Проблеми формування навчальної мотивації в учнів загальноосвітній школі
ЗМІСТ
ВСТУП.........................
РОЗДІЛ 1. Поняття мотивації навчальної діяльності…………..5
1.1. Види мотивації.....................
1.2. Способи формування мотивації на уроках
іноземної мови……………………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. Проблеми формування навчальної мотивації
в учнів загальноосвітній школі…………………………………………………..21
2.1. Мотивація навчальної діяльності як засіб
розвитку пізнавальної діяльності учнів…………………………………21
2.2. Мотивація навчальної діяльності
як шлях до підвищення мовленнєвої компетентності
учнів на уроках англійської мови……………………………………………………………………
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………33
ДОДАТКИ……………………………………………………………
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально – пізнавальної діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно – політичного, трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах. Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкуренто спроможного випускника, запобігання формалізму в оцінці результатів труда учнів та вчителів.
Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає, що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально – пізнавальної діяльності. Формування мотивації – це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами.
На жаль, сьогодні
пересічний учитель і типовий
навчальний заклад орієнтовані
переважно на підтримування
Сучасне навчання повинне бути гуманним та індивідуалізованим, а у традиційних підходах до уроку це зробити неможливо, та й зміст сучасних підручників дає знання учням у готовому вигляді. Тільки діяльнісний підхід до сучасного уроку дозволяє перебороти сформовані традиції. Аналіз сучасних підходів до планування уроку дозволяє зробити висновок про те, що сучасне навчання все більше набуває рис рефлексивності, в яких створюються передумови для перетворення як учня, так і вчителів у суб'єкти, які самозмінюються в навчальній діяльності.
Мета дослідження: висвітлити теоретичні основи мотивації навчальної діяльності.
Об’єкт дослідження: навчальна діяльність в загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: особливості формування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках іноземної мови в загальноосвітній школі
Методи дослідження: теоретичні, порівняльні, експериментальні.
РОЗДІЛ 1.
Поняття мотивації навчальної діяльності
1.1. Види мотивації
Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Вона може бути внутрішньою або зовнішньою щодо діяльності, однак завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта цієї діяльності. Передумовою успіху в ній є сформованість спонукальної сфери, розвиток якої потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.
Мотив - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини. Під мотивом розуміють внутрішню позицію особистості. Одним з
найважливіших моментів, що розкриває сутність ставлення школярів до
навчання, є сукупність мотивів. При цьому під мотивом навчання ми має-
мо на увазі те, заради чого вчиться дитина, що спонукує її вчитися. Праці
Л.І. Божович мали велике значення для розвитку проблеми мотивації на-
вчання. Перспективним для подальшого розвитку цієї галузі знання є її по-
ложення про взаємозв’язок мотивів зі спрямованістю особистості та її ста-
влення до навколишньої дійсності, а також про структурність мотивації.
Пов'язаний він із задоволенням наявних потреб суб'єкта діяльності, а тому відіграє спонукальну функцію, зумовлює предметну спрямованість активності людини. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, але це може і не спонукати його до навчальної діяльності.
Мотивація - система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість.
Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли людина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес.
Навчальна мотивація визначається як вид мотивації, включений у
певну діяльність, у цьому разі навчальну діяльність. Як підкреслює прові-
дний психолог, який вивчає мотивацію навчальної діяльності, А.К. Мар-
кова, “мотивація навчання складається з ряду постійно змінюваних спо-
нук” [1, с. 118]. Тому при аналізі мотивації навчальної діяльності головне
не тільки визначити домінуючу спонуку (мотив), але врахувати всю струк-
туру мотиваційної сфери людини.
Отже, у психологічній літературі різні автори виділяють різні види
мотивів навчальної діяльності. Так, Л.І. Божович вказує, що для дітей різ-
ного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є
основними, інші – другорядними, побічними, що не мають самостійного
значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. Таким
првідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника
в класі, бажання здобути вищу освіту, інтерес до самих знань.
У дослідженні Н.Н. Власової можна побачити також два плани моти-
вації – довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється
тоді, коли мотиви в учня викликаються довільно без сторонньої допомоги.
Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі, якщо мотиви хтось
спеціально формує [4, с. 54].
В. Апельт виділив такі мотиви навчання: соціальні (борг і відповіда-
льність, розуміння соціальної значущості навчання, прагнення зайняти ви-
значену позицію щодо навколишніх, дыстати їхнє схвалення); пізнавальні
(орієнтація на оволодіння
на засвоєння способів здобуття знань); комунікативні (спілкування з однолі-
тками, дорослими); саморегуляції (орієнтація на здобуття додаткових знань
і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення) [5, с. 72].
П.М. Якобсон виділяє кілька типів мотивації, пов’язаної з результа-
тами навчання [6, с. 48]:
1) мотивація, що умовно може бути названа “негативною”. Під нега-
тивною мотивацією П.М. Якобсон має на увазі спонукання школяра, ви-
кликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, що можуть
виникнути, якщо він не буде вчитися (докори з боку батьків, учителів, од-
нокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів;
2) мотивація, що має позитивний характер, але так само пов’язана з
мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає у
двох формах. В одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особистості соціальним устремлінням (почуття боргу перед
близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистісними мо-
тивами: схвалення навколишніх, шлях до особистого благополуччя;
3) мотивація, що лежить у самій навчальній діяльності (мотивація,
пов’язана безпосередньо із цілями навчання, задоволення допитливості,
подолання перешкод, інтелектуальна активність).На думку А.К. Маркової та її співробітників, існує три типи ставлення школяра до навчання:
1) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичер-
пуються інтересом до результату, несформованість уміння ставити цілі,
подолання труднощів);
2) байдуже (чи нейтральне), яке характеризується такими самими
особливостями, що й негативне ставлення;
3) позитивне (аморфне, нерозчленоване) (хитливі переживання нови-
зни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння й первинне осмис-
лення цілей, поставлених учителем) [7, с. 12–13]. Крім того, ці автори виділяють рівні, етапи, якості та прояви мотивівнавчальної діяльності. Мотиви можна поділити таким чином:
– пізнавальні – якщо в учня в ході навчання переважає спрямова-
ність на зміст навчального предмета;
– соціальні – якщо в учня виражена спрямованість на іншу людину
в ході навчання.
І пізнавальні, і соціальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мо-
тиви (орієнтація на засвоєння здобутих знань) та мотиви самоосвіти (оріє-
нтація на здобуття додаткових знань). Соціальні мотиви можуть мати такі рівні:
– широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціа-
льної значущості навчання);
– вузькі соціальні чи позиційні мотиви (прагнення зайняти визначе-
ну позицію у відносинах з навколишніми);
– мотиви соціального співробітництва (орієнтація на різні способи
взаємодії з іншою людиною).
Мотиви названих видів і рівнів можуть проходити у своєму станов-
ленні такі етапи:
1) актуалізація первинних
2) постановка на основі цих мотивів нових цілей;
3) позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей;
4) поява на цій основі нових мотивів;
5) супідрядність різних мотивів.
Якості мотивів можуть бути змістовними, пов’язаними з характером
навчальної діяльності, і динамічними, пов’язаними з психофізіологічними
особливостями дитини [7, с. 15–16]. На основі досліджень (А.Н. Леонтьєв, Л.І. Божович, Г.І. Щукіна, А.К. Маркова) сформовано загальну картину вікової динаміки мотивів на-вчання. Причому вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальнихінтересів учнів різного віку не є фатально неминучими [3, с. 82]. Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається рядом специфічних для цієї діяльності факторів:
– самою освітньою системою, освітньою установою, де здійснюється навчальна діяльність;
– організацією освітнього процесу;
– суб’єктними особливостями учнів (вік, стать, інтелектуальний ро-
звиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями тощо);
– суб’єктними особливостями педагога, насамперед, системою ста-
влення його до учня, до справи;
– специфікою навчального предмета.
Виділяють п’ять рівнів навчальної мотивації:
1. Високий рівень шкільної
ких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати
всі пропоновані вимоги. Учні чітко слідують усім вказівкам учителя, сум-
лінні й відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні
оцінки.
2. Гарна шкільна мотивація. Учні
успішно справляються з
ною діяльністю. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.
3. Позитивне ставлення до школи, але школа залучає таких дітей до
позашкільної діяльності. Такі діти досить добре почувають себе в школі,
щоб спілкуватися з друзями, з учителями. Пізнавальні мотиви в таких ді-
тей сформовані меншою мірою, навчальний процес їх мало приваблює.
4. Низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче,
пропускають заняття, на уроках часто займаються сторонніми справами,
іграми, мають серйозні труднощі в навчальній діяльності.
5. Негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти
зазнають серйозних труднощів у навчанні: не справляються з навчальною
діяльністю, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, конфлікту-
ють з учителями. Вони сприймають школу як вороже середовище, перебу-
вання в якому є нестерпним. Але якою б не була мотивація, навіть най-
більш позитивною, вона створює лише потенційну можливість розвитку
учня, оскільки реалізація мотивів залежить від постановки мети для самих
учнів.
Навчальна діяльність відбувається під впливом внутрішнього моти-
ву, коли пізнавальна потреба зустрічається з предметом діяльності. Докла-
дно залежність успішності навчальної діяльності від мотивації розглянута
Г. Клаусом. Він зазначав, що “установки на навчання та на його предмет-
ний зміст справляють найбільш стійкий вплив на активне присвоєння, пе-
ребіг цього процесу та його успішність” [8, с. 34]. Виходячи із цього, він
виділив позитивну й негативну мотивацію. На його думку, людина із силь-
ним бажанням опанувати знання буде вчитися без зовнішнього примусу,
одержуючи від своїх знань задоволення, виявляючи наполегливість. Основним же мотивом навчальної діяльності в умовах традиційного
навчання виявляється для школяра оцінка. Навчально-пізнавальні мотиви,
пов’язані зі змістом і процесом навчання, не відіграють провідної ролі про-
тягом усього навчання. Незважаючи на те, що навчально-пізнавальна мо-
тивація не є для школярів основним фактором спонукання, саме в цій групі
мотивів відзначаються найбільш суттєві зміни протягом навчання. Розви-
ваються пізнавальні інтереси дітей, формується вибірковість щодо окре-
мих навчальних предметів.
Проблема мотивації в навчанні виникає по кожному шкільному предмету. Однак особливо гостро стоїть проблема мотивації вивчення іноземних мов в загальноосвітній школі. Дослідники питання мотивації наводять дані про зниження її від класу до класу. При цьому до моменту вивчення іноземної мови і на самому початку в учнів, як правило, висока мотивація. Їм хочеться розмовляти на іноземній мові з ровесниками; принадною виявляється можливість декламувати вірші і співати пісні на іноземній мові; читаючи дізнаватись про інші країни. Словом майже у всіх є бажання володіти іноземною мовою, вміти спілкуватись безпосередньо, через книгу і листування. Але от починається процес оволодіння іноземною мовою і відношення учнів міняється, багато розчаровуються. Адже цей процес передбачає період накопичення “будівельного матеріалу”, стадію неминуче примітивного змісту, подолання різноманітних складностей, що відсуває досягнення мети, про яку мріялось. В результаті зменшується мотивація зникає зустрічна активність, слабне воля, спрямована на оволодіння іноземними мовами, знижується успішність в цілому, яка в свою чергу негативно впливає на мотивацію. Такою є ситуація пов'язана з вивченням іноземної мови в школах і вузах.
Виникає питання: чи не є спад мотивації з усіма його наслідками об'єктивним процесом, якому неможливо протистояти? На щастя, це спростовує досвід кращих вчителів, учні яких успішно оволодівають іноземною мовою у необхідних межах. Вони відчувають свій прогрес і почуваються задоволеними від цього, тому висока мотивація супроводжує весь період їх навчання, значно підкріплюючи його. Після закінчення школи такі учні включаються в спецгрупи, вони використовують набуті навички і вміння з професійною метою, при написанні курсових і дипломних робіт, вони активні на міжнародних форумах молоді, виступаючи в якості перекладачів. Отже, існує можливість збереження і розвитку мотивації учнів до вивчення іноземної мови.
Психологи вивчаючи характер спонукальних сил і способи їх регуляції в навчанні, встановили різноманітність мотиваційної сфери людини, її складну структуру. По перше на неї можуть впливати соціальні мотиви, що визначаються потребами суспільства; у сукупності вони складають зовнішню мотивацію, яка існує у двох різновидах: як широка соціальна мотивація і вузькоособиста. По-друге на мотиваційно-спонукальну сферу людини може впливати і характер діяльності як такої. Це так звана внутрішня мотивація; її підвидом є мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер; в цих випадках прийнято говорити про позитивну і негативну мотивації. Існує, зрештою, і такий різновид мотивації, як дальня (дистантна, відстрочена) і близька (актуальна).
Існує кілька видів мотивації стосовно іноземної мови.
Точну характеристику широкої соціальної мотивації (різновид зовнішньої) дає П.М Якобсон: “Така мотивація процесу навчання пов'язана з досить гострим почуттям громадянського обов'язку перед країною, перед рідними, близькими людьми, пов'язана з думками про навчання, як про дорогу до засвоєння великих цінностей культури, як засіб, що дозволяє нести людям добро і користь, з уявою про навчання, як шлях до здійснення свого призначення в житті”. Так, для учнів основою для оволодіння іноземною мовою може стати перспектива участі в різноманітних міжнародних форумах.
Другий різновид зовнішньої мотивації - вузькоособистісна - визначає відношення до оволодіння іноземною мовою, як способу самоствердження, а інколи як шлях до особистого благополуччя. Тут можливий досить широкий діапазон морального плану: від громадянських мотивів до вузькоегоїстичних. Зовнішня мотивація, як правило, буває дистантною, далекою мотивацією, розрахованою на досягнення кінцевого результату навчання. Тим не менше її стимулюючий вплив на процес навчання може бути досить сильним. Вона на самому початку, а іноді ще й до вивчення іноземної мови націлює учнів на кінцеву мету. Важливо тільки будувати процес навчання таким чином, щоб учні в кожній його точці відчували сходження до поставленої мети, корисні рекомендації на цей рахунок наводяться Н.Є. Кузовлєвою, яка вважає що для посилення впливу широкої соціальної мотивації слід створювати спеціальні власне методичні засоби наочної презентації, що вказують на значення знань іноземної мови для найрізноманітніших спеціальностей: можна використовувати кінофільми, уривки з художніх творів і соціально-політичної літератури все це може наблизити і зробити відчутною далеку мету, створивши готовність до затрат часу і сил. Проте тут зовнішня мотивація змикається з внутрішньою і підкріплюється нею. При цьому якщо зовнішня мотивація виконує “стратегічну роль” задаючи ззовні рух на увесь період навчання, то внутрішня мотивація - “тактичну”. Ця мотивація є близькою і актуальною, адже навчальний процес повинен бути побудований таким чином щоб учні на кожному уроці відчували радість від задоволення потреб, специфічних для предмету іноземна мова.
Основні різновиди внутрішньої мотивації - комунікативна, лінгвопізнавальна і інструментальна. Лінгвопізнавальна мотивація заключається у позитивному відношення учнів до самого мовного матеріалу, до вивчення основних властивостей мовних знаків. Уявляється, що можливі два шляхи її формування: опосередкований, тобто через комунікативну мотивацію, безпосередній, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів в мовному матеріалі.
Щоб зацікавити учнів мовним “будівельним матеріалом” необхідно, по-перше, звести до мінімуму часовий розрив у роботі над мовним матеріалом і його використанням у мові, тобто побудувати роботу над мовним матеріалом таким чином, щоб учні бачили мовну перспективу його застосування. Наприклад: засвоюється словниковий матеріал по темі “Урок іноземної мови”; бажано на цьому ж уроці чи в крайньому разі на наступну спонукати учнів до його використання в умовних ситуаціях: “Розкажи своєму другові, що ви робите на уроках іноземної мови, і запитай, як вони вивчають іноземну мову”.
По-друге, треба надавати установці, яка стосується роботи над мовним матеріалом, цілеспрямований мовний характер: “Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він буде потрібний нам для бесіди про …, для розігрування п'єски, при читанні оповідання…” І в цьому випадку створюється мовна перспектива.
По-третє, мовний матеріал, що підлягає засвоєнню на уроці, потрібно орієнтувати на одну тематичну область, навіть якщо він включає і позатематичний матеріал, типу мовних кліше, модально-оцінювальної лексики і граматичних явищ. В цьому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренування до використання буде побудований на одній змістовній основі, що в кінцевому результаті істотно для вирішення комунікативних задач.
“Різнотемність” позбавляє урок цілісності, вносить сумбур в ситуації, що негативно впливає на мову. І дійсно, важко уявити собі як можна з'єднати на одному уроці в комунікативному акті, лексику на тему “Одяг” і “Фрукти та овочі”, або “Урок англійської мови” і “Підготовка до подорожі”.
Отже, учні повинні відчувати необхідність в мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей.
Доцільно тому час від часу звертатися до прийому, що виявляє цей зв'язок. Вчитель каже: “Сьогодні ми будемо говорити про… Які слова і вирази нам можуть для цього знадобитися?”. Таким чином створюється потреба в нових словах. Учні називають на рідній мові потрібні їм слова і всіма своїми думками “виходять на зустріч” з їх іншомовними еквівалентами, що повідомляються вчителем. Мотивація при цьому зростає; помічено також, що і відкладення в пам'яті також підсилюється.
Однак не тільки відчутна комунікативна “вага” мовного матеріалу може викликати лінгвопізнавальну мотивацію. В навчальному процесі по іноземній мові важливо стимулювати безпосередній інтерес до мови як такої.
Вчителю потрібно зуміти втілити багаті загальноосвітні можливості іноземної мови, а це означає - зосередити увагу учнів на самій мові на її здатності давати імена речам, ідеям процесам, на ідіоматиці, на лінгвокраїнознавчому слові, на етимології, зрозуміло, якщо ці явища можуть бути пояснені на матеріалі шкільного мінімуму. З цією метою слід надати роботі над мовою характер пошукової, по-шкільному дослідницької діяльності, в результаті якої в учня розвивається філологічна пильність, вміння бачити за безпристрасним мовним знаком значення і зміст.
Велику роль у цьому відношенні відіграє розвиток мовної здогадки. Раптові “просвітлення” з приводу того чи іншого значення слова, виразу і граматичної форми дають учням велике задоволення і мотивують подальший лінгвістичний пошук. Вправляння в мовній здогадці можуть бути такими ж захоплюючими як і вирішення кросворду. Тому слід постійно спонукати учнів до мовної догадки, націлюючи увагу учнів на “підказки” і опори в самому матеріалі. Вправлення в мовній здогадці повинні супроводжувати процес навчання, починаючи з молодших класів,
Важливо також спонукати учнів до накопичення мовного матеріалу. Для цього рекомендується застосовувати різноманітні мовні ігри, органічно включаючи їх в урок. Атмосфера азарту, дух змагання, радість перемоги активізують сприйняття і запам'ятовування. Ігри - змагання, пов'язані з групуванням мовних явищ на основі якогось принципу, сприяють перебору слів граматичних форм, графем в момент найбільш напруженої роботи мозку, і ще гарантує запам'ятовування. Тут маються на увазі ігри типу: “Який ряд загадає більше слів на тему…”, “Який ряд швидше зробить…”. З допомогою гри можуть бути засвоєні всі необхідні сторони мовного знаку, поборені особливі складності функціональної і формальної властивостей.
Вчителю потрібно тільки ясно уявити собі методичний потенціал кожної окремої гри, і її методичний “виграш”.
Важливим видом внутрішньої мотивації є також інструментальна мотивація, тобто мотивація що випливає з позитивного відношення учнів до певних видів роботи.
Дидакти і педагогічні психологи в наш час все більше уваги приділяють методиці учнів. В формі нейтрального сприйняття її одержати неможливо. Звідси лозунг: “Вчити вчитися,” тобто “включати учня в самостійну навчальну діяльність, покласти його на позицію суб'єкта цієї діяльності, спрямувати і організувати цю діяльність таким чином, щоб учень приходив до відкриття тих чи інших фактів і законів, виробляв переконання, оволодівав методами вирішення задач, які йому пропонуються при вивченні того чи іншого навчального матеріалу”.
Справа вчителя - керувати самостійною діяльністю учнів. Для цього потрібно по-перше намітити конкретну мету, до якої вони повинні прийти, познайомившись з тим чи іншим мовним фактом; по-друге, спеціальними прийомами сприяти концентрації уваги учнів на суттєвих ознаках мовного матеріалу.
Одним з прийомів, з яким слід познайомити учнів при роботі над розширенням лексичного запасу, є створення картотеки і вміння керувати нею. На початковому етапі вона може складатися з карток з малюнками на зворотному боці яких написано відповідне слово на іноземній мові, на наступних етапах доцільно спонукати учнів до складання картотеки по тематичному принципу. Таку картотеку вони зможуть поповнювати від класу до класу. При цьому важливо переконати учнів у використанні картотеки. В основі навчання, мові належить концентричний принцип, що передбачає планомірне розширення тематики, тому є зручним мати під рукою тематично впорядкований матеріал: його можна легко “проінтегрувати” перед подальшим поповненням по даній темі.
