Проектирование сети связи

Вступ

Важлива роль в забезпеченні тісної взаємодії всіх підрозділів і служб, які займаються організацією руху поїздів, а також експлуатацією рухомого складу, колій, пристроїв електропостачання та всіх інших технічних засобів – належить транспортному оперативно-технологічному зв’язку.

Опетративно-технологічний зв'язок пройшов довгий шлях розвитку на основі розробки і послідовної модернізації своєї технічної бази, а також пошуку нових технічних рішень. Існуючи зараз на залізничному транспорті пристрої оперативно-технологічного зв’язку були створені в результаті багаторічної праці великого колективу транспортних спеціалістів.

Першим видом транспортного оперативно-технологічного зв’язку в нашій країні був поїзний диспетчерський зв'язок, який з’явився в 1921 році. В ньому використовувались групові фізичні ланцюги повітряних ліній зв’язку. Виклик проміжних станцій здійснювався посилкою з розпорядчої станції імпульсів постійного струму, а сигнал виклику приймав електромагнітний вибірковий пристрій – селектор. Завдяки цьому терміну і весь зв'язок в цілому отримав назву «селекторний». Тоді ж аналогічна система селекторного зв’язку була використана для створення постанційного і лінійно-колійного зв’язку, а надалі – апаратура дорожнього розпорядчого зв’язку і на його основі – апаратури зв’язку нарад. До 1941 року вся мережа залізниць була обладнана поїзним диспетчерським і по станційним зв’язком, значна його частина мала лінійно-колійний, магістральний зв'язок нарад.

В післявоєнні роки послідовно проводилась модернізація апаратури вибіркового зв’язку з селекторним викликом спочатку на базі електронних ламп, а потім напівпровідникових приладів.

На початку 60-х років на залізничному транспорті створюються кабельні лінії зв’язку. Значно більша ємність їх в порівнянні з повітряними лініями зв’язку обумовила широке використання каналів систем передачі для організації не тільки магістрального й дорожнього, але й віддленського оперативно-технологічного зв’язку. Це має важливе значення при концентрації диспетчерського управління рухом поїздів в відділеннях залізниць, коли більшість диспетчерських ділянок опинились віддаленими від відділень і могли бути зв’язані з ними тільки по обхідним каналам. Тому була розроблена принципово нова система вибіркового виклику імпульсами змінного струму тональної частоти. На базі цієї системи була створена апаратура поїзного диспетчерського і постанційного зв’язку з тональним вибірковим викликом, яка забезпечила організацію вибіркового зв’язку і по каналам систем передачі, і по різним ланцюгам повітряних і кабельних ліній зв’язку. В кінці 60-х років апаратура вибіркового зв’язку з селекторним викликом була знята з виробництва і на всій мережі залізниць почала втілюватись апаратура з тональним викликом. В 1966 році ця апаратура була модернізована, а принцип тонального виклику був використаний в ново створеній апаратури дорожнього розпорядчого зв’язку. В цей час був розроблений комплект апаратури постанційного зв’язку (КАСЗ), в якому з концентрована вся апаратура зв’язку, яка встановлюється на станції. Декілька варіантів цього комплекту дозволяють задовольнити потреби в зв’язку станції різних типів.

З 1967 року на ділянках залізниць, які будуються і електрифікуються, використовують неіонізовані кабелі зв’язку, маючи відносно високе згасання пар жил в діапазоні частот. Це обумовило необхідність широкого використання на ланцюгах вибіркового зв’язку двохсторонніх телефонних підсилювачів і перехідних пристроїв, які вмикаються в пунктах переходу з двохпровідних ланцюгів на чотирьохпровідні. В зв’язку з цим були розробленні підсилювачі ПТДУ-67, ПТДУ-М і перехідний пристрій ПУ-4Д.

Традиційний спосіб побудови оперативно-технологічного зв’язку на базі використання групових фізичних ланцюгів має недолік, тому число фізичних ланцюгів повинно бути рівним числу зв’язків, які організовуються.

З урахуванням ланцюгів для обхідних каналів на апаратурі систем передачі це привело до необхідності використання на транспортних лініях зв’язку кабелів великої ємності (до 14 четвірок). Для скорочення такої ємності розроблена система передачі К-24Т, створена для ущільнення двокабельних ліній передачі. Вона дозволяє вмикати проміжні пункти вибіркового зв’язку безпосередньо в канали ТЧ. Створення цієї апаратури викликало необхідність розробки комплекту додаткових пристроїв для спряження чотирьохпровідного тракту та групових каналів ТЧ з апаратурою проміжних пунктів. Разом з цими розробками ведуться пошуки нових принципів побудови апаратури групового зв’язку і способів організації групових каналів на базі цифрових систем передачі з імпульсно-кодовою модуляцією. Зокрема пропонується використовувати для організації оперативно-технологічного зв’язку апаратуру ущільнення вітчизняного виробництва – плезіохронну систему передачі ІКМ-30С. Останнім часом в Україні почали вироблятися для задоволення транспортних потреб оперативно-технологічного зв’язку, якісно нові проміжні пункти зв’язку типу АП-42 і АП-42М. Вони побудовані на сучасній елементній базі, тобто з використанням мікросхем і мікропроцесорів, і суттєво переважають над продпунктами більш старих типів ППЗ-П і ППЗ-Д по економічним і технічним показникам. Використання таких способів разом з самою досконалою елементною базою забезпечить значне підвищення якості і надійності зв’язку.

1 Система вибіркового виклику

В вибірковому зв’язку використовують систему тонального виклику, в якій сигнали виклику передаються імпульсами змінного струму в смузі частот від 316 до 2000 Гц. Вибір цього частотного діапазону визначений універсальністю апаратури телефонного зв’язку і вибірковим викликом, тобто ця апаратура повинна працювати на всіх лініях зв’язку: на ланцюгах повітряних і кабельних ліній зв’язку і по каналам систем передачі. Робоча смуга частот сталевих ланцюгів повітряних ліній зв’язку обмежується діапазоном 300-2000 Гц. На кабельних лініях і в апаратурі систем передачі використовується смуга частот 300-3400 Гц.

В системі вибіркового зв’язку сигнали виклику побудовані на багато частотному коді. Число кодових комбінацій розраховується за формулою 1:

                                          N = n (n-1)m-1  ,                                                                                      (1)         

де n – число різних частот, з яких утворюється кодові комбінації;

m  –  число частот в кодовій комбінації.

 За статистикою число проміжних пунктів в більшості випадків вибіркового зв’язку лежить в межах 15-20 і тільки в випадках лінійно-колійного зв’язку досягає 30. Якщо взяти N=4050 при m=2, забезпечують мінімальний час передачі кодованого сигналу, потрібно вибрати n=7, що дає N=42. Відповідно, який використовує семи частотний код і складаючи кодову комбінацію з двох частотних імпульсів, які передаються послідовно один за одним, можна отримати 42 кодові комбінації.

Довжина тонального сигналу виклику рівна 2,4с. Вибір тривалості першого імпульсу знаходиться за умов впевненого його прийому в присутності завад, тобто лінійних шумів і передаючих по ланцюгу розмовних сигналів, а також за умов не спрацювання приймача від дії завад в паузах між передачею кодованих сигналів. Так, як амплітуда розмовних сигналів співпадає по значенням з амплітудою сигналів виклику, то необхідно використовувати часовий захист, забезпечуючи чітку роботу пристроїв прийому при передачі сигналу і не спрацювання їх при впливі завад. Це досягається при тривалості першого імпульсу τ1 рівного 0,8с. Тривалість другого імпульсу τ2 знаходиться часом роботи дзвінка, який вибраний рівним 1,6с.

Частоти коду вибрані так, щоб ні одна з них не була кратною іншим. Значення кожної наступної частоти вибране вище  попередньої в 1,36 рази, що дає можливість скласти прості і дешеві одноконтурні в приймачах проміжних пунктів. Такий вибір частот виклику забезпечує достатню захищеність кожного прийомного пристрою від групових частот виклику і їх гармонік. В цих умовах в заданому діапазоні частот можна розмістити сім наступних частот виклику,наведено в таблиці 1:

Таблиця 1 – Визивні частоти

Кожна комбінація виклику відрізняється від всіх інших частотами одного або обох імпульсів, або порядком їх прямування. Всі комбінації виклику розділені на сім груп, по п’ять комбінацій в кожній групі. Розподілення комбінацій по групам, наведено в таблиці 2.

Кожну комбінацію виклику починають двома цифрами номерами частот виклику першого і другого імпульсів. Наприклад, комбінація 31 означає, що частота першого 585 Гц (частота3), а другого – 316 Гц (частота1). Комбінація 21, 12, 23, 34, 45, 56, 67 використовують для групового виклику проміжних пунктів.

Таблиця 2 – Розділення комбінацій по групам

Циркулярний сигнал виклику складається з восьми імпульсів які передаються без інтервалу 21234567. В цій серії кожна пара сусідніх імпульсів утворює ту чи іншу групову комбінацію виклику, і послідовно вмикаються проміжні пункти всіх семи груп, починаючи з першої. Таким чином, в системі передбачені 35 індивідуальних, сім групових і одна циркуляційна комбінація.

Якщо по умовам експлуатації групові комбінації не потрібні, то вони можуть бути використані для індивідуальних викликів, загальне число яких збільшиться до 39 (в кнопковому пульті всього 40 кнопок) [1, с.32-34].

2 Датчик тонального вибіркового виклику

Схема датчика сигналів вибіркового виклику наведена на рисунку 1.

Генератор зібраний на транзисторі VT3 за схемою з загальним генератором. Коливальний контур генератора утворює конденсатор С2 і обмотка ІІ трансформатора Т1, яка має сім відводів у відповідності з числом частот виклику f1-f7. Для збудження генератора на відповідній частоті необхідно, щоб відповідний вивід обмотки був замкнений на конденсатор С2, утворюючи схему паралельного коливального контуру, ввімкненого в колекторний ланцюг транзистора VT3. В неробочому стані коливальний контур генератора розімкнений і замикається контактами фіксуючих реле. Ці контакти підключенні до виводів обмотки двома групами контактних груп, відповідаючи утворенню першого і другого імпульсів кодової комбінації.

Пристрій комутації складає дві групи фіксуючих реле Р1, Р2, Р3 і Р4, Р5, Р6, визначаючих частоти відповідно першого і другого імпульсів,  наведено в таблиці 3. При натисненні кнопки виклику спрацьовують відповідні реле кожної групи. Наприклад, якщо натиснути кнопку Кн1 спрацьовує реле Р1, Р2, Р3 в першій групі і Р5 в другій по ланцюгам: плюс, контакти Кн1 1-2, обмотка І реле Р1, мінус; плюс, контакти  Кн1 3-4, обмотка ІІІ реле Р3, мінус; плюс, контакти Кн1 3-4,   обмотка І реле Р5, мінус.

Після спрацювання цих реле в лівій контактній схемі утворюються ланцюг: вивід f1 обмотки ІІ трансформатора Т1, контакти Р1 3-2, Р2 3-2, Р3 3-2, контакти 1-2 кнопки ИКн, контакти РМ1 1-2, конденсатор С2.

Таблиця 3 – Спрацювання реле відповідно до імпульсу

При спрацюванні фіксуючих реле замикаються їх контакти Р112-13, Р2 8-9, Р3 7-8, Р6 8-9. Через контакти Р1 12-13 і Кн1 1-2 плюс джерела живлення надходить на загальну шину, підключену контактом Р7 1-2 до обмотки І блокуючого реле Б. Реле Б спрацьовує і блокується через свій контакт 1-2. Крім цього, через контакт Б 1-2 плюс джерела живлення подається на загальну шину, а реле Р1, Р2, Р3 і Р5 отримують живлення через власні контакти Р1 12-13, Р2 8-9, Р3 7-8, Р5 8-9. Таким чином, ці реле  будуть отримувати живлення незалежно від кнопки виклику і відповідно, для запуску схеми достатньо короткочасного натиснення кнопки виклику.

Одночасно зі спрацюванням реле Б через діод VD10 отримує живлення реле РМ1, яке притягне якір і контактом РМ1 4-5 замкне ланцюг спрацювання реле РМ2. Останнє збуджується і через контакти РМ2 4-5 і Б 3-4 подає живлення на реле РМ3. При спрацюванні реле РМ3 реле Б отримує живлення через обмотку ІІ  контактами РМ3 4-3. Одночасно через контакти РМ3 1-2  отримує живлення реле Р7, яке притягує якір, обриваючи контактом Р7 1-2 ланцюг живлення реле Б і реле РМ1. Реле РМ1 знеструмлюється. Реле РМ1, РМ2, РМ3 мають затримку на відпускання якоря, тому після обривання їх ланцюгів живлення вони ще деякий час утримують якір в притягнутому стані.

Після відпускання якоря реле РМ1 обриває ланцюг живлення реле РМ2, а після відпускання якоря РМ2 – і реле РМ3. Контактами 3-4 який відпустив якір реле РМ3 порушує ланцюг живлення реле Б, який обриває ланцюги блокіровки реле Р1, Р2, Р3 і Р5. Схема приходить в початковий стан.

При спрацюванні реле РМ1 коливальний контур настроюється на частоту f7. При поверненні контакту РМ1 1-2 в вихідне положення коливальний контур настроюється на частоту f2. Другий імпульс частотою f2 починає надходити в ланцюг зв’язку. По закінченні його передачі, тривалість якої визначається часом відпускання якоря реле РМ3, датчик сигналів виклику розмиканням контактів 4-5, 7-8 реле Р7 відключається від ланцюга зв’язку.

Таким чином, реле Р1-Р6 утворюють частоти кодової комбінації. Блокуюче реле Б утримує набрану комбінацію до закінчення передачі сигналу. Реле РМ1 утворює тривалість першого, а реле РМ2 і РМ3 тривалість другого імпульсу. Реле Р7 підключає тракт ДТВ до ланцюга зв’язку. Роботу реле при утворенні кодової комбінації можна прослідити по часовій діаграмі.

Для формування сигналу циркулярного виклику датчику використаний кроковий шукач, рух щіток якого проходить при роботі пульс-пари (реле РМ1 і РМ2). При русі шукача щітка І ряду підключає виводи обмотки ІІ трансформатора в певній послідовності, отримуючи частотні імпульси. Циркулярний виклик посилають натисканням кнопки Кн40. Через пружини 3-4 кнопки Кн40 і контакти РМ2 2-1  замикається ланцюг живлення реле РМ1, яке притягує якір і контактом РМ1 4-5 подає живлення на реле РМ2. При спрацюванні реле РМ2 контактом РМ2 1-2 обриває ланцюг живлення реле РМ1. Так утворюється пульс-пара із реле РМ1 і РМ2.

При першому спрацюванні реле РМ2 замикає ланцюг живлення електромагніта шукача ЕМ, який рухає щітки з вихідного положення в перше. При відпусканні кнопки електромагніт шукача отримує живлення через щітку ряду IV контактного поля шукача. Щітка ряду ІІІ замикає ланцюг живлення реле Р7, підключаючи датчик до ланцюга зв’язку. При проходженні щіткою І ряду по контактам першого ряду до коливального контуру підключаються виводи обмотки ІІ трансформатора Т1 f2 і f1 і далі послідовно f3, f7. По ланцюгу зв’язку посилається кодовий сигнал, утворений частотами 21234567. Після проходження контактного поля щітка IV ряду обриває ланцюг живлення пульс-пари, а щітка ІІІ ряду – ланцюг живлення реле Р7. Схема повертається в вихідне положення. Роботу ДТВ при передачі циркулярного виклику можна прослідкувати по часовій діаграмі.

Якщо кнопка індивідуального виклику буде натиснута тривалий час то будуть зберігатися ланцюги живлення фіксуючих реле і реле Р7. Дякуючи цьому другий імпульс буде посилатися по ланцюгу зв’язку до тих пір, поки кнопка не буде відпущена. Так продовжується дзвінковий період для спрацювання на проміжному пункті приладів в блоці пристрою підключення квартир.

Кнопка ИКн потрібна для передачі з датчика любої із семи частот виклику з метою випробування тракту. Якщо одночасно тиснути кнопку ИКн і одну з кнопок виклику, то по ланцюгу зв’язку буде посилатися тільки другий імпульс. Знаючи частоти других імпульсів для кожної із кнопок виклику, можна передавати імпульси любими потрібними частотами.

При натисненні кнопки ИКн її контактом 1-2 обривається ланцюг посилки першого імпульсу, ланцюги посилки другого імпульсу зберігаються. Контактом 3-4 кнопки ИКн утворюються ланцюг живлення реле Р7. Так як при натисканні кнопки індивідуального виклику спрацьовують реле Р4, Р5 або Р6, утворюючі частоту другого імпульсу, то після відпускання якоря реле РМ1 датчик буде відразу ж видавати сигнали частотою другого імпульсу увесь час, доки не буде відпущена кнопка ИКн.

Електроживлення датчика сигналів вибіркового виклику здійснюється від джерела постійного струму номінальною напругою 21,6-26,4В. Середня витрата струму при посилці індивідуального виклику складає 0,65А [1, с.35-39].

 
3 Приймач сигналів вибіркового виклику

Приймач сигналів вибіркового виклику складається з обмежувача, резонансного підсилювача і дешифратора. В апаратурі проміжних пунктів ці пристрої знаходяться в блоці приймача сигналів виклику ПВВ. Так як проміжні пункти ввімкненні в різних місцях ланцюга зв’язку, то напруга сигналів виклику на вході блока може змінюватись в дуже широких межах. Для виключення такої залежності на вході резонансного підсилювача ввімкнений обмежувач амплітуди ОА.

Резонансний підсилювач РП служить для виділення частотних імпульсів в відповідності з настройкою приймача на ту чи іншу комбінацію виклику. Для прийому сигналів різних частот, складаючи індивідуальну і групову комбінацію виклику, резонансний підсилювач повинен мати два частотних контури. Для прийому циркулярного виклику в резонансний підсилювач введений ще один частотний контур. Таким чином резонансний підсилювач здійснює незалежне виділення трьох різних частотних сигналів. В спрощеному виді резонансний підсилювач представлений як підсилювач з трьома фільтрами Ф1-Ф3. Фільтр Ф1 виділяє частоти першого імпульсу сигналу виклику, фільтр Ф2 – частоти другого імпульсу, фільтр Ф3 – першу частоту сигналу циркулярного виклику.

Дешифратор  складається з детекторів Д1-Д3, фільтрів частот першого ФІ1 і другого ФІ1 імпульсів, схеми виділення СВ і виконавчого пристрою – реле ВП. Дешифратор використовується для декодування кодових комбінацій індивідуального, групового і циркулярного сигналів виклику.

Дякуючи наявності в приймачі частотного, часового і кодового захисту помилкового спрацювання його від надходження на вхід резонансних струмів не відбувається.

Частотний захист від помилкового спрацювання забезпечується наявністю в ньому резонансних контурів. Так як кожний контур виділяє вузьку смугу частот, та заважаючи напруга, яка утворюється розмовними струмами на вході контуру має низький рівень для спрацювання приймача.

Часовий захист приймач від помилкового спрацювання забезпечується введенням затримки на спрацювання виконавчих елементів. Якщо час затримки на спрацювання перевищує тривалість одного складу мови, то навіть при надходженні на вхід резонансного контуру напруги розмовного струму, більшої ніж значення напруги виклику помилкового спрацювання не виникне.

Кодовий захист приймача полягає в тому, що приймач може спрацювати лише при надходженні на його вхід сигналів заданих частот, що приходять в певній послідовності.

Мала імовірність того, що в розмовному струмі будуть присутні амплітуди задані частотами, необхідної тривалості і потрібної послідовності, забезпечує високу захищеність приймача від розмовних струмів.

Схема приймача вибіркового виклику наведена на рисунку 2.

При надходженні індивідуальної комбінації виклику струм першого імпульсу, виділений фільтром Ф1, подається в детектор Д1, а після декодування – в фіксатор першого імпульсу ФІ1, який спрацьовує на останній третинні тривалості першого імпульсу. Затримка в спрацюванні ФІ1 необхідна для захисту приймача від дії короткочасних викидів завад.

Спрацювавши, ФІ1 подає потенціал в фіксатор другого імпульсу ФІ2, підготовлюючи його до пропускання другого частотного імпульсу сигналу виклику, виділена Ф2 і Д3, надходить в ФІ2. Так як ФІ2 вже підготовлений до прийому другого імпульсу, то він пропускає сигнал в схему виділення СВ і через неї виконавчий пристрій ВП. Останній, однак, не спрацьовує, так як має затримку на спрацювання, потрібну для захисту від завад. По закінченню надходження першого частотного імпульсу напруга на вході ФІ1 пропадає, що може призвести до закривання ФІ2, і тоді ВП працювати не буде.

Для забезпечення спрацювання пристрою при прийому другового імпульсу сигналу виклику існує схема виділення СВ цього сигналу. Виділений цією схемою сигнал подається на вхід ФІ1, підтримуючи його відкритим і після закінчення надходження першого імпульсу.

Таким чином, по закінченні надходження першого імпульсу ФІ1 самоблокується на весь час прийому другого імпульсу.

Другий імпульс, який приймається, діє на реле ВП, яке по припиненні часу затримки спрацьовує і замикає ланцюг дзвінка Дзв в проміжному пункті. По закінченню прийому другого імпульсу схема виділення припиняє живлення ФІ1, і він закривається, закриваючи ФІ2. Виконавчий пристрій дякуючи затримці на відпускання продовжує ще деякий час працювати, продовжуючи час роботи дзвінка.

Прийом сигналу циркулярного відбувається аналогічно, лише з тією різницею, що частота першого імпульсу цього сигналу виділяється фільтром Ф3. Так як вихід детектора Д2 з’єднаний з виходом ФІ1, то надалі приймач працює як і при прийомі індивідуального виклику. Роботу приймача сигналу вибіркового сигналу ПТВВ можна прослідити за часовою діаграмі [1, с.39-42].

Рисунок 2 – Схема приймача сигналу вибіркового виклику

4 Зв'язок постанційний

4.1 Призначення і принцип організації постанційного зв’язку

Постанційний зв'язок (ПЗ) призначений для службових переговорів робітників проміжних станцій між собою і з робітниками вузлових станцій та відділень залізниць. Канали ПЗ є складовою частиною мережі телефонного зв’язку загального користування і забезпечують можливість загально службових розмов абонентів дорожньої мережі з любим абонентом, який знаходиться на проміжній станції, роз’їзди чи обгінному пункті. Постанційний зв'язок використовується, як правило для введення міжміських розмов робітників проміжних станцій з абонентами загальнодержавної мережі зв’язку.

Постанційний зв'язок на відміну від інших видів відділенського зв’язку використовую тимчасово, починаючи від виробничих нарад різних підрозділів залізничного транспорту, робітники яких знаходяться на проміжних станціях, і закінчуючи загально службовими переговорами цих робітників. Це призводить до труднощів в утримуванні техніко-експлуатаційних потреб в даному виді зв’язку.

Враховуючи, що постанційний зв'язок є резервом поїзного диспетчерського зв’язку, а також тимчасово виконує функції інших видів диспетчерського зв’язку при їх відсутності (наприклад, ВДЗ до нього потрібно висунути ті ж вимоги, що і до диспетчерських видів зв’язку, доповненні потребами службових переговорів по дорожньому телефонному зв’язку загального користування.

Абонентам постанційного зв’язку є робітники різних підрозділів, працюючи чи проживаючи на проміжних станціях і не ввімкнені в інші види оперативно-технологічного зв’язку. Число абонентів, ввімкнутих в один канал постанційного зв’язку, знаходяться телефонно-метричними розрахунками враховуючи навантаження яке надходить і потрібну якість обслуговування.

В канал постанційного зв’язку вмикають апаратуру проміжних пунктів, яка встановлюється у чергових по станціям, в пунктах дистанції контактної мережі, немаючих телефонних апаратів ЗАТС, в приміщеннях телеграфу, білетних кас, зупиночних пунктів, в залізничних конторах, в караульних приміщеннях об’єктів під охороною, а також в квартирах робітників залізничного транспорту, проживаючих на проміжних станціях з якими потрібний оперативний зв'язок. Крім того в канал постанційного зв’язку на проміжних станціях вмикаються місцеві автоматичні телефонні станції (АТС) малої ємності для двох стороннього зв’язку абонентів постанційного зв’язку з абонентами АТС.

Особливістю постанційного зв’язку є те що, виклик абонентами розпорядчої станції здійснюється не голосом, а з допомогою спеціального пристрою виклику, який забезпечує запалювання лампи виклику на комутаторі. Телефоністка опитує абонента і надсилає вибірковий виклик на потрібний проміжний пункт або з’єднує груповий ланцюг з лінією абонента розпорядчої станції [1].

 4.2 Апаратура постанційного зв’язку  і її технічні характеристики

 Для організації постанційного  зв’язку використовують апаратуру  розпорядчої станції та проміжних  пунктів. В якості розпорядчої станції можна використовувати апаратури на два або чотири напрямку зв’язку відповідно ПСТ-2М і ПСТ-4. На проміжних пунктах вмикають апаратуру проміжного пункту ПП3-П та приймач тонального виклику ПТВ-П-М.

Апаратура ПСТ-2М призначена для організації двох каналів постанційного зв’язку з можливістю вмикання до 35 абонентів і виділенням чотирьох груп. Апаратура ПСТ-2М працює по каналам НЧ повітряних і кабельних ліній, а також по каналам ТЧ по двохпровідній лінії. Апаратура виконана на стандартній стійці-каркасі і встановлюється і ЛАЗі. Вона доповнюється рамкою з кнопками, яка розташовується на комутаторі міжміського зв’язку. Апаратура розрахована на живлення від джерела постійного  струму номінальною напругою 21,6-21,4В і споживає струм: при розмові 120мА, при прийомі виклику 320мА і посилці сигналів вибіркового виклику з одного комплекту 1,6А.

Схема ПСТ-2М спрощена внаслідок введення на комутаторі гнізда виклику ГнВ для кожного ланцюга постанційного зв’язку і окремого гнізда для підключення датчика виклику ГнД. Обидва ланцюга підключаються до відповідних комплектів станції через трансформатори ЛТ. У вторинні обмотки цих трансформаторів включенні станційні ланцюги, які виводяться на відповідні комутаторні гнізда Гн1 і Гн2. Ці гнізда основні - через них здійснюється опитування телефоністкою абонентів проміжних пунктів і з’єднування їх з абонентами місцевої телефонної мережі.