Проблема проведення корекційно – розвивальної роботи

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                            2

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК  КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК НАУКИ                                                                         4

1. Історія виникнення корекційної педагогіки                             4         
2. Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні        6

РОЗДІЛ 2.  УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ КОРЕКЦІЙНО – РОЗВИВАЛЬНОЇ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ                              13

2.1 Корекційно – розвивальна робота в інклюзивному класі           13

      2.2. Корекційна робота як специфіка професійної діяльності педагога   18

ВИСНОВКИ                                                                                                    26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                    28

ВСТУП

Проблема проведення корекційно – розвивальної роботи в умовах інклюзивного навчання актуальна протягом кількох століть, але й до сьогодні залишається відкритою. Для всіх країн першочерговими є завдання підвищення якості психолого-педагогічної допомоги означеної категорії дітей, створення служб раннього виявлення і ранньої допомоги, забезпечення інклюзивної та корекційної освіти, організація і підготовка спеціалістів, які будуть працювати в нових умовах і в новій системі цінностей.

Актуалізація теми: зараз існує дуже багато суперечностей  щодо навчання та виховання аномальних дітей. Робота вчителів присвячена саме цим проблемам, які, на мою думку, є дуже важливими для того, щоб вирішити ті суперечності, які існують в сучасній педагогіці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 року      № 872 затверджений Інструктивно – методичний лист «Організація навчально – виховного процесу в умовах інклюзивного навчання». У ньому зазначається, що інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їхнього навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно зорієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально – пізнавальної діяльності таких дітей.

Мета дослідження: встановити особливості проведення корекційно – розвивальної роботи вчителя в інклюзивному класі.

Об’єкт дослідження: корекційно – розвивальна робота як складова інклюзивного навчання.

Предмет дослідження: умови та особливості корекційної роботи педагога в інклюзивному класі.

Завдання дослідження:

• Визначити сутність педагогічної корекції .
• Дослідити психологічні механізми корекційної роботи.
• Проаналізувати процес корекції порушень пізнавальної діяльності у молодших школярів з вадами інтелекту.
• Визначити допоміжні засоби уроку для розв’язання корекційно – розвиткових завдань.
• Описати роботу вчителя початкової школи з розумово відсталими дітьми.
• Проаналізувати індивідуальний підхід до учнів початкової школи з вадами інтелекту, як засіб та основна умова реалізації корекційної роботи.

Останнім часом характерним для освіти є застосування сучасних технологій, які сприяють індивідуалізації навчання,діалоговій взаємодії між вчителем і учнем. Лише за таких умов можна досягти основних цілей в системі навчання. Їх значущість полягає у спрямуванні навчального процесу на розвиток кожного учня індивідуально.

РОЗДІЛ 1

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК  КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК НАУКИ

1. Історія виникнення корекційної педагогіки

          Історія становлення та розвитку корекційної педагогіки як самостійної галузі наукового знання надзвичайно нетривала. За роки вивчення аномальних дітей, виявлення природи і сутності їх відхилень, організації корекційної роботи з ними сформувалася струнка система наукових знань про аномальні дітях та історії розвитку спеціальних освітніх установ для дітей з вадами у розвитку і поведінці. Досвід вивчення теорії та практики корекційної роботи охоплює не тільки галузі спеціальних дефектологических знань в області сурдопедагогіки (Н.М. Назарова) або історії вивчення, виховання і навчання розумово відсталих дітей (Х.С. Замський), а й історію становлення та розвитку виховання важковиховуваних дітей (A.B Гаврилін). Важливими завданнями курсу корекційної педагогіки є вивчення історії становлення та розвитку корекційно-педагогічної діяльності з дітьми та підлітками з відхиленнями у розвитку та девіаціями в поведінці, виявлення провідних тенденцій в попередженні та подоланні відхилень у розвитку і поведінці дитини.

Перші згадки про людей з грубими фізичними та розумовими порушеннями містяться в законодавчих документах античного світу. З точки зору закону, влади і суспільства в цілому, особи з вираженими дефектами не рахувалися повноцінними громадянами і прирівнювалися у статусі до рабів і тваринам. Діти, що народилися з грубими вадами, приречені на смерть. Закон, сформульований Аристотелем в його «Політиці», говорить: «Нехай у силі буде той закон, що жодного каліки-дитину годувати не слід».

Істотно змінюється погляд на людей з відхиленнями в розвитку і на їх положення в суспільстві лише з поширенням у більшості країн Європи християнської релігії. Можна спостерігати як відбувається становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблеми допомоги через осмислення найважливіших християнських догматів про милосердя.  Факти милосердного ставлення до «убогим» представляли своєрідний громадський благодійний інститут, де на практиці реалізовувалися ідеї допомоги нужденним, але водночас у суспільстві зростало і число релігійних упереджень і забобонних побоювань.

Знадобилося більше двох тисяч років для усвідомлення необхідності піклування людей з відхиленнями розвитку і визнання їх права на існування.  Вперше висловлюється думка про те, що призначення суспільства полягає не стільки в подачі милостині, організації притулків для калік і хворих, скільки в можливості дати їм елементарну освіту і виховати в них «моральність» і «благочестя».

«Чи можна, - пише Я.А. Коменський, - долучити до утворення глухих, сліпих і відсталих дітей, яким органічний недолік заважає сприймати світ? Відповідь: з людського освіти не виключається нічого, крім хіба що нелюдини ».

Поворот в державній політиці та суспільній свідомості, обумовлений становленням нового, більш гуманного і демократичного погляду на цивільні права осіб з відхиленнями у розвитку, був підготовлений ідеями французьких просвітителів (Ж.-Ж. Руссо, Ф. Вольтер, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро) і прийнятої в 1793 р. французьким Конвентом «Декларацією прав людини».

Незважаючи на ряд істотних відмінностей (законодавчих, фінансових, кадрових, концептуальних) всі національні системи складалися в Західній Європі в порівнянні історичні терміни. На зміну форм організації соціальної допомоги дітям з відхиленнями у розвитку мала значний вплив і еволюція гуманістичних суспільних тенденцій. Якщо в епоху Я.А. Коменського вищим проявом гуманізму визнавалося рівне для всіх дітей право на навчання, то в XIX столітті все більше визнання завойовує гуманістична концепція користі, згідно з якою діти з порушеннями розвитку, отримавши спеціальну освіту, не тільки не будуть тягарем суспільству, а й стануть його корисними соціально активними членами.

Лібералізм XIX століття як соціально-політичний світогляд представлений різними концепціями, і його не можна розглянути у вигляді цілісної теорії. Однак можна говорити про те, що основний постулат даного світогляду був пов'язаний з питаннями відповідальності і обов'язку держави перед особистістю за неможливість надати всі умови для її нормального існування. Питання про «правильну» соціальної допомоги пов'язані з відносинами державних інститутів соціального захисту з приватною благодійною діяльністю. Однозначних підходів тут не існувало, разом з тим дискусії про роль держави та приватної благодійності оформляють певну систему «права особи на допомогу» засобами відкритого піклування і реалізацію цільових програм освіти і соціального виховання через структури муніципалітетів .

Корекційна педагогіка як одна з галузей педагогічної науки тісно взаємопов'язана з усім блоком психолого-педагогічних і спеціальних дисциплін. Корекція, будучи складовою частиною єдиного педагогічного процесу, спираючись на нього, має найтісніший взаємозв'язок із загальною педагогікою, визначальною цілі, завдання, зміст, форми і методи навчання та виховання підростаючого покоління, різнобічний розвиток особистості дитини.

1.2. Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні

Докорінне реформування й удосконалення національної системи освіти, що відбувається внаслідок високої динамічності соціально-економічних процесів і трансформацій в Україні, потребує безперервного оновлення теоретико-методологічного підґрунтя цієї галузі. Не є виключенням у цьому контексті й корекційна освіта, пошуки нової парадигми якої мають відображення у розвитку її науково-практичної основи – корекційної педагогіки.

Становлення нової стратегії розвитку останньої пов'язано також  і зі змінами соціально-психологічного та соціально-економічного ставлення до самого об'єкта відповідної соціальної політики – інвалідів, нового розуміння поняття «інвалідність», із застосуванням нової моделі інвалідності.

Для розуміння суті суспільної еволюції підходів до проблеми інвалідності та соціальної реабілітації інвалідів коротко нагадаємо історію цього питання.

В аграрних та індустріальних суспільствах інвалідність розглядається в контексті економічної утилітаризацїї людини, її соціальної корисності. Тут «працює» економічна модель інвалідності, або, як прийнято говорити, модель функціональної обмеженості, яка описує нібито неповноцінність і нездатність особистості виконувати ті чи інші функції, приписані суспільством.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком так званої медичної, чи адміністративної, моделі інвалідності. У цьому випадку інвалідність сприймається як особиста патологія людини, а всі її проблеми – наслідок цієї патології. Тобто обмежені можливості індивіда розглядаються у контексті взаємозв'язку між окремою людиною та її хворобою. Всі проблеми інваліда – наслідок патології здоров'я. Він має пристосовуватися до світу «нормальних» людей. І тоді завданням соціальної реабілітації є адаптація інвалідів у суспільство здорових людей, а основним її змістом – забезпечення соціального захисту, який органи влади, до речі, розуміють досить обмежено. Відповідну соціальну політику, такі підходи у сучасній науковій літературі позначають терміном «disabilism» – «інвалідизм» за аналогією з «расизмом», оскільки вона призводить до дискримінації людей з обмеженими фізичними, сенсорними та ментальними можливостями і ставлення до них суспільства як до неповноцінних.

Моделі, що описано, тривалий час панували при формуванні й реалізації соціальної політики щодо інвалідів. Тільки наприкінці 60-х років світова громадська думка починає кардинально змінюватися стосовно проблем людей з обмеженими функціями здоров'я. Загальносвітові тенденції охоплювали усвідомлення необхідності надання інвалідам рівних можливостей і прав зі здоровими людьми, інтеграції їх у життя всього суспільства.

Корекційна педагогіка (спеціальна педагогіка, або дефектологія) позиціонується у науці як складова педагогіки, в колі проблематики якої – педагогічне дослідження і різноманітна педагогічна допомога особам, у тому числі дітям, котрі мають певні фізичні та ментальні вади або специфічні проблеми в сенсорній, інтелектуальній, моторній, емоційній сферах, сфері соціальної та соціально-психологічної взаємодії тощо.

Але ця галузь педагогіки до цього часу обмежувалася, по-перше, вихованням і навчанням дітей дошкільного та шкільного віку; по-друге, питаннями навчання інвалідів із вузькими нозологіями: тифлопедагогіка – інвалідів за зором, сурдопедагогіка – інвалідів за слухом, олігофренопедагогіка – розумово відсталих учнів. Вона не охоплювала людей з іншими вадами здоров'я; громадян, які набули інвалідність у дорослому віці; інвалідів із дитинства (після шкільного віку). Це означає, що вища та професійна освіта залишилася поза увагою дефектології. Водночас практиці бракує універсальних, системних, фундаментальних теоретичних розробок і обґрунтувань у галузі професійної освіти та професійної реабілітації людей з особливими потребами.

Відтак актуальною є побудова теоретичних і методологічних підвалин освіти людей з інвалідністю будь-якого віку та будь-якого типу фізичних і сенсорних вад на системних, холістичних засадах.

У літературі також різко оцінюється сучасний стан пострадянської системи спеціальної освіти дітей з вадами здоров'я, який характеризується як кризовий. Спеціальна («дефектологічна») освіта є дуже важливою підсистемою соціальної реабілітації людей з інвалідністю і їй притаманні проблеми, що й усьому інституту реабілітації.

Як наслідок нового підходу до трактування процесу реабілітації людей з вадами здоров'я, з огляду на соціальну модель інвалідності, ми маємо світову і вітчизняну тенденцію до такої моделі здобуття освіти людиною з інвалідністю, коли вона навчається не у спеціальному закритому закладі, а включена в навчальний процес у звичайному освітньому закладі. Це відповідає ідеям інтегрованої, або, як прийнято називати в світовій науковій літературі, інклюзивної освіти.

На мою думку, система спеціалізованих навчальних, реабілітаційних і соціальних закладів у наш час може складати лише кістяк конструкції всієї системи соціальної реабілітації людей з інвалідністю, «скелет», на якому держава має нарощувати «м'язи» – освітні заклади відкритого інтегрованого типу. Але для навчання дитини або дорослого з вадами здоров'я в інклюзивному навчальному закладі ми маємо створити відповідні умови та соціальний, психологічний і педагогічний супровід. Розробка науково-методичних засад для інтегрованого навчання інвалідів також має стати одним із основних завдань сучасної корекційної педагогіки. Нова стратегія цієї галузі науки не може обійти й таку державну проблему, як підготовка спеціалістів для інтегрованого навчання інвалідів.

У системі соціальної реабілітації людей з інвалідністю найважливішою має стати саме освіта та професійна реабілітація, оскільки:

1.У постіндустріальні часи, в сучасному інформаційному суспільстві освіта та опанування інтелектуальних технологій посідають головне місце при визначенні ролі індивіда у соціумі;

  2.  Через освіту, надання певної професії інвалідові суспільство найшвидше може досягнути мети його соціальної реабілітації та інтеграції.

Система професійної реабілітації громадян з інвалідністю в Україні має певні здобутки й досягнення, але, на жаль, не повністю відповідає вимогам часу й потребам суспільства.

Тому можна зробити висновок, що наступним стратегічним напрямом розвитку корекційної педагогіки є наукове обґрунтування системи професійної реабілітації інвалідів в Україні. Тут корекційна педагогіка має буди підґрунтям для всіх без винятку елементів ланцюга реабілітації: крім освіти, професійного відбору, професійної апробації, працевлаштування та професійної адаптації на робочому місці.

В експериментальній площині корекційна педагогіка має відпрацьовувати такі новітні технології навчання та форми організації освітнього процесу, які сприяють підвищенню його ефективності і є незамінними в навчанні студентів і учнів з обмеженими фізичними можливостями.

При системному підході до навчання, безумовно, необхідно звертати увагу на особливості соціально-психологічного розвитку особистості людини з інвалідністю. Тут можна згадати модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно-рейтингову організацію навчання.

Ця технологія була заснована в 60-х роках XX ст. у США і почала доволі активно впроваджуватися в усьому світі як у системі вищої освіти, так і в галузі професійного навчання, її основою є процес засвоєння навчальних модулів в умовах повного дидактичного циклу, що охоплюють блоки цілей і завдань, які, в свою чергу, мають стати вихідними при структуруванні змісту дисциплін у вищій школі.

Безумовно, корекційна педагогіка має свої науково-методологічні інтереси і в таких сучасних, популярних у всьому світі освітніх технологіях та формах організації освітнього процесу, як дистанційне та відкрите навчання.

У цілому освітні технології, що мають бути включені у сферу діяльності корекційної педагогіки, лежать у площині так званої особистісно орієнтованої освіти, що забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня з огляду на виявлені його індивідуальні особливості як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

Привабливість такої освітньої філософії для дітей з інвалідністю полягає в тому, що вона ґрунтується на визнанні за кожним учнем права вибору власного шляху розвитку через створення індивідуальних програм розвитку й альтернативних форм навчання. Наступним соціальним замовленням для корекційної педагогіки має бути супровід системи раннього втручання та соціальної реабілітації дітей з інвалідністю. Ця система в наш час бурхливо розвивається через створення в державі центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. У державній Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів зазначено, що серед основних принципів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів має бути «системний (не ізольований від інших форм реабілітації) підхід до ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який забезпечить їм реалізацію можливостей, гарантованих кожному громадянину Конституцією України».

Оскільки ми нині перебуваємо у фазі постіндустріального «інформаційного суспільства», розвиток корекційної педагогіки не можна уявити без застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій і як засобу спеціальної освіти, і як інструменту наукових досліджень у цій галузі.

Слід зазначити, що нині в Україні завдяки активній діяльності різних фондів, громадських організацій, розвиткові державної мережі закладів для роботи з інвалідами різних вікових категорій і нозологій практична психолого-педагогічна допомога їм надається з методичної точки зору досить хаотично, із запровадженням не завжди перевірених на ефективність і надійність методичних інновацій. Вважаю за доцільне зазначити, що в сучасній науковій і навчально-методичній літературі, особливо численних російських виданнях, трапляється неточне, обмежене трактування поняття «корекційна педагогіка», а іноді й цілковите нерозуміння його сутності, спроби відійти від вживання терміна «корекція» як такого, що нібито передбачає «насильницьке виправлення» дитини, пригнічуючи природний саморозвиток особистості.

Коли процеси розвитку і соціалізації ушкоджені, виникає потреба у їх покращенні, виправленні тих або інших вад у їх перебігу та результатах, у таких випадках виховання набуває особливого характеру, потребує специфічних умов, змісту, технологій, майстерності їх застосування тощо; оскільки воно спрямоване на покращення, виправлення розвитку і соціалізацію, логічно його назвати «корекційним вихованням» (від лат. correctio – виправлення, покращення); отже, воно і стає предметом корекційної педагогіки.

Цього терміна не варто лякатися,не слід ототожнювати його, як це іноді роблять окремі автори, некоректно посилаючись на певні зарубіжні аналоги, з роботою, спрямованою на примусове виправлення особистості й поведінки злочинців шляхом кримінального покарання. Корекційне виховання у різних варіантах пов'язане з термінами «компенсація», «абілітація», «реабілітація», «ресоціалізація» тощо, і чітке розмежування цих понять має, безумовно, не лише теоретичний, а й практичний сенс, що може бути темою окремих публікацій.

РОЗДІЛ 2

УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ КОРЕКЦІЙНО – РОЗВИВАЛЬНОЇ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ

2.1. Корекційно – розвивальна  робота в інклюзивному класі

Інтеграція – зусилля,спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Суть процесу полягає у пристосуванні учня до вимог школи.

 У статті 23 Конвенції про права дитини зазначено, що розумово чи фізично неповноцінна дитина має вести повноцінне життя в умовах, які забезпечили б її гідність, сприяли б упевненості в собі і полегшували б її активну участь у житті суспільства. Це стало передумовою для впровадження в систему освіти інклюзивного навчання.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

 Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб у шкільному середовищі та поза його межами. В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але для дітей з особливими потребами створює спеціальні умови.

У вересні 2012 року було відкрито інклюзивний клас, у якому разом зі звичайними дітьми навчаються двоє учнів із важкими вадами мовлення. Для забезпечення успішності навчання цих дітей створені індивідуальні програми розвитку. Їх розробили група фахівців навчального закладу та батьки з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими потребами.

За цими програмами додатковими освітніми послугами передбачені логопедичні заняття, зокрема:

• заняття з «Розвитку мовлення»;
• заняття з «Логоритміки».

Тематичне планування логопедичних занять здійснено на основі комплексного обстеження психомовленнєвого розвитку дітей та індивідуальних планів корекційної роботи учителя – логопеда з такими учнями. На початковому етапі було проведено детальне обстеження дітей та спостереження за поведінкою учнів у школі, на основі яких будувалася подальша корекційно – розвивальна робота. Спираючись на розробки вітчизняних та зарубіжних логопедів, розроблено мовленнєву карту обстеження дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

Обстеження дитини розпочинається з ознайомлення з документацією:

• анамнестичними даними;
• висновками спеціалістів;
• висновками міської психолого – медико – педагогічної комісії.

Після цього проводиться бесіда з батьками, у ході якої відзначаються особливості раннього мовленнєвого розвитку дитини, з’ясовується, як батьки займаються її вихованням, що їх турбує, наскільки сприятливим є мовне середовище малюка. Перше враження про це складається під час невеличкої ознайомлювальної бесіди з дитиною. У ході якої звертається увага на те, як швидко дитина іде на контакт, чи є у неї фразове мовлення, або ж вона говорить лише окремими словами, що знає про себе та своїх рідних.

Оскільки до інклюзивних класів нерідко зараховують дітей із комплексними вадами, завдання логопеда полягає у правильному визначенні первинного дефекту та вторинних відхилень, що спричинили порушення мовленнєвого розвитку дитини. Також украй важливим є ретельне обстеження інтелекту учня. Необхідно встановити,чи збережений первинний інтелект і який потенціал має дитина для майбутнього розвитку в процесі корекційної роботи.

 Для обстеження стану інтелекту  дітям пропонують різні ігрові  завдання: 

• складання піраміди та розбірних іграшок, розрізних картинок;
• викладання фігур із паличок;
• побудова різних конструкцій із будівельного матеріалу;
• послідовне розкладання картинок відповідно до зображених на них подій.

При збереженому первинному інтелекті дитина користується допомогою логопеда й проявляє здібності до навчання вже у процесі самого обстеження: вона усіма доступними їй засобами намагається встановити контакт із дітьми та дорослими, із задоволенням бере участь у різних іграх. У такої дитини зазвичай хороша динаміка в подоланні мовленнєвих порушень.

Важливим є також обстеження стану моторики, від якої часто залежать можливості мовленнєвого розвитку дитини .  Діагностується:

• стан загальної моторики  та дрібної моторики пальців рук;
• мімічної та артикуляційної моторики;

Під час обстеження звертають увагу на поставу, координацію рухів, уміння тримати рівновагу,об'єм рухів, здатність переключатися з одного руху на інший, самостійність та точність виконання, наявність супроводжувальних рухів, мімічні рухи, тонус, темп рухів.

Наступним етапом є обстеження психічних пізнавальних процесів – пам’яті, уваги, уяви, мислення та рівня розуміння зверненого до дитини мовлення. Критерії обстеження мовлення учня:

1. Виявлення стану пасивного й активного словникового запасів;
2. Ступінь сформованості граматичної будови мовлення;
3. Володіння зв’язним мовленням;
4. Обстеження складової структури слів;
5. Стан звуковимови.

Аналізуючи отримані відомості, є можливість  оцінити обсяг знань та умінь кожної дитини, її можливості. На основі показників формування мовлення у нормі можна встановити, на якому етапі мовленнєвого розвитку перебуває дитина. Це дає змогу скласти індивідуальний план корекційної роботи для кожної дитини. Таке всебічне обстеження сприяє найбільш раціональній організації навчально – корекційної роботи.

Заняття із розвитку мовлення спрямовані на корекцію та розвиток у дітей лексичного та граматичного боків мовлення, розвиток зв’язного мовлення,фонетико – фонематичних процесів, формування звуковимови та розвиток не мовленнєвих процесів. Розвиток мовлення проводять за лексичними темами, що дають змогу організувати мовний матеріал та, окрім корекційно – розвивальної виконують загальноосвітню функцію, сприяють розширенню світогляду дітей,уточненню їхніх знань про природу, людину, суспільство, сприяють реалізації між предметних зв’язків.

Враховуючи нерівномірність психо – мовленнєвого розвитку та індивідуальні особливості дітей інклюзивного класу, планування роботи здійснюється диференційовано – програмовий зміст заняття та обсяг лексичного матеріалу визначається для кожного учня.

Логопедична ритміка є однією з форм кінетотерапії, яка спрямована на подолання мовленнєвих порушень шляхом розвитку, виховання та корекції рухової сфери в поєднанні зі словом та музикою. При плануванні занять визначається зміст роботи на фонетико – фонематичному рівні, уточнення та закріплення правильної артикуляції звуків, активізація словника за певними лексичними темами та розвиток не мовленнєвих процесів.

Тематика занять із логоритміки узгоджується з темами «Розвитку мовлення». Це дає змогу продовжити засвоєння активного словника з певної лексичної теми,забезпечує між предметні зв’язки. Таким чином, одну лексичну тему діти вивчають протягом одного – двох тижнів на заняттях із логоритміки та із розвитку мовлення.

В освітньому закладі,де навчатиметься дитина з особливими потребами, важливо забезпечити низку спеціальних умов, специфічних для потреб конкретної дитини. Зокрема,для навчання дітей з аутичним синдромом  пропонують враховувати такі моменти:

• Структурованість та передбачуваність навчального середовища;
• Належна організація середовища – кімнати, класу з відповідним забезпеченням наочних матеріалів,зон для навчання та гри;
• Візуалізація правил, вказівок, завдань;
• Урахування «сенсорного профілю» дитини і відповідних адаптацій;
• Мультисенсорний стиль навчання з урахуванням сенсорних преференцій;
• Дитина з аутичним синдромом потребує більше індивідуальної уваги ;
• Відповідно до розвитку дитини, її можливостей має бути  індивідуально підібрана навчальна програма;
• Особливо наголошується на позитивній комунікації вчителя і дитини.

Незважаючи  на всі специфічні заходи, важливо пам’ятати, що основним усе ж є не техніки, а позитивний зв'язок між учителем та учнем,відповідне сприйняття такого учня вчителем. Увага до усіх аспектів розвитку дитини – зокрема усвідомлення важливості її соціального розвитку, набуття дитиною необхідних соціальних навичок у контексті стосунків із ровесниками.