Проблеми впізнання в сучасному кримінальному процесі України
55
Курсова робота
Дісципліна “Кримінально-процесуальне право України ”
Тема: " Проблеми впізнання в сучасному кримінальному
процесі України "
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………….
1. Загальна характеристика впізнання в кримінальному процесі ………..9
1.1. Поняття, сутність і види пред’явлення для впізнання. …………9
1.2. Сутність та психологічні засади пред’явлення для впізнання …15
2. Особливості проведення процедури пред’явлення для впізнання…...22
2.1. Підготовка до пред’явлення для впізнання…………………...22
2.2. Тактика пред'явлення для впізнання……………………….…25
2.3. Фіксація результатів пред’явлення для впізнання………….…29
3. Проблемні аспекти регулювання окремих випадків пред’явлення для впізнання …………………………………………………………32
3.1. Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальний і криміналістичний аспекти.…………………...…32
3.2. Тактичні особливості проведення впізнання за голосом………37
3.3. Особливості проведення повторного пред’явлення для впізнання………………………………………………………
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури………………………………….53
Вступ
Актуальність теми. У ході досудового слідства в кримінальному судочинстві часто виявляються конкретні особи, а також предмети, характер і призначення яких, відношення їх до справи не безперечні і мають потребу в з'ясуванні. При вирішенні цієї задачі використовуються методи ідентифікації, одним із яких є виділення об'єкта з числа однорідних по уявному образі, що зберігся в пам'яті людини. І насамперед, подібні методи повинні підкорятися встановленим процесуальним правилам.
Особа, що дала показання (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний), повідомляє про відому йому людину або інший об'єкт, називає відмітні ознаки і виражає готовність указати його в групі інших. З огляду на важливість такого роду інформації для розкриття злочинів, законодавець передбачив спеціальний порядок її одержання і ввів у кримінально-процесуальний закон слідчу дію, що одержала найменування “пред'явлення для впізнання”. Цим визначається актуальність дослідження в галузі процесуальної регламентації проведення такої слідчої дії як впізнання.
Об'єктами ідентифікації, здійснюваної в процесі даної слідчої дії, можуть бути будь-як предмети матеріального світу, що цікавлять слідчого і допускають їхнє пред'явлення допитаній особі з дотриманням вимог закону. Вони пред'являються найчастіше в натурі, а в деяких випадках у виді фото-, кіно- або відеозображень. У теорії розглянута слідча дія поділяється на види.
У формуванні показань впізнавача беруть участь такі психічні процеси, як сприйняття об'єкта за допомогою органів почуттів, запам'ятовування його ознак, відтворення уявного образа на допиті, дізнавання об'єкта в процесі пред'явлення для впізнання. Але всі прийоми, пропоновані теорією, ґрунтуються на закономірностях, що продиктовані нормами кримінально-процесуального права.
Дослідженню ряду проблем проведення слідчих дій і, зокрема, пред’явлення для впізнання присвятили свої наукові праці відомі вчені України і країн СНД: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, М.М. Гапанович, А.Я. Гінзбург, М.О. Головецький, Ю.М. Грошевий, В.Е. Єминов, А.М. Зінін, А.В. Іщенко, І.П. Козаченко, В.І. Комісаров, В.О. Коновалова, Ю.Г. Корухов, Г.І. Кочаров, В.В. Крилов, В.С. Кузьмічов, О.П. Кучинська, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, А.Ф. Маєвський, О.М. Моісеєв, В.М. Петренко, Є.Є. Подголін, С.В. Познишев, З.Г. Самошина, М.Я. Сегай, В.А. Снєтков, В.Т. Томін, Л.Д. Удалова, П.П. Цвєтков, Е. Центров, В.В. Ціркаль, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші.
Окремим психологічним аспектам проведення слідчих дій, особливостям процесів запам’ятовування та відтворення інформації приділяли увагу у своїх наукових працях такі відомі вчені України, як В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, С.Д. Максименко, В.С. Медведєв, В.М. Синьов, С.І. Яковенко, оскільки у практичному аспекті існує тісний зв’язок між кримінальною психологією і криміналістикою. Як наслідок, різноманітні технічні методи і способи отримання важливої інформації успішно використовуються у психологічному забезпеченні заходів із профілактики та припинення злочинів.
Об’єктом дослідження є нормативно-правове регулювання процедури пред’явлення для впізнання в структурі слідчих дій.
Предметом дослідження є суспільни відносини стосовно регулювання проблеми пізнання в сучасному кримінальному процесі України.
Метою дослідження є проаналізувати теоретичні та практичні положення законодавства України стосовно впізнання з урахуванням його проблемних аспектів.
Визначена мета обумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
- визначити загальну характеристику процедури впізнання, її правову регламентацію, поняття, види;
- проаналізувати сутність та психологічні засади пред’явлення для впізнання;
- розглянути особливості проведення процедури пред’явлення для впізнання, а саме підготовку, тактику та фіксацію результатів пред’явлення для впізнання;
- розкрити сучасний стан законодавчого врегулювання проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи;
- розглянути тактичні особливості проведення впізнання за голосом;
- проаналізувати особливості проведення повторного пред’явлення для впізнання.
1. Загальна характеристика впізнання в кримінальному процесі
1.1. Поняття, сутність і види пред’явлення для впізнання
Пред’явлення для впізнання є актом індивідуальної ідентифікації і базується на сприйнятті і запам’ятовуванні очевидцями події, характерних ознак об’єкта і впізнанні його по цих ознаках. У цьому випадку впізнаючий в думках порівнює ознаки об’єкта, які він спостерігав раніше, з ознаками пред’явленого йому об’єкта і на основі цього робить висновки про наявність або відсутність тотожності. З цього слідує висновок, що для впізнання можуть пред’являтися тільки такі об’єкти, які особа, що пізнає безпосередньо сама сприймала в минулому в зв’язку з подією, яка розслідується. Інакше кажучи, це є варіант ототожнення по пам’яті.
Ця слідча дія провадиться з метою встановлення тотожності, схожості або відмінності пред'явленого об'єкта з тим, який особа, що впізнає, зберегла у пам'яті.
При всій різноманітності об'єктів, які пред'являються для впізнання, ознак таких об'єктів і психологічних особливостей процесу розпізнавання у чинному кримінально-процесуальному законі закріплено єдині правила про порядок проведення впізнання, надійність яких для доказування за кримінальними справами підтверджується багаторічною практикою. У КПК ці правила викладаються як приписи, що регламентують порядок впізнання живих осіб (ст. 174 КПК) і предметів (ст. 175 КПК). Виділення у законі тільки двох названих видів впізнання можна вважати умовним, тому що з дотриманням цих правил проводиться впізнання трупів та тварин; крім того, за цими ж правилами на впізнання пред'являються реальні об'єкти чи їх зображення, які одержані при фото- і відеозйомці.
Обов'язковою процесуальною і фактичною підставою проведення впізнання є те, що особа, яка впізнає, повинна бути попередньо допитана і при допиті назвати ознаки, за якими може впізнати людину або предмет. Між цим допитом і пред'явленням для впізнання органи розслідування не вправі прямо чи непрямо інформувати того, хто впізнає, про будь-які додаткові ознаки об'єкта впізнання, а також про осіб чи предмети, які будуть пред'явлені разом з тими, що ототожнюються.
Серед тих, хто впізнає, а отже і має бути допитаний у зв'язку з майбутнім впізнанням, у законі вказано свідків, потерпілих, підозрюваного і обвинуваченого [1, с.427].
Для впізнання пред'являються особи, які мають різний процесуальний статус, а разом з ними — запрошені тільки для участі в цій дії інші особи, які не мали ніякого відношення до справи, що розслідується, і не знайомі з тим, хто впізнає. При впізнанні повинні бути присутні не менше двох понятих.
Захисник має право бути присутнім, коли впізнання провадиться за клопотанням його самого або підзахисного (п. 4 ст. 48 КПК).
Пред'явлення для впізнання живих осіб провадиться з дотриманням правил ст. 174 КПК. Якщо той, хто впізнає, є свідком, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від дачі показань (в обох випадках це може бути зроблено у формі заяви свідка про те, що він нібито не впізнав або не може впізнати будь-кого з пред'явлених йому осіб); потерпілий попереджається тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, тобто завідомо неправдиву заяву про впізнання (або невпізнання). Таке попередження свідку або потерпілому робиться до пред'явлення їм групи осіб, число яких повинно бути не менше трьох, включаючи особу, котра, можливо, може бути впізнана. Зробити це попередження можна у присутності лише понятих, а потім запросити того, хто впізнає, разом з понятими у приміщення, де знаходяться особи, які пред'являються для впізнання. При іншій організації цієї слідчої дії понятих запрошують до приміщення, де вже знаходяться особи, які будуть пред'явлені для впізнання. У будь-якому випадку особі, котра, як припускає слідчий, може бути впізнана, пропонується зайняти будь-яке місце за її власним вибором серед інших пред'явлених осіб. Той, хто впізнає, запрошується тільки після того, як пред'явлені для впізнання особи займуть свої місця; при цьому має бути виключено все, що може стати приводом для заяви про інформування того, хто впізнає, щодо прикмет пред'явлених осіб безпосередньо перед початком впізнання.
Обов'язковим є те, щоб особи, які пред'явлені для впізнання, були однієї статі, не мали б різких відмін у зовнішності та одязі. Для практики стало фактичним правилом криміналістична рекомендація про відповідний добір таких осіб і з урахуванням їх віку (для різних вікових груп розрив у віці буває неоднаковий).
Якщо той, хто впізнає, впізнав будь-кого з пред'явлених йому для впізнання, то відповідно до закону він повинен пояснити, за якими ознаками він його впізнав, а у протоколі впізнання детально викладаються ознаки, які ним названі (ст. 176 КПК). У випадку, коли той, хто впізнає, заявив, що нікого з пред'явлених осіб він упізнати не може, у протокол звичайно заноситься тільки ця його заява.
У разі, коли додатково до ознак зовнішності той, хто впізнає, повідомив, що він запам'ятав голос, ходу особи, про яку дає показання, всім особам, пред'явленим для впізнання, пропонується по черзі вимовити будь-які слова (фрази), пройтися чи зайняти положення, про яке говорив той, хто впізнає.
Таким є звичайний хід впізнання живої особи. Існує ряд нестандартних ситуацій, до того ж несподіваних і не завжди передбачених. Серед них: спроба підозрюваного або обвинуваченого дискредитувати заздалегідь прогнозований ними результат впізнання, у зв'язку з чим ця особа при появі того, хто впізнає, заявляє, що саме її нібито вже умовили впізнати. Реакція того, хто впізнає, може бути також неоднозначною: він може спокійно відповісти, що ніхто його не умовляв і що він твердо впізнає цю особу, у тому числі і за голосом; а може заявити, що нікого раніше не бачив. Будь-який з цих варіантів перебігу впізнання фіксується у протоколі.
Трапляються випадки, коли той, хто впізнає, раніше зустрічався з кимось з осіб, пред'явлених для впізнання разом з підозрюваним, і упевнений у непричетності цієї особи до події, що перевіряється. У такому разі впізнання підозрюваного не може мати доказового значення через неправильний добір пред'явлених осіб [1, c. 451].
Якщо той, хто впізнає, заявляє, що серед осіб, які пред'явлені для впізнання, він нікого не знає, але впізнає одного з понятих або навіть працівників, які знаходяться тут з якої-небудь причини, то це повинно бути точно зафіксовано у протоколі впізнання, яке фактично відбулося. Надалі причетність впізнаного до відповідної події належним чином перевіряється.
У законі не згадуються ситуації, коли той, хто впізнає, нікого не може впізнати, але хтось з пред'явлених, зокрема обвинувачений, який щиросердно розкаявся, заявляє, що саме ця особа зазнала шкоди від його злочинних дій. У цьому випадку має місце звичайний акт узнавання, в зв'язку з чим обвинувачений повинен бути допитаний. Доказами будуть показання, яких дано під час такого допиту; факт узнавання знімає перешкоди для проведення очної ставки між такими особами, показання ж, дані обвинуваченим під час упізнання, не мають самостійного значення як докази. До цього ж закон взагалі не передбачає занесення до протоколу показань особи, яка була пред'явлена для впізнання.
У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог щодо проведення цієї слідчої дії. І в цих випадках про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлась для впізнання (ч. 4 ст. 174 КПК). У закон включено ще ряд приписів, що посилюють гарантії достовірності результатів впізнання і повноту фіксації обставин його проведення. Зокрема, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, причому впізнання належить проводити в присутності не менше двох понятих (ч. 6 ст. 174 КПК). Це означає, що двоє понятих можуть знаходитися поруч з особами, які пред'являються для впізнання, а ще двоє — в місці знаходження того, хто впізнає. Відповідно, у протоколі належить докладно вказати всі обставини і умови такого впізнання (ч. 2 ст. 176 КПК). Відповідає закону і участь лише двох понятих.
Узнаванням, а не впізнанням у процесуальному значенні є випадки, коли підозрюваного затримує сам потерпілий, а також оперативні співробітники у ході розшукових заходів з участю потерпілого; у таких випадках обставини затримання викладаються у показаннях потерпілого, рапортах оперативних працівників. Проведення після цього впізнання було б відвертим фарсом.
Якщо з якихось поважних причин неможливо або недоцільно пред'являти для впізнання саму людину, то проводиться її впізнання за фотознімками (ч. 5 ст. 174 КПК). З урахуванням особливостей такого впізнання дотримання умов добору об'єктів впізнання полягає у тому, що не повинно бути різких відмінностей не лише у зовнішності зафіксованих на фотознімках осіб, але і у самому матеріалі і якості відбитків за кольором, контрастністю, чіткістю; неприпустимо, зокрема, репродукцію сигналітичного знімка розшукуваного з справи заарештованого пред'являти разом з фотознімками іншого жанру і призначення. Фотознімки осіб, що пред'являються, монтуються на одній фототаблиці, кожний знімок належним чином фіксується і посвідчується, нумерується. Слідчий повинен мати відомості про кожну особу, яка зафіксована на знімку. Нікому з присутніх на впізнанні, як і особі, що пізнає, вони не повідомляються навіть у випадках, коли когось із зображених на знімках осіб він упізнав. Це робиться і в інтересах захисту прав громадянина, і з тактичних міркувань, зокрема, через можливе пред'явлення потім самої людини. Доказова цінність позитивних результатів упізнання особи, яка раніше була впізнана за фотознімком, нерідко береться під сумнів. Та обставина, що впізнання проводиться за цілком інших умов, до кінця таких сумнівів не знімає. Тому впізнання за фотознімками слід робити лише у вкрай необхідних випадках.
Трупи для впізнання звичайно пред'являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, але й особливі прикмети. Враховуючи це і об'єкт впізнання, труп для впізнання може бути пред'явлений лише один. Однак поспішність проведення такого впізнання може завести розслідування у глухий кут, а то й потягти за собою найважчі наслідки, у тому числі і засудження за вбивство осіб, які потім виявилися живими. Судовою медициною розроблені методи часткового відновлення прижиттєвого вигляду покійного (так званий "туалет” або "реставрація” трупа).
Пред'явлення для впізнання предметів проводиться відповідно до ст. 175 КПК за правилами, аналогічними встановленим для проведення впізнання осіб. Поряд з цим унікальність окремих предметів, через що аналог предмета буває відсутнім, виключає проведення його впізнання за загальними правилами. Безглуздо також провадити впізнання сипучих, аморфних, нових серійно виготовлених предметів. У таких випадках належить зробити огляд, призначити експертне чи інше спеціальне дослідження або аналіз.
Тварина пред'являється для впізнання за тими ж правилами, що і предмети.
Хід і результати будь-якого виду впізнання можна додатково фіксувати за допомогою технічних засобів.
1.2. Сутність та психологічні засади пред’явлення для впізнання
Пред’явлення для впізнання в системі слідчих дій належить до особливих способів одержання доказів, спрямованих на виявлення «ідеальних» слідів злочину у пам’яті його очевидців. Особливості цієї слідчої дії обумовлені, перш за все, тієї обставиною, що вона цілком ґрунтується на психофізіологічних якостях людей і має складний психологічний механізм її реалізації [2, с.70]. У ст.174 Пред’явлення особи для впізнання, ст. 175 Пред’явлення предметів для впізнання, ст. 176 Протокол пред’явлення для впізнання КПК України не розкривається зміст цієї слідчої дії, але визначені достатньо чіткі правила її підготовки, проведення і фіксації результатів, у світлі яких сформульовані в окремих підручниках і навчальних посібниках з криміналістики положення виглядають неточними, а іноді і суперечливими. Окремі процесуальні, криміналістичні і психологічні аспекти пред’явлення для впізнання досліджувалися в працях таких науковців, як О.Я. Гінзбург, М.М. Гапанович, М.О. Головецький, А.В. Дулов, В.О. Коновалова, Л.Є. Крикунов, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, А.Р. Ратінов, М.В. Салтевський, З.Г. Самошина та деяких інших. Але незважаючи на це залишаються спірними окремі тлумачення завдань пред’явлення для впізнання та рекомендації щодо його підготовки і проведення, що негативно впливає на слідчу практику. Наприклад, окремі автори вказують на встановлення групової належності (схожості) як на одну з можливих цілей пред’явлення для впізнання [1, c.139; 3, с.336; 4, с.610]. Уявляється, що така вказівка не відповідає сутності цієї слідчої дії і суперечить положенням ч.2 ст.174 КПК України, де говориться про те, що особа пред’являється для впізнання серед інших осіб у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу. У ч.3 ст.175 КПК України також зазначається, що предмет, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів (виділено авторами). Тобто, законодавчо визначається, що всі об’єкти, які пред’являються для впізнання, повинні бути однієї групи. З огляду на це неможна визначати встановлення групової належності як завдання даної слідчої дії.
Наведене дає підстави для твердження про те, що законодавцем при формулюванні статей 174, 175, 176 КПК України, які регламентують порядок підготовки, проведення і фіксації результатів пред’явлення для впізнання була використана концепція ідентифікаційної сутності даної слідчої дії. Пред’явлення для впізнання – це слідча дія, яка полягає в ідентифікації матеріального об’єкту за уявним образом, який сформувався в особи під час сприйняття певної події, яка має значення для встановлення істини у кримінальній справі. Але це є можливим тільки тоді, коли в уявному образі знайшли відображення як загальні, так і окремі ознаки об’єкту впізнання. Тому і передбачається обов’язковим попередній допит впізнаючої особи про такі ознаки та умови сприйняття, які фактично виступають підставою прийняття рішення про можливість пред’явлення для впізнання. Більше того, у випадку позитивного результату впізнання з контрольною метою особі пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала об’єкт (ч.3 ст.174 КПК України).
У зв’язку з викладеним виникає питання про можливість проведення такої слідчої дії, як пред’явлення для впізнання, в окремих слідчих ситуаціях. У процесі досудового слідства слідчі стикаються з тим, що різні особи, спостерігаючи одну й ту ж саму подію, об’єкт з однакової відстані, перебуваючи в ідентичних умовах, по-різному розповідають про побачене, тобто по-різному відтворюють ці явища. Зрозуміти причини цих явищ можливо за допомогою даних психології, котрі дозволяють визначати індивідуальні відмінності між людьми та з’ясовувати ряд психологічних процесів, які виникають під час сприйняття окремих об’єктів, явищ.
Формування показань впізнаючого складається з таких психічних процесів, як сприйняття об’єкта за допомогою органів почуттів, запам’ятовування його ознак, відтворення мисленого образу на допиті, узнавання об’єкта під час пред’явлення для впізнання. Вказані стадії формування показань відповідають основним психологічним процесам, що відбуваються в мозку людини під час її пізнавальної діяльності.
Сприйняття – перша стадія формування показань. У процесі впізнання особа може бути як суб’єктом, так і об’єктом сприйняття. При цьому вона може сприйматися як безпосередньо (в натурі), так і опосередковано (за копіями). За результатами експериментів, зріст особи, колір очей, волосся, форма, параметри носу, губ для дорослого спостерігача є найбільш значимими елементами фізичного обліку особи, з якими пов’язані ті чи інші особливості особи, яка сприймається. Більшості людей характерно сприймати у зовнішності такі особливості, які є відхиленнями від ознак суб’єктивної моделі, прийнятої цією особою в якості норми, зразка. Разом із тим, сприйняття у кожної особи має свої індивідуальні особливості (різні особи відмічають в одних і тих самих об’єктах якісь ознаки частіше, ніж інші). Також якість ознак, їх кількість будуть залежати від відстані спостереження. В умовах нормальної видимості, людина з хорошим зором розрізняє контур особи з відстані 1 км, вбрання – з 400 метрів, з 300 метрів - голову, плечі, овал обличчя і колір одежі, з 200 метрів – деякі риси обличчя, з 60 метрів – очі і та ін. [5, c.33].
За типом сприйняття вирізняються об’єктивний і суб’єктивний типи сприйняття. Для об’єктивного типу сприйняття характерна сувора відповідність тому, що відбувалося в дійсності. Особи з суб’єктивним сприйняттям виходять за межі того, що відбулося в реальності і додають багато інформації від себе (в залежності від своєї суб’єктивної оцінки ситуації, упередженого ставлення). Такі особи під час розповіді надають перевагу своїм суб’єктивним враженням про подію над самою подією. Вони більше розповідають про те, що відчували або думали в момент подій, про які розповідають [6, с.214].
Надзвичайно велике значення у формуванні показань має суб’єктивність сприйняття, оскільки інформація, яка міститься в показаннях допитуваних осіб, пройшла через фільтр свідомості, обсяг і якість її визначатимуться як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. До об’єктивних чинників відносяться умови сприйняття: видимість, чутність, тривалість сприйняття, погодні явища (туман, дощ, снігопад), особливі температурні умови (спека, сильний мороз), які обмежують фізичні можливості органів почуттів і об’єктивність сприйняття та інші (віддаленість) відстань до предмета спостерігання. Суб’єктивні чинники належать до індивідуальних властивостей особи, які справляють суттєвий вплив на процес формування показань. З них найхарактернішими є: стан органів чуттів; емоційний стан особи, яка сприймає той чи інший об’єкт; особистий інтерес до фактів, явищ, які сприймаються; спрямованість уваги; інтелект тощо. Серед перелічених факторів найбільший вплив справляє стан органів чуттів. Якщо вони перебувають у хворобливому стані (поганий зір, слух), то сприйняття може бути неповним і неточним. Вплив емоційного стану на процес сприйняття може бути подвійним: вони можуть підвищувати чутливість, сприйнятливість або знижувати їх, гальмувати та перекручувати сприйняття. Негативні емоції – переляк, відчуття небезпеки, страх, - знижують обсяг і якість сприйняття. Сприйняття залежить і від інтересу спостерігача до подій, що сприймаються. Приміром, якщо людина спостерігає напад (розбійний, хуліганський) на знайому людину, то в цьому випадку зацікавленість позначиться на сприйнятому. Професія також впливає на процес сприйняття. Приміром, художник-портретист може більш повно і точно сприйняти ознаки зовнішності (обличчя) особи, кравець – запам’ятати та описати одяг. Знання закономірностей процесу сприйняття і мислення дають змогу при вивченні практики розслідування виділити типові помилки, що виникають на першому етапі формування показань. Крім оптичних, слухових та інших перекручень, на цьому етапі типовими є помилки, пов’язані з неправильним визначенням розмірів, відстаней, кількості, з неправильним судженням про співвідношення, послідовність і інші зв’язки між предметами та явищами.
Запам’ятовування - друга стадія формування показань. Вирізняють довільне (цілеспрямоване, навмисне) і мимовільне запам’ятовування. Довільне завжди стимулюється вольовими зусиллями, відбувається в процесі свідомого осмисленого заучування.
Мимовільне запам’ятовування має місце, коли інформація залишається в пам’яті без свідомо поставленої мети, що особливо властиве дітям.
Відтворення – третя стадія формування показань, яка відбувається за допомогою (в більшості своїй) мовних засобів. Відтворення – це відображення минулого, при якому предмет не сприймається заново, він у цей момент відсутній, виникає його образ. Стадія відтворення, як і дві попередні, залежить від ряду суб’єктивних та об’єктивних чинників, а також від процесів сприйняття і запам’ятовування, які відіграють вирішальну роль при відтворенні.
Перед усім на відтворення справляють вплив ті дефекти, які мали місце при сприйнятті та запам’ятовуванні. Також на процес відтворення впливають темперамент особи, яка дає показання і його емоційний стан. У зв’язку з допитом, який має відбутися, нерідко негативні емоції впливають на його пам’ять і заважають згадати об’єкти, факти, котрі за інших обставин відтворюються без зусиль. Також на емоційний стан допитуваного впливає наявність або відсутність психологічного контакту зі слідчим.
Психологами виділяються дві форми впізнання: 1) аналітичне або деталізуюче (сукцесивне) - це сприйняття, при якому виділяються (аналізуються) окремі ознаки зовнішності (наприклад, колір очей, волосся, особливі прикмети); 2) синтетичне або цілісне (симультанне), тобто сприйняття об’єкту в цілому, без виокремлення окремих ознак. Особи з синтетичним типом сприйняття не звертають уваги на деталі, подробиці. Для осіб з аналітичним сприйняттям характерно, навпаки, чітке виділення деталей і подробиць. Схильність до симультанного або сукцесивного узнавання залежить від індивідуальних психічних особливостей людини. На продуктивність узнавання впливають соціальний досвід впізнаючого, його вольова активність, тип пам’яті, час, який минув з моменту сприйняття об’єкта до моменту пред’явлення його для впізнання, та інші умови [6, с.214].
Однак, наведені характеристики двох типів сприйняття достатньо рідко зустрічаються в чистому виді. Частіше вони доповнюють один одне, оскільки найбільш продуктивним є сприйняття, що спирається на позитивні характеристики обох типів. Таке сприйняття поєднує в собі елементи синтетичного і аналітичного сприйняття. Ця форма сприйняття в процесі надання інформації може діагностуватися за такими даними, як вибіркове повідомлення окремих ознак разом із синтетичним (внутрішнім, яке не піддається виокремленню і аналізу) сприйняттям інших ознак. Як зазначалося, впізнаючий перед пред’явленням для впізнання повинен бути детально допитаний відносно ознак особи (або предмета), що пред’являється для впізнання. Якщо впізнаючий не може детально описати ці ознаки, незважаючи на його впевненість впізнати особу чи предмет, пред’явлення для впізнання стає проблематичним. Однак, симультанне впізнання базується саме на тому, що особа робить висновок шляхом загального сприйняття об’єкта, свідомо минаючи стадію аналізу ознак. Вона, як правило, не може описати індивідуальні (окремі) ознаки об’єкта. Це найбільш характерно для об’єктів, які часто спостерігаються впізнаючими особами (родичі, знайомі, предмети постійного використання).
