Производственные излишки

• при розрахунку величини потужності не беруться до уваги  простої устаткування, які можуть бути викликані недоліками робочої  сили, сировини, палива, електроенергії або організаційними неполадками, а також втрати часу, пов’язані  з ліквідацією браку продукції.

     Виробнича потужнiсть пiдприємства, як правило, розраховусться за  ведучим цехом (дiльницею, устаткуванням). При цьому враховується все  наявне устаткування - дiюче i недiюче  внаслiдок поломок, ремонту, вiдсутностi завантаження тощо, крiм устаткування, яке використовується спецiальними пiдроздiлами пiдприємства та для навчальних потреб. Виробнича потужнiсть розраховується на основi прогресивних нормативiв продуктивностi устаткування, передової технологiї та органiзацiї працi.

       Розрахунок виробничої потужності починається з визначення ефективного робочого часу:

                    Т еф = Т календ – Т з техн.причин – Т прост.на капіт.ремонт ,

  де  Т к. ф. – календарний фонд (тривалість року, 365 днів чи 8760 годин);

       Т тех – час простоїв з технологічних причин, год;

       Т пр – час простою устаткування на капітальному ремонті, год; 

       Для розрахунку загальної виробничої  потужності використовують наступну  формулу:

  М = Т еф * Н * а,

  де  М – виробнича потужність;

       Т еф - ефективний (плановий) фонд часу роботи одиниці устаткування, год;

       Н – годинна норма продуктивності одиниці устаткування за паспортом заводу – виготовлювача, виражена в кінцевому продукті (т/год, /год, /год тощо);

        а – кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів, встановлених у відділенні (ділянці,цеху).

       При роботі виробництва у періодичному  режимі (із зупинками на святкові  і вихідні дні) ефективний фонд  розраховують на підставі режимного  фонду часу. У періодичних та  безупинних виробництвах з періодично працюючим устаткуванням потужність визначають за формулою:

  М =

  де  Тц – час виробничого циклу роботи устаткування, год;

       Зс – обсяг завантаження сировини на один цикл;

       В г. п – вихід готової продукції з одиниці сировини;

       а – кількість однотипних апаратів, машин, агрегатів, встановлених  у відділенні (цеху). 

       Якщо на підприємстві протягом  року кількість обладнання змінювалась,  то розраховують виробничу потужність, що включає рух обладнання:

  М = М п.р.+ Мв *

  де  М п.р. – потужність на початок року;

        Мв – нові потужності, що вводяться;

        Тв – кількість місяців роботи  введеного обладнання;

        Мвив – потужності виведені;

       Твив – кількість місяців, коли виведені потужності не будуть працювати;

        Мо – збільшення потужності  за рахунок організаційних заходів;

        То – кількість місяців роботи  після впровадження заходу;

        12 – кількість місяців у році.

       У сфері послуг, де попит вкрай непостійний, а користуватися запасом як буфером неможливо, рішення про інвестиції у виробничі потужності повинні враховувати, що при будь – яких потужностях завжди може виникнути попит, який їх перевищувати, тобто будуть утворюватися черги. У цілому потужність сервісного центру повинна перевищувати попит, інакше черги зростатимуть до нескінченності або ж роздратований клієнт просто відмовиться від ваших послуг. Але навіть тоді, коли доступні потужності істотно перевищують середній попит, коли змінюється інтенсивність потоку клієнтів і час обслуговування, черги все – таки час від часу будуть утворюватися.

  У компанії повинні бути прийняті рішення  про максимально допустиму довжину  черги, максимальний обсяг устаткування, що простоює, і про управління довжиною черг.

  Теорія  черг – загальновизнана методика вивчення виробничої діяльності, покликана  знайти оптимальний баланс між часом  чекання й обсягом потужностей, що простоюють. Вона застосована в  будь – якій ситуації, коли мається перемінний попит і фіксована продуктивність. Це можуть бути ситуації, коли утворяться звичайні черги, як у магазинах, квиткових касах, приймальнях, а також у таких випадках, як приймання телефонних дзвоників, пропускна здатність портів, аеровокзалів і навіть автодоріг.

  Центральним поняттям теорії черг є функція вартості, яка дорівнює вартості часу чекання  покупця в черзі + вартість простою  устаткування.  
Головною метою визначення цих функції є пошук можливостей її мінімізації. Вартість простою устаткування визначити просто, але ось втрати, пов’язані З. чеканням покупця в черзі, набагато менш очевидні i більше залежать від обставин. На найпростішому рівні, ця вартість дорiвнює витратам на утримання приміщення для чекання, але сюди неодмінно потрібно включити i деяку компенсацію за терпіння: клієнти, яким доводиться чекати занадто довго, можуть піти i більше вже не повернутися.  Найбiльш загальною є ситуацiя, коли iнтенсивнiсть потоку покупцiв випадкова, тобто, пiдлягає розподiлу Пуассона, а час обслуговування пiдлягає закону зворотного експонентного розподiлу. Не будемо займатися виведенням формул, вiдзначимо лише, що

  T = A/(SN),

де Т - iнтенсивнiсть навантаження, графiк;  
А - середня інтенсивність потоку покупців;  
S - середня швидкiсть обслуговування з розрахунку на один сервiсний канал;  
N - кiлькiсть сервiсних каналiв.

  Визначаючи  потребу у виробничих потужностях, потрiбно оцiнити вiдноснi витрати  на чекання покупцiв у черзi i простiй  устаткування для рiзної кількості  точок обслуговування, i зупинитися на тiй з них, що дає найменшi загальні витрати.

  Рiшення  можна розбити на два рiвнi: капiтальнi й оперативнi. При проектуваннi, наприклад, супермаркету рiшення про кiлъкiсть (незмiнну) кас i площi для черг приймається  на етапi планування на пiдставi максимально  очiкуваного попиту. У ходi функцiонування супермаркету до роботи залучається стiльки касирiв, скiльки необхiдно для обслуговування очiкуваного в конкретнi години чи днi тижня попиту.

  Трохи iнакше проблеми потужностi розглядаються  в сферi матерiального виробництва. Розрахунок потужностi в умовах однономенклатурного виробництва виражається в одиницях продукцii, що випускається.

  В ефективнiй потужностi основними  є розрахунки кiлькостi i складу необхiдного  устаткування з урахуванням їх завантаження.

  Змiни в зовнiшньому i внутрiшньому середовищах виробництва эмушують уточнити всi складовi виробничi потужностi, виявити як вузькi мiсця у виробництві, так ї їхній надлишок.

  Виробничі пiдроздiли мають iдеальний чи оптимальний  рiвень виробництва з погляду  витрат на одиницю продукцi. Iдеальний рiвень вiдповiдає мiнiмальним витратам. Бiльший чи менший обсяг випуску приводить до зростання витрат.

  Оптимальний обсяг виробництва i мiнiмальнi витрати  на одиницю є функцiєю загальної  потужностi виробничої одиницi. Наприклад, при пiдвищеннi загальної виробничої потужностi пiдприємства пiдвищуєтъся й оптимальний обсяг випуску, а мiнiмальнi витрати на оптимальний випуск знижуються. Таким чином, бiльшi пiдприємства мають вищi оптимальнi обсяги виробництва i меншу величину мiнiмальних витрат.  
Вибираючи потужнiсть виробничо одиницi, менеджер повинен взяти до уваги всi фактори поряд з наявними фiнансовими й iншими ресурсами та прогнозами очікуваного попиту.

  Найбiльш  очевиднi економiчнi фактори: економiчне  оцiнювання здiйсненностi варiанту з  оптимальною потужнiстю, його вартiсть, витрати, термiн передбачувано дiї, сумiснiсть iз процесами i персоналом. Iснують методики оцiнювання оптимальних потужностей з економiчно точки зору. Найбiльш поширеними є аналiз з витрат чи обсягу, фiнансовий аналiз, теорiя рiшень i аналiз черг. Однак цi процедури звичайно виконують на етапi конкретизацi розрахунку виробничих потужностей чи при їхньому проектуваннi пiсля вирiшення загальних питань, наприклад, вибору мiсця розташування нового пiдприємства чи його розширення.  
 
 

2. Основні  концепції планування потужностей на підприємстві

       Термін виробнича потужність  має на увазі досяжну норму  виробітку, наприклад, 300 автомобілів  в день, але він нічого не  говорить про те, як виробляються  ці 300 машин – кожен день чи  це середній показник виробництва заводу за рік. Для запобігання цієї плутанини компанії широко використовують  поняття найкращого оперативного рівня. Це рівень виробничої потужності, на який з самого початку був запрограмований виробничий процес, а отже й об’єм виробництва (вихід продукції) , при якому середня вартість одиниці продукції мінімальна. Визначення цього мінімуму являє собою складну задачу, оскільки в ході її рішення необхідно враховувати співвідношення  між розподіленням постійних витрат і вартістю понадурочних робіт, ступенем зносу обладнання та інше.

       Широко відомою концепцією планування  виробничих потужностей  являється  використання властивостей кривої  росту виробництва. По мірі  того як підприємство випускає  все більший обсяг продукції  воно накопичує досвід найбільш ефективних методів виробництва, завдяки чому має можливість скорочувати витрати виробництва на передбачуваній основі. Кожен раз, коли сукупний обсяг виробництва заводу чи фабрики подвоюється, витрати виробництва скорочуються на відповідний відсоток, який коливається в залежності від галузі виробництва.

       Наступна концепція являє собою  ефект економії, обумовлений зростанням  виробництва і масштабами виробництва.  Великі підприємства зазвичай  володіють перевагами перед своїми  дрібними конкурентами в двох аспектах. По - перше, вони можуть користуватися вигодами ефекту економії, обумовленої зростанням масштабів виробництва, а по – друге, - випускати більші обсяги продукції за рахунок ефекту, що описується кривою зростання виробництва. Компанії часто використовують ці два аспекти в якості своєї стратегії в конкурентній боротьбі, з самого початку будуючи великий завод зі значним ефектом економії, обумовленої зростанням масштабів виробництва, і в результаті використовуючи порівняно низькі витрати  для реалізації агресивної стратегії в ціноутворенні  та підвищенні обсягів продажу. Однак для того щоб така стратегія принесла успіх , фірма повинна задовольняти два критерії: 1) її продукція повинна відповідати потребам споживачів, і 2) попит на продукцію повинен бути достатньо великим, щоб підтримувати великі обсяги її виробництва.

       Наступна концепція – фокусування  потужностей, її суть полягає  в тому, що підприємства працюють  з найбільшою ефективністю в  тому випадку, якщо вони націлені  на виконання граничної  кількості конкретних виробничих задач. Це означає, наприклад, що не одна фірма не може розраховувати на те, що одночасно досягне найвищих результатів по усім показникам ефективності виробництва: собівартість і якість продукції, гнучкість виробництва, надійність продукції, час  підготовки нової продукції до випуску і розміри капіталовкладень. Навпаки, кожна компанія повинна обрати певну кількість задач, виконання яких сприяло б  реалізації її основних цілей. Однак, в результаті справжнього прориву у виробничих технологіях в останній час виникла тенденція, коли компанії ставлять перед собою  ціль досягнення найвищих результатів по всіх перерахованих вище показниках. Як же розв’язати цю очевидну суперечність? З одного боку, можна сказати, що, якщо компанія не володіє технологіями, що дозволяють їй досягти відразу декількох основних цілей, то їй логічно б вибрати більш вузьку націленість своєї діяльності. З другого боку, слід визнати одну важливу практичну реальність: не всі фірми працюють в галузях промисловості, в яких потрібне використовування в конкурентній боротьбі всього діапазону їх можливостей.

       Концепція фокусування потужностей  на практиці  часто реалізується  через так званий механізм  «завод в заводі» (Plant Within Plant – PWP) по термінології, запропонованій В. Скіннером. Сфокусоване підприємство може включати декілька таких PWP, кожний з яких має окрему організаційну структуру, устаткування і політику використовування технологічного процесу і управління робочою силою, методи виробничого контролю і так далі для кожної окремої продукції, навіть якщо ця продукція виробляється під одним дахом. Такий підхід, по суті, дозволяє знаходити оптимальний рівень функціонування кожного підрозділу (цехи) організації і, таким чином, переносить концепцію фокусування потужностей на операційний рівень.

       Остання концепція гнучкість  виробничих потужностей, означає  здатність підприємства швидко  підвищувати або знижувати обсяги  виробництва або ж переводити  потужності з випуску однієї  продукції  чи надання послуг на випуск інших товарів або надання інших послуг. Така гнучкість досягається завдяки гнучкості самих підприємств, технологічних процесів і робочої сили, а також  в результаті  реалізації  стратегій, у відповідності з якими компанія може використовувати  потужності інших організацій.

       За всієї ймовірністю, кінцевою  метою забезпечення гнучкості  підприємства являється досягнення  нульового часу переходу до  випуску нової продукції. Завдяки   таким прийомам . як використання  пересувного обладнання, легко замінних маршрутів надання послуг, підприємства такого типу можуть адаптуватися до будь – яких змін в реальному часі.

       Вихідними даними для планування розрахунку величини виробничої потужності є :

1. паспорт обладнання;
2. нормативна база підприємства (норми затрати часу, норми виробітку, нормативи тривалості виробничого циклу);
3. режим роботи підприємства (дійсний ефективний фонд часу);
4. наявний парк обладнання.

       В основі розрахунку величини  виробничої потужності лежить  таке правило: виробнича потужність  підприємства визначається величиною виробничої потужності ведучого основного цеху; виробнича потужність цеху визначається виробничою потужністю ведучої дільниці, а виробнича потужність ведучої дільниці визначається виробничою потужністю ведучого обладнання.

       В процесi планування виробничої  потужностi визначається пропускна  здатнiсть пiдприємства — максимально  можливий обсяг випуску продукцiї  заданих номенклатури та асортименту. 

       Пропускна здатнiсть пiдприємства  чисельно дорiвнює мiнiмальнiй  з виробничих потужностей основних пiдроздiлiв, за умови, що потужностi сумiжних цехiв вимiрюються в однакових одиницях вимiру.

       Процес планування виробничої  потужностi завершується визначенням  рiвня (коефiцiєнта) використання.

       Коефiцiєнт використання виробничої потужностi промислового пiдприємства визначається окремо по номенклатурних групах продукцiї, типах устаткування, в окремих випадках по кожнiй одиницi устаткування:

  де  ВПнат — рiчний обсяг випуску  продукцiї вiдповiдно номенклатурних груп в натуральних одиницях вимiру;

  Пср - середньорiчна виробнича потужнiсть  групи устаткування з випуску  даної продукцiї в натуральних одиницях.

        Паралельно з визначенням виробничої  потужностi оцiнюють виробничий  потенцiал.

       Виробничий потенцiал пiдприємства вiдповiдає максимально можливому випуску продукцiї за лише сприятливих виробничих умов або за мiнiмального впливу несприятливих обставин.

       На основi статистичної iнформацiї про випуск продукцiї впродовж тривалого перiоду часу можна визначити статистичнi параметри (математичне очiкування обсягу випуску продукцiї ВП, стандартне вiдхилення 8х i т. д.). Використовуючи апарат теорi iмовiрностi, можна оцiнювати виробничий потенцiал:

  Пвир. = ВП ± β · δх,

  де П - виробнича потужнiстъ;

      ВП - математичне очiкування обсягу випуску продукції;  
        β  - коефiцiєнт розкиду з певною iмовiрнiстю;

      δх - стандартне вiдхилення вiд математичного очiкування.

       Оцiнка виробничого потенцiалу  поряд з розрахунком виробничої  потужностi сприяє формуванню  бiльш об’єктивних нормативiв для вирiшення завдань планування.

       Рiшення про розмiщення пiдприємств  приймається на основi облiку  ряду факторiв, якi необхiдно враховувати  як на макро- так i мiкрорiвнях. Ключовим питанням створення  того чи iншого пiдприємства, природно, є попит, тобто об’єктивна потреба в цьому.

       Розмiщення поблизу ринку збуту товару чи послуги сприяє швидкому i своєчасному обслуговуванню. Це особливо важливо в бiзнесi, пов’язаному з транспортуванням чи розподiлом, тобто галузях, у яких доставка ресурсу замовниковi є основним видом дiяльностi фiрми. В iнших сферах близькiсть до ринку може бути i неважливою. Там, де обслуговування потребує участi клiєнта (в охоронi здоров’я, сферi вiдпочинку, розваг), розумна близькiсть необхiдна. З iншого боку, банкiвськi i фiнансовi послуги можна з успiхом робити по телефону чи через представників.

        Наступними за важливiстю питаннями,  якi необхiдно вирiшити, є наявнiсть  коштiв i дислокацiя майбутнього  пiдприємства. Вибiр дислокацiї пiдприємства  повинен здiйснюватися на основi державних узагальнюючих розробок територiального аспекту iндикативних (рекомендацiйних) планів прогнозiв.

       Рішення про розміщення підприємства  приймається на основі обліку  ряду факторів , які необхідно  враховувати як на макро- так і мікрорівнях.

       Найважливiшим перед проектним  документом є технiко-економiчнi обгрунтування  доцiльностi i господарської необхiдностi  проектування i будiвництва пiдприємств,  що розробляються на пiдставi  вiдомих принципiв розмiщення виробництва:  енергоємних, сировинних, трудомiстких, споживчих та iнших «розмiщенських» факторiв.

       Сировина i матерiали. Якщо у виробництвi використовується велика кiлькiсть  громiздких чи об’ємних матерiалiв,  має сенс подумати про розмiщення  заводу поблизу їхнього джерела, наприклад, при виплавленнi металу з руди, вироблення цукру з цукрової тростини i т.iн. Проте на практицi таке обмеження рiдко коли виявляється дiйсно серйозним i, як правило, приймається до уваги в останню чергу.

       Трудовi ресурси. Джерело робочої  сили, що має необхiднi навички чи, як мiнiмум, готове до навчання, безсумнiвно, є iстотною передумовою для успiху бiзнесу. Робiтникiв, звичайно, можна завести, як це робиться у великомасштабних будiвельних проектах, де мiсце будiвництва вибирати не доводиться, проте мiсцеве джерело робочої сили завжди обходиться дешевше i легше в управлiннi. Витрати на оплату працi часто є визначальним фактором при ухваленнi рiшення про розташування пiдприємства.

       Однак наявнiсть дешевої робочої  сили у великих кiлькостях швидко приводить до iндустрiалiзацiї крани, що пiдвищує її добробут i, як наслiдок, пiдвищенi вимоги населення, так що ця можливiсть iснує недовго. У сферi оброблення iнформацiї, де важливi ефективнi телекомунiкації, наявнiсть придатної робочої сили є домiнуючим фактором у виборi мiсця.

       Транспорт. У виробництвi й оптовiй  торгiвлi велике значения має транспортування  матерiалiв i товарiв. Насамперед  необхiдно вибрати спосiб перевезення.  Якщо це залiзничний, водний  чи повiтряний транспорт, то  цим i буде визначатися мiсце розташування. Використання автомобiльного транспорту дає велику гнучкiсть, i все-таки необхiдно, щоб завод чи склад знаходився поблизу перетину великих автодорiг. У роздрiбнiй торгiвлi i сферi послуг важлива доступнiсть закладу для покупцiв, що, знову ж, звичайно означає доступнiсть для автотранспорту. Якщо передбачається, що покупець може мати машину, потрiбно передбачити достатнє мiсце для паркування. Якщо ж велика частина клiєнтiв користуватиметься суспiльним транспортом, то розмiщувати заклад треба в районах iз зручним транспортним обслуговуванням. Можливо, звичайно, що великий попит змусить транспортнi компанiї вiдкрити нову транспортну зупинку поруч з фiрмою.

       Інфраструктура. Доступнiсть дорiг,  послуг i тощо залежать вiд масштабiв пiдприємства. Маленькiй фiрмi досить буде фабрики, складу чи магазину у вже iснуючому промисловому районi чи торговому центрi. Великому пiдприємству, наприклад, новому автозаводу, достатньо буде рiвного пустиря, а допомiжнi послуги компанiя сформує i за свiй рахунок.

  Технiчна  пiдтримка. Комерцiйнi заклади прагнуть бути ближче до людей i один до одного. Ще на середньовiчних ринках схожi товари продавалися разом, те ж саме вiдбувається й зараз. Наприклад, бiльшiсть взуттєвих  магазинiв, банкiв чи агентств нерухомостi розмiщуються в центрi мiста на однiй вулицi. Це розумно з погляду маркетингу, оскiльки, якщо вiдкрити магазин десь поза улюбленою дорогою покупцiв, його, цiлком можливо, i не знайдуть.

       Полiтика. Влада як федеральна, так  i мiсцева, найчастiше стимулює органiзацiї розмiщуватися в конкретних областях. Як правило, цi стимули носять фiнансовий характер: гранти, субсидiї на нерухомiсть i т.д. Нерiдко цi фактори суперечать один одному. Наприклад, те, що зручно для покупцiв, може не пiдходити для робiтникiв; зручне розташування для працiвникiв i транспортування може виявитися дорожчим вiд варiанту, пiдтриманого вигiдними субсидiями. В остаточному пiдсумку складаеться невеликий список доступних варiантiв розташування фiрми i кожний з них оцiнюеться за вiдповiднiстю критерiям. Там, де можна оцiнити все у фiнансовому вираженнi, рiшення приймається вiдносно просто, однак частiше потрiбне суб’єктивне судження. Якщо необхiдно швидко перемiститися на нове мiсце, то основним фактором може стати наявнiсть такого.

  Планування  виробничих потужностей дуже важливо  для досягнення довгострокового  успіху підприємства. Тому менеджерам всіх підприємств повинні досліджувати стратегії вибору виробничої потужності перед прийняттям відповідних рішень: вибір розміру запасів виробничої потужності; вибір часу і розміру розширення і пов’язання рішень щодо виробничих потужностей з іншими рішеннями, що приймаються. 
 
 
 
 
 

  Розділ 2. Організаційно  – економічна характеристика об’єкту дослідження

  2.1. Техніко – економічні  показники роботи підприємства.

    Одним з найважливіших чинників  організації виробництва, переробки  сільськогосподарської  продукції  і її реалізації безпосереднім  споживачам є природно – кліматичні  умови та форма господарювання.

  Територія землекористування СВК «Світанок» Комінтернівського району розташоване в центрально  - східній частині Одеської області. Воно знаходиться в економічно – вигідній зоні: так до обласного центру м. Одеси відстань становить 32 км. За господарством закріплено 4295 га, у тому числі, рілля складає 3670 га.

  Загальне  направлення розвитку господарства – зерно – молочне. Розміщене  в центральному теплому, недостатньо  зволоженому агрокліматичному районі . Температурний режим сприятливий  для сільськогосподарського  виробництва. Тривалість без морозного періоду – 200 днів з відхиленням в окремі роки.

  В середньому кількість опадів за рік  становить 380м. Опади по місяцям розподіляються нерівномірно. Літні дощі випадають  у вигляді злив., нерідко влітку на протязі довгого часу стоїть посушлива  погода. Біля 95%  пахотних земель представлені чорноземами південними з середнім вмістом гумусу 2,8 - 3,5%.

  Земельна  площа не являє собою єдиного  масиву, так як між основним земельним  масивом і територією інших підрозділів  розташовані землі інших господарств  району.

  Сільськогосподарський виробничий кооператив «Світанок» діє на основі Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (від 13.08.1997р.). Ним визначаються правові, організаційні, економічні й соціальні умови