Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової системи
- Поняття та структура фінансової системи………………………. 5
- Принципи фінансової системи…………………………………… 9
- Правові та організаційні основи фінансової системи………….. 10
Розділ 2. Сучасний стан фінансової системи України
- Побудова моделі фінансової системи України на основі системного підходу………………………………………………. 14
- Ресурси фінансової системи і стратегія
економічного зростання………………………………………………………
….. 17
Розділ 3. Проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи
- Інституційна структура фінансової системи
в умовах глобальної фінансової нестабільності:
теоретичні підходи та практичні реалії………………………………………………………………
.. 23 - Реформування фінансової системи України у контексті економічної кризи………………………………………………… 26
- Державна підтримка функціонування фінансової системи України в умовах ринку………………………………………….. 32
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….. 38
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Фінансова система – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості, стабілізації економічного стану в державі.
Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період розвитку в економіці та суспільстві.
Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.
Структура фінансової системи України складається з таких елементів: державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур, державний кредит, фінансовий ринок, страхові та резервні фонди, фінанси домогосподарств.
Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем.
Для підвищення дієвості прогресивних змін, у системі необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками такої політики мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку.
Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.
Предметом даної курсової роботи є дослідження побудови моделі фінансової системи України на сучасному етапі.
Об’єктом курсової роботи виступає фінансова система України.
Метою курсової роботи полягає у дослідженні особливостей становлення та функціонування фінансової системи України.
Відповідно до поставленої мети, предмету та об’єкту постають такі завдання:
- розкрити теоретичні аспекти фінансової системи;
- охарактеризувати сучасний стан фінансової системи України;
– дослідити проблеми та шляхи реформування фінансової системи України в умовах економічної кризи.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Список використаної літератури містить 27 джерел.
Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової системи
1.1. Поняття та структура фінансової системи
Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.
Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за такою схемою:
1. Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова сфера фінансових відносин. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування.
Також державні фінанси складаються із:
– власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм);
– регіональних (обласних) фінансів;
– місцевих (муніципальних) фінансів.
Основою цих трьох видів (чи складових) державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний і місцевий, які являють собою централізовані фонди грошових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні відповідних територіально-адміністративних органів державного самоврядування. В Україні ми маємо дворівневу бюджетну систему, яка складається з державного та місцевих бюджетів [9, с.42].
Також державні фінанси можна поділити на централізовані та децентралізовані, причому фінансові відносини у сфері централізованих фінансів держави мають фондовий характер.
2. Фінанси суб’єктів господарювання.
Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси недержавного сектора економіки, тобто фінанси суб’єктів господарювання. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер, а також фінанси домогосподарств.
В цілому діяльність суб’
– виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг;
– отримання прибутку.
Зокрема, говорячи про власне фінансову діяльність підприємств, необхідно вказати, що регулювання її здійснюється:
– законодавчо в частині взаємовідносин з державою;
– на підставі угод з іншими суб’єктами, в основі яких лежать інтереси конкретного підприємства;
– статутними документами суб’єкта господарювання.
Всі види суспільного виробництва, які застосовуються суб’єктами господарювання, можна поділити на дві сфери:
– сферу матеріального виробництва, в якій власне і відбувається процес виробництва товарів, тут створюється понад 90% ВВП. І саме через це фінанси сфери матеріального виробництва становлять основу фінансової системи країни;
– сферу нематеріального виробництва, яка займається наданням послуг (мова іде про організації, заклади та установи невиробничої сфери).
Додатково слід наголосити на основних відмінностях фінансів суб’єктів господарювання (корпорацій) від державних фінансів, які полягають у наступному:
– різні джерела доходів (доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а доходи держави – за рахунок податків, зборів, платежів, державних позик та емісії);
– різні напрямки здійснення видатків або ж використання доходів: корпоративні доходи використовуються переважно на закупки товарів і послуг, а державні – ще й для цілей здійснення так званих трансфертних платежів (виплата допомог при безробітті, стипендій, пільг тощо);
– доходи і видатки корпорацій формуються на добровільних засадах, а держави - в примусовому порядку на обов’язковій законодавчій основі;
– різний характер руху доходів і видатків (рух доходів і видатків у державному секторі фінансової системи здійснюється на нееквівалентних засадах, а в корпоративному секторі – на еквівалентних).
3. Сфера міжнародних фінансів – відображає рівень світового господарства і за її допомогою стає можливим визначення характеру діяльності на даному рівні національних суб’єктів господарювання та держави. Міжнародні розрахунки як ланка міжнародних фінансів характеризують переміщення цінностей між окремими країнами.
Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке передусім полягає у встановленні курсів валют. Задля досягнення еквівалентного обміну необхідним є знаходження достовірного співвідношення тих чи інших валют, а внаслідок певного відхилення встановленого курсу валют від реального виникає реальна необхідність міжнародного перерозподілу доходів та існуючих фінансових ресурсів. Останній процес можна порівняти із ціновими механізмами перерозподілу, що фактично діють як на внутрішньому, так і на зовнішньому (світовому) ринках. У наш час світові проблеми, пов’язані з валютним регулюванням є досить складними, тому що встановлені курси валют надзвичайно рідко збігаються з економічними реаліями. Отже, мова йде саме про наявність певної розбалансованості фінансової системи в сфері міжнародних фінансів, що передбачає пошук шляхів до встановлення абсолютної рівноваги у даній сфері.
Ланка взаємовідносин з міжнародними політичними, економічними, гуманітарними, фінансовими та іншими організаціями характеризує формування і використання фондів фінансових ресурсів вищезазначених організацій, причому суб’єкти та характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації.
Міжнародні фінансові інституції, як ще одна ланка міжнародних фінансів, являють собою своєрідну надбудову над сукупністю національних фінансових систем і характеризують зародження єдиної фінансової системи у напрямку світового співробітництва. У даний час ці інституції виконують, як правило, функції надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам, що її потребують. Серед подібних інституцій можна назвати: Міжнародний валютний фонд, групу Світового банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку [9, с.50].
4. Фінансовий ринок як сфера забезпечення реалізації фінансових відносин охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару і є важливою складовою фінансової та економічної систем, оскільки фінансовий ринок є насамперед елементом фінансової системи, якому в цій системі належить особливе місце.
Головною функцією фінансового ринку є трансформація незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.
Фінансовий ринок поділяється на: грошовий ринок, ринок капіталів.
Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року). В свою чергу, грошовий ринок поділяється на:
– обліковий ринок;
– міжбанківський ринок;
– валютний ринок.
Ринок капіталів поділяється на:
– ринок цінних паперів;
– ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.
Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків. Якщо грошовий ринок надає високо ліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби в фінансових ресурсах.
Інша класифікація, яка може бути застосована до фінансового ринку, базується саме на виокремленні регіональних аспектів його функціонування, а саме, розгляді національного та міжнародного фінансового ринків.
Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу.
1.2. Принципи фінансової системи
Побудова фінансової системи здійснюється за принципами єдності і функціонального призначення.
Принцип єдності передбачає проведення єдиної економічної і фінансової політики всіма сферами і кожною ланкою фінансової системи. При цьому кожна сфера і ланка фінансової системи здійснює відрахування певної частини фінансових ресурсів до Державного бюджету й позабюджетних цільових фондів. За рахунок цих коштів забезпечується фінансування оборони й управління, соціальний захист населення, утримання соціально-культурної сфери тощо. Значна частина фінансових ресурсів залишається суб’єктам господарювання для забезпечення їх фінансово-господарської діяльності.
Принцип функціонального призначення сфер і ланок фінансової системи виражається у тому, що в кожній з них вирішується лише їй властиві завдання. Водночас кожна ланка й сфера фінансової системи мобілізує фінансові ресурси для забезпечення централізованих заходів держави і гарантування фінансової незалежності при виконанні покладених на них функцій. Для цього вони застосовують лише властиві кожній з них методи діяльності й форми мобілізацій фінансових ресурсів [1, с.52].
Фінансова система базується на таких засадах:
– принципі розподілу фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані;
– принципі самостійності (кожна ланка фінансової системи країни має свої джерела формування доходів та напрями їх використання);
– принципі єдності (всі ланки фінансової системи поєднані між собою через систему фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів);
– принципі функціонального призначення ланок фінансової системи;
– принципі адміністративно-
1.3. Правові та організаційні основи фінансової системи
Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб’єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів [3, с.42]. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб’єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів – величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі.
Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.
Суб’єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.
Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Так, у статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.
Питання, що торкаються фінансової системи, визначаються також у статтях 95-99, 116, 119, 143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин.
Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії. Разом з тим рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління фінансовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.
Фінансовий апарат – це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.
Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні здійснюють органи державної влади і управління [19, с.28].
Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.
Основні функції Міністерства фінансів:
– вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;
– організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;
– організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
– організація функціонування ринку цінних паперів;
– здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;
– забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;
– організація і здійснення фінансового контролю в країні.
Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.
Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фінансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.
До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата Верховної Ради України, їхні права та обов’язки визначаються відповідними законами.
Розділ 2. Сучасний стан фінансової системи України
2.1. Побудова моделі фінансової системи України на основі системного підходу
Системний підхід як конкретно-науковий метод має загальнонаукове значення, характеризується високим рівнем спільності та застосовується до вивчення об’єкта, передбачає розгляд, дослідження, аналіз цього об’єкта як складної системи, а також використовується для розв’язання конкретних проблем [11, с.38].
Системний підхід до дослідження об’єкта має ґрунтуватися на принципах, які повністю базуються на властивостях складної системи. Зокрема, вважається, що складну систему слід розглядати як таку, котра складається з частин, вивчати її внутрішню будову, організацію, взаємодію із зовнішнім середовищем, динамічність тощо [7, с.64].
Методологія системного аналізу включає визначення понять, що використовуються, принципи системного підходу, постановку й загальну характеристику основних проблем організації системних досліджень. Поняття «системний аналіз» і «системний підхід» доволі часто використовуються як синоніми.
Організація системних досліджень передбачає поєднання загальнонаукових методів пізнання, системотехніки, інформатики, економіко-математичного моделювання, економічної кібернетики тощо. Економічна кібернетика вивчає управління складними динамічними системами. Враховуючи те, що система – це сукупність взаємопов’язаних об’єктів, у кібернетичному розумінні системою є й автомобіль, і людина, й суспільство, між якими відбуваються такі процеси, як управління, формування, передавання, зберігання й переробка інформації. Всі ці системи мають різну кількість елементів, які взаємопов’язані та утворюють одне ціле.
Будь-яка система є складовою
іншої системи й одночасно
складається з певної
За аналогією ієрархічність для фінансової системи щодо внутрішнього й зовнішнього середовищ (надсистем) можна представити графічно (рис. 2.1).
Рис.2.1. Фінансова система в ієрархії внутрішньо-зовнішніх відносин
Реакція системи на керівний вплив, за умови його оптимальності, своєчасності й адекватності, має відбуватися в напрямі реалізації її загальної мети. Складна система завжди перебуває у взаємодії з навколишнім середовищем, під впливом управління, її компоненти також взаємодіють.
В. Опарін, С. Мочерний виділяють для систем етапи розвитку (еволюції або життєдіяльності), які є подібними за сутністю, але мають дещо різні назви й розбіжність у останньому етапі циклу:
– зародження – становлення – оптимальний стан – конфліктний стан – кризовий стан – катастрофа – релаксація (адаптація) [15, с.57];
– виникнення – становлення – функціонування – криза – крах.
На думку Макаренко В. О., об’єктивній реальності більше відповідає такий перелік етапів розвитку системи: виникнення – розвиток – передкризовий стан – пік – криза – вихід із кризи [12, с.36].
Хоча науковці дещо по-різному визначають поняття фінансової системи, проведені порівняння й узагальнення існуючих підходів дають змогу виявити спільні риси й розбіжності.
Однією з важливих властивостей складної системи є її динамічність і відповідні характеристики останньої. Стосовно фінансової системи В. І. Міщенко та співавтори зазначають, що впровадження в нашій країні системи оцінки стійкості фінансової системи як стану динамічної системи є актуальним для всіх її учасників, але ще до кінця не розроблено методику її практичного використання, й тому потрібні подальші дослідження в цьому напрямі [16, с.25].
У свою чергу, враховуючи наведені визначення, можна зобразити структурну модель фінансової системи (рис. 2.2, додаток 1). При цьому варто наголосити, що сучасна модель фінансової системи має свою специфіку, зокрема умови діяльності фінансових інститутів на фінансових ринках, та може змінюватись унаслідок розвитку основних складових систем забезпечення [12, с.36].
Порівняльний аналіз ознак складної й фінансової систем дає змогу зазначити таке. Фінансова система України являє собою сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками, тобто порівняно відособлених підсистем, компонентів, елементів, які відображають специфічні форми й методи фінансових відносин. З точки зору системного підходу, фінансова система є відповідно організованою складною системою, функціонування кожної підсистеми якої забезпечується конкретними органами чи інституціями, склад яких може бути різним, як і розмежування функцій і повноважень між ними. Отже, фінансова система – це єдина система взаємопов’язаних органів та інституцій із сукупністю внутрішніх і зовнішніх відносин, усі складові якої мають діяти скоординовано й синхронно – для досягнення спільної мети.
Функціонування фінансової системи як одного цілого та необхідність узгодження фіскальної й монетарної політики передбачає наявність налагодженої системи управління фінансами, яка забезпечувала б належну координацію відповідних дій і заходів. Системний підхід, що передбачає застосування ряду методів із урахуванням усього комплексу системних характеристик фінансової системи України (внутрішніх, зовнішніх взаємозв’язків, динаміки, досягнення головної мети функціонування), дає змогу оцінити ефективність системи управління, а також побудувати економіко-математичні моделі фінансової системи з ієрархічною структурою, системи управління тощо.
2.2. Ресурси фінансової
системи і стратегія
Систему фінансових ресурсів доцільно розглядати і як важливий стратегічний інструмент соціально-економічного розвитку, якщо мати на увазі масштаби, глибину та інерційність її впливу на результати суспільного виробництва і споживання. По-перше, поточні пропорції розподілу фінансових ресурсів між сферами, галузями, територіями та суб’єктами господарської діяльності, сформовані зусиллями діючого уряду на чинній законодавчій базі, мають віддалений вплив на пропорції та ефективність суспільного виробництва в середньо- та довгостроковій перспективі. По-друге, майже всі основні засоби державного фінансового регулювання збільшують масштаб економіки через ефект мультиплікації, притаманний дії фінансових чинників. По-третє, характеристики й особливості сформованого механізму фінансового регулювання впливають на пропорції споживання, заощадження та інвестування, визначаючи граничну схильність макроекономічних суб’єктів до відтворення цих функцій у наступні роки.
Потреба у перегляді економічної стратегії в Україні виникла разом із переходом до якісно нового етапу розвитку на початку 2000-х років. У результаті соціально-економічної стабілізації національне господарство досягло позитивної динаміки основних макроекономічних показників. Були здійснені, хоча й у досить суперечливій, а інколи – в деструктивній формі, базові завдання транзитивного етапу: сформувався приватний сектор економіки і базова ринкова інфраструктура, відбувалося реформування державного сектору економіки, здійснювалася лібералізація державного регулювання. Розвиток позитивних тенденцій, як і нейтралізація негативних кризових явищ, потребували цілісної загальнодержавної стратегічної програми, яка б спиралася на набутий досвід непослідовних реформ 90-х років, чітко окреслювала ресурсний потенціал національного господарства і конкретизувала пріоритети, цілі та напрями соціально-економічного розвитку в найближчі 10-15 років [5, с.134].
