Проблеми розвитку акціонерної форми господарювання та шляхи їх вирішення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

     ПВНЗ  Міжнародний економіко-гуманітарний університет

     імені академіка Степана Дем’янчука 
 

     Кафедра економіки та фінансів 
 
 
 
 
 
 
 

     КУРСОВА РОБОТА

     з дисципліни «Економіка підприємства»

     на  тему

«Проблеми розвитку акціонерної форми господарювання та шляхи їх вирішення» 
 
 
 
 

                                    Виконав: студент 2 курсу

                                    економічного факультету, гр. ЕФП 91

                                    Ковальчук С. 

                                    Перевірив:

                                    к.е.н., доцент Голляка  І. Г. 
 
 
 
 

     Рівне 2011

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОЇ

ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ…………………………………………….…..4

1.1. Законодавче  забезпечення функціонування 

акціонерних форм господарювання……………………………………………..4

1.2.  Особливості фінансової діяльності

акціонерних форми  господарювання……………………………………………5

1.3. Розкриття  проблем розвитку акціонерних  форм 

власності українськими економістами…………………………………………..9

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОЇ

 ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ  ………………………………………………12

2.1. Тенденції  розвитку акціонерних товариств……………………………….12

2.2. Проблеми  оптимізації структури фінансових

 ресурсів  акціонерних товариств………………………………………………..13

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ

АКЦІОНЕРНОЇ ФОРМИ  ГОСПОДАРЮВАННЯ……………………………18

3.1. Заходи, які  проводить держава для усунення 

проблем функціонування акціонерних товариств…………………………….18

3.2. Фінансові  методи регулювання діяльності 

акціонерних товариств…………………………………………………………..21

Висновок…………………………………………………………………………25

Література………………………………………………………………………..26 

Вступ

    Одним із найважливіших шляхів роздержавлення економіки виступає перетворення державних промислових підприємств на більш ефективні форми господарювання, якими є, зокрема, акціонерні форми господарювання. У нашій країні створено більш як 35 тис. акціонерних товариств, кількість власників акцій сягає близько 33 млн., загальний обсяг емісії цінних паперів дорівнює 100 млрд. грн. [1, с. 9]. Порівняно з розвинутими країнами світу наша держава за показником чисельності акціонерів, їх питомої ваги у загальній кількості населення випереджає інші країни. Але це не означає, що в Україні найбільше реальних власників. Для з'ясування причин такої невідповідності потрібно розкрити суть акціонерних форм господарювання.

    В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом побудови господарської системи, що базується на недержавних формах суспільної відповідальності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

    Головними перевагами акціонерного товариства є  наявність достатньо могутнього механізму залучення грошових коштів; обмежена відповідальність власників  підприємства, розпорошення підприємницького ризику серед більшості акціонерів; можливість досягати економічних переваг, здійснюючи великомасштабне виробництво; організаційна стійкість підприємства.

    Метою курсової роботи є розкриття проблем  розвитку акціонерної форми господарювання в Україні. Предметом є діяльність, зокрема фінансова, акціонерних форм власності.

    У курсовій роботі поставлено такі завдання:

• охарактеризувати законодавче забезпечення функціонування
• акціонерних форм господарювання;
• визначити особливості фінансової діяльності акціонерних форми господарювання;
• дослідити проблеми розвитку акціонерних форм власності українськими економістами;
• виявити тенденції розвитку акціонерних товариств в Україні;
• визначити проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств;
• запропонувати  шляхи вирішення проблем розвитку акціонерної форми  господарювання.

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ АКЦІОНЕРНОЇ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

   1.1. Законодавче забезпечення функціонування

   акціонерних форм господарювання

     Основним  вираженням акціонерних форм господарювання в Україні є організація акціонерних товариств. В Законі України «Про господарські товариства» від 19.09.091 (із змінами) акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язанням тільки майном товариства.

     Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах акцій, які їм належать. Майновий ризик акціонерів обмежується  тією сумою, яку вони заплатили за придбання акції.

     Акціонерне  товариство (з економічного погляду) – підприємство, об’єднання кількох  фізичних або юридичних осіб (тобто  підприємств), які формують свій капітал  шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою  отримання прибутку.

     Акціонерне  товариство (з правового погляду) – організаційно-правова форма  функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість  акцій однакової номінальної  вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном підприємства.

     Характеристика  форм господарювання зокрема акціонерних, що функціонують в Україні наведена у спеціальному державному класифікаторі. Класифікація організаційно-правових форм господарювання - державний класифікатор, розроблений згідно з "Програмою переходу України на міжнародну систему статистики та обліку", яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України N 326 від 4 травня 1993 р.

     Об'єктами класифікації в класифікаторі є організаційно-правові форми господарських суб'єктів, встановлені відповідними законодавчими актами України. Згідно класифікатора:

     Акціонерне  товариство - товариство, яке має  статутний фонд, поділений на визначену  кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

     Відкрите  акціонерне товариство - вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися  шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

     Закрите акціонерне товариство - вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися  шляхом підписки, купуватися та продаватися  на біржах.

     Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

     Акціонерні  форми господарювання базуються  на створенні акціонерних товариств. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

    1.2.  Особливості фінансової діяльності

    акціонерних форми господарювання

    Акціонерне  товариство має право випускати  цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку. У разі додаткового  випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними.

    Не  пізніше ніж через шість місяців  після реєстрації випуску акцій  акціонерне товариство зобов'язано  видати акціонерам акції (сертифікати  акцій).

    Закрите акціонерне товариство має право  випускати іменні акції.

    Акції купуються учасниками при створенні  акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а  при додатковому випуску акцій  у зв'язку із збільшенням статутного фонду - з товариством.

    Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або  за ціною, що склалася на фондовому  ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних  осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.

    Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства  України.

    При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені  шляхом відкритої підписки на них (у  відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

    Відкрита  підписка на акції при створенні  акціонерного товариства організується  засновниками. Засновники в будь-якому  випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

    Засновники  відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства  інформацію про випуск акцій, зміст  та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

    Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати шести місяців.

    Особи, які бажають придбати акції, повинні  внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

    Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим.

    Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно  не пізніш як через 30 днів. За невиконання  цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

    У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються.

    До  дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

    У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

    Акціонерне  товариство має право викупити у  акціонера оплачені ним акції  тільки за рахунок сум, що перевищують  статутний фонд для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

    Акціонер  у строки, встановлені установчими  зборами, але не пізніше року після  реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

    У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

    Акціонерному  товариству забороняється випуск акцій  для покриття збитків, пов'язаних з  його господарською діяльністю.

    Статут  акціонерного товариства повинен містити  відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

    Акціонерне  товариство має право збільшувати  статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

    Збільшення  статутного фонду здійснюється в  порядку, встановленому Державною  комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

    Збільшення  статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено  за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом.

    Зміни статуту, пов'язані із збільшенням  статутного фонду, повинні бути зареєстровані  органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково  випущених акцій.

    Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший порядок збільшення статутного фонду.

    Рішення про зменшення статутного фонду  акціонерного товариства приймається  у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

    Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

    Рішенням  акціонерного товариства про зменшення  розміру статутного фонду акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

    Акціонерне  товариство відшкодовує власнику акцій  збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або господарським судом.

    Фінансові відносини акціонерного товариства з суб’єктами господарювання наведені у таблиці 1.2.

    Таблиця  1.2.

    Фінансові відносини акціонерного товариства з суб’єктами господарювання

    1.3. Розкриття проблем  розвитку акціонерних  форм власності  українськими економістами

    Розвиток  української економічної науки  у другій половині XIX ст. зазнав значних  змін не лише з погляду змісту теорій, які розроблялися та вивчалися, але й в аспекті значного розширення кола питань, що критично осмислювались та узагальнювались. До традиційних політекономічних питань (вартість, гроші, доходи і їх розподіл тощо) додалася значна кількість нових проблем, які постали перед вітчизняною економічною наукою у зв´язку з розвитком капіталістичного господарства. Серед них — проблеми становлення та подальшого розвитку національного ринку, економічної природи акціонерних товариств, виникнення і сутності монополій, фінансового капіталу, експорту та імпорту капіталу тощо. 
Помітне місце серед цих теоретичних і практичних проблем зайняли різні питання становлення і розвитку вітчизняного акціонерного підприємництва.

    До  числа їх входили дослідження  економічної та правової природи акціонерних товариств, акціонерної власності, а також з´ясування загальної картини й основних закономірностей розвитку акціонерної справи, пов´язаних передусім із такими чинниками: концентрацією виробництва і капіталу; впливом економічної політики царського, а потім Тимчасового уряду; залученням іноземних капіталів; монополізацією та ін. Вивчалися як зовнішні прояви акціонування (царське законодавство, основні етапи і темпи акціонерного засновництва, розміри акціонерних капіталів, прибутки акціонерних товариств та ін.), так і окремі його результати, зв’язки окремих галузей промисловості з банками, формування фінансового капіталу, утворення особистих уній тощо.

    Українські  економісти (М.Х. Бунге, І. Тарасов, МЛ. Туган-Барановський та ін.) здійснили узагальнення характерних ознак підприємництва і на його основі давали різні визначення акціонерного товариства. Вони акцентували увагу на таких основних рисах акціонерних товариств, що відрізняють їх від інших суб’єктів господарювання: акціонерні товариства належать до господарських об’єднань; статутний капітал акціонерного товариства поділяється на частки, що є рівними і називаються акціями; акціонерне товариство є юридичною особою, а отже, відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном, що належить йому по праву власності; 
акціонери, які повністю сплатили свої акції, додаткової відповідальності за борги товариства не несуть, а лише ризикують втратити можливість повернення вартості своїх акцій.

    Характерним для представників української  економічної думки розглядуваного періоду було те, що більшість науковців роль іноземних капіталів у розвитку ринкових відносин у країні помітно перебільшували. 
Офіційні кола та найбільш впливові економісти вважали, що промисловий розвиток і поширення акціонерного підприємництва значною мірою можна забезпечити саме шляхом залучення іноземних капіталів. Прихильниками такого курсу були П. Мігулін, М. Соболев, І. Янжул та інші. «Доводити, що країни, які мають великі природні багатства і бідні на власні капітали, — писав професор Харківського університету П.П. Мігулін, — потребують для піднесення своїх продуктивних сил і розробки марно існуючих багатств припливу іноземного капіталу, означало, здавалося б, ломитися у відчинені двері»1. Вчений вважав, що іноземні капітали допоможуть усунути дефіцит у вільних грошових коштах. «Залучення капіталів всередину країни дійсно настійно необхідне, тому що без цього піднесення її продуктивних сил неможливе». Підкреслюючи особливу роль іноземних інвестицій у розвитку ринкових відносин у національній економіці, вчений наголошував: "Штучно залучений іноземний капітал шляхом державних і державою гарантованих позичок створив всередині країни нові промислові підприємства, дав роботу старим, збільшив заробітки населення, підвищив його продуктивні сили, посприяв правильному надходженню державних податків, особливо непрямих.

    Неоднозначно  оцінював проникнення іноземних  капіталів до вітчизняної промисловості  М.І. Туган-Барановський. Він, з одного боку, відмічав позитивний вплив іноземних  капіталів на промислове піднесення кінця 90-х років XIX ст.: «Чим енергійніше буде припливати до Росії іноземний капітал, тим швидше ми вийдемо із теперішнього стану перевищення попиту на продукти капіталістичного виробництва порівняно із пропозицією останніх». З іншого боку, досліджуючи становлення ринкових відносин у зазначений період, на прикладі металургійних заводів Донецького басейну М.І. Туган-Барановський розкрив погіршення становища робітників внаслідок проникнення туди іноземного капіталу .

    Про те, що Росія та Україна є колоніальним ринком для передових західноєвропейських держав, вважали П.І. Фомін і В.Я. Желєзнов. Найбільш різко проти іноземного втручання в національну економіку виступав А.Я. Антонович. У своєму підручнику політичної економії він застерігав, що "іноземні капітали надзвичайно шкідливі. Ними не пожвавлюється національна промисловість, а вбивається".

    Зазначимо, що сфери застосування, географія  і організаційні форми іноземних  інвестицій помітно відрізнялися залежно  від їх "національного" походження.

    У заснуванні й організації акціонерних  товариств в Україні з самого початку активну участь брав іноземний  капітал. Як зазначалося вище, акціонерні компанії були найбільш зручною формою для функціонування іноземного капіталу. Напередодні Першої світової війни на іноземний капітал припадало близько третини всього акціонерного капіталу Росії. Зокрема частка французького капіталу становила 33 % , англійського — 23, бельгійського — 20 і німецького — 14 % іноземних вкладень. Понад 25 % всіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість країни, припадало на Україну. Найбільше іноземний капітал проник у гірничу та металургійну промисловість. У 1900 р. в Україні 80—90 % всіх акціонерних капіталів гірничої промисловості належали іноземцям. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу. Як зазначають дослідники, справжнім господарем «Продвугілля» був французький капітал. У металургії ця частка становила 90 %. «Металургійне виробництво Півдня, — писав МЛ. Туган-Барановський у праці «Русская фабрика», — є найновішим продуктом нашого капіталізму і тут повністю панують іноземці».

    Вітчизняні  дослідники по-різному оцінювали  роль іноземних інвестицій в економіці  країни. Зокрема, досліджуючи швидкий  розвиток гірничої промисловості України  внаслідок припливу іноземного капіталу, М.І. Туган-Барановський зауважував: «Приплив іноземних капіталів та іноземного підприємництва став могутнім стимулом нашого промислового розвитку останнього часу. Без допомоги іноземного капіталу криворізьким рудам довелось би ще довго мирно спочивати під чорноземними полями Придніпровського краю».

    Єдиною  потужною галуззю економіки України, де чільне місце належало вітчизняному капіталу, була цукрова промисловість. Причиною такого становища було завершення розподілу ринку цукру до початку індустріалізації. Українські цукровари захопили всі існуючі ринкові ніші і чинили постійний опір надходженню іноземного капіталу до цієї галузі. Проте необхідність технічного переобладнання цукроварень зумовила концентрацію капіталу в найоптимальнішій формі — акціонерних товариств. У 1881 р. їх було вже 71.

    Таким чином, у другій половині XIX — на початку XX ст. становлення і розвиток акціонерного підприємництва в Україні  відбувалися досить швидкими темпами. Зазначимо, що Україна займала чільне місце в поширенні акціонерного підприємництва в Російській імперії. Основні тенденції та особливості розвитку акціонерної справи в українській економіці в цілому були аналогічними загальноімперським.