Продуктивність праці в аграрних підприємствах і фактори їх підвищення

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ………………………………………………….4

1.1. Сутність продуктивності праці та її особливості в аграрному секторі…..4

1.2. Оцінка рівня забезпеченості та ефективності використання персоналу підприємства………………………………………………………………………8

1.3. Методика визначення показників продуктивності праці…………….......13

РОЗДІЛ 2. ДОСЯГНУТИЙ РІВЕНЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ  ТА АНАЛІЗ ЙОГО ФАКТОРІВ…………………………………………………….20

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства……………….20

2.2. Оцінка досягнутого рівня продуктивності праці…………………………26

2.3. Факторний аналіз продуктивності праці…………………………………..32

РОЗДІЛ 3. РЕЗЕРВИ ТА ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ  ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ…………………………………………………………………………….40

3.1. Технологічні чинники підвищення продуктивності праці……………….40

3.2. Удосконалення системи оплати праці……………………………………..45

3.3. Механізм підвищення мотивації працівників……………………………..50

ВИСНОВКИ  ТА ПРОПОЗИЦІЇ………………………………………………...57

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….59 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність  теми. Продуктивність праці є однією з найважливіших економічних категорій, в якій найбільш повно відображається ефективність суспільного виробництва. Тут акумулюється в тісному поєднанні ефективність використання робочої сили, земельних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Підвищення продуктивності праці належить до вирішальних умов розвитку аграрного виробництва, і на цій основі забезпечення значного поліпшення матеріального добробуту українського народу, здійснення соціальних перетворень на селі. У зв’язку з важливістю проблеми як в теоретико-методологічному, так і в практичному значенні вона тривалий період була і залишається нині предметом досліджень ряду науково-дослідних установ, багатьох вчених економістів. Значний вклад у вивчення стану та розробку шляхів підвищення продуктивності праці в сільському господарстві у різний час внесли відомі економісти-аграрники О.А.Бугуцький, І.К.Бондар, Д.П.Богиня, В.В.Вітвицький, О.І.Здоровцов, І.І.Лотоцький, І.І.Лукінов, І.Н.Романенко, О.В.Шкільов та інші вчені.

     Незважаючи  на численні вітчизняні і зарубіжні  масштабні дослідження, окремі аспекти  проблеми продуктивності праці в  сільськогосподарському виробництві  потребують уточнень та удосконалення, що зумовлюється особливостями нинішнього перехідного періоду розвитку галузі, а також дефіцитом статистико-економічної інформації. Виникає необхідність розширення і поглиблення досліджень теоретико-методологічних положень та методичних підходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва в аграрному секторі економіки.

     Особливого  значення набуває зростання продуктивності праці в сільському господарстві на сучасному етапі подолання  кризового стану в галузі, нарощування  виробництва конкурентоспроможної продукції, забезпечення продовольчої безпеки країни. 

     Метою курсової роботи є визначення продуктивності праці на прикладі ТОВ «Дукла» Полтавської району Полтавської області.

     Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

     - дослідження продуктивності праці на підприємстві;

      - визначити трудомісткість на виробництві і як вона впливає на                            продуктивність праці;

     - провести аналіз ефективності використання робочого часу;

     - шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві.

     Об’єктом виступає підприємство, яке ми досліджуємо щоб оцінити досягнутий рівень продуктивності праці. 

     Предметом курсового дослідження є дослідження продуктивності праці в аграрному виробництві і фактори його покращення.

       Методи  дослідження. При проведенні досліджень використано сукупність методів і підходів, що дозволило обґрунтувати результати досліджень:

методи структурно-логічного  та якісного аналізу і синтезу;

- спостереження (для систематизації напрямків підвищення продуктивності праці та фактори її підвищення)

- спеціальні методи статистичного, фінансового та ситуаційного       аналізу (при аналізі продуктивності праці );

          - експертний метод.

     Структура роботи . Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно розглядається визначена проблема. 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ 

1. Сутність  продуктивності праці  та її особливості  в аграрному секторі

       Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

     Продуктивність – це ефективність використання ресурсів - праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

     Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих  витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

     Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а  не просто вироблена.

     Продуктивність  можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

     Продуктивність  праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

     Праця – це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

     Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна  праця - це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення  певної споживної вартості.

     Абстрактна  праця – це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

     Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

     Отже, конкретна праця виражає й  техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний  зміст праці індивідуальний на кожному  робочому місці і перебуває під  впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

     Абстрактна  праця характеризується соціально-економічним  змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

     Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі. Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

     Загальні  ознаки праці визначаються передусім  формою власності і відображають відношення працівників до засобів  виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і невідчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.

     Часткові  ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

• способу здійснення - розумова й фізична;
• кінцевого результату праці - продуктивна й непродуктивна;
• рівня складності праці - складна й проста;
• рівня творчості - творча й нетворча.

     Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

     З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової проекції (сировина, матеріали, енергія - повністю, машини, споруди тощо).

     Продуктивність  праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

     У процесі виробництва функцією живої  конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

     Продуктивність  праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю  часу і вимірюється кількістю  витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.       

     Продуктивність  праці  є  одним  з  найважливіших  індикаторів діяльності будь-якої економічної системи незалежно від її розміру і функцій.

Вона  виступає  основним  критерієм  ефективності  економіки  і  вирішальною  умовою  підвищення  життєвого  рівня  населення.  Зростання  продуктивності праці  має  винятково  важливе  значення  для  досягнення  визнаних  світовою спільнотою соціальних  і  економічних  стандартів життєдіяльності суспільства.  

    Отже, зниження  показників продуктивності праці в сільському господарстві негативно відбивається на результатах діяльності економіки України в цілому. Тому  і виникає необхідність проведення більш поглиблених економічних досліджень та вивчення і взаємозв’язку природних, технічних, економічних, організаційних і соціальних факторів росту продуктивності праці.

1.2. Оцінка рівня забезпеченості та ефективності використання

          персоналу підприємства 

      Результати  господарської діяльності залежать передусім від ефективності використання живої праці – найбільш ефективного  і власне вирішального фактора виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності парці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.

     Успішне функціонування підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами. Підвищення рівня відповідності кваліфікації робітників, рівню складності виконуваних робіт дасть можливість підвищити їх якість та продуктивність праці.

     Професійний склад працівників має також  важливе значення для покращення виробничого процесу і є одним  із резервів підвищення рівня забезпеченості підприємства трудовими ресурсами. Передумовою зростання продуктивності праці та ефективності виробництва є стабільність складу персоналу. Покращення якісних та кількісних характеристик кадрів, створення належних умов праці дасть можливість ліквідувати непродуктивні втрати часу, підвищити ефективність використання трудових ресурсів.

     Ефективність  господарської діяльності досягається за умови поєднання засобів виробництва із робочою силою у суворо визначених кількісних та якісних пропорціях. Неповне використання того чи іншого виду ресурсів зменшує загальну кількість продукції, що виробляється. В найбільшій мірі це стосується трудових ресурсів.

     Неефективне використання трудових ресурсів значно знижує рівень кваліфікації і працездатності працівників, продуктивність праці, збільшує матеріальне та моральне старіння основних фондів, підвищує матеріалоємність продукції, призводить до значного підвищення собівартості продукції та зниження ефективності виробництва.

     Аналіз  впливу трудових факторів на господарську діяльність починається з вивчення забезпеченості підприємства робітниками  за складом, структурою, кваліфікацією і культурно-освітнім рівнем та характеристики руху робочої сили.

     Забезпеченість  робочою силою визначається як відхилення фактичної чисельності працюючих  від планової. Оцінка забезпеченості здійснюється по всьому персоналу і  основних його групах та категоріях. Для оцінки забезпеченості підприємства робочою силою визначаються як абсолютні так і відносні відхилення від планової потреби в ній.

     Абсолютне відхилення розраховується шляхом порівняння фактичних показників за звітний  період з відповідними показниками за планом. Відносне відхилення визначається як різниця між фактичною чисельністю робітників та плановою, скорегованою на процент виконання плану з обсягу випуску продукції (в разі потреби у вартісному або трудовому вимірнику).

     Розрахунок  відносного відхилення дозволяє зробити висновки щодо забезпеченості підприємства робочою силою відповідно до виконання плану з обсягу випуску продукції та зміни її структури за трудомісткістю. Важливо відзначити, що відносне відхилення розраховується по категорії робітників, оскільки вони безпосередньо зайняті випуском продукції.

     Велике  значення має аналіз динаміки чисельності  персоналу за 2-3 роки. Він дає змогу  оцінити як підприємство вписується в ринкові умови господарювання і наскільки успішно витримує конкурентну боротьбу на ринку продукції і трудових ресурсів.

     Порівняння  чисельності з минулими періодами  слід здійснити в ув’язці з  динамікою виробничих потужностей  підприємства та їх використання, динамікою продуктивності праці.

     Якщо  за незмінності виробничих потужностей на підприємстві скорочується чисельність персоналу і це скорочення не супроводжується зростанням продуктивності праці, то можна говорити про недоліки в організації виробництва, а також про неспроможність власників і керівників зберегти свій трудовий колектив.

     Персонал  підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

     Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Працездатність залежить від віку i стану здоров’я. До працездатного населення відносяться чоловіки від 16 до 60 років та жінки вiд 16 до 55 років.

     Забезпеченість  підприємства трудовими ресурсами  – одна з найважливіших умов його успішної роботи.

     На  ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а й їх якісний склад. За інших  однакових умов вищих результатів  праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами (трактористами-машиністами, комбайнерами, водіями), майстрами рослинництва і тваринництва І і ІІ класів, спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою.

     До  участі у виробництвi залучаються  також додатковi трудовi ресурси: пенсiонери та підлiтки з 15 рокiв .

     Трудові ресурси (робоча сила) підприємства в  залежності від строку трудового  договору поділяються на постійних  працівників, тимчасових та сезонних.

     Постiйнi працiвники – це працiвники якi прийнятi на роботу без зазначеного строку договору або контракту, на певний термiн, бiльше нiж 2 мiсяцi.

     Тимчасовi працiвники – це працiвники прийнятi на роботу на строк не бiльше 2 мiсяцiв.

     Сезоннi працiвники – це працівники якi влаштувались на роботу на період сезонних робіт.

     У залежності від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на керівників, спеціалістів, інших спеціалістів, робітників, молодший обслуговуючий персонал та працівників охорони .

     До  керiвникiв вiдносяться службовцi якi займають посади: директор, начальник, головний iнженер, головний механiк, головний технолог, головний бухгалтер, головний економiст, завiдуючий складом, завiдуючий канцелярiєю, завiдуючий господарством, начальники вiддiлів, майстри виробничих дiльниць тощо.

     До  спецiалiстiв вiдносяться службовцi, якi займають посади: бухгалтер, iнженер по якостіi, iнженер по організації працi, iнженер по охоронi працi, економiст тощо.

     До iнших спеціалістів вiдносяться службовцi, якi займають посади: касир, секретар-машинiстка, табельник, експедитор тощо.

     Професія  характеризує вид трудової діяльності, спеціальність виділяється в  межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці  і є сукупністю спеціальних знань  і навичок, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

     За  рівнем кваліфікації робітники поділяються  на чотири групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою  тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існує чотири категорії.

     На  сьогоднішній день співвідношення між  категоріями персоналу на пересічному  підприємстві України є приблизно таким: 18%-керівники, спеціалісти, службовці; 82%-робітники. Чисельнiсть працівників підприємства характеризується такими показниками: спискова чисельнiсть і середньоспискова чисельнiсть.

     Спискова  чисельнiсть – це чисельнiсть працівників підприємства на певну дату.

     До  неї включаються всi постiйнi, тимчасовi i сезоннi працiвники прийнятi на роботу на 1 день i довше. Не включається до спискового складу працiвники якi залучаються  для виконання випадкових i разових  робiт на строк до 5 днiв:

• студенти i учнi якi проходять виробничу практику з отриманням стипендії за мiсцем навчання,
• сумiсники.

     Спискова  чисельнiсть визначається за кожен  день за даними табельного облiку, як сума всiх фактичних виходiв (явок) i невиходiв (неявок) на роботу протягом кожного дня. Вона постiйно змінюється у зв’язку з прийомом та звiльненням працiвникiв.

     Для характеристики чисельностi працiвникiв  за мiсяць, квартал, рiк використовується показник середньоспискової  чисельності. Середньоспискова чисельність за рік (квартал місяць) визначається як вiдношення суми спискової чисельностi працівників за рік (квартал місяць), включаючи вихiднi та святковi, до кількості календарних днiв на протязі року (кварталі, місяці) .

     Чисельнiсть  працiвникiв у вихiднi та святковi днi дорівнює списковiй чисельностi в попереднiй робочий день .

     На  підприємстві постiйно відбувається рух робочої сили в зв’язку iз  звiльненням і прийомом, який називається  оборотом робочої сили.

     Вивчаючи  структуру персоналу здійснюють оцінку:

• співвідношення персоналу основної та неосновної діяльності в загальній чисельності;
• зміни питомої ваги окремих категорій в складі персоналу основної діяльності;
• зміни постатевої структури колективу;
• співвідношення основних та допоміжних робітників в загальній їх кількості.

     Особливу  увагу приділяють вивченню зміни  питомої ваги робітників в чисельності  персоналу, так як від цього залежить продуктивність праці одного працюючого.

     Раціонально вести виробництво і підвищувати  продуктивність праці кожне підприємство спроможне лише тоді, коли воно точно знає, коли, скільки та якої кваліфікації йому потрібні працівники, щоб своєчасно та якісно виконати необхідний обсяг робіт. Значною мірою ця проблема вирішується за допомогою складання календарного графіка робіт. У ньому визначаються площі під окремими видами сільськогосподарських культур, поголів’я різних видів тварин за статевовіковими групами, технологічний набір операцій з вирощування і догляду за ними, строки виконання окремих робіт і потреба в робочій силі відповідної кваліфікації. Оскільки потреба в робочій силі для обслуговування тваринництва майже постійна протягом календарного року, то графік доцільно складати лише по рослинницьких галузях. 

3.   Методика визначення показників продуктивності праці

      Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці.

      Для визначення продуктивності праці в  сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної  галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 1.1 наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах.