Протиправна поведінка

Вступ

1. Правова поведінка

1.1 Поняття правової поведінки, її основні характеристики

2. Правомірна поведінка.

2.1 Поняття правомірної поведінки.

2.2 Види правомірної поведінки.

3.Протиправна  поведінка.

3.1 Поняття , склад та види правопорушення.

3.2 Актуальні причини виникнення правопорушень.

Висновок

Список  використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми полягає  у тому що діяльність та вчинки людей завжди оцінюються з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).

  В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і

корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи. Через правомірну поведінку діє право.  Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка  становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку. Правова поведінка тісно пов’язана із загальним правовим порядком.

Рівень  правопорядку в суспільстві  визначається способом реалізації громадянами  своєї поведінки. Реалізуючи свої права  протиправно чи правомірно, громадяни  цим самим визначають і впливають  на державу в цілому, на її авторитет.

На сьогоднішній день, Україна,  для того, щоб визначатись  правовою, демократичною, з високим економічним  становищем і рівнем розвитку країною. намагається   забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці правової поведінки і її видів,визначенні поняття та надання характеристики правомірної поведінки, визначенні поняття та складу правопорушень, дослідженні та аналізі причин виникнення правопорушень, та запропонування можливих варіантів усунення причин правопорушень.

1. Правова поведінка

1.1 Поняття правової поведінки,  її основні характеристики.

Отже, надамо визначення поняттю правової поведінки.

У юридичній літературі існує декілька визначень правової поведінки.

        Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки [4,435].

Також у юридичній літературі, під правовою поведінкою розуміють соціально значиму, усвідомлену поведінку індивідуальних чи колективних суб'єктів, врегульовану нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки. [15,174]

Слід погодитись з даною позицією авторів, оскільки правова поведінка — це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки. Отже, правова поведінка, це така поведінка , яка регулюється нормами права.

Правова поведінка характеризується такими основними рисами та ознаками:

1.Соціальна значущість  — це оцінка поведінки суб'єктів  з точки зору сукупності її  соціальної характеристики. Вчинки  людей перебувають у сфері  суспільних відносин. Вони певним  чином впливають на них та  одночасно породжують відповідну  реакцію оточуючого середовища  залежно від того, чи є вони соціально корисними, чи суспільно шкідливими, або, навіть, небезпечними.[15,172]

Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;[3,349]

2.Суб'єктивізм, або психологічна характеристика — тобто ставлення особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують. Суб'єкти мають певний рівень свідомості та волі, вони здатні управляти своїми вчинками відповідно до тих цінностей, які склалися у даному суспільстві та норм, що в ньому існують; [14,172] Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. Закон може стимулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкоджати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контролюються волею і свідомістю; [3,349]

3.Регламентованість  поведінки нормами права (або юридична ознака) — тобто за допомогою норм права впроваджується у життя суспільно корисна поведінка та витісняється небажана. Регулятивна функція права передбачає вплив на поведінку суб'єктів права у процесі регулювання суспільних відносин. Правомірна поведінка повинна відповідати тим вимогам, які містяться у нормі права. Остання містить основні цілі, умови, форми поведінки суб'єктів, які є найбільш важливими для суспільства чи соціальної групи; [14,174]

4. Підконтрольність поведінки державі  — держава контролює діяльність  суб'єктів суспільного життя залежно  від соціальної значимості вчинків.  Держава через свої структури  гарантує діяльність суб'єктів,  створюючи відповідні умови, застосовуючи  у необхідних випадках засоби  примусу чи заохочення, тощо;

5. Здатність правової поведінки  породжувати юридичні наслідки. Поведінка суб'єктів надзвичайно  різноманітна. Вона має різні  форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти  (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі  норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі  норми) суб'єктів до певної  поведінки. Поведінка, яка не  заборонена нормою права, є  правовою. Деякі вчинки не заборонені  нормою права, але не тягнуть  юридичних наслідків, оскільки  є юридично нейтральними (заняття  спортом, музикою тощо). [14,176]

Як один з видів юридичних фактів, правова поведінка призводить до виникнення, зміни або припинення певних правовідносин. Правовими наслідками на ту чи іншу форму правової поведінки є реакція з боку держави у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів державного примусу і юридичної відповідальності за шкідливі дії.[16, 98].

Правова поведінка має соціальну  та юридичну сторону, що дає можливість виділити її види:

1) правомірна поведінка, тобто соціально - корисна поведінка,що відповідає нормам права;

2) правопорушення, тобто соціально шкідлива поведінка,що  суперечить нормам права;

3) зловживання правом, тобто така поведінка, яка відповідає нормам права, але є соціально-шкідливою ;

4) об'єктивно протиправне діяння, розуміється як поведінка, яка не є такою, що завдає шкоди, але формально юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм.

Окрім зазначених видів правової поведінки, О. Скакун за формою зовнішнього прояву виділяє: фізичну поведінку (діяльність); усну (вербальну) та письмову (документальну).

Ряд авторів зазначають, що правова  поведінка характеризується внутрішньою  структурою, елементним складом, якої є правові вчинки. Під правовим вчинком вони розуміють діяння, складовими елементами якого є суб'єкт (фізична чи юридична особа, наділена правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю), суб'єктивна сторона (передбачає внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та включає цілі, мотиви, правові установки тощо), об'єкт (явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння — суспільні відносини, соціальні цінності) та об'єктивна сторона (форма зовнішнього прояву вчинку — діяння, суспільно значущі наслідки та причинний зв'язок між діянням та його наслідками).

2. Правомірна поведінка.

2.1 Поняття правомірної поведінки.

Отже, як було вже вище згадано, правомірна поведінка э одним з видів правової поведінки.

Потрібно відрізняти поняття   правомірної поведінки від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права.[15,176]

Важливою особливістю об'єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб'єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, що має позитивний результат характер. Суб'єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а і готовністю до неї.

Щодо визначення поняття правової поведінки, у юридичній літературі зустрічається безліч варіантів визначень. Для того щоб більш глибоко зрозуміти правову суть даного поняття наведемо декілька найпоширеніших визначень.

М. Абдуллаєв та С. Комаров вважають, що правомірна поведінка — це усвідомлення особою та відтворення у своїх  діяннях всіх соціальних норм суспільства, свідома, вольова поведінка, спрямована на досягнення особистого чи суспільного блага.

А. Малько,  звужує визначення правомірної  поведінки, підкреслюючи, що правомірна поведінка — це діяння суб'єктів, що відповідає нормам права та соціально  корисним цілям.

На думку А. Олійника і А.Колодія   правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.[12,128]

Зважаючи на  наведені визначення, слід можна сказати, що правомірна поведінка — це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними ознаками:

-  відповідність даної поведінки  вимогам норм права (формально-юридичний  критерій);

-  соціальна корисність даної  поведінки, тобто вона є бажаною  або необхідною для функціонування  суспільства. Необхідність правомірної  поведінки міститься у зобов'язуючих  та забороняючих нормах права,  а бажаність для суспільства  даної поведінки, залежить від  волі уповноваженої особи, є  її правом, а не обов'язком та  знаходить своє закріплення у  диспозитивних нормах;[15,170]

- дана поведінка має суб'єктивну  сторону, яка знаходить свій  вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків  вчинку; внутрішнє ставлення особи  до спричинених наслідків;

-  об'єктивна необхідність правомірних  дій для функціонування та  розвитку суспільства. Ці дії  знаходять своє закріплення у  імперативних нормах вигляді  обов'язків, виконання яких забезпечується  примусовою силою держави;

- форми реалізації правомірної  поведінки пов'язані з формами  реалізації права (дотримання, виконання,  використання та застосування  права). Всі форми правомірної  поведінки повинні відповідати  вимогам норми права з метою  досягнення певного позитивного  результату. Форма правомірної поведінки  у кожному конкретному випадку  є індивідуальною та пов'язана  із специфікою мотивів та цілей,  які ставить перед собою суб'єкт;

-  соціальна допустимість поведінки,  тобто це можлива правова поведінка,  що забезпечена державними засобами. [15,176]

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка — це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів.[3,348] Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків і їх наслідків вона може бути принциповою (в основі її лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності правомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, ЇЇ орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вдаючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки). Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи.[3,352] Лише зовнішні обставини, оточення, а не особисті переконання примушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, дотримуватися заборон). Вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конформістською, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення.[3,351]

За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка може характеризуватися з точки зору засобів правової регламентації. З позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

-    як форма реалізації права вона може класифікуватися з точки зору 
її відповідності основним способам впливу права на суспільні   відносини і поділяється на виконання та використання (активні форми 
поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;

- як характеристика юридичного змісту правовідносин ця 
поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т. д.;

- як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не 
зафіксованою у нормативно-правовому приписі.

Межі поведінки, що зазначені в  нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами; [3,350] 

Будь – яка  поведінка людини є формою взаємодії особистості в соціальному середовищі. Тут автори   виділяють наступні етапи, або ланки,такої взаємодії:

- формування особистості з певною соціальною орієнтацією;

Формування особистості,  це складний процес взаємодії особистості і соціального середовища. Особа людини, що виступає в єдності її соціальних,моральних та психологічних властивостей і ознак формується в процесі всього життя і діяльності людини. 

- формування у суб'єкта конкретної мотивації, пов'язаної із здійсненням правомірного вчинку;

Етап мотивації правомірної  поведінки полягає в тому, що на основі потреб і інтересів суб'єкта, його планів і уявлень формується намір зробити вчинок, який має правомірний характер. Основою мотивації є потреби та інтереси.[17,172] 
Виділяють такі громадські та особистісні мотиви правової поведінки:

• ідейна переконаність у суспільному користь вчинку;
• борг перед суспільством, правова обов'язок;
• професійне почуття відповідальності;
• практична корисність вчинку для інших;
• стереотип, звичне поведінку;
• конформізм, підпорядкування більшості;
• боязнь юридичної та моральної відповідальності;
• особиста користь від зробленого вчинку;
• егоїстичні інтереси;
• негативні мотиви, реалізовані правомірними засобами.

- планування вчинку і прийняття рішень, включаючи вчинення дій і настання наслідків.[17,175]

  Структура прийняття рішення правомірної поведінки включає два компоненти: по-перше, постановку цілі, на досягнення якої буде спрямований майбутній вчинок, по-друге, ухвалення низки рішень.

- Постановка мети, полягає в тому, що суб'єкт, який здійснює правомірну поведінку, зазвичай переслідує позитивну ціль, яка може мати як загальний, так і особистий характер. Ця мета потім реалізується за допомогою настання фізичних, соціальних і правових результатів.

- Прийняття рішень. Реєстрація шлюбу, укладання трудових угод, звернення до суду або інший державний орган для захисту своїх інтересів, безсумнівно вимагає розробки певних планів поведінки, а також прийняття низки рішень.

- Ціннісні орієнтації. Життєва установка, в основній своїй спрямованості збігається з системою суспільних інтересів і цінностей, завжди може бути реалізована мирним шляхом.

-  Ставлення до правової норми.

-   Виконання рішень.

- Генезис поведінки колективу. Істотні особливості має генезис колективної поведінки. [14]

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах — як конкретні життєві обставини; у правовідносинах — як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалізації — як загальна форма і засіб, і на сам кінець, в право порядку — як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле. [18, 179].

Правомірна поведінка завжди включає два аспекти: [15,176]

— інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання. Тобто, поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

— поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

2.2 Види правомірної поведінки.

Щодо класифікації правової поведінки, то в сучасній юридичній  літературі зустрічається багато варіантів  класифікації, на основі різних підстав.(критеріями)

Розглянемо деякі диференціації  правової поведінки суб’єктів за різними критеріями.

• за складниками юридичних фактів:

юридичні вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;

• за формою реалізації права:

додержання, це реалізація забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (Наприклад, не порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху).

виконання, це реалізація юридичних норм, яка полягає у активній поведінці суб'єктів, що здійснюється незалежно від їх бажання (наприклад, сплата податків).

використання, це реалізація уповноважуючих юридичних норм, яка полягає у активній діяльності суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на медичне обслуговування).[2, 98]

правозастосування, це державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави і посадових осіб по реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих ситуацій шляхом винесення індивідуально-правових рішень.

• за змістом правовідносин:

здійснення суб'єктивних прав, свобод, юридичних обов'язків,законних інтересів;

• за формою вияву назовні : дія, бездіяльність;
• за способом детермінації :

активна -  це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

  пасивна - це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо ;

• за способом формулювання в нормативних актах :

прямо передбачена правовими нормами;

побічно передбачена правовими нормами.

• за характеристиками суб’єктів: на індивідуальну і колективну, посадову та ін.[7,85]
• За ступенем активності процесу залучення особистості у правове регулювання:

Маргінальна поведінка. Вона відбиває стан індивіда, який знаходиться на межі антигромадського прояву, що призводить до правопорушення, однак таким не стає в силу певних причин і обставин (загрози можливого покарання, власної вигоди від правомірності, страху осуду з боку колективу, групи, найближчого соціального оточення й інших стримуючих причин).

       Маргінальна поведінка є правомірною, оскільки особа, що відноситься до правових вимог осудливо, все-таки йде на їхнє дотримання. У правовому плані маргінальність характеризується проміжним, перехідним станом між правомірною і протиправною поведінкою. 
  Конформістська поведінка. Конформістську поведінку відрізняє пристосовництво, пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власних позицій, підпорядкування психологічному тиску. Індивід приймає позицію групи, щоб уникнути конфлікту з нею. Ним керує бажання уникнути осудження з боку колективу, страх утратити довіру близьких, бажання заслужити схвалення тих, з ким він зв’язаний особистісними відносинами та ін. І все-таки соціально-правовий конформізм в цілому визнається суспільно корисним явищем, оскільки індивід дотримується вимог правових норм [16, 99]

Звичайна правомірна поведінка. Слідування засвоєним правовим ідеям і принципам є для людини в багатьох випадках таким, що само собою розуміється. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний практично виправданий варіант поведінки. Звичка немов звільняє особистість від багаторазового звертання до своєї свідомості, від побудови нової моделі поведінки. Правові звички як поведінкові регулятори відіграють велику суспільну роль у процесі становлення правомірної поведінки. 
Соціально-правова активність особистості являє собою найвищий рівень правомірної поведінки. Це насамперед ініціативна поведінка. Соціально-правова активність визначається високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю, свідомо прийнятою на себе готовністю використовувати надані правом можливості, творчо керуватися ними у своєму повсякденному житті. Така людина не лише сама поводиться правомірно, але й іншим активно надає позитивний приклад. [16, 107]

Доречним буде розглянути основні причини не достатньо високого  рівня правової поведінки в Україні.

До таких причин  відносяться: 

1. Економічні  причини. До таких причин можна віднести затяжний період становлення ринкової економіки в країні. Як результат невдалої економічної політики держави, вихід з країни великих інвесторів, високий рівень безробіття, погіршання умов оплати праці, постійні інфляційні процеси, напруженість державного та місцевих бюджетів, а також зріст суми обов’язкових податків, загострення стосунків з країнами – сусідами і не стабільне становище країни на міжнародній арені. Громадяни країни в такій ситуації не можуть бути впевненими  в майбутньому, а тому поведінка балансує на межі правомірної і не правомірної.
2. Соціальні причини — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення держава мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.[4, 447]
3. Політичні причини. загострення політичної ситуації, яка склалася на сьогодні, зумовила  недовіру  більшості населення країни до влади. Це і призводить до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.
4. Ідеологічні причини. Сьогодні в Україні фактично немає ані офіційної державної, ані взагалі жодної соціальної ідеології, такої  "філософії життя", яка цілком добровільно визнається й поділяється абсолютною більшістю громадян. 

     Така ситуація призводить до стрімкої дегуманізації українського соціуму, що постійно поглиблюється. Це  негативний процес, при якому відбувається знецінення життя простої людини, зневага до її прав, честі й гідності, можливостей та інтересів, звуження умов і факторів, які забезпечують її нормальну життєдіяльність і розвиток. 

5. Юридичні причини:

-  в галузі правотворчості  — відсутність послідовності,  логічності в прийнятих законах  і підзаконних актах, їх суперечливість  підривають віру в якість законів.

- в галузі правоохоронної  діяльності — слабке розкриття  злочинності, корумпованість створюють  умови для можливості обійти  закон, породжують хиткість правомірної  поведінки. [4,448]

Отже, можна зробити висновок: для того, щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної населення нашої країни, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

3.Протиправна поведінка.

3.1 Поняття та склад правопорушення.

Насамперед, слід зазначити, що протиправна  поведінка здійснюється у сфері  права, але, на відміну від правомірної  поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має проти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права, тобто є правопорушенням.

Правопорушення є соціальною і юридичною протилежністю правомірної поведінки. Це поведінка, яка завдає шкоди правам та інтересам як окремих осіб, так і суспільству в цілому. Взяті сукупно правопорушення становлять небезпеку для суспільства, порушують режим законності, існуючий правопорядок.   

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з дозвільного принципу права (дозволено все, що не заборонено законом), протиправні дії повинні бути чітко сформульовані правовими нормами. З цього погляду про правопорушення можна говорити лише в рамках і з позиції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь. Такого роду “формалізм” протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, що висуваються до всіх громадян і організацій. [16, 112]