Проблеми та перспективи розвитку шляхів,фінансового оздоровлення підприємств

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ОБЛІКУ , АУДИТУ ТА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Економічний аналіз”

НА ТЕМУ:

“Проблеми та перспективи розвитку шляхів,фінансового оздоровлення підприємств”

(На матеріалах ТОВ „Юрківський цегельний завод ”)

Науковий керiвник:

Юшко Т.І.

Виконавець:

студент IІІ курсу, групи ДФ-34

Мензак С.С.

ЧЕРНIВЦI

2006

ЗМІСТ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Нині в Україні спостерігається  стійка тенденція збільшення кількості фінансове неспроможних підприємств.

В умовах нестабільності, сповільнення платіжного обороту, недостатній кваліфікації менеджерів і їх прихильність до агресивних форм реалізації фінансової діяльності інститут банкрутства набуває все більшого поширення. Він являється предметом розширеного державного регулювання в силу негативних наслідків діяльності фінансово–неспроможних підприємств для розвитку економіки в цілому.

Фінансово–неспроможні підприємства генерують серйозні фінансові ризики для успішного функціонування підприємств –партнерів, наносячи їм значний економічний збиток в процесі своєї діяльності, що, в свою чергу, знижує загальний потенціал економічного розвитку держави. Також фінансово- неспроможні підприємства ускладнюють формування дохідної частини державного бюджету і позабюджетних фондів, затримуючи реалізацію передбачуваних державних програм економічного і соціального розвитку, а неефективне використання наданого йому кредиту призводить до зниження загальної норми прибутку на капітал, використовуваний в сфері підприємства. 

Виходячи із вище зазначеного можна  сказати, що саме проблема банкрутства  є важливою на сьогоднішній день, оскільки банкрутство і ліквідація підприємства – це не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, посилення соціальної напруги, що у свою чергу є одним із факторів макроекономічної нестабільності.

Саме тому в нашій державі питання фінансового оздоровлення набуває все більшого значення і саме тому дана тема є актуальною для дослідження сьогодні.

Метою написання даної курсової роботи є визначення необхідності та методології проведення фінансового оздоровлення та її застосування на практиці при проведенні аналізу фінансового стану ТОВ „ Юрківський цегельний завод ”.

Завданнями даної курсової роботи є:

• визначити необхідність фінансового оздоровлення та методологію його проведення;
• охарактеризувати проблеми та перспективи розвитку проведення фінансового оздоровлення на підприємствах України;
• провести оцінку майнового стану ТОВ „Юрківський цегельний завод ”;
• зробити висновок щодо глибинності фінансової кризи на підприємстві та можливості проведення фінансового оздоровлення;
• визначити можливі шляхи вирішення виявлених проблем та удосконалення загальної програми розвитку підприємства.

Таким чином, дана курсова робота складається  з вступу, трьох розділів, висновків  і пропозицій та списку використаних джерел.

Перший розділ містить положення про необхідність проведення фінансового оздоровлення на підприємстві, а також основні проблеми та перспективи розвитку проведення фінансового оздоровлення на підприємствах в Україні. Другий розділ є практичним і в ньому проведено оцінку майнового стану ТОВ „Юрківський цегельний завод ” та зроблено висновки щодо глибини фінансової кризи на підприємстві та можливості проведення фінансового оздоровлення.

В третьому розділі визначено  основні методи здійснення фінансового оздоровлення ТОВ „ Юрківський цегельний завод ”.

Досліджуване питання досить широко представлене у підручниках таких  авторів, як  Чебан Т.М., Слав’юк  Л.А., Чумаченко М.Г. Вагомий внесок у практичний аналіз даного економічного явища внесено такими дослідниками: Є.В.Мних, Коробов М.Я. та ін.  Важливим є інструктивний матеріал та законодавча база, яка визначає основні напрямки фінансового оздоровлення та порядок їх проведення, як до приватних, так і до державних підприємств.

РОЗДІЛ 1

ФІНАНСОВЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ – ОСТАННІЙ ШАНС ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Необхідність фінансового оздоровлення та методологія його             проведення

Проблема фінансового оздоровлення українських підприємств надзвичайно  актуальна. Законодавство про банкрутство  має не тільки стимулювати ефективне використання активів підприємства, а й дати можливість розробити дійовий механізм санації боржника. У сфері банкрутства є два шляхи: ліквідація або фінансова санація. Як свідчить практика, завершення справи про банкрутство ліквідацією боржника не завжди вигідне. Так, в Україні кошти, отримані від ліквідації підприємств-боржників, у середньому становили 1,5 % вимог кредиторів, а в міжнародній практиці підприємництва цей показник становить 30 % [18, c. 31].

Рівень задоволення вимог державних  органів (бюджети усіх рівнів, податкові  служби) від ліквідації підприємства дуже низький, а тому необхідно передусім розробляти механізм фінансової санації боржника.

Світова та вітчизняна практика свідчить, що ступінь задоволення вимог залежить від обраного шляху (фінансове оздоровлення чи продаж майна) для підприємства-боржника. Законодавство Німеччини, Італії, Франції, Росії та інших держав передбачає насамперед механізм санації підприємств.

Санація (sanare – від лат. оздоровлення або видужання) – це система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству господарюючих суб'єктів.

Санація – це комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Мета фінансової санації така:

1) покриття поточних збитків  та усунення причин їх виникнення;

2) поновлення або збереження  ліквідності та платоспроможності підприємства;

3) скорочення всіх видів заборгованості;

4) поліпшення структури оборотного  капіталу;

5) формування фондів фінансових  ресурсів для проведення санаційних  заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації  приймають:

1) з ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі;

2) з ініціативи фінансово-кредитної  установи;

3) з ініціативи заставодержателя  цілісного майнового комплексу підприємства;

4) з ініціативи Агентства з  питань банкрутства підприємств (державних);

5) з ініціативи НБУ;

6) з власної ініціативи боржника (звернувся до суду);

7) після закінчення терміну з  дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України (коли надійшли пропозиції від юридичних чи фізичних осіб щодо санації і неспроможності підприємства.

 Економічно розвинуті країни  по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Відмінності визначаються особливостями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їх складових – фінансів підприємств.

Для вибору найефективніших форм санації  необхідно виявити внутрішні  та зовнішні причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є  надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Для раннього попередження та своєчасного  реагування на появу ознак кризи  підприємства керівництво повинне систематично мати інформацію про потенційну загрозу його діяльності від внутрішнього і зовнішнього середовища.

На підставі одержаних  у результаті зовнішнього і внутрішнього аналізу фінансово-господарського стану суб'єкта даних розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації або санації.

Якщо підприємство має реальну можливість відновити  платоспроможність, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Один з основних шляхів санації  – це реструктуризація суб'єкта господарювання. Є методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств, затверджені Міністерством економіки України.

Реструктуризація підприємства – це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Необхідно обов'язково враховувати  негативні наслідки діяльності підприємства та чинне законодавство.

Форми санаційної реорганізації такі: виділення підприємств за роздільним балансом; приєднання одного підприємства до іншого; поглинання шляхом придбання фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором; поділ підприємств, які виникли в результаті цього поділу (роздільний баланс і перехід майнових прав та обов'язків); злиття, що здійснюється шляхом об'єднання підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово стійким підприємством.

Методологія проведення фінансового  оздоровлення включає визначення наступних показників:

- динаміка показників характеристики  майнового стану:

1. Індекс постійного активу = основні засоби і нематеріальні активи/ власні кошти. Цей індекс демонструє на скільки підприємство здатне забезпечити себе немобільними активами за рахунок власних коштів.

2. Питома вага активної частини  основних засобів = вартість активної частини основних засобів/ вартість основних засобів.

3. Коефіцієнт зносу = нарахована  сума зносу / первісна вартість  основних засобів.

4. Коефіцієнт фондомісткості показує  скільки коштів вкладено у  основні засоби і припадає  на одну гривню виготовленої  продукції, розрахованої за первісною вартістю.

5. Оборотність активів = чистий  дохід від реалізації /(вартість  майна поч.+ вартість майна кін.)*0,5. Цей показник показує на скільки відсотків господарські засоби протягом року здійснюють повний оборот.

6. Коефіцієнт оновлення = сума основних засобів, що надійшли за звітній період / вартість основних засобів на початок періоду.

- методика розрахунку ліквідності  і платоспроможності, яка необхідна  для виведення кінцевого підсумку  про можливість покращення фінансового стану:

1. Величина чистих оборотних  активів = поточні активи –  поточні зобов’язання.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності  = поточні активи / поточні зобов’язання. Він показує, скільки гривень  поточних активів підприємства  припадає на одну гривню поточних  зобов’язань.

3. Коефіцієнт швидкої ліквідності = грошові кошти + поточні фін. інвестиції + деб. заборгованість/ поточні зобов’язання.

4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності = грошові кошти + поточні фін. інвестиції / поточні зобов’язання. Він показує, яку частину короткострокових позикових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно.

5. Коефіцієнт маневрування власних  оборотних коштів = грошові кошти + поточні фін. інвестиції / величину чистих оборотних активів. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

6. Частка оборотних коштів в  активах = поточні активи / валюта  балансу.

7. Частка запасів в поточних  активах = запаси / поточні активи.

8. Частка чистих оборотних активів у покритті запасів = величина чистих оборотних активів / запаси.

9. Довгострокова  платоспроможність  = власний капітал / позиковий  капітал.

  - для аналізу прибутковості  діяльності визначають показники  рентабельності:

1. Коефіцієнт рентабельності активів = ( чистий прибуток / середня величина активів)* 100 %.

2. Коефіцієнт рентабельності продажу  = ( прибуток від реалізації продукції  / чистий дохід від реалізації продукції) *100%.

3. Коефіцієнт операційної рентабельності  продажу = ( чистий прибуток / чистий дохід від реалізації продукції) *100%.

4. Коефіцієнт рентабельності основної  діяльності =( прибуток від реалізації  продукції / собівартість реалізації  продукції )*100%.

5. Коефіцієнт рентабельності власного  капіталу = (чистий прибуток / середня  величина власного капіталу) *100%.

- для узагальнення інформації  про фінансову кризу на підприємстві  необхідним елементом аналізу  є фінансова стійкість та незалежність  підприємства, основні показники  якої є:

1. Коефіцієнт незалежності = власний  капітал / валюта балансу. Він демонструє частку коштів власників у загальній сумі коштів, вкладених у майно, обернений до показника фінансової залежності, та характеризує незалежність підприємства від позикових коштів.

2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу = позиковий капітал / валюта балансу.

3. Коефіцієнт фінансової незалежності = валюта балансу / власний капітал.  Цей коефіцієнт показує частку  коштів власників у загальній  сумі коштів, вкладених у майно,  обернений до показника фінансової  залежності, та характеризує незалежність підприємства від позикових коштів.

4. Коефіцієнт фінансової стабільності = власний капітал / позиковий  капітал. Він показує наскільки підприємство покриває свої боргові зобов’язання власними коштами.

5. Коефіцієнт заборгованості = позиковий капітал / власний капітал. Цей показник обернений до коефіцієнта фінансової стабільності і демонструє частку позичених коштів у власному капіталі підприємства.

6. Коефіцієнт маневреності власних  коштів = чисті оборотні активи / власний капітал.

7. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів = довгострокові пасиви / довгострокові пасиви + власний капітал.

1.2. Проблеми та перспективи розвитку  проведення фінансового             оздоровлення на підприємствах

Пошук шляхів оздоровлення підприємств-банкрутів займає одне з провідних місць у сучасній господарській практиці.

Економічна, політична та соціальна  кризи другої половини 90-х років  змінили ставлення до банкрутства  підприємств, яке стало реальністю. У 1996–1997 pp. в Україні було створено 11 територіальних агентств з питань банкрутства, предметом діяльності яких є складання та уточнення списків неплатоспроможних підприємств.

Банкрутство слугує однією з підстав  для припинення діяльності підприємства. Під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього термін. Зовнішня ознака банкрутства підприємства – припинення поточних платежів, якщо воно не забезпечує виконання вимог кредиторів протягом місяця з дня настання їх термінів (або взагалі не здатне це зробити). Підприємство може бути визнане банкрутом або добровільно, або за рішенням арбітражного суду. Добровільна ліквідація підприємства під контролем суду здійснюється на підставі офіційного оголошення про його неспроможність і заяви боржника, поданої до арбітражного суду, а примусова – на підставі рішення арбітражного суду.

Питання про визнання підприємств  банкрутами розглядаються арбітражними судами відповідно до Арбітражного процесуального кодексу України та відповідної законодавчої бази.

В умовах ринкової економіки банкрутство  підприємств – звичайне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20–30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 2002 p., становила близько 30000, а в Росії – 2040. В Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство [19, c. 46].

Причини банкрутств українських підприємств різноманітні. Головне у пошуках шляхів фінансового оздоровлення неспроможних підприємств – це кваліфіковане дослідження причин, які породжують банкрутство.

Для України брак ліквідності більшої  частини виробничих підприємств пояснюється структурно-технічними диспропорціями, залишеними у спадок колишньою плановою системою, а також діями сучасних державних органів управління і ніяк не пов'язаний з реальною ефективністю й соціально-економічною значущістю відповідних виробництв. Примітним є той факт, що із загального числа обстежених українських підприємств-банкрутів лише 38 % були збитковими, а решта 62 % – рентабельними. Причому останні – залежно від показників фінансового стану – можна поділити на такі групи:

• підприємства з низькими рентабельністю і фінансовою стійкістю (30 %);
• підприємства, які за низької рентабельності нарощували обсяги виробництва продукції (11 %);
• підприємства із задовільними показниками рентабельності та фінансової стійкості, які проводили ризиковану товарну політику (8 %);
• новостворені підприємства з високими темпами розвитку, низькою рентабельністю та обмеженим основним капіталом (5 %);
• підприємства з хронічним дефіцитом ліквідних засобів, які мають задовільні показники рентабельності та низькі показники фінансової стійкості (4 %);
• підприємства з жорсткою структурою управління, які мають високі накладні затрати, задовільні показники рентабельності та фінансової стійкості (4 %) [19, c. 47].

Неплатоспроможність підприємств негативно впливає як на окремі сектори економіки, так і на загальноекономічне становище держави. В усіх секторах економіки доходи мають тенденцію до неухильного зниження. Скорочення доходу в її нефінансовому секторі набуло характеру економічної загрози державі, підірвавши не тільки нормальний відтворювальний цикл у основних виробників товарів і послуг, а й такі важливі складові економіки, як фондовий і грошовий ринки.

Слід зазначити й той факт, що у більшості випадків багато керівників українських неспроможних підприємств приймають рішення про застосування процедури їх ліквідації, щоб відтягти порушення справ про банкрутство і за річною "амністією" приховати переміщення їх активів.

Самоліквідація є виправданим  заходом, якщо хоч одне з виділених дочірніх підприємств здатне працювати прибутково. У такому випадку, по-перше, виключається ризик визнання дочірнього підприємства банкрутом, а по-друге, ліквідацію можна проводити з максимальним урахуванням інтересів рентабельного "дітища" (питання про включення або невключения того чи іншого об'єкта до ліквідаційної маси вирішуються на місці ліквідаційною комісією, яка складається з представників підприємства, що самоліквідується, а не представників стороннього кредитора).

Самостійна ліквідація має  ще одну особливість. У разі банкрутства підприємства його акціонери – це найнезахищеніша категорія інвесторів, змушена задовольнятися тим, що залишиться після продажу майна та роздавання боргів. У процесі ж ліквідації (особливо, якщо хоч щось з майна є ліквідним і є потенційні покупці) найбільші акціонери, які визначають роботу ліквідаційної комісії, дістають можливості для маневру.

Описана схема має істотні недоліки, пов'язані з необхідністю балансувати  на межі закону. Щонайменша неточність при розпродажу активів може спричинити порушення кримінальної справи за ухилення від сплати податків.

Більшість цих недоліків ліквідуються, якщо із самого початку було ініційовано процедуру банкрутства. У такому випадку, якщо не виявлено грубих зловживань за попередній рік, підприємство повністю розраховується з боргами – незалежно від того, чи вистачить його активів для розплачування з кредиторами.

Для реалізації державної політики щодо запобігання неспроможності (банкрутству) підприємств і негативним соціальним наслідкам, пов'язаним з реорганізацією та ліквідацією неплатоспроможних підприємств у разі визнання їх неспроможними, велике значення має пошук практичних шляхів до їх фінансового оздоровлення.

Слід приділити увагу санації, передбаченій Законом України "Про банкрутство". Відповідна процедура передбачає, що після порушення справи про банкрутство усі зацікавлені особи (інвестори) повинні подати до суду заяви про те, що вони готові взяти на себе усі борги підприємства-банкрута. Якщо в усіх питаннях з кредиторами буде досягнуто згоди, то санатор стає власником або співвласником цього підприємства і сплачує усі борги. Як правило, такий власник розпоряджається підприємством дуже ефективно.

Однак процедура санації проводиться  дуже рідко, оскільки бажання стати  власником висловлюється перш за все щодо державних підприємств. Для проведення санації необхідно дістати згоду Фонду держмайна України, яку він дає не дуже охоче. Якщо такого санатора не знаходять, то арбітражний суд мусить оголосити боржника банкрутом і здійснювати ліквідаційну процедуру – реалізацію майнових активів і розподіл виручки між кредиторами.

Головна мета процедури банкрутства  полягає в переданні майнових активів за допомогою процедур інституту неспроможності від невмілих господарів до ефективних власників і стратегічних інвесторів. Але в Україні ефективність таких процедур надто низька.

Поки що процедура санації у  справах про банкрутство підприємств  не набула належного поширення в  Україні та застосовується досить рідко.

Багато підприємств проходять процедуру санації всередині своїх галузевих об'єднань, не залучаючи арбітражний суд та інших офіційних осіб.

Падіння рівня життя населення  нашої країни внаслідок кризи  в українській економіці насамперед стосується працівників підприємств, які балансують на межі банкрутства. На період до повної та успішної реалізації намічених шляхів фінансового оздоровлення неспроможних підприємств їх працівники потребують серйозного соціального захисту. Тому слід визначити цілі та способи фінансування вирішення соціально-побутових проблем, а також розробити механізми захисту фінансових інтересів акціонерів. Комплекс цих питань має стати програмою соціального захисту як для акціонерів неспроможного підприємства, так і для його трудового колективу. Масові звільнення працівників внаслідок банкрутства підприємств в умовах спаду виробництва, що триває, можуть викликати непередбачувані соціально-економічні наслідки. Тому так важливо виробити, обґрунтувати та законодавчо закріпити практичні пропозиції щодо фінансового забезпечення соціального захисту працівників і акціонерів неспроможних підприємств.

Важливо і те, що серед  підприємств, справи про банкрутство  яких розглядаються судами, значною  є частина таких, які тимчасово потрапили у кризове становище. Вартість їхніх активів не перевищує дебіторської заборгованості. За умови проведення санації ці підприємства могли б розрахуватися з боргами та успішно функціонувати надалі. Однак внаслідок недосконалого законодавства, відсутності достатнього теоретико-методологічного забезпечення процесу санації, дефіциту кваліфікованого фінансового менеджменту, неодержання виробничими структурами державної фінансової підтримки, а також з інших суб'єктивних і об'єктивних причин велика кількість потенційно життєдіяльних підприємств стають потенційними банкрутами.

РОЗДІЛ 2

 АНАЛІЗ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ НА ПРИКЛАДІ ТОВ „ ЮРКІВСЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД ”ЗА 2004-2005 роки

2.1. Техніко-економічна характеристика  підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю “Юрківський цегельний завод ” функціонує у промисловості будівельних матеріалів і має вагоме значення для області і галузі. В період СРСР підприємство займало вагомий сектор національної економіки. У 1992 році підприємство було реорганізоване в ТОВ. У зв’язку з депресивною ситуацією, яка мала місце в країні підприємство не стало винятком і у період з 1994  постійно перебуває у депресивному стані. Проте у 2003 році за рахунок нового власника було погашено частину боргу підприємства. Так як дане товариство має вагоме значення для національної економіки рішення про ліквідацію даного підприємства було відхилено  і з метою його підтримки з державного бюджету не одноразово виділялись кошти у вигляді цільового фінансування. На даному етапі свого розвитку підприємство зазнає фінансової кризи, яка потребує вирішення. Вважаємо за необхідне додати, що функціонування ТОВ „ Юрківський цегельний завод ” тимчасово призупинено рішенням акціонерів у зв’язку із відсутністю сировини для продовження господарської діяльності та фінансових ресурсів для підтримки енергопостачання та теплопостачання у період опалювального сезону.

Для оцінки ефективності фінансово-господарської  діяльності цегельного заводу за остання  роки, потрібно обчислити ряд відносних  показників, що характеризують фінансовий стан та фінансову стійкість підприємства (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Аналіз фінансово-економічних показників фінансово-господарської діяльності підприємства за 2004-2005 рр.