Проблеми економічного зростання в Україні та напрями їх розв’язання

План

Вступ

Розділ 1. Теорії економічного зростання.

1.1. Зміст економічного  зростання.

1.2. Основні типи  економічного зростання.

1.3. Рушійні сили  економічного зростання (розвитку).

Розділ 2. Моделювання  економічного зростання.

2.1. Фактори, що  впливають на економічне зростання.

2.2. Проблема якості  економічного зростання.

2.3. Система показників  динаміки суспільного виробництва.

Розділ 3. Проблеми економічного зростання в Україні  та напрями їх розв’язання.

3.1. Концептуальні  засади державної програми забезпечення  економічного зростання в Україні.

3.2. Світові тенденції  сприятливі для України.

3.3. Шляхи вирішення  проблеми економічного зростання  в Україні.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Економічне зростання - це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни. Він є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно зі зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального  ВВП в одному періоді порівняно  з іншим, або зростання економічної  могутності держави (є більш вузьким  за змістом порівняно з економічним  розвитком).

Найважливішими проблемами економічного зростання є:

• тенденції та джерела зростання;

• забезпечення його довготермінової стійкості;

• наслідки вибраної моделі технологічної політики;

• темпи оновлення  структури народного господарства;

• вимір факторів та результатів зростання.

З метою вирішення  цих та інших проблем застосовують моделі економічного зростання (неокласична  модель, неокейнсіанська модель, модель економічного зростання Р. Солоу).

Економічне зростання  є важливою економічною метою  кожної країни. Збільшення обсягу продукції  в розрахунку на душу населення означає  підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше  задовольняти потреби людей і  ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків у  ході економічного зростання створює  можливості сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні  блага і послуги без відмови  від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу  країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня  споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання  полегшує розв'язання проблеми обмеженості  ресурсів. Нарешті, воно дає змогу  нації зберігати державну незалежність.

Економічне зростання  розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення реального  обсягу національного продукту у  розрахунках на душу населення означає  підвищення рівня життя. Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється  тим, що саме завдяки такому процесові  з'являється більша можливість для  вирішення соціально-економічних  проблем як у межах держави, так  і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя  населення.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси економічного зростання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд  задач:

• визначити риси економічного зростання;
• охарактеризувати значення економічного зростання;
• дослідити типи економічного зростання;
• виявити прояв факторів економічного зростання.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економічного зростання.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси економічного зростання.

Предметом дослідження виступає дослідження типів та факторів економічного зростання.

Розділ 1. Теорії економічного зростання

1.1. Зміст  економічного зростання

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали  перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали  раніше. Уперше про економічне зростання  заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ  Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду  будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори  його стимулювання і стримування.

Економічне зростання  є надзвичайно складним явищем. З  даного приводу відомий американський  історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна  враховувати природні ресурси, політичні  інститути, законодавство, а також  багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої  теорії, на думку вченого, — майже  нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення  всеохоплюючої та універсальної  теорії, не робили спроб «обійняти  неосяжне». Тому кожна теорія або  модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори  економічного зростання.

Дійсно, головною метою  економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню  стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

1.2. Основні  типи економічного зростання

Виокремлюють два  основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних  параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням  виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального  використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного  процесу економічного розвитку в  окремі періоди для ряду країн  може мати (і має) місце регресивний  тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного  виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах  СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного  спаду.

Щодо основних типів  економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або  як переважно інтенсивний тип  економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний  шлях економічного розвитку. В Україні  після тривалого спаду виробництва  необхідно підготувати матеріальну  базу для інтенсивного економічного зростання. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва.

1.3. Рушійні  сили економічного зростання  (розвитку)

Політико-економічний  аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (розвитку) передбачає врахування не лише дії базисних економічних  категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й  функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних  інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності.

Аналізуючи рушійні  сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної  динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні  настанови, а також національні  традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив  політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний  прогрес знаходить своє вираження  в тому, що вони детермінують розкриття  можливостей і рушійних сил, які  закладені в тій чи іншій економічній  системі.

Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого  відбуваються суттєві зміни в  структурі капіталу, пов'язані з  науково-технічним прогресом.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної  справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному  рівні норма нагромадження —  це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного  доходу, створеного за відповідний  період.

Вплив НТР на економічний  розвиток. До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають  на створення ВНП, і кожний з них  становить сукупність факторів «органічно взаємозв'язаних». До капіталу в узагальненому  вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних параметрах, ще їх називають факторами пропонування. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також  від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

Революційна форма  НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід  масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю  сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з  мікроелектронікою та комп'ютерною  технікою. Усе це різко підвищує ефективність виробництва, а також  зумовлює його урізноманітнення та динамічне  пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення  у посиленні соціальної спрямованості  економічного зростання. Особливо це виявляється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

Другою ознакою  цього процесу є докорінна  зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано з інтенсивними трудо-, матеріале- та фондозберігаючими  факторами.

Сучасна НТР — складне, багатопланове  явище. В узагальненому вигляді  можна виділити її три важливих складових, які органічно пов'язані:

1) глибинний процес  Інтеграції науки і виробництва,  для якого характерне перетворення  виробництва економічних благ  на специфічний «технологічний  цех науки»;

2) принципові зміни  в підготовці кадрів. Нова техніка  і новітні технології потребують  і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується  до техніко-технологічних нововведень;

3) кардинальні зміни  в організації виробництва, праці  та системі управління цими  процесами; виробництво переходить  на нову техніко-технологічну  основу — комп'ютерну технологію.

Розділ 2. Моделювання економічного зростання

2.1. Фактори,  що впливають на економічне  зростання

Фактори, що впливають  на економічне зростання, розмаїті, кількість  їх доволі велика. Для з'ясування характеру  впливу кожного з них треба  ідентифікувати й класифікувати  їх.

У науковій літературі дуже поширена класифікація факторів економічного зростання, запропонована  Кемпбеллом Р. Макконнеллом, згідно з  якою економічне зростання країни визначається шістьома складовими. Чотири фактори зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Це кількість і якість природних та трудових ресурсів, обсяг капітальних благ й технологія. Такі фактори називають факторами пропозиції, вони є необхідною умовою для забезпечення розширення обсягів виробництва, але недостатньою для забезпечення економічного зростання. Крім того, економічне зростання залежить від фактора попиту, адже вироблені економікою товари й послуги повинні бути підкріплені відповідним рівнем сукупного попиту. Шостою складовою цієї класифікації є фактор ефективності, завданням якого є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів з метою виробництва найкориснішої для суспільства продукції. У графічному вигляді економічне зростання, зумовлене дією вищезазначених факторів, відображається переміщенням кривої виробничих можливостей вправо.

На наш погляд, це класифікація здебільшого теоретичного характеру. Економісти-науковці, беручи її за основу у своїх працях і  доповнюючи новими факторами, часто  наштовхуються на неможливість однозначного зарахування того чи іншого фактора  до групи факторів пропозиції або  попиту. Одним із таких факторів є інвестиції. З одного боку, вони є фактором пропозиції як база розширення виробничого потенціалу, а з другого  — фактором попиту, оскільки разом  з іншими факторами попиту вони забезпечують необхідний рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються трудові та природні ресурси держави. Л. Шостак факторами, що мають ознаки двох груп, вважає також державні витрати  та інфляцію. Так, у різних літературних джерелах одні й ті самі фактори  відносять до різних класифікаційних  груп, що не сприяє практичному застосуванню цієї класифікації.

В.Є. Воротін, розглядаючи  фактори економічного зростання, виділяє  групу інноваційних факторів, інвестиційних  та групу факторів, що визначаються структурною мобільністю економіки5. На нашу думку, наведена автором класифікація є вдалою з точки зору змісту виділених груп і має практичне підґрунтя, проте вона не охоплює усю розмаїтість факторів, що впливають на економічне зростання. З огляду на це доцільно виділити такі групи факторів, що впливають на зростання економіки держави (запропонована класифікація охоплює як загальні, так і специфічні для перехідних економік чинники економічного зростання):

I. Об'єктивні економічні фактори: дія об'єктивних економічних законів (закон попиту і пропозиції, закон вартості та інші); наявність підприємницьких ризиків; час; циклічні коливання.

II. Фактори державного регулювання економіки: законодавча база; бюджетно-податкова політика; грошово-кредитна політика; політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності; соціальна політика; структурна політика; інституційні чинники.

III. Інноваційні фактори: рівень розвитку науки; інноваційна політика; сприяння НТП; технічна оснащеність виробництва, оновлення основних виробничих фондів; інформаційні ресурси.

IV. Інвестиційні фактори: рівень залучення іноземних інвестицій; інвестиційна активність всередині держави; ефективність розміщення інвестиційних ресурсів; капітальні блага.

V. Об'єктивні природні чинники: географічне положення країни; кліматичні умови; наявність корисних копалин, мінеральних ресурсів; багатство флори і фауни; родючість земель.

VI. Демографічні  фактори: кількість населення;  склад населення; рівень зайнятості; рівень освіти населення.

VII. Суб'єктивні психологічні  фактори: ментальність, рівень свідомості  нації; ставлення до праці;  економічна культура (рівень економічної  злочинності, корупція); підприємницькі  здібності; загальна соціально-політична  атмосфера в державі.

VIII. Форсмажорні  фактори: природні катастрофи, стихійні  лиха; техногенні катастрофи, аварії; війни, терористичні акти.

Першою групою факторів, від яких залежить економічне зростання, є об'єктивні економічні чинники. Ці чинники мало піддаються впливу з боку людської економічної діяльності, вони є невід'ємною складовою  процесу функціонування ринкової економіки. Система господарювання може досягти  значного збільшення обсягів діяльності лише за умови всебічного врахування її суб'єктами в процесі свого  функціонування дії об'єктивних ринкових законів, наявності підприємницьких  ризиків та фактора часу. На окрему увагу заслуговують циклічні коливання  економічного розвитку. Перебування  економіки країни у фазі піднесення, коли економічні потужності швидко набирають  обертів, якнайкраще сприяє економічному зростанню, і навпаки, коли економіка  у фазі спаду, кризові явища є  серйозною перешкодою на шляху до збільшення макроекономічних показників системи господарювання. У такій  ситуації уже не йдеться про нарощування  обсягів діяльності національної економіки, головним завданням є збереження досягнень попередніх періодів.

2.2. Проблема  якості економічного зростання

Поряд з чинниками  економічного зростання є багато факторів і причин, які гальмують  економічний розвиток, спричиняють  його застій або й спад. До таких  факторів відносяться: неефективне  комбінування факторів виробництва, нестача  фінансових засобів для необхідного  інвестування, розлад фінансово-кредитної  системи, недосконалість законодавчої бази з економічних питань, нестабільність політичної системи, соціальні конфлікти, надмірні військові витрати тощо. Довгостроковий застій економіки називається  стагнацією (лат. stagnum — стояча вода) — це застій у виробництві, торгівлі, інших галузях народного господарства, в соціальній сфері.

Стагнація у вузькому розумінні означає стан тривалої депресії економіки; в широкому розумінні  — це хронічний депресивний характер економіки. В економіці виділяють  два види стагнації, що різняться  виникненням, формами вияву і  способами подолань. Перший вид стагнації  виникає як наслідок панування монополістичних  об'єднань, що усувають конкуренцію  — рушійну силу розвитку економіки.

Другий вид стагнації  виникає у процесі переходу від  командно-адміністративної до змішаної економіки і є наслідком економічних  помилок урядів, ігнорування економічних  законів.

Основні ідеї теорії стагнації склалися в 30-х роках XX ст. і одержали подальший розвиток в 50-60-х роках у працях американських  економістів Дж.Стейндела, П.Барана і П.Суїзі.

Вони виходять з  положення, що монополістична економіка, усунувши механізм вільної конкуренції, вичерпала внутрішні рушійні  сили розвитку. В умовах гальмування інвестиційного процесу, недовантаження виробничих потужностей і безробіття зрілій капіталістичній економіці властивий стан нульового зростання, або стагнації.

Економічне обґрунтування  стагнації таке: економічна сила монополій  дає їм можливість, з одного боку, суттєво знижувати витрати на одиницю продукції, з другого  — встановлювати монопольно високі ціни на власну продукцію, що й забезпечує «зрілим» корпораціям монопольні прибутки. У взаємодії двох тенденцій — до зниження витрат і підвищення цін — здійснюється, на думку стагнаціоналістів, основний закон монополістичної економіки — максимізація монопольного прибутку. У результаті дії цього закону, з одного боку, зростає обсяг монопольного продукту і національного доходу, з другого — монопольна економіка не спроможна його повністю використати, особливо на накопичення, через такі причини:

1) відносно повільний  приріст сукупного попиту в  порівнянні з приростом прибутків;

2) технічний прогрес  веде до зниження потреб в  нових інвестиціях і, відповідно, до недовикористання зростаючої  сили прибутку, яка повинна йти  на накопичення;

3) відбувається  самофінансування корпорацій за  рахунок амортизаційного фонду,  достатнього для розширення виробництва,  при цьому частина фонду накопичення  корпорацій залишається невикористаною;

4) експорт капіталу  сприяє поверненню в країну  великої кількості прибутку, який  створено за кордоном, що не  спрощує, а ускладнює проблему  накопичення.

Отже, прибічники теорії стагнації приходять до висновку, що монополістичний капіталізм, з  одного боку, намагається виробити максимум сукупного прибутку (економічного надлишку), з другого — не може забезпечити його продуктивне використання. Звідси випливає, що нормальним станом такої економіки є стагнація, тобто такий стан, який характеризується неповним використанням прибутків  при даній структурі витрат і  цін і проявляється у хронічному недовикористанні наявних в економіці  людських і матеріальних ресурсів.

Стан економіки, коли депресія має місце при одночасному  розвитку інфляції, називається стагфляцією. В умовах стагфляції має місце  застій або скорочення виробництва, безперервне зростання цін, підвищення вартості життя і загальне зубожіння  населення. Саме стагфляція в 90-х роках XX ст. вразила всі без винятку  країни СНД, спричинивши глибоку  кризу національних економік молодих  незалежних держав[5, c. 357-359].

2.3. Система  показників динаміки суспільного  виробництва

В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП  за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого — як ситуація, за якої разом із зростанням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного  доходу. Інші економісти ототожнюють  економічне зростання з розвитком  економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту  населення тощо). Однак більшість  вчених під економічним зростанням розуміють такий економічний  розвиток, коли протягом певного періоду  кількісно і якісно зростає суспільне  виробництво, яке перебуває в  постійному русі, в динаміці.

Відомий американський  економіст, фахівець з питань національного  доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також теорії економічного зростання Саймон Кузнец (1901-1985), лауреат  Нобелівської премії (1971), автор дослідження  з історії економічного зростання  розвинутих країн вважав економічне зростання «довготривалим збільшенням  здатності господарства забезпечити  все більш різноманітні потреби  населення за допомогою все більш  ефективних технологій і відповідних  їм інституціональних та ідеологічних змін». У зв'язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:

1) високі темпи  зростання доходу на душу населення  і кількості населення. У розвинутих  країнах середні темпи зростання  доходу на душу населення за  останні 200 років склали 2% на рік  при зростанні населення 1% на  рік;

2) високі темпи  зростання продуктивності факторів  виробництва.

За різними оцінками від 50 до 75% зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах  в індустріальну епоху були результатом  зростання продуктивності факторів. Основна частина приросту ВНП  на душу населення була досягнута  за рахунок технічного прогресу;

3) високі темпи  структурної трансформації економіки.  Вона включала в себе переміщення  робочої сили із сільського  господарства у промисловість,  а останнім часом — з індустрії  у сферу послуг;

4) високі темпи  соціальної, політичної та ідеологічної  трансформації. Серйозна структурна  перебудова завжди супроводжується  змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;

5) міжнародні масштаби  економічного зростання зумовлені  здатністю розвинутих країн у  минулому і сьогодні знаходити  за кордоном ринки збуту, джерела  сировини і дешевої робочої  сили, що призводить до політичного  і економічного поневолення бідних  країн;

6) обмеження розповсюдження  результатів економічного зростання.  Незважаючи на величезне зростання  виробництва у світі за останні  20 років, лише чверть населення  планети прийняло участь у  цьому процесі. На цю меншість  припадає 80% світового доходу.

Основними чинниками економічного зростання  за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу[4, c. 328-329].

До факторів пропозиції відносять такі чинники, які роблять економічне зростання  фізично можливим. Це:

- кількість і  якість природних ресурсів;

- кількість і  якість трудових ресурсів;

- обсяг основного  капіталу (основних виробничих фондів), зайнятого у суспільному виробництві;

- технологія і  організація суспільного виробництва.

При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне  зростання. Так, наявність значних  природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних  природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання  залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої  сили, загального стану здоров'я  і тривалості життя людей тощо.

Отже, економічне зростання  має місце тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори  попиту та розподілу, взаємозв'язок між  самими факторами є складним і  суперечливим. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів, і навпаки. Залежно від того, за рахунок яких факторів збільшується чи зменшується національний дохід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання. Як окремі показники, використовують коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі і матеріаловіддачі, загального зростання ефективності виробництва. Через ці параметри виявляється динаміка розвитку виробництва, кількісні і якісні зміни в економіці. Характеристика якісної сторони економічного зростання доповнюється співставленням темпів економічного зростання із темпами зростання населення[9, c. 172-175].

Розділ 3. Проблеми економічного зростання в  Україні та напрями їх розв’язання

3.1. Концептуальні  засади державної програми забезпечення  економічного зростання в Україні

Останні два роки економічного зростання в Україні  виявилися дещо успішними завдяки  економічній політиці: курсу уряду  на заборону бартерних розрахунків  та взаємозаліків, реформуванню сфери  державних фінансів, змінам у податковій системі, грошово-кредитній та фінансово-валютній політиці, упорядкуванню енергетичної сфери. Увесь цей перелік чинників суттєво вплинув на позитивні економічні зрушення.