Проблеми та аналіз управління кредитним ризиком банку

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...  3

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ  РИЗИКОМ  БАНКУ…………………………………………….. 6

1.1. Економічна природа і сутність кредитного ризику. Поняття про кредитну політику………………………………………………………………... .6

1.2. Сучасний стан кредитного ринку України………………………. …17

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ В БАНКАХ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»…………...  21

2.1. Оцінка практичних аспектів організації системи захисту від кредитного ризику в комерційному банку на прикладі ПАТ КБ «Приватбанк»……………………………………………………………………. 21

2.2. Аналіз  кредитної діяльності комерційного  банку…………………  31

2.2.1. Якісний аналіз банківських  ризиків……………………… 31

     2.2.2 Кількісний аналіз банківських ризиків. Факторний аналіз кредитного портфеля на предмет ризикованості……………………………… 37

2.3. Фактори  зниження кредитного ризику банку 44

Висновки  до розділу 2 46

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ 49

3.1. Зарубіжний  досвід щодо мінімізації кредитного  ризику  49

ВИСНОВКИ-ПРОПОЗИЦІЇ  55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 61

ВСТУП

Становлення в Україні сучасної банківської справи і банківської  системи висуває на перше місце  проблеми, які пов`язані з ризикованістю  кредитних операцій банку, з достатністю  власних коштів для формування резервної  бази під забезпечення кредитних  операцій.

У зв’язку  з цим дослідження питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об`єктом дослідження в курсовій роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою  економічних нормативів, а також  досягнення комерційними банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Дана робота має на своїй меті розкриття механізму формування резервної бази комерційних банків і механізму управління кредитними ризиками, як зі сторони самих комерційних  банків, так і зі сторони держави  в особі Національного банку  України.

Для досягнення поставленої мети в  роботі вирішуються такі завдання: досліджено роль резервної бази банку; розглянуто організацію роботи з  питань управління кредитними ризиками банку; викладено проблеми формування резервної бази банку; запропоновано  напрямки щодо вдосконалення методів  та механізмів управління кредитними ризиками банку.

Вказаному питанню приділяється значна увага  Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах  “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Положення НБУ “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 375, Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, Закон України “Про заставу”.

Характер курсової роботи розкриває  взаємовідношення двох рівнів банківської  системи України: Національного  банку України і комерційних  банків, допомагає зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів  комерційного банку – це об`єктивна  необхідність для захисту інтересів  вкладників, акціонерів і інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України.

У зв'язку з цим, в літературі та аналітичних матеріалах, що стосується банківських операцій зростає увага  до банківських ризиків, їх класифікації, методів управління та аналізу. Все  більше з'являється статей в спеціалізованій  періодичній пресі, присвячених  окремим проблемам управління ризиками, мінімізації можливих втрат в  ході діяльності банку.

Кредитні операції - найбільш прибуткова стаття банківського бізнесу. За рахунок  цього джерела формується основна  частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та йде на виплату  дивідендів акціонерам банку.

Без кредитної підтримки неможливо  забезпечити швидке і цивілізоване становлення господарств, підприємств, впровадження інших видів підприємницької  діяльності на внутрішньодержавному і  зовнішньому економічному просторі.

У той же час дані операції знову  пов'язані з кредитними ризиками, яким піддаються банки. Тому особливої  уваги заслуговує процес управління кредитним ризиком, тому що від його якості залежить успіх роботи банку. Дослідження банкрутств банків усього світу свідчать про те, що основною причиною стала низька якість активів.

 Кредитний ризик - ризик непогашення  позичальником основного боргу  і відсотків по кредиту, ризик  процентних ставок і т. д.  Уникнути кредитний ризиків дозволяє  ретельний відбір позичальників,  аналіз умов видачі кредиту,  постійний контроль за фінансовим  станом позичальника, його здатністю (і готовністю) погасити кредит. Виконання всіх цих умов гарантує успішне проведення найважливішою банківської операції - надання кредитів.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволять покращити  роботу з формування та використання резервних фондів банку, допоможуть зрозуміти, що встановлення певних нормативних  вимог до пасивів комерційного банку - це об’єктивна необхідність для захисту  інтересів вкладників, акціонерів та інших контрагентів банків, а також  для ефективної роботи самого банку  і ефективності банківської системи  України в цілому.

РОЗДІЛ 1

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ  РИЗИКОМ  БАНКУ

1.1. Економічна природа і сутність кредитного ризику. Поняття про кредитну політику.

У спеціальній  літературі є різноманітні визначення кредитного ризику. Будемо користуватися  таким визначенням. Кредитний ризик  – можливість того, що вартість активів  банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв’язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи належні за договором відсотки.

При неповернені  кредиту в банку зменшується  капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні втрати великі, то це може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує  розмір власних коштів банку, кредитна організація об'єктивно стає несплатоспроможною, оскільки обсяг реально наявних  у неї активів є менше розміру  зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників банку (акціонерів, учасників), але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних  осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому  управління кредитним ризиком має  дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики  виживання і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним  ризиком найбільше розроблена в  банківській практиці, кредитний  ризик комерційних банків знаходиться  під особливим спостереженням НБУ  і регулюється множиною нормативних  актів.

Управління кредитним ризиком  вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. У рамках дилеми “прибуток - ризик”, банкір змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що чревате серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій. [4]

Крім  того, кредитний ризик залежить від  зовнішніх (пов’язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна  політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна  політика банку визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки. [20,17]

Удосконалення практики потребує розробки оптимальної  для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають  у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Організація кредитування має забезпечити безумовне повернення позик, цільовий характер їх використання, стимулювання зростання обсягу виробництва продукції, збільшення частки кредитних вкладень, спрямованих на інвестиційні проекти у перспективні, високоефективні галузі. Загальні орієнтири і рекомендації мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. При цьому можна визначити межу суми кредиту, за яким рішення приймають працівники різних посадових категорій. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні. [6]

При проведенні кредитної політики комерційні банки  виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів  господарської діяльності з урахуванням  загальнодержавних інтересів.

Принципи  кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні  принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності) і принцип цілеспрямованості.

До специфічних  принципів належать ліквідність, доходність, надійність.

Розглянемо  ці принципи докладно.

Принцип управління кредитними операціями. Закон  покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції  щодо практичного управління на нижчі  рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної  політики. Тому здатність до управління залежить від компетентності керівництва  банку та рівня кваліфікації його рядових працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Банківське  кредитування здійснюється у відповідності  з принципами дотримання терміну, цільового  характеру, забезпеченості, платності. [5]

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернена в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики. Порушення цього принципу означає перетворення позики в прострочену. При порушенні термінів повернення і наявності прострочених позик нові кредити таким позичальникам, як правило, не видаються.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення  кредитних коштів у конкретні  господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку  приймати об'єктивніше рішення про  можливість видачі кредитів, служить  певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів  банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення. [5]

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань  позичальника перед банком мають  задовольняти такі вимоги:

• висока ліквідність. Під ліквідністю товаро – матеріальних цінностей (цінних паперів, фінансових вимог до третьої сторони тощо) мається на увазі здатність до конвертації у готівкові кошти;
• здатність до довготермінового зберігання (як мінімум, протягом строку погашення позики);
• стабільність цін на заставлене майно;
• низькі витрати щодо зберігання і реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно  відповідає цим умовам. визначається обсяг позики, що видається банком. Розмір позики під заставу майна  встановлюється у процентах до ринкової вартості застави на момент укладання  кредитної угоди. У разі неплатоспроможності  позичальника кредитор має право  на реалізацію застави з метою  повернення з виручених коштів боргу  клієнта й витрат на реалізацію. [7]

Принцип забезпеченості кредиту означає  наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення  збитків від неповернення боргу  через неплатоспроможність позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені  майном кредити (бланкові позики), однак  вони мають обмежене використання, пов'язані з великим ризиком  для банку і видаються під  високий процент.

Видаючи кредити юридичним і фізичним особам, банк вимагає не тільки повернення їх у встановлений термін, а й  виплати процентів за користування ними. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, складовою кредитної операції, оскільки остання — це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього  капіталу. [12]

Слід  також відзначити, що на величину процентної ставки і на діяльність банку взагалі  дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при  формуванні кредитного портфеля необхідно  враховувати:

• кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;
• ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;
• процентний ризик – ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для  підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти  за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

• кредит надається лише тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;
• кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;
• постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, то негайно вживаються відповідні заходи). [12]

Позики  з найвищим ступенем ризику повинні  видаватися під вищий процент, щоб  компенсувати кредитору витрати  від ризикового розміщення коштів. Для інших клієнтів позичковий процент встановлюється на вищому рівні, ніж базова ставка, причому при визначені величини базової процентної ставки необхідно враховувати всі фактори, що підвищують ступінь ризику.

Зазвичай  процент за великими позиками має  бути нижчим, ніж за малими, оскільки витрати, пов'язані з кредитною  послугою, прямо не залежать від  її величини, а абсолютний дохід  банку за великими позиками вищий, ніж  за малими. Інакше кажучи, при видачі великих позик банки зазнають відносно менших витрат. Крім того, великі позики видаються великим позичальникам, які мають менший ризик банкрутства. Але з такого правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну  ставку за великими кредитами, якщо за його розрахунками це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням  структури кредитного портфеля через  порушення правила диверсифікації активів. [12, 10]

Принцип цілеспрямованості. Загальна мета комерційного банку повинна визначати пріоритети його політики з позиції дохідності, рентабельності, ліквідності, мінімізації  ризиків, оптимізації портфеля (кредитного, депозитного, цінних паперів) та інших  напрямів його діяльності. Цей принцип  передбачає дотримання мети, яка була поставлена перед банком, і дотримання основних напрямів її реалізації.

Принцип ліквідності. Найважливішою функцією банку є підтримання достатності  ресурсів, які відповідають потребам ліквідності при пред'явленні  чеків до оплати, погашення депозитів, фінансування позичок. Ліквідність  банку - це здатність задовольняти готівкою передбачувані та непередбачувані  зобов'язання. Потреби в готівкових ресурсах задовольняються завдяки  залученим і позиченим коштам, погашенню позичок, платежам за інвестованим банком капіталом, продажу активів. Ризик ліквідності виникає через раптове скорочення обсягу готівки та зумовлене цим залучення додаткових коштів за вищою ціною. [12]

Принцип надійності. Важливою умовою видачі кредитів є надійність потенційного позичальника і прогнозування ризику неповернення кредиту. В процесі роботи перед  укладанням кредитного договору працівник  банку зобов'язаний ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно  погасити кредит. Збереження основної суми боргу є одним із головних принципів, якого слід завжди дотримуватися  при проведенні банком кредитних  операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника — один із найважливіших  етапів розгляду заявки на кредит. При  цьому велике значення має встановлення доцільності позики: ані наявність  солідного забезпечення, ані будь-які  інші фактори не зможуть попередити кризову ситуацію, якщо позика в  своїй основі є необґрунтованою. [12]

Оцінюючи  персональні якості позичальника, банк зосереджує свою увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійні якості, матеріальне забезпечення.

Ретельно  вивчається фінансовий стан позичальника, ліквідність балансу, ефективність використання власних і позичених  коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична  звітність позичальника за минулі періоди, матеріали попередніх перевірок  на місці, прогнози його фінансового  стану протягом усього строку користування позикою.

Принцип доходності. Дохід банку залежить насамперед від обсягу його кредитних  вкладень та інвестицій, розміру процентної ставки за кредитами, що видаються, від  величини і структури активів  банку. Тому ці всі показники повинні  ретельно аналізуватися банком, і  необхідно робити все для підтримання  їх на належному рівні, а також  шукати нові джерела і види операцій, розширювати сферу послуг клієнтам для одержання додаткових доходів. [25]

Що стосується типів кредитної політики, то вона залежно від позиції банку  на фінансовому ринку, його зростання  й розвитку може бути агресивною і  помірною.

Якщо  банк має на меті швидке зростання  активів, капіталу тощо, завоювання нових  сегментів чи зміцнення власних  позицій на ринку в короткі  строки в умовах жорстокої конкуренції  з іншими банками, то така політика, пов'язана з підвищеним ризиком, називається агресивною.

Помірна (класична) політика комерційного банку  передбачає стабільне оптимальне зростання  банку, тобто поступове охоплення  нових сегментів ринку за триваліший час, проведення операцій із меншим ступенем ризику.

У банку  розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються  всі працівники певного банку. Перш за все формулюється загальна мета політики. Ступінь ризику має відповідати нормі доходності за позиками з урахуванням вартості кредитних ресурсів банку. Меморандум визначає межі сум кредитів, за якими можуть приймати рішення працівники різних посадових категорій. У документі зазначається, видачу яких позик адміністрація банку вважає можливою, а від яких рекомендують відмовитися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткотермінових комерційних позик діловим фірмам із задовільним балансом із розрахунком прибутку або збитку, а також середньомісячних комерційних позик під заставу обладнання. [27]

Водночас  банк не рекомендує розширювати видачу позик для довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під акції компаній закритого  типу тощо.

У документі  можуть бути визначені й географічні  райони, де можлива кредитна експансія комерційного банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своїх кредитів містом, де він розташований, або районом у сільській місцевості. [27]

У меморандумі  мають бути правила про порядок  або умови видачі кредитів власним  працівникам банку, про процедуру  стягнення простроченої

заборгованості, про овердрафти і т.д.

Зрозуміло, що меморандум включає в себе лише загальні орієнтири і рекомендації. Він не повинен сковувати ініціативи практичних працівників. Наприклад, всупереч забороні видавати кредити фірмам із нестійким фінансовим станом, кредитний  працівник може видати кредит малій  фірмі, яка має невеликі проблеми, під додаткове забезпечення у  вигляді особистої власності, яка  належить директору фірми (наприклад, під заставу його будинку), що дасть  змогу гарантувати повернення позики.

Виходячи  із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної  політики, можна скласти теоретичну модель формування оптимальної політики, яка зумовлена методологічно  обов'язковими вимогами у процесі  формування кредитної політики та організації  кредитного процесу, і яка повинна  включати:

• загальні положення й цілі кредитної політики, які визначають стратегію комерційного банку у сфері кредитування;
• визначення тактики банку щодо управління кредитними операціями з боку персоналу банку;
• деталізацію конкретних операцій та підходів до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом;
• систему заходів щодо контролю і управління кредитним процесом.

Кожний  напрям моделі формування кредитної  політики тісно пов'язаний з іншими і є обов'язковим для формування кредитної політики та організації  кредитного процесу. [28]

Кредитна  політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і  кредитних інструментів (сегментування  ринку); по-друге, нормами-правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т. ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Елементи  кредитної політики знаходять своє практичне втілення в організаційних формах кредитної політики, тобто  прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики. [28]

Таким чином, кредитна політика комерційного банку  визначається, з одного боку, загальними установками, що стосуються операцій із клієнтурою, які розробляються і  фіксуються в меморандумі про  кредитну політику, і з другого  — це практична діяльність банківського персоналу, який втілює ці установки  в життя. Комерційні банки у відповідності  зі своєю специфікою формують головну  мету, основні напрями кредитування, які на прикладі світової практики відображаються в меморандумі кредитної  політики. Що стосується типів кредитної  політики, то вона залежно від фінансового  стану позичальників може бути агресивною і помірною.

На кредитну політику будь-якого комерційного банку  впливають регулятивні вимоги НБУ. По-перше, без одержання ліцензії на здійснення банківських операцій неможлива робота будь-якого комерційного банку.

По-друге, для комерційних банків важливим є рівень облікової ставки НБУ, яка  формується на базі надання центральним  банком позичок кредитним установам, що зіткнулися з тимчасово фінансовими  труднощами. Плата за вказані кредити  виступає у формі облікової ставки. [14, 7]

По-третє, впровадження політики обов'язкових  резервів є одним із інструментів, які активно використовуються НБУ  для контролю за діяльністю комерційних  банків та їх кредитною політикою. Політика обов'язкових резервів, яка проводиться центральним банком, має подвійне значення:

• забезпечує підтримку стійкості ліквідності комерційних банків;
• є інструментом регулювання обсягу грошової маси.

По-четверте, для здійснення рефінансування комерційних  банків НБУ запроваджує операції РЕПО, надає ломбардні кредити  і через закриті аукціони тощо.

По-п'яте, НБУ створює нормативи розрахунку кредитних ризиків, якими має  користуватися комерційний банк при наданні кредитів позичальникам.

Взагалі, для складання меморандуму кредитної  політики комерційного банку слід починати із ґрунтовного дослідження всієї  діяльності, бо насамперед на основі аналізу  складається меморандум про кредитну політику як основу для всієї діяльності банку. Меморандум - це письмовий документ, яким мають керуватися всі без  винятку працівники банку. Зміст  і структура меморандуму є  різноманітною, тут формується загальна мета політики, визначаються ступінь  ризику кредитів, правила та порядок  видачі кредитів і багато чого іншого.

Принциповим завданням кредитної політики є  залучення додаткових коштів у населення. [14, 5]

Розвиток  кредитних відносин населення з  банками - це питання не тільки економічне, а й політичне та соціальне. Крім необхідності економічної і політичної стабілізації, розробки кредитної політики у взаємовідносинах із населенням, потрібні модернізація форм і методів  кредитування, удосконалення процентної політики, умов надання і погашення  кредитів, використання досвіду зарубіжних країн із ринковою економікою.

У кредитній  політиці банку слід розширити види кредитів, які надаються населенню, приділити увагу споживчому та іпотечному кредитам як основній формі кредитних  взаємовідносин з індивідуальним клієнтом. Ці види кредитів дуже широко використовуються західними банками і дають  їм більш як половину доходів від  діяльності в цілому.