Проблема перегляду статуту ООН

              МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

на тему : «проблема перегляду  статуту ООН»

підготував :

студент групи МП-206  
Круценюк О.В

перевірив:

к.ю.н.Кубальский В.Н

ЗМІСТ

Вступ 3

1 ООН: структура, цілі і задачі функціонування 6

2 Питання реформи миротворчої діяльності ООН, Ради Безпеки і Генеральної   Ассамблеї ООН 12

3 Проблемні питання реформування ООН 17

Висновок 25

Список використаної літератури 26

ВСТУП

В перші роки діяльності вищого органу ООН були відзначені конфронтацією західного і соціалістичного  таборів і боротьбою за сфери  впливу.Кожна зі сторін намагалась використати ООН для досягнення своїх цілей.В останні роки на Генасамблеї ООН традиційно піднімається питання про необхідність реформи організації. Як правило, в першу чергу мова йде про розширення складу Ради Безпеки ООН, у тому числі його постійних членів, які мають право вето. До останніх зараз відносяться Росія, США, Франція, Великобританія і Китай, решта десять членів обираються строком на два роки. Частіше за інших про своє право на крісло постійного члена СБ кажуть Японія і Німеччина. Свої претензії Токіо і Берлін підкріплюють званням найбільш щедрих платників до бюджету ООН. Проте задоволення їх вимог спричинить посилення вже існуючого дисбалансу. На думку багатьох, п'ять нинішніх постійних членів Ради безпеки ООН уособлюють собою промислово розвинений світ. Тим часом на своє місце під сонцем претендують і країни третього світу. Так, Бразилія пропонує себе від Латинської Америки, Індія від Азії, а від Африки є відразу три кандидати - ПАР, Єгипет і Нігерія. Проте претендентів значно більше. Поки найбільш реалізовується ідея створення якогось пулу з країн, які зробили в роботу ООН «найбільш вагомий внесок». У цьому сенсі згадуються Єгипет, Німеччина, Японія, Мексика тощо. Ось з цієї групи і будуть вибиратися в майбутньому на певний термін непостійні члени Ради безпеки ООН. При цьому левова частка держав світу позбудеться шансу коли-небудь потрапити в головний орган Об'єднаних Націй, і це їм навряд чи сподобається..

Сьогодні Організація  Об'єднаних Націй вже не просто та Організація, яка створювалася 65 років тому. Сьогодні - це величезний бюджет, величезний штат та представництва по всьому світу. І все це потребує правильного управління. Так 65 років тому країни-переможці не могли припускати і поява нових фінансових, політичних центрів світу. І вже в 90-х роках стало ясно, що нові події здатні знизити роль ООН в світі. Необхідно зазначити, що реформування в системі ООН- процес необхідний, оскільки будь-яка організація повинна бути сучасною і успішною в постійно мінливому світі. Всі реформи проводяться або плануються до проведення в ООН повинні збільшити адаптивність ООН до сучасних тенденцій. 
Слід зазначити, що Росія також зацікавлена ​​в стабільній системі міжнародних відносин, заснованої на принципах рівноправності, взаємної поваги та взаємовигідного співробітництва держав і спирається на міжнародне право .Центром регулювання міжнародних відносин і координації світової політики в XXI столітті повинна залишатися ООН, яка довела свою безальтернативність і наділена унікальною легітимністю.

ООН зараз знаходиться  посеред серйозного тривалої кризи. Ця криза нікуди не зникне до тих пір, поки його джерела не будуть зрозумілі, і організація не буде реформована. Але нова форма політичної коректності ускладнює проведення такої реформи.Одна з основних причин кризи ООН полягає у зміні міжнародного становища після «падіння» Радянського Союзу і створення нерозвинених держав. Багато країн, які отримали незалежність у результаті діяльності національно-визвольних рухів в 1940-і - 1990-і роки, виявилися нездатними створити умови для нормального життя на своїх територіях. В епоху глобалізації вони так само безнадійно і всі з великим відставанням плентаються за розвиненими державами. 
Більш того, багато з цих режимів просто не ефективні і зникнуть або зазнають значних змін у доступному для огляду майбутньому. Це неминуче виявиться джерелом довготривалої політичної та військової нестабільності на більшій частині Африки, Середнього Сходу, Центральної і Південної Азії, а також у ряді колишніх радянських республік. 
Актуальність роботи обумовлена ​​тим, що питання реформування ООН є питанням про світовий порядок,і зрозуміло що від реформування ООН залежить існування цивілізованого світу. 
Метою даної роботи буде розгляд проблем реформування ООН в даний час. 
Досягнення зазначеної мети забезпечується виконанням таких завдань: 
- розглянути цілі та завдання функціонування ООН; 
- розглянути питання реформи миротворчої діяльності ООН, Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН; 
- провести аналіз проблемних питань реформування ООН.

1 .ООН: СТРУКТУРА,ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ 

 
         Організація Об'єднаних Націй - міжнародна організація, створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку співробітництва між державами.Основи її діяльності і структура розроблялися в роки Другої світової війни провідними учасниками антигітлерівської коаліції. Назва «Об'єднані Нації» було вперше використано в Декларації Об'єднаних Націй, підписаній 1 січня 1942 року. 
Статут ООН був затверджений на конференції, що проходила з квітня по червень 1945 року в Сан-Франциско, і підписаний 26 червня 1945 року представниками 51 держави. Дата вступу Статуту в силу (24 жовтня) відзначається як День Організації Об'єднаних Націй [5, c. 26]. 
Статут ООН втілює в собі демократичні ідеали, що знаходить своє вираження, зокрема, в тому, що він стверджує віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, в рівноправність чоловіків і жінок, закріплює рівність великих і малих народів. Статут ООН встановлює в якості своїх основних цілей підтримання міжнародного миру і безпеки, залагодження мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, міжнародних суперечок і ситуацій. Він визначає, що ООН заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів, що всі члени сумлінно виконують зобов'язання за Статутом, щоб забезпечити їм усім в сукупності права і переваги, що випливають з членства в Організації, що всі члени повинні вирішувати шляхом і утримуватися від загрози силою або її застосування і що ООН має права на втручання в справи, по суті входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави. У Статуті ООН підкреслюється відкритий характер Організації, членами якої можуть бути всі миролюбні держави [5, c. 29]. 
Організаційна структура ООН є досить складною і розгалуженою. У неї входять [6, c. 41]: 
- Генеральна Асамблея 
- Рада Безпеки 
- Секретаріат 
- Генеральний секретар 
- Міжнародний суд

- Економічна і соціальна рада 
- Рада з Опіки 
- Спеціалізовані установи

 
      Генеральна Асамблея ООН займає центральне місце в якості головного дорадчого, директивного та представницького органу. Генеральна Асамблея розглядає принципи співпраці в області забезпечення міжнародного миру та безпеки; обирає непостійних членів Ради Безпеки ООН, членів Економічної та Соціальної Ради; за рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального секретаря ООН; спільно з Радою Безпеки обирає членів Міжнародного Суду ООН; координує міжнародне співробітництво в економічній , соціальній, культурній та гуманітарній сферах; здійснює інші повноваження, передбачені в Статуті ООН. У Генеральній Асамблеї посесійний порядок роботи. Вона може проводити регулярні, спеціальні та надзвичайні спеціальні сесії. 
Щорічна чергова сесія Асамблеї відкривається в третій вівторок вересня і працює під керівництвом Голови Генеральної Асамблеї (або одного з його 21 заступника) на пленарних засіданнях і в головних комітетах до повного вичерпання порядку денного [6, c. 42]. 
Генеральна Асамблея, згідно з її рішенням від 17 грудня 1993 року, має у своєму складі 6 комітетів, Генеральний комітет і Комітет з перевірки повноважень [6, c. 49]: 
- Генеральний комітет - виносить рекомендації Асамблеї щодо затвердження порядку денного, розподілу пунктів порядку денного та організації роботи. 
- Комітет з перевірки повноважень - подає Асамблеї доповіді про повноваження представників. 
- Комітет з питань роззброєння і міжнародної безпеки (Перший комітет) 
- Комітет з економічних та фінансових питань (Другий комітет) 
- Комітет з соціальних і гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет) 
- Комітет зі спеціальних політичних питань та питань деколонізації (Четвертий комітет) 
- Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет) 
- Комітет з правових питань (Шостий комітет)

До складу Генерального комітету входять Голова Генеральної  Асамблеї; заступники Голови, голови головних комітетів, які обираються з урахуванням  принципу справедливого географічного  представництва п'яти регіонів (районів): Азії, Африки, Латинської Америки, Західної Європи (включаючи Канаду, Австралію  і Нову Зеландію) і Східної Європи. 
Спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН можуть скликатися за будь-якого питання на вимогу Ради Безпеки протягом 15 днів з дня отримання такої вимоги Генеральним секретарем ООН або більшості членів ООН. До кінця 2006 року було скликано близько 30 спеціальних сесій з питань, що стосуються більшості держав світу: з прав людини, охорони навколишнього середовища, боротьбі з наркотиками і ін 
Надзвичайні спеціальні сесії можуть скликатися на вимогу Ради Безпеки ООН або більшості держав-членів ООН протягом 24 годин після отримання такої вимоги Генеральним секретарем ООН. 
Рада Безпеки ООН. 
Несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки; її рішенням зобов'язані підкорятися всі члени ООН. П'ять постійних членів Ради Безпеки (Російська Федерація, США, Великобританія, Франція, Китай) мають право вето.   
Рада Безпеки складається з 15 членів: п'ять членів Ради - постійні (Росія, США, Великобританія, Франція і Китай), решта десять членів (по термінології Статуту - «не постійні») обираються до Ради відповідно до процедури, передбаченої Статутом [10, c. 129]. 
Секретаріат ООН 
Це міжнародний персонал, що працює в установах по всьому світу і виконує різноманітну повсякденну роботу Організації. Він обслуговує інші головні органи Організації Об'єднаних Націй і здійснює прийняті ними програми та політичні установки. Підрозділи Секретаріату знаходяться в Центральних установах ООН у Нью-Йорку і в інших місцях розташування Центральних установ органів ООН, найбільшими з яких є відділення ООН в Женеві та Відні. 
Секретаріат ООН забезпечує роботу органів ООН, здійснює опублікування та розповсюдження матеріалів ООН, зберігання архівів, проводить реєстрацію та видання міжнародних договорів держав - членів ООН.

Секретаріат очолює Генеральний секретар ООН. 
Генеральний секретар ООН 
На чолі Секретаріату стоїть Генеральний секретар, який призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки терміном на 5 років з можливістю переобрання на новий термін. 
У теперішній час діє джентльменська угоду, за якою громадянин країни постійного члена Ради Безпеки ООН не може бути Генеральним секретарем ООН [12, c. 142]. 
Міжнародний суд ООН 
Головний судовий орган ООН. Суд складається з 15 незалежних суддів, що діють в особистій якості і не є представниками держави. Вони не можуть присвячувати себе ніякому іншому заняттю професійного характеру. При виконанні судових обов'язків члени Суду користуються дипломатичними привілеями та імунітетами. 
Стороною справи даного Суду може бути тільки держава, а юридичні та фізичні особи звертатися в Суд не в праві. 
Економічна і соціальна рада ООН. 
Здійснює функції ООН у сфері економічного і соціального міжнародного співробітництва. Складається з 6 регіональних комісій [5, c. 55]: 
- Європейська економічна комісія (ЄЕК) 
- Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) 
- Економічна і соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА) 
- Економічна комісія для Африки (ЕКА) 
- Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) 
- Економічна комісія для Північної Америки (Екса) 
Рада з опіки ООН 
Рада з Опіки призупинила свою роботу 1 листопада 1994 року після того, як залишилася остання підопічна територія ООН, Палау, набула 1 жовтня 1994 незалежність. За допомогою резолюції, прийнятої 25 травня 1994 року, Рада внесла у свої правила процедури поправки, що передбачають скасування зобов'язання про проведення щорічних засідань, і погодився збиратися в міру необхідності за своїм рішенням або рішенням свого Голови, або на прохання більшості своїх членів чи Генеральної Асамблеї, або Ради Безпеки. 
Спеціалізовані установи ООН

Відповідно до Статуту  ООН, головний орган ООН може засновувати  різні допоміжні органи для виконання  своїх обов'язків. Найвідомішими з них є: Світовий банк, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), ЮНЕСКО. 
У вересні 2000 року на Генеральній Асамблеї ООН (Саміті тисячоліття) була прийнята «Декларація тисячоліття», яку підписали представники 189 країн, у тому числі 147 глав держав. У декларації висловлюється заклопотаність проблемами безпеки подальшого розвитку світу і зізнається, що прогрес може бути досягнутий тільки на основі принципів сталого розвитку при економічному зростанні, сфальцьованому на вирішення проблеми бідності та забезпеченні прав людини. Було виділено кілька основних взаємопов'язаних цілей розвитку, що стоять на порядку денному розвитку світу, які в подальшому отримали назву «Цілі розвитку тисячоліття» [2, c. 64]. 
Лідери країн домовилися про встановлення конкретних цілей і боротьбі з бідністю, голодом, хворобами, неписьменністю, погіршенням стану навколишнього середовища та дискримінацією щодо жінок. І всі країни-члени ООН - 191 держава - взяли на себе зобов'язання досягти цих цілей до 2015 року. 
      Для відстеження прогресу в досягненні 8 основних цілей на глобальному, національному та місцевому рівнях було поставлено 18 більш конкретних завдань і відібрано 48 показників для оцінки успішності їх вирішення.Починаючи з липня 2002 року, Генеральний секретар ООН вже чотири рази доповідав світової громадськості про хід здійснення «Декларації тисячоліття».Цілі в галузі розвитку, сформульовані в Декларації тисячоліття, визначають для всіх підрозділів системи ООН рамки, в межах яких вони будуть послідовно і спільно досягати спільної мети. ООН володіє унікальною можливістю забезпечувати різним країнам доступ до знань і ресурсів і сприяти координації більш широкомасштабної роботи на рівні країн. Прогрес у досягненні цілей, сформульованих в Декларації тисячоліття, в світі в цілому очевидний, однак цей процес йде нерівно і занадто повільно.Значному більшості країн вдасться вирішити поставлені завдання тільки за умови, якщо вони отримають значну підтримку ззовні - у формі інформаційно-пропагандистської роботи, спеціальних знань і ресурсів.Головне завдання, що стоїть перед світовим співтовариством - як розвиненими, так і країнами, що розвиваються, - полягає вмобілізації фінансової підтримки і політичної волі, активізації зусиль урядів, зміні пріоритетів та політики розвитку, створенні потенціалу та залученніпартнерів з громадянського суспільства та приватного сектора [2, c. 79].

2 ПИТАННЯ РЕФОРМИ МИРОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ООН, РАДИ БЕЗПЕКИ ТА ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН

 
 
        У ст.1 Статуту ООН закріплені чотири найважливіші цілі. Вони сформульовані універсально, на всі часи, але конкретні завдання, які в наші дні вирішує ООН, вимагають підвищення ефективності її діяльності, змін у структурі та апараті, інших підходів до фінансування і контролю за витрачанням коштів. 
Еволюція Організації Об'єднаних Націй йшла постійно з моменту її створення в 1945 році, але цілеспрямований процес реформування розпочався тільки у 1997 році з доповіді Генерального секретаря «Оновлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи». У першій частині доповіді міститься тематичний огляд основних елементів реформи, а в другій частині - більш докладний опис всього комплексу заходів по реформі, в тому числі конкретні пропозиції та рекомендації [4, c. 15]. 
8 вересня 2000 Генеральною Асамблеєю був прийнятий знаковий документ - «Декларацію тисячоліття ООН». У ньому держави відзначили цінності і принципи, які повинні бути фундаментальними в XXI столітті. Але найголовніше, були згруповані за чотирма основними блокам конкретні завдання, щодо яких держави «сповнені рішучості». 
Дана декларація задала вектор для подальшого перетворення системи та діяльності ООН, тому що конкретні завдання дозволяють виробити реальні ініціативи для підвищення ефективності. Це знайшло своє відображення в доповіді Генерального секретаря «Зміцнення Організації Об'єднаних Націй: програма подальших перетворень» і створенні Групи високого рівня для підготовки доповіді по загрозам, викликам та змінам, робота над яким була закінчена в грудні 2004 року [4, c. 16]. 
Дана доповідь стала однією з найбільш опрацьованих і конкретних за весь час цілеспрямованого реформування ООН. Вона містила 101 рекомендацію, безпосередньо пов'язану з діяльністю та структурою організації, і ряд заходів з підвищення ефективності. 
У 1997 році Генеральним Секретарем був запропонований План реформ, який був схвалений Генеральною Асамблеєю в своїй резолюції 52/12. У вищевказаному документі були сформульовані основні принципи і напрями реформи ООН. 
Активна робота по втіленню Плану реформ в життя почалося в 1998 році.Був створений Департамент з роззброєння і введена посада першого заступника Генерального Секретаря. Ця робота продовжується і в 1999-2000 роках.

Так в 2000 році виходить Доповідь Групи по операціях Організації  Об'єднаних Націй на користь миру («Доповідь Брахімі»), в якому  рекомендовані корінні зміни, що стосуються стратегії і доктрини миротворчості та операцій з підтримки миру. 
У 2002 році пропонується другий пакет реформ в «Програмі подальших перетворень». В якій викладені питання, що стосуються захисту прав людини, проведення діяльності ООН і т.д [8, c. 17]. 
У 2004 році Головне контрольно-фінансове управління Сполучених Штатів Америки публікує всеосяжний огляд ходу здійснення реформ в Організації Об'єднаних Націй, згідно з яким 85 відсотків заходів, намічених у пакетах реформ 1997 року і 2002 року, здійснено або повністю, або частково. Також опублікована доповідь Групи високого рівня по загрозам, викликам та змінам «« Більш безпечний світ: наша спільна відповідальність ». У даному доповіді були оцінені загрози міжнародному миру та безпеки, проаналізовано, як існуючі стратегії та інститути показали себе в справі надання протидії цим загрозам, та внесені рекомендації щодо зміцнення Організації Об'єднаних Націй, з тим, щоб вона могла забезпечити колективну безпеку для всіх в XXI столітті . 
Так в даному доповіді були запропоновані дві моделі реформування Ради Безпеки ООН [8, c. 19]. 
Модель «A» передбачає шість нових постійних місць, але ніякого додаткового права вето, і три нових непостійних місця на дворічний термін, які будуть розподілятися між основними регіональними зонами .

Модель «B» не передбачає ніяких нових постійних місць, але передбачає створення нової категорії у вигляді восьми місць на чотирирічний поновлюваний термін і одного нового непостійного місця на дворічний (і непоновлюваний) термін, які будуть розподілятися між основними регіональними зонами.

      Також в даній доповіді вказано анахронічний характер права вето. І зазначено що будь-які пропозиції щодо реформи ООН і зокрема Ради Безпеки не повинні порушувати питання про розширення права вето. Пропонується впровадити процес «індикативного голосування», за яким члени Ради Безпеки можуть зажадати в рамках попереднього голосування по резолюціям публічної вказівки своїх позицій з цих питань. Але в теж час таке голосування не несе обов'язкової сили. 
Особливо зазначено, що не всі делегації представлені в Раді мають можливість звернутися до грамотної консультативної допомоги у військових питаннях. А також рекомендується розширити можливості звернення таких делегацій до допомоги Військового радника Генерального Секретаря і його співробітників у світлі необхідності прийняття рішень з військових питань. 
Це один з безлічі запропонованих схем реформи ООН.В історії ООН останніх десятиліть спроби здійснити реформи операцій ООН з підтримання миру, включаючи удосконалення їх мандатів і механізмів, робилися неодноразово. На початок XXI століття в керівництві Секретаріату ООН все більше визрівала потреба в узагальненні досвіду операцій ООН з підтримання миру з метою підвищення ефективності роботи ООН на цьому найважливішим напрямку її діяльності. У березні 2000 р. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан зібрав групу міжнародних експертів і доручив їй проаналізувати операції ООН з підтримання миру з метою встановити, «де і коли такі операції можуть бути найбільш ефективними і як їх можна поліпшити». Групу очолив колишній міністр закордонних справ Алжиру Лах-дар Брахімі, багато років працював радником Кофі Аннана [6, c. 149].

У доповіді Групи  по операціях ООН на користь миру («доповіді Брахімі») 1011 містилися  важливі рекомендації щодо мінімальних  вимог, дотримання яких необхідне для  успішного проведення операцій ООН  з підтримання миру. До числа таких вимог було віднесено чіткий і конкретний мандат, згода сторін у конфлікті на проведення операцій та наявність адекватних ресурсів, достатніх як для ефективного виконання мандата, так і для стримування тих сил, які могли б перешкоджати його здійсненню. 
На основі доповіді були прийняті заходи по зміцненню керівництва операціями ООН. Департаменту по операціях ООН з підтримання миру (ДОПМ) Секретаріату ООН було дозволено розширити свої штати в центральних установах ООН для підтримки польових місій. У 2008 р. на базі ДОПМ було створено два нових підрозділи: одне з колишньою назвою, інше - Департамент підтримки польових операцій. В рамках ДОПМ була створена Група з передової практики миротворчої діяльності, якій доручалося аналізувати досвід операцій і забезпечувати його застосування на місцях, планувати програми роззброєння, демобілізації і реінтеграції (РДР), розробляти методи охорони правопорядку та вирішення ряду інших завдань.База матеріально-технічного постачання ДОПМ в Бріндізі (Італія) отримала фінансові кошти для закупівлі стратегічних запасів, необхідних для розгортання місій. В цілому, згідно з оцінками, що містяться в численних виступах Генерального секретаря ООН, реалізація запропонованих в доповіді Брахімі заходів істотно поліпшила систему планування, розгортання і забезпечення операцій ООН з підтримання миру [6, c. 151]. 
У доповіді Генерального секретаря про роботу ООН в 2006 році, як і в багатьох інших документах, випущених від його імені, визнавалися разом з тим великі прорахунки і недоліки в проведенні операцій ООН з підтримання миру за останні роки, а також наявність гострих проблемних питань, пов'язаних з їх діяльністю. У зв'язку з цим зверталася увага на «непродумане» виведення військ ООН зі Сьєрра-Леоне в грудні 2005 року і з Тимор-Лешті - в травні 2005 р., наслідок -відновилення «заворушеннь», повернення «блакитних касок» у ці країни. У Гаїті та Ліберії в 90-ті роки ООН також довелося проводити нові миротворчі операції притому з більш широкими, ніж раніше, мандатами. Висловлювали жаль з приводу того, що уряд Судану так і не схвалив проведення операцій ООН в Дарфурі. Залучалося особливу увагу до питань сексуальної експлуатації та наруги з боку миротворців ООН щодо місцевого населення і до випадків торгівлі людьми, в яких деякі з них були замішані. Гучний скандал вибухнув в ООН у зв'язку з непривабливою аферою ряду вищих чиновників ООН, а також сина Генерального секретаря ООН, звинувачених в корупції при здійсненні програми ООН в Іраку «Нафта в обмін на продовольство» [9, c. 95]. 
Що стосується проблемних питань, пов'язаних з діяльністю операцій ООН з підтримання миру, то називалися брак коштів, небажання «розвинених країн» надсилати свої контингенти в далекі країни, хронічна нестача кваліфікованих кадрів, невизначеність і неясність мандатів Ради Безпеки ООН на багато операцій, нерозуміння місцевим населенням характеру завдань, що стоять перед «блакитними касками» і т. п. 
І при всьому цьому - майже повне утримання від оцінок реальної політики імперіалістичних держав у кризових ситуаціях в різних регіонах світу.Начебто ця політика не має жодного відношення до «миротворчої діяльності» ООН! Годі й говорити про те, що в офіційній літопису історії операцій ООН з підтримання миру немає місця скільки об'єктивної оцінки політичних сил та їхніх лідерів, які виступають на арені тих чи інших конфліктів. Як правило, використовуються західні шаблони і кліше: суспільство поділяється на демократів з одного боку, бандитів і терористів - з іншого. Зрозуміло, що при такому підході сама постановка питання про чіткості і ясності мандатів операцій ООН стає безпредметною. 
На цьому тлі почастішали в останні роки спроби керівництва операціями ООН з підтримання миру на всіх рівнях використовувати переважно силові варіанти вирішення проблем, не рахуючись з положеннями Статуту ООН, що відображає загальну тенденцію до такого роду діям з боку імперіалістичних держав. При цьому, як правило, мова йде про використання «блакитних касок» в політиці, спрямованої на повалення неугодних імперіалізму режимів і ліквідацію лідерів визвольних рухів під надуманим приводом боротьби проти міжнародного тероризму [9, c.102]. 
Таким чином, важливо зауважити, що необхідність проведення реформи ООН давно обговорюється і дійсно вимагає її реалізації в найближчому майбутньому для успішної роботи ООН. Світ розвивається стрімко і якщо світове співтовариство дійсно прагнути зробити Організацію Об'єднаний націй сильною і ефективною, здатною вирішувати будь-які проблеми світу, то воно має поставити цінність світу над сьогохвилинними інтересами країн.

                     3 .ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РЕФОРМУВАННЯ ООН 
 
В даний час в процесі реформування ООН склався блок з декількох проблем [10, c. 56]: 
1. Недолік показності щодо країн, що розвиваються. Країни «Півдня», у них відсутні матеріальні засоби для підтримки функціонування ООН і можливості впливати на Раду Безпеки ООН, тому країни, що розвиваються роблять ставку на обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки. Ці країни висувають вимоги більшої участі в процесі прийняття рішень ООН, розширення числа постійних і до 11 країн на основі дотримання принципу рівного географічного представництва, всього Рада Безпеки повинна складатися з 26 країн. 
2. Привілейоване становище постійних членів Ради Безпеки. Країни регіонального значення такі, як Італія, Іспанія, Туреччина, Малайзія і деякі скандинавські та латиноамериканські, об'єднані в так званий «кавовий клуб», хочуть формалізувати свій статус, шляхом скасування заборони на переобрання «напівпостійного» членства в ньому. Високорозвинені країни, Німеччина і Японія, а також представники всіх трьох регіональних груп світу, що розвивається (Індія, Пакистан та Індонезія в Азії, ПАР, Єгипет і Нігерія в Африці і Бразилія, Аргентина та Мексика в Латинській Америці), претендують на звання постійних членів СБ Нарешті, п'ять діючих постійних членів Ради єдині в прагненні зберегти свій нинішній статус, включаючи право вето, 
3. Тенденція до створення однополярної структури світу при домінуванні США. США завжди активно виступали за реформу ООН для збільшення числа своїх союзників в організації. Вашингтон ще в 70-і роки висунув ідею «квікфікс» включення в СБ Німеччини та Японії на правах постійних членів.Це збільшило б кількість союзників американців в Радбезі і одночасно знизило б розмір внесків США в бюджет ООН, невиплата яких стала головною фінансовою проблемою Організації. У 90-ті роки під тиском розвиваються Вашингтон змінює «квікфікс» на формулу «2 +3» (Японія і Німеччина, плюс по одній країні від кожного регіону світу, що розвивається).У 2000 р. адміністрація Клінтона погодилася на розширення СБ до кількості більше 23 членів. Спочатку, виходячи із зобов'язань, даних Японії та Німеччини Б. Єльциним, підтримувалися тільки ці дві кандидатури. Згодом позиція Росії полягала в тому, що СБ має включати як промислово розвинені, так і країни, що розвиваються. Число членів розширеного СБ, на думку Росії, не має перевищувати 20-21. 
4. Необхідність вирішення проблеми фінансової кризи Організації з єдиним виходом наданням багатим економічно розвиненим країнам статусу постійних або «напівпостійних» членів Ради Безпеки. 
В даний час Рада Безпеки ООН складається з 15 членів. П'ятеро з них - Великобританія, КНР, Росія, США і Франція - постійні, інші десять змінюються раз на два роки за принципом регіонального представництва.Останні обираються Генеральною Асамблеєю ООН, але висування в кандидати відбувається за регіональними групами, причому обиратися на два терміни поспіль непостійний член Ради Безпеки не може. 
Рада Безпеки ООН є єдиним органом ООН, рішення (резолюції) якого обов'язкові для всіх членів ООН. Рішення всіх інших органів, включаючи Генеральну Асамблею, носять лише рекомендаційний характер. Для прийняття рішення Ради Безпеки по суті питання потрібно дев'ять голосів, проте кожен з постійних членів Ради Безпеки володіє правом вето: якщо він голосує проти, рішення не приймається [6, c. 210]. 
Статут ООН покладає на Раду Безпеки основну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки і наділяє його такими функціями [7, c. 109]: 
- розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, яка може привести до міжнародних чвар; 
- виносити рекомендації щодо методів врегулювання зазначених спорів або умов їхнього дозволу; 
- виробляти визначення існування загрози миру або акту агресії і виносити рекомендації про необхідні заходи; 
- з метою попередження або припинення агресії закликати членів ООН до здійснення економічних санкцій та інших заходів, не пов'язаних із застосуванням сили; 
- робити військові дії проти агресора; 
- виносити рекомендації щодо прийому нових членів та умов, на яких держави можуть стати учасниками Статуту Міжнародного суду; 
- здійснювати функції ООН з опіки; 
- рекомендувати Генеральній Асамблеї кандидатуру на пост генерального секретаря; 
- вибирати суддів Міжнародного суду.

 В даний час дискусії про реформування ООН йдуть по декількох векторах: 
- розширення Ради Безпеки ООН; 
- право вето; 
- трансформація. 
Розглянемо дані вектора більш докладно. 
1. Розширення Ради Безпеки ООН. Директор Інституту США і Канади Сергій Рогов вважає реорганізацію СБ ООН більш значним і нагальним кроком, ніж задоволення потреб окремих країн і вдосконалення регіонального представництва - це облік основних реалій світової політики та економіки, кардинально змінилися за десятиліття існування організації: «ООН, на відміну від Ліги Націй, визнавала, що всі держави є рівними, але деякі - «рівніші». Що і записано у вигляді права вето постійних членів Ради Безпеки - Великобританія, Франція, США, Китай, СРСР, а останні 15 років Росія. Це був список великих держав на 1945 рік, оскільки інші великі держави - Німеччина, Італія, Японія - колишні ворогами антифашистської коаліції, були позбавлені будь-яких прав. Сьогодні, 60 років потому, стає ясно, що список головних гравців світової політики та світової економіки застарів. Він є неповним і це означає, що ідея постійних членів Ради Безпеки з правом вето виявляється неефективною »[6, c. 154]. 
Так само вважає колишній міністр закордонних справ і колишній голова уряду Росії Євген Примаков. У липні 2009 року в тому ж дусі висловився прем'єр-міністр Індії Манмохан Сінгх: «Дворівнева система членства, в якій право вето є у п'яти постійних членів, тобто країн, що перемогли у Другій світовій війні, це очевидний анахронізм». 
На цей анахронізм вказували й інші державні діячі - наприклад, президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва, посол Німеччини в Росії Ульріх Бранденбург та ін Аналогічної позиції дотримується президент Інституту стратегічних оцінок Олександр Коновалов: «Нинішня інституційна структура ООН визначалася ситуацією, що склалася в світі після Другої світової війни.Після цього світ дуже змінився - зросли гігантські економіки, у тому числі японська, бразильська, індійська. Тому, структура Ради Безпеки ООН - п'ять постійних членів ради, а також тимчасові, мінливі на ротаційній основі, не можуть дати повну картину світової громадської думки »[6, c. 159].

Однак ситуацію, в якій всі  члени ООН мають рівні повноваження, Коновалов не вважає реалістичною: «Кількість держав, які хотіли б, щоб їх голос був вирішальним, практично дорівнює всім членам ООН, а от кількість країн, які можуть взяти на себе відповідальність і мають для цього достатньо економічних і військових сил, кількість таких країн можна перерахувати по пальцях ». 
У концепції розширення Ради Безпеки ООН є і опоненти. Так, в березні 2003 року офіційний представник міністерства закордонних справ КНР Кун Цюань заявив, що реформувати Раду Безпеки ще рано, хоча і визнав, що зміни, що відбулися за півстоліття після створення ООН, вимагають реформ в цій організації. Він визначив головним пріоритетом цих реформ розширення представницьких прав до Ради Безпеки для країн, що розвиваються. 
     Прецедент зміни чисельного складу Ради Безпеки ООН уже був - у 1965 році він був збільшений з 11 до 15. При цьому, однак, не змінилася кількість постійних його членів - їх як і раніше 5, як і було при заснуванні організації. В останні роки обговорюється питання про додавання і нових постійних членів.Основними претендентами на нові постійні місця в СБ ООН вважаються Бразилія, Німеччина, Індія та Японія, які в 2004 році домовилися об'єднати зусилля в цьому напрямку [6, c. 162]. 
Японія була обрана непостійним членом Ради Безпеки на 2005-2006 роки, а наступного разу - на 2009-2010 роки, тому, можливо, тільки статутне вимозі ротації відділяє цю країну від статусу постійного члена де-факто. Про серйозність намірів Японії говорить, зокрема, розмір її внеску в бюджет ООН: за даними на 2005 рік, він становить майже 20% витрат організації.Більше вносять тільки США, а сумарний внесок інших чотирьох постійних членів Ради Безпеки не досягає і 16%. Третім за величиною платником до бюджету ООН є ще один з основних претендентів - Німеччина. 
Пропонувалися два варіанти: або збільшити кількість постійних членів СБ до 11, а непостійних до 13, або створити трирівневу систему, додавши до існуючих типів членів ще один - «полупостоянние» членів, що обираються на 5 років з правом переобрання. Жоден з цих варіантів, однак, не передбачав збільшення кількості членів Ради Безпеки, що володіють правом вето. 
Перший варіант підтримували Великобританія і Франція, а також Афросоюз, хоча обидві ці групи запропонували свої власні варіанти, які так і не вдалося узгодити. Ще одна група країн, що включає Аргентину, Іспанію, Італію, Канаду, Колумбію, Мексику, Пакистан і Південну Корею, підтримувала другий варіант, теж зі своїми поправками. 
Свій варіант пропонували і США - він передбачав менш масштабне розширення і надання постійного статусу тільки Японії, але без права вето. 
Консервативні позиції зайняли також Китай і Росія. У березні 2005 року заступник міністра закордонних справ РФ Юрій Федотов сказав, що обидва запропоновані варіанти «не суперечать нашим підходам», але «максимально широке згоду держав-членів ООН по всіх параметрах реформи Ради Безпеки» є обов'язковою умовою. [59] Влітку того ж рокупостійний представник Росії в ООН Андрій Денисов заявив про «категоричній неприйнятність будь-якого утиску статусу нинішньої« п'ятірки »постійних членів СБ ООН, насамперед інституту права вето» і висловився за залишення СБ компактним органом, інакше постраждає його працездатність. Денисов конкретизував, що розуміється під максимально широким згодою: достатні, згідно зі статутом організації, дві третини голосів Росію не влаштують. Чиновник висловив побоювання, що ці дві третини можуть бути отримані в результаті яких-небудь закулісних переговорів [6, c.179]. 
2. Право вето. Окреме місце в дискусії займає питання про право вето. Ще в 2002 році Мохаммед Альдурі, представник Іраку в Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), і Пулідо Сантана, представник Венесуели в тій же організації, висловилися за перегляд питання про використання цього права в СБ - аж до його скасування. У березні 2009 року постійний представник Італії при ООН Джуліо Терція закликав постійних членів СБ ввести добровільний мораторій на застосування вето, а потім поступово скасувати це право зовсім. На його думку, це право заважає СБ приймати резолюції, коли потрібно його термінове втручання - навіть у тих випадках, коли володар права вето не заявляє про намір його застосувати. У вересні 2009 року скасування права вето зажадали іранський президент Махмуд Ахмадінежад, який назвав його «дискримінаційної привілеєм», і лівійський лідер Муаммар Каддафі. Останній назвав існуючий Рада Безпеки ООН «Радою тероризму» [11, c. 13]. 
Скасування права вето привела б не тільки до перерозподілу повноважень між членами СБ, а й у рамках всієї ООН: Генеральна Асамблея стала б значно більш впливовим органом. Спостерігачі вважають, що це погіршило б зовнішньополітичні позиції Росії, адже право вето вважається важливим зовнішньополітичному важелем. Однак, наприклад, аналітик Центру міжнародної безпеки ІМЕМО РАН Володимир Євсєєв вважає, що така реформа може бути і на користь Росії, оскільки серед постійних членів СБ у Росії немає союзників. 
3. Трансформація і альтернативи ООН. У плані генерального секретаря ООН Кофі Аннана 2004 року по реформуванню організації було запропоновано створити комісію з миробудівництва. У грудні 2005 року така комісія була заснована. Цей орган займається країнами, які пережили збройний конфлікт, і розробляє стратегії їх якнайшвидшого повернення до нормального життя. У тому ж плані пропонувалося скасувати військово-штабної комітет ООН, проти чого виступила Росія. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив: «Цей комітет об'єднує не тільки Росію, але й трьох західних постійних членів Ради Безпеки ООН, а також Китай. І ми не маємо права ігнорувати, а тим більше пропонувати ліквідувати цей механізм, якщо хочемо рухатися до світу, який буде стійкий і стабільний »[11, c. 14]. 
У 2005 році Кофі Аннан вирішив, що ООН потребує власної розвідці. Перші розвідувальні підрозділи організації були створені в Судані. У березні 2005 року директор Інституту США і Канади Сергій Рогов, аналізуючи план Кофі Аннана, відзначав такі фундаментальні напрямки, в яких ООН повинна в XXI столітті грати принципово нову роль. Насамперед, це забезпечення післявоєнного відновлення держав після завершення військової фази конфлікту. 
У серпні 2010 року помічник генсека ООН, начальник управління у справах органів законності та інститутів безпеки департаменту операцій ООН з підтримання миру Дмитро Титов повідомив, що, хоча в даний час в миротворчих операціях ООН переважає військова компонента (з 120 тис. осіб, які беруть у них участь, військовослужбовців - 85 тис., поліцейських - менше 13 тис., а всього в 16 операціях задіяно більше 200 літаків і вертольотів і тисячі одиниць бойової техніки), напрямком реформи ООН в цій галузі є розширення участі поліцейських миротворців: «Зараз все більше зростає роль цивільних компонентів операцій, у тому числі поліцейських (міліцейських) миротворців ... Без їхньої участі не може бути й мови про верховенство права чи демократичному розвитку країни ... в якій розгорнута місія ООН »[6, c. 181]. 
Титов сказав, що військова складова відіграє основну роль на ранньому етапі розгортання миротворчої операції, а потім «пріоритет буде віддаватися світобудівний діяльності, коли по завершенні« гарячої »частини конфлікту миротворцям доводиться одночасно займатися колосальним колом питань - від гуманітарної допомоги до відновлення основ державності». 
Ще один напрямок, який зазначає Сергій Рогов, - економічний розвиток: «Перш за все, мова йде про тих двох третинах людства або 80%, які не потрапили в так званий« золотий мільярд », в першу чергу Африці, яка за останні двадцять років по ряду показників повертається в печерний вік ... Економічний фактор є вирішальним і цим пояснюється пропозицію Аннана про те, щоб витрачати хоча б сім десятих відсотка світового ВВП на допомогу бідним країнам. Стоїть питання - як забезпечити створення такого механізму, якщо врахувати, що гроші сьогодні є не у ООН, а у таких міжнародних інститутів як Всесвітній банк і Міжнародний валютний фонд.Бюджет ВБ І МВФ раз в десять більше, ніж бюджет ООН. Для того, щоб ООН грала роль в економічному розвитку, потрібно змусити СБ і МВФ слідувати принципу «Потрібно ділитися». 
У лютому 2005 року політологи Владислав Іноземцев та Сергій Караганов вважали ймовірним наступний прогноз: ООН наділяється «адекватними владними повноваженнями і силовими структурами», приймається новий статут цієї організації, не передбачає права націй на самовизначення, але містить конкретні вимоги до членів (вони стверджують, що спочатку для ООН планувався саме такий статут), а також визначається процедура виключення з (призупинення членства в) ООН. Потім розвинені країни створюють об'єднані збройні сили, що діють під егідою ООН, але керовані представниками великих держав [9, c. 97]. 
    Альтернативи ООН 
Владислав Іноземцев та Сергій Караганов вважає, що в разі ймовірного, на їхню думку, провалу прогнозованої реформи ООН розвинені країни не будуть дотримуватися прийнятих ООН рішеннь, а створять колективні військові структури і структури безпеки поза її рамок - цілком можливо, на основі блоку НАТО, хоча для цього останній доведеться спочатку розпустити і створити новий військово-політичний союз, не обмежений нинішньої зоною відповідальності: «Це, з одного боку, внесе в систему міжнародних відносин більше визначеності, скоротивши вплив на неї падають і не відбулися країн, і, з іншого боку, вкаже не входять в коаліцію державам на чіткі рамки свободи їх дій по відношенню до власних народів, суміжних країнах та міжнародним нормам ». 
Колишній прем'єр-міністр Казахстану Акежан Кажегельдін ще в 2001 році писав: «Заслуги ООН в минулому не повинні перетворювати цю організацію в« священну корову »... ООН не ідеальна, і це очевидно. Вона не справляється з виконавчими функціями з підтримки миру і безпеки. Так само, як і на Близькому Сході, ООН виявилася безсила на Балканах, в боротьбі з міжнародним тероризмом, в спробах зупинити кривавий етнічний конфлікт у тропічній Африці, який забрав мільйони життів. Вакуум відповідальності довелося заповнювати НАТО і США, іноді - за участю Росії »[6, c. 189]. 
На його думку, пропозиції реформувати НАТО, аж до вступу до нього Росії, доводять, що потреба в дієвому міжнародному механізмі широко усвідомлюється. Однак, вважає Кажегельдін, альтернатива НАТО є - засновниками нової міжнародної організації можуть стати члени «великої вісімки» (G8). Це об'єднання, хоча поки і є неформальним, але серйозно займається тими проблемами, якими повинна займатися ООН, а «ту обставину, що у« велику вісімку "входять, крім членів НАТО, Росія і Японія, робить її вільною від широкого спектру можливих підозр» . Заснувавши нову міжнародну організацію, члени «великої вісімки», на думку Кажегельдін, запросять в неї і інші країни, але тут вже, на відміну від ООН, членство не буде автоматичним - потрібно буде відповідати певним критеріям - демократія, права людини, ринкова економіка. 
Міністр закордонних справ Норвегії Йонас Гар Стьоре теж вважає ООН недостатньо ефективною: «Дилемою ООН є те, що сьогодні Генеральна Асамблея є занадто великою, а Рада Безпеки - занадто малим для того, щоб бути ефективним і репрезентативним». 
Однак рішенням він бачить не «велику вісімку», а «велику двадцятку». 
Ще більш радикально налаштований відомий російський опозиціонер і правозахисник Сергій Ковальов: «Необхідна корінна реформа ООН, або, краще, створення альтернативної організації, де зібрані представники не держав, але джерел влади - народів ... У 1972 році Сахаров запропонував створити в ООН новий Комітет, який складався б не з представників держав, а з міжнародних авторитетів в особистій якості (насамперед, з бездоганною репутацією моральної) ». 
Комітет мав би право приймати до розгляду будь-які проблеми, але ніяких адміністративних, організаційних, інших наслідків його рішення не вабили б.Він мав би лише одну привілей - згадані в його рішеннях уряду зобов'язані публічно розглянути його рекомендації і публічно ж відповісти на них. Іншими словами, такий колективний міжнародний омбудсмен. 
Існують й інші пропозиції та прогнози з приводу того, що може замінити собою ООН, але проти них висуваються і заперечення. Так, президент фонду «Політика» В'ячеслав Ніконов, називаючи ці пропозиції контрпродуктивними, вказує на такі проблеми: «По-перше, хто буде визначати критерії членства?Так, в США зараз визначення «демократія» дуже часто збігається з поняттям «друг Америки» ... Навряд чи Америка захоче залишити своїх авторитарних друзів за порогом Ліги демократій. По-друге, не зрозуміло, як нечисленний клуб самопроголошених демократій буде вирішувати проблеми, які потребують глобальної відповіді: зміни клімату, енергетичної безпеки, нерозповсюдження зброї масового ураження ». 
Отже, в даному розділі були розглянуті основні проблемні питання реформування ООН. В основному, в даний час дискусії про реформу всередині ООН стосуються Ради Безпеки ООН, а також реформування всієї системи ООН, аж до створення альтернативної ООН організації.

                                                    ВИСНОВКИ 
 
У даній роботі була розглянута проблема реформування ООН. Організація Об'єднаних Націй - міжнародна організація, створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку співробітництва між державами. 
Основи її діяльності і структура розроблялися в роки Другої світової війни провідними учасниками антигітлерівської коаліції. Назва «Об'єднані Нації» було вперше використано в Декларації Об'єднаних Націй, підписаній 1 січня 1942 року.Статут ООН був затверджений на Сан-Францизській конференції, що проходила з квітня по червень 1945 року, і підписаний 26 червня 1945 року представниками 51 держави. Дата вступу Статуту в силу (24 жовтня) відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. 
Еволюція Організації Об'єднаних Націй йшла постійно з моменту її створення в 1945 році, але цілеспрямований процес реформування розпочався тільки у 1997 році з доповіді Генерального секретаря «Оновлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи». Так в даному доповіді були запропоновані дві моделі реформування Ради Безпеки ООН. 
Модель «A» передбачає шість нових постійних місць, але ніякого додаткового права вето, і три нових непостійних місця на дворічний термін.Модель «B» не передбачає ніяких нових постійних місць, але передбачає створення нової категорії у вигляді восьми місць на чотирирічний поновлюваний термін і одного нового непостійного місця на дворічний (і непоновлюваний) термін. 
В даний час в процесі реформування ООН склався блок з кількох проблем: 
1. Недолік показності щодо країн, що розвиваються. 
2. Привілейоване становище постійних членів Ради Безпеки. 
3. Тенденція до створення однополярної структури світу при домінуванні США. 
4. Необхідність вирішення проблеми фінансової кризи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бжезинский  З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические  императивы. – М.: Международные отношения, 2008. – 329 с.
2. Бутрос Гали Б. Непокоренная Организация Объединенных Наций: история отношений между ООН и США. М.Инфра, 2010. – 329 с.
3. Бутрос Гали Б. Повестка дня для мира. Превентивная дипломатия, миротворчество и поддержание мира. Доклад Генерального секретаря ООН. Нью-Йорк, 2007.
4. Быкова Е.В. Военно-политические конфликты современности и возможные пути их правового разрешения / Е.В. Быкова // Военно-юридический журнал. – 2011. - № 2. – С. 15-22.
5. Валеев Р.М. Международное право. Особенная часть. Учебник для вузов / Р.М. Валеев, Г.И. Курдюков; под ред. Р.М. Валеева – М.: Статут, 2010. – 369 с.
6. Говердовская Т.Н. Реформа Совета Безопасности ООН. Значение реформирования для поддержания международного мира и безопасности / Т.Н. Говердовская. М.: ИНФРА-М, 2011. – 376 с.
7. Грум Дж. Растущее многообразие международных факторов / Международные отношения: социологические подходы // Под ред. проф. П.А.Цыганкова. - М.: Гардарика, 2008. - С. 222-239.
8. Задохин А.Н. Реформа ООН: мифы и реальность / А.Н. Задохин // Некоммерческое партнерство Научно-информационное агентство «Наследие отечества». – 2006. № 5. – С. 15- 25.
9. Заемский В.Ф. ООН и миротворчество / В.Ф. Заемский. – М.: Международные отношения, 2008. – 312 с.
10. Заемский В.Ф. Кому нужна реформа ООН: в интересах всех и каждого / В.Ф. Заемский. – М.: Международные отношения, 2011. – 541 с.
11. Карташкин В.А. Пакты о правах человека и реформирование правозащитного механизма ООН. К 40-летию принятия Пактов /В.А. Карташки, М.В. Поджидаева // Юрист-международник. – 2007. - № 3. – С. 2 – 19.
12. Мировая политика: проблемы теории и практики / под ред. П.А. Цыганкова, Д.М. Фельдмана. – М.: Издательство Московского Университета, 2007. – 542 с.
13. Торкунов А.В. Современные международные отношения / Под ред. А.В. Торкунова М.: РОССПЭН, 2010. – 378 с.