспекти і сприяти  подоланню цифрового розриву, ставлячи розвиток людини в центр всіх завдань.

У цих рамках вирішуються  чотири стратегічні завдання:

- узгодження загальних принципів,  лежачих в основі суспільства  знань; 

- розширення можливостей здобування  освіти шляхом забезпечення доступу  до всілякого вмісту і систем  його забезпечення;

- зміцнення можливостей наукових, дослідницьких, культурних обмінів  і передачі інформації;