Проблеми та перспективи прокурорського нагляду за законністю досудового розслідування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Козій Юрій Олександрович

ТЕМА ДИПЛОМНОЇ  РОБОТИ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ЗАКОННІСТЮ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Дипломна робота

студенту 5 курсу

денної форми навчання

Науковий керівник

к.ю.н. доц. Миколенко О. М.

Дипломник ___________________________________

Науковий керівник   ____________________________

Рецензент   ____________________________________

Дипломна робота допущена до захисту:

Зав. кафедрою, д.ю.н., професор__________________ Є.Л. Стрельцов

Одеса - 2010

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………… 3-5

Розділ  І    Теоретичні основи прокурорського нагляду в Україні…………..6

1.1.Визначення ролі  і місця прокуратури в державному механізмі на  сучасному етапі…………………………………………………………………...6-12

1.2.Цілі,  принципи і  функції організації та діяльності органів прокуратури України…………………………………………………………………………...12-23

Розділ  ІІ   Повноваження прокурора в досудових стадіях кримінального процесу………………………………………………………………………………24

2.1.Сутність, предмет,  завдання прокурорського нагляду  за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства. …………………………..24-30

2.2.Повноваження прокурора по  нагляду за додержанням законів  органами дізнання та досудового слідства. ………………………………………………30-37

2.2.1. Нагляд за додержанням законів  при прийманні, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про злочини………………………………………………...37-47

2.2.2. Нагляд за додержанням законів  при порушенні кримінальної справи, зупинення досудового слідства, закінченні провадження по кримінальній  справі. Закриття кримінальної справи. ………………………………………………...48-60

2.2.3 Нагляду за додержанням законів  при притягненні особи як обвинуваченого. …………………………………………………………………60-64

2.2.4.Нагляду за додержанням законів  при застосуванні запобіжного  заходу – взяття під варту.  Продовження термінів досудового слідства і тримання під вартою. …………………………………………………………………………...64-75

2.3. Особливості нагляду за виконанням  законів органами, які проводять  оперативно-розшукову діяльність……………………………………………...75-84

Висновок                  

Список літератури         

Вступ

Історія розвитку кримінально-процесуальної  науки свідчить про те, що проблема законності досудового розслідування  злочинів і прокурорського нагляду  як однієї з найважливіших гарантій її забезпечення не втрачає актуальність протягом багатьох років.

Така увага до проблеми не випадково. Принцип законності, визнаний в теорії кримінального процесу  одним з провідних, які пронизують всі його стадії та інститути, має  важливе значення в діяльності органів  дізнання та попереднього слідства. Виконання  поставлених перед ними завдань вимагає невідкладних дій по виявленню і закріпленню слідів злочину, встановленню і розшуку які вчинили його осіб, викриттю винних, нерідко пов'язаних з застосуванням жорстких примусових заходів.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку. Ці перетворення зачіпають і систему прокуратури, призначену забезпечувати режим законності в країні.

В останні роки загострилося питання про доцільність збереження прокуратури як багатофункціонального  органу. У юридичній літературі та наукових диспутах все частіше висловлюються пропозиції про різке звуження функції прокурорського нагляду, залишаючи за ним лише функцію кримінального переслідування. Дана проблема безпосередньо стосується статусу прокурора в досудових стадіях кримінального процесу, де роль прокурора у забезпеченні законності традиційна і найбільш значна.

Проблема законності в досудових стадіях кримінального  процесу, що включає в себе, поряд  із правозастосовчою, законотворчий  аспект, настільки різноманітна і гостра, схильна до змін, що потреба в її дослідженні не слабшає і навряд чи відпаде в найближчому доступному для огляду майбутньому.

У зв'язку з цим актуальність дослідження проблем, що розглядаються  в дипломній, полягає, перш за все, у  необхідності осмислити призначення прокуратури, розкрити зміст функцій прокурора у досудових стадіях кримінального процесу, з урахуванням розширення судового контролю визначити особливості діяльності прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання при розслідуванні злочинів.

Всі вище перелічені проблеми потребують серйозного наукового дослідження  з позицій системного підходу  і з урахуванням реалій перехідного  періоду.

Метою дослідження є  комплексне вивчення правового положення  прокурора і визначення оптимального кола його повноважень при здійсненні нагляду за виконанням законів органами дізнання в досудових стадіях кримінального процесу; пошук, виявлення та вирішення найбільш важливих і гострих проблем, що виникають при здійсненні прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання при розслідуванні злочинів; розробка та внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України.

В основні завдання дослідження  входить:

- дати поняття і  визначити сутність прокурорського  нагляду в досудових стадіях кримінального процесу, а також обгрунтувати місце і роль прокуратури в системі державних органів України;

- з урахуванням   Закону України «Про прокуратуру»  та змін до Кримінально-процесуального  кодексу України визначити правове  становище прокурора і систему його функцій у досудових стадіях кримінального судочинства України;

- дослідити межі компетенції  прокурора та засоби прокурорського  реагування при здійсненні нагляду  в досудових стадіях кримінального  процесу; 

- оцінити ефективність  прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання і виявити обставини, які негативно на це впливають;

- узагальнити матеріали  попереднього розслідування і  акти прокурорського реагування, виявити типові порушення законності, які допускаються органами дізнання в процесі провадження у кримінальних справах про злочини;

- розробити теоретичні положення  та пропозиції, спрямовані на  вдосконалення законодавства і  практики його застосування, а  також на поліпшення організації  прокурорського нагляду за процесуальної діяльністю органів дізнання і підвищення його ефективності.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Поняття прокурорського  нагляду в досудовому виробництві  і його значення в забезпеченні  законності у діяльності органів  дізнання України

2. Основною функцією прокурора в досудових стадіях кримінального процесу є нагляд за виконанням законів у діяльності органів дізнання та досудового слідства, тоді як функції кримінального переслідування та процесуального керівництва розслідуванням обумовлені основною функцією наглядової, підпорядковані їй і виступають в якості додаткових функцій.

3. Обгрунтування висновку  про переваги постійності і  всеосяжного характеру прокурорського  нагляду за дотриманням законності  в діяльності органів попереднього  розслідування в досудовому виробництві в порівнянні з судовим контролем в цій галузі.

4. Систематизація типових  порушень законності, що допускаються органами оперативно-розвідувальної діяльності, дізнання та досудового слідства, і вироблений на цій основі комплекс практичних рекомендацій з організації та

здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законності при провадженні дізнання у справах про злочини.

Дипломна робота складається  з введення, двох розділів, які влючають 10 глав, висновку та списку нормативних джерел і літератури, використаних при написанні дипломної.

Розділ  І    Теоретичні основи прокурорського нагляду в Україні

1.1. Визначення ролі і місця прокуратури в державному механізмі на сучасному етапі.

Елементи правового  нігілізму сприяли послабленню виконавчої влади та зниженню в окремих регіонах України активності й результативності прокурорського нагляду за дотриманням законів. У зв'язку з продовженням розробки проекту нового закону України про прокуратуру активно обговорюються проблеми вивчення місця і ролі прокуратури в системі державних органів України.

Сьогодні є підстави говорити, що ідея розбудови правової держави, заснованої на принципі розподілу влади, стала невід'ємною складовою національної ідеї в Україні¹, шляхом реалізації її європейських устремлінь, курсу на "вростання" в європейську та світову спільноту, критерієм віднесення України до числа цивілізованих держав, складовою менталітету та світогляду сучасного українця.

Історія наукових пошуків  вирішення цієї проблеми сягає дещо далі традиційно цитованих у нас джерел Ш. Л. Монтеск'є або, у кращому випадку, Д. Локка. Древньогрецький історик Полібій (200-120 рр. до н.е.) писав: влада у стародавньому Римі поділена таким чином, щоб кожна з ланок влади не переважувала іншу². У Платона держана називається справедливою тоді, коли із трьох наявних у ній станів (правителі, воїни і ремісники) кожний робить свою справу ³.  Ідею розподілу владних функцій  знаходимо у  Томмазо Кампанели , Жана Бодена, Гуго Гроція, Бенедикта Спінози і у Джерарда Уінстенлі. Джон Локк вперше сформулював теоретичні засади поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Ідея розподілу владних  функцій розвивалася паралельно з ідеєю правової держави як одна з її умов поряд з іншими ознаками, зокрема такими, як гарантування прав і свобод особи, реальна рівноправність, верховенство права, справедливість закону, відповідальність держави перед людиною та інше, тобто тих завдань і зобов'язань правової держави перед громадянським суспільством, значна частина яких покладена в основу функцій прокуратури.

Сучасна держава без  розподілу гілок влади не може не бути правовою. Уже в Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у  1789 р.  Національними Зборами Франції,  проголошувалося, що суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподіл влад, не має Конституції⁴.

З ухваленням Конституції  України в 1996 р. у нас було задекларовано створення правової держави. За своїм юридичним значенням сучасна Конституція є суспільним договором між державою та громадянським суспільством, договором, за яким держава бере на себе зобов'язання обслуговувати суспільство та визнає і гарантує права людини.

Сьогодні  зі спливом тринадцяти років автору цих рядків як одночасно і співавтору ухваленої 28 червня 1996 р. Конституції України доводиться визнавати, що тоді була допущена методологічна помилка, яка і зараз є причиною політичних протистоянь та збоїв у роботі державного апарату. Мова йде про те, що в основу моделювання державної влади у проекті Конституції України було закладено принцип, сформульований Джоном Локком та Ш.Л. Монтеск'є ще 270 років тому, щодо поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, принцип, який зараз не охоплює всіх функціональних гілок державного механізму.

 Аналіз української Конституції дає підстави стверджувати, що в її тексті задекларовані органи, які не можуть бути віднесені до законодавчої, виконавчої та судової влади (інститут президентства, кваліфікаційні комісії суддів, Вища рада юстиції, прокуратура, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини). Чиркин В.Е. виділяє окрему гілку -  контрольно-наглядову⁵, у якій прокуратура займає особливе місце.

Як правильно,  зазначила Т. Корнякова, "...проблемам діяльності  прокуратури приділялась велика увага в науковій літературі, а останнім часом  проблеми набули виразно політичного забарвлення, оскільки до її обговорення підключилися політологи,  народні депутати України, представники зарубіжних структур, особливо Ради Європи"⁶.

У науковій літературі висловлюються різні, подекуди протилежні думки щодо ролі, місця та значення органів прокуратури. Наприклад, на думку А. Дольової, всі суперечки про місце прокуратури в системі влади мають схоластичний характер і є безплідними. Важливим є лише чітке визначення функцій прокуратури⁷. Дещо протилежну думку висловлює М. Косюта, який зазначає, що "...важливе значення має й те, яке місце посідає прокурорська система серед інших державних структур, яка її роль у взаємодії різних ланок державного апарату. Прив'язаність будь-якої частини цього апарату до певної структури накладає свій відбиток на організацію її роботи і пріоритетні напрямки діяльності"⁸.

Отже, можна  зробити висновок, що вчені не лише обґрунтовують віднесення органів прокуратури до тієї чи іншої гілки влади, а й ставлять питання про доцільність такого підходу, тобто віднесення прокуратури до якоїсь однієї із трьох загальновизнаних (законодавчої, виконавчої, судової) гілок влади.

Аналіз думок науковців  щодо місця прокуратури в державі  дозволив об’єднати їх у кілька груп. Так, представники першої групи (В. Бесарабов, Н. Дегтярьова, В. Ковальський, Н. Костенко В. Малюга, О. Михайленко, В. Рохлін, К. Скворцов, Ю. Скуратов, М. Шалумов, О. Шандула та інші) зазначають, що органи прокуратури не відносяться до жодної із гілок державної влади, оскільки не підпадають під класичне розуміння сутності та призначення законодавчої, виконавчої чи судової влади.

Інші науковці (М. Ведерников, Г. Ворсінов, В. Корж, В. Корнуков, М. Потебенько, М. Руденко, В. Тацій, Ю. Шемшученко, Ю. Шульженко та інші), не відносячи органи прокуратури до традиційних (класичних) гілок влади, розглядають їх як окремий вид державної влади, використовуючи поняття "прокурорська влада" або контрольно-наглядова влада.

Законодавче визнання існування трьох гілок влади знайшло прихильників віднесення органів прокуратури до однієї або одразу до кількох із них. Так, дехто з науковців (В. Валуйський, В. Долежан, В. Клочков, О. Черв'якова, В. Щур та інші) обґрунтовують доцільність віднесення прокуратури до законодавчої влади, розглядаючи її як інструмент парламенту. Поширеною серед науковців (О. Бандурка, С. Головатий, 3. Зіманов, Ю. Калмиков) є думка про належність органів прокуратури до виконавчої влади. А. Васильєв, Л. Давиденко, М. Малишко, П. Маслюков, А. Мудров, О. Сокольський, В. Точиловський обґрунтовують доцільність віднесення органів прокуратури до судової гілки влади. Деякі науковці (В. Ломовський, П. Шумський) стверджують, що органи прокуратури мають ознаки кількох влад одночасно⁹.

Не залишалось осторонь проблем визначення місця та ролі органів прокуратури в державі і законодавство, зокрема та його частина, яка має концептуальний чи програмний характер. Так, у постанові Верховної Ради Української РСР від 19 червня 1991 р.  "Про концепцію нової Конституції України"¹⁰ планувалось віднести прокуратуру до складу судової влади.

У пункті  13.4 Резолюції  1466 Парламентської Асамблеї Ради Європи від 2005 р. "Про виконання обов'язків  та  зобов'язань   Україною" наголошується на тому, що "...в реформі прокуратури було зроблено крок назад, позначений конституційними   змінами  від грудня 2004 року, у зв'язку з чим пропонується  змінити   роль   і  функції цієї інституції, щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, керованому верховенством права¹¹.

У 2006 році, з ініціативи Генеральної прокуратури України  до парламенту було внесено законопроект, відповідно до якого передбачалася  інтеграція прокуратури до складу судової  влади. Таке вирішенням зазначеної проблеми можливо обгрунтувати, що значна, якщо не більша, частина прокурорської діяльності відбувається у процесуальній взаємодії із судом. Природно, що не можна зробити лише шляхом внесення відповідних змін до Конституції України. Проте за будь-яких умов прокуратура має складати єдину централізовану систему законоохоронних органів, щоб успішно виконати покладене на неї завдання – сприяти точному і однаковому застосуванню законів. Будь – які спроби обмежити роль прокуратури у житті суспільства, в тому числі шляхом позбавлення її деяких функцій, можуть призвести до появи своєрідної «чорної діри» у механізмі забезпечення законності¹².

В останньому концептуальному  нормативному документу – Концепції  реформування кримінальної юстиції України¹³, зазначається, що конституційні повноваження та принципи організації прокуратури мають   відповідати  стандартам демократичного суспільства, що керується принципом верховенства права, згідно з рекомендаціями Парламентської Асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи. У сфері кримінальної юстиції прокуратура в Україні має стати єдиним органом, на який покладається виконання таких функцій: а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять ОРД та досудове слідство; б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення обвинувачення, процесуальне  керівництво досудовим розслідуванням та складання обвинувального акта; в) нагляд за додержанням законів органами та установами, які виконують судові  рішення у кримінальних справах, також застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані обмеженням особистої свободи громадян. Досудове розслідування  органами  прокуратури може проводитись лише у виняткових випадках, спеціально визначених законом. Організаційна структура органів   прокуратури  повинна базуватися за функціональним принципом.   При   цьому  мас бути гарантовано процесуальну незалежність прокурора (державного обвинувача) при здійснені повноважень у досудовому та судовому провадженні як від зовнішніх впливів, так і від неправомірного впливу прокурорів вищого рівня.

На сьогоднішній день Прокуратура України як єдина система наділена функціями, що вирізняють ці державні органи з-поміж органів виконавчої і судової влади, наділена наглядовими повноваженнями та за Конституцією України 1996 р. не може бути віднесена до жодної гілки влади, задекларованої у ст. 6 Конституції України.

Згідно зі ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладається: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво  інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3)нагляд за додержанням законів органами,  які  проводять ОРД, дізнання, досудове слідство; 4)нагляд за додержанням законів   при   виконанні   судових рішень у кримінальних справах, а також  при  застосуванні  інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5)нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Отже, за своїм правовим статусом прокуратура України вирізняється з-поміж інших державних органів, а тому не може бути "вмонтована" у систему органів виконавчої або судової влади, як це має місце у деяких країнах¹⁴.

Проте це не виключає можливості віднесення органів прокуратури до державної влади взагалі. Підтвердженням того, що органи  прокуратури   є органами державної влади, є також відведення їм в Конституції України окремого розділу, особливий характер функцій, які вони виконують, та їх конституційне закріплення. Більше того, розгляд будь-якого державного органу, зокрема і прокуратури, як такого, що не має владних повноважень, ставить під сумнів саму загальновизнану теорію державної влади. Необхідно також підтримати тезу  Бандурки О. про те, що "...в умовах розбудови Української держави прокуратура має бути не тільки важливим елементом правоохоронної системи, а й істотним механізмом "стримування і противаг" різних гілок влади. Забезпечення законності в діяльності законодавчої,   виконавчої і судової влади прокуратура має сприяти їх функціонуванню як єдиної державної системи"¹⁵.

Таким чином, доходимо висновку, що українська правова наука зараз стоїть перед завданням як пошуків шляхів усунення внутрішніх протиріч у Конституції України¹⁶, так і перед необхідністю напрацювання теоретичних положень, які лягли б в основу створення оптимальної моделі функціональної структуризації єдиної і неподільної влади народу.

1.2. Цілі, принципи  і функцій організації та діяльності  органів прокуратури України

Як вже було сказано  вище,  органи прокуратури перебувають в стані  невизначеності, який тягне за собою ланку проблем, а саме дуже актуальне питання щодо наділення органів прокуратури тими чи іншими функціями.

Повноваження  прокурорів, організація, засади та порядок  діяльності органів прокуратури визначаються Конституцією України, Законом України (далі - ЗУ) “Про прокуратуру”, Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним, Господарським-процесуальним, Сімейним  кодексами, а також Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами.

Окремі закони містять  загальні норми, які відносяться  до діяльності прокуратури в цілому (наприклад, “Про мови в Україні”, “Про звернення громадян”, “Про державну службу в Україні” тощо).

Діяльність прокуратури регламентована не тільки відповідними законодавчими актами (наприклад, Дисциплінарний статут прокуратури України, Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, Про Вищу раду юстиції), а й відомчими  наказами, положеннями, інструкціями Генерального прокурора України  (п. 7 ч. 1 ст. 15 ЗУ “Про прокуратуру”)¹⁷.

В межах своєї компетенції органи прокуратури мають враховувати    норми міжнародного права щодо охорони  прав та свобод людини. До таких актів  відносяться: Загальна декларація прав людини (1948 р.),  Конвенція з прав та основних свобод людини (1950 р.), Міжнародний пакт  про громадянські та політичні права та ін.

Правовими засадами діяльності прокуратури  є також Конвенції та Меморандуми  у галузі міжнародного співробітництва, ратифіковані Верховною Радою України (наприклад, Закон від 22.09.95 р. ”Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р.”) або підписані Генеральним прокурором України (наприклад, Меморандум взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади від 25.09.92 р.).

Генеральний прокурор України відповідно до міжнародних угод про надання  правової допомоги вирішує питання  про порушення і розслідування  кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання.

Правові засоби мають процесуально значищий характер і застосовується з метою  виявлення й усунення правопорушень. У цьому й полягає сутність покурорського нагляду. Правові засоби прокурорського нагляду за своїм змістом можуть бути поділені на засоби виявлення правопорушень, причин та умов, що їм сприяють; засоби усунення і попередження правопорушень; засоби, спрямовані на притягнення порушників законів до відповідальності, а також відшкодування матеріальних збитків.

У діяльності прокурорів широко застосовується акти реагування на виявлені порушення. Акт прокурорського реагування - це закріплене в спеціальному документі рішення прокурора, за допомогаю якого він реагує на правопорушення, виявлені внаслідок застосування правових засобів нагляду. Актами реагування можуть бути: протести, приписи, подання, постанови, позови та заяви до суду, письмові вказівки, вимоги, протокол про адміністративне правопорушення.

Уся дільність прокурорського нагляду націлена на  досягнення результатів, які закріплені в ч.1 ст 4 ЗУ «Про прокуратуру», а саме: а)  всемірне утвердження верховенства  закону; б) зміцнення  правопорядку; в) забезбечення захисту прав і свобод людини від неправомірних посягань.

Для  того щоб органи  прокуратури належним чином здійснювали  свої конституційні ті інші функції, виконували покладені на них завдання і ефективно реалізовували свох повноваження, вони повинні бути організовані й побудовані на певних принципах.

Принципи – це фундаментальні, вихідні положення правового  характеру, це «несучі конструкціі» усієї будівлі прокурорської  діяльності, навколо котрих ґрунтуються  відповідні правові норми, інститути, основі напрями діяльності¹⁸. Незнання, ігнорування цих принципів може вести до безпринципності, аморфності, до порушення законності, прав і свобод громадян.

На думку А.М. Колодія, виражені в праві принципи нібито підносяться, віддаляються від свого матеріального (норм права) і стають принципами правосвідомості, внутрішнім регулятором поведінки людини¹⁹. Визначаючи сутність і значення принципів, доречно навести слова М.Г. Чернишевського : «У кого не з’ясовані  принципи в усій логічній повноті і послідовності, у того не тільки у голові сумбур, а й у справах дурниці²⁰»

Організація та діяльність органів прокуратури України  базується на певних принципах.  Основні принципи організації та діяльності прокуратури закріплені у ст. 122 Конституції України та ст.6 Закону “Про прокуратуру”. Це  принципи єдності прокурорської системи, її централізації з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим, незалежності, гласності, позапартійності, законності тощо. 

Принцип єдності  закріплен  у п.1 ст.6 ЗУ «Про прокуратуру» і  означає, що всі територіальні та спеціалізовані прокуратури, які діють  в Україні, складають єдину систему,яку складають Генеральна прокуратура, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні й інші прирівняні до них прокуратури, а також військова прокуратура²¹.

 Централізація системи  органів прокуратури проявляється  в тому, що нижчестоящі прокурори  підпорядковуються вищестоящим  прокурорам та Генеральному прокурору  України. Він призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим.  Прокурори областей, міст та районів, прокурори спеціалізованих прокуратур призначаються на посаду тільки Генеральним прокурором України. Йому підпорядковані  та підзвітні всі прокурори. Накази, вказівки, розпорядження, положення та інструкції, які видає Генеральний прокурор України є обов’язковими для всіх органів прокуратури²².

Принцип незалежності органів  прокуратури полягає у тому, що всі функціональні рішення та дії (щодо здійснення нагляду, розслідування справ тощо) кожен прокурор та слідчий здійснюють тільки на основі закону, власного переконання  та матеріалів перевірок (розслідувань), які здійснюються відповідно до вимог  повноти, всебічності та об’єктивності їх проведення.

При здійснені своїх  повноважень, органи прокуратури є  незалежними від будь-яких органів  управління, місцевих органів влади  та місцевого самоврядування і суду, а також від будь якого впливу з боку обєднань чи окремих громадян²³. Забороняється, втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину та вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом²⁴.  Але органи прокуратури повинні підтримувати зв’язки з іншими правоохоронними та судовими органами. Діяти гласно і відкрито, інформувати державні органи і громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення²⁵.