Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі. 2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………….………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Загальноекономічна характеристика ринку праці………….………....5

1.1. Структура ринку праці……………...…………………………………………..5

1.2. Особливості механізму функціонування ринку праці……………..................9

1.3. Безробіття, його причини і види……………………………………………...11

РОЗДІЛ 2. Особливості функціонування ринку праці на мікрорівні….…….….15

2.1. Взаємозв’язок ринку праці і ринків факторів виробництва…….....………..15

2.2. Попит і пропозиція фірми на працю………..……..………………………….18

2.3. Заробітна плата як мотиваційна складова продуктивної зайнятості ………22

РОЗДІЛ 3.Ринок праці в Україні на сучасному етапі……………..……………..26

3.1. Ринок праці України: сучасний стан та шляхи реформування……………..26

3.2. Проблеми збалансованості регіональних ринків праці……………………..30

3.3. Ринки праці з неповною конкуренцією……………………………...……….33

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...…37

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...39

ДОДАТОК…………………………………………………………………………..41 
 
 

Вступ

      На  етапі економічного зростання  набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і само зайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.        

      На  мою думку, реалізація державної  політики в сфері ринку праці, згідно різних Програм та Положень, таких, наприклад, як „Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки „Європейський вибір”, Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу та ряду інших, повинні, принаймні, сприяти таким факторам, як:

• стабілізація ринку праці, підвищення ефективності зайнятості населення та створення умов для її зростання, досягнення балансу між попитом і пропонуванням робочої сили, вдосконалення механізмів регулювання ринку праці, надійний соціальний захист незайнятого населення;
• визначення загальної потреби в робочих місцях та забезпечення їх робочою силою відповідної професійно-кваліфікаційної якості. Збереження робочих місць, які ефективно функціонують, і створення нових робочих місць;
• підвищення мінімального розміру допомоги по безробіттю;
• створення умов  для ефективної співпраці державної служби зайнятості та приватних агентств з працевлаштування щодо здійснення державної політики організації ринку праці;
• розгортання ефективних програм зайнятості населення, спрямованих на підтримку та розвиток самозайнятості населення, малого підприємництва;
• створення нових робочих місць шляхом розвитку малого та середнього бізнесу;
• вдосконалення механізмів працевлаштування найменш конкурентноспроможних на ринку праці категорій населення, зокрема осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, випускників навчальних закладів, жінок , які мають неповнолітніх дітей.

      Сучасна політика ринку праці спрямовується  на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного  населення. Досягається ця мета активними  та пасивними методами, які поєднують  державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.

      Конкретний  механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.

      Основною  рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного  механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від  конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.

      Розділ 1. Загальноекономічна характеристика ринку праці

      1.1. Структура ринку праці

      Специфічність ринку праці економіки перехідного  періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку. З одного боку, зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці, тобто так званий позаекономічний примус (збереження реєстрації (до 2002 p.); низька мобільність робочої сили; бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентоздатністю; встановлення певних пільг для господарюючих суб'єктів, що використовують працю зазначеної категорії працездатного населення; державний розподіл кадрів вищої кваліфікації та т. ін.), а з іншого — з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці. Відповідно до цього формується більш гнучкий механізм підтримання збалансованості чинників виробництва, в якому тісно взаємодіють елементи старої та нової систем. Однак перевага зберігається за першими елементами відносин, в основному через об'єктивні причини, що зумовлено тотальним одержавленням власності та надмірною фетишизацією ролі держави в регулюванні трудових відносин у минулому. Формування нових економічних відносин може бути ефективним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення не ільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій держави в розв'язанні проблем зайнятості в перехідний період та створення ефективних механізмів регулювання трудових відносин.

Схема 1.1. Структура ринку.

      З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин — адміністративних і економічних з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці — служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін. Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом.

      Процес  формування і задоволення попиту на робочу силу характеризує така схема (див. схему 1.2):

      Схема 1.2. Схема формування і задоволення попиту на робочу силу

      Регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої  сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва  і зайнятості, підсилюючи цим дію  ринкових регуляторів. По суті, це означає, що вона поступово нав'язує ринкові правила гри її учасникам.

      Основними функціями сучасного ринку праці  є такі: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька —  узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили; 5) регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча — забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

      У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб (див. рис. 1.1).

      Рис.1.1. Класифікація ринків праці за обсягом

      Важливим  моментом в процесі аналізу ринку  праці є його поділ на сегменти.

      Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які  називаються сегментами.

      Сегментація ринку праці — це об'єктивно  обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-економічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необхідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відрізняються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників.

      Ознаками  сегментації можуть бути:

      • територіальне положення — регіон, район тощо;

      • демографічні характеристики — статево-віковий  і сімейний склади населення;

      • соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

      • економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл працівників за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

      • психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

      • поведінкові характеристики — мотивація  зайнятості та ін. Всі ознаки можна  об'єднати у три групи: професійно-галузеву, кваліфікаційно-оплатну та соціально-демографічну.

      Територіально-сегментаційна  структура ринків праці виглядає так

      Схема 1.3. Територіально-сегментаційна структура ринків праці

      Коли  пропозиція робочої сили перевищує  попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

      Коли попит на робочу силу перевищує її пропозицію, це означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма відповідними наслідками.

      1.2. Особливості механізму функціонування ринку праці

      Для того, щоб заглибитись в тенденції  розвитку ринку праці, слід визначити деякі терміни, що використовуються сучасною економічною школою, зрозуміло, виключно ті терміни, які безпосередньо стосуються ринку праці.

      Ринок праці являє собою відкриту підсистему, що через міжрегіональні міграції органічно  взаємодіє з ринками праці  інших регіонів. Як і кожний інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом та пропозицією. Відмінність ринку праці від всіх інших полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу товар не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об’єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці), при чому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконувати трудові функції, а і тривалість і умови виконання цих функцій.

      Таким чином, слід зазначити, що основними компонентами ринку праці є:

• пропозиція робочої сили;
• попит на робочу силу;
• вартість та ціна робочої сили.

  Пропозиція товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

• сукупна робоча сила;
• економічно активне (трудоактивне) населення;
• попит на робочі місця.

      Сукупна робоча сила – це загальна чисельність  населення віком від 15 до 70 років  включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездатність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент (тобто в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримання за це винагороду в грошовій чи натуральній формі.

      На  відміну від цього економічно активне населення складається з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

      Працездатність  – здатність виконувати трудові  функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

      Попит на робочу силу визначається головним чином попитом на товари та послуги, що виробляються, тобто обсягами виробництва, які за інших рівних умов залежать від:

• продуктивності праці;
• ринкової вартості товару чи послуги, для виробництва якого застосовується робоча сила.

      При цьому обмеженням корисності використання додаткової робочої сили є співвідношення її продуктивності з видатками на її використання. Відповідно зростання ціни робочої сили (зарплати чи ставок її оподаткування) скорочує попит на робочу силу, а їх зменшення – навпаки, збільшує.

      Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці. 

      1.3. Безробіття, його  причини і види

      Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

• спад економіки і відповідає скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;
• структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні і внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;
• рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

      Основний  чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний  прогрес та запровадження нових  технологій – впродовж  90-х років  помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім в край низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

      Водночас  безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

• необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;
• зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;
• суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

      Визначення  безробітних за методологією Міжнародної  організації праці відрізняється  від прийнятого у вітчизняній практиці.

      Безробітні  у визначенні МОП – особи у  віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані  в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;
• готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

      До  категорії безробітних відносяться  також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і  мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

      Практично всі суттєві соціальні конфлікти, що спостерігалися протягом ХХ століття, так чи інакше пов’язані з безробіттям. Досить згадати причини приходу до влади Муссоліні та соціальний фон, на якому переміг на початку 30-х років Гітлер, негритянські заворушення на півдні США наприкінці 80-х. Все це дає достатньо підстав для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти безробіттю чи принаймні домогтися його скорочення.

      Безробіття  з’явилось з першими ознаками лібералізації економіки і досить швидко набуло великих масштабів. Після змін загальноекономічної ситуації рівні безробіття в переважній більшості країн почали знижуватись. Виняток становить Чехія, де на перших етапах штучно підтримувалась зайнятість.

      Природне  безробіття. Природне безробіття складається із фрикційного, пов’язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

      Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

      Головною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів.

      Інституційне  безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов’язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованості населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

       Вимушене безробіття. На відміну від природного безробіття, що як правило, є певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

      Структурне  безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

      Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі. В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, , в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.

      Розділ 2. Особливості функціонування ринку праці на мікрорівні

      2.1. Взаємозв’язок ринку праці і ринків факторів виробництва

     Для забезпечення випуску економічних  благ фірми використовують різноманітні ресурси. Ресурси, які використовуються у виробничому процесі, мають назву фактори виробництва, або затрати.

     Фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і нормальний прибуток.

     Ринки факторів — це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції — власники факторів — домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції).

     Домогосподарства  на ринках факторів безпосередньо пропонують власну працю і підприємницький хист та опосередковано — землю і капітал, навіть якщо останні фактори є власністю фірми (бо власниками фірм є саме домогосподарства).

      Фірми, окрім згаданих факторів виробництва, споживають й інші ресурси, які, в свою чергу, є продукцією інших фірм, — проміжні продукти. Але такі ресурси можуть не аналізуватись окремо, адже пропозиція проміжного продукту з боку фірм досліджується так само, як і пропозиція готової продукції, а попит на проміжні продукти з боку фірм розглядається так само, як і попит на фактори виробництва.

     Попит фірми на фактори визначається попитом  споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.

     Аналіз  функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що й ринків продукції. З урахуванням типу ринкової структури досліджується, як формується попит на фактори (індивідуальний і ринковий), які чинники його визначають; як формується пропозиція факторів (індивідуальна і ринкова) і які чинники визначають цю пропозицію. Розгляд взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної влади на стан цих ринків.

      Структура ринку певного фактора виробництва  пов'язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін та обсягів факторів на ринках.

Повна конкуренція на ринку фактора  передбачає, що:

• фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;
• фактор є однорідним;
• вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільними;
• всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін.

     Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку факторів поводять себе раціонально і максимізують кожний власну вигоду: власники факторів — доходи від їхнього продажу; фірми купують фактори за такими цінами і в таких обсягах, щоб максимізувати прибуток від продажу готової продукції.

      Якщо  припустити, що для ринкових попиту і пропозиції фактора (наприклад, праці) діють закони попиту і пропозиції, то відповідні криві попиту і пропозиції на конкурентному ринку праці дають змогу визначити рівноважні ціну фактора — ставку заробітної плати, P_L=P_LE і обсяг праці, L=L_E (рис. 2.1.а).