Проблеми криміналізації суспільно-небезпечних діянь
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ ТА СПОРТУ
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
УАБС НБУ
Кафедра правознавства
КУРСОВА РОБОТА
Тема: Проблеми криміналізації суспільно-небезпечних діянь
Виконав:
_____Матеранська Ганна Олегівна_______
(прізвище, ім’я, по батькові)
факультет економіки і банківського права
2 курс, група ПР-11___________________
(факультет, курс, № групи)
Науковий керівник:
к.ю.н., доцент кафедри правознавства___
(вчений ступінь, вчене звання, посада)
__________Ю.Б. Оболенський__________
(ініціали, прізвище)
Допущена до захисту _________________
______________________________
(підпис наукового керівника)
Дата захисту: «___» __________ 201__ р.
Оцінка: ____________________________
(підпис наукового керівника)
Севастополь – 2013
План
Вступ…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади криміналізації
суспільно небезпечних діянь…………………………………………………………………
1.1.Історія виникнення
і осмислення поняття «суспільно
небезперечне діяння»……………………………………………………………
1.2.Загальне поняття
РОЗДІЛ 2. Необхідність криміналізації
як вимога суспільного розвитку……....................
2.1. Криміналізація суспільно небезпечних діянь як процес………………….25
2.2.Співвідношення
Висновок…………………………………………………………
Список використаної літератури………………………………………………..
Вступ
Криміналізація суспільно небезпечних діянь є важливим явищем. Цей процес відіграє важливу роль в житті суспільства.
Наріжним каменем всієї теорії криміналізації є проблема підстав кримінально-правової заборони, тобто тих факторів, які «обумовлюють допустимість, можливість і доцільність визнання суспільно небезпечного діяння злочинним і кримінально карним». Для того, щоб дослідити дану проблему, необхідно окреслити «теоретичну модель», як іменує її А.М. Яковлєв, визначальну «підстави, засоби і способи криміналізації та декриміналізації», що відповідає на питання про те, чому створюється і скасовується дана норма кримінального права.
Криміналізація - це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.
Актуальність теми зумовлено побудовою в Україні правової держави , що викликає необхідність вирішення цілої низки завдань, у тому числі, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять і підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які знаходяться у цьому ряді, одне із провідних місць займає розробка теоретичних основ протидії злочинності.
Важливе місце в цій сфері належить криміналізації суспільно небезпечних діянь.
Розгляд теоретичних засад криміналізації є актуальним і своєчасним для того, щоб узагальнити накопичені знання по даній проблемі та виявити місце й роль криміналізації в кримінальній політиці на сучасному етапі з урахуванням розвитку нового кримінального законодавства й сучасної кримінально-правової доктрини.
З етапу обумовлювання кримінально-правової норми, де виявляється необхідність в кримінально-правовій забороні і з урахуванням завдань і цілей кримінально-правової політики визначається його змістовна сторона, логічно випливає етап формулювання кримінально-правової норми, здійснюваний відповідно до правил і вимог законодавчої техніки.
Це і зумовило мій вибір теми курсової роботи.
Метою дослідження є вивчення «криміналізації суспільно небезпечних діянь» як явища , дослідження як теоретичної , так і практичної частини цього питання.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, які включають чотири підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг курсової роботи становить сторінок.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади криміналізації суспільно небезпечних діянь
Важливе місце в галузі розробки теоретичних засад протидії злочинності належить кримінально-правовій політиці та такому методу її здійснення, як криміналізації.
Криміналізація, як одна з головних складових кримінально-правової політики, являє собою визнання суспільно небезпечних діянь злочином. До середини 80-х років теоретичні основи криміналізації в кримінально-правовій доктрині були достатньо розроблені. Цій проблематиці були присвячені роботи Н.Б. Алієва, І.М. Гальперіна, О.А. Герцензона, П.Ф. Гришаніна, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.І. Загородникова, Г.А. Злобіна, І.І. Карпеця, В.Й. Квашиса, С.Г. Келіної, М.І. Ковальова, B.C. Комісарова, О.І. Коробєєва, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, Б.А. Міренського, П.М. Панченка, П.М. Рабіновича, П.А. Фефелова, О.M. Яковлева. Однак в останні роки публікації по даній тематиці зустрічаються не настільки часто (виняток становлять докторські дисертації В.Ф. Щепелькова „Уголовный закон как формально-логическая система” – Москва, 2003; Г.Ю. Лесникова „Уголовная политика современной России (методологические, правовые и организационные основы)” – Москва, 2005; К.К. Панько „Основы законодательной техники в уголовном праве России (теория и законодательная практика)” – Саратов, 2006; Я.Г. Стахова „Уголовная политика и ее реализация субъектами Российской Федерации” – Москва, 2006; кандидатські дисертації А.Д. Антонова „Теоретические основы криминализации и декриминализации” – Москва, 2003; О.В. Пычева „Герменевтика уголовного закона” – Москва, 2005) і, як правило, зводяться до аналізу поточної кримінальної політики Російської Федерації.
На початку 90-х років активізувалася й триває дотепер робота з реформування кримінального законодавства України, викликана об'єктивними змінами в житті суспільства. 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набув чинності з 1 вересня 2001 р. Однак за шість років дії новий КК вже неодноразово піддавався змінам, що можна розцінювати як свідоцтво зміни кримінальної та кримінально-правової політики, а також недосконалості законодавчої техніки в галузі побудови кримінального законодавства, деяких прогалин в теоретичній розробці цієї проблеми.
Спроба здійснити глибокий
аналіз теорії питання на базі доктринальних
положень КК України 2001 р. була зроблена
П.Л. Фрісом у докторській дисертації „Кримінально-правова
політика України” (Київ, 2005). До робіт
українських науковців, які торкаються
зазначеної проблематики, можна віднести
дослідження Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова,
В.К. Грищука,
О.М. Костенка, О.М. Литвака, М.І. Мельника,
В.О. Меркулової,
За час свого існування кримінальне право виробило критерії віднесення діянь до злочинних та правила побудови кримінально-правових норм. Ці критерії та правила становлять теоретичні основи криміналізації.
«Теорія криміналізації являє собою одну з основних теорій кримінального права поряд з теоріями кваліфікації злочинів, пеналізації та призначення покарання. Отримані за її допомогою знання можна й потрібно використовувати, по-перше, при криміналізації нових діянь, по-друге – при вирішенні питань про відповідність вже наявних складів злочинів тим цілям і завданням, які покликане вирішувати кримінальне право.»1
«Під теорією (грец. theoria — спостереження, розглядання, дослідження) розуміється система основних ідей в тій чи іншій галузі знання, форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та головні зв'язки в дійсності .Таким чином, теорія розглядається як система знань, об'єднаних конкретною ідеєю. Слід відзначити, що досить часто слово “теорія” трактується значно ширше, розуміючи під собою сукупність багатьох систем основних ідей, які можуть бути навіть протилежними та взаємовиключними.»2
Теорію криміналізації можна визначити як сукупність знань, що будується на основних напрямках і засобах здійснення кримінально-правового регулювання (кримінальна політика) з використанням певних інструментів (підстави криміналізації), з метою формування та закріплення законодавчої волі по встановленню або скасуванню кримінально-правової заборони. Функцією теорії криміналізації є процес конструювання, побудови нових понять та інститутів кримінального права на підставі вже існуючих концептів.
Вивчаючи різноманітні школи та напрямки, які мали місце в галузі кримінального права та кримінального законодавства в різні періоди часу, ми виокремлюємо загальні ідеї, формалізація яких надає можливість побудувати вчення про ті умови, дотримання яких є необхідним у процесі виявлення та формулювання нових кримінально-правових заборон.
«Основними школами та напрямками розвитку кримінального права можна визначити такі: класична школа, позитивістська школа; антропологічна школа, соціологічна школа, “фінальне вчення”, “новий соціальний захист”, пунітивний підхід, “ресторативна юстиція”, “віджілантизм (аболіціонізм)”. Відповідно кожна з названих шкіл та напрямків має свою основоположну ідею.
Класична школа —> “немає злочину, немає покарання без вказівки у законі” (догматика та формалізм) ;
Позитивістська школа —> захист суспільства від злочинів, забезпечення його безпеки за допомогою доцільних заходів протидії злочинності на підставі вивчення природних причин злочинності в індивідуумі та в навколишньому середовищі;
Антропологічна школа —> при визнанні діяння злочинним має значення особа людини, яка вчинила злочин, тобто індивідуальні фактори (причини, детермінанти) злочинності: “злочинцями народжуються”;
Соціологічна школа —> визначення кола злочинних діянь здійснюється не тільки шляхом врахування особистих факторів, але й в більшій мірі соціологічних детермінант злочинності: злочинцем особу робить навколишнє середовище та суспільство;
“Фінальне вчення” —> межі кримінальної відповідальності мають визначатися кінцевою направленістю волі особи, яка вчинила злочин ;
“Новий соціальний захист” —> у державі повинна бути розумна кримінальна політика, яка забезпечить захист суспільства та виправлення злочинця ;
Пунітивний підхід —> захист суспільства від злочинців повинен здійснюватися за допомогою застосування жорстких та невідворотних покарань;
“Ресторативна юстиція” —> кримінальне право повинно захищати інтереси жертви, потерпілого від злочину;
Віджілантизм (аболіціонізм) —> необхідна мінімізація функцій кримінального права.»3
«Криміналізація як процес виявлення суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості та доцільності кримінально-правової протидії ним та фіксації їх в законі як злочинних та караних відбувається в рамках кримінально-правової політики держави. Ця ж політика, в свою чергу, формується під впливом домінуючої в цей час в науці кримінального права відповідної доктрини, що були названі раніше.»4
Одним з основних інститутів всієї теорії криміналізації є проблема підстав кримінально-правової заборони, тобто тих правоутворюючих факторів, які обумовлюють допустимість, можливість та доцільність визнання суспільно небезпечного діяння злочинним. Ці правоутворюючі фактори відображаються у правосвідомості законодавця, а після цього втілюються в кримінально-правові норми.
Тільки врахування всіх факторів, які впливають на криміналізацію, у їх сукупності та взаємозв'язку, а також дотримання інших умов криміналізації, дозволить прийняти кримінально-правову норму, доцільність видання якої буде обґрунтованою, а ефективність дії — досить високою.
«Необхідно розглядати дві групи факторів, що впливають на криміналізацію:
1) підстави кримінально-правової заборони, які слугують об'єктивними передумовами її встановлення;
2) принципи криміналізації,
що відносяться до
- суспільна небезпечність
— неможливо встановити
- типовість та
достатня розповсюдженість
- динаміка суспільно
небезпечних діянь з
- необхідність впливу
кримінально-правовими
- врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим чи іншим формам антисуспільної поведінки та як їх складова наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони;
- співрозмірність позитивних та негативних наслідків криміналізації. Група соціально-психологічних підстав криміналізації, куди відносять рівень суспільної правосвідомості та психології та історичні традиції, які займають особливе місце в механізмі кримінальної законотворчості у зв'язку з тим, що вони безпосередньо вказують законодавцю на обмеження, пов'язані з використанням криміналізації при здійсненні кримінально-правової політики. Визнання діяння кримінально караним повинно бути схвалено суспільством. В кожному конкретному випадку перед введенням чи відміною кримінально-правової заборони необхідним є ретельне вивчення правових уявлень в суспільстві відносно діяння, яке підлягає криміналізації. Однак оцінка суспільних поглядів не повинна обмежуватися тільки правовими ідеями. Необхідним є вивчення історичних, моральних та інших уявлень, які є значними для кожного конкретного випадку.»5
У сучасній теорії криміналізації існує два основних підходи до визначення сутності криміналізації.
Відповідно з першим під криміналізацією розуміється не тільки власне закріплення в законі ознак нових складів злочинів, а й підвищення верхніх меж санкцій в рамках наявних складів, деякі обмеження в застосуванні інститутів звільнення від покарання, конструювання норм, які викликають небажані правові наслідки. Відповідно до другого підходу криміналізація являє собою лише віднесення законодавцем діяння до числа злочинів. Видається, що автори, що відстоюють першу точку зору, безпідставно розширюють поняття криміналізації, включаючи в неї елементи пеналізації діянь, у зв'язку з чим у цій роботі представляється необхідним дотримуватися другого підходу.
«Засновником вчення про криміналізацію прийнято вважати Ч. Беккаріа, який висунув і сформулював у своїй знаменитій книзі «Про злочини і покарання» ряд принципових положень щодо обгрунтування кримінально-правової заборони, таких, як принципи суспільної небезпеки кріміналізуєме діяння та економії репресії.
Проте вперше більш-менш повно умови для позитивного вирішення питання про встановлення караності того чи іншого «шкідливого діяння» були сформульовані К. Кенні в його відомій роботі «Основи кримінального права». До їх числа відносяться наступні:
- Шкода від кріміналізуєме діяння повинен бути значніше прямого і непрямого шкоди, який неминуче тягне за собою кримінальне покарання.
- Кріміналізуєме діяння має піддаватися визначенню з точністю, необхідної для права.
- Це діяння має бути з достовірністю доказовим.
- Доведення подібних діянь має досягатися «без шкоди для недоторканності приватного життя і відносин довіри між близькими людьми».
- Діяння має значною мірою обурювати звичні почуття товариства, громадську думку.
- Достатня захист суспільства від даного виду діянь не може бути забезпечена більш м'якими - адміністративними або цивільно-правовими заходами.»6
Поняття «підстави криміналізації» позначає відбуваються в житті суспільства процеси, розвиток яких породжує об'єктивну необхідність кримінально-правової охорони певних цінностей. «Підстави криміналізації, - пише Г.А. Злобін, - це те, що створює дійсну суспільну потребу в кримінально-правовій новелі, внутрішня необхідність виникнення кримінально-правової норми ». Однак нерідко висновок про доцільність зміни кримінального закону грунтується на сприйнятті окремих подій, що носять випадковий характер. У зв'язку з цим розрізняються поняття «підстави криміналізації», виражають суспільну необхідність використання регулятивних і попереджувальних заходів кримінального права до певної групи відносин, і «кріміналізаціонний привід», що позначає одинична подія, що приводить в рух процес криміналізації.
Найважливіше завдання полягає в розробці теорії та методу сходження від кріміналізаціонних приводів до підстав криміналізації, що виражає суспільну необхідність кримінального закону.
Розглядаючи питання про визначення кола факторів, що впливають на криміналізацію діянь, необхідно торкнутися проблеми класифікації таких, оскільки цілий ряд вчених пропонує не тільки набір принципів криміналізації, а й поділ їх на групи.
«Наприклад, В.І. Курляндский ділить фактори криміналізації на пов'язані з суспільною небезпекою діяння і не пов'язані з нею. Не розкриваючи детально зміст першої з названих груп, автор проводить подальший поділ факторів другої групи ще на три класи: соціальні (відносна поширеність діянь, рівень правосвідомості громадян, можливість виявлення дії за допомогою передбачених чинним КПК засобів і способів), економічні (обсяг завданої діянням шкоди , його шкідливий вплив на стан трудової дисципліни, негативний вплив на здійснення завдань ведення господарства тощо) та інші фактори (загальнополітичні мотиви, міжнародні зобов'язання). Така концепція досить приваблива, оскільки враховує історичний досвід кримінальної законотворчості і основні позиції сучасної науки, проте загальними вадами представленої конструкції є як недостатня визначеність змісту багатьох факторів, так і відкритий характер їх переліку, що, за справедливим зауваженням Г.А. Злобіна, вказує на непридатність запропонованих чинників в якості системи принципів криміналізації.
Іншу класифікацію запропонував П.С. Дагель. На його думку, слід розрізняти об'єктивні (потреби суспільства в кримінально-правовому впливі на негативні діяння, що визначаються суспільною небезпекою таких діянь, ступенем їх поширеності і неможливістю боротьби з ними менш жорсткими репресивними заходами) і суб'єктивні умови криміналізації. При цьому автор приходить до висновку про те, що можливості кримінально-правового методу обмежені, встановлюючи тим самим рамки можливої криміналізації:
а) кримінальне право може регулювати лише поведінка людей, а не їх думки, почуття, темперамент;
б) можливо впливати кримінально-правовими заходами на поведінку людей лише у разі, якщо воно доступне зовнішньому контролю і тим самим піддається доказуванню;
в) кримінально-правові засоби повинні застосовуватися лише у випадку, коли протиправна поведінка може бути попереджено за допомогою таких.
Найбільш розгорнута класифікація принципів криміналізації запропонована Г.А. Злобіним. Він ділить такі на:
а) виражають об'єктивну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності (соціальні та соціально-психологічні принципи криміналізації),
б) визначаються вимогою внутрішньої логічної несуперечності норм права (системно-правові принципи).
Останні поділяються, у свою чергу, на:
1) загальноправові, пов'язані з вимогою несуперечності системи норм кримінального та інших галузей права,
2) кримінально-правові, що
визначаються внутрішніми
Цінність наведеної класифікації полягає в тому, що Г.А. Злобін чітко розділяє в ній соціальний та системний аспекти криміналізації, що дозволяє відокремити принципи, що забезпечують підтримку системності в праві, від принципів криміналізації як частини системи соціального контролю.
Якщо розглядати останню групу факторів, які впливають на законодавця при ухваленні рішення про криміналізацію того чи іншого діяння, і, відповідно, реально впливають на поточну кримінально-правову політику, то тут великий інтерес представляє класифікація, запропонована А.І. Коробеева. Він виділяє три групи факторів (автор іменує їх підставами), що впливають на криміналізацію: юридико-кримінологічні, соціально-економічні та соціально-психологічні.
Таким чином можна зробити висновок ,що криміналізація суспільно небезпечних діянь ,її засади ,було досліджено багатьма вченими ,висвітлено різні погляди ,розроблено різноманітні теорії щодо цього явища. Тобто криміналізація суспільно небезпечних діянь є вагомим явищем для суспільства.
1.1.Історія виникнення і осмислення поняття «суспільно небезперечне діяння»
Суспільно небезпечні діяння людини виявляються у вчиненні нею активних вольових дій (злочинна дія) або в пасивному вольовому поводженні, в утриманні від вчинення дій (злочинна бездіяльність), які зобов'язана була вчинити. У кримінальному праві обидва поняття - дія та бездіяльність - охоплюються загальним терміном "діяння".
Поняття «суспільно небезпечне діяння» має велику історію. Що стосується Української держави це поняття було закріплено ще в Кримінальному Кодексі України ВС УССР от 28.12.1960 р.
«Стаття 7. Поняття злочину
1.Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.
2.Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.»8
На сучасному етапі розвитку суспільства й Української вже незалежної держави це поняття закріплено в чинному Кримінальному Кодексі України у ст.11.Поняття злочину, де передбачено ,що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
«Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою ознакою щодо інших ознак об'єктивної сторони. Без суспільно небезпечного діяння нема злочину. Поняття «діяння» містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин,- дію та бездіяльність.»9
Переважна більшість злочинів вчинюється дією. Це, наприклад, такі злочини, як: державна зрада (ст. 111 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), контрабанда (ст. 201 КК), обман покупців та замовників (ст. 225 КК), бандитизм (ст. 257 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) і багато інших злочинів.
Шляхом бездіяльності вчинюються, зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо.
Ряд злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це, зокрема: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), службова недбалість (ст. 367 КК).
«Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність органічно притаманна діянню, що й обумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання його злочинним і караним. Дія чи бездіяльність, яка не спричиняє шкоди об'єкту кримінально-правової охорони або не створює загрози заподіяння такої шкоди, не може розглядатися як злочин, тому що вони позбавлені такої властивості, як суспільна небезпечність.»10
1.2.Загальне поняття
Криміналізація - це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.
Підставами криміналізації суспільно-небезпечного діяння завжди виступають процеси, що відбуваються в матеріальному та духовному житті суспільства, розвиток яких спричиняє об’єктивну необхідність кримінально-правової охорони тих чи інших цінностей.
«Однією з аксіом кримінально-правової доктрини є те, що криміналізація того чи іншого діяння має бути обумовлена певними факторами. Інколи ці фактори називають підставами визнання діяння кримінально протиправним. У теорії права існують різні погляди щодо факторів (підстав) криміналізації.»11
Слід виділяти не лише підстави, а й приводи та умови криміналізації, які мають застосовуватися у сукупності, системно.
Так, приводами до криміналізації є:
1) необхідність виконання
зобов'язань за міжнародними
2) необхідність створення
правових механізмів
