Проблеми безробіття в Україні

Проблеми  безробіття в Україні

ПЛАН:

Вступ

1. Сутність та  причини безробіття.

2. Види безробіття  та правове забезпечення права  на працю. 

3. Інфляція і зайнятість  населення. 

4. Безробіття в  Україні: 

4.1. Причини безробіття  в Україні. 

4.2. Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

      Становлення ринкових відносин в Україні та інших  країнах з перехідною економікою супроводжувалось низкою негативних явищ на ринку праці, одним з яких було виникнення та поширення довготривалого безробіття. Вимушена перерва в роботі протягом тривалого часу породжує професійну декваліфікацію та знецінення людського капіталу, послаблення мотивації до праці, часткове відсторонення від ринку праці, ерозію трудової етики, зниження продуктивності праці незайнятих осіб, що негативно позначається на якості робочої сили. Недостатня якість робочої сили даного контингенту посилює наявний професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці, стримуючи подальшу макроекономічну стабілізацію й економічне зростання та консервуючи тривале безробіття. Незаперечним є і той факт, що довготривале безробіття тісно пов’язане з проблемами поширення бідності, наростання деструктивних настроїв та соціальної нестабільності, маргіналізації та криміналізації суспільства, що становить загрозу національній безпеці та соціальному прогресу.

      Існування поширеного довготривалого безробіття під час оздоровлення ринку праці  в Україні впродовж останніх років  свідчить про те, що для значної  частини працездатних осіб, що опинилися без роботи, подолання наслідків економічної трансформації та адаптація до вимог сучасного середовища залишаються важким завданням, тому особливої актуальності набуває проблема державного регулювання довготривалого безробіття. Її актуальність посилюється ще більше за умов подальшої реструктуризації економіки та перерозподілу робочої сили між секторами, пов’язаними зі вступом України до СОТ, лібералізацією зовнішньої торгівлі та майбутньою європейською інтеграцією.

      Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних та прикладних засад комплексної оцінки довготривалого безробіття і наукове обґрунтування пріоритетних напрямів його регулювання з урахуванням сучасних можливостей та ефективності впроваджуваних заходів.

      Відповідно до визначеної мети в роботі поставлено і вирішено такі наукові завдання:

• розкрити соціально-економічну сутність довготривалого безробіття, закономірності його формування, потенційні причини та наслідки;
• поглибити методологічні і методичні засади оцінки масштабів довготривалого безробіття, виявити основні недоліки існуючої статистичної інформації щодо безробіття та його тривалості;
• розробити методику визначення головних факторів тривалості безробіття;
• дослідити специфіку виникнення та поширення довготривалого безробіття в перехідній економіці України у різні періоди її становлення;
• здійснити класифікаційний аналіз сукупності довготривалих безробітних;
• визначити основні фактори тривалості безробіття в Україні та проаналізувати закономірності працевлаштування безробітних або їх виходу зі складу робочої сили;
• обґрунтувати пріоритетні напрями удосконалення механізму державного регулювання довготривалого безробіття в Україні.

      Об’єктом  дослідження є довготривале безробіття в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні проблеми оцінки та регулювання довготривалого безробіття в Україні.

      Інформаційну  базу для проведення дисертаційного дослідження становили: Закони України  та нормативні акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, нормативні й методичні документи та статистичні матеріали Міжнародної організації праці та Організації економічного співробітництва й розвитку; довідково-інформаційні видання, матеріали Державного комітету статистики України та Державного центру зайнятості України, первинні дані вибіркових обстежень населення з питань економічної активності (Держкомстат України) та Українського довгострокового моніторингового обстеження домогосподарств (Київський міжнародний інститут соціології – Центр економічних досліджень та освіти).

      Основні наслідки довготривалого безробіття рекомендовано  розглядати на двох рівнях – макрорівні (на рівні економіки та суспільства) і на мікрорівні (на рівні безробітних  індивідів та їх сімей) – у тісному  взаємозв’язку, адже в більшості випадків наслідки для суспільства чи економіки випливають з наслідків для окремо взятих індивідів та їхніх сімей. Показано, що в разі поширеного довготривалого безробіття в країні заробітна плата адаптується до дисбалансу на ринку праці менш швидко, механізми макроекономічного регулювання не є ефективними, безробіття (головним чином, структурного характеру) залишається на високому рівні, що значно гальмує процес одужання економіки після потрясінь. Довготривалі безробітні та їхні сім’ї зазнають значних втрат у зв’язку з падінням матеріального достатку, знеціненням людського капіталу, зростанням девіантної поведінки, відстороненням від ринку праці та довколишнього середовища. На рівні суспільства це знаходить відображення у вигляді маргіналізації населення, поглиблення соціальної нерівності, погіршення соціально-психологічного клімату, втрати традицій високих стандартів освіти та мотивації до праці, зниження якості людських ресурсів у теперішньому та майбутньому.

      У другому розділі “Комплексна оцінка тенденцій формування довготривалого безробіття в Україні” здійснено оцінку сучасного стану довготривалого безробіття, що дало змогу виявити найважливіші особливості формування і розвитку цього явища в умовах трансформації економіки.

      За  даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність довготривалих безробітних у середньому за 2006 р. складала 372,5 тис. осіб, питома вага довготривалих безробітних серед безробітних, що шукали роботу, становила 25,8%, а середня тривалість пошуку роботи, тобто незавершеного безробіття, складала 6 місяців. Для порівняння, відповідні показники довготривалої незайнятості серед безробітних, що раніше мали роботу, становили 444,5 тис. осіб, 37,6% та 14 місяців.

      Використовуючи  метод порівняння в динаміці (рис. 2), було здійснено періодизацію довготривалого безробіття в Україні впродовж 1995-2006 рр. На основі комплексу спільних тенденцій було виділено три періоди: І період – період економічного спаду (1995-1999 рр.), який можна вважати визначальним у нагромадженні довготривалого безробіття та незайнятості серед працездатного населення; ІІ період – період макроекономічної стабілізації та пожвавлення економіки (2000-2001 рр.) з характерним відставанням показників довготривалого безробіття від позитивної динаміки ринку праці; ІІІ період – період стійкого економічного зростання (2002 р. - теперішній час), коли намітилася тенденція до поступового скорочення обсягів довготривалого безробіття. Зроблено висновок, що національний ринок праці не досяг стійкого стану та стадії розвиненого ринку праці, у зв’язку з чим слід очікувати, що проблема довготривалого безробіття залишатиметься актуальною, поки повністю не завершиться процес реструктуризації економіки, а ринок праці не стане більш динамічним. 

      Рис. 2. Періодизація довготривалого безробіття в Україні 

      Проведений  аналіз потенційних причин поширення  довготривалого безробіття в Україні  та інших країнах з перехідною економікою за авторською методикою  дозволив встановити, що виникнення та поширення довготривалого безробіття у період економічного спаду зумовлене стрімким зростанням чисельності нових безробітних та зменшенням можливостей працевлаштування для усіх безробітних незалежно від тривалості їх безробіття. На думку автора, головними факторами цих змін були прорахунки економічної та регуляторної політики у першій половині 90-х років, інтенсивні структурні зрушення, надмірно регульовані трудові відносини за застарілими законами, невисока пропускна здатність та низька ефективність активних заходів політики ринку праці тощо. Збільшення показників довготривалого безробіття у період макроекономічної стабілізації та пожвавлення економіки (2000-2001 рр.) пояснюється впливом ефекту негативної залежності від тривалості, який спричинив “консервацію” довготривалих безробітних внаслідок їхньої професійної невідповідності вимогам новостворених робочих місць та перебування їх на позиціях аутсайдерів. У період стійкого економічного зростання (2002-2006 рр.) все більшу роль у поясненні загального та довготривалого безробіття почали відігравати фактори з боку пропозиції праці, зокрема небажання багатьох безробітних працевлаштовуватися через незначну привабливість вакантних робочих місць.

      Аналіз  диференціації довготривалого безробіття в Україні за основними соціально-демографічними групами дозволив дійти висновку, що в цілому вона є порівняною з тією, що спостерігається на ринках праці розвинених країн, хоча інколи проявляється менш глибоко та виразно. Згідно з результатами проведеного аналізу до категорій осіб із найбільшими проблемами працевлаштування належать: чоловіки, особи у віці 40-59 та 15-24 років, безробітні з повною загальною середньою освітою та ті, що проживають у міській місцевості. Однією з визначальних рис сучасного стану довготривалого безробіття в Україні, на яку слід звернути особливу увагу, є висока питома вага довготривалих безробітних серед осіб з повною вищою освітою.

      У ході дослідження проблеми диференціації  довготривалого безробіття було здійснено  класифікацію довготривалих безробітних  із використанням методу кластерного неієрархічного аналізу та ряду критеріальних ознак, а саме: статі, віку, сімейного стану, рівня освіти, досвіду роботи, посади та сфери діяльності на попередньому місці роботи, причини втрати роботи, наявності статусу безробітного, тривалості безробіття, місця проживання та можливості вирощування продуктів харчування в підсобному господарстві тощо. Аналіз сукупності довготривалих безробітних у 2005 р. на основі розробленої методики дав змогу виділити шість кластерів осіб та проаналізувати причини довготривалого безробіття для кожного з них.

      З метою комплексної оцінки тенденцій  формування довготривалого безробіття в Україні на мікрорівні (рівні  індивідів) та дослідження закономірностей  працевлаштування безробітних або  їх виходу зі складу робочої сили, було апробовано запропоновану автором методику визначення факторів тривалості безробіття. В результаті проведеного економетричного аналізу було визначено статистично значущі фактори за напрямом їх впливу на імовірність працевлаштування та імовірність виходу зі складу робочої сили.

      Згідно  з отриманими результатами автор  дійшов висновку, що на відміну від  розвинених західноєвропейських країн, допомога по безробіттю та інші види соціальної допомоги в Україні не мають суттєвого  впливу на тривалість безробіття. Водночас, важливими факторами низької імовірності працевлаштування та значної тривалості пошуку роботи серед багатьох осіб є недостатній попит на працю в більшості регіонів, можливість отримання доходів від випадкових заробітків або підсобного господарства, вікова та статева дискримінація, професійний і територіальний дисбаланс на ринку праці. Загострює ситуацію ефект негативної залежності від тривалості, внаслідок дії якого імовірність працевлаштування після 14 місяців пошуку роботи невпинно скорочується майже до нуля. 

За даними ООН  сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною  соціальною проблемою сучасного  суспільства.

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мали роботи (прибуткового заняття);
• активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
• готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Взагалі експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Для того, щоб досягнути  оптимального рівня безробіття (враховуючи сучасні показники) нам потрібно досконало зрозуміти суть безробіття.

1. Сутність та причини  безробіття.

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Щоб пояснити причину  безробіття, необхідно передусім  проаналізувати наслідки нагромадження  капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення, тому що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Утворення й зростання  промислової резервної армії  праці є специфічним законом  народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності  на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.

Англійський економіст  Т.Мальтус у своїй праці “Досвід  про закон народонаселення” доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.

Насправді ж “надлишок” працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує “надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне явище.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене  процесом нагромадження капіталу в  умовах ринкової економіки, основаної  на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

2. Види безробіття  та правове забезпечення  права на працю.

Сучасні теорії ринку  праці розрізняють такі типи безробіття у залежності від причин вивільнення робочої сили:

1. природне;

2. вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального:

а) добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі  працівники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою;

б) фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом  населення з одного регіону в  інший, із зміною професій. Для нього  характерним є стан пошуку або  очікування роботи в найближчому  майбутньому;

в) інституціональне безробіття породжується самою будовою ринку робочої сили, факторами, які впливають на попит і пропозицію робочої сили.

Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному  віці не працює з незалежних від  неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

а) плинне безробіття – це частина промислової резервної  армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

б) приховане безробіття – це витіснення дрібного виробництва  великим і розорення маси дрібних  селянських виробників;

в) застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного  населення живе випадковими заробітками;

г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці  в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );

д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих  місць внаслідок модернізації, застосування нових технологій;

є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу.

Безробіття характеризується двома основними показниками:

а) рівнем безробіття;

б) тривалістю безробіття.

Рівень безробіття – це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю безробітних до кількості працездатного населення.

Рб = (Кб : Кn) х 100 , де

Рб – рівень безробіття;

Кб – кількість  безробітних;

Кп – кількість  працездатного населення.

В залежності від  величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців); може бути прихованим і легалізованим.

У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні  втрати від безробіття великі, уряди  всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття – оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідокдії законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Зазначимо також  тут і правові засади даної  проблематики.Конституція України  передбачає правона працю та трудову  діяльність(Розділ Ι Ι):

- Кожен має право  на працю, що включає можливість  заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на яку вільно погоджується(ст.43).

- Держава створює  умови для повного здійснення  громадянами права на працю,  гарантує рівні можливості у  виборі професії та роду трудової  діяльності, реалізовує програми  професійно-технічного навчання, підготовки  і перепідготовки кадрів, відповідно  до суспільних потреб(ст.43).

- Кожен має право  на належні, безпечні і здорові  умови праці, на заробітну плату,  не нижчу від визначеної законом(ст.43).

- Громадянам гарантується  захист від незаконного звільнення(ст.43).

- Кожен, хто працює, має право на відпочинок(ст.45).

- Кожен має право  на підприємницьку діяльність, яка  не заборонена законом(ст.42).

- Громадяни мають  право на соціальний захист, що  включає право на забезпечення  їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом(ст.46).

- Це право гарантується  загальнообов’язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок  страхових внесків громадян, підприємств,  установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення(ст.46).

3. Інфляція і зайнятість  населення Як соціально-економічне явище інфляція виникла ще у XVI ст., проте мала локаль-ний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру. Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом. Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою. Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зрос-танням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додатко-вої маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинни-ком. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а от-же, знецінених грошей. Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю від-творення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисба-лансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.

Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взає-мозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне ос-мислення взаємодії  двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності

зробив англійський  економіст кейнсіанського напряму  А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заро-бітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує одна-кове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між без-робіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції. Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та без-робіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки (рис. 36). Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з мак-симальним економічним зростанням, проте за умов швидкого під-вищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття. Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато за-хідних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправ-лений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямова-ність між цими величинами і безробіттям. Однак події 70-х - початку 80-х років суперечили ідеї альтерна-тивного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виник-ло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в еко-номіці. Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рівень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недо-використання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Ви-бору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною. Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проб-лему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної за-лежності інфляції і безробіття не існує. Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям. Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді. Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний не-гативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.

4. Безробіття в Україні.

    Аналіз  причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із самих ранніх пояснень дано в праці англійського економіста-священика    Т. Мальтуса (кінець 18 століття ) “Досвід про закон народонаселення”. Мальтус помітив, що безробіття викликає демографічні причини, у результаті яких темпи росту народонаселення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії полягає в тому, що вона не може пояснити виникнення безробіття у високорозвинених країнах з низькою народжуваністю.

    Досить  ретельно досліджував безробіття К. Маркс у “Капіталі” (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, те безробіття зникає, чи хоча б розсмоктується, незважаючи на те що ріст капіталу відбуваються ще більш високими темпами.

    Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить її постійним супутником розвитку ринкового господарства.

    Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки  стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади переміняють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.