Промислова революція в Німеччині та її соціальні наслідки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
КАФЕДРА НОВОЇ І НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІОГРАФІЇ
Реєстраційний номер: __________
Дата реєстрації: _______________
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Промислова революція в Німеччині та її соціальні наслідки
Студента (ки) ІI курсу 2 групи
напряму підготовки: 6.020302 – «Історія»
Рарича Василя Івановича
Керівник: ст. викладач Ганус С.О.
Національна шкала: _________________
Кількість балів: _____________________
Оцінка у системі ECTS: ______________
Члени комісії:
______________________________
Ужгород - 2015
ЗМІСТ
ВСТУП
В останні десятки літ з’явилося багато досліджень з історії Німеччини періоду XIX століття. В історії цієї великої країни відбувся ряд важливих змін, які в подальшому вплинули на політичний і економічний стан всього світу. Вони пов’язані із переходом від аграрного типу господарства до мануфактурного і майже відразу до фабричного, де в більшості процесів застосовуються спеціальні машини, призначені замінити ручну роботу на механічну, тим самим збільшуючи кількість виробленого товару в рази. Зміни давалися нелегкою ціною - через зубожіння селян. Проте згодом вони дозволили накопичити капітал, створити власне промислове виробництво і підняти економіку до високого рівня, що дозволило політично і економічно об’єднати всі німецькі держави в єдину – Німецьку імперію.
Актуальність даної курсової роботи обумовлена тим, що в сучасній історичній науці накопичено значний матеріал про економічну історію німецьких земель в XVIII – XIX століть. Цей матеріал необхідно осмислити, структурувати, узагальнити й представити як сукупність знань про економічну історію сучасної Німеччини.
Мета даної курсової роботи: за допомогою наукової літератури і джерел висвітлити події, що дозволили зайняти Німеччині провідне місце в світі на період XIX століття.
З мети витікають наступні завдання:
- Дослідити стан суспільства до промислової революції;
- Висвітлити хід промислового перевороту;
- З’ясувати зміни в економічному і суспільному житті Німеччини.
Об’єктом дослідження нашої наукової роботи є Німеччина в XIX столітті.
Предметом дослідження виступає економіка німецьких земель, виникнення та розвиток промислового перевороту, його вплив на зміни в суспільстві.
Хронологічні рамки
Географічні межі дослідження зосереджені на території німецьких земель середини XIX століття, а також тих частинах Європи, які зазнали впливу Німеччини.
Ступінь дослідженості теми: зміни в економіці Німеччини відбулися в Новий час, напередодні Першої Світової війни, через що дана тема досліджувалася багатьма авторами, з метою виявлення причин, що зумовили піднесення Німеччини на світовому рівні. Серед них можна назвати: В. Зомбарта – німецького історика та економіста, представника німецької історичної школи в економічній теорії; Ф.Я. Полянський, В.Т. Чунтулова, Г.Б. Поляк, М.В. Конотопов, Н.И. Полетаева – їхні праці викладені в формі підручників для вузів та курсів лекцій.
Структура роботи визначена загальною логікою дослідження і відображають прагнення послідовно вирішувати поставлені завдання. Курсова робота за своєю структурою складається з трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКИЙ ЗЕМЕЛЬ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ
В 70-ті рр. XVIII століття Німеччина в політичному і економічному відношеннях була однією з найбільш відсталих країн Європи. В економічному відношенні вона значно відставала не тільки від Англії, а й від Франції та Голландії1. В Німеччині розвиток капіталізму почався пізніше, ніж в інших країнах Європи. На початок XIX ст. це була економічно відстала країна, 80% її населення було зайняте в сільському господарстві, в якому зберігалися феодальні відносини2. В виробництві панували ремесло і мануфактура. В чому полягали причини цього відставання?
Однією з причин була феодальна роздробленість. Як говорили самі німці, у них було стільки держав, скільки днів в році, а насправді ще більше. Роздробленість роз’єднувала господарство країни, тому що кожна держава мала в обігу свої гроші і встановлювала мита на своїх кордонах. Феодальна роздробленість перешкоджала розвитку торгівлі, встановленню економічних зв’язків між різними частинами держави, тобто створенню єдиного німецького ринку, а тим самим і економічному розвитку взагалі3.
Також однією з причин була політична роздробленість. Так на початку XVIII ст. на території Німеччини знаходилося близько 300 незалежних князівств, архієпископств і герцогств, налічувалося 9 курфюрств, 36 духовних князів, 62 світських і близько 100 імперських рицарів, 50 імперських міст4. Цей конгломерат називався Священною Римською імперією німецької нації. Території цих володінь були відособлені. Землі користувалися автономією, хоча формально вважалися васалами імператора. Найбільш великі серед них – Бранденбург і Саксонія, Макленбург і Гессен, Ганновер і Брауншвейг, Баварія і Вюртенберг.
Політична роздробленість супроводжувалася труднощами, які гальмували господарський розвиток. Численні митні застави стягували різноманітні мита. В грошовому обороті, який не мав єдиної грошової одиниці, панував хаос. В державі карбувалося більш ніж 600 видів монет. Була відсутньою єдина система мір і ваги. Однобокий протекціонізм в промисловості і торгівлі в цих умовах лише посилював економічний застій5.
Лише в 1815 р. за рішенням Віденського конгресу, який закінчив період наполеонівський війн, був підписаний акт про створення Німецького союзу, який об’єднав 34 держави і 4 вільні міста6. Однак економічний спадок епохи політичної роздробленості продовжував проявляти себе в різних формах. Як і раніше була відсутня єдина грошова система, системи заходів і ваг. Митні застави всередині країни суттєво гальмували можливості економічних, торгових і транспортних зв’язків. Майже повсюдно, крім лівобережних районів Рейну, збереглася стара цехова система. Цехові привілеї і права були відмінені промисловим законом тільки в 1869 р. Німецькі ремісничі товари не витримували конкуренції з мануфактурними, а тим більше з фабричними виробами більш розвитих країн. Німецька мануфактура, яка зародилася в кінці XVIII століття, була ще дуже слабка. До того ж німецькі купці, майстри та інші заможні міщани поки що не володіли достатніми засобами для організації крупного мануфактурного виробництва7.
Нарешті, Великі географічні відкриття викликали переміщення світових торгових шляхів, що «виключило» Німеччину із світової торгівлі. Якщо раніше через Німеччину по Рейну йшов великий торговий шлях з півдня на північ Європи, то тепер він втратив колишнє загальноєвропейське значення. Якщо раніше міста півночі Німеччини були об’єднані в Ганзейський союз, який тримав в руках всю торгівлю на півночі Європи, то тепер цей союз припинив своє існування. До того ж Німеччина втратила ці північні портові міста: вона зазнала поразки в Тридцятилітній війні, і ці міста, разом з гирлами німецьких рік в неї відібрали держави-переможниці. Німеччина опинилася взагалі відрізаною від головних морських доріг8.
А коли в інших країнах почався промисловий переворот, імпорт дешевої фабричної продукції почав підривати німецьке ремесло і мануфактурне виробництво. Мануфактури в Німеччині були пристосовані до умов кріпосництва9. Так, були мануфактури з примусовою працею. Господарем такої мануфактури був поміщик, а працювали на ній залежні від нього селяни. Також існували розсіяні мануфактури купців. В якості робітників на таких мануфактурах також використовувались залежні селяни, які працювали у себе вдома, а отриманою від мануфактуриста заробітної плати виплачували оброк своєму поміщику. В цілому мануфактурне виробництво було розвинуте слабо. В Європі тоді говорили, що німецькі гроші можна програвати лише французькими картами в французькі гаманці і що ні один німець не міг написати лист, не купивши перед тим у голландця листок паперу10.
Міста зберігали середньовічний характер. За словами німецького історика В. Зомбарта, німецький міщанин був домосідом. Працював він в тому будинку, де і жив, походи по магазинам не було традицією. Не було ще міського транспорту. Вечорами бюргери сідали перед будинком для відпочинку і розмови, в неділю йшли на прогулянку за міські ворота11.
В основному первісне накопичення проходило в Німеччині вже в XIX ст. і було пов’язане з ліквідацією кріпосного права. Поштовх до ліквідації кріпосного права надали наполеонівські війни. Походи Наполеона були загарбницькими і несправедливими, але різниця між феодально-кріпосницькою Німеччиною і Францією, яка зберегла основні завоювання революції, була настільки великою, що навіть ці загарбницькі війни стали благом для Німеччини. Західні землі Німеччини в результаті завоювання на декілька років були приєднані до Франції, і на цих територіях було відмінене кріпосне право. Селяни були звільнені з землі за французьким зразком. Це і слугувало стимулом для звільнення селян в інших частинах Німеччини. Процес звільнення продовжувався довго – з 1807 р. до 1850 р., тому що в різні роки приймалися закони для звільнення різних категорій селян в німецьких державах. За цими законами селяни при звільненні повинні були віддати частину своєї землі поміщикам і в якості викупу заплатити їм суму, яка в 20 разів перевищувала величину річної ренти12.
В результаті проходила капіталізація ренти, тому що для поміщика феодальна рента перетворилася в дохід з капіталу: поставивши викуп селянина в банк, поміщик продовжував отримувати в виді відсотків такий же прибуток, який він раніше отримував в виді оброку з селянина13.
Як результат, від такого «звільнення» частина селян залишилася без своєї землі, а інша зберегла її настільки мало, що не могла з неї проіснувати і була вимушена іти на заробітки. Досить сказати, що, наприклад, в Пруссії половина селян отримала ділянки землі менше 1 га. Звичайно, ці селяни були змушені працювати на поміщиків в якості сільськогосподарських робітників. Таким шляхом пішла перша частина первісного накопичення – розорення селян і перетворення їх в найманих робітників14.
Інша частина – накопичення капіталів – теж була пов’язана з реформою. Викупні операції давали в руки юнкерів величезні суми грошей. Частина цих грошей була покладена в банк, частина пішла на покупку акцій промислових підприємств. В обох випадках ці гроші інвестувалися в промисловість. Звичайно, як і в інших країнах, частина капіталу накопичувалася в торгівлі. Але особливість накопичення капіталів в Німеччині полягала саме в грабунку і розоренні селян при їх звільненні15.
Частина накопичених юнкерами капіталів була інвестована ними в сільське господарство. Юнкери перетворювали свої помістя у великі капіталістичні господарства з найманою працею. Справа в тому, що після звільнення селян більша частина землі залишилася в володінні юнкерів. В цей час 30% сільських господарів Німеччини володіли 90% землі, а на частину інших 70% сільських господарів залишалось тільки 10%. Очевидно, дрібні селянські натуральні господарства, які займали тільки десяту частину землі, не відігравали в економіці держави суттєву роль16.
Отже, розвиток капіталізму в сільському господарстві Німеччини проходив шляхом перетворення феодальних помість в крупні капіталістичні господарства шляхом перетворення поміщиків в сільських капіталістів, а селян в найманих працівників. При цьому і експлуататори, і тих, кого експлуатували залишалися на своїх місцях, змінювалася лише форма експлуатації. Такий шлях розвитку був названий прусським шляхом розвитку капіталізму в сільському господарстві17.
Чому прусським, а не німецьким? Тому що єдиної німецької держави поки не існувало, а крупнішою з німецьких держав була Пруссія. Крім того, в західних землях Німеччини селяни були звільнені з земель без викупу, і капіталізм в сільському господарстві розвивався не прусським шляхом18.
Звичайно, прусський шлях був найбільш болючим і соціально несправедливим для селян. Невеликі ділянки землі, які не забезпечували життя селянина, прив’язували його до попереднього господаря, дозволяли експлуатувати працю селянина напівфеодальними методами. Такі «батраки з наділом» складали найбільш безправну частину населення Німеччини. Та для розвитку сільського господарства цей шлях виявився найбільш вдалим, тому що ще в період «другого видання кріпосництва» юнкери переходили до крупного товарного виробництва. Росла культура землеробства. Юнкерське господарство переходило від середньовічного трипілля до новітніх багатопільних сівооборотів. Почалося широке використання штучних добрив, тим більше що Німеччина багата сировиною для таких добрив – запасами калійних солей і фосфатами. На полях з’явилося багато сільськогосподарських машин: культиваторів, сіялок, жаток. Виростає врожайність19.
Особливо великі досягнення в німців були в виробництві технічних культур. В зборі картоплі і цукрового буряку в 50-60-х рр.XIX ст. Німеччина посіла перше місце в світі. Поміщик на місці перероблював частину цієї продукції, влаштовуючи бурякоцукрові, винокурні і пивоварні заводи. Особливого розмаху досягло винокуріння. З’ясувалось що гнати спирт можна не тільки з зерна, а й з картоплі. Картопляний спирт, звичайно, виявився набагато дешевшим хлібного і вийшов в широкий збут не тільки в Німеччині, а й за її кордонами. Його почали широко використовувати для фальсифікації рому, коньяку і вин20.
Прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві зберіг ранжування юнкерів, реакційної групи населення вже в силу того, що вони були зацікавлені в збереженні певних пережитків феодалізму21. Крім того, юнкери були військовою кастою: саме в їх руках була зосереджена армія. В Німеччині професія військового, офіцера, вважалася особливо престижною. Юнкерство стало реакційною силою, яка наклала відбиток на політику Німеччини в наступні роки22.
Отже, наступило XIX ст., в Англії в цей час вже завершувалась промислова революція, а в Німеччині тільки почався процес початкового нагромадження капіталу.
Процес первісного нагромадження капіталу безпосередньо пов’язаний з початком звільнення залежних селян за грошову відплату. Так як відплата була досить великою, така політика швидко призвела до масового зубожіння селянства і як наслідок до появи первісного капіталу.
РОЗДІЛ IІ. ПОЧАТОК ПРОМИСЛОВОГО ПЕРЕВОРОТУ
Як уже було сказано, до початку XIX ст. промислова революція в Німеччині ще не почалася. В перші десятиліття XIX ст. стан майже не помінявся. Багато проблем держави ще не було вирішено. Так, в першій половині XIX ст. Німеччина не зуміла повернути собі могутність в морській торгівлі. Вона досі являла собою ізольовану від усіх торгових шляхів країну23. Важливу роль в економічному зростанні країни зіграли спроби пом’якшити, а згодом і ліквідувати спочатку політичну, а потім і економічну роздробленість. Велика промисловість країни, яка почала зароджуватись, потребувала протекції і митного захисту. Перший паровий двигун з’явився в Німеччині в 1788 р., а другий – тільки в 1822 р24. Лише в другому десятилітті XIX ст. почалося деяке пожвавлення в промисловості: континентальна блокада скоротила імпорт дешевих англійських товарів і їх виробництво довелося налагоджувати в самій Німеччині. Саме в цей час з’вилися перші фабрики. Митний закон ліквідував на території Пруссії митні застави, збір внутрішніх мит і акцизів. Встановлювалися єдині тарифи на товари, які не були вироблені в Пруссії. В 1833 р. На території німецьких земель було санкціоновано Митний союз, який на перших порах об’єднав в єдине ціле тільки частину німецьких держав, однак потім до нього приєдналися інші. Мито, як таке, було ліквідоване. Митний союз став першим кроком до злиття німецьких держав в єдине політичне та економічне ціле, він сприяв поширенню і поглибленню внутрішнього ринку для великої промисловості, а також поширював будівництво залізниць.
Все більше і більше загострювалися потреби в економічному рості, можливому лише в умовах промислового перевороту25.
Через феодальну роздробленість окремі райони Німеччини суттєво відрізнялися за своїм економічним розвитком. Так, якщо в західній частині Німеччини розвивалися вугільна, металургійна і текстильна промисловість, то в східній була розвинута тільки полотняна промисловість, однак і вона перебувала в своєму розвитку лише на стадії розсіяної мануфактури.
Початок промислового перевороту можна віднести до 30-х рр. XIX ст., але в цей час він торкнувся лише текстильної промисловості в окремих німецьких державах. До середини XIX ст. переворот не вийшов з початкової стадії. Поки що переважало ремесло.26
Це пояснювалося тим, що і в першій половині XIX століття зберігалися причини, які гальмували розвиток виробництва: зберігалася феодальна роздрібненість; Німеччина залишалася на узбіччі від головних світових торгових шляхів.
Але в середині XIX ст. в Німеччині відбуваються події, які частково ліквідують перешкоди. В 1848 р. відбулася буржуазна революція. Перед нею стояли звичайні для буржуазної революції задачі – ліквідувати залишки феодальних відносин і політичне панування феодалів. Була і не зовсім звична задача – об’єднати Німеччину в єдину державу, ліквідувати феодальну роздробленість. Зазвичай феодальна роздробленість закінчується задовго до буржуазної революції27.
Революція закінчилася компромісною згодою між феодалами і буржуазією. В результаті цього компромісу земля залишилася в володінні юнкерів, політичну владу розділили феодали і буржуазія, феодальні відносини поступово ліквідувалися. Об’єднання німецьких земель в єдину державу поки не склалося. Однак, революція розчистила шлях для подальшого економічного розвитку28.
Головним стимулом розвитку промисловості було звільнення селян, яке в основних своїх рисах завершилося до середини XIX століття.
Промисловий переворот в Німеччині розгорнувся в 50-60-х рр. XIX ст. В процесі промислового виробництва фабриканти почали використовувати іноземну, а особливо англійську, техніку і технології. На базі англійських машин розвивалася бавовняна промисловість. Встановлювались печі для виплавки чавуну з використанням кам’яного вугілля. Набувала поширення технологія пудлінгування. Багато цінних технічних пристосувань і машин були створені німецькими винахідниками. Промисловий переворот в Німеччині пройшов через ряд етапів. До 50-х рр. на його початковій стадії, були порушені в основному лише галузі текстильної промисловості. Наступні два десятиліття, тобто 60-70-і роки, були пов’язані з розвитком галузей важкої промисловості – вугільної, металургії і машинобудування. Кінець 70-х років – це завершення промислового перевороту і монополізація виробництва29.
Традиційно промисловий переворот охопив текстильну промисловість. В Саксонії розвивалося бавовняне виробництво, в Саксонії – прядіння льону. На ярмарках, які проводилися в Лейпцигу, були широко представлені вироби з шовку. Виробництво текстилю все більше переходило на машинну основу. Так, в 1846 р. в областях Митного союзу нараховувалося більше 310 прядилень і 750 тис. механічних веретен30.
Особливо помітні зміни відбувалися в важкій промисловості. Поява парових машин викликала зріст попиту на вугілля. Більш ніж вдвоє зріс його видобуток, а число працівників, зайнятих в шахтах – в чотири рази. Ріст числа робітників в інших галузях промисловості за першу половину XIX ст. був ще більш значним – в 12 разів31. Найбільший розвиток отримав Рейнсько-Вестфальський промисловий район, де було сконцентровано 200 домен і 1/4 частина від всіх працівників, зайнятих в промисловості Німеччини32.
Найбільше значення надавалося залізничному будуванню. Протяжність першої залізничної дороги, яка пов’язувала Нюрнберг і Фюрт в 1835 році, була 12 кілометрів. А вже в кінці 40-х років довжина залізничного полотна досягла 2,5 тисяч кілометрів. Власні паровозобудівничі заводи поки не встигали за зростаючим попитом. І на початку 40-х в державі використовували лише 15% паровозів вітчизняного виробництва. Їх виготовляли на заводах Борзига в Берліні, Хамниці та Касселі33.
Але навіть до 1870 року фабрика не повністю витіснила мануфактуру і ремесло. З усіх людей, зайнятих в цей час в промисловості, лише половину складали робочі, а іншу половину – ремісники. Справа в тому, що Німеччина повністю не була об’єднана в одну державу, а в її складі поряд з економічно розвитими регіонами існували відсталі, аграрні райони. Завершення промислового перевороту могло відбутися тільки після остаточного об’єднання Німеччини34.
Промисловий переворот в Німеччині, її індустріалізація, тобто створення фабрично-заводської промисловості, мали свої особливості35. Перша особливість полягала в тому, що якщо в інших країнах переворот починався з легкої промисловості, то в Німеччині в роки перевороту розвивалася головним чином важка промисловість, а легке виробництво відставало. За період з 1850 до 1870 рр. промислове виробництво Німеччини виросло на 49%, а видобуток кам’яного вугілля – в 5 разів, виплавка чавуну – в 7 разів36. Хоча переворот в текстильні промисловості почався в 30-х роках XIX століття, але і в 70-х роках в цій галузі ще панувала розсіяна мануфактура. Чим пояснювався цей переганяючий інші види виробництва ріст важкої промисловості? Тим, що головними стимулами розвитку промисловості в Німеччині було будівництво залізничних шляхів і військових потреб.
В середині XIX ст. в Німеччині почалося швидке будівництво залізниць, будували ці дороги не приватні підприємці, а держава. Головним чином, будівництво залізниць мало не тільки економічні, скільки стратегічні цілі37.
Німеччина, як вже зазначалося, на той час опинилася осторонь від головних світових торгових шляхів. Та залізничні дороги виправили цю ситуацію: Німеччина, яка займала центральне положення в Європі, опинилася в центрі європейської залізничної мережі. Сусіднім державам було вигідно перевозити товари через її територію. Така зміна пріоритетів виявилася для Німеччини вельми вдалою і ефективною, що дозволило їй знову опинилася в центрі європейської торгівлі.
Будівництво залізничних доріг зближувало окремі німецькі держави, сприяло розвиткові торгівлі між ними і прискорювало їх об’єднання. Більш того, будівництво залізничних доріг створювало величезний попит на метал, вугілля, паровози, вагони, тобто стимулювало розвиток головних галузей важкої промисловості – металургійної, вугільної та машинобудівної38.
Підставою для економічного підйому 50-60-х років послужив ряд обставин, в тому числі і певні результати буржуазної революції 1848 році39. Так, в післяреволюційний час був прийнятий комерційний кодекс, створений Верховний комерційний суд, введений новий промисловий статут, який ліквідував залишки цехових привілей і полегшив формування нових акціонерних товариств, встановлена єдина система заходів та ваг, також були введені стандартні залізничні тарифи40. Позитивну роль зіграло і вдале географічне положення країни, яке перетворило Німеччину в країну європейського транзиту.
Буржуазна революція 1848 року в Німеччині сприяла створенню умов для капіталістичного розвитку, проведення промислового перевороту і політичного об’єднання країни41. І все ж вона залишалася повністю не завершеною. Вона не змогла знищити ні феодальної монархії, а ні владу юнкерів. Дворяни-поміщики (себто юнкери) зберегли за собою найважливіші ніші в державному апараті, збройних силах, судах, складали дипломатичний корпус і займали деякі інші функції.
Активне будівництво залізниць сприяло економічному єднанню країни. Надавало міцний стимулюючий вплив на підйом великої, а особливо важкої, промисловості. Держава проявляла велику зацікавленість до будівництва залізниць, оцінюючи їх і ставлячи пріоритети насамперед в військово-стратегічній важливості. Багато залізничних доріг ставали державними підприємствами, а деякі після державного фінансування при їх будівництві були націоналізовані. До початку 70-х років держава володіла близько 40% всієї залізничної мережі країни42. Будівництво залізничних доріг, в свою чергу, розширювало попит на вугілля, рейки, паровози, вагони.
Потужний стимул розвитку крупної індустрії був початий завдяки мілітаристській направленості Пруссії, яка стала на чолі об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю». В ці роки були закладені основи німецької військової промисловості – виробництво гармат А. Круппом, машинобудівні заводи А. Борзіга, винайдення дизельного двигуна Р. Дизелем, винайдення Н.А. Отто двигуна внутрішнього згорання43.
Великі відкриття були зроблені в сфері формування нових галузей і технологій. Світового значення набуло створення Е.В. Сіменсом динамо-машини (1867 рік), а також отримання синтетичних фарбників з кам’яного вугілля – основи для анілінових фарб (1856 рік). Також було розпочато виробництво калійних добрив.
Однак для розвитку великої промисловості необхідно було подолати іноземну конкуренцію і мобілізувати значні, накопичені раніше, капітали. Головними складовими в цьому процесі стали викупні платежі селян, пограбування свого пролетаріату, праця якого оплачувалася досить низько, а також вивіз на європейський ринок хліба, картопляної горілки, цукру та шерсті44.
В цей же період були закладені основи кредитної системи держави, створені акціонерні банки та компанії. Так, в 50-60-ті роки в Пруссії було створено близько 300 гірничопромислових, металургійних, страхових, залізничних та інших компаній з загальним капіталом близько 2,5 млрд. марок45.
В результаті за 50-70-ті роки промисловість Німеччини досягла небачених для XIX ст. темпів зростання економіки. За цим показником країна випередила Англію та Францію. За 50-ті роки об’єм промислової продукції подвоївся, за 60-ті виріс ще в півтора рази46. На частину Німеччини виходило 13% світового промислового виробництва. Особливих успіхів досягла важка промисловість. Так, за 60-ті роки XIX століття виробництво знарядь виробництва виросло на 23%, а предметів споживання – лише на 9%. За 50-60-ті роки видобуток вугілля виросло в п’ять разів, виробництво чавуну – в сім разів, протяжність залізничних доріг збільшилася більш ніж в три рази, а потужність парових двигунів – в дев’ять разів. За цими показниками Німеччина випередила Францію. Проте промисловий переворот ще не був повністю завершений. В багатьох галузях промисловості збереглося ремісниче виробництво разом з сільським господарством. І поки що сільське господарство переважало промислове виробництво47.
Стимулом розвитку важкої промисловості були і військові цілі Пруссії. Пруссія намагалася об’єднати німецькі землі в єдину державу. Для цього була потрібна передова військова техніка. Тому провідне місце в прусській промисловості зайняли військові підприємства, провідне місце серед яких зайняли артилерійські заводи Альфреда Круппа48. В селі ще панували феодали, в текстильній промисловості переважно використовувалися ручні станки, а на заводі Круппа виготовленням гармат займалися близько 7 тисяч працівників. Його заводи займали перше місце серед військових заводів світу. Більшість країн Європи озброювали свої армії, замовляючи гармати Круппа49.
Особливістю індустріалізації Німеччини була та обставина, що вона була країною молодого капіталізму. Німецькі заводи будувалися на півстоліття пізніше англійських і, природно, оснащувалися найсучаснішою технікою того часу, яка, в більшості випадків, була придбана в Великій Британії. Технічне ж оснащення англійських заводів до того часу вже морально застаріло. Однак, спроба оновити його було складною, тому що спочатку треба було позбавитися від старого обладнання. Втім, у німецьких промисловців було немало і своїх винаходів. Тут, наприклад, був відкритий метод виробництва анілінових фарб, винайдена динамо-машина, що призвело, в результаті цих винаходів, до займання німецькими фабрикантами світової першості в хімічній та електротехнічній промисловості50.
