Проституция
2
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………….…….……3
РОЗДІЛ 1 Соціологія про виникнення і функціонування проституції як соціального явища……………………….…..……6
1.1 Поняття проституції………………………………...……6
1.2 Типологічні характеристики проституції………....……9
1.3 Причини виникнення проституції……………….….…12
РОЗДІЛ 2 Проблеми соціальної спрямованості профілактичної роботи з проституцією………………………………….….….
2.1 Історичні аспекти профілактики проституції….….…..15
2.2 Зарубіжний досвід у профілактиці проституції……….21
2.3 Сучасні підходи щодо профілактики проституції
в Україні…………………………………………………..….
РОЗДІЛ 3 Дії соціальних служб спрямованих на профілактику проституції…………………………………………………
ВИСНОВКИ ………………………………………………….…...33
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………..…..35
ВСТУП
Актуальність проблеми. Проституція існувала, існує, і, швидше за все, буде існувати в усіх країнах, незалежно від їх культурного розвитку та прийнятих проти цього заходів. Протягом багатьох століть це явище привертало увагу громадськості. Сьогодні, в часи, коли практично весь світ перебуває в полоні епідемії ВІЛ-інфекцій та венеричних хвороб, а проституція сприяє їх поширенню, ця проблема стає як ніколи актуальною. До цього додаються також проблеми, пов'язані з генофондом, з відтворенням здорового населення, так як повія втрачає можливість народити на світ нормальну, здорову дитину. Відбувається моральне падіння жінки: постійно наражаючись на приниження, вона втрачає сором, совість, віру, гидливість. Дуже часто проституція пов'язана з криміналом, наркобізнесом. Останнім часом зросла кількість дітей, які займаються проституцією, що призводить до деградації молодого покоління. Практично у всіх країнах світу сьогодні виникають суперечки про легалізацію або заборону проституції. Всі ці проблеми потребують вирішення і глибокого вивчення.
Ставлення світової спільноти до проституції характеризується трьома моделями законодавчого регулювання. Перша – законодавча заборона проституції. Ця модель поширена загалом, в країнах, де чинні закони шаріату. Друга – законодавче визнання проституції як явища, а це означає, що проституція та добровільне заняття нею не караються законом. Покаранню підлягають лише окремі форми сприяння проституції, тобто сутенерство, втягнення та примушення до проституції тощо. Так вважає більшість європейських країн. Третя модель характеризується тим, що в країні до проституції ставляться не як до явища, а як до професії і проституція визнається як вид певної діяльності. Всі заходи, зокрема діяльність, спрямована на її розвиток, визнаються легальними.
Україна на сучасному етапі становлення державності належить до першої моделі, яка, загалом, не є властивою для країн з демократичними формами правління. Ґрунтуючись на тому, що Україна є на шляху розбудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому забезпечуються пріоритети загальнолюдських цінностей, тобто, вона претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, що прямує шляхом надання пріоритетності правам людини і верховенства права, настає нагальна потреба у врегулюванні такого соціального явища, як проституція, та супутніх явищ.
Зазначена проблема не є новою, багато тисячоліть вона була предметом дослідження правотворців і правозастосовників ще з моменту виникнення цього явища. Зазначеному питанню велику увагу приділяли мислителі, учені, діячі культури та мистецтва минулого, і зокрема В. Броннер, Ам-Рін Отто Генне, М. Гернет, В. Дерюжинський, Є. Дюпуї, Ч. Ломброзо, Ф. Реньо та інші.
Але, в умовах сьогодення проблема проституції та супутніх їй явищ набуває нових аспектів, особливо, якщо подивитись на неї крізь призму забезпечення та реалізації прав та свобод людини і громадянина. Зокрема, на рубежі XIX-XX століть ґрунтовний аналіз причин існування проституції було здійснено у працях учених В. В. Авчинського, К. І. Бібікова, А. Беренштейна, В.М. Броннера, П.А. Граціанова, А.І. Лістратова та Я.І. Ліфшицова, П.Е. Обозненко, В.М. Тарковського, А.І. Федорова, та інших. Про проституцію писали в наукових працях Г.О. Зорін, В.І. Куліков, А.І. Коннов, А.С. Овчинський, В.О. Танкевич, М.П. Яблоков.
Протягом останніх років ґрунтовно аналізували витоки поширення феномена проституції О. Бандурка, М. Буряк, Т. Возна, Л. Граціанов, Н. Гуторова, В. Дерюжинський, А. Єлістратов, В. Іващенко, Я. Кондратьєв, В. Куц, К. Левченко, О. Марцеляк, І. Обозненко, В. Олефір, А. Орлеан, О. Теличкін та ін.
Праці сучасних соціологів Я. Гілинського, И. Блоха, О.Б. Демків, І.Горпиненко, Л. Іванової, В. Набоки, І. Звєрєвої, О. Безпалько, С. Марченко та ін. спрямовані на висвітлення проблем і механізму секс-бізнесу, зв’язку проституції з іншими девіантними проявами – наркоманією, алкоголізмом, злочинністю з метою її поступового подолання.
Таким чином, слід зазначити, що соціальні уявлення сучасної молоді про проституцію не відповідають дійсності цього явища, проституція в очах молоді поступово перестає бути аморальним явищем і формою соціальної девіації. Це підкреслює актуальність дослідження соціальних аспектів проституції, як однієї з гострих проблем сучасності, що дозволить розробити програми, спрямовані на корекцію соціальних уявлень молоді про проституцію та профілактику девіантної поведінки у цьому напрямі.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб довести: наявність проституції свідчить про негативні перетворення в суспільстві, його духовну деґрадацію, а також неефективність державних заходів, спрямованих на профілактику та подолання цього ганебного суспільного явища.
Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних практичних завдань:
– охарактеризувати стадії виникнення і функціонування проституції як соціального явища;
– з’ясувати наукові підходи до типологічної характеристики проституції;
– визначити причини виникнення проституції;
– розглянути проблему проституції в історичному аспекті;
– з’ясувати особливості зарубіжного досвіду профілактики проституції та сучасні підходи щодо профілактики проституції в Україні..
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають у сфері проституції.
Предмет дослідження – стан боротьби з протитуцією та соціальна робота у сфері її профілактики.
Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження у праці використано сукупність методів наукового пізнання.
Структура роботи визначається її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (23 найменування). Загальний обсяг курсової роботи – 36 сторінок.
РОЗДІЛ 1
Соціологія про виникнення і функціонування проституції
як соціального явища
1.1 Поняття проституції
Нагадаємо, що етимологія терміну проституція (prostitutio) у буквальному перекладі з латинського означає “осквернення, збезчещення” [3, с. 169], що найточніше виражає аморальну сторону цього явища [3, с. 170].
Проте якщо з походженням терміна погоджувалися всі, то у визначенні проституції були значні розбіжності. Одна частина дослідників (А.Сабанина, І.Приклонський, А.Єлістратов та ін.) настільки широко практикували поняття, що останнє виступало синонімом будь-яких позашлюбних, сексуальних відносин, якщо вони відбувалися за обопільною згодою партнерів. За старих часів це називали «непотребством» (блудом або хіттю), а пізніше – розпустою.
Це призводило до непорозумінь. Так існуючий в деяких релігійних сектах «звальний гріх», оголошувався релігійної проституцією, хоча це явище не відносилося до проституції в аналітично строгому розумінні цього терміна [8, с.13]. Так само невиправдано до проституції відносили «снохачество», «гостьові звичаї», «чериці» (сексуально-розкуті вечірки серед сільської молоді). В даний час такі розкуті вечірки можна зустріти в багатьох країнах світу серед студентів. Але і їх важко позначити як проституцію.
С.М.Краснов стверджує, що проституцією є «продаж жінкою тіла за гроші кожному бажаючому для задоволення його статевої потреби» [11, с. 64]. Ю.М. Ткачевський зауважує, що точніше було б сказати про передачу тіла в оренду [17, с. 85]. Зміщення акцентів у визначенні проституції на «продаж тіла як речі», «а тіло в оренду» знову ж таки не проводить реальної межі між різними явищами, бо донор може продавати свою кров, шкіру, кістковий мозок і будь-які інші органи іншим особам. Крім того «продаж» - багатозначне слово, яке передбачає подарунки, підношення і т.п. Але й закохані, перебуваючи в сексуальному зв'язку можуть дарувати один одному подарунки; чоловік, втративши залишки закоханості, матеріально утримує дружину і підтримує з нею сексуальні відносини і, нарешті, є шлюби з розрахунку.
Крім того, іноді повії взагалі не продають свого тіла в буквальному сенсі свого слова. У пресі, наприклад, повідомлялося про випадки такого роду: «Якийсь старий, з явною схильністю до мазохізму, наймав двох повій, які за договором були зобов'язані, перебуваючи в напівроздягненому вигляді, сікти його, попередньо прив'язавши до ліжка, відчуваючи біль, він благав їх припинити екзекуцію, але вони невблаганно виконували замовлення. Після задоволення він щедро розплачувався» [10, с. 56]. «Інший клієнт публічного будинку наймав знову ж двох повій, пов'язаних лесбійської любов'ю, і спостерігав з боку за їх інтимним життям» [12, с. 105]. Отже, ймовірно, правильніше було говорити не про «продажу тіла» повією, а про надання нею секс-послуг, більша частина, яка пов'язана з «продажем тіла».
Поступово дослідники почали приходити до спільного розуміння проституції, під якою більшість розуміють «практику статевих зносин поза шлюбом, здійснюваних за гроші або іншу винагороду» [2, с. 80]. У сучасній соціології це поняття доповнено тим, що винагорода ця «є основним або істот-ним додатковим джерелом коштів, для обраного способу життя» [13, с. 69].
У суспільстві отримала широке поширення нісенітниця, а саме визначення проституції як «найдавнішої професії на землі». Висновки соціальних вчених за цим визначенням сухі та альтернативні: і не професія, і не найдавніша. Причому не слід плутати проституцію з нерозбірливістю в інтимному житті, яка за своєю суттю близька проституції – попереджає Ю.М.Ткачевський. Нерозбірливість в інтимному житті може бути пов'язана з частою зміною статевих партнерів, іноді з отриманням однієї зі сторін подарунків і грошей. На відміну від неї проституція полягає в систематичних вступах у статевий зв'язок (будь-якого роду) з різними особами за плату. Традиційно соціологічне вивчення явища проституції проводилося в контексті соціології злочину і девіації (відхилення від норми) [18, с. 195]. Таким чином, соціологи часто некритично сприймали той момент, що проституція повинна оцінюватися, перш за все, як приклад, що порушує закони поведінки або жіночої девіантності.
З сучасної соціологічної точки зору існують різноманітні визначення поняття «проституція». За висловом І.Д. Звєрєвої, «проституція – це сфера знеособлених емоційно, позашлюбних, безладних, здійснюваних за плату статевих стосунків» [3, с. 172]. На думку професора С.Голода, «під проституцією розуміється така форма позашлюбних сексуальних стосунків, яка не базується на особистій схильності або чуттєвій потребі, при цьому для однієї із сторін важливим стимулом є заробіток». За висловом святого Ієроніма «проституткою є жінка, яка віддається похоті багатьох чоловіків» [6, с. 108].
Вчені виділяють у проституції, наступні найбільш важливі ознаки [17, с. 105]:
а) рід занять – задоволення сексуальних потреб клієнта;
б) характер занять – систематичний процес у формі статевих зв'язків з різними особами, без чуттєвого потягу і спрямованого на задоволення статевої пристрасті клієнта в будь-якій формі;
в) мотив занять – заздалегідь узгоджена винагорода у вигляді грошей або матеріальних цінностей, які є основними або додатковими джерелами існування проституції.
Не зайвим буде звернути увагу на деякі суспільно небезпечні моменти проституції, виявлені фахівцями:
а) у соціальному аспекті: проституція є паразитичною формою існування, котра виражається, насамперед, в ухиленні від праці, тобто формою, яка створює свого роду альтернативний спосіб життя, який не передбачає в якості основної норми трудовий процес (є пов’язаною з алкоголізмом, наркоманією);
б) у медичному аспекті: поширення венеричних захворювань і СНІДу;
жінки, які займаються проституцією, зрештою втрачають власне здоров’я, не можуть бути повноцінними матерями і, відповідно, не можуть народжувати повноцінних, здорових дітей;
в) у морально-психологічному аспекті: проституція неминуче призводить
до втрати справжніх природних, біологічних і психологічних людських якостей, до деградації особистості і моральної патології;
г) у правовому аспекті: проституція є тісно пов’язаною із такими злочинними діяннями, як крадіжки, розповсюдження порнографії і наркотиків, утримання будинків розпусти, звідництво, залучення до проституції неповно-літніх, хуліганство, зараження венеричними захворюваннями і СНІДом.
Важливо відмітити, що безладні статеві стосунки призводять до ранньої небажаної вагітності, неврозів, серйозних психічних розладів, зараження «трудівниць кохання» різними захворюваннями: гонореєю, сифілісом, ВІЛ/СНІДом, соціально-небезпечними хворобами: туберкульозом, проказою, іншими інфекційними хворобами. Діяльність у секс-бізнесі нерідко супровод-жується активним вживанням алкогольних напоїв, ін’єкційних наркотиків, токсичних речовин.
1.2 Типологічні характеристики проституції
Соціально-історичні дослідження підтверджують, що проституція в станово-традиційному суспільстві мала досить детальний поділ, в основі якого було розміщення повій за рівнями якості та вартості «товару» (тобто сексуальних послуг), форми організації «продажу», визнані (або невизнані) з боку адміністративних органів. Перш за все, дослідники виділили дві форми проституції, для позначення, яких використовувалася різна термінологія: офіційно-визнану («піднаглядних», «комісійну», «розрядну») і таємну, неофіційну («громадянську») [19, с. 206].
У першому випадку проституція знаходиться під обліком і контролем з боку державних органів (наприклад, у Греції) і носить професійний характер (тобто це основне заняття і джерело коштів до життя). Вона практикується або в індивідуальному порядку (як «самостійна»), іноді під заступництвом сутенера, або організовано – в будинках терпимості. У більшості сучасних
країн офіційної проституції немає.
Набагато більш широке поширення має таємна, прихована проституція. Більшість дослідників відзначають, що таємна проституція є величезна у порів-нянні з якою, офіційна – крихітна частина явища. Таємна проституція піддаєть-ся лише обмеженому спостереженню і не піддається якому-небудь точному цифрового підрахунку. Відрізняючись в кількісному і в ряді інших особли-востей, обидва види проституції мають в цілому, з точки зору І.А. Голосенко, схожу внутрішню будову насамперед за двома показниками [20, с. 94]:
а) організована або самостійна;
б) за типом споживачів і відповідно доходів повій – вища («аристокра-тична», «камелії»), середня («міщанська») і нижча («панельна») проституція. З цим економічним критерієм класифікації поєднуються національна диференціація повій.
Основні види проституції: чоловіча і жіноча, доросла і дитяча.
Західні дослідники говорять про наступні категорії повій [4, с. 108]:
1) «Дівчата (чи хлопчики) за викликом» - група обслуговує процвітаючих бізнесменів і високо поставлених чиновників і часто пропонують не лише сексуальні послуги, а й своє товариство. Їхні контакти з клієнтом зазвичай засновані на особистих уподобаннях і зв'язках. Вони рідко потрапляють в поле зору громадськості і вкрай рідко поліції. Вони зазвичай респектабельні – це частина їхнього іміджу і стаття витрат. Вони вільно володіють іноземними мовами і можуть супроводжувати клієнтів на заходи, зустрічі, в поїздках.
2) «Дівчата (чи хлопчики) публічних будинків» працюють за посередництва сутенерів або сутенерш. Як правило, вони відносно захищені.
3) «Вуличні» - працівники комерційного сексу, що укладають угоди на вулиці. Вони, найчастіше потрапляють в поле зору громадськості і змушені контактувати з поліцією.
Нараховують більше десятка видів повій. Серед них [7, с. 65]:
- вокзальні, основну масу яких, складають малолітні повії, біженки з сімей алкоголіків і наркоманів;
- автомобільні, які працюють безпосередньо в автомобілях клієнта;
- плечові – жінки, які періодично прикрашають суворий, похідний побут водіїв-далекобійників;
- повітряні або сезонні, які виїжджають в теплу пору року на курорти «підробити».
За дослідженням Л.Іванової, в нинішній час у залежності від психофізич-них особливостей, особистих задатків і соціальних роздумів, які призводять до виходу жінки «на панель», повій можна розділити на 2 категорії [15, с. 83].
1. «Порочні», у яких нахил до проституції закладався ще в сім’ї. Це, як правило, дочки повій. У таких сім’ях існує культ жорстокості, обману, лицемірства, повної соціальної деградації батьків, інших членів родини. Дівчата з таких сімей стають повіями, тому що, на їх думку, ця професія добре оплачується. Але, як правило, вони самі дуже швидко деґрадують, мають певні проблеми з психічним та фізичним здоров’ям, закінчують своє життя в злиднях та самоті, у кращому випадку, в лікарні або тюрмі.
2. «Випадкові». Ця категорія молодих людей стала на шлях проституції з незалежних від них причин. Вони морально деградовані значно менше. Бідність, злидні, безпритульність, дитяча цікавість спонукали до заняття проституцією. «Випадкові» проститутки звертають на себе увагу чоловіків яскравістю та розкішшю свого вбрання. Разом з тим, соромляться знайомих, тому «практикують» у тих частинах міста, де їх не знають.
У той же час І.Д Звєрєва і Г.М. Лактіонова зауважують, що більшість жінок стають на шлях проституції не через серйозні економічні чи фінансові труднощі, а через зовнішні неконтрольовані чинники (зґвалтування, статева ненормальність у минулому, ненормальне життя в батьківській сім’ї, труднощі у стосунках з ровесниками, відсутність прагнення до освіти, бажання стати незалежною від сім’ї) [9, с. 180]. Слід також зауважити, що серед повій значна кількість споживачів наркотичних речовин і зароблені ними кошти йдуть на придбання наркотиків.
Різноманітність соціального середовища, майнове розшарування
українського суспільства впливають на типи проституції, які теж змінюються. Сьогодні, на думку соціологів, існують «дорожні», «залізничні», «іподромні», «музичні» проститутки, «клубні», «брючниці». За даними УМВС у Миколаївській області, зустрічаються «вокзальні», «готельні», «квартирні», «банні», «телефонні», ті які діють організовано у бригаді, стихійні, що працюють самостійно на свій страх та ризик. За оперативними спостережен-нями – це в основному жінки від 15 до 40 років. Серед них учні, студентки, працюючі і безробітні, особи без визначеного місця проживання [4, с. 95].
Останнім часом значний розвиток отримала дитяча та підліткова проституція. Заняття проституцією підлітком – це неодноразовий (не менше двох разів) вступ дівчини, якій не виповнилося 17 років, у статеві стосунки за винагороду з особою чоловічої статі. За різними даними в Україні існує 27 тис. малолітніх проституток. Отже, підліткова проституція – особливе соціальне явище, яке характеризується тим, що підлітки, які не досягнули 18 років, мають сексуальний контакт за гроші із чоловіками.
У той же час, проституцією можуть займатися люди, які мають інше джерело засобів на життя, але час від часу практикують проституцію в залежності від наявності вільного часу і потреби в грошах. Наприклад, проституцією можуть займатися заміжні жінки, які шукають кошти для предметів розкоші і поєднують гострі відчуття з матеріальною вигодою. Такі випадки проституції Л.Г.Іонін називає, підсобною проституцією [11, с. 127].
1.3 Причини виникнення проституції
Якщо розглядати проституцію в її сучасному вигляді, то її виникнення в історичному аспекті пов'язане з виникненням і зростанням міст. Уже в Стародавньому Римі налічувалося понад півтора десятка категорій публічних жінок. У Європі проституція різко збільшилася у XVIII-XIX стст. у зв'язку з індустріальною революцією, зменшенням сільського населення, масовою міграцією у міста, що різко змінило спосіб життя населення та стимулювало розрив традиційних родинних зв'язків. Відбулося формування безособового сприйняття людьми один одного, у відриві від емоційних особистісно значущих рис і характеристик. Розширення економічних зв'язків призвело до руйнування натурального господарства та становленню грошей як загального посередника і абстрактного «заступника» всіх речей, властивостей і якостей. На думку … ці процеси відіграли вирішальну роль у відчуженні статі і перетворення її в товар з одного боку, і в функцію, відірвану від її носія-особистості з іншого [16, с. 102].
Що ж стає причиною того, що сьогодні молоді дівчата стають на слизький та небезпечний шлях проституції? Потрібно погодитися з думкою соціологів, які вважають, що частіше повіями стають дівчата [17, с. 90]:
− відірвані від своєї сім’ї (студентки, учні ПТУ і т. п.);
− з неблагополучних сімей;
− які перенесли у дитинстві психосексуальну травму, після чого у них виникла хвороблива цікавість до статевих відносин;
− схильні до девіантної поведінки. Вони складають основну масу підліткових повій.
Дослідження показують, що мотиви заняття проституцією, шляхи залучення до проституції дівчаток-підлітків можуть бути найрізноманітнішими: бажання вижити в складних економічних умовах; заробити гроші найбільш «простим» і легким способом; насильницькі дії батьків, які спонукають дівчинку до проституції; наслідування прикладу дорослих повій (матері, сестри, знайомих жінок), приклад подруг.
У цій справі їм активно допомагає преса, Інтернет, модельні агентства, участь у фотосесіях. Сьогодні без особливого напруження на шпальтах газет можна знайти оголошення, які запрошують працювати танцівницями у нічних клубах, саунах, масажних кабінетах, казино і т. п., супроводжуючими «прес-секретарями», вчитися на курсах топ-моделей.
Сексуальна революція, яка відбувається у нашому суспільстві, вкрай негативно впливає на свідомість підростаючого покоління. Легкодоступність сексуальних утіх помилково сприймається молодими людьми як позитивний результат демократичних перетворень у країні. Бажання отримати сексуальне задоволення з однієї сторони та гроші швидко і без особливих зусиль з іншої (як говорила одна малолітня повія: «головне, що не треба нічого робити»), стало приманливим для багатьох жінок та чоловіків. До того ж систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу, не передбачає кримінальної відповідальності, а лише карається штрафом від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів або гро-мадськими роботами на строк до ста двадцяти годин. Лише дії, передбачені ч. 1 або 2 ст. 303 ККУ, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років [5, с. 87].
Отже, в Україні проституція поширюється значними темпами. Її «полоненими» стає значна кількість молодих дівчат. Сутенери, зводниці, різного роду злочинці шляхом обману, шантажу, змалювання нереальних перспектив (швидке збагачення, цікаві подорожі, корисні знайомства тощо) втягують дівчат, інколи хлопців, у сексуальний бізнес. Вони забезпечують повіям охорону, доставку до місця призначення, пошук клієнтів, і, як правило, отримують дві третини виручки. У більшості випадків сутенерами виступають жінки – колишні проститутки та особи з кримінальним минулим. Сутенери, використовуючи фізичне насилля, психологічний тиск, спонукають молодих дівчат та жінок до заняття проституцією під їх контролем з метою отримання фінансових прибутків.
Таким чином, можна зробити висновки, що проституція в Україні – явище соціальне. Зубожіння населення привело до того, що багато розумних дівчат, майбутні дружини і матері замість облаштування свого життя, пішли на панель – у них просто немає інших шансів заробити гроші. А недосконалість законодавства привела до того, що підпільний бізнес цей криміналізований і
тут діють свої, вовчі закони.
РОЗДІЛ 2
Проблеми соціальної спрямованості профілактичної роботи
з проституцією
2.1 Історичні аспекти профілактики проституції
Розглядаючи проблему проституції в історичному аспекті, можна дійти висновку, що, швидше за все, вона має не набагато меншу історію, ніж саме людство. Перші документальні згадування про проституцію можна зустріти в джерелах, що відносяться до історії становлення найдавніших держав людської цивілізації – Єгипту, Персії, Древній Греції, Древнього Рима, Індії тощо [13, с. 170].
Багато істориків приходять до висновків, що першим організатором і професіональним сутенером був Солон (між 640 і 635 рр. – біля 559 рр. до н. е.), який купляв жінок і пропонував їх іншим за досить низьку плату. Це древнє розуміння проституції визначає її основні ознаки: віддаватись багатьом, в загальне користування, відсутність бар’єру та байдужість до особи “клієнта”, віддача свого тіла за винагороду [1, с. 56].
Ставлення до проституції із боку державної влади протягом різних часів і в різних країнах було неоднаковим, а іноді навіть – полярним: від офіційного дозволу до заборони, котра супроводжувалася жорстокими репресіями. Зокрема, у 1224 році король Франції Луї IX видав декрет про вигнання з країни усіх проституток. Каралося заняття проституцією у деяких країнах Європи й у середні віки: наприклад, в Італії та Португалії таким особам відрізали носи. Активне переслідування проституції у той час можна пояснити значним поширенням у середньовічній Європі венеричних захворювань, зокрема сифілісу. Саме тому в багатьох країнах були закриті офіційні будинки розпусти.
Нерідко переслідувалися також клієнти і посередники проституток. Але ні репресивні заходи, ні суспільна мораль не змогли знищити проституцію як соціальне явище, хоча й впливали на динаміку її кількісних показників.
Є різні точки зору щодо проституції. Як вважають деякі спеціалісти, це
явище є неминучим, тому повинне лише регулюватися державою. Скажімо, ще в Індії за 300 років до н. е. призначався головний наглядач за проституцією. Він контролював прибутки і витрати проституток, щомісячно збираючи із них до державної казни податки у сумі їх дводенного заробітку. Давньогрецький реформатор Солон у VІ столітті до н.е. також дозволив відкриття будинків розпусти, легалізуючи проституцію як засіб, який мав викорінити позашлюбні статеві відносини мігрантів-чоловіків із заміжніми жінками [10, с. 128].
У Росії до правління Петра I проституція нещадно переслідувалася. Та й сам Петро вважав за доцільне застосовувати проти неї жорстокі засоби. Про те ж піклувалися і Петро II, і Ганна, і Єлизавета. Навіть за часів Катерини II, яка відзначалася поблажливим ставленням до проституток і заснувала виховні будинки для позашлюбних дітей, проститутки нерідко переслідувалися.
