Проблеми функціонування грошово-кредитної системи та шляхи її розвитку в Україні

ЗМІСТ

Вступ ........................................................................................................ 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні і законодавчі основи функціонування грошово-кредитної системи

1.1 Поняття грошової  системи та грошового обігу. Правові засади їх регулювання.............................................................................. 6

          1.2 Структура і функції грошово-кредитної  системи ............... 10

          1.3 Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики ................................................................................................... 13

РОЗДІЛ 2. Аналіз функціонування грошово-кредитної системи України

          2.1 Аналіз ефективності функціонування  Національного банку України..................................................................................................... 18

         2.2 Останні тенденції грошово-кредитного ринку України .... 25

          2.3 Аналіз діяльності страхових  фондів в Україні ................... 27

         2.4 Оцінка грошових агрегатів в Україні .................................. 34

РОЗДІЛ 3. Проблеми функціонування грошово-кредитної системи та шляхи її розвитку в Україні

         3.1 Причини нестабільності грошово-кредитної системи України та заходи щодо її стабілізації................................................................  38

3.2 Довгострокові впливи монетарної політики на макроекономічну стабілізацію на основі міжнародного досвіду....... 42

Заключення............................................................................................ 47

Список використаних джерел ............................................................ 50

Додатки

Вступ

Основним ринковим регулятором  стабільності економічного розвитку є  державна грошово-кредитна політика. Її реалізація в умовах глобалізації економіки залежить від дієвої внутрішньої структури грошово-кредитного ринку, його функціонування і каналів взаємодії із зовнішнім середовищем.

На даний час нестабільність економічної та політичної ситуації гостро поставила питання забезпечення стабільного розвитку та фінансової стійкості банківської системи.

Основною метою грошово-кредитної  політики в сучасних умовах є стабілізація економіки, забезпечення зайнятості та стримування інфляції. В окремих  випадках як синонім грошово-кредитної політики вживається поняття "монетарна політика", яка базується на спроможності грошово-кредитної системи впливати на грошову пропозицію та відсоткову ставку, а через неї - на інвестиції та реальний дохід [1, с. 102-106].

Суб'єктом кредитно-грошової політики є НБУ, Міністерство фінансів, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Уряд і Верховна Рада. НБУ регулює грошову систему одноосібно. Об'єктами кредитно-грошової політики є грошовий ринок, ринок позичкових коштів та грошовий обіг.

Цілі грошово-кредитної  політики пов'язані з завданнями, які вона повинна виконати - стратегічні, проміжні та тактичні. Стратегічна мета - забезпечення стабільності цін, повної зайнятості та зростання обсягу виробництва. Поточна грошово-кредитна політика орієнтується на конкретні, тактичні цілі, що досягаються через проведення щоденних послідовних операцій на відкритому ринку цінних паперів. Проміжні цілі досягаються шляхом регулювання змінних в економічній системі на річних часових інтервалах [1, с. 102-106].

Актуальність курсової роботи:  грошово-кредитний ринок регулює всі масштабні макроекономічні процесси в країні та за кордоном. Тому вивчення проблем ринку та удосконалення його функціонування являє собою актуальне питання для держави та громадян.

Теоретичні та практичні  засади для вивчення данної теми знайшли відображення в  наукових працях видатних учених минулого: А. Маршалла, Д. Рікардо, А. Сміта, І. Фішера, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського. Вагомий внесок у дослідженні грошово-кредитного ринку України зробили вітчизняні вчені: Латук Я., Романчукевич В., Шульгіна О., Осипчук Д., Лапчук Я., Семеряк Ю., Лобозинська С., Бабенко В., Лозова О.М., Грицюк Н.О та ін.

Мета курсової роботи: Ознайомлення з проблемами функціонування грошово-кредитної політики в сучасних умовах України та в порівнянні з міжнародним досвідом.

Основні задачі, які потрібно вирішити, для досягнення мети:

• визначити поняття «грошової системи» та «грошового обігу»;
• виявити побудову грошово-кредитного ринку, його основні функції та інструменти;
• розглянути основні историчні концепції, що заклали основу в формування грошово-кредитної політики;
• виявити законодавчі, правові аспекти діяльності банків та грошово-кредитного ринку в цілому;
• проаналізувати ефективність функціонування банківської системи, грошово-кредитного ринку на прикладі Національного банку України та страхових фондів країни;
• виявити сучасні проблеми монетарної політики в країні та надати рекомендації щодо її вдосконалення, керуючись міжнародним досвідом.

У курсовій роботі була використана наступна методологія дослідження:

-   эмпіричний метод (на основі досвіду та практики);

- абстрактно-логічний (використаний  при формуванні висновків та  пропозицій);

- експертно-аналітичний (запозичені розрахунки вчених та експертів з різних галузей, що стосуються теми дослідження);

- аналитично-розрахунковий, нормативний методи (власні розрахунки на основі формул, нормативів та аналітичної бази)

Інформаційно-методична  база, використана в курсовій роботі наступна:

• Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 5-6, від 2001 р. із змінами, внесеними згідно із Законами, № 5248-VI  від 18.09.2012;
• Конституція України № 30 від 1996 р. із змінами, внесеними згідно із Законами, № 2952-VI від 01.02.2011;
• Закон України "Про Національний банк України" № 29 від 1999 р. із змінами, внесеними згідно із Законами, № 5285-VI від 18.09.2012;
• офіційне інтернет-представництво Національного банку України, режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/index;
• річний звіт Національного банку України за 2011 рік,
• методичні вказівки до виконня курсової роботи з курсу «Центральний банк і грошово-кредитна політика»;
• рейтинговий звіт НАСК «ОРАНТА» за 2011 рік,
• аналіз діяльності Національного банку України у монетарній та регуляторній політіці за 2011 р. під керівніцтвом Президента АУБ Сугоняка О., наукові праці НДФІ.   

Курсова робота складається  з вступу, трьох розділів, що включають  дев’ять глав, заключення, списка використаних джерел та додатків.

У першому розділі курсової роботы розкривається економічна сутність, роль, структура та функції грошово-кредитної системи та грошового обігу, наведенні історичні концепції грошової політики  - кейнсіанство та монетаризм.

Другий розділ присвячений  аналізу функціонування грошово-кредитної  системи у розрізі банківського сектору (на прикладі НБУ), грошово-кредитного ринку (тенденції ринку та огляд агрегатів), страхового ринку (на прикладі компаннії «Оранта»).

У третьому розділі досліджуються проблеми функціонування грошово-кредитних систем України та світових,  розкриваються напрямки вдосконалення довгострокової монетарної політики держави, надаються рекомендації щодо її формування на 2012 рік.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні і законодавчі основи функціонування грошово-кредитної системи

1.1 Поняття грошової  системи та грошового обігу. Правові засади їх регулювання

Становлення України  як незалежної, суверенної держави  обумовило необхідність створення  власної національної грошової системи.

 Національна грошова система  - це встановлена державою форма  організації грошового обороту в країні, включаючи порядок емісії національних грошових знаків. Вона регулюється законами держави та іншими юридичними актами.

Національна грошова система України  складалася поступово: за характером регулювання  вона є перехідною від паперово-грошової, якою була в чистому вигляді протягом 1991-1993 рр., до системи кредитного обігу, від неринкової до ринкової, від закритої до відкритої. За короткий строк, що минув після проголошення незалежності України, досягнуто помітних успіхів у просуванні вказаним шляхом. [2, с. 123]

Організаційно-правові засади створення  грошової системи України були закладені  в Законі України "Про банки  і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року. Цей закон надавав монопольне право Національному банку України  здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику. [3, с. 1]

Однак було б помилковим важати, що з прийняттям цього закону почала функціонувати власна грошова система. Оскільки до кінця 1991 року Україна входила до складу СРСР, не мала власного емісійного центру, можливостей впливати на сталість грошей, на перелив грошових ресурсів через кордон, використовувала гроші, що емітувалися союзним Держбанком. [2, с. 123]

Тому першим практичним кроком щодо створення власної грошової системи можна вважати вихід  України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 року були запроваджені українські кугґоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до карбованцевої грошової маси.

Таким чином в січні 1992 року розпочалася грошова реформа в Україні, яка закінчилася у вересні 1996р. введенням в обіг гривні, тобто реформа тривала майже 5 років. Головним досягненням проведення реформи було те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках.

Проведення реформи  прискорило рух грошей і сприяло  поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. За рахунок збільшення строкових депозитів суб'єктів  господарювання та населення зросла ліквідність банків. Накреслилась тенденція до зростання обсягів довгострокового кредитування. Поліпшилась структура грошової маси. Прискореними темпами відбувалось залучення коштів населення на депозити в комерційних банках. Ця тенденція зберігалась під час реформи і після її закінчення. [2, с. 124]

За період, що минув, досягнуто  значних успіхів у плані формування грошової системи. Сьогодні українська держава в особі Національного  банку України досить успішно  регулює пропозицію грошей з метою  забезпечення її стабільності. Це регулювання тісно пов’язано  з поняттям «Грошовий обіг».

Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через рух готівкових грошей. Це також сукупність всіх грошових платежів і розрахунків в народному господарстві країни.

Основні теоретичні положення  грошового обігу в країні наступні. Перше. Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. І хоча зараз грошовий обіг в Україні продовжує деформуватися кризовими і політичними процесами, а також низьким рівнем життя населення, вище назване положення продовжує лежати в основі організації грошового обороту. [6, с. 37]

Другим положенням в  основі грошового обігу є те, що в процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникає взаємопов'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки. Повна модель грошового обігу включає: ринки ресурсів, ринки продуктів, банки, суб'єкти народно-господарського обороту, підприємства, державу, світовий ринок (рис. 1.1.1)

Рисунок 1.1.1 – Повна модель грошового обігу

Третя умова грошового  обігу: платежі здійснюються через банк.

Четверте. Потоки економічних  ресурсів, з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат, з іншого, здійснюються одночасно. Затримки, крім викликаних процесом продажу в кредит, створюють ситуацію неплатежів. Неплатежі загрожують дезорганізації господарського обороту. [6, с. 38].

П'ята обставина, що деформує грошовий обіг, пов'язана з поширенням бартерного обміну. Він супроводжується нерівністю еквівалентів, високими витратами, є неефективною і доринковій формою обміну. [6, с. 38].

У грошовому обізі України виділяються сфери: фінансова, фіскально-бюджетна, кредитна, безготівково-грошова, сфера обігу готівкових грошей.

Стаття 92 Конституції  України вказує, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, іноземних валют в Україні встановлюються виключно законами України. [4, с. 2]

Стаття 99 Конституції  України визначила основну функцію  Національного банку України (НБУ) - забезпечення стабільності грошової одиниці України. [4, с. 2]

Стаття 100 Конституції  України основи грошово-кредитної  політики та здійснення контролю за її проведенням поклала на Раду Національного банку України. [4, с. 2]

У законодавчому порядку  закріплюються основні умови  грошового обігу на території  України:

- найменування національної одиниці;

- види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу;

- встановлення меж використання готівки та визначення безготівкових розрахунків;

- порядок здійснення контролю за дотриманням правил збереження, використання та обігу грошей.

Стаття 6 Закону України  «Про Національний банк України» визначає в якості основної його завдання - забезпечення стабільності грошової одиниці. Однак до функцій НБУ також віднесені такі як: визначення і проведення розроблених Радою НБУ Основних положень грошово-кредитної політики; монопольне здійснення емісії та організація обігу національної валюти України; організація системи рефінансування і виконання ролі кредитора останньої інстанції для банків; аналіз стану грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних операцій. [5, с. 1]

Стаття 24 Розділу IV того ж закону визначає, що основні напрямки грошово-кредитної політики базуються на найважливіших критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабміном України. [5, с. 2]

У статті 25 цього ж  закону чітко позначено, що основними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 6) регулюванням імпорту та експорту капіталу. [5, с. 2]

1.2 Структура і функції  грошово-кредитної системи

Головною ланкою грошово-кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку становлять банківську систему - складову частину грошово-кредитної системи.

 В Україні склалася дворівнева  банківська система, що має за основу визначенні умови (рис. 1.2.1). Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим - банки та банківські установи.

Рисунок 1.2.1 – Умови функціонування дворівневої банківської системи

Національний Банк України - державний банк країни, яка разом  зі своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 30 березня 1991 року.

 Як на Центральний  банк, на нього відповідно до закону, були покладені такі основні функції [7, с. 158]:

 - емісія грошей та організація їх обігу;

 - кредитор останньої надії для комерційних банків;

 - організація розрахунків між банками;

 - обслуговування державного боргу країни;

 - проведення операцій на ринку державних цінних паперів і валютному ринку;

 - видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

 - контроль за діяльністю комерційних банків.

 Національний банк  підзвітний Верховній Раді Україні. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. У зв'язку з цим НБУ [7, с. 159]:

 - визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;

 - організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;

 - встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;

- забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;

 - визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

 На Центральний  банк покладається регулювання  грошового обігу в країні, у  зв'язку з чим він з певною  періодичністю готує для уряду  аналіз стану та свої пропозиції  з цього питання. 

 Для регулювання діяльності банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи [7, с. 162-162]:

 - мінімальний розмір статутного фонду;

 - граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;

- показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов'язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів.

- розмір обов'язкових резервів, які розміщуються в Національному банку;

- максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. У розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов'язання.

- максимальні розміри валютного, процентного і курсового ризиків. Представляють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.

 Центральний банк  здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може [7, с. 162]:

- ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;

- застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, отриманого внаслідок неправомірних дій банку;

- підвищувати норми обов'язкових резервів;

- призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздоровлення;

- відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

 Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує збереження резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків .

 Структура Національного  банку України представляє центральний  апарат та його функціональні  органи (Центральна розрахункова  палата, через яку проходять всі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення та розрахунково-касові центри в містах, районах; організації при Національному банку. [7, с. 156]

 Державні фінансові  органи Органи, які разом з  Центральним банком виконують  регулюючі функції у сфері  фінансів. Найголовнішим серед них  є Міністерство фінансів, яке  займається питаннями планування  та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство що займається збором державних доходів і їх витратою згідно з бюджетом. [7, 157]

Банки. На початок 1995 року в Україну було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно з Японією, де діють лише 26 банків, - навіть багато.  Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому.

В Україні кредитна система  перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки.

1.3 Кейнсіанська та  монетаристська концепції грошової  політики

Теорія грошей займає головне місце в науковій спадщині одного з відоміших економістів XX ст. Дж. М. Кейнса. Їй він присвятив  цілий ряд робіт, зокрема «Трактат про грошову реформу» (1923), «Трактат про гроші» (1930) і «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936).

Спираючись на дослідження економічних  криз, які періодично приголомшували світову економіку протягом 50-ти останніх років, Дж. М. Кейнс приходить до висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення не здатний самостійно, на основах саморегулювання забезпечити достатню ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Тому виникає об'єктивна необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням економіки. [8, с. 20]

Дж. М. Кейнс остаточно  спростував постулати класичної  теорії, що «гроші не мають значення»  у відтворювальному процесі, а це лише другорядний технічний інструмент, і довів протилежне.

З цих двох кейнсіанських положень витікало третє — про можливість ефективного регулювання грошей і свідомого використання їх державою як інструменту впливу на економіку, про проведення діючої монетарної політики з метою згладжування коливань економічного циклу.

Ланцюг причинно-наслідкових зв'язків  в грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс збудував за такою  схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, яка, у свою чергу, приводить  до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект — до зміни обсягів номінального ВВП. У зв'язку з цим передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку, яка витікає з кейнсіанської концепції, може бути виражена такою формулою [8, с. 20]:

де  — ставка відсотка, — попит на інвестиції, — загальний обсяг платоспроможного попиту, — номінальний обсяг виробленого ВВП.

Це дало підстави Кейнсу захищати переваги «слабкої валюти»  перед «твердою», допустимість стриманої  інфляції, доцільність політики «дешевих грошей». Він вважав таку інфляцію цілком виправданою ціною за активізацію кон'юнктури ринку, стимулювання ефективного попиту з метою сприяння зайнятості і економічного зростання [8, с. 21].

Ці висновки дали Кейнсу підстави звернутися до фіскально-бюджетної  політики як надійного і ефективного  способу економічного регулювання. Він вважав, що за допомогою регулювання податків і дефіцитного бюджетного фінансування суспільних потреб можна більш оперативно і дієво впливати на платоспроможний попит, ніж через монетарну політику [8, с. 21].

Економічна теорія Кейнса була домінуючою протягом декількох десятиріч. Це пояснюється тим, що кейнсіанська доктрина з'явилася в розпал великої економічної депресії 1929—1933 рр. Якщо традиційна монетарна політика була паралізована і виявилася неспроможною вивести економіку з глибокої кризи, то рекомендації Кейнса давали можливість активно впливати перш за все на зайнятість і обсяги виробництва як на «вузькі місця» економічного розвитку, вказуючи шлях виходу з кризи.

Сучасний монетаризм сформувався  в 60—70-е роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття і спаду виробництва відійшли на другий план.

Найвагоміші елементи сучасного монетаризму [8, с. 22]:

- вільна ринкова економіка, яка базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здібною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не стануть  перешкодою;

- оскільки головна загроза дестабілізації для реальної економіки виходить з грошової сфери, то остання повинна бути центральним об'єктом державного регулювання, з тим щоб створити сприятливі умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. Тому монетаристи зосередили основну увагу в своїх дослідженнях на методах і інструментах монетарної політики.

- номінальний обсяг ВВП знаходиться в більш тісному кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями і нормою відсотка. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.

- монетаристи спираються в своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М*V = Р*Q. Різниця лише в тому, що І. Фішер робить акцент на вплив грошового чинника (кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту.

- визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно  кейнсіанцям, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М), в їх трактуванні, саме по собі приводить до зростання платоспроможного попиту, який «тягне» за собою розширення номінального ВНП. Останнє може бути як за рахунок збільшення, виробництва реального ВНП, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна не прагнути «накачувати» ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП і очікуваної інфляції. Відповідно до цього правила приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка отримала назву «рівняння Фрідмана» [8, с. 22]: