Проблема невротичних розладів у старшокласників

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерства освіти і  науки, молоді та спорту України

Кафедра практичної психології

КУРСОВА РОБОТА

На тему: Проблема невротичних розладів у старшокласників

Курсова робота

студента групи 3128-1

факультету соціальної педагогіки та психології

Галкіна Дмитра Геннадійовича

Науковий керівник:

Кандидат психологічних  наук,

доцент Губа Н. О.

Запоріжжя

2011 р.

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1.  Теоретичні основи дослідження невротичних  розладів у старшокласників. 7

1.1 Проблема невротичних розладів у науковій психолого-педагогічній літературі. 7

1.2. Види невротичних розладів  у старшокласників. 21

РОЗДІЛ 2.  Експериментальне дослідження. 32

2.1. Організація  експериментального дослідження  невротичних розладів у старшокласників. 32

2.2 Висновки, аналіз та узагальнення результатів дослідження. 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43

ВСТУП

Актуальність  дослідження полягає в тому, що неврози ставляться до широко розповсюджених захворювань людини, однак урахувати їх у населенні важко, тому що границі їх невизначені й вони з неоднаковою частотою діагностуються фахівцями різного профілю. Багато хворих неврозами взагалі не звертаються за медичною допомогою або лікуються з діагнозами різних соматичних і психосоматичних захворювань. Частина пацієнтів, що страждають неврозами, звертаються по допомогу до представників так званої «народної медицини» і тому не враховуються медичною статистикою.

До неврозів відносять захворювання, в основі яких лежить патологія вищої  нервової діяльності функціонального  характеру, викликана особистісним конфліктом і яка проявляє себе прикордонними  психічними й вегетативними розладами.

Вчення про невротичні розлади стало ареною невгамовної, і до цього часу, боротьби теоретичних  поглядів, котрі є вираженням протилежних  методологічних концепцій людини: моністично-матеріалістичного  розуміння її суті як нерозривного поєднання соціального і біологічного начала при ведучій ролі соціального  начала, з одного боку, і дуалістичного  трактування людини, у котрому  домінуюча роль відводиться біологічному началу, котре знаходиться у протиріччі із соціальним, з іншого.

Розуміння суті людини в найбільш завершеному вигляді міститься у концепції психоаналізу З.Фрейда, котрий по особливому вплинув на розробку психогенних захворювань, особливо невротичних розладів, у західних країнах. В найбільшій степені  даний вплив виразився у багатьох західних країнах на розвиток вчення про невротичні розлади та психогенні захворювання. Однією із причин цього є популярність сформульованої  З.Фрейдом теорії розвитку дитячої сексуальності.

Ігнорування ролі соціальних факторів, індивідуальної свідомості та пансексуалізм стали причиною перегляду теорії Фрейда і появи  її різних модифікацій, яких об’єднує термін „неофрейдизм”. На відміну  від Фрейда представники неофрейдизму – К.Хорні, Е Фромм,  Г.Саліван  пояснюють виникнення невротичних  розладів не патогенним впливом витісненого  сексуального потягу, а конфліктом між культурою суспільства, самосвідомістю та іманентним внутрішніми психічними силами.

Подібно іншим психічним  розладам, невроз являє собою тільки особливу форму відчуженого існування  хворого. Для К. Роджерса, одного з  представників гуманістичної психології, невроз – наслідок незадоволення  імманентно властивій кожній людині потреби в самоактуалізації.

Самоактуалізація є одним  із найважливіших процесів у підлітковому віці. Поряд із фізіологічними змінами  в організмі підлітками, розвитком  самосвідомості, примірюванням нових  соціальних ролей, самоактуалізація є  у великій мірі важливим і травматичним процесом особистісного розвитку, від  якого залежить як саме і ким саме підліток вступить в доросле життя. На даному етапі розвитку підліткам  потрібна емоційна стійкість, врівноваженість, підтримка з боку дорослих і все  інше що може допомогти йому опанувати  мистецтво дорослого життя.  

Своєрідним пропуском  до дорослого життя є випускні іспити у школі. Вони провокують переживання, тривогу за правильність вибору подальшого місця навчання (чи відсутність такого вибору). Цей  серйозний стрес  може випробувати нервову систему  підлітка на міцність, і в якості пускового механізму може спровокувати  невротичні розлади.    

Соціально-психологічна значущість і  актуальність проблеми обумовили вибір теми дослідження: “Проблема невротичних розладів у старшокласників”.

Предмет – чинники розвитку невротичних розладів у старшокласників.

Об’єкт –– невротичні розлади в учнів підліткового віку.

 Мета – теоретично-експериментальне вивчення розвитку невротичних розладів в учнів старшого шкільного віку.

Гіпотеза дослідження: ми вважаємо, що старшокласники, зокрема випускники, є більш схильними до невротичних розладів, ніж учні молодших та середніх класів, це пов’язано перш за все з профорієнтацією та випускними іспитами.

Завдання:

- провести аналіз проблеми невротичних  розладів у науковій літературі;

- дослідити основні чинники  невротичних розладів;

- виявлення невротичних розладів  у старшокласників за допомогою  вибраної методики, найбільш адекватної  для даного вікового та соціального  контингенту.

Для виконання поставлених завдань  використовувались такі методи: аналіз та узагальнення висновків наукових літературних джерел; діагностика, узагальнення даних експериментального дослідження.

Поставлені завдання виконувались поетапно:

- на першому етапі було опрацьовано  літературні джерела з проблеми  невротичних розладів.

- на другому етапі було розроблена  і проведена експериментальна  частина роботи.

- на третьому етапі – систематизовано  та узагальнено дані експериментальної частини.

Методичною і теоретичною основою  дослідження виступають положення  психологічної науки про причини, розвиток та перебігання невротичних  розладів у підлітків.

РОЗДІЛ 1.  Теоретичні основи дослідження невротичних розладів у старшокласників.

1.  Проблема невротичних розладів у науковій психолого-педагогічній літературі.

Фундаментальним у розумінні  невротичних розладів є поняття  невроз (nevro - нерв, osis - захворювання) – це функціональне оборотне захворювання в основі якого лежить порушення, зрив вищої нервової діяльності, викликане  перенапруженням основних кіркових процесів (гальмування або збудження) або перенапруженням їх рухомості в результаті впливу психічної травми або тривалої перевтоми.

Утворене таким чином  порушення психічної діяльності може тривати протягом різних термінів – від тижнів до декількох місяців  і навіть років, набуваючи того чи іншого клінічного вираження.  Термін „невроз” запропонував у 1776р. шотландський лікар Кюллєн, під яким він розумів нервовий розлад (порушення відчуттів і моторики), котрий не супроводжується лихоманкою і не пов’язаний із місцевими ураженнями одного із органів, а обумовлений «загальним стражданням, від якого спеціально залежать рухи і дії».

Патофізіологічні механізми розвитку невротичних розладів були відкриті експериментальними дослідженнями  на тваринах І.П.Павловим і його учнями. Було визначено роль у механізмі  виникнення невротичних розладів гіпноїдно-фазових  станів у корі головного мозку, на фоні яких під впливом психогенних  подразників можуть утворюватися “хворі пункти” – вогнища патологічного  застійного збудження і гальмування. При вивченні сили і рухливості основних нервових процесів – збудження і  гальмування, вияснили, що патофізіологічною  основою є “зрив” вищої нервової діяльності, який виникає або у  випадку перенапруження одного з  цих процесів, або в результаті їх “зіткнення”.

 Англійський науковець  М.Т.Хезлем давав наступне визначення  поняття невроз: „Це захворювання, котре супроводжується аффективним  станом, який називається тривожність”.

Зигмунд Фрейд писав : «…я  отримав в результаті просту формулу, котра виражає, мабуть, найважливішу генетичну різницю між неврозом і психозом: невроз являється конфліктом між “Я” (Ego) і “Воно”(Id), а психоз являється аналогічним порушенням в стосунках між “Я” та зовнішнім  світом.» В етіології невротичних  розладів Фрейд виходить з уявлення «доповнюючого ряду» «спадковість»  і «набутість» доповнюють один одного; чим сильніша спадковість тим  слабшою може бути набутість і  навпаки. Доповнюючих рядів є  два. Преший складає вроджена схильність (диспозиція) і ранні психосексуальні  преживання (фіксація потягів). Спільно  вони створюють схильність до невротичного розладу. Другий ряд представляє  собою набута схильність (предиспозиція) і психосексуальна травма. Чим  більше виражена схильність, тим слабшою  може бути травма, і навпаки.  

Радянські науковці  А.В.Петровський  та М.Г.Ярошевський під неврозом розуміють нервово – психічне захворювання, психогенне за своєю  природою, в основі якого лежить непродуктивне і нераціональне  вирішення протиріччя між особистістю  і важливими для неї сторонами  діяльності, котре супроводжується  виникненням болісних переживань невдачі, незадоводелених потреб, недосяжності життєвих цілей, непоправності втрати і т.д. Це  протиріччя невротичний  конфлікт – закладається переважно  в дитинстві в умовах порушення  стосунків з мікросоціальним  середоовищем, в першу чергу з  батьками. Психогенний характер неврозів говорить про те, що вони викликані  дією переважно психологічних  факторів (переживання невротичного конфлікту) і повязані з активізацією симптомів  розладів в психотравмуючих ситуаціях. [9]

Загалом вчення про невротичні розлади історично характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних  феноменів певними  патологічними механізмами біологічної  природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пускового механізму  і можливої умови виникнення захворювання. Проте сама психотравма при цьому  виступає як одна  з  можливих і  рівноцінних экзогеній, що порушують  гомеостаз. Наприклад, в 40-х роках  з’явились перші роботи E. Слейтера, котрий з кінця 30-х років займався генетикою неврозів. Зокрема, він вивчив дані стосовно 2000 солдат, і довів, що 50% з 55% хворих, у котрих був діагностований невротичний розлад (невроз), мали обтяжливу спадковість нервово-психічними захворюваннями батьків чи сиблінгів.  Із цього факту він вивів гіпотезу, що загальна схильність до розвитку невротичного розладу вела до появи невротичних симптомів в умовах, коли хворий піддавався стресу. [3,242]

 Друга тенденція у  вивченні природи невротичних  розладів полягає в припущенні  про те, що вся клінічна картина  невротичного розладу може бути  виведена з одних лише  психологічних  механізмів. Прихильники цього напряму  вважають, що інформація соматичного  характеру  є принципово неістотної  для розуміння клініки і терапії  невротичних станів.  

В даний час у світовій літературі  найбільшого поширення  набувають концепції поліфакторної  етіології невротичних розладів. Признається єдність біологічних, психологічних і соціальних механізмів. При оцінці ролі того або іншого етіологічного чинника, виникають  істотні труднощі.   Психотравматизація є однією із провідних причин невротизації, але її патогенне значення визначається найскладнішими взаємостосунками з  безліччю інших привертаючих умов (генетично  обумовлений “грунт” і “набутий нахил”), які є результатом всього життя людини, історії формування її організму і особистості.

Важко врахувати всі природжені і прижиттєві обставини, отримати валідні  дані, адже для цього необхідно  провести порівняння з аналогічними характеристиками у здорових людей. Психічною травмою для людини є те, що загрожує її майбутньому, породжує невизначену ситуацію і заставляє  приймати термінове рішення. Психічною  травмою для людини може бути інформація про сімейно-побутові і службові труднощі, смерть близьких, загроза  життю і здоров’ю, щастю і добробуту, нездійснення надій, не налагоджене  особисте життя, погані взаємини в житті, звільнення з навчального закладу  або з роботи.

Про те, характер психотравматизації може бути дуже різним. Зокрема В.В  Ковальов виділяє наступні типи психотравм:

1. Шокові психічні травми;
2. Ситуаційні психотравмуючі фактори відносно короткочасної дії;
3. Хронічно діючі психотравмуючі ситуації.

Як правило, фактори першої групи пов’язані із загрозою життю  та благополуччю людини, діючи безпосередньо  на інстинкт самозбереження. До факторів цієї групи відносяться стихійні лиха, неочікувані напади на дитину людей чи тварин, неочікуване падіння  чи травма (соматична), темнота, різкий звук, наприклад сигнал поїзда чи автомобіля, неочікувана поява незнайомої людини чи великої тварини.

На основі безпосередньої дії на інстинктивну і нижчу афективну  сферу шокові психотравмуючі фактори  не усвідомлюються в повній мірі  і в наслідок швидкості дії  не викликають свідомої обробки їх змісту і значення. На відміну від  шокових ситуаційні психотравми  діють на більш високі, свідомі  рівні особистості. Психотравматичні ситуації можуть бути відносно короткочасні, хоча у той же час суб’єктивно  сильними і значущими: важка хвороба  або смерть одного із батьків, розлучення батьків, шкільний конфлікт із вчителем, конфлікти з друзями. Ситуаційні психотравми мають більше значення для дітей та підлітків.

Хронічно діючі психотравмуючі ситуації являють собою: ситуації довгих суперечок і розлучень батьків, у тому числі пов’язаних із побутовим  пияцтвом та алкоголізмом одного чи двох батьків; неправильне виховання  у вигляді суперечливого виховного  підходу, батьківський деспотизм, систематичне застосування фізичних покарань і т.п.

Особливу групу психотравмуючих  факторів складають фактори емоційної  депривації, тобто різні неблагополучні умови, у котрих діти та підлітки повністю або частково залишені необхідних їм емоційних впливів (емоційної ласки, батьківського тепла, уваги, піклування). [ 23, 32-36]   

Причини виникнення невротичних  розладів складні і різноманітні. І.П.Павлов характеризував їх як “сутичку нервової діяльності, що настає при  зіткненні організму з надзвичайними  умовами зовнішнього середовища”. Часто поштовхом до невротизації бувають різні психотравмуючі ситуації, при яких відбувається зрив компенсації: надмірне хвилювання, негативні емоції, гострі конфлікти, погані звички (алкоголь, куріння), перевтома.

Захворюванню сприяють обставини, які послаблюють організм: нерегулярне  і неповноцінне харчування, хвороби  внутрішніх органів, травми мозку, інфекційні захворювання, інтоксикації тощо. Соматичні  захворювання (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, пухлини мозку) можуть спричинити до неврозоподібних станів.

Факторами розвитку невротичного розладу можуть бути події, які ведуть до виникнення невирішеного конфлікту  для цієї людини між обов’язком і бажанням, захопленням і ситуацією, і потребує боротьби протиріччя почуттів (любові і ненависті і т.д.).

Причиною розвитку невротичного розладу  може бути відсутність інформації, яка має особливе значення для  цієї людини (немає повідомлення про  близьких, рідних, любимих людей). Чекання  неприємної події викликає нервове  напруження, більше ніж сама подія. Щоб привести до невротичного розвитку психогенний фактор повинен бути великої сили і\чи тривалої дії. Сила дії на психіку не визначається фізичною інтенсивністю, а значенням інформації для цієї людини.

Невротичні розлади за своїм  характером можуть бути ендогенними  або представляти собою реакцію  на зовнішні подразники, можуть викликатися  сьогоднішнім стресом або переживаннями  глибокого дитинства. Захворювання може бути готрим або хронічним. Важливими  факторами формування невротичного розладу є темперамент і характер. Шлях у невротичний розлад може розпочинатись  з пригнічення темпераменту. Згідно природі людина повинна прожити  своє життя  у відповідності із темпераментом. Виховання в сім’ї  формує характер і це може проходити  у відповідності із темпераментом  і без неї. Останній процес веде до формування передневротичного характеру. Можна виділити три види передневротичного  характеру:

1. Скигля.

Характерні полохливість, пасивність, схильність до капітуляції перед  труднощами. За прогнозами може розвинутись  – неврастенія.

2. Перестрахувальник.

Характерні страхи, надумливість, сумніви, педантичність, замкнутість. За прогнозом може перейти у обсесивно-компульсивний  розлад.

3. Егоїст.

Характерні несамостійність, егоїзм, невдоволення, капризність, вимогливість, протест, підвищенна сугестія. За прогнозом  можуть розвинутись дисоціативні (дисоціативні (конверсійні) розлади).

Як відомо у кожного  хворого невротична ситуація складається  по іншому і зробити певні узагальнення досить важко. На практиці найчастіше застосовується метод детального вивчення скарг хворого, а згодом проводиться  детальний аналіз ситуації хворого  в сім’ї та на роботі. В одній  із цих сфер  життєдіяльності  людини можна знайти джерело невротичного конфлікту, адже саме в цих двох середовищах  існує найбільша кількість емоційних  зв’язків. У жінок невротична ситуація частіше складається у сім’ї, а у чоловіків на роботі.

Можна припустити, що батьківська  сім’я емоційно є найбільш насичена і саме в ній знаходиться велика кількість невротичних конфліктів. Стосунки між дітьми та батьками також  дуже часто стають джерелом невротичного конфлікту. Особливо “небезпечним”  моментом цих стосунків є відділення дитини від сім’ї для створення  своєї власної. Цей процес є болісний як для дітей так для батьків, але він безперечно необхідний, адже трагічні образи багатьох дорослих жінок  та чоловіків котрі вчасно не звільнились  від стосунків із батьківською сім’єю можуть бути прикладом. 

      Молоде  покоління прагне звільнитися  з під контролю дорослих, стати  вільними у виборі свого майбутнього  шляху по життю, дати батькам  сигнал про свою самостійність.  А батьки у свою чергу прагнуть  як най довше втримати тісний  зв’язок з молодим поколінням, для того, щоб передати свій  досвід, вберегти від життєвих  неприємностей. Невротична ситуація  може скластися також так, що  дитина у сім’ї почуває себе  чужою, непотрібною або небажоною  (так звана “абортована дитина”), і це стає джерелом невротичних  переживань, або ж дитина буде  звертати на себе увагу усіма  прийнятними і неприйнятними  для цього способами.     

 Серед особистісних особливостей, сприяючих виникненню невротичного  способу відреагування у підлітків,  варто назвати ряд акцентуацій  і патологічних рис характеру.

Трактування в психіатрії таких клінічних категорій, як “невротичний розвиток”, “набута психопатія”, “акцентуація характеру” , ускладнило задачу розмежування невротичних розладів і психопатій. Це стосується також поняття “невроз  характеру” , “невротичний характер” .

 На відміну від невротичних  розладів під психопатіями, як  природженими, так і набутими, слід  розуміти постійний для особи  патохарактерологічний стан, який  має свою динаміку. Коли ж говорять  про невротичний розвиток, то  мають на увазі формування  характерологічних змін особистості  в період рорзладу або після  нього, які можуть поступово  переходити в ту або іншу  форму психопатії. На відміну  від психопатій при невротичних  розладах страждає лише частина  особистості; зберігається критичне  ставлення до хвороби, відсутнє  при психопатіях; при невротичних  розладах визначальне значення  набувають соціальні чинники. 

 Якщо у минулому  вельми поширеною була точка  зору, що “постачальниками” невротичних  розладів, як правило, є психопати,  а основні форми невротичних  розладів є декомпенсаціями відповідних  їм типів психопатій або акцентуації  (дисоціативні розлади - істероїдна  психопатія, неврастенія - астенічна  психопатія, обсесивно-компульсивний  розлад – психопатія психастенічного  характеру), то в даний час в  психіатрії переважає думка, що  невротичні розлади можуть виникати  у осіб, які не страждають акцентуаціями,  а також без певних проявів  психопатії. Якщо йти по шляху   зближення психогенних декомпенсацій  психопатій з невротичними розладами  у вузькому значенні, то, природньо,  у разі психопатій невротичний  розлад виступає як рецидивуюче  захворювання, оскільки психогенні  зриви можуть виникати в звичайних  життєвих умовах, стаючи як би переважаючим типом реагування. У людини ж без психопатичних особливостей невротичний розлад може бути і єдиним епізодом в житті, виникаючим, проте, під впливом дійсної патогенної психотравмуючої ситуації.

 Можна вважати, якщо  при вираженому психофізичному  стресі невротичний стрес можливий  у будь-якої людини, то його  характер і форма залежать  не стільки від патогенного  чинника, скільки від індивідуальної  схильності і особливостей даного  соціального середовища.

Невротичний зрив  може бути у будь-якої людини, проте у деяких людей є схильність до виникнення невротичних розладів. Це частіше  всього люди, що страждають психопатіями або акцентуаціями.

Важливим є також питання  про роль в  невротичному генезисі,  крайніх варіантів норми - акцентуації  характеру.  Як і у разі психопатії, наявність акцентуації характеру  в умовах психотравматизації може стати  сприятливим грунтом для виникнення невротичних розладів. За даними А. Е. Лічко, певним типам акцентуації  характеру властиві певні форми  невротичних розладів. Астено-невротичні і лабільні типи акцентуації призводять у відповідних умовах до виникнення неврастенії, сенситивний, психоастенічний  і рідше астеноневротичний являються  сприятливим грунтом для розвитку обсессивно-компульсивного чи тривожно-фобічного  розладу. Дисоціативний розлад виникає на фоні істероїдної акцентуації або рідше при деяких змішаних з істероїдною типах - лабільно-істероїдному, істероїдно-епілептоїдному, рідше шизоїдно-эпілептоідному. Від типу акцентуації залежать не тільки особливості клінічної картини невротичного розладу, але і вибіркова чутливість до певного роду психогенних чинників, оскільки очевидно, що невротична декомпенсація може бути полегшеною психотравматизацією, пред'являючої надмірні вимоги до “точки найменшого опору” даного типу акцентуації.

 Проте, навряд чи  можна погодитися з точкою  зору, що невротичні розлади завжди  або як правило виникають за  наявності патологічних або акцентуйованих  рис характеру. У разі надання  переваги їх генетичній  обумовленості, чітко прослідковується тенденція до біологізації природи невротичних розладів.

 Проте клінічний досвід  переконливо свідчить про величезне  значення життєвих впливів на  формування передневротичної і  невротичної особи з появою  в певних умовах акцентуйованих  або навіть патологічних рис  в характері індивіда.

Порівняльна характеристика акцентуйованих рис особистості за А.Е. Лічко та К. Леонгардом (див. таб)

Таблиця 1

Табл. 1. Класифікація акцентуацій  характеру по А.Е. Лічко (передбачена  спеціально для підліткового віку).

При психогенних захворюваннях  не виникають нові риси характеру,  але проявляється поведінка, яка  була властива цій людині в більш  ранньому віці, і втрачаються деякі  риси, які були властиві їй до хвороби. При цьому свідомість реагує у  вигляді своєрідної захисної перебудови, переробляє переживання і нейтралізує  їх негативний вплив.

Невротичні розлади є  наслідком невдач, фрустрацій і міжособистісних сутичок і в той же час служить їх причиною, так що виходить замкнуте коло: конфлікти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти.

 При невротичних розладах  відбуваються порушення в психічній  сфері  людей, які  мають певну схильність, а травматизуючі зовнішні чинники провокують виникнення психічного захворювання.

 Крім спадкового чинника,  істотний вплив на стан психіки  має навколишнє середовище. Зовнішні чинники, у тому числі і ті, які безпосередньо не впливають на розвиток патологічних процесів, можуть формувати схильність до хвороби, сприяти її виникненню під впливом провокуючої дії, якою може бути і гостра хронічна травма, і хронічних стрес. Ситуація постійної або часто повторюваної емоційної і розумової напруги, психологічного стресу провокує різні відхилення в психічній діяльності і фізіологічних функціях організму, які умовно можна розділити на 2 групи - субклінічні і клінічні. Субклінічні - це психічні порушення, з якими людина звичайно справляється сама, без допомоги психіатра, психотерапевта чи клінічного психолога. Клінічні – це більш виражені розлади, де вже потрібна допомога вище зазначених спеціалістів.

 При субклінічному  реагуванні на психологічну травму  відбувається своєрідна захисна  психологічна перебудова, яка називається  психологічним захистом.

 Психологічний захист  має на увазі зміну в системі  психічних цінностей, спрямовану  на нейтралізацію і усунення  негативної дії психологічної  травми, запобігання розвитку хворобливих  відхилень в психічній і фізіологічній  діяльності організму. І цим  людина як би сама себе лікує.

 Варіанти психологічного  захисту  можуть бутиє різним залежно від виду психологічної травми і характеру самої людини. Але здатність до психологічного захисту у різних людей різна. Одні володіють психічною опірністю і здатні переробити в своїй свідомості ступінь важливості негативної дії, створити нові установки. Вони можуть подолати психологічні травми незвичної сили і у них не виникають важкі розлади настрою, або ж такі з'являються лише на короткий час. Таких людей називають психологічно добре захищеними (або конкордантно-нормальними).