Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ…………………………………………………………………………..6

1. . Фінансова криза та банкрутство як причини проведення фінансової санації…………………………………………………………………...6
2. . Економічна сутність та основні складові фінансової санації….....10
3. . Джерела проведення фінансової санації підприємства………….14

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ  ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………….18

2.1. Аналіз етапів проведення фінансової санації підприємства…….18

2.2.Аналіз санаційного аудиту як передумови проведення санації…21

2.3.Аналіз менеджменту  санації як необхідної умови  проведення оздоровлення підприємства………………………………………………….…25

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ……………………………………29

3.1.  Проблеми проведення санації підприємств в Україні в умовах світової фінансової кризи……………………………………………...…29

3.2. Особливості проведення фінансової санації в Україні  та шляхи покращення санаційного процесу………………………………..…………....34

3.3. Зарубіжний досвід  проведення санаційних заходів…………..….38

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...48

Список використаної літератури…………………………………………...….50

ВСТУП

Критичний фінансово-економічний  стан підприємств України об’єктивно зумовлює необхідність підвищення значення санації, що є одним із найважливіших чинників витягнення підприємств з кризи та подальшого успішного їх функціонування .

Актуальність теми обумовлюється  тим, що в сьогодення на Україні спостерігається  недостатній фінансовий стан на більшій кількості підприємстві це  є причиною їх неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які призводять до незапланованих втрат і недосягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкрутства. Виходячи з цього питання,дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах. Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств.

Метою даної курсової роботи є визначення ролі  санації в  покращенні фінансово-економічного стану  підприємств України в умовах після кризового періоду, а також  пошук напрямків покращення способів проведення санаційних заходів на основі іноземного досвіду.

Досягнення поставленої  мети зумовило вирішення наступних  завдань:

-  вивчити теоретичні основи поняття фінансової санації;

- проаналізувати принцип  дії санаційного механізму;

- обґрунтувати потреби  українських підприємств в проведенні  санаційних заходів;

- дослідити зарубіжний  досвід в області проведення  фінансової санації;

- розробити заходи, щодо покращення способів проведення санаційної процедури.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є фінансова санація підприємств.

Предметом дослідження є  механізм проведення санаційних заходів  підприємств України.

Даному питанню приділяється значна увага уряду України, що знайшло  своє відображення в таких законодавчих актах як: Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та наказі «Про затвердження положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Також варто відмітити, що дослідження та вирішення цієї проблеми спрямовано багато праць авторів  різних країн, таких як: І. Балабанов, С. Бєляєв, І. Бланк, І. Герчікова, А. Градов, А. Грязнова, П. Друкер, В. Забродський, М. Іванов, Т. Клебанова, В. Кошкін, Б. Кузін, Л. Лігоненко, Є. Мінаєв, Д. Морріс, В. Панагушин, В. Пономаренко, О. Пушкар, Б. Райзенберг, М. Слабіков, О. Соколіцин, Є. Уткін, М. Хаммер та інші науковці. А також українських вчених: О. Терещенко,Т.Клебанова,О. Бондар,О. Мозенков,А.Поддерьогін.

Для дослідження даної  проблеми було використано такі методи: систематизація, узагальнення, синтез, а також логічні та математичні  методи економічного аналізу.

Впровадження запропонованих в курсовій рекомендацій дозволить  полегшити процедуру проведення фінансової санації, що в свою чергу  приведе до покращення фінансового  та економічного стану українських  підприємств.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ

1. Фінансова криза та банкрутство як причини проведення фінансової санації

Нині в Україні спостерігається  стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств.

Наслідком незадовільного фінансового  стану більшості вітчизняних  підприємств стало катастрофічне  збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. Кредиторська заборгованість майже у два рази перевищила обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора рази. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом, значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте, через недосконале законодавство, брак належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарств України, стають потенційними банкрутами. [16]

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги  кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи  юридичної  особи  (філії, представництва,   відділення   тощо),  а  також  фізичні  особи  - підприємці за грошовими зобов'язаннями, що виникли безпосередньо у фізичної  особи  на  підставах, не пов'язаних із здійсненням такою особою  підприємницької  діяльності.[1]

На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза  неплатоспроможності та банкрутства  підприємства, діяльність його в неприбутковій  зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З  позиції фінансового менеджменту  кризовий стан підприємства полягає  в його неспроможності здійснювати  фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація  вказаних ознак уможливлює правильне  визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших  санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини  фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову  кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути: спад кон'юнктури в економіці в цілому; зменшення купівельної спроможності населення; значний рівень інфляції; нестабільність господарського та податкового законодавства; нестабільність фінансового та валютного ринків; посилення конкуренції в галузі; криза окремої галузі; сезонні коливання; посилення монополізму на ринку; дискримінація підприємства органами влади та управління;політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини; конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову  кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система  раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування  банкрутства чи така система функціонує недосконало.[7]

Можна виділити велику кількість  факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини  кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: втрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Важливою передумовою  застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини  фінансової кризи. Розрізняють три  фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.[9]

Таким чином маємо висновок, що фінансова криза та подальше банкрутство є виключною причиною необхідності санації на українських підприємствах. Але в більшості випадків санація не є ефективною так як лише відтягує неминуче банкрутство.

2. Економічна сутність та основні складові фінансової санації

Санація -  система   заходів,   що   здійснюються   під   час  провадження  у  справі про банкрутство з метою  запобігання визнанню боржника банкрутом  та його ліквідації,  спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення  в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом  кредитування, реструктуризації  підприємства,  боргів  і капіталу та (або) зміну  організаційно-правової та виробничої структури боржника.[1]

Метою фінансової санації  є покриття поточних збитків і  усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності, платоспроможності, зменшення усіх видів заборгованості, поліпшення структури  оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для  проведення санації.

Санація проводиться в  трьох основних випадках:

- до порушення кредиторами  справи про банкрутство, якщо  підприємство в спробі виходу  з кризи вдається до зовнішньої  допомоги зі своєї ініціативи;

- якщо саме підприємство, звернувшись в арбітражний суд  із заявою про банкрутство,  одночасно пропонує умови своєї  санації;

- якщо рішення про проведення  санації виносить арбітражний  суд по пропозиціях, що надійшли, від бажаючих задовольнити вимоги  кредиторів до боржника і погасити  його зобов'язання перед бюджетом.[2]

Метою фінансової санації  є усунення причин, які сприяли  виникненню збитків і кризи та покриття поточних збитків, поновлення й збереження ліквідності, платоспроможності  підприємств тощо. Відповідно до чинних нормативно-правових документів рішення  про фінансове оздоровлення підприємства приймається: у досудовому порядку; у рамках судових процедур. Ефективним інструментом визначення санаційної спроможності підприємства є проведення санаційного аудиту.[19]

Головним критерієм прийняття  рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність, а саме - наявність у підприємства фінансових, організаційно-технічних  та правових можливостей для проведення фінансової санації. Слід пам'ятати, що санаційну спроможність можна визначити  за трьома основними показниками, такими як: поточна платоспроможність; коефіцієнт забезпечення власними засобами; коефіцієнт покриття.

Розробка тану санації  може здійснюватися фінансовими  і контролюю ними службами підприємства, представниками потенційного санатора, не залежними аудиторськими і консалтинговими фірмами.

План санації включає вступ та 4 розділи, в кожному з яких поетапно аналізуються зовнішні та внутрішні умови існування підприємства, розробляється стратегія, план маркетингу, план виробництва, організаційний та фінансовий плани, а також розраховується ефективність санації, організаційні заходи щодо її проведення і контроль за ходом реалізації.

Мета санації вважається досягнутою, якщо вдалося за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

Економічно розвинуті  країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств  відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною  моделлю санації, функціональну схему якої зображено на додатку Г, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю  санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак - про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із подальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку. У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.[8]

У разі прийняття рішення  на користь санації слід здійснити  невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої  ваги кредиторської заборгованості.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації  слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме: сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів; основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей  між сторонами, відповідальними  за прийняття рішень, можна досягти  головної стратегічної мети санації. Конкретні  оперативні заходи в санаційній стратегії  не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які  б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших  варіантів розвитку фірми та в  оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії  розробляється програма санації, тобто  система прогнозованих, взаємопов’язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації. Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом  санаційного процесу є координація  та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен  своєчасно виявляти та використовувати  нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів.[14]

Отже, санація є фінансово-економічною  процедурою, яка має на меті оздоровлення підприємства для подальшого його функціонування та може проводитись за рішенням кредиторів, самого підприємства або арбітражного суду. А найпоширенішою в світі  та бажаною для використання є  класична фінансова модель санації.

3. Джерела проведення фінансової санації підприємства

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована на відновлення платоспроможності  і ліквідності підприємства. Реструктуризація активів включає санаційні заходи: мобілізація прихованих резервів шляхом реалізації окремих об'єктів основних і оборотних коштів, що не пов'язані  з процесами виробництва і  реалізації або в результаті індексації балансової вартості основних фондів (збільшується стаття "Статутний  капітал" або "Додатковий капітал"). Основні види реструктуризації представлені на рис.1.1.

Приховані резерви: використання поворотного лізингу шляхом продажу основних фондів і одночасне їхнє залучення через оперативний або фінансовий лізинг; здача в оренду основних фондів; оптимізація структури розміщення оборотного капіталу, наприклад, шляхом зменшення запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва; продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій); використання давальницької сировини - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства при якому сировина і матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак, виготовлена продукція є власністю постачальника сировини (підприємство одержує частину готової продукції або грошові кошти відповідно до договору); рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення.

Рис. 1.1. Форми корпоративної реструктуризації підприємства.

Основні форми рефінансування дебіторської заборгованості:

1. Факторинг - продаж дебіторської заборгованості факторинговій компанії або банку:

• облік або дисконт векселів;
• форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу у експортера векселів і інших боргових вимог, акцептованих імпортером.

2. Зменшення витрат включає  санаційні заходи:

• заморожування інвестиційних вкладень;
• зниження валових витрат.

      3. Збільшення виручки від реалізації шляхом активізації збутової маркетингової політики.[5]

Поняття "санація" є  змістовнішим і включає поняття "реструктуризації". Отже, санація  включає систему заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності, які властиві реструктуризації, але і фінансові заходи, направлені на відновлення ліквідності і платоспроможності. Чим раніше буде ухвалено рішення про проведення санації, тим у підприємства більше шансів на її успішне завершення, Додаток В.

Форма санації характеризує той механізм, за допомогою якого  досягаються її основні цілі. Умовно розрізняють два види санації, що можуть бути представлені в різних формах:

1. Санація без залучення  додаткових фінансових ресурсів:

- зменшення номінального  капіталу підприємства;

- конверсія власності  в борг;

- конверсія боргу у  власність;

- пролонгація термінів  сплати заборгованості;

- добровільне зменшення  заборгованості;

- самофінансування;

2. Санація з залученням  нового фінансового капіталу:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального  капіталу з майбутнім його  збільшенням;

- безповоротна фінансова  допомога власників;

- безповоротна фінансова  допомога персоналові;

- емісія облігацій конверсійної  позики;

- залучення додаткових  позичок.

У залежності від джерел мобілізації фінансових ресурсів розрізняють  автономну санацію (власні засоби підприємства і капітал його власників) і зовнішню санацію (засобу кредиторів і держави). Окремо виділяють вид санації - за допомогою державної фінансової підтримки, здійснюваної як на поворотній, так і на безповоротній основі. У разі, коли при аналізі стану  підприємства робиться висновок не на користь проведення санаційних заходів (втрачено виробничий потенціал, існує  незадовільна структура балансу  і так далі) - говорять про непереборну кризу.[10]

Таким чином, активні заходи, що приймаються підприємством, такі як реструктуризація, фінансова санація  і ліквідація складають основу концепції  активного антикризового управління, основний завданням якого є подолання  кризової ситуації найбільш ефективний способом. Навіть ухвалення рішення  про ліквідацію підприємства, у ряді випадків, є оптимальним рішенням.

Розглянуті фінансові  заходи, такі як: реорганізація, санація  і ліквідація - є сучасним інструментарієм  активного антикризового управління. Кожен з перерахованих заходів  виконує покладені на нього функції  по виведенню підприємства з кризи. Реорганізація і фінансова санація  виконують функції відновлення  прибутковості, конкурентоспроможності, платоспроможності та ліквідності. Ліквідація - як результат проведення активної антикризової програми, крім регулюючої і стимулюючої функцій  виконує захисну функцію прав всіх учасників процедури ліквідації.

Таким чином, активне антикризове  управління на сучасному етапі господарювання дозволяє підприємству вибрати найбільш ефективні антикризові заходи.

За даним підрозділом  було досліджено джерела фінансової санації, з чого можна зробити висновок, що санація може проводитись з залучення зовнішніх коштів або без залучення нового додаткового фінансового капіталу (тобто за рахунок власних внутрішніх коштів). Також оздоровлення підприємства може проводитись на основі реорганізації підприємства, що передбачає укрупнення підприємства, його подрібнення або залишити його попередні розміри.

Отже, у цьому розділі  було досліджено передумови санації, її суть,  складові та джерела проведення, з чого ми бачимо, що за сучасних фінансово-економічних  умов на більшості підприємств України  санаціїні заходи є невід’ємною частиною їх подальшого успішного функціонування. Також в підрозділі 1.2 була описана класична модель санації, яка є досить простим та зрозумілим прикладом для застосування в процесі проведення санації.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Аналіз етапів проведення фінансової санації підприємства

Процес проведення санації  підприємства починається з виявлення  ідентифікації фінансової кризи,  аналізу її причин. На основі даних бухгалтерського обліку та інших даних (по фінансовому аналізу) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також якість фінансового стану підприємства. В рамках внутрішнього аналізу виконується поглиблене дослідження фінансового стану на основі ряду показників (коефіцієнтів). Основними з таких коефіцієнтів є: показники платоспроможності та ліквідності , фінансового леверіджу і т.д.

Отримавши потрібні дані про  фінансовий стан підприємства та причини фінансової кризи робиться висновок про санаційну спроможність підприємства; тобто доцільність або недоцільність санації.

Якщо внутрішні (кадри, вир потенціал і т.д.) та зовнішні (втрачені ринки збут, постачальники і т.д.) фактори є негативними та невиправними - рішення про консервацію та ліквідацію підприємства.

Ліквідація може проводитися  на добровільній основі (розформування , злиття, продаж всього або частини підприємства ) або примусово.

Добровільна ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка проводиться поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди між власниками та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація –  це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка проводиться за рішенням Арбітражу(як правило в процесі провадження справи про банкрутство).