Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Проблеми функціонування ПДВ

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ

1.1 Теоретичні засади функціонування ПДВ……………………………………....5

1.2 Принципи і механізми адміністрування податку на додану вартість в Україні………………………………………………………………………………..7

1.3 Зарубіжний досвід функціонування універсальних акцизів………………...15

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ДОХОДАХ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

2.1 Місце ПДВ у системі непрямого оподаткування…………………………….21

2.2 Податок на додану вартість у структурі доходів бюджету держави………..23

2.3 Аналіз процесів відшкодування ПДВ…………………………………………27

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ

3.1 Шляхи реформування ПДВ в Україні з огляду на передовий зарубіжний досвід………………………………………………………………………………..30

3.2 Податок на додану вартість в контексті адаптації законодавства України

до правового поля ЄС………………………………………………………………34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...39

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасна економічна ситуація в країні обумовлює необхідність ефективного управління державними фінансами. В центрі уваги знаходиться система оподаткування, яка виступає головною умовою формування фінансово-бюджетних ресурсів держави.

Основним джерелом формування доходної частини бюджету, як в Україні так і в багатьох інших країнах світу, є податок на додану вартість, який останнім часом привертає до себе значну увагу, тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету країни.

Проблеми функціонування, реформування та вдосконалення податку на додану вартість в Україні досліджувалися таким провідними науковцями, як О.Д. Данілов, В.В. Лисенко, М.А. Науменко, А. Соколовська, М.О. Петренко, І.О. Луніна, Н.Б. Фролова, В.М. Мельник, Ф.О. Ярошенко та ін. Завдяки їхнім зусиллям було досягнуто значних успіхів у реформуванні системи оподаткування ПДВ. Проте деякі питання функціонування податку на додану вартість в Україні й досі носять дискусійний характер.

Актуальність теми даного дослідження полягає в тому, що сучасні глобалізаційні та інтеграційні процеси в умовах ринкової трансформації зумовлюють необхідність реформування податкової системи, наявності в її складі надійного та стабільного джерела доходної частини бюджету, яким на сьогодні є податок на додану вартість, саме тому важливо дослідити можливі шляхи реформування та вдосконалення механізмів адміністрування цього податку в контексті зарубіжного досвіду та гармонізації вітчизняного законодавства із правовою базою ЄС.

Метою роботи є на основі теоретичного матеріалу та статистичних даних проаналізувати роль податку в системі непрямого оподаткування, та в формуванні доходів бюджету держави, а також дослідити основні проблеми функціонування і перспективи розвитку ПДВ через вивчення та дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Поставлена мета зумовлює виконання ряду завдань:

визначити сутність податку на додану вартість, основні принципи і механізми його адміністрування в Україні;
охарактеризувати зарубіжний досвід функціонування ПДВ;
проаналізувати роль податку на додану вартість в структурі доходів бюджету держави;
оцінити процеси відшкодування ПДВ в контексті нового Податкового Кодексу;
розглянути основні проблеми функціонування та шляхи вдосконалення податку на додану вартість в контексті адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Об'єктом дослідження роботи виступає податок на додану вартість в системі непрямого оподаткування.

Предметом дослідження є практичні та теоретичні аспекти функціонування ПДВ в системі оподаткування України, а також роль у формуванні дохідної частини бюджету.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ

1.1 Теоретичні засади функціонування ПДВ

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість – порівняно новий вид податку. Вперше ПДВ був введений 10 квітня 1954 році у Франції. Його винахід належить французькому економісту Морісу Лорі (у 1954 році директор Дирекції з податків, зборів та ПДВ Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції) [3, c.174]. Пізніше податок на додану вартість набув широкого поширення – спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х – початок 70-х рр.) і дещо пізніше – в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії податок на додану вартість введено в 1992 році.

З розвитком виробництва товарів тривалого використання розширювалася й сфера підакцизних товарів: до неї почали входити телевізори, мотоцикли, автомобілі, велосипеди, холодильники і т.д. Розширення асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів в специфічній формі. Запровадження нових акцизів на кожний товар або групу товарів (робіт, послуг) збільшувало затрати на збір податків. Динамічні зрушення в споживанні потребували відповідних змін в податковому законодавстві. Так виник універсальний акциз, який автоматично враховував всі зміни в товарному асортименті і котрим став оподатковуватись валовий оборот торгівельного або промислового підприємства. В більшості країн світу універсальний акциз в наш час використовується у формі податку на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до ціни продажу товару (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем[2, c.212].

По суті, додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі. Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг).

Питанню розкриття економічної суті доданої вартості присвятили свої праці багато вчених. Зокрема, відомий дослідник доданої вартості С.В.Алексашенко розглядає додану вартість як різницю між виручкою підприємства від продажу своїх товарів і вартістю придбаних матеріалів, використаних у виробництві. [11, с. 164].

Технічна і організаційна складність утримання ПДВ полягає в необхідності оподаткування не всього обороту, а заново створеної вартості.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, а фактично виплачується в сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії. Кінцевий споживач оплачує товар за ціною, збільшеною на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

Насправді, спочатку податок на додану вартість, був зустрітий прохолодно і навіть вороже широкими соціальними верствами. Але вдалося знайти спосіб нейтралізації суспільного обурення, виключивши з сфери ПДВ найбільш соціально значимі цінності: землю, страхування, поштову службу, навчання і охорону здоров'я, не забувши навіть про ритуальні послуги. На вартість продуктів харчування, на послуги водопостачання і каналізації, на паливо і електроенергію, дитячий одяг і взуття, житлове будівництво і послуги транспорту запропоновані, за деяким виключенням, нульові ставки. Як форма універсального акцизу ПДВ наділений відчутними соціальними преференціями, розрахованими на заспокоєння масових емоцій, що, звісно, не заважає його суспільному іміджу.

Саме тому, податок на додану вартість завоював репутацію унікального фіскального інструмента оптимального розподілу ресурсів. Суспільно необхідні розподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільно прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного росту.

Разом з тим не завжди сам по собі ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки.

1.2 Принципи і механізми адміністрування податку на додану вартість в Україні

Українське законодавство про функціонування податку на додану вартість характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України "Про податок на добавлену вартість" від 20.12.1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносились зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. "Про податок на добавлену вартість", до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення.

На сьогоднішній день порядок нарахування та сплати податку на додану вартість в Україні регулюється нормами розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010р., якими визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок визначення податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у визначеному порядку;
будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України;
особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;
особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави;
особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку [1].

Як бачимо, новий Податковий кодекс однозначно вилучає з переліку фізичних осіб – платників єдиного податку і з 1 січня 2011 року анулюється реєстрація платниками ПДВ фізичних осіб – єдино податників.

Відповідно до міжнародних норм справляння ПДВ та необхідності створення єдиної бази даних про платників податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження з метою отримання cвідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість має 12-значний код. Оригінал свідоцтва видається у єдиному примірнику і зберігається на підприємстві як документ суворої звітності. Крім цього, можна одержати і необхідну кількість копій для своїх філій, торгівельних точок тощо. Особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням в тому разі, коли загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Можлива також добровільна реєстрація у передбачених Податковим кодексом випадках [1].

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України;
ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;
вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;
постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Щодо порядку визначення бази оподаткування, то насамперед необхідно зазначити, що база оподаткування – це оборот у вартісному виразі до якого застосовується ставка для визначення суми ПДВ. Слід звернути увагу, що всі інші непрямі податки (наприклад, акцизний збір, мито), які були включені в ціни товарів, являються базою оподаткування ПДВ. Для різних видів операцій встановлюється різний порядок визначення бази оподаткування, що зумовлене в тому числі і намаганням мінімізувати ухилення від сплати цього податку. [1]

Розглянемо як визначається база оподаткування у найбільш поширених випадках.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Як бачимо збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку більше не включається до бази оподаткування податком на додану вартість, такі зміни увійшли в дію з 06.08.2011 року.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу.

Щодо ставок податку, то вони встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

за податковими зобовязаннями, що виникли з 1 січня 2011 до грудня 2013 року включно ставка податку становить 20%;
з 1 січня 2014 року – 17%.

А з метою врахування принципу соціальної справедливості в механізмі обчислення податку передбачено застосування ряду податкових пільг, а саме:

оподаткування операцій за нульовою ставкою;
визначення операцій, які не є обєктом оподаткування;
визначення операцій, які звільняються від оподаткування.

Розглянемо детальніше застосування пільгового оподаткування, отже, за нульовою ставкою оподатковуються операції з:

експорту товарів, якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленною відповідно до вимог митного законодавства;
постачання товарів:

для заправки або забезпечення морських, повітряних суден (призначених для визначених цілей), космічних кораблів, наземного військового транспорту;

постачання товарів/послуг підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (магазинах безмитної торгівлі);

постачання послуг:

міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом
послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси та послуги персоналу з обслуговування повітряних суден.

Не є об'єктом оподаткування операції з:

випуску (емісії), розміщення та продажу цінних паперів;
надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності;
постачання позашкільним навчальним закладом вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти, та інші.

Звільняються від оподаткування операції з:

постачання продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
постачання послуг із здобуття вищої, середньої, професійно-технічної та дошкільної освіти навчальними закладами,;
постачання послуг з охорони здоров'я закладами охорони здоров'я, що мають ліцензію на постачання таких послуг;
постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку.
надання благодійної допомоги, зокрема безоплатне постачання товарів/послуг благодійним організаціям;
постачання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання їм матеріальної допомоги;
операції із ввезення на митну територію України культурних цінностей за кодами згідно з УКТ ЗЕД, виготовлених 50 і більше років тому.
операції із ввезення на митну територію України майна як міжнародної технічної допомоги, тощо.

Суми податку, що належать до сплати в бюджет чи відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, які виникли в зв’язку з буд-яким продажем товарів (робіт, послуг) на протязі звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду [1].

Суми ПДВ за ставкою 20%, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються у такому порядку:

Визначаємо базу оподаткування:

БО = СВ + П + ВМ + АП (1.1)

де СВ – собівартість; П – прибуток; ВМ – ввізне мито; АП – акцизний податок.

Обчислюємо суму ПДВ (податкові зобов'язання – ПЗ) за товарами, які підлягають продажу:

ПЗПДВ = (БО ´ 20%) : 100 (1.2)

Формуємо вільну або регульовану ціну:

В(Р)Ц = БО + ПДВ (1.3)

Визначаємо суму податкового кредиту (ПК) протягом звітного періоду:

ПК = ПДВ_тмц + ПДВ_оф + ПДВ_нма (1.4)

де ПДВ_тмц, ПДВ_оф , ПДВ_нма – сума податків, сплачених платником в зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, у тому числі імпортних,

основних фондів та нематеріальних активів, відповідно.

Визначаємо суму ПДВ для сплати до бюджету (відшкодування з бюджету):

ПДВ = ПЗ – ПК (1.5)

При позитивному значенні розрахованої суми ПДВ для сплати до бюджету, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені кодексом.

При від'ємному значенні цієї суми, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, а в разі відсутності податкового боргу – зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. [10, c.85]

Якщо в наступному податковому періоді розрахована сума ПДВ до сплати має від'ємне значення, то:

бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України;
залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При обчисленні суми ПДВ для сплати до бюджету важливо правильно врахувати умовиви значення сум податкових зобов'язань і податкового кредиту та віднести суми податку на валові витрати або на прибутки (збитки). Важливим елементом у механізмі сплати ПДВ також є дата виникнення податкових зобов'язань і права платника на податковий кредит.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платники податку зобов'язані вести окремий облік оподатковуваних податком операцій, а також операцій, які не є об'єктом оподаткування та звільнені від оподаткування згідно із законодавством. Результати обліку відображаються у податкових деклараціях.

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, в окремих випадках, особливо визначених Податковим кодексом, звітний період може дорівнювати календарному кварталу, тоді декларація подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу [1].

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації. Платники несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення і внесення ПДВ до бюджету. Контроль за нарахуванням і внесенням податку на додану вартість до бюджету здійснюють податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення товарів на митну територію.

1.3 Зарубіжний досвід функціонування універсальних акцизів

В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Акцизи – це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування [11, c.166].

Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів.

У світовій податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість.

Щодо податку на додану вартість, то він є основним податком на споживання майже в усіх розвинутих країнах світу. Цей податок функціонує в 137 країнах. З розвинених країн ПДВ відсутній в таких країнах, як США, Японія, де замість нього діє податок із продажів за ставкою від 3% до 15%.

Країни з перехідною економікою використовують податок на додану вартість як додаток до податку з доходів та додаткове джерело надходжень до бюджету. Деякі з цих країн впровадили систему ПДВ з метою отримання доступу до ЄС, оскільки наявність даного податку в податковій системі є вимогою членства в ЄС [9, 201].

Розглянемо особливості стягнення податку на додану вартість в деяких окремих зарубіжних країнах, зокрема в країнах ЄС.

З самого початку питань гармонізації непрямого оподаткування в ЄС приділялася пильна увага, оскільки саме розбіжність у регулюванні непрямого оподаткування, на думку основоположників європейської інтеграції, являли собою істотну перешкоду на шляху вільного пересування товарів, робіт і послуг. В результаті чого гармонізація непрямого оподаткування була позначена в якості окремого завдання європейської інтеграції в Договорі про Європейське співтовариство.

Французька Республіка. Податкова система Франції цікава тим, що саме в цій країні було розроблено i в 1954 р. запроваджено податок на додану вартість. На сьогодні податкова система Франції стабільна у незмінності переліку податків i зборів, правил їх справляння, проте ставки податків щороку переглядаються з урахуванням економічної ситуації та напряму економіко-соціальної політики держави. Провідною ланкою бюджетної системи Франції є податок на додану вартість, який враховує характер здійснюваної операції i не залежить від фінансового стану платника податків. Існує чотири види ставок ПДВ: 18,6% — нормальна ставка на всі види товарів i послуг; 33,33% — гранична ставка на предмети розкоші, автомобілі, алкоголь, тютюн; 7% — пільгова ставка на товари культурного повсякденного вжитку (книги); 5,5% — на товари i послуги першої необхідності (продукти харчування, за винятком алкоголю i шоколаду, медикаменти, житло, транспорт). Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок i переходу до двох ставок — 18,6% i 5,5%.