Проблеми інтеграції України до ГАТТ/СОТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Кафедра економіки підприємства та економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ГАТТ/СОТ ”

Бердянськ – 2013

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………  3

РОЗДІЛ 1.   ГАТТ/СОТ: історія виникнення та їх роль у розвитку міжнародної торгівлі.

1. Історія створення ГАТТ/СОТ…………………………………...  5
2. Поняття, завдання та функції Світової організації торгівлі…  12

1.3  Переваги участі в системі СОТ…………………………………  16

РОЗДІЛ 2. Проблеми інтеграції України в ГАТТ/СОТ.

2.1 Історія переговорного процесу зі вступу України до Світової організації торгівлі……………………………………………………………  19

2.2 Проблеми інтеграції України у світовий ринок………………..  29

2.3 Національні  позитивні та негативні наслідки  членства в СОТ..  31

ВИСНОВКИ…………………………………………………………....  37

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..  40

ВСТУП

Світова організація торгівлі (англ. World Trade Organization, WTO) — це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 159 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі. Її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торгівельний обіг товарів та послуг.

СОТ стала  наступницею Генеральної угоди  з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладеної  після Другої світової війни. Тож  попри те, що СОТ – одна з наймолодших  міжнародних організацій, багатосторонній  торговельній системі, початково закладеній ГАТТ, вже понад 50 років.

За останні  роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою  міжнародною структурою, здатною  виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало  на сьогодні практично обов'язковою  умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Приєднання  до СОТ має для України стратегічне  значення з точки зору двох важливих факторів: це умова для подальшої  поступової, інтеграції України у  європейські та світові процеси  і структури, і системного реформування національної економіки згідно з  принципами лібералізації та відкритості  ринку. Крім того, інтеграція до СОТ - це ознака сталого розвитку країни - економічного, політичного, соціального. Тому наразі дана тема є досить актуальною.

Метою даної роботи є висвітлення особливостей історичного розвитку, сучасного функціонування Світової організації торгівлі та розкриття ключових питань вступу і діяльності України у СОТ.

Об’єктом дослідження виступають діяльність Світової організації торгівлі та України у системи ГАТТ/СОТ зокрема.

 Предмет  дослідження -  передумови та  наслідки взаємодії  України із Світовою організацією торгівлі.

Відповідно  до мети, у роботі поставлені такі завдання:

- вивчити умови та етапи створення системи ГАТТ/СОТ;

- визначити місце і роль СОТ в сучасній торгівельній системі;

- розглянути історію та особливості вступу України до Світової організації торгівлі;

- визначити основні проблеми, переваги та недоліки вступу України до СОТ.

Серед вчених, які проводять дослідження в  даній галузі, найпомітнішими є Е.В. Ленський, В.А. Цвєтков, Е. Халевінська. Плеяду вітчизняних вчених цього  напряму складають Коновалова В.В., Осика С.Г., Покрещук О.О., Пятницький В.Т., Клименко І.В., Івченко О.Г., Богуславський Г.Є., Мережко О.О. та багато інших.

Джерелами отримання інформації є вивчення наукових праць українських вчених, статей, підручників з економічних дисциплін, ознайомлення з розпорядженнями Кабінету Міністрів і указами Президента та інше. Також інформаційний масив при написанні роботи становили статистичні дані, що містяться на офіційних сайтах.

 Структура  курсової роботи обумовлена метою  та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків та переліку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1.

ГАТТ/СОТ: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1. Історія створення ГАТТ/СОТ

Світова організація торгівлі була створена згідно рішення Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів  і почала діяти з 1995 р. Вона є наступницею  Генеральної угоди з тарифів  і торгівлі (ГАТТ – General Agreement on Tariffs and Trade GATT), укладеної одразу після Другої світової війни. ГАТТ, в свою чергу, має передісторію виникнення та історію розвитку до часу трансформації в СОТ [11, c. 120].

 Перед  початком Першої світової війни  міжнародна торгівля досягла  вже значних обсягів. Розвиток  торговельних зв’язків полегшувався  в той період стабільністю  валют та відносною свободою  руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності  у створенні міжнародної організації  для регулювання торгівлі не  було. Світова війна зруйнувала  все це і призвела до створення  режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації  міжнародної торгівлі, введені країнами  в ході війни, діяли і після  її закінчення. Відродження свободи  торгівлі стало тим ідеалом,  до якого прагнули країни. І дійсно, з 1919 по 1939 p. було прийнято багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

 Вже  в 1920 р. в Брюсселі під егідою  Ліги Націй відбулась фінансова  конференція представників 30 країн.  Зрозуміло, що прийняті цією  конференцією резолюції стосувались  передовсім фінансових проблем.  Разом з тим, відносно міжнародної  торгівлі конференція висловила  побажання, щоб кожна країна  поступово переходила від політики  протекціонізму до використання  принципів вільної торгівлі.

 Друга  міжнародна конференція з економічних  питань проходила у Генуї в  1922 p. Конференція прийняла ряд  резолюцій щодо розвитку міжнародної  торгівлі, а також її більшої  урегульованості і прогнозованості.

 У  1927 р. в Женеві відбулася третя  велика економічна конференція,  на якій 200 делегатів і 150 експертів  представляли 50 країн світу. Як  наслідок, через кілька місяців  на дипломатичній конференції  була підписана спеціальна конвенція,  згідно з якою країни брали  на себе зобов’язання в шестимісячний  термін зняти всі заборони  й обмеження на імпорт та  експорт і не замінювати їх  жодними подібними заходами. Але  ця конвенція не була ратифікована  більшістю країн, і процес лібералізації  торговельно-економічних відносин  було заблоковано.

 Позитивні  результати цих міжнародних конференцій  виявилися незначними, але саме  в цей період — прийняттям  конвенцій про спрощення митних  формальностей (1923 р.), міжнародний  торговельний арбітраж (1924 р.), охорону  промислової власності (1925 р.), продукцію  промисловості вторинної переробки  металів (1929 р.) — було закладено  основу сучасного правового підґрунтя  світової системи регулювання  торгівлі. Останню перед війною  конференцію було скликано в  1933 р. в Лондоні. Здійснювані  між двома світовими війнами  спроби лібералізації торгівлі  не досягли очікуваних результатів,  але після Другої світової  війни всі питання, які обговорювалися  раніше, знову опинилися в центрі  уваги урядів майже всіх країн  світу.

 На  конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 p.) були створені дві організації  — Міжнародний валютний фонд  і Міжнародний банк реконструкції  і розвитку, а заключний акт  форуму містив рекомендації державам  щодо створення з метою регулювання  міжнародних торговельно-економічних  відносин Міжнародної організації  торгівлі. Відомі дві спроби створення  такого інституту: розробка Гаванського  статуту (конференція в Гавані) і створення ГАТТ (конференції  в Лондоні та Женеві).

 На  конференції в Гавані, яка відбувалася  з 21 листопада 1947 р. по 24 березня  1948 р.. були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не  підписали три країни - Аргентина, Польща, Туреччина. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані за ініціативою США міжнародна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: по-перше, принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі, по-друге, створення міжнародної організації з регулювання торгівлі. Угоду ратифікували лише дві країни, а самі США пізніше відмовилися від свого проекту. Таким чином, ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, яка розпочала роботу 20 жовтня 1947 p., представникам 23 держав вдалося розробити і ухвалити угоду, яка була названа Генеральною угодою з тарифів і торгівлі.

 Досягнення  угоди на Женевській конференції  пояснюється простотою і лаконічністю  тексту ГАТТ, який містив усього 35 статей; використанням механізму  двосторонніх переговорів між  країною; відсутністю нововведень  організаційного характеру, оскільки  система відтворювала традиційний  порядок функціонування міжнародних  конференцій.

 ГАТТ  спрямував свою діяльність проти  всіх видів протекціонізму, крім  митних тарифів. Щоправда з  метою зниження останніх, які  на початок діяльності ГАТТ  у багатьох країнах були занадто  високими, було створено систему  тарифних переговорів. Переговори  починались на конференціях міністрів  і продовжувались на раундах  багатосторонніх торговельних переговорів.

Статті  Генеральної угоди і сама діяльність організації ґрунтується на таких  принципах:

1. Торгівля  без дискримінації (принцип найбільшого  сприяння) - всі договірні сторони  зобов'язані надавати одна одній  однаково сприятливі умови; жодна  країна не повинна робити винятки  для іншої або застосовувати  щодо неї дискримінаційний підхід.

2.Захист  за допомогою мита - система захисту  національного виробництва має  будуватися тільки на митних  тарифах, а не на будь-яких  інших, комерційних чи адміністративних  заходах.

3.Забезпечення  стабільної основи торгівлі - "заморожування"  рівня митних ставок, які для  кожної країни визначені в  тарифних таблицях (невід'ємна частина  ГАТТ); перегляд консолідованих тарифів  і повернення до більш високого  рівня вимагає компенсації такого  підвищення.

4.Заохочення  справедливої конкуренції - однакові  фіскальні правила та інші  регламентації для товарів національного  виробництва та імпортованих  товарів; заборона демпінгу і  дозвіл застосування антидемпінгових  заходів; можливість нейтралізації  експортних премій або субсидій  за допомогою компенсаційних  зборів; гармонізація методів розрахунку  вартості товарів; недискримінація  постачальників залежно від країни  походження під час здійснення  державних закупівель.

5.Усунення  кількісних обмежень (контингентування  імпорту) - використання таких обмежень  є можливим лише у випадку  гострого дефіциту платіжного  балансу і для країн, що розвиваються. 6. Проведення консультацій, примирення  та врегулювання спорів - кожна  країна може звернутися до  ГАТТ з проханням про допомогу  в справедливому вирішенні спорів, якщо вона вважає, що її права  порушуються іншими членами; ГАТТ  проводить двосторонні консультації, а за неможливості вирішення  питання створює спеціальні групи.

7. Визнання  регіональних торговельних угод - існування регіональних торговельних  угруповань (зона вільної торгівлі, митний союз) допускається як  виняток за умови дотримання  певних вимог, оскільки регіональна  інтеграція повинна доповнювати  багатосторонню торговельну систему,  а не руйнувати її.

8. Створення  пільгових умов для країн, що  розвиваються - необхідність забезпечення  того, щоб країни, які розвиваються, мали сприятливіші умови виходу  на світові ринки, а розвинуті  країни, в свою чергу, утримувалися  від заходів, що можуть ускладнювати  експорт з названих країн.

9. Особливі  норми регулювання для текстилю  та одягу ГАТТ передбачає винятки  стосовно текстилю та одягу,  які забезпечують індустріально  розвинутим країнам можливість  встановлення квот на ці види  товарів на основі угоди "мультифібр" (МФА), яка існує з 1974 р.; захисні положення угоди можуть застосовуватися її учасниками якщо існує загроза руйнування внутрішнього ринку внаслідок імпорту; за рішенням Уругвайського раунду ГАТТ квоти МФА будуть поступово скасовуватися протягом десяти років, а тарифи знижуватися, тобто загальні нормативні правила ГАТТ щодо текстилю й одягу наберуть чинність з 2004 року [9, c. 31].

ГАТТ  покликана виконувати три функції: впливати на державну зовнішньоекономічну  політику розробкою правил міжнародної  торгівлі; бути форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і  передбачуваності торговельних відносин; опікуватися врегулюванням спорів.

 З  початку дії Генеральної угоди  було проведено вісім таких  раундів (табл. 1.1). Більшість торговельних раундів стосувалися в основному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди [14, c. 13].

Таблиця 1.1

 Раунди  багатосторонніх торговельних переговорів  ГАТТ

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів був найбільш конструктивним і багатостороннім з усіх, які  мали місце. Він розглянув як традиційні для ГАТТ сфери (зниження тарифів, уточнення  правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові — торгівля послугами  і торговельні аспекти, пов’язані  з правами інтелектуальної власності, а також сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство і легка промисловість). Усього на раунді було ухвалено 45 Угод і протоколів, які регулюють різні  напрями міжнародних торговельно-економічних  відносин [11, c. 204].

 У  рамках Уругвайського раунду  для проведення багатосторонніх  переговорів було створено досить  складну організаційну структуру.  До її складу увійшли: Комітет  з нагляду, як спеціальний орган,  призначений для спостереження  за виконанням зобов’язань учасниками  не вводити нових торговельних  обмежень, що суперечать ГАТТ, а  також 15 переговорних робочих  груп. Крім того, в рамках Уругвайського  раунду працювали численні неофіційні  робочі групи.

 Одним  із основних підсумків Уругвайського  раунду було рішення щодо створення  (з 1 січня 1995 р.) організаційного  механізму забезпечення реалізації  комплексу договорів, що були  розроблені в ході Уругвайського  раунду – Світової організації  торгівлі (СОТ). З моменту створення  СОТ і підписання комплексу  конвенцій і договорів Уругвайського  раунду система ГАТТ–СОТ діє  як торговельно-економічна ООН:  договори є правовою основою,  а СОТ – інституційним механізмом  забезпечення дії цієї системи.

 СОТ  є новою міжнародною організаційною  структурою, яка заснована на  ГАТТ, результатах попередніх погоджень,  а також домовленостях, досягнутих  під час Уругвайського раунду, іншими словами — це об’єднання  держав, спрямоване на створення  і підтримку системи юридичних  норм міжнародної торгівлі.

 В  1995 р. (1 січня) СОТ замінила Генеральну  угоду з тарифів і торгівлі, яка існувала з 1947 року. Уряди,  що підписали ГАТТ офіційно  визначались як договірні сторони.  Після підписання нових угод  в межах СОТ (які включають  і оновлену ГАТТ, відому як  ГАТТ 1994), вони почали офіційного  називатися членами СОТ. На  кінець 1994 року нараховувалось 128 договірних  сторін ГАТТ. До країн, які є  договірними сторонами ГАТТ з  початку її функціонування в  1948 р. належать: Австралія, Бельгія,  Бразилія, Канада, Куба, Франція. Індія,  Люксембург, М’янма, Нідерланди, Нова  Зеландія, Норвегія, Пакистан, Південна  Африка, Шрі Ланка, Великобританія, США, Зімбабве. Більшість з цих 128 країн стали членами СОТ з 1 січня 1995 року. Зараз (станом на 2013 рік) країн-членів організації нараховується 159. Країнами-спостерігачами є Афганістан, Алжир, Андорра, Азербайджан, Багамські острови, Білорусь, Бутан, Боснія та Герцеґовина, Ватикан, Вануату, Екваторіальна Ґвінея, Ефіопія, Ємен, Ірак, Іран, Казахстан, Коморські Острови, Лаос, Ліван, Лівія, Ліберія, Російська Федерація, острови Самоа, Сан-Томе та Принсіпі, Сейшельські острови, Сербія, Сирійська Арабська Республіка, Судан, Таджикистан, Узбекистан, Чорногорія.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою світової торгівлі за період, що минув  з кінця Другої світової війни, реалізувавши у більш сучасній формі спробу створення у 1948 році Міжнародної  організації торгівлі. Цим було завершено  формування основного комплексу  універсальних договорів системи  ГАТТ, що дозволяє говорити про створення  нового глобального правового порядку  в трьох основних сферах торговельних операцій – товари, послуги, інтелектуальна власність – до якого сторони  ГАТТ прагнули з моменту підписання Генеральної угоди [12, c. 149].

2. Поняття, завдання та функції Світової організації торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ) - це найбільша міжнародна торгова  організація, яка покликана регулювати стосунки учасників організації  в сфері міжнародної торгівлі на основі пакету угод так званого  Уругвайського раунду багатосторонніх  переговорів (1986-1994 рр.), що має тривалу  історію.

COT, яка є правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), заснованої у 1947 році, розпочала свою діяльність 1 січня 1995 року.

Основною метою створення СОТ  стала заміна старої, роздробленої

системи ГАТТ новою, інтегрованою міжнародною  організацією, наділеної

повноваженнями  для діючого проведення в життя  принципів і правил міжнародної  торгівлі, погоджених у ході торгових переговорів. Угода про

установу  СОТ зводить у єдину, підвідомчу цієї організації, систему всіх

угод і  домовленостей, досягнутих в результаті багатобічних торгових переговорів у рамках ГАТТ.

СОТ, на відміну від ГАТТ, зобов'язується забезпечити країнам, що розвиваються, передусім найменш розвинутим, таку частку у зростанні міжнародної  торгівлі, яка відповідає потребам їхнього економічного розвитку. Засобами досягнення поставленої мети є: значне зниження тарифів та усунення інших  бар'єрів у торгівлі, скасування дискримінаційного  режиму в міжнародних торговельних відносинах.

Головними задачами СОТ є лібералізація  міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту  людей. Країни-члени СОТ, яких наразі 159, вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних суперечок у відповідності із визначеним організацією механізмом, проведення огляду національної економічної політики держав-членів, а також надання допомоги країнам, що розвиваються [10, c. 44].

Функції COT викладені в статті III Марракеської угоди. При цьому пріоритетною функцією фактично є імплементація угод та домовленостей Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, що за сутністю є самостійними правилами СОТ і знаходяться в Додатках до Марракеської угоди про створення Світової організації торгівлі (рис. 1.1).

Рис. 1. Функції Світової організації торгівлі

Організаційна структура СОТ визначена  в ст. IV Угоди про створення  СОТ. Вищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів. Вона збирається не рідше одного разу в два роки, як правило, на рівні міністрів  торгівлі чи іноземних справ країн-учасниць СОТ. Конференція має повноваження приймати рішення по найбільш принципових питаннях, наприклад, що стосується нових раундів багатобічних переговорів. Поточне керування діяльністю і спостереження за дією угоди і міністерських рішень здійснює Генеральна рада. Вона збирається кілька разів у рік у Женеві. Як правило, у Генеральну раду входять  посли чи голови представництв членів СОТ. У функції Генеральної ради також входить дозвіл торгових суперечок між країнами-учасницями СОТ і проведення періодичних оглядів їхньої торгової політики.

Крім  перерахованих вище органів, у складі СОТ діють робочі й експертні  групи і спеціалізовані комітети. Їхні функції полягають у розгляді питань виконання окремих частин багатосторонніх угод, а також  інших питань, що представляють інтерес  для країн-учасниць, наприклад, що стосується правил конкуренції, інвестицій, дії  регіональних торгових угод, торгових аспектів захисту навколишнього  середовища і прийому нових членів.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої світової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу створення Міжнародної  організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим  було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку в галузі торговельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер міжнародних економічних відносин, до якого держави-члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично наново створено організаційний (інституційний) механізм реалізації комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту створення СОТ та підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду система ГАТТ/СОТ виступає у вигляді торговельно-економічної ООН, де угоди - це правова основа, а СОТ - інституційний механізм забезпечення дії цієї системи.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного  законодавства базовим стандартам і нормам, що містяться в угодах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є  забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продовження  лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому  правова система ГАТТ/СОТ є  балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує  роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок торговельного "суду", постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн-членів [9, c. 122].

Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних  видів діяльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних торговельних операцій. Це - своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн  зобов'язуються проводити свою торговельну  політику на взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обговорюються  й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає  в наданні допомоги постачальникам товарів і послуг, експортерам  та імпортерам у здійсненні цивілізованої  торгівлі. Вони поширюються на аграрну  продукцію, текстиль і готовий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні  норми на харчові продукти, інтелектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих документів лежать кілька базових засад, відповідно до яких торговельна  система має бути:

* позбавленою  будь-якої дискримінації - країна  не повинна упереджено ставитися  до тих чи інших торгових  партнерів (їм усім однаково  надається статус найбільшого  сприяння); так само не повинна  проводитися політика дискримінації  між національними та іноземними  товарами і послугами, яким  надається національний режим;

* передбачуваною - іноземні компанії, інвестори та  уряди повинні мати впевненість,  що торгові бар'єри (в т. ч.  тарифи, нетарифні заходи тощо) не  зводитимуться самовільно без  узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок  і зобов'язань щодо відкриття  ринків закріплюються угодами  СОТ; торгові бар'єри мають  знижуватись у ході переговорів;

* відкритою  для чесної конкуренції - шляхом  знеохочення таких "нечесних" прийомів, як, скажімо, експортні  субсидії та продаж товарів  за демпінговими цінами з метою  завоювання ринків збуту;

* сприятливою  для слаборозвинутих країн - надаючи  їм більше часу на пристосування  до нових умов, можливості для  перетворень і спеціальні пільги.

На відміну  від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ-СОТ приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність  такого виконання.

Сьогодні  стає все більш зрозуміло, що неможливо  ефективно діяти в системі  міжнародної торгівлі, не будучи при  цьому членом СОТ.

3. Переваги участі в системі СОТ

Практично всі великі держави зараз є  членами СОТ. Окрім суто економічних  переваг, які досягаються шляхом зниження бар'єрів у торгівлі, система  СОТ позитивно впливає на політичну  і соціальну ситуацію в країнах, а також на індивідуальний добробут громадян.

Переваги  СОТ для споживачів можна охарактеризувати наступним.

Система СОТ заохочує конкуренцію і знижує торговельні бар'єри, внаслідок чого споживачі виграють. Найочевидніша  вигода вільної торгівлі для споживача  — це зниження вартості життя. У  результаті зниження протекціоністських торговельних бар'єрів дешевшають готові імпортовані товари і послуги, а  також вітчизняна продукція, у виробництві  якої використовуються імпортні комплектуючі [13, c. 131].

Як правило, митні тарифи, державні виробничі  субсидії і кількісні обмеження  імпорту ведуть не до захисту вітчизняного ринку, а до підвищення вартості життя. Так, у Великобританії споживачі  платять на 500 мільйонів фунтів у  рік більше за одяг через торговельні  обмеження на імпорт текстилю; для  канадців ця сума становить приблизно 780 млн. канадських доларів. Показово, що лібералізація сектору телекомунікацій у Європейському Союзі призвела до зниження цін за послуги в середньому на 7-10%.