Проблеми управління та оптимізації золотовалютних резервів

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що зовнішня економічна політика України зорієнтована нині на побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки та інтеграцію нашої країни у світовий економічний простір. Проте без забезпечення інноваційного шляху розвитку, створення потужної матеріально-технічної бази, застосування сучасних енергозберігаючих систем і прогресивних технологій досягти поставленої мети не можливо. Насамперед, це 
стосується однієї з найважливіших сфер економічної діяльності – 
сільського господарства, де склалася катастрофічна ситуація щодо 
технічного оснащення господарських структур основними засобами, їх 
складу та кількісних характеристик. Рівень забезпечення 
сільськогосподарських підприємств основними видами техніки становить від 
половини до двох третин загальної потреби.

У цих складних умовах важливу роль має відігравати лізинг, який 
покликаний створити сприйнятливі умови для впровадження, ефективного 
використання сучасної прогресивної техніки і технології, поповнення й 
оновлення наявного парку машин і механізмів господарств.

Звичайно лізингові операції розглядаються  як варіант довгострокової 
оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення 
орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним 
права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з 
тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці 
терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача.

Метою даної роботи є розробка організаційно-економічних  
засад лізингу, шляхів вдосконалення та розвитку лізингових операцій, починаючи з визначення його економічної суті, розгляд окремих видів, механізму лізингових операцій, закінчуючи описом основних етапів та економічних основ лізингових угод.

Відповідно до цієї мети були поставлені і розв'язувалися такі завдання:

— визначення соціально-економічної сутності, основних форм, видів і принципів лізингу;

— аналіз і комплексна оцінка стану  та основних тенденцій розвитку 
лізингу;

— виявлення факторів впливу на розвиток лізингу;

— дослідження соціально-психологічних аспектів здійснення лізингових 
операцій;

— визначення основних напрямів підвищення ролі лізингу і розробка рекомендацій щодо його практичної реалізації.

Об’єктом дослідження виступали процеси здійснення лізингових операцій підприємствами, лізинговими компаніями, виробниками обладнання і техніки.

Предметом дослідження виступали проблеми лізингової діяльності.

З метою написання обґрунтованого матеріалу в даній роботі використовувалися такі наукові методи, як: синтез, моделювання та конкретизація.

Синтез – це  такий логічний прийом, за допомогою якого ми мислено  сполучаємо в одне ціле розчленовані в аналізі окремі частини предмета, явища.

Моделювання - це особливий пізнавальний процес, метод теоретичного та практичного опосередкованого пізнання, коли суб'єкт замість безпосереднього об'єкта пізнання вибирає чи створює схожий із ним допоміжний об'єкт-замісник (модель), досліджує його, а здобуту інформацію переносить на реальний предмет вивчення.

Конкретизація – метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЛІЗИНГОВОГО КРЕДИТУВННЯ

1.1 Історія виникнення лізингового  кредиту, його сутність та  характерні ознаки

Прийнято  вважати, що всі економіко-правові  відношення, пов’язані з лізингом, відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських взаємозв’язків. Проте це не так. Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів.

Дійсно, ідея лізинга зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 — 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Арістотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків — орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Однак стародавні документи не обмежують сферу орендної політики Шумером, і не виключено, що оренда існувала і в більш давні часи, хоча поки що до нас не дійшло жодної інформації про це.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші  стародавні цивілізації, включаючи  греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино-можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого "мокрого" лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов’язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів.

Лізинг  в давнину не був обмежений  орендою будь-яких конкретних видів  власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і військова техніка.

Перша згадка про практично проведену  лізингову угоду відноситься  до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так,  1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий  законодавчий акт, який дозволяв використовувати  тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ — хто власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.

На  початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам’яновугільної промисловості.

Власники  ком’яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення  вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З’явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок оперативного лізингу.

Розвиток  економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, в свою чергу, викликала в США на початку ХХ сторіччя хвилю нового виду кредитування — кредиту, що виплачувався частинами. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план — графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що забезпечується продавцями — даний вид лізингових відносин залишається й понині досить важливим інструментом поставок по лізингу [1].

Перше відоме вживання терміну "лізинг" (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі "Як робити бізнес в Європі") відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв’язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау". Аналогічно "Белл", компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія "U.S. Shoe Machinery", яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов’язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте "законним батьком" автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк — торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим  акціонерним товариством, для якого  лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська компанія "United States Leasing Corporation". Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з’явилася на світ "U.S. Leasing Corporation". Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з’явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як "міжнародний лізинг". Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися "United States Leasing International".

В 1982 році відбулася подія, знаменна для  лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа "fly before buy" ("політати, перед тим як купувати").

На  думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в  Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими  зовнішньоторговими організаціями  передусім як одна з форм придбання  та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом СРСР, був "бербоут-чартер" – найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О "Совфрахт" Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов’язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На  умовах "бербоут-чартер" Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж —  вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років.

Досить  активно застосовувався лізинг міжнародних  автомобільних перевезень зовнішньоторговим  об’єднанням "Совтрансавто", яке  придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова  компанія "Євролізинг". Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької — один з найбільших банків Європи "Bank National de Paris", а з німецької — одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - "Мітфінанц ГмбХ".

Разом з тим лізинг в міжнародних  операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х  років розвиток міжнародного лізингу  стримувався головним чином через  те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з’явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов’язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг — buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити  серединою 1989 року в зв’язку з  переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи  лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену  на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у  нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на "потяг світової економіки", необхідна важка та кваліфікована праця [2].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації  кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст  і роль в теорії та практиці трактуються  по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької  діяльності; інші повністю ототожнюють  його з  довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

В законі України "Про  лізинг" дано таке визначення цьому  поняттю: лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних  чи залучених фінансових коштів і  полягає в наданні лізингодавцем  у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або  набувається ним у власність  за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови  сплати лізингоодержувачем періодичних  лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних  надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

Сучасне розуміння лізингу  бере початок ще від класичних  принципів Римського права про  розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і  саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності  на дві важливі правочинності - користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати  прибуток та інші вигоди, і саме право  власності як правове панування  особи над об’єктом власності. Багатовіковим  досвідом доведено, що багатство в  кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю  безпосередньо, а у ефективному  її використанні.

Звідси передусім випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими  він знаходиться в тісному  взаємозв’язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з  одного боку, вона сприяє становленню  приватної власності на засоби виробництва, а з іншого - веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В  процесі лізингу відбувається також  саморозвиток державної власності, а при певних умовах - і перетворення її загальну, спільну чи пайову.

Лізинг в широкому сенсі  є організаційною формою підприємницької  діяльності, яка виражає відносини  власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має  свій власний зміст та різні форми  виявлення, які можна подати з  різним ступенем конкретності.

Оскільки лізинг виражає  певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він  має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму. Соціально-економічний зміст  лізингу визначається відносинами  власності і спільної економічної  діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а  також умовами трансформації  власності. Матеріально-речовий бік  лізингу характеризується організаційно-правовими  формами виробництва, наймом усіх або  частини речових елементів підприємницької  діяльності, купівлею-продажем майна  та умовами кредитування [3].

В українській мові немає  аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської - орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно  пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має  більш широку, складну троїсту  основу і містить в собі одночасно  істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову  форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва  у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш  високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового  бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.

Отже, лізинг включає в  себе три форми організаційно-економічних  відносин: орендні, кредитні та торговельні [4].

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює  спрощене сприйняття лізингу як форми  довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове  користування на платній основі і  на визначений угодою строк. Разом з  тим є певні відмінності між  поняттями лізингу та оренди, а  саме:

— у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового  лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони  — продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником  майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

— предметом лізингового  договору є не споживна річ, що належить до основних фондів, у той час  як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

— лізинговий платіж, на відміну  від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються  лізингоодержувачем).

Визначальні риси лізингу :

• строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;
• тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;
• наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;
• періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;
• можливість викупу лізингового майна.

Лізинг здійснюється за договором  лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

1. лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
2. лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
3. продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
4. інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу [5].

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові  компанії, банки, суб'єкти господарської  діяльності (підприємства, організації  та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи" концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі  та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання  лізингових компаній та інших суб'єктів  лізингової діяльності, національні  та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою  реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і  досягнення соціального ефекту.

Будь-який із суб'єктів лізингу  може бути як резидентом, так і нерезидентом країни.

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена  індивідуальними ознаками та віднесена  відповідно до законодавства до основних фондів.

Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, в тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси  підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) [6].

1.2 Види лізингового кредитування та особливості його  функціонування

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей  лізингових контрактів та юридичних  норм, які регулюють лізингові  операції.

Під час виділення видів  лізингу виходять передусім з  ознак їх класифікації, які характеризують відношення до орендованого майна, тип  фінансування лізингової операції, тип  лізингового майна, склад учасників  лізингової угоди, ступінь окупності  лізингового майна, сектор ринку, де проводяться лізингові операції, відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій, порядок лізингових платежів.

У відношенні до орендованого майна (чи по об’єму обслуговування) лізинг поділяється на:

• Чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.
• Повний, або, як його ще називають "мокрий" лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо
• Частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.