Продуктивність праці персоналу підприємства. 2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ: ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність продуктивності праці………………….…………………………..7

1.2. Значення  продуктивності праці……………………………………………11

1.3. Вимірювання  продуктивності праці……………………………………….14

1.4. Фактори продуктивності праці……………..………………………………20

РОЗДІЛ 2 ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

2.1. Резерви підвищення продуктивності праці………………………………33

2.2. Програми  управління продуктивністю праці…………………………….36

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..41

СПИСОК  ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..42 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Актуальність  теми. Важливою проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

     Витрати визначаються обсягом(вартістю)використаних економічних ресурсів. Як відомо,економічні ресурси заведено поділяти на три  великі групи:

     1)робоча сила(трудовий потенціал,людський капітал);

     2)компоненти природних ресурсів(земля та сировина);

     3)компоненти засобів виробництва(фізичний капітал).

     Відповідно  окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

     Результати  характеризуються обсягами та вартістю виробленої та реалізованої продукції, розмірами доданої вартості,прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю(прибутковістю).

     Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та витрат праці.

     Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або  нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудовитрат.

     У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення  людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й  доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

     Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

     За  відомим визначенням К.Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці(втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

     Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

     Об’єкт роботи – теоретичні засади економіки підприємств.

     Предмет роботи – продуктивність праці персоналу  підприємства: вимірювання, чинники, резерви  підвищення.

     Мета  роботи – дослідження продуктивності праці, її ролі в економічному зростанні підприємства, а також аналіз і резерви росту продуктивності праці на підприємстві.

     Мета  курсової роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• визначити теоретичні аспекти продуктивності праці персоналу підприємства;
• здійснити аналіз продуктивності праці персоналу підприємства;
• висвітлити шляхи удосконалення продуктивності праці персоналу підприємства.

Методи  роботи – історико-типологічний, метод  теоретичного аналізу й систематизації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ: ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ  ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 

1.1. Сутність продуктивності праці 

     Праця – доцільна діяльність людини, яка направлена на виробництво матеріальних і духовних благ, що задовольняють людські потреби.

     Ефективність  праці характеризується його продуктивністю, яка вимірюється співвідношенням  кількості випущеної продукції  або послуг до витрат праці, тобто  виробленням на одиницю витрат праці. Продуктивність праці є показником економічної ефективності трудової діяльності працівників. Від його рівня і динаміки залежать розвиток суспільства і рівень добробуту всіх його членів. Більш того, рівень продуктивності праці визначає і спосіб виробництва, і навіть суспільно-політичний устрій.

     На  різних рівнях розвитку суспільства темпи зростання продуктивності праці неоднакові. В період первіснообщинного устрою розвиток продуктивних сил відбувався повільно. Велика частина цього часу доводиться на кам'яне століття з його примітивними і малопродуктивними кам'яними знаряддями праці. Близько 7-6 тис. років назад почали з'являтися металеві знаряддя. Перехід від кам'яних знарядь до металевих супроводився прискоренням темпів зростання продуктивності. Але і після цього продуктивність праці зростала повільно. Це пояснюється тим, що основною базою виробництва ще довгий час залишалася ручна праця. Прискорення зростання продуктивності праці почалося з переходом від ручних знарядь праці до машин. Поява парового двигуна викликала промисловий переворот, революцію у виробництві, яка у свою чергу супроводилася підвищенням темпів зростання продуктивності праці.

     Продуктивність  праці в ринковій економіці розглядається  як частина загального поняття продуктивності, яка є відношенням загального об'єму продукції до витрачених ресурсів на його виробництво, тоді як продуктивністю праці є відношення загального об'єму продукції до кількості витраченої на його виробництво праці.

     Продуктивність  праці можна розглядати на трьох  рівнях (макрорівень, рівень підприємства, рівень окремого працівника), кожен з яких має свої проблеми і свої вирішення цих проблем.

     На  макрорівні конкурентоспроможність і  ефективність національної економіки  не можна розглядати як просту суму продуктивності, а тим більше продуктивності праці на підприємствах країни. Національна  продуктивність має і інші критерії оцінки і формується під впливом багатьох політичних, економічних, соціальних і культурних сил, що знаходяться як під контролем держави, так і поза ним.

     На  рівні підприємств зростання  продуктивності праці залежить від  економічного стану підприємства і політики його керівництва відносно розподілу прибутку, що йде на накопичення і вжиток. Діючи самостійно в економічному просторі, підприємство само визначає соціальну і технічну політику, але його вибір не вільний від дії зовнішніх чинників: конкуренції, змін цін і ін. Існує визначення продуктивності праці у вузькій технічній і в широкій суспільній концепції. Продуктивність у вузькій технічній концепції розраховується як відношення продукції, що виводиться, до ресурсів, що вводяться.

     Цей показник виражає міру ефективності використання ресурсів. Під продуктивністю в широкій суспільній концепції розуміється, перш за все, те, що продуктивність – це розумова схильність людини до постійного пошуку можливості удосконалення того, що існує. Вона вимагає постійно удосконалювати економічну діяльність з урахуванням змінних умов суспільства. В умовах ринкових стосунків, що вже сформувалися, слід розрізняти відношення до процесів зміни продуктивності з суспільної точки зору і з точки зору приватного власника – фірми, підприємства (рис. 1.1).

     На  рівні суспільства                  На рівні власника підприємства

     1.2.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1 – Рівень продуктивності праці.

     Продуктивність  праці є найважливішим показником економічного зростання, тобто показником, що забезпечує зростання реального продукту і доходу. Зростання реального продукту приводить до збільшення валового національного продукту. Так реальний ВНП визначається як трудовитрати помножені на продуктивність праці.

     Величина  трудовитрат залежить від чисельності  зайнятих і від рівня їх кваліфікації. Як показано на малюнку 1.2, взаємозв'язок між підвищенням рівня кваліфікації і продуктивністю праці досить складний. Але, проте, частина зростання продуктивності праці залежить від рівня кваліфікації. Цьому відносному приросту продуктивності відповідає певна частина загального приросту валового національного продукту.

     Рис. 1.2 – Вплив кваліфікації на продуктивність праці і збільшення ВНП.

     У виробництві будь-якого продукту бере участь жива праця, тобто праця, витрачена робітниками безпосередньо  в самому процесі виробництва  даного продукту, і праця минула, витрачена іншими працівниками на попередніх стадіях виробництва і упредметнена в знаряддях праці, будівлях, спорудах, сировині, матеріалах, паливі, енергії. Відповідно цьому при характеристиці продуктивності праці використовуються поняття продуктивності індивідуальної і суспільної праці.

     Продуктивність  індивідуальної праці – результативність живої праці, як окремого працівника, так і колективу. При оцінці результативності живої праці колективу інколи вживають поняття локальної продуктивності праці, оскільки поняття індивідуальної продуктивності праці природніше ототожнювати з поняттям продуктивності окремого працівника, а не колективу.

     Продуктивність  суспільної праці – результативність, ефективність живої і упредметненої  праці, що відображає повні (сукупні) витрати праці у сфері матеріального виробництва. У міру розвитку продуктивних сил жива праця стає все більш і більш продуктивною за рахунок того, що вона приводить в дію все більшу масу суспільної праці.

     Підвищення  продуктивності праці багато в чому зумовлює зміну всіх якісних показників, що характеризують ефективність виробництва – прибуток, рентабельність, собівартість, матеріаломісткість і ін.

     Продуктивність  суспільної праці планується і враховується в цілому по народному господарству. По окремих об'єднаннях, підприємствах, структурних підрозділах, окремим працівникам обчислюється індивідуальна продуктивність праці, що відображає витрати лише живої праці. 

     1.2. Значення продуктивності праці 

     Розвиток  економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

     Національний  дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники  витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США.

     Схематично  залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності (рис.1.3)

     Рис. 1.3 – Модель «пастки» низької продуктивності

     Модель  показує причинний зв’язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

     Як  свідчить зарубіжний досвід, змінити  таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

     Підвищення  продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

     • стратегічну — підвищення життєвого  рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;

     • найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

     В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

     В Україні становлення ринкової економіки, створення конкуренто-спроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості. 
 
 
 

1.3. Вимірювання продуктивності  праці 

     Методи  вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу  визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

     Рис. 1.4 – Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці.

     Сутність  натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і  продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

     Якщо  підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється  за якоюсь однією ознакою, виробіток  можна розрахувати за допомогою  умовно-натуральних одиниць. Натуральний  метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

     Трудовий  метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або  виконаних робіт визначається в  нормо-годинах. За науково обгрунтованих  і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

     Трудовий  метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

     У сучасних умовах найпоширенішим методом  вимірювання продуктивності праці  є вартісний (грошовий), який грунтується  на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

     Перевага  вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції  з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

     Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

     Спотворення величини виробітку, що виникає у  разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріалоємністю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

     Індекс  змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

     Індекс  постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від  змін у структурі продукції, і  розраховується шляхом зважування часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівняльному (плановому) періоді за кожним виробом.

     Структурний індекс розраховують діленням індексу  змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

     Зауважимо, що між показниками валової і  товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг  виробничої діяльності підприємства, другий — обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість затрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

     З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення  продукції дає показник вартості чистої продукції — новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці):

     ЧП = ОВ-МВ, або ЧП = ЗП + ПР,

     де ЧП — обсяг чистої продукції;

     ОВ  — обсяг валової продукції;

     MB — матеріальні витрати;

     зп  — заробітна плата з нарахуваннями  на соціальне страхування;

     ПР  — прибуток підприємства.

     Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте зараз великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.

     У галузях з високим рівнем технічної  оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці).

     Проте використання цього показника обмежене у зв'язку з тим, що за значної  різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку.

     Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативної чистої продукції.

     Сутність  нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду часу.

     Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

     де — план випуску і-х виробів, шт.;

       — норматив чистої продукції  на і-й виріб, грн.;

       n — кількість найменувань виробів за планом.

     Норматив  чистої продукції на виріб визначається:

      = 3вр(1 +Кз) + Пн,

     де  Звр — заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

     Кз  — коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням  виробництва до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

     Пн  — нормативний прибуток, грн.

     Недоліки  показника нормативно-чистої продукції  ідентичні недолікам показника  чистої продукції.

     Рівень  продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

     Розрізняють такі види трудомісткості:

1. Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків:

     Тт = Тв + Тп,