Проблеми вдосконалення системи оподаткування прибутку підприємств

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський Національний університет  імені Івана Франка

Економічний факультет

Кафедра фінансів, грошового обігу  і кредиту

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: “Податкова система”

на тему:

„ ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ”

Виконав

Студент групи ЕКФ-45с

Дюк Богдан

Науковий керівник

Демчишак Н.Б.

Львів 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………4

Розділ 1. Суть та роль системи оподаткування прибутку підприємств….6

Розділ 2. Аналіз механізму адміністрування податку на прибуток підприємств в Україні……………………………………….………………...13

Розділ 3. Шляхи реформування системи нарахування прибутку підприємств в Україні …………………………………………………………22

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...…30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…34

Вступ

  Поняття прибутку  в економічній системі існує у зв’язку наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

На сучасному етапі  економіка України опинилася  перед вирішальним вибором своєї  спрямованості, а саме перед інтегруванням  до Європейського Союзу. Тому дуже актуальним постає питання щодо оподаткування підприємницької діяльності, від якої залежить добробут держави на політичному, економічному та соціальному рівнях.

Досконале знання системи  оподаткування підприємств є  обов'язковим для ведення бухгалтерського обліку. Реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємств відповідно до міжнародних стандартів здійснюється одночасно з удосконаленням системи оподаткування. Тому тема даної дипломної роботи спрямована на висвітлення певних специфічних проблем оподаткування прибутку підприємств України і можливі шляхи їх вирішення, що є достатньо актуальним.

Метою дослідження є обгрунтування  шляхів вдосконалення механізму  оподаткування прибутку підприємств.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні аспекти оподаткування  прибутку суб'єктів господарювання. В роботі будуть розкриті теоретичні та правові основи оподаткування прибутку підприємств, питання сучасного стану оподаткування прибутку ТОВ “Торпедо” та основні напрямки вдосконалення оподаткування прибутку підприємств.

Об’єктом дослідження є валові доходи та валові витрати в умовах  ТОВ “Торпедо”

Виходячі з змісту данної роботи її завдонням висвітлення  теоретично-правових основ оподаткування  прибутку підприємств, сучасний стан оподаткування  прибутку підприємств, та шляхи удосконалення  оподаткування прибутку підприємст.

В данні роботі були використані  такі інформаційні джерела як :

- Закон України від  22.05.97р.№238/97-ВР”Про оподаткування  прибутку підприємств”, зі змінами  і доповненями;

• Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р.№2181-III;
• Порядок складання декларації про прибуток підприємства,затверджений наказом ДПА від 08.07.97р.№214 зі змінами та доповненями.

Розділ 1 Суть та роль системи оподаткування прибутку підприємств.

Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення

Поняття прибутку в економічній  системі існує у зв'язку з наявністю  товарно-грошових відносин, появою і  розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням  валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:[1]

доходи від капіталу, землі  та доходи від праці. Вважалося, що кожен  із видів доходів є обов'язковою  винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж. Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим  чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення  питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів  поділялися на фундирувані й не фундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані  з капітальним майном, отже, і  розподіл доходів здійснювався за двома  категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від  праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.[2]

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною  рентою, між заробітною платою і  прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати — питання надзвичайно  важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у  тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна  плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили  поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному  зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного  багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

• закономірний результат продуктивності капіталу;
• винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;
• вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках  подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу  і вартості, що виникає завдяки  зростанню капіталу з часом.

Роль і місце  прибутку в економіці підприємства

У Законі України "Про  підприємства в Україні" записано:

"Підприємство — самостійний  господарюючий статутний суб'єкт,  який... здійснює виробничу, науково-дослідницьку  і комерційну діяльність з  метою одержання відповідного  прибутку (доходу)... На всіх підприємствах  основним узагальнюючим показником  фінансових результатів і господарської  діяльності є прибуток (доход)". Цими нормативними положеннями  визначається роль і місце  прибутку в економіці підприємства.[4]

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ  і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері  виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих  фінансових ресурсів держави, в значній  своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію  і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке  регулює господарську діяльність суб'єктів  підприємництва і порядок організації  бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування  прибутку — з іншого, під "прибутком" визначає два різних економічних  явища.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутком вважається сума валових  доходів, тобто по суті доходів від  усіх видів діяльності, скоригована  певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.

Аналіз складу валових  доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування  являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між  доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від  собівартості продукції, від різниці  між виручкою від реалізації продукції  і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування  визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає  з бухгалтерським обліком прибутку.[6]

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю  між ціною товару і затратами  на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене  в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства.

Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

• нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
• розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;
• впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
• зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);
• з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;
• зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
• грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;
• вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.[8]

Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків  значною мірою залежать від сумлінності  і кваліфікації економістів, які  причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями  дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду  цін у зв'язку з інфляційними процесами  в економіці. У договорі повинні  бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці  всі ці питання для підприємств  не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені  у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й  інших обов'язкових відрахувань  весь прибуток, що залишається, надходить  у повне розпорядження власників  або трудових колективів підприємств.

Визначення загальної  величини прибутку

Прибуток, який визначається у бухгалтерському обліку підприємств, складається з:

• прибутку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг);
• прибутку (або збитку) від іншої реалізації;
• прибутку, отриманого від здійснення підприємством корпоративних прав (у тому числі у вигляді дивідендів на придбані акції акціонерних товариств, процентів на внески до статутних фондів спільних підприємств);
• прибутку (або збитку) від інших позареалізаційних операцій.

Всі разом ці складові частини  становлять так званий балансовий прибуток підприємства, що знаходить своє відображення у пасиві бухгалтерського балансу.

Прибуток від реалізації товарної продукції—це різниця між  оптовою (договірною або регульованою, без ПДВ і акцизного збору) ціною реалізованої продукції і  її собівартістю. Наприклад, на виріб "А", який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена  договірна ціна (без ПДВ) 2,40 грн., повна собівартість виробу становить 1,98 грн. Виручка від його реалізації дорівнює 2,40 х 1,20 (20 відсотків —ПДВ), тобто 2,88 грн. Прибуток від реалізації виробу "А" складає 0,42 грн. (2,40 —1,98).

На собівартість товарної продукції підприємства зобов'язані  відносити всі витрати на виробництво  згідно з чинним законодавством. В  даний час воно встановлює перелік  витрат виробництва, що відносяться  на собівартість продукції (робіт, послуг), за 5-ма групами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація  основних засобів та нематеріальних активів, інші витрати (включаючи витрати  на реалізацію продукції, а також  податки, збори, інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством).[5]

У складі третьої та п'ятої з цих груп є, зокрема, витрати  підприємства на створення таких загальнодержавних цільових фондів:

• Пенсійний фонд України;
• Фонд соціального страхування України;
• Фонд коштів на випадок безробіття;
• Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи;
• Державний інноваційний фонд;
• Державний фонд сприяння конверсії;
• Фонд коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування.

Відрахування у перші  чотири зазначених вище фонди підприємства здійснюють пропорційно до загального фонду оплати праці, включаючи премії, усі види заохочень праці робітників і службовців підприємств, на які  нараховуються страхові внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за рахунок фонду оплати праці!). До Пенсійного фонду України  підприємства всіх форм власності вносять  збори у розмірі 32 відсотки від  фонду оплати праці, до Фонду соціального  страхування України — 4 відсотки (обидва ці фонди функціонують поза Державним бюджетом); у доход Державного бюджету вноситься збір коштів на випадок безробіття (1,5 відсотка від  фонду оплати праці) і у Фонд для  здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (10 відсотків від фонду оплати праці).

Відрахування коштів підприємств  у інші загальнодержавні фонди здійснюються згідно з положеннями про ці фонди.

В законодавчому порядку  встановлюються також витрати і  втрати, що безпосередньо відносяться  на зменшення прибутку підприємств, як-то: витрати і нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку, якщо не встановлено винуватців, збитки від простоїв через внутрішньовиробничі  і зовнішні причини, некомпенсовані збитки від стихійного лиха, суми дебіторської заборгованості, термін позовної давності яких минув та ін. Повна собівартість реалізованої продукції включає  також комерційні витрати (витрати, пов'язані з реалізацією продукції).

Нижче наводиться витяг зі звітної форми "Звіт про фінансові  результати" промислового підприємства за січень—березень 1998 р. (тис. грн.):

• Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) 94,9;
• Податок на додану вартість 15,8;
• Акцизний збір 8,1;
• Витрати на виробництво реалізованої продукції 51,3;
• Комерційні витрати 2,8;
• Результат від реалізації — прибуток 16,9.[10]

Розділ 2. Аналіз механізму адміністрування податку на прибуток підприємств в Україні

Ще в 80-х роках минулого століття в розвинутих країнах почались широкомасштабні податкові реформи,  але лише в кінці 90-х років їхні акценти змістилися в бік вдосконалення механізму адміністрування податків.  Сучасні євроінтеграційні процеси визначають напрями реформування вітчизняної податкової системи у бік гармонізації податкового законодавства України та Європейського Союзу,  побудови партнерських відносин між податковими органами та платниками податків та підвищення на цій основі рівня їх добровільної сплати.  Податок на прибуток підприємств є невід’ємною складовою сучасних податкових систем,  як важливий інструмент регулювання соціально- економічних процесів країни.  У вітчизняній практиці оподаткування він також належить до основних бюджетоформуючих податків. Складність визначення величини прибутку,  що підлягає оподаткуванню та широкі можливості ухилення від сплати податку,  спонукають державу до заходів, направлених на забезпечення належного обліку та контролю доходів суб’єктів господарювання, а також до встановлення жорсткого механізму відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.  Попри такі заходи,  відмічається поширення використання суб’єктами господарювання протизаконних схем мінімізації податку на прибуток,  що призводять до втрат бюджетів різних рівнів, нерівномірності розподілу податкового навантаження між платниками.  Вищезазначене зумовлює необхідність пошуку шляхів вдосконалення податкового адміністрування,  в тому числі в рамках реалізації Програми модернізації державної податкової служби України та реформування вітчизняної податкової системи.[9]

   Податок на прибуток є одним із найвагоміших як в системі прямого оподаткування,  так і в доходах бюджету в цілому.  Його частка в доходах,  мобілізованих до зведеного бюджету в Черкаській області за аналізований період стабільно зростала на фоні зменшення податкової складової доходів бюджету і складала 14,11 %  у 2006, 14,92 %  у 2007  та 18,71 %  у 2008  рр.  відповідно  (табл. 1).  Це свідчить про збільшення фіскальної ефективності податку на прибуток за аналізований період,  підтвердженням цього є зростання сплачуваності даного податку платниками  (за період 2006-2007  рр.  кількість платників,  що повинні сплачувати зросла на 5,05 %,  а платників, що сплачували –  на 6,88 %, а за період 2007-2008 рр. відповідно на 5,89 % та на 15,93 %).

Однак,  існують і проблеми,  пов’язані з адмініструванням процесу оподаткування прибутку підприємств.  Про це,  зокрема,  свідчить рівень сплати податку на прибуток за аналізований період: 99,5 %  у 2006  році, 115 %  у 2007  році,  89,75 % у 2008 році.   Також, аналізуючи структуру платників податків за сплаченими сумами податку на прибуток (рис. 1),  можна прослідкувати наступне: найбільша кількість платників відносилась до групи,  що сплачувала до 1  тис.  грн,  у 2006-му році – 47,32 %  від загальної їх кількості,  які сплатили 0,24 %  від суми надходжень податку на прибуток, у 2007-му –  53,03 %, що сплатили 0,12 %, у 2008-му – 56,77 %,  що сплатили 0,07 %. 

Найменша кількість платників  сплачувала більше 10 млн грн: у 2006-му році – 0,09 %, які сплатили 49,07 % загального обсягу надходжень податку на прибуток,  у 2007-му – 0,16 %,  що сплатили 60,3 %,  у 2008-му – 0,17 %,  що сплатили 76,05 %.

Вищезазначене свідчить про  ризикоорієнтоване формування надходжень податку на прибуток до бюджетів, оскільки великі платники податків, за даними ДПАУ,  водночас є і найбільшими мінімізаторами податків,  що використовують перенесення  бази оподаткування на суб’єктів  господарювання,  які знаходяться  на іншій системі оподаткування [9]. Досвід справляння податку на прибуток свідчить про тісну залежність формування надходжень від стану економіки.  В умовах фінансової кризи відбулося різке зростання як кількості збиткових підприємств,  так і сумм понесених ними збитків, що зумовлено не лише об’єктивними причинами,  а й активізацією використання схем мінімізації даного податку. [11]

Так,  в Черкаській області за підсумками трьох кварталів 2009  року кількість підприємств із від’ємним об’єктом оподаткування в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року збільшилась в 5,3 рази і становила 285 суб’єктів господарювання  (таблиця 2).  За результатами проведеного аналізу було виявлено, що найбільша кількість збиткових платників податків характерна для таких галузей: оптова та роздрібна торгівля,  торгівля транспортними засобами,  послуги з ремонту – 73 платника; переробна промисловість –  85  платників;  будівництво – 46  платників;  операції з нерухомістю,  здавання під найм та послуги юридичним особам – 24  платника;  транспорт та зв’язок – 18 платників; колективні,  громадські та особисті послуги – 10  платників;  виробництво електроенергії,  газу та води – 11  платників

Загальна сума збитків  становить 1151,4 млн грн,  що більше на 996,8 млн грн або майже в 7,4 рази у порівнянні з аналогічним  періодом 2008 року.  При цьому, найбільші  суми збитків задекларовано платниками наступних галузей:  переробна  промисловість – 860,3 млн грн; оптова та роздрібна торгівля,  торгівля транспортними засобами,  послуги  з ремонту – 139,9 млн грн; будівництво  –  в сумі 51,1  млн грн;  операції з нерухомістю здавання під найм та послуги юридичним особам –  35,2 млн грн; виробництво електроенергії, газу та води – 30  млн грн;  сільське господарство,  мисливство та лісове господарство –  в сумі           18,6 млн грн, транспорт та зв’язок  – 12,2 млн грн.  Це призвело до зменшення  нарахованої суми податку на прибуток до 112,8  млн грн,  що на 291,9 млн  грн менше у порівнянні з аналогічним  періодом 2008 року, або в 3,6 рази.  Найбільше зменшили сплату податку на прибуток платники хімічної галузі – на 201,9 млн грн,  сплативши при цьому 5,1 млн грн податку,  або лише 2,5 %  минулорічного показника.  У першу чергу це пов’язано із впливом ряду об’єктивних чинників,  зокрема із наслідками світової фінансової кризи, втратою ринків збуту,  загостренням конкурентної боротьби,  падінням цін вітчизняної продукції на світових ринках. [11]

Суттєво зменшили сплату податку  на прибуток підприємства транспорту, сплативши 2,2 млн грн,  що становить  лише 1,4 %  надходжень данного податку  від підприємств цієї галузі, що менше на 80,6  млн грн показника  аналогічного періоду 2008 року.

Надходження податку на прибуток значно зменшилися і в інших галузях  народного господарства: підприємствами машинобудування було сплачено 8,8  млн грн,  або 38,8 %  від аналогічного показника 2008 року; підприємствами харчової промисловості та перероблення сільсько- господарських продуктів – 21,8 млн  грн, або 41,1 %  від показника 2008  року;  підприємствами оптової та роздрібної торгівлі – 24,8  млн грн.,  або 43,3 % від рівня показника 2008 року. [11]

Це в цілому пояснює  зменшення показника податкової віддачі з податку на прибуток за підсумками трьох кварталів 2009  року майже в 2,9  рази,  порівнянно з відповідним періодом минулого року.  При цьому,  умовні втрати бюджету від недосягнення податкової віддачі ДПА в Черкаській області  становлять 15,85 млн грн.  Поряд  із цим,  загальна сума умовних втрат  через недосягнення показника податкової віддачі ДПА України та 1 %  рівня  податкової віддачі збільшилася  за підсумками трьох кварталів 2009 р.  відповідно на 30,9 млн грн, або на 27,16 %, та на 20,1 млн грн, або на 13,73 %.

Вищезазначене спонукає до пошуку напрямів вдосконалення адміністрування  податку на прибуток.  Деякі останні  публікації розглядають проблеми вдосконалення  автоматизації обліку доходів платників  та контролю за справлянням даного податку податковими органами [10],  на нашу думку,  це є важливою проблемою,  але не основною,  перш за все необхідно реформувати систему оподаткування та механізм справляння податку на прибуток як складовий її елемент. [12]

Підвищення ефективності адміністрування податку на прибуток неможливе без стабільності податкового  законодавства,  основою якого  повинен стати Податковий кодекс.  Важливим напрямом вдосконалення адміністрування  податку на прибуток є також гармонізація податкового та бухгалтерського  обліку, оскільки наявність існуючих розбіжностей щодо визнання та оцінки доходів,  витрат та нарахування  амортизаційних відрахувань,  для  визначення об’єкта оподаткування  податком на прибуток і нормативно-правової бази бухгалтерського обліку в частині  розрахунку фінансового результату,  унеможливлює складання декларації з податку на прибуток підприємств  за даними бухгалтерського обліку. Оскільки, починаючи з 1 липня 1997 року платники податків фінансову звітність  в податкові органи не подають,  це також негативно відбивається на процесі адміністрування податку  на прибуток підприємств,  призводячи до збільшення витрат,  пов’язаних з організацією податкових перевірок  платників. Тому,  на нашу думку,  необхідною умовою вдосконалення адміністрування  податку на прибуток є закріплення  за платниками обов’язку подання  податковому органу електронної  податкової та бухгалтерської звітності. З огляду на зазначене, корисним є  також запозичення досвіду автоматизованої  обробки податкової та бухгалтерської звітності платників податку  на прибуток,  що використовується податковими  органами Російської Федерації [11].

Так, для підвищення результативності контролю дотримання податкового законодавства  платниками податку,  розроблено методи цільового відбору об’єктів для  перевірки показників декларацій податку  на прибуток шляхом використання ресурсів АІС  «Налог 2  Москва».  Введення в систему даних податкових декларацій та  бухгалтерської звітності дозволяє в результаті цільового відбору  в автоматизованому режимі формувати списки платників, в деклараціях яких є порушення  (арифметичні та логічні помилки,  неточності визначення податкової бази).  При здійсненні контролю часто використовуються також зовнішні джерела інформації, отримані за матеріалами зустрічних перевірок,  від інших підприємств та державних органів.  Це в цілому дозволяє виявити близько 80 %  загальної кількості порушень [11].

Вважаємо за необхідне  запропонувати впровадження на рівні  підприємства податкового паспорта,  як обов’язкової форми податкової звітності. Для оцінки податкової ситуації необхідний великий масив інформації щодо фінансово- господарської діяльності підприємства,  яка міститься  в різних формах фінансової звітності  платника,  узагальнення та аналіз якої потребує значних витрат часу.  Тому,  впровадження податкового паспорту підприємства дозволить більш ефективніше  витрачати час при проведенні податкової перевірки.  Для цього  необхідно передбачити таку його структуру:

- організаційно-правова форма ведення бізнесу та структура платника;

         -      інформація щодо наявності пов’язаних осіб підприємства;

- основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства;

-     розрахунок узагальненого показника податкового навантаження та окремих показників,  що розраховуються за джерелами відшкодування податків, що сплачує платник;

-    наявність заборгованості платника за рівнями бюджетів, рівень сплачуваності податків.

Для підприємства перевага від впровадження податкового паспорту полягає в можливості більш ефективно  здійснювати податкове планування.   Пропонуємо,  з метою вдосконалення  адміністрування податку на прибуток,  на законодавчому рівні запровадити  альтернативний мінімальний податок, досвід механізму справляння якого, зокрема, є в податкових органів США [12;  13; 14].  Ставка альтернативного мінімального податку на нашу думку повинна бути диференційованою залежно від виду економічної діяльності платника і застосовуватись до валового доходу платника. Якщо альтернативний мінімальний податок,  нарахований на валовий дохід підприємства,  перевищує суми звичайних зобов’язань по податку на прибуток,  то платник має сплатити саме альтернативний податок. Такі заходи пов’язані перш за все із стрімким зростанням кількості збиткових підприємств та сум задекларованих ними збитків за даними податкового обліку, оскільки часто такі платники за даними бухгалтерського обліку мають позитивний фінансовий результат.  На нашу думку,  необхідно передбачити також перелік платників податку на прибуток до яких альтернативний мінімальний податок не може бути застосований. Вважаємо, що в першу чергу це стосується підприємств – платників податку на прибуток, що перебувають у стані банкрутства та новостворених підприємств  (протягом трьох років з часу державної реєстрації).