Проблеми регіонального розвитку житлово-комунального господарства

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

 

Кафедра міжнародної  економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

з курсу «Регіональної  економіки»

 

на тему

 

«Проблеми регіонального  розвитку

житлово-комунального господарства»

 

 

 

Студентки  1 курсу ФЕМП

7 групи денної форми  навчання 

Кієвцевої Олександри Олександрівни

 

Науковий консультант:

асистент Манжалій Світлана Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2010

 

Зміст

Вступ 3

1. Соціально-економічна сутність та основні функції комплексу житлово-комунального господарства, його роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів. 4

2. Особливості,  передумови і принципи розвитку комплексу житлово-комунального господарства. 8

3. Сучасний рівень розвитку та галузеві особливості комплексу житлово-комунального господарства. 14

4. Територіальна організація та регіональні відмінності забезпеченості житлом населення. 18

5. Сучасні проблеми та напрями вдосконалення розвитку комплексу житлово-комунального господарства. 22

Висновки. 26

Список використаної літератури 28

Додатки…………………………………………………………………………...29

 

 

Вступ

Актуальність  теми. 

Житлово-комунальне господарство – це невід’ємна частина внутрішньої інфраструктури України, а також, фундамент для добробуту населення. Зараз ЖКГ переживає період занепаду, через недосконалість законодавства та політики держави, спрямованої на нього. Тому ця тема на даному етапі розвитку держави є актуальною, адже сфера ЖКГ є дуже важливою для економіки України.

Предмет дослідження.

Предметом  дослідження  курсової роботи є житлово-комунальне господарство України.

Об’єкт дослідження.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є теоретичні засади регіональної економіки і розміщення продуктивних сил.

Мета роботи.

Мета написання курсової роботи – це дослідження проблем  житлово-комунального господарства, ознайомлення з цим комплексом, виявлення особливостей функціонування та роль даного комплексу у житті населення та країни вцілому.

Методи дослідження.

  • Проблемний метод, для розуміння постановки проблеми та способів її вирішення;
  • Геополітичний метод, для визначення закономірностей просторової організації ЖКГ;
  • Математичної статистики, для аналізу даних та розробки діаграм;
  • Порівняльного аналізу – для зіставлення фактичних даних за декілька років.

 

 

1. Соціально-економічна сутність та основні функції комплексу житлово-комунального господарства, його роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів.

 

Житлово-комунальне господарство — це сукупність галузей, що забезпечують  життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, теплоти й електроенергії. Система ЖКГ представлена виробниками і споживачами житлово-комунальних послуг. Споживачі житлово-комунальних послуг формують попит, що має забезпечити їм нормальні санітарно-гігієнічні і безпечні умови життя. Величина попиту на житлово-комунальні послуги у першу чергу залежить від ціни послуг і доходу споживачів.

До складу житлово-комунального господарства належать:

1. Санітарно-технічні підприємства  — водопостачання та водовідведення, житлово-експлуатаційні підприємства, підприємства з прибирання територій населених місць та санітарної очистки домоволодінь, пральні, лазні, купальні-плавальні споруди;

2. Транспортні підприємства — міський громадський пасажирський транспорт (метрополітен, трамвай, тролейбус, фунікулер, канатні дороги, автобуси, таксі), водний транспорт місцевого призначення;

3. Енергетичні підприємства — електричні, газові та теплофікаційні розподільні мережі, опалювальні котельні, ТЕЦ і електростанції, газові заводи, які обслуговують населені пункти.

До споруд зовнішнього  благоустрою населених місць, які  входять до складу комунального господарства належать дороги і тротуари, мости  та шляхопроводи, підземні та наземні  транспортні, пішохідні переходи та естакади, споруди і мережі зливової (водостічної) каналізації, набережні, різні гідротехнічні споруди, призначені для запобігання зсувів та затоплення територій, їх осушення, берегоукріплення, зелені насадження загального користування, вуличне освітлення та ін.

До комунального господарства входять також готелі, служби землекористування, інвентаризації будівель, споруд і мереж, ремонтно-експлуатаційні організації, які обслуговують житловий фонд, цвинтарі, крематорії, надають ритуальні послуги та ін. У сферу діяльності комунального господарства входить також і експлуатація і утримання житлового фонду, з якими органічно пов'язані комунальні підприємства та служби зовнішнього благоустрою населених місць.[10]

 

Житлове господарство (ЖГ) –  одна  з провідних підгалузей міського господарства, що має особливе соціальне значення. Це пов’язано з тим, що його функціональним призначенням є створення оптимальних умов для проживання населення. Таким чином вiд стану та ефективності діяльності ЖГ  значною мiрою  залежить реалізацiя одного з важливих елементів відносин у суспільстві – турботи про нормальні умови проживання громадян. Це є об’єктивною необхідністю для будь-якої суспільно-економічної формації, якщо вона зацікавлена у своєму стабільному розвиткові.

Наявність нормальних житлових умов завжди була першочерговою потребою людини. Житло забезпечує охорону  людей від зовнішніх несприятливих  атмосферних умов; сприяє вирішенню  демографічного питання, зміцненню  здоров’я, підвищенню рівня освіти населення, дає можливість користуватися  комунальними послугами і сучасними  побутовими приладами та обладнанням, що полегшують домашню працю і  т. ін. Наявність житлових умов, що відповідають сучасним вимогам, забезпечуючи виконання  вищеназваних соціальних функцій, створює  засади для розвитку виробничих сил  суспільства, зокрема сприяє закріпленню кадрів на конкретному підприємстві (в регіоні) або їх залученню на підприємство (в регіон); підвищенню кваліфікаційного рівня працівників,  що,  в свою чергу,  підвищує конкурентну спроможність продукції і,  як наслідок, забезпечує підвищення доходів та рівня зайнятості населення;  зростанню продуктивності праці;  відтворенню робочої сили і т. ін.

Особливий соціальний статус, який має житло в житті суспільства, а відповідно і  діяльність житлово-експлуатаційних організацій, тісно пов’язані  з економічними чинниками, котрі впливають на розвиток продуктивних сил країни (зростання суспільної продуктивності праці; збільшення обсягів випущеної продукції та наданих послуг; зниження рівня безробіття і стабілізація економіки в цілому ). Тому держава постійно, в міру існуючих можливостей, приділяє увагу покращенню житлових умов громадян. Зростає рівень благоустрою житла у нових будівлях, квартири стають більш просторими.[2]

 

Житлово- комунальне господарство виконує важливу соціально-економічну функцію, надаючи мешканцям побутові послуги, які в сукупності створюють  комфортні умови для життя  населення, забезпечуючи йому збереження здоров’я, працездатності, належний фізичний, культурний та інтелектуальний розвиток. Передумовою ефективного функціонування житлово-комунального господарства є  технічно грамотна експлуатація інфраструктури галузі – об’єктів водопостачання, водовідведень, міськелетротранспорту, теплопостачальних підприємств, житлових організацій, земельних ділянок  несільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельних комплексів, споруд благоустрою населених пунктів, зеленого та шляхового господарства.

Житлово-комунальне господарство – багатогалузеве. На сучасному  етапі в ЖКГ сформувалося два основних напрямки організаційно-правового впливу на економічні результати діяльності підприємств:

  • формування конкурентного середовища в галузях: житлове господарство, благоустрій, побутове обслуговування, санітарне очищення та ін.;
  • антимонопольне регулювання підприємств галузей, що здійснюють постачання ресурсів (тепло-, газо-, водо-) за допомогою мережного господарства, так званих локальних монополістів на відповідних ринках послуг. Тут антимонопольне регулювання спрямоване на ліквідацію негативних наслідків від необґрунтованого підвищення цін і тарифів на комунальні послуги і на усунення незадовільної їхньої якості в умовах коли споживач не може відмовитися від цього виду послуг на конкретній території.[7]

ЖКГ нерозривно пов’язане з іншими виробництвами:

  • паливно-енергетичний комплекс, що забезпечує електроенергією та опаленням будинки;
  • машинобудівний комплекс, який виробляє обладнання для будівництва, прибирання вулиць, обслуговування будинків;
  • транспортна система, що уможливлює існування міського транспорту;
  • будівельний комплекс.

 

Отже, ЖКГ представляє собою систему галузей, які повинні нормально функціонувати для задоволення першочергових потреб населення держави. Цей комплекс пов’язаний майже зі всіма іншими комплексами України.

 

2. Особливості,  передумови і принципи розвитку комплексу житлово-комунального господарства.

У результаті індустріалізації і глобалізації світової економіки відбувається міграція величезних мас населення із сільських поселень у міста, що є однією з головних закономірностей розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці. Цей процес, що названий урбанізацією, став сьогодні визначальним у розміщенні населення. Особливо швидко ростуть великі міста. Процес розвитку великих міст, що розпочався ще в другій половині Х1Х ст., протікає неослабними темпами. При цьому темпи росту населення великих міст випереджають темпи росту міського населення взагалі. Про характер цього процесу дають уявлення наступні показники. Якщо у ХХ ст. загальна кількість міст виросла більш як у 3,8 рази, то число міст із населенням понад 100 тис. збільшилося більш ніж у 7 разів, міст з числом жителів понад 500 тис. — у 16 разів. Високими темпами відбувалася і концентрація населення у великих містах. При загальному рості населення міст за той же період у 6 разів чисельність населення в містах, з числом жителів від 100 до 500 тис. зросла у 8 разів, а в містах з числом жителів понад 500 тис. — у 10,7 рази.[11]

 

Починаючи з середини 90-х  років минулого століття вартість житлово-комунальних  послуг для населення України  зростає. Якщо раніше середньостатистична  українська сім’я витрачала на оплату послуг близько 4% свого доходу, то сьогодні вона має витрачати на це залежно  від регіону від 40 до 60%. Причина  підвищення вартості послуг полягає  в тому, що сьогодні Україна змушена  платити за газ і нафту набагато більше, ніж раніше. Житлово-комунальні підприємства споживають чимало енергетичних ресурсів, тому підвищення цін на енергоносії  неминуче призводить до випереджувального, порівняно з іншими товарами, зростання  вартості житлово-комунальних послуг.

Безперечним є і той  факт, що в Україні більшість підприємств  є енергоємнішими у порівнянні з  їх закордонними аналогами. Ця проблема перейшла Україні від колишнього СРСР, де енергоносії були дешевими і питання впровадження ресурсозберігаючих технологій навіть не поставало.

Однак, незважаючи на суттєве  зростання тарифів, якість житлово-комунальних послуг не покращилася насамперед тому, що гострий дефіцит фінансових ресурсів не дає змоги підприємствам житлово-комунального господарства своєчасно і повністю відновити та реконструювати обладнання, яке протягом тривалого часу експлуатують без належного догляду і ремонту.[3]

Упродовж останнього десятиліття  проблеми, пов'язані з функціонуванням  житлово-комунального комплексу, обговорюються політичними силами держави, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося.

Ситуація в житлово-комунальному господарстві продовжує ускладнюватися, відсутні позитивні зміни у становленні  ринкових засад господарювання, розвитку конкуренції та залученні приватних  інвестицій у підприємства галузі.

Неефективність реформування галузі призвела до критичного стану  основних фондів підприємств житлово-комунального господарства. Недосконала тарифна  політика зумовила хронічну і постійно зростаючу збитковість підприємств. Недосконалість системи управління житлом та підприємствами житлово-комунального господарства, а також системи  регулювання природних монополій  призвела до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати  в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належної якості.

Нестача власних і бюджетних  фінансових ресурсів, їх неефективне  розміщення, відсутність дієвого  механізму залучення позабюджетних  коштів не сприяють вирішенню завдань  технічного переоснащення житлово-комунальних  підприємств та розвитку комунальної  інфраструктури. Не налагоджена ефективна  співпраця з приватними інвесторами, міжнародними фінансовими установами та донорськими організаціями, не створений сприятливий інвестиційний клімат.

Значними є втрати води і теплової енергії. Питомі витрати  енергетичних ресурсів під час виробництва  і надання житлово-комунальних  послуг майже удвічі перевищують  відповідні показники країн Європейського  Союзу.

Недосконалість системи  соціального захисту населення  у сфері надання житлово-комунальних  послуг, недостатня поінформованість населення, неузгодженість норм законодавства  щодо регулювання взаємовідносин споживачів і виробників/виконавців житлово-комунальних  послуг зумовлюють зростання незадоволення  серед населення.

Про відсутність зрушень  та зволікання з належною реалізацією  житлово-комунальної реформи свідчить статистика. Так, за станом на 1 січня 2009 року дебіторська та кредиторська заборгованість галузі становила відповідно 10,1 млрд та 9,4 млрд гривень. Збитки підприємств  за підсумками роботи у 2008 році склали 1,6 млрд гривень.

Кожен третій житловий будинок  потребує капітального ремонту. В аварійному стані перебуває більше третини  водопровідно-каналізаційних та теплових мереж, близько 30 відсотків теплопунктів, понад 20 відсотків мостів та шляхопроводів.

Потребує заміни 87 відсотків  рухомого складу міського електричного транспорту, 70 відсотків автотранспорту, який використовується у сфері благоустрою, близько 40 відсотків насосного обладнання та котлів, понад 20 тисяч ліфтів тощо.

Не відповідають санітарним нормам близько половини полігонів  для твердих побутових відходів. Щороку утворюється значна кількість  несанкціонованих сміттєзвалищ.

Вирішення цього питання  потребує удосконалення підходів до фінансового забезпечення виконання  Програми, приведення її у відповідність  із загальнодержавними пріоритетами, додержання ефективного використання бюджетних коштів під час реалізації державної політики, розроблення  ефективних механізмів залучення позабюджетних коштів, зокрема коштів міжнародних фінансових установ та донорських організацій, для формування житлового фонду і реформування житлово-комунального господарства в рамках розвитку публічно-приватного партнерства.

Виконання програми, запропонованої Верховною радою України від 11.06.2009 дасть можливість:

1) забезпечити реалізацію  державної політики щодо регіонального  розвитку, насамперед у сфері  житлово-комунального господарства;

2) завершити розроблення  необхідних нормативно-правових  актів, що забезпечать стале  функціонування галузі в ринкових  умовах господарювання;

3) запровадити ефективну  систему державного регулювання  діяльності суб'єктів природних  монополій у сфері тепло-, водопостачання  і водовідведення;

4) розробити організаційний  і фінансовий механізм забезпечення  реалізації прав людини на  житло (придбання та оренда  житла, надання соціального і  службового житла);

5) зробити доступними  послуги з тепло- і водопостачання  для населення та підприємств  за умови їх своєчасної оплати;

6) створити сприятливі  умови для накопичення інвестиційних  ресурсів з метою технічного  переоснащення підприємств житлово-комунального  господарства та розвитку комунальної  інфраструктури;

7) створити сприятливі  умови для залучення позабюджетних  коштів у розвиток об'єктів  житлово-комунального господарства  та ефективний механізм подальшого  його реформування із залученням  іноземних інвестицій, кредитів, коштів  фізичних і юридичних осіб;

8) провести комплексну  модернізацію і технічне переоснащення  підприємств житлово-комунального  господарства з метою зменшення  ресурсоспоживання і дотримання  екологічних нормативів та норм  протипожежного захисту;

9) зменшити до рівня  експлуатаційної безпеки зношеність  основних фондів у житлово-комунальній  сфері та витрати і втрати  під час виробництва (надання)  житлово-комунальних послуг;

10) зменшити залежність  галузі від імпорту енергоресурсів  та підвищити рівень її енергетичної  безпеки;

11) забезпечити поступове  виведення з експлуатації аварійних  житлових будинків та відбудову  аварійних об'єктів комунального  господарства на умовах фінансування  з державного та місцевих бюджетів;

12) забезпечити сталу та  ефективну роботу підприємств  житлово-комунального господарства, підвищити рівень безпеки систем  життєзабезпечення населених пунктів;

13) забезпечити надання  населенню житлово-комунальних послуг  належної якості відповідно до  вимог національних стандартів, гармонізованих з міжнародними  або регіональними;

14) забезпечити прозорість  у формуванні тарифної та цінової  політики на житлово-комунальні  послуги;

15) забезпечити обґрунтованість  і прозорість умов реалізації  дотаційної політики держави  стосовно малозабезпечених верств  населення;

16) підвищити рівень мотивації  громадян (доступ до матеріальних  благ як стимул до зростання  продуктивності праці і поліпшення  якості робочої сили);

17) стимулювати внутрішнє  виробництво у сферах, суміжних  із сферою житлово-комунального  господарства;

18) забезпечити захист  прав споживачів, їх своєчасне  інформування з питань своїх  прав та обов'язків;

19) досягти поліпшення  здоров'я і збільшення тривалості  життя населення в результаті  забезпечення його високоякісною  питною водою;

20) добитися зменшення  протягом п'яти років обсягів  використання енергоресурсів у  комунальній енергетиці та житлових  будівлях на 20 відсотків;

21) обладнати протягом  двох років усі багатоквартирні  будинки побудинковими приладами  обліку тепла, холодної та гарячої  води;

22) привести витрати і  втрати під час виробництва  (надання) житлово-комунальних послуг  у відповідність з вимогами  європейських стандартів;

23) забезпечити широку  суспільну підтримку виконання  основних завдань у рамках  реформи житлово-комунального господарства.

[1]

 

Отже, система ЖКГ нашої країни перебуває на стадії розвитку, після значного застою в умовах пострадянського простору.  Але, на жаль, ситуація в житлово-комунальному господарстві продовжує ускладнюватися. 

3. Сучасний рівень розвитку та галузеві особливості комплексу житлово-комунального господарства.

Зосередження великої  кількості населення, промислових, торговельних підприємств, навчальних закладів, органів адміністративного  і господарського управління невеликих  за розмірами територіях міст і селищ  викликає потребу в правильній організації  території, оснащенні її елементами благоустрою, інженерними спорудами, необхідними для нормального  життя населення міста, роботи розміщених у місті підприємств. Ця потреба обумовила виникнення і поступовий розвиток відповідної інфраструктури житлового і комунального господарства. Очевидно, що потреба в житлово-комунальному господарстві властива не тільки великим, але і невеликим населеним пунктам. Однак комунальні підприємства і споруди зовнішнього благоустрою як за своїми розмірами і потужністю, так і за умовами експлуатаційної діяльності залежать від величини і типу населеного пункту: чим крупніший населений пункт, чим щільніша його заселеність, тим важче завдання його комунального обслуговування.

Інфраструктура кожної підгалузі  за питомою  вагою  вартості основних фондів характеризується такими показниками:

  1. Житлове господарство — до складу якого, крім експлуатаційних організацій (житлово-експлуатаційні об'єднання, дільниці, домоуправління, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоповерхових будинків), входять також ремонтно- будівельні організації з ремонту будинків. Підгалузь займає основну частину вартості основних фондів (70-75 %).
  2. Санітарно-технічні й санітарно-гігієнічні підприємства — водопровід, каналізація, лазні, пральні — 5-7 %;
  3. Енергетичні підприємства — електричні станції і міські електричні мережі, газове господарство, теплові мережі й квартальні котельні — 4-5 %;
  4. Міський транспорт — метрополітен, трамвай, тролейбус, автобус, таксі та інші види місцевого транспорту — 3-6 %;
  5. Зовнішній міський благоустрій —шляхове господарство, санітарне очищення вулиць, озеленення, вуличне освітлення — 11-14 %.

Крім перерахованих підгалузей до житлово-комунального господарства відносяться також міські землі  несільськогосподарського призначення, але їхня вартість у дореформований період не визначалася. Це завдання вирішується  в даний час і буде остаточно  вирішено тільки при завершенні реформування ринку землі у всіх регіонах України.

З початку переходу народного господарства України до ринкових умов законодавчо було  визначене поняття “комунальна власність”. Це поняття включає крім житлово-комунальних підприємств і організацій також місцеве будівництво, заклади народної освіти, охорони здоров’я, культури, підприємства торгівлі і громадського харчування, видовищні організації і т.д., тобто організації соціальної сфери.[2]

 

На сьогодні стан справ ЖКГ є поганим, і для цього є об’єктивні причини. Економіка ЖКГ є складною для аналізу через риси та внутрішні стандарти радянського періоду. Немає єдиних методик формування тарифів на деякі види послуг зокрема тепло- та водопостачання, водовідведення, утримання будинків тощо. Так само не зрозумілим видається й розрахунки з постачальниками та взаємовідносини з місцевим бюджетом.[3]

Житловий фонд України  складає біля 25 % основних фондів країни, а з врахуванням дачних та садових  будинків — майже 30 %. Питома вага капіталовкладень у житлове будівництво складає  біля 20 % загальних капіталовкладень держави. Майже 25 % працюючого населення  зайнято у житловій сфері, через  яку реалізує інтереси абсолютно  кожного члена суспільства. Див. додаток А,Д

Останні десять років галузь функціонувала дуже погано. Вона знаходиться у глибокій кризі через нестачу фінансових ресурсів на технічне переобладнання і капітальний ремонт житлового фонду. Фінансове становище галузі загострюється через постійні неплатежі населення, заборгованість бюджетних організацій перед Управлінням Житлово-Комунального Господарства (УЖКГ), затримки заробітної плати працівникам цієї галузі.

У житловому секторі сформувались два принципово різні типи монополій, боротьба з якими вимагає цілковито підходів. По перше, це штучна монополізація сфери експлуатації житла, хоч за своєю природою цей ринок послуг глибоко конкурентний (надання послуг не потребує ні великих початкових капітальних витрат, ні унікальної кваліфікації, не потрібна і безперервна зайнятість робітників на протязі дня). Монопольне положення житлово-експлуатаційних організацій виникає через збіг в них функцій замовника і підрядчика, керуючого житловим фондом, і виконавця робіт. По-друге, тепло-, водо-, електро- і газопостачання надається підприємствами, які відносяться до природних монополій, стосовно яких необхідне державне регулювання.

Крім того, комунальні підприємства не несуть відповідальності за низьку якість послуг і втрати, які відбуваються з їх вини. Оскільки використання лічильників на тепло, гарячу та холодну воду, газ — швидше виняток, ніж правило, оплата відбувається не за реально надану послугу, а за потенційну можливість її надання, тобто за деякий нормативний рівень. На протязі багатьох років, коли вартість енергоносіїв була невисокою, технічна політика водо- і теплоспоживання базувалась на ценралізації інженерних систем і стимулювала поступове збільшення об’ємів споживання води і тепла, особливо населенням. Тому ефективність функціонування водопровідного і теплового господарства цілковито залежала від обсягів надання і реалізації цих видів послуг. При цьому розмір сплати за вироблену продукцію устанавлювався або відповідно розміру діаметра трубопроводу і житловій площі, або кількості мешканців, проживаючих у квартирі. При істотному збільшенні вартості енергоресурсів ситуація різко змінилась. Облік об'ємів виробництва і випуску тепла ведеться, як правило, об'єктами теплоспоживання (котельні, ТЕЦ). Облік споживання води та теплової енергії за допомогою лічильників практично не налагоджено. Часткове зниження тарифів для населення через надання державних дотацій не стимулюють ні виробників, ні споживачів послуг до економічного і раціонального споживання води та теплової енергії.

Основна мета енергозберігаючої  політики в житлово-експлуатаційному гос-

подарстві — довести до раціонального і науково обгрунтованого рівня споживання гарячої та холодної води, теплової енергії, істотно знизити  витрати палива і електроенергії на комунальні послуги. Серед найважливіших заходів, що сприятимуть енергозабезпеченню, слід назвати повсюдне установлення водо- та теплопосточаючими організаціями приладів обліку витрат і регулювання.

споживання води і теплової енергії в житловому комплексі  України. [6]

 

Отже, нажаль, на сьогодні стан справ ЖКГ є невтішним, через низку проблем, які поки що не мають тенденції вирішуватися.

 

 

 

4. Територіальна  організація та регіональні відмінності забезпеченості житлом населення.

Територіальна організація  ЖКГ – це цілісна система забезпечення таких соціально-економічних та організаційно-управлінських взаємозв'язків його компонентів, що спрямовані на досягнення оптимальної просторової структури цієї сфери господарювання, раціональне використання залучених ресурсів, якомога повніше задоволення потреб населення території у житлово-комунальних послугах. Територіальна організація ЖКГ включає: територіальне розміщення матеріально-речових елементів виробництва послуг; управління цією сферою господарювання; оптимальне поєднання та розвиток речових елементів і населення як споживача послуг в єдиному процесі. Таким чином, територіальна організація – це не тільки вдале розміщення об'єктів ЖКГ, але й їх взаємозв'язок, підпорядкований створенню різних варіантів просторових систем на основі оптимізації регіональних пропорцій і створення регіональних територіально-виробничих утворень.[5]

Проблеми регіонального розвитку житлово-комунального господарства