Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Пропаганда як форма комунікації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософських і соціальних наук

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Масові комунікації

на тему:

Пропаганда як форма комунікації

Студентка 1 курсу 1 групи

Факультету економіки, менеджменту і права

денна форма навчання

Тоцька Марія Олександрівна

Науковий керівник

Терлецька І.В.

Київ 2010

ПЛАН

Вступ……………………………………………..………………………………………3

Розділ 1 Пропаганда як предмет вивчення……………………………………………5

Історія пропаганди………………………………………………………………….5

1.2 Пропаганда як предмет вивчення масової культури……………………………..9

Розділ 2 Поняття пропаганди…………………………………………………………16

2.1 Пропаганда як політична комунікація…………………………………………...16

2.2 Структура пропаганди…………………………………………………………….19

Розділ 3 Технології та прийоми пропаганди………………………………………...23

3.1 Маніпулятивні психотехнології у пропаганді…………………………………...23

3.2 Прийоми пропаганди……………………………………………………………...26

Висновки………………………………………………………………………………30

Список використаної літератури……………………………………………………..31

Вступ

Дана робота являє собою дослідження пропаганди як однієї з форм комунікації.

Актуальність визначається значущою роллю пропаганди в суспільстві. Ця комунікація може бути, як негативної, так і позитивною і здатна нести як користь, так і деградацію. В останні роки популярним інструментом стає пропаганда здорового способу життя, гуманного ставлення до тварин та інші. Тому погляди вчених різних дисциплін все частіше досліджують структуру, елементи та закономірності пропаганди.

Об'єктом дослідження виступає масова комунікація як складова частина соціальної реальності.

Предмет дослідження - моделі пропаганди як комунікації.

Мета роботи: з'ясувати специфіку пропаганди як комунікації та засоби комунікації, її особливості та комунікативні моделі.

У ході виконання роботи перед нами стоять наступні завдання:

1. Охарактеризувати поняття політичної комунікації, до розряду якої належить і пропаганда.

2. Описати пропаганду як засіб політичної комунікації, порівняти її з агітацією та паблік рілейшенз.

3. Розглянути маніпулятивні психотехнології та їх значення у пропаганді, досліди методи та прийоми пропагандистських кампаній.

4. З’ясувати важливу роль вивчення пропаганди як масової культури та історію її розвитку.

У роботі використовуються різні вітчизняні та зарубіжні джерела, як у перекладі, так і в оригіналі. Використана література відноситься до наукових видань, що досліджує основи політичної комунікації та практику пропаганди, паблік рілейшенз, політичної і соціальної реклами.

Дослідження пропаганди з точки зору теорії комунікації займалися, починаючи з 20-х років минулого століття, за кордоном - вчені Липпман У., Лассуелл Г.Д., Аронсон Е., у вітчизняній науці - Конецький В.П., Терін В.П ., Назаров М.М., Соловйов А.І., Федотова Л.М., Грушин Б.А., Дрідзе Т.М., Войтасік Л. та багато інших. Їхні роботи, як і роботи інших авторів, наприклад, Почепцова Г.Г., Цуладзе А.М., є теоретичною основою даної творчої роботи. Ступінь наукової розробленості комунікативного акту пропаганди є досить високою.

Перед початком виконання роботи автором формулюється гіпотеза про те, що пропаганда може містити в собі соціальну небезпеку, тому вона повинна бути позитивною, демократичною, спрямованої на розвиток соціуму. Досягнення мети пропаганди можливо при вивченні її комунікативного процесу та дотримання всіх правил комунікації.

Методологія дослідження включає в себе метод зіставного аналізу, синтезу, індукції, аналогії та описовий метод.

Порівняльний аналіз дає можливість розчленувати теоретичні дані, почерпнуті з літературних джерел на окремі елементи з розглядом кожного з них окремо. Потім синтез об'єднує всі дані, отримані в результаті аналізу. Але, синтез в дослідженні літературного твору - не просте підведення підсумків аналізу. Він допомагає логічно зв'язати основні елементи теорії для виведення практичних результатів.

Індуктивний метод, у свою чергу, допомагає досліджувати риси характеру головних героїв від приватного до загального. Можна зробити висновок, встановити взаємозв'язок між окремими рисами героїв і умов, в яких вони перебувають.

Розділ 1 Пропаганда як предмет вивчення

1.1 Історія пропаганди

Використання пропаганди сходить своїми філософськими і теоретичними корінням до античної Греції. Вона широко використовувалася в Римській імперії в епоху раннього християнства. Велику роль зіграла пропаганда у релігійних конфліктах періоду Реформації. У боротьбі проти католицької церкви Мартін Лютер використовував друк, яка стала ідеальним засобом поширення пропагандистських матеріалів. Кожне нове засіб комунікації швидко приймалося на озброєння пропагандистами, особливо в період американської і французької революцій, а пізніше Наполеоном. До кінця XIX ст. вдосконалення засобів масової комунікації (ЗМК) призвело до безпрецедентного підвищення ефективності пропаганди; зростання СМЯ і вдосконалення транспортної системи викликали формування масової аудиторії для пропаганди, розширили її використання і підвищили ефективність. Кожне з ЗМК - друкована продукція, кіно, радіо, а потім і телебачення - внесло свій специфічний внесок у вдосконалення технічних прийомів пропаганди. Радіо створило можливості для безперервної міжнародної пропаганди, в той час як телебачення загострило проблеми «культурного імперіалізму». Це привело до висування багатьма країнами «третього світу» вимоги про встановлення нового міжнародного інформаційного порядку (НМІП).

Кожна велика система масової комунікації, що виникла в XIX-XX ст., Має свої специфічні позитивні і негативні сторони. Але всіх їх об'єднувала здатність встановлювати прямі зв'язки з громадськістю, минаючи традиційні інститути соціалізації, такі, як церква, школа, сім'я і політична система. Саме ця здатність до «прямого зв'язку» була використана тими, хто прагнув нав'язати масової аудиторії свої власні цілі, - будь то рекламний агент, який намагається переконати публіку купити той чи інший товар, чи політик, «продає» свій політичний курс.

У міру збільшення ролі газети в поширенні інформації громадськість виявлялася у все більш зростаючої залежності від повсякденної інформації. Це пояснювалося рядом причин. По-перше, залишалося мало конкуруючих голосів, крім комерційних газет і книг. По-друге, навіть ці конкуруючі джерела новин не могли змагатися в оперативності і послідовності. По-третє, газети з самого початку не приховували, що вони не збираються бути політично нейтральними, і апелювали до упередженням своїх читачів. По-четверте, принципи демократичної політичної Системи вимагали, щоб електорат завжди був у курсі справи щодо функціонування цієї системи, і спочатку тільки газети могли забезпечити це. По-п'яте, пересічний громадянин не мав ні достатньо часу, ні власної організації, щоб встигати за розвитком політичних подій, і в силу цього був змушений покладатися на газетний інформацію. Нарешті, по-шосте, газети пропонували не лише політичну й економічну інформацію. Публікуючи матеріали розважального характеру і місцеві новини, вони привчали пересічних людей розглядати себе як частину більш широкого світу, що реагує на події, що відбуваються.

Саме існування цього загального уявлення про світ зробило можливим функціонування пропаганди, яка може бути ефективною лише у разі її спрямованості на конкретні соціальні групи. Поступове розширення сфери діяльності СМЯ в XIX і XX ст. не тільки призвело до появи класової аудиторії, але й самі засоби масової комунікації стали представляти себе в якості експертів. СМЯ, таким чином, стали одночасно збирачами і розповсюджувачами інформації. Це дозволило їм діяти в якості каналу розповсюдження інформації для спрямованого впливу на громадську думку.

Ще більше значення мало те, що в XIX ст. - Першій половині XX ст. здійснився перехід від традиційного до сучасного суспільства, яке в західній соціології отримало назву «масового суспільства». Широке розповсюдження отримала концепція «соціальної дезорганізації» і «соціальної дезінтеграції», викликаних індустріалізацією та урбанізацією. Прийнято вважати, що засоби масової комунікації сприяли вульгаризації культури, що задовольняє смаки народних мас на найнижчому рівні. Марксистські теоретики розглядали СМЯ як винахід капіталістичної системи, покликане ввести населення в стан політичної летаргії. Панування негативної концепції «масового суспільства» в інтелектуальних колах в першій половині XX ст. стало важливим чинником формування установок і подальших спроб контролювати СМЯ. Саме в такому інтелектуальному контексті і слід аналізувати тенденції розвитку пропаганди.

Хоча в XX ст. читацька аудиторія газет трохи скоротилася, вони все ще продовжують залишатися важливим джерелом інформації. У періоди двох світових воєн головним джерелом інформації для широкої публіки були газети, які активно використовувалися в цілях пропаганди. Незважаючи на поширення радіо і телебачення (ТБ) газети і сьогодні продовжують залишатися джерелом більш докладної і більш глибокої інформації. Це справедливо й щодо журналів, таких, наприклад, як «Тайм», «Ньюсуїк» та інші, в яких форму підбору матеріалів і манеру трактування можна розглядати як пропаганду. Навіть такий нешкідливий, на перший погляд, журнал, як «Рідерс дайджест», є пропагандистським інструментом його видавця.

Не завжди в повній мірі оцінюється значення книг як засоби пропаганди. Хоча книга і має обмежене поширення, вона може впливати на значно ширше коло людей, ніж її безпосередні читачі. Глибина аналізу міститься в книгах інформації робить їх потужним джерелом пропаганди. Протягом всієї історії людства книги відігравали ключову роль у формуванні ідей і установок в широких масштабах. Так, Біблія навіть для тих, хто її не читав, залишається джерелом соціальних і культурних цінностей, які формують значною мірою їхній спосіб життя, а «Походження видів» Ч. Дарвіна і «Хатина дядька Тома» Г. Б. Стоу були джерелами великих конфліктів в американському суспільстві. З цієї точки зору не можна також ігнорувати книги З. Фрейда, що зробили помітний вплив на ідеї про природу людини. Якщо б одна з самих пропагандистських книг XX ст. «Майн кампф» Гітлера, вперше опублікована в 1926 р. в Німеччині, була сприйнята серйозно, ще до її появи в англійському виданні в 1939 р. відношення міжнародної дипломатії до німецьких завоювань в 30-х роках могло бути зовсім іншим.

Що стосується кіно, то, незважаючи на величезні можливості, закладені в ньому, воно не стало потужним пропагандистським зброєю, хоча його критики і висловлювали побоювання на цей рахунок. Причина цього, можливо, полягає в його популярності як одного з видів розваг, а не як інструменту цілеспрямованого розповсюдження інформації. Кіно також не вдалося виконати своє первісне призначення як освітнього інституту і каналу пропаганди. З усіх СМЯ кіно володіє самим потужним потенціалом емоційного впливу на аудиторію, пропонуючи більш глибокий рівень ідентифікації з дійовими особами і тим, що відбувається на екрані, ніж у будь-який інший галузі масової культури. Проте систематичні зусилля урядів або інших організацій використовувати кіно як канал передачі пропагандистських матеріалів у цілому не мали особливого успіху. Разом з тим кіно домоглося величезних успіхів у поширенні свого впливу на аудиторію в таких сферах, як формування норм поведінки і стилів одягу, меблів та архітектурний дизайн, манери і т.д. У цих сферах кіно показало себе активним творцем несвідомих психологічних установок, продемонструвало свою здатність за певних обставин стати серйозним джерелом соціальної та культурної інформації.

Винахід радіо в кінці XIX ст. радикально змінило практику пропаганди, зробивши можливим передавати її через державні кордони і на далекі відстані. У кінцевому підсумку радіо стало головним засобом повномасштабної міжнародній «білої» пропаганди. Незважаючи на прихід ТБ, в даний час немає ознак зменшення використання радіо в пропагандистських цілях. Більш того, витрачаються величезні кошти на поширення пропагандистської інформації по всьому світу прихильниками різних політичних ідеологій. Вперше з метою міжнародного мовлення радіо було використано у 1915 р. німцями. Хоча ці перші передачі здійснювалися за допомогою азбуки Морзе і тому не були доступні широкій публіці, вони тим не менше виконували свої цілі. Драматично використовували радіо Поради в 1917 р., коли 30 жовтня призовних гаслом «Усім ... всім. .. Всім! »Радіо РНК передало історичне послання Леніна, який проголосив початок нової ери в історії людства. «Це був міжнародний заклик як до всіх революційним групам в Європі, так і до таких же групам усередині Росії». Радянське радіо відразу було поставлено під контроль уряду, оскільки було визнано «газетою без паперу і без відстаней», а також «потенційно важливим засобом поширення комуністичних ідей серед робітників і селян як в Росії, так і в решті Європи, а в кінцевому результаті і під усьому світі ».

Безпрецедентні масштаби придбало використання радіо після другої світової війни. Головним об'єктом його впливів стала Європа, але поступово воно у все більш зростаючої ступеня прямувало на арабські країни, Африку, Латинську Америку та Азію. «У міру розкручування динаміки світової політики міжнародні радіопередачі стали потужним зброєю в арсеналі пропаганди». З приходом до влади комуністів в Китаї в 1949 р. на світовій арені з'явилася ще одна велика радіодержава. Одночасно СРСР поступово розширив міжнародну радіопропаганду на постійно зростаючому числі мов. Некомуністичні країни також розширювали власну міжнародне радіомовлення. До кінця 70-х років використання радіо як головного засобу міжнародної пропаганди придбало безпрецедентний розмах.

В даний час існує декілька форм міжнародних радіомовних систем, які можна розглядати як безперечно пропагандистські. Найбільш значущими з них є національні радіомовні організації, які фінансуються державою або підтримуються групами політично або релігійно активних громадян, які прагнуть адресуватися до якої-небудь конкретної аудиторії, як правило, в інших країнах. Нині в подібну діяльність залучено більше 80 країн.

1.2 Пропаганда як предмет вивчення масової культури

Пропаганда, на думку авторів, є предметом вивчення історії, політичної науки, соціології та психології. Історія має справу з практичними справами пропагандиста, узагальнюючими події, а також викликають певні події. Політична наука аналізує ідеологію практиків-пропагандистів і закони формування громадської думки. Соціологія розглядає пропаганду в контексті соціальних рухів, а також контрпропаганду, яка виникає в противагу цим рухам. Останнім часом пропаганда все ширше вивчається як масова культура і як спосіб, за допомогою якого можна вплинути на культуру.

Автори вважають пропаганду комунікацією, а навіювання - підрозділом пропаганди. Хоча ці два поняття мають багато спільного, вони не збігаються. Для їх вивчення пропонується так званий «комунікаційний підхід», що дозволяє виділити «комунікаційні змінні» з метою визначення «зв'язки послання з контекстом, аналізу реакцій і відповідальності аудиторії та простежування розвитку пропагандистської комунікації як процесу». Комунікація являє собою процес зближення, при якому посилає і приймає прагнуть створити інформацію і поділитися нею. Для процесу зближення характерна тенденція як посилаючої, так і приймаючої рухатися до однієї точки або ж з'єднатися в єдиному фокусі. Зближення здійснюють наступні елементи комунікації: комунікатор, послання, канал, аудиторія, зворотній зв'язок і результати послання.

Пропаганда, відзначають автори, в самому нейтральному сенсі слова означає розповсюдження чи «проштовхування» певних ідей. Часто цей термін використовується в негативному сенсі. Визначити послання message як «пропаганду» означає вести мову про щось негативному і нечесному. Часто як синонімів «пропаганди» використовуються слова «брехня», «спотворення», «маніпуляція», «психологічна війна», «промивання мізків». Коли акцент робиться на цілях, пропаганда асоціюється з контролем і розглядається як свідома спроба змінити або зберегти існуючий баланс влади, який вигідний самому пропагандисту. Насправді завдання пропаганди полягає в тому, щоб поширити серед аудиторії певну ідеологію для досягнення заздалегідь сформульованої мети. Будь то урядове агентство, що прагне заохотити масову хвилю патріотизму в періоди війни, військовий керівник, який прагне залякати супротивника шляхом перебільшення своєї сили, або корпорація, що намагається «продати» власний імідж з метою своєї легітимації в очах клієнтів, - у всіх випадках існує ретельно складений план маніпуляції аудиторією за допомогою символів для досягнення певних цілей. Пропаганда являє собою «цілеспрямоване і систематичне прагнення формувати сприйняття, маніпулювати знаннями і направляти поведінку для досягнення реакції., Що сприяє реалізації бажаної пропагандистом мети». Цілі пропаганди встановлюються апріорі. Пропаганда прагне «втиснути» інформацію в певні рамки і відвернути реципієнта від будь-яких питань, що виходять за ці рамки. Однак сучасна технологія здатна вмить передавати інформацію в будь-який район земної кулі, у зв'язку з чим стає все важче зберегти ту чи іншу країну в ізоляції від ідей та інформації, загальних для всього іншого світу. До того ж сама пропаганда як форма комунікації зазнає впливу новітніх досягнень науково-технічного прогресу, які в тій чи іншій мірі виявляються доступні всім країнам.

Хоча пропаганда приймає різні форми, вона майже завжди являє собою в тій чи іншій формі «активізувати ідеологію», іноді пропаганда служить засобом збудження громадської думки на підтримку певних цілей, а часто виконує інтеграційні функції, роблячи публіку пасивної і відволікаючи її від будь-яких форм незгоди з існуючою системою. Пропаганда підрозділяється на «білу», «сіру» і «чорну» залежно від її джерела і достовірності інформації. При «білій» пропаганді її джерела можна встановити з великою точністю, та інформація більш-менш відповідає дійсності. При «сірої» пропаганді джерело в точності визначити не можна, а достовірність інформації знаходиться під питанням. «Чорна» пропаганда використовує помилковий джерело, поширює брехню і сфабриковані повідомлення і тому розглядається як «велика брехня». Для характеристики пропаганди використовується також термін «дезінформація». Це, як правило, «чорна» пропаганда, оскільки вона використовує помилкову інформацію. Таким чином, пропаганда будується на широкій гамі повідомлень - від правди до відвертої брехні. У той же час в її основі лежать певні цінності та ідеологія. Її кошти можуть варіюватися від звичайної тенденційної інформації до відвертої брехні, але цілі завжди заздалегідь визначені на користь пропагандиста.

Ще один аспект пропаганди - «субпропаганда». У цьому випадку завдання пропагандиста полягає в поширенні ще не відомої аудиторії доктрини, при цьому потрібно значний період часу для формування у аудиторії необхідного стану умов, сприятливого для прийняття зазначеної доктрини. Для цього використовуються різні засоби і стимули. Услід за колишнім керівником дослідницького відділу Юсіан Дж. Мартіном автори називають субпропаганду «допоміжної комунікацією», тобто діяльністю, спрямованої на виявлення шляхів дотику з передбачуваної аудиторією. Допоміжна комунікація часто приймає форму радіоповідомлень, прес-релізів, книг, памфлетів, культурних програм, виставок, фільмів, мовних курсів, особистих контактів і т.д. Все це спрямовано на те, щоб створити дружню атмосферу серед тих, у кому в майбутньому може виникнути потреба. Прикладом такої допоміжної комунікації може служити здійснення впливу на журналістів з метою сприятливого освітлення ними тих чи інших аспектів політики США шляхом надання їм різного роду пільг і винагороди. У літературі про пропаганду часто посилаються на «масове навіювання», вважаючи, що пропаганда є навіювання, що йде в напрямку від одного до багатьох. Пропаганда пов'язана з суспільними процесами в цілому, в той час як навіювання розглядається як індивідуальний психологічний процес. Однак можна стверджувати, що пропаганда та навіювання досить часто поки ще змішуються.

Інформація, яка використовується для досягнення певної мети пояснення або інструктування, є інформативною комунікацією. Люди прагнуть отримати інформацію, щоб зрозуміти своє оточення. Отримана інформація зменшує невизначеність, тому що містяться в інформації повідомлення можна аналізувати в залежності від масштабів зменшеної невизначеності. У цілому інформативна комунікація вважається нейтральною, оскільки вона заснована на дуже специфічному і обмеженому використанні мови. Інформативний комунікатор відрізняється від інших типів комунікаторів тим, що він має на меті досягнення взаємного розуміння.

Пропаганда використовує інформативну комунікацію з тією ж метою. Відмінність полягає в тому, що мета тут полягає не в досягненні взаємного розуміння, а в тому, щоб сприяти досягненню цілей самого пропагандиста, причому не обов'язково на користь реципієнта. Однак реципієнт може повірити, що комунікація носить інформативний характер. Часто «біла» пропаганда дуже схожа на інформативну комунікацію, оскільки інформація виходить від джерела, який легко можна встановити, а факти в цілому достовірні. Різниця між «білої» пропагандою та інформативною комунікацією полягає в тому, що перша переслідує партійні інтереси. Технічні прийоми інформативною комунікації використовуються також в «сірій» і «чорної» різновидах пропаганди, де інформація швидше за все недостовірна або навіть вигадана.

Навіювання як форму комунікації звичайно характеризують як «комунікаційний процес», мета якого - надати вплив і викликати певну реакцію. Вселяє і об'єкт навіювання пов'язані між собою вербальними або невербальними символами, за допомогою яких вселяє намагається нав'язати певні ідеї або форми поведінки. Люди реагують на зауваження, яке обіцяє їм задоволення тих чи інших потреб та інтересів. Тому що вселяє повинен враховувати як свої потреби, так і потреби об'єкта навіювання. Навіювання являє собою взаємозалежний процес, у якому обидві сторони залежать один від одного. Це ситуація взаємної залежності. Вселяє, що розуміє, що навіювання являє собою угоду, в якій обидві сторони наближаються до послання-події і використовують його для задоволення своїх потреб, ніколи не буде мати пасивної аудиторії. Саме активна аудиторія прагне до того, щоб вселяє задовольнив її потреби, і саме активний вселяє знає, що він повинен апелювати до потреб аудиторії. Політик, який прагне отримати голоси, повинен звернутися до потреб виборців. Виборці, переконані в тому, що політик задовольнить їх потреби, задовольнять його потреби, віддаючи за нього на виборах свої голоси.

Існують три різні форми реакції аудиторії на навіювання. По-перше, це формування реакції. Дана форма схожа на навчання, де вселяє - вчитель, а об'єкт навіювання - учень. Вселяє може формувати реакцію, навчаючи аудиторію як діяти. Якщо реакція аудиторії посилюється з допомогою обіцянок, стосовно цієї мети у аудиторії затверджуються позитивні установки. По-друге, це посилення існуючих реакцій. Якщо аудиторія вже має позитивні установки щодо обговорюваного питання, що вселяє нагадує про цих установках і намагається ще більш укріпити їх. По-третє, це зміна реакцій. Це найбільш важка форма навіювання, тому що вона передбачає прагнення переконати людей відмовитися від одних установок і прийняти інші, перейти з нейтральною на позитивну позицію, змінити поведінку і т.д. Оскільки люди не люблять змін, що вселяє повинен зв'язати прохання змінити ту чи іншу позицію з чимось іншим, у що аудиторія вже вірить. Таке положення називається «якорем». Воно вже прийнято об'єктом навіювання і використовується для прив'язування до нього нових установок і форм поведінки. Такими «якорями» можуть бути переконання, цінності, установки, групові норми і т.д.

Аудиторія, як правило, не приймає послання пропагандиста або вселяє, якщо вважає, що міститься в ньому думку нав'язується йому ззовні. Реципієнт сприймає «якоря», на яких базується ця думка, як свої власні. В ідеалі пропагандист є до певної міри «альтер его», другим я реципієнта. Іншими словами, пропаганда заперечує дистанцію між джерелом пропаганди і аудиторією. Подібним чином при навіювання необхідна ідентифікація між вселяє і об'єктом навіювання. «Вони поділяють спільні почуття, концепції, іміджі та ідеї, які змушують їх відчувати однаково. Вселяє аналізує аудиторію, щоб бути здатним виразити її потреби, бажання, особисті та громадські переконання, установки і цінності ». Загалом вселяє припускає, що аудиторія має доступ до інформації про інші аспекти суперечливих проблем. Звичайно, у відповідності зі своїми намірами він може ввести аудиторію в оману. Іноді аудиторія усвідомлює це, але вона може погодитися на зміну позицій, вважаючи, що в міркуваннях вселяє міститься прихований сенс. Іноді аудиторія не усвідомлює, що її вводять в оману. Таку ситуацію автори називають пропагандою. Як правило, пропагандист може експлуатувати переконання, цінності та групові норми аудиторії для заохочення її упереджень та інтересів. У такому випадку декларуються потреби аудиторії, а справжні наміри пропагандиста не розкриваються.

Вивчення навіювання в риториці протягом століть підкреслювало відданість істині при розкритті дійсних намірів вселяє і щиру заклопотаність благом аудиторії. Ті країни, в яких встановилися тоталітарні режими, більше не дали світові скільки-небудь значних теорій риторики, у результаті історія риторики чи включає вивчення пропаганди, крім посилань на зловживання риторичними технічними прийомами для досягнення нечесних цілей. Нацисти у Німеччині мали «Майн кампф» Гітлера та щоденники Геббельса в якості керівництва в пропаганді, але вони не є частиною історії риторики, оскільки, як вважають риторики, в риториці необхідна перш за все етика.