Промисловість в Україні  та перспективи ії розвитку

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ 4

1.1. Промисловість України - це складний комплекс сучасної індустрії 4

1.2. Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері промисловості 5

1.3. Основні чинники розвитку промисловості україни на сучасному етапі 8

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО СЕКТОРУ 10

2.1. Промисловий сектор України 10

2.1.1. Ризики для розвитку економіки  України. 12

2.2. Оцінка виробничого та інвестиційного  потенціалу промисловості України 13

2.3. Орієнтири стратегії розвитку  промислового потенціалу України 19

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 25

ВСТУП

Криза, що розгорталася у  світі у 2008-2009 рр., продемонструвала значні дисбаланси розвитку світогосподарської системи та структурну відсталість  української економіки, її неготовність до різких коливань попиту та загострення  конкуренції на сировинних ринках. Україна відчула негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи  з квітня 2008 р. через різке скорочення зовнішнього попиту. У 2009 р. найскладніших випробувань зазнав промисловий комплекс України, у результаті чого глибина падіння обсягу промислового виробництва досягла 21,9 % (рівень промислового виробництва повернувся на позначку 2003-2004 рр.) У цілому 2009 р. закінчився падінням ВВП на 15,1 %, будівництва – на 48,2 %, інвестицій в основний капітал – на 65,1 %. Індекс споживчих цін становив 112,3 %, рівень безробіття збільшився до 8,8 %. Вперше за останні 10 років в економіці збитки підприємств перевищили прибутки на 31,6 млрд грн. [1].

З початку 2010 р. в економіці  держави відбуваються певні позитивні  зрушення, що сприяє подоланню негативних наслідків впливу світової фінансово-економічної  кризи та соціально-економічному розвитку країни. У результаті зростання ВВП у ІІ кварталі 2010 р. прискорилось і становило 6 % у річному вимірі (4,9 % у І кварталі 2010 р.) За винятком сезонного фактора у ІІ кварталі 2010 р. приріст ВВП становив 3,5 % (0,4 % у І кварталі 2010 р.) Однак відновлення економіки все ще має нестійкий характер, що потребує формування та реалізації в Україні політики довгострокового економічного зростання з урахуванням екзогенних викликів та внутрішніх проблем економічного розвитку.

У Програмі економічних реформ на 2010–2014 рр. [2] сформовано принципи довгострокового економічного зростання на основі реформування та модернізації наявної економічної системи. Вирішення цих завдань видається можливим лише завдяки поетапному впровадженню системи організаційно-економічних заходів щодо підвищення та ефективного використання потенціалу промисловості України, що має стати одним із важливих напрямів забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішньому та внутрішньому ринках, подоланню наслідків фінансово-економічної кризи, сприянню структурно-технологічній перебудові економіки, забезпеченню її розвитку в процесі реформ та у післяреформений період.

Завдання даної наукової роботи – дослідити структуру  промисловості України. Об’єктом дослідження  є промисловий комплекс України, предметом – його структура, значення в народному господарстві. Метою  виконання роботи є пошук шляхів вдосконалення структури промисловості  України.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

1. Промисловість України - це складний комплекс сучасної індустрії

Україна має значний економічний  потенціал. Провідна галузь економіки  нашої держави - промисловість, у  якій створюється основна частка національного доходу. Народногосподарський комплекс країни включає такi її види як важке машинобудування, чорна  та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусiв, легкових та вантажних автомобiлiв, тракторiв  та iншої сiльскогосподарської технiки, тепловозiв, верстатiв, турбiн, авiацiйних двигунiв та лiтакiв, обладнання для  електростанцiй, нафто-газової та хiмiчної промисловостi тощо.

Для економіки України  останніх років характерні два взаємопов'язані  процеси: становлення її як економіки  незалежної держави та трансформація  від планово-централізованої до регульованої ринкової. Ці процеси  як і в інших державах Східної  і Центральної Європи супроводжуються  кризовими явищами: падінням обсягів  виробництва основних видів продукції, зростанням безробіття та зниженням  рівня життя населення. Вихід  з кризи Україна вбачає у переході до ринкових відносин, у формуванні відкритої для зовнішнього світу  господарської системи. Саме на це й  спрямовані реформи, які нині проводяться  в економіці.

Сьогодні Україна як незалежна  держава має всі передумови для  економічного розвитку. Цьому сприяють не лише природні умови, а й вигідне  географічне розташування на перехресті торгових шляхів.

Україна володіє значними запасами корисних копалин. За оцінками спеціалістів, у Донбасі поклади  кам'яного вугілля становлять 2 млрд. тонн. Потужний буро-вугільний басейн - Дніпровський - із запасами близько 4,2 млрд. тонн. Родовища залізних та марганцевих  руд України вважаються найбагатшими у світі. Це передусім залізні  руди Криворізького (до 64 відсотків  вмісту чистого заліза) та марганцеві руди Нікопольського басейнів, а також  поклади титану, нікелю, хрому, ртуті  та інших рідкісних металів. Серед  нерудних корисних копалин: сірка, фосфорити, калійні солі, граніт, мармур, каоліни, крейда та інші. Водночас існуючі нафтові  та газові родовища задовольняють лише 14 відсотків потреб країни у нафті  та 20 відсотків - у газі.

Промисловість України - це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями. Всього індустрія республіки налічує близько 300 галузей. Населення України становить  близько 1 відсотка усього населення  Земної кулі, а ним виробляється 5 відсотків індустріальної продукції  планети. На Україну припадає 1/10 світового  виробництва чавуну, 1/11 - сталі, 1/12 - кам'яного вугілля.

У промисловості України  велика питома вага галузей важкої промисловості, особливо чорної металургії, вугільної промисловості, машинобудування. Значну частку становить й продукція  військово-промислового комплексу, де зараз розгортаються процеси  структурної перебудови та конверсії.

Україна є виробником ряду конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів і володіє значним  банком унікальних технологій та наукових розробок, реалізація яких відкриє  резерв нових можливостей для  власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі "Січ" ввів Україну  до клубу космічних держав. Літак "Мрія" та інші вироби заводу ім. О.Антонова, електронні мікроскопи, різних типів  і класів кораблі, найпотужніші в  світі преси, турбіни та дизельні двигуни - все це є на виробничому конвеєрі України. Як і висококласні тепловози, автомобілі багатьох класів і різного призначення.

Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ і Одеса - це визнані  у світі центри науки. Генна інженерія  і біотехнології, монокристали і  штучні алмази, дослідження в галузі матеріалознавства, зокрема і радіаційного, в галузях надтвердих матеріалів та технології зварювання, в тому числі  й космічного, фундаментальні дослідження  в математиці, теоретичній фізиці, біології та хімії - все це ставить  Україну до ряду передових високорозвинених країн із значним науково-технічним  потенціалом.

2. Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері промисловості

Державна промислова політика — цілісна система заходів, інвестиційно-структурних  перетворень, що підкріплюються відповідними механізмами реалізації (стимулювання, регулювання та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних  завдань розвитку реального сектору: зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та окремих галузей.

Об'єктом промислової  політики виступає весь індустріальний комплекс країни як єдиний організм.

Цілі промислової політики:

• підтримка галузей індустрії, які забезпечують майбутнє економічне зростання;
• модернізація традиційних галузей;
• досягнення соціальної прийнятності економічних процесів у депресивних, неперспективних галузях.

Світовий досвід переконує, що залежно від ситуації, яка складається  у реальному секторі, держава  може вдаватися до тактики "пристосування" або тактики "активного формування", здійснювати галузевий або горизонтальний підходи до реалізації цілей промислової  політики.

Тактика "пристосування" — поступове скорочення виробництва  у певній галузі з метою попередження занадто великих соціальних потрясінь.

Тактика "активного формування" — активне стимулювання державою ринкових процесів, впровадження нових  технологій, підпорядкування розвитку певних галузей суспільним цілям.

Галузевий підхід — захист та стимулювання розвитку окремих галузей, протекціонізм у міжнародній  торгівлі.

Горизонтальний підхід —  створення загальних сприятливих  умов для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку.

Варіанти проведення промислової  політики для України

Орієнтація на експорт  — підтримка галузей, продукція  яких користується попитом на світовому  ринку, насамперед сировинних галузей.

Орієнтація на імпортозаміщення — підтримка галузей, що випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари та витіснити іноземних конкурентів. Ставка робиться на прямі іноземні інвестиції.

Орієнтація на відновлення  відтворювального процесу в промисловості  — сприяння галузям, які реально  виготовляють промислову продукцію, що користується попитом.

Орієнтація на розвиток внутрішнього ринку — стимулювання галузей  промисловості, що задовольняють внутрішні  потреби.

Суб'єкти державного регулювання  промисловості в Україні:

• Міністерство економіки;
• Міністерство палива й енергетики;
• Державний комітет промислової політики;
• Державний комітет з енергозбереження;
• Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;
• Національна комісія регулювання електроенергетики та ін.

Стратегічна мета промислової  політики Української держави —  формування перспективних і конкурентоспроможних національних комплексів та виробництв.

Основні завдання державного регулювання промисловості:

• формування конкурентного національного ринку промислової продукції; стабілізація основних показників промислового виробництва;
• структурна перебудова промисловості;
• технічне і технологічне оновлення галузей промисловості;
• підвищення конкурентноздатності вітчизняних товарів промислового виробництва;
• розвиток імпортозамінного та експортного виробництва;
• забезпечення екологічності промислового виробництва;
• зменшення бартеризації промисловості;
• виведення з експлуатації зайвих основних фондів.

Основні методи та засоби державного регулювання промисловості

Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:

• інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;
• державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;
• політика прискореної амортизації;
• пряме державне управління галузями, що перебувають у державній власності;
• розпорядження і використання об'єктів державної власності;
• державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій;
• державна підтримка міжгалузевої кооперації;
• залучення іноземних інвестицій;
• державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам.

Найважливішою сферою економіки  з використанням матеріального  виробництва є промисловість, до якої відносять промислово-виробничу  діяльність підприємств і господарських  організацій. Розвиток промисловості  в значній мірі визначає вектор економічного розвитку держави й, відповідно, розвитку соціально-культурної сфери і рівня  життя громадян. Рівень розвитку промисловості  держави – одна з найважливіших  ознак її технічного прогресу та цивілізованості. Потреба у високорозвинених промислових  галузях особливо актуалізується при  інтеграції у європейську та світову  економіку. Промисловість є базисом  для ефективного входження України  у світове співтовариство і заняття  в ньому місця, що відповідає рівню  розвинутої держави.

Система органів управління промисловістю складається з  “промислових” міністерств, державних  комітетів, які мають свої промислові об'єкти, управлінь промисловості  місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування й місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань, делегованих  їм державою), адміністрацій промислових  об'єднань та промислових підприємств.

Визначення та закріплення  концептуальних засад управління промисловістю  в Україні належить до компетенції  Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче  регулювання відносин, що виникають  у цій галузі.

Метою держаної промислової  політики є реалізація стратегії  випереджаючого розвитку та євроінтеграції, створення сучасного, інтегрованого  у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу.

Основними принципами державної  промислової політики є: забезпечення національних інтересів; соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості; реалізація інноваційного типу розвитку промисловості; поєднання державного регулювання з ринковими механізмами  саморегуляції; програмно-цільовий підхід до вирішення завдань промислової  політики; євро інтеграція.

Загальне управління промисловістю  в Україні, здійснення визначеної Верховною  Радою України державної політики в цьому напрямку покладені на Кабінет Міністрів України, який керує об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу окремих міністерств та інших  органів виконавчої влади.

Центральне місце серед  органів управління промисловістю  належить Міністерству промислової політики України. Згідно з Положенням про Міністерство промислової політики України, затвердженого Указом Президента України від 21.09.2001 N 849/2001 Міністерство промислової політики України (Мінпромполітики України) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики України.

Основними завданнями Мінпромполітики  України є:

1) підготовка пропозицій щодо формування державної промислової політики України, а також розроблення механізмів її реалізації;

2) розроблення пропозицій  щодо вдосконалення механізму  державного регулювання функціонування  промислового сектора економіки  України; 

3) реалізація державних  програм розвитку промисловості  України; 

4) визначення напрямів  розвитку науково-технічного потенціалу  промислового сектора економіки  України;

5) розроблення прогнозів  виробничо-технічного та фінансово-економічного  розвитку промислового виробництва; 

6) створення сприятливих  умов для розбудови високорозвинутого  промислового сектора економіки  України; 

7) участь у розробленні  та реалізації державної регіональної промислової політики;

8) забезпечення реалізації  державної інноваційної політики  у сфері промисловості.

 Рішення Мінпромполітики  України, прийняті в межах його  повноважень, є обов'язковими  для виконання центральними та  місцевими органами виконавчої  влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,  установами  і   організаціями всіх форм власності  та громадянами.