Проблеми та шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи інвестиційних операцій комерційних банків

1.1 Теоретичні основи інвестиційних операцій комерційних банків: суть, значення та види

1.2 Інвестиційні ризики

2. Аналіз оцінки інвестиційної діяльності комерційних банків

2.1 Аналіз інвестиційної діяльності комерційних банків України

2.2 Аналіз здійснення інвестиційних операцій ВАТ "Ощадбанк"

3. Проблеми та шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків

3.1 Управління інвестиційною діяльністю як гарант стабільності банківської діяльності

3.2 Шляхи підвищення ефективності інвестиційних операцій

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

В умовах ринкової економіки  в Україні важливого значення набуває банківська інвестиційна діяльність. Це зумовлено передусім тим, що банківська система як інституційний акумулятор та розподільник інвестиційних ресурсів належить до ризикових елементів економіки.

Однак, останнім часом відбувається економічне зростання в промисловості, поліпшення фінансового стану промислових підприємств, зміцнення зв’язків фінансового ринку і промислових підприємств. З кожним роком частка інвестиційних капіталів банків у промисловості зростає, банківське інвестування демонструє свою наростаючу потугу і поступово перетворюється у вагомий чинник формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку української економіки. Усе це надає дослідженню інвестиційних операцій банків в Україні підвищеної актуальності й значущості.

Різні аспекти банківського інвестування досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти. Значний внесок у розвиток теорії банківської інвестиційної діяльності зробили М.П.Денисенко, Б.Луців, А.А.Пересада, О.Д.Вовчак, С.К.Реверчук, А.М.Мороз та інші.

У працях вітчизняних  та зарубіжних науковців достатньо  глибоко досліджено питання банківського інвестування у цінні папери, формування інвестиційно-кредитного портфеля банків, організація та ефективність довгострокового банківського кредитування, визначено загальні напрями щодо поліпшення управління і планування банківських інвестиційних операцій в ринкових умовах.

Однак ще багато аспектів цієї проблеми не з’ясовано. Це стосується передусім розуміння суті і структури банківських інвестицій, методів, принципів банківського інвестування, систематизації умов та чинників розвитку банківської інвестиційної діяльності в Україні, вивчення механізмів взаємодії банків з іншими учасниками ринку фінансово-інвестиційних послуг.

Зупинимося на цих  актуальних питаннях дещо детальніше.

Основною метою курсової роботи є розробка науково-теоретичних положень та рекомендацій щодо вдосконалення банківських інвестиційних операцій в Україні; об’єктом дослідження – інвестиційна діяльність ВАТ "Ощадбанк"; предметом – особливості та принципи проведення інвестиційних операцій банками.

До основних завдань  курсової роботи можна віднести:

1. Проаналізувати діяльність діючої фінансової установи.
2. Дослідити інвестиційні ризики.
3. Розкрити значення інвестиційних операцій у діяльності банку.
4. Виявити можливості підвищення ефективності діяльності банку та його політики щодо розміщення інвестиційних капіталів.
5. Висунути пропозиції щодо удосконалення здійснення інвестиційної діяльності.

Слід виділити три  розділи, які б найповніше характеризували  значення ефективного здійснення інвестиційних  операцій. Сюди належать:

1. Теоретичні основи інвестиційних операцій банків.
2. Оцінка інвестиційної діяльності ВАТ "Ощадбанк".
3. Шляхи підвищення ефективності проведення інвестиційних операцій та покращення ліквідності інвестицій.

1. Теоретичні основи інвестиційних операцій комерційних банків

1.1 Теоретичні основи інвестиційних операцій комерційних банків: суть, значення та види

На сьогоднішній день банківська діяльність в Україні  є досить поширеною і насиченою. Створюється все більше нових  банківських установ, а старі  вже досить стабільні банки розширюють свої інфраструктури. Спектр послуг фінансових установ є досить різноманітним. Однак якщо звернути увагу на інвестиційну діяльність банків то цей напрям вкладання коштів є ще не досить розвиненим, даний сектор банківських інтересів тільки набирає обертів.

Отже, що ж таке інвестиції? Згідно підручника "Банківські операції" Стойко Я.І. інвестиції – це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства. [16, 134] Також інвестиції визначають як господарські операції, що передбачають придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.

Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції це видатки на створення, розширення, реконструкцію, та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов`язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об’єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).
2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

• прямі інвестиції – передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

• портфельні інвестиції – придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції – здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

• за допомогою механізмів фондового ринку;
• за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки повинні  в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об’єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом "Про фінансово-промислові групи".

Щодо визначення самої  інвестиційної операції, то вона характеризується як сам процес безпосереднього інвестування коштів. Інвестиційні операції за своїм змістом поділяються таким чином:

Рис. 1.1. Види інвестиційних операцій комерційних банків

За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати кошти, щоб забезпечити погашення кредиту та відсотків за його користування.

Призначенням довгострокового  кредитування є впровадження прямих інвестиційних заходів, реалізації витрат на придбання елементів основного  капіталу.

Основними джерелами  ресурсів для довгострокового кредитування можуть виступати власні кошти банку, державні кошти, а також залучені банком ресурси.

У процесі надання  довгострокового кредиту потенційний  позичальник, окрім стандартного переліку документів, має подати за узгодженням з банком такі матеріали:

• проектно-кошторисну документацію;
• основні техніко-економічні показники проекту;
• контракт на будівництво;
• документи на право землекористування;
• позитивне рішення екологічної експертизи;
• план технічного переозброєння.

На основі поданих документів у банку проводиться оцінка кредитоспроможності позичальника, а також попередня інженерно-економічна експертиза проекту. Спеціалісти банку визначають доцільність надання кредиту та його економічну ефективність. Також вони вирішують проблему потреби у довгостроковому кредитуванні шляхом визначення повної вартості витрат на впровадження заходів за умови, що кредит є єдиним джерелом фінансування проекту, або ж різниці між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, якщо існують інші джерела фінансування проекту.

Видача довгострокового  кредиту може здійснюватися одночасно  або поетапно (в міру виконання  будівельно-монтажних робіт, придбання  товарно-матеріальних цінностей тощо). Відсоткова ставка за кредит обумовлюється  з урахуванням терміну позички, рівня ризику, кредитної історії клієнтів. Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку.

Що стосується діяльності банку на ринку цінних паперів, то слід зауважити, що згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).
2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).
3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів  й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої  республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати та векселі.

Варто також зазначити, що участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна  віднести наступні:

1. Допуск банків на  фондовий ринок сприятиме конкуренції  між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком  коштів у цінні папери диверсифікує  його активи, що підвищує стабільність  банку, а отже, і надійність  збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення  банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними  паперами є досить ризиковим  видом діяльності.

2. Збитки банків від  зміни курсової вартості цінних  паперів або невдалого їх розміщення  при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

4. Поєднання банківського  та інвестиційного бізнесу здатне  спричинити конфлікт інтересів  між структурними підрозділами  банку.

5. Занадто близькі  відносини банку та підприємства  внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Емісію цінних паперів  комерційні банки України використовують при створенні банку задля розширення його операцій, а також при формуванні ресурсів для своїх активних операцій.

За рахунок випуску  простих та привілейованих акцій  відбувається утворення капіталу комерційних  банків, які мають статус акціонерного товариства. Власники простих акцій беруть участь в управлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники простих акцій не отримують дивідендів; їм нічого не гарантується і у випадку ліквідації банку. Прості акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів.

Привілейовані акції  дають право їх власникам на отримання  фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

Перший випуск акцій  банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску  акцій звільняється від оподаткування  на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів  банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру  випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у  Міністерстві фінансів України. Таким  чином підвищується відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знижується ризик, пов’язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Випуск акцій дозволяє банку отримати додаткові кошти  у безстрокове користування, збільшити  капітал банку, що дає змогу нарощувати обсяг активних операцій. Якщо прибуток відсутній чи невеликий, то банк може не виплачувати дивіденди акціонерам.

Якщо розглянути емісію банківських облігацій, то вона має  такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.

На відміну від іпотеки, що забезпечується землею та нерухомістю, банківські облігації не мають реального забезпечення. Вони носять середній та довгостроковий характер.

Поширеною формою строкових  вкладів є ощадні і депозитні  сертифікати - цінні папери, які засвідчують  факт депонування в банку грошових коштів і право держателя цінних паперів отримати після встановленого терміну суму вкладу та проценти.

Ощадний сертифікат має  певні переваги перед строковим  вкладом, адже тут існує можливість передачі третій особі, і клієнт отримує  винагороду, якої б він був позбавлений  в разі дострокового вилучення депозиту.

Щодо депозитних сертифікатів, то вони, як і облігації, є борговими  зобов’язаннями. Можуть випускатися банками будь-якої організаційної форми.

Формування портфелю цінних паперів банком дає йому можливість забезпечити собі фінансову стабільність на ринку. Портфель цінних паперів представляє собою сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків та перестрахування залучених коштів. У цю сукупність входять зобов’язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

Інвестиційний портфель комерційного банку складається  з:

• усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що перебувають у власності банківської установи;
• акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного капіталу суб’єкта господарської діяльності.

Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства. Щодо наявності в портфелі облігацій та векселів, то це надає банкам право тільки на отримання доходу у вигляді процентів або дисконту, але не дозволяє отримати ніяких прав власності на активи емітента. У відповідності до виду цінних паперів банк може отримати наступні доходи (Рис. 1.2.):

Рис. 1.2. Дохідність цінних паперів  за їх видами.

На рахунок посередницьких операцій комерційних банків можна сказати, що вони можуть надавати послуги фінансового  брокера, депозитарія, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування.

Розглянемо банк як фінансового  брокера. Банки виконують посередницькі  функції з операціями по цінних паперах  за рахунок і за дорученням клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення. На підставі договору комісії брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля.

Крім того, довірчі  послуги банків у сфері інвестиційних  паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастовій компанії на строк, визначений дорученням. Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо. Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами. Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів. Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку, інвестиційних стратегій для клієнтів.

Отож, комерційні банки  в процесі здійснення інвестиційної  діяльності можуть надавати також додаткові послуги, для учасників ринку інвестицій. Такими можуть бути: Послуги незалежних реєстраторів, розрахунково-клірингові послуги, консалтингові послуги та довірчі послуги.

1.2 Інвестиційні ризики

Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин".[20;49]

Інвестиційний ризик  уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. Кредитний ризик.  Пов’язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов’язання щодо сплати боргу та доходів по цінних паперах.

2. Ринковий ризик. Випливає  з того, що за непередбачуваних  обставин на ринку цінних паперів  або в економіці привабливість  цінних паперів як об’єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

3. Процентний ризик.  Пов’язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов’язань.

4. Інфляційний ризик.  Імовірність того, що ціни на  товари і послуги, що придбаваються  банком, збільшаться або вартість  активів банку буде зведена  до нуля через зростання цін.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності  в нинішніх умовах комерційні банки  застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового  акцепту. Цей метод відноситься  до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 – 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового  акцепту. Цей метод є протилежністю  методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних  очікувань. Застосування цього  методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

Основним засобом зменшення  ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між  великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються  різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити. При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим. Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу. Отже, існує тільки два методи реалізації інвестиційної діяльності комерційними банками: участь на ринку цінних паперів (формування власного пакету цінних паперів, надання посередницьких послуг з купівлі-продажу ЦП, послуг реєстратора та консультанта) та довгострокове кредитування. Саме в цих сферах діяльності, оперуючи фінансовими інструментами банк може сформувати ефективний кредитно-інвестиційний портфель і забезпечити свою стабільність.

2. Аналіз оцінки інвестиційної діяльності комерційних банків

2.1 Аналіз інвестиційної діяльності комерційних банків України

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Нажаль, Україна все ще не отримала статусу країни, привабливої для великих інвестицій. Більшість українських банків не зацікавлені довгостроковим розміщенням своїх капіталів, так як в цьому сегменті інвестування присутній високий рівень ризику. Але з кожним роком така тенденція міняється в зовсім протилежному напрямку, інвестиційна діяльність банків зростає швидкими темпами.

На сьогоднішній день банки в більшості зацікавлені  короткостроковим та середньостроковим  кредитуванням, як фізичних осіб, так і корпоративного бізнесу, однак дані операції не вважаються інвестиціями. Юридичним особам банки відкривають овердрафти та кредитні лінії, тривалість яких не перевищує 3 років. До довгострокового кредитування банки відносяться дуже прискіпливо, важливу роль відіграють особливості клієнтів та їх бізнесу, а також забезпечення (застава). При вкладанні коштів в новий бізнес фінансові установи в основному віддають перевагу торговельним підприємствам, так як такі інвестиції вважаються більш ліквідними. Торговельна діяльність швидше починає приносити дохід, ніж виробництво, якому потрібен триваліший період для впровадження виробничих потужностей.

Щодо інвестиційних  операцій, пов’язаних з вкладеннями в цінні папери, то така діяльність комерційних банків характеризується невисокою активністю.

Детальніше ситуацію в інвестиційному секторі можна прослідкувати проаналізувавши табл. 2.1 та розглянувши рис. 2.1.

Таблиця 2.1 Динаміка інвестиційних операцій комерційних банків України (2000-2006 рр., % до попереднього року)