Проблеми і перспективи розвитку малого бізнесу в Україні

                         Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування й розвитку малого бізнесу

1. Передумови розвитку малого бізнесу(роль малого бізнесу в економіці держави)
2. Малі підприємства: суть, система та принципи діяльності
3. Міжнародний досвід підтримки малого бізнесу

Розділ 2. Особливості функціонування й розвитку малого бізнесу в Україні

        2.1. Аналіз основних показників  розвитку малих підприємств України

        2.2. Підтримка малого бізнесу з  боку держави

        2.3. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні

Розділ 3. Рекомендації щодо вдосконалення малого бізнесу в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

                                     ВСТУП

     Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане  зі зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Один із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища - розвиток малого підприємництва. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування й взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, оптимальне співвідношення їх. Найбільш динамічний елемент у структурі економіки - мале підприємство.

     В умовах формування ринкового господарства, інституціональних змін в економіці України, радикальних змін у відносинах власності проблема становлення й розвитку малого підприємництва набуває неабиякого значення. Актуальність дослідження проблем малого підприємництва посилюється також і тім, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки.

     Від розвитку підприємництва залежить відродження вітчизняного товаровиробника, створення цивілізованого внутрішнього ринку товарів і послуг. Створюючи нові робочі місця, підприємництво сприяє якісному зростанню місцевих та Державного бюджетів через збільшення податкових надходжень від розширення кола платоспроможних платників. Реагуючи на зміни економічної кон'юнктури більш ефективно, малий бізнес швидше пристосовується до нових розумів, він здатний оперативно перебудовувати виробничий процес, налагоджувати виробництво нової номенклатури продукції, заповнюючи існуючи прогалини на ринку. При цьому діяльність суб'єктів малого бізнесу зорієнтована здебільшого на задоволення місцевих потреб у товарах та послугах - соціальних потреб населення.

     Загалом важливий соціальний зміст малого бізнесу переконливо доводити й соціальна економічна практика. Його можна вважати своєрідним «сектором виживання», який залучає до сфери продуктивної діяльності значні соціальні верстви, включаючи тих, хто з різних причин втратив роботові, звільнених у запас військовослужбовців, молодь, жінок, працездатних пенсіонерів. Це особливо актуально за обставин перехідної економіки з її характерною особливістю - постійним зростанням кількості людей, для яких соціальна допомога вкрай необхідна.

     Позбавлені соціального захисту з боку держави, ці категорії завдяки підприємницький діяльності можуть вирішити проблему «власного виживання», ставши незалежними від державних  структур. А це - важлива передумова становлення громадянського суспільства, а отже й побудови демократичного суспільства в цілому.

     Слід наголосити, і це переконливо підтверджує світовий досвід,саме малий бізнес є головним джерелом інновацій - понад 60 % новітніх розробок здійснено невеликими компаніями. Це досягається специфічними організаційними умовами праці на малих підприємствах.

     Проте, на жаль, в Україні сектор малого й середнього підприємництва ще не відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно розвинутих країнах, не розвивається достатньо енергійно для того, аби забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу й загальне покращення економічної ситуації в країні. Тому нині вкрай важливо з'ясувати заподій такої тенденції, розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо усунення й об'єктивних , і суб'єктивних перешкод та стимулювання його розвитку.

     Метою курсової роботи є:

1. Розглянути теоретичні основи функціонування й розвитку малого бізнесу
2. Розглянути особливості функціонування й розвитку малого бізнесу в Україні
3. Надати рекомендації щодо розвитку малого бізнесу в Україні

     При написанні курсової роботи були вирішенні наступні завдання:

1. Розглянуті передумови розвитку малого бізнесу
2. Розглянута суть, система та принцип діяльності малого підприємництва
3. Розглянутий міжнародний досвід підтримки малого бізнесу
4. Проаналізовані основні показники розвитку малих підприємств України
5. Розглянуто підтримку малого бізнесу з боку держави
6. Розглянуто проблеми розвитку малого бізнесу та подані рекомендації щодо їх усунення

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

  1.1. Передумови розвитку малого бізнесу(роль малого бізнесу в економіці держави)

     У кожному суспільстві підприємництво передбачав функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

     Мале підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.

      Розвиток малого підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавчо установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва. Приватна власність - неодмінна умова дрібного підприємництва

Роль малого бізнесу в економіці держави  відіграє  велику роль( рис. 1.1).

Рис. 1.1. Роль малого бізнесу  в економіці держави 

     Малі  й середні підприємства  відіграють  помітну роль  у зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

     Про те, що малі підприємства здатні в більших масштабах забезпечувати роботою незайняті трудові ресурси говорить те, що в США в дрібних  фірмах  в 1990 році було зосереджено40%, а в Німеччині 49% всієї робочої сили. У  цьому укладається соціальна роль підприємств дрібного підприємництва.

     Важливість  малих  підприємств  ще  й  у  тім,  що  ведучи  запеклу конкурентну боротьбу за виживання,  вони  змушені постійно  розвиватися й адаптуватися до  поточних  умов  ринку,  адже  щоб існувати  треба діставати кошти до  існування,  а значить бути  краще інших,  щоб прибуток діставався саме їм.

     Масовий   випуск   промислових   виробів   тривалого   споживання

(автомобілів, холодильників,  телевізорів і  т.п.)  великими  підприємствами викликає потреба  у відповідних промислових   послугах  з  ремонту  й  обслуговування,  які  часто   здійснюють  дрібні  підприємства,  тому   що монополії через свою громіздкість  змушені  затрачати  багато  зусиль  у цьому напрямку або створювати розгалужену мережу  маленьких  філій,  що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному  для підтримки престижу великої фірми.

     На  малих  підприємствах  відзначається  більше  висока ефективність  праці,  малі  фірми  з  меншими   витратами   задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки  місцевих джерел  (сировини)  і  забезпечує  при  цьому   більшу   зайнятість.  Вони збільшують розміри надходжень у муніципальні  бюджети, виконують  інші  важливі  для  господарства  функції.  На  сучасному   етапі підвищення ролі підприємств  малого  бізнесу  в  економіці  Німеччини,  США  й інших розвинених країнах -  не  випадковість,  а  необхідна  закономірність, викликана  самим  ходом  історії,  і  потребами,  які виникали в процесі розвитку продуктивних чинностей і технологій.

     1.2 Малі підприємства: суть, система та принципи діяльності

     Існують поняття малий бізнес та мале підприємство, але ці поняття не розмежуються ні в економічній теорії, ні на практиці.

     Малий бізнес – це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою одержання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб’єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

     Малі підприємства-це організаційно-економічний вид підприємств, які, кваліфікуються за показником численності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності.¹[Варналій З. С Мале підприємництво: основи теорії і практики 3-е вид. – К: Т-в «Знання», КОО, - с.5-9]

     Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі. Підтвердженням значимості малого бізнесу є прийнята 1 липня 2010 р. Кабінетом Міністрів України "Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 2010 рік", яка містить цілий комплекс заходів правового характеру і заходів фінансово-кредитного, інноваційного, кадрового, науково-методичного та організаційного забезпечення. 
     У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу. 
Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру можливостей ринку, що ускладнює будь-якові універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється у зв'язку з відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього чи сектора підготовки статистики, чи ж для обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на тої або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності. 
Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданого вартістю; обліковці можуть вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продажів; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають переваги виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т.д.

    Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають тої момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у кращі, промислове розвинутій. 
Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти: 
визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і територіями; будь-яку визначення дається залежно від практичних потреб і служити визначеним цілям; 
більша диференціація визначень є реальним відображенням мов і показує, що малі підприємства не .мають чіткого визначення меж. В іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продажів) і обсяг виробничих фондів. 
     Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

     У Японії, наприклад, у таких галузях, як гірськорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю - чисельність працюючих не винний перевищувати 300 чоловік, в оптовій торгівлі - менше 100 чоловік, у роздрібній - до 50 чоловік, виробництво тощо - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих. 
     У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства з зайнятістю до 500 чоловік. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість. 
До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 50 чоловік, до середніх - фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік. 
     У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200 працівників; у будівництві, у гірськодобувній і вугільній промисловості - не більше 25 працівників. 
     У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства, зайнятість на яких не перевищує 500 чоловік. 
Поряд з загальним поняттям малого і середнього підприємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. До них відносять фірми з зайнятістю до 200 чоловік. Малими вважаються фірми з зайнятістю 100 чоловік. У цілому для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства - 10-100 зайнятих, середні підприємства - 100-500 чоловік і великі підприємства - з зайнятістю понад 500 чоловік. 
     Спрощена система оподатковування, обліку і звітності вводитися для таких суб'єктів малого підприємництва: 
- фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особини й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх батьківщин, протягом долі перебуває не більш 10 осіб і розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.гривень; 
- юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень

     Виторгом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається торба, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий чи рахунок  у касу за здійснення операцій із продаж продукції (товарів, робіт, послуг). 
     Суб'єкти малого підприємництва — фізичні особини — мають право самостійно вибрати спосіб оподатковування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідчення про сплату єдиного податку. 
     Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва — фізичних осіб — установлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може складати менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць.

     У випадку, якщо фізична особа — суб'єкт малого підприємництва — здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, їм здобувається одне свідчення і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. 
     У випадку, якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої чи праці за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

     Суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа, що сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування і перерахування в державні цільові фонди зборів, зв'язаних із виплатою заробітної плати працівникам, що знаходяться з їм у трудових відносинах, включаючи членів його родини.

     Суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа, що перейшла на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності, самостійно вибирає одну з наступних ставок єдиного податку: 
- 6 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без обліку акцизного збору у випадку сплати податку з додаткової вартості відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість; 
-10 відсотків суми від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення податку з додаткової вартості до складу єдиного податку. 
      Спрощена система оподатковування, обліку й звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподатковування, обліку й звітності, передбаченої законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

     Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): 
- податку з доданої вартості, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподатковування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; 
- податку з прибутку підприємств; 
- податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів малого підприємництва); 
- плати (податку) за землю; 
- збору на спеціальне використання природних ресурсів; 
- збору у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення; 
- збору в Державний інноваційний фонд; 
- збору на обов'язкове соціальне страхування.

     Суттю приватної власності є не тільки привласнення як таке, а головним чином творення, перманентна боротьба за примноження. Приватна власність – це наявність і відтворення господаря, без якого не відбувається боротьби за високий кінцевий результат, економічну ефективність, економію та якість продукції, всілякі інновації і в кінцевому підсумку – за прогрес. Вона створює психологію економічної активності та підприємства, сприяє розвиткові ринкових відносин, підвищує зацікавленість в ефективнішому, ощадливішому ведені господарства. Крім того, приватна власність має безперечні переваги соціального характеру. Із трьох можливих форм соціальної мотивації по праці – силування, заохочення та ототожнення – дві останні найбільше відповідають характерові та вимогам зазначеної форми власності. Тут інтереси кожного окремого робітника або підприємця-індивіда зберігаються з інтересами підприємства значно більшою мірою, ніж за інших форм.

     Таким чином, можна стверджувати, що в основі малого підприємництва, особливістю якого є діалектична єдність власності, управління і контролю в особі суб’єкта підприємницької діяльності, лежить саме приватна власність на засоби  виробництва та кінцеві результати виробничої діяльності.

Залежно від розмірів підприємства необхідно поділяти на чотири категорії: мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства.

 Для визначення  відповідних категорій підприємств  необхідно використовувати, як мінімум, два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг виручки від реалізації продукції за рік.

     Середньоспискова чисельність працюючих за звітній період має становити:

• на мікропідприємствах – до 10 осіб
• на малих підприємствах – до 50 осіб
• на середніх підприємствах – до 250 осіб
• на великих підприємствах – понад 250 осіб

  Відповідно, обсяг виручки  від реалізації продукції за рік перевищує:

• на мікропідприємствах – 500000 грн
• на малих підприємствах – 1000000 грн
• на середніх підприємствах – 5000000 грн
• на великих підприємствах понад 5000000 грн.

     Виділення такої категорії як мікропідприємства передбачатиме порядок спрощеного бухгалтерського обліку, статистичної звітності та застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний доход.

     До суб’єктів малого підприємництва не належать довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, а також суб’єкти підприємницької діяльності, у статусному фонді яких частки, що належать особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, що не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 %.

   1.3.Міжнародний досвід підтримки малого бізнесу

     Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.

     Сприяння та підтримка малого підприємства є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні органи управління та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді – Міністерство у справах малого бізнесу; у Японії – Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії – Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого бізнесу підприємництва (створений 6 червня 1995 року); у США – Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі – Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії – підрозділи міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

     Поряд із центральними органами місцеві органи влади надають всебічну підтримку малим підприємствам.

     Центральні органи влади виконують, як привило, загальні стратегічні та координаційні функції:

• розробка загальної концепції та принципів відносин держави малого підприємництва;
• формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорстокої конкурентної боротьби;
• розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

     Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.

     У сучасній економічній літературі розрізняють кілька моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну(німецьку), європейсько-кейнсіанську, шведську (соціал-демократичну), японську.

     Ліберальна (американська) модель у чистому вигляді реалізується в США і входить з ідеї максимізації свободи економічної діяльності.

     Неоліберальна (німецька) модель,яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для того підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання, малого підприємництва, політики зайнятості тощо.

     Європейсько-кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

     Соціал-демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорстокій політиці.

     Модель ринкового господарства Японії має специфічні риси. Основним суб’єктом тут виступають корпорації та об’єднання їх в фінансово-промислові групи – «кейрецу». Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету.

     Досвід більшості зарубіжних країн підтверджує, що державна політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним напрямом соціально-економічної політики держави в цілому відповідно до основних національних інтересів. Ця політика формується за принципом створення сприятливого середовища щодо розвитку малого підприємництва, особливо в тих напрямках діяльності, які дають максимальний соціально-економічний ефект у країні або в регіоні.

    Дослідження організаційних структур і механізмів підтримки малого підприємництва в інших країнах дає змогу визначити загальні риси, властиві для кожної із цих країн, незважаючи на моделі їхнього розвитку й ті чи інші національні особливості. Ці загальні риси слід враховувати при формуванні системи підтримки та розвитку малого підприємництва. Це такі риси:                            - наявність  спеціальних правових актів, що визначають мету державної політики й регулюють комплекс питань державної підтримки підприємницької діяльності;

- наявність  розвинутої системи спеціалізованих  урядових закладів та організацій  із державним або змішаним  капіталом, які забезпечують скоординоване  виконання комплексу завдань  щодо підтримки підприємництва, зокрема малого;

 - регіональне розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами державної влади з делегуванням широких повноважень адміністративно-територіальним одиницям при збереженні за центральними органами загальних координаційних функцій, що забезпечує єдність економічного простору та господарського регулювання;

- розробка й реалізація  системи державних програм фінансового,  технологічного, інформаційного, консультаційного, зовнішньоекономічного, кадрового  сприяння малому підприємництву;

- асигнування програм підтримки малого підприємництва з бюджетів різних рівнів, створення стимулюючих податкових інструментів, використання різноманітних форм і методів фінансування, створення спеціалізованих фінансових, кредитних, страхових та інвестиційних інститутів, заохочення приватних кредитів та інвестицій у сферу малого підприємництва шляхом державних гарантій, страхування тощо;

- орієнтація на непрямі  форми підтримки малого підприємництва, які не спотворюють вплив ринкових  механізмів;

- взаємодія органів державної влади різних рівнів із спілками та об’єднаннями підприємців з метою врахування їхніх пропозицій при розробці та прийнятті відповідних рішень, нормативно-правових актів.

     Світовий досвід свідчить про те, що особливо велику роль відіграє державна підтримка малого підприємництва у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги . Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки малого підприємництва в Україні.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 

      2.1. Аналіз основних показників розвитку малих підприємств України

     Становлення малого  підприємництва України проходило  (і нині проходить) у динамічних, часто змінюваних умовах. Ще з  перших років здійснення економічних  реформ в Україні, попри об’єктивні  труднощі перехідного періоду,  відбувається певне зростання недержавного сектору економіки, яке супроводжується зростанням кількості суб’єктів малого підприємництва.

     Одним із основних  показників, що характеризують процес  становлення малого підприємництва, є динаміка зміни кількості  діючих суб’єктів малого підприємництва (рис. 2.1)

Рис. 2.1 Динаміка зміни кількості діючих суб’єктів малого підприємництва

     Про негативні тенденції  процесу формування та розвитку  малого підприємництва свідчить  також такий показник, як кількість  зайнятих у малому бізнесі (рис. 2.1а)   

Рис. 2.1а Кількість зайнятих у  малому бізнесі

     Розглядаючи економічні  результати діяльності сектору  малого підприємництва, важко дати  чітку картину динаміки таких  результатів у зв’язку з інформаційними  процесами, недосконалістю форми звітності та недостатньою достовірністю і зі ставністю офіційних даних із різних джерел. Крім того, слід також враховувати, що практично всі малі підприємства вимушені займатися торговельною діяльністю як вторинною, і це не завжди враховується офіційною статистикою.

     У цілому прогноз  економічного розвитку малого  підприємництва можна назвати  несприятливим, про що свідчить  зниження темпів зростання кількості  суб’єктів малого підприємництва  та чисельності зайнятих у  цьому секторі економіки.